Теорії природного права та суспільного договору
СОДЕРЖАНИЕ: Тема: . План. Епоха відродження як етап у розвитку політичної думки. Політико-правові ідеї Реформації. Наприкінці XVI - в першій половині XVII ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г.Грацій, Т.Гоббс, Б.Спіноза, Дж.Локк та ін.Тема: Теорії природного права та суспільного договору.
План.
1. Епоха відродження як етап у розвитку політичної думки.
2. Політико-правові ідеї Реформації.
Наприкінці XVI - в першій половині XVII ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г.Грацій, Т.Гоббс, Б.Спіноза, Дж.Локк та ін.
Голландський юрист і політичний мислитель Г.Грацій є одним із засновників вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. Його погляди викладені у трактаті „Про право війни і миру. Три книги”. На думку Г.Греція, люди на ранніх етапах були рівними, мали спільну власність. Цей „природний” стан характеризувався відсутністю держави та приватної власності. Але згодом принципи справедливості порушилися, виникла ворожнеча, розпочалися війни. З метою подолання ненависті, створення нормальних умов для співжиття, люди уклали суспільний договір і створили державу. У розумінні Г.Греція, держава - це „досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права та загальної користі”. У державі існує громадянська влада, котра є верховною.
Г.Гроцій стояв біля витоків т. зв. „юридичного світогляду”. Він поділив право на природне та волевстановлююче. Джерелом природного права є людський розум, а до його вимог відноситься утримання від заволодіння чужим майном, обовязок дотримуватися обіцянок, відшкодування заподіяної шкоди, притягання людей до заслуженої кари та ін.
Мислитель не віддавав переваги жодній із форм правління; при створенні держави народ міг вибирати будь-яку, але обравши, вже не мав права її змінити, окрім випадків крайньої небезпеки для існування самого народу. Разом із тим, очевидним є його негативне ставлення до тиранії та надання переваги монархії та аристократії, хоча він не заперечував й проти демократичної форми правління. За своїм соціальним і змістом держава у трактуванні Г.Греція виступає як угода більшості проти меншості, як союз слабких і пригноблених проти сильних і могутніх.
Новий раціоналістичний підхід до проблем суспільства і держави отримав свій подальший розвиток у творчості видатного голландського філософа та соціального мислителя Б.Спінози. Його політичні погляди викладені у праці „Богословсько-політичний трактат” (1670), „Етика” (1675), „Політичний трактат” (1677).
Б. Спіноза вважав, що люди первинно знаходилися у природному стані, де сила та могутність окремого індивіда складали сутність його природного права. Перехід до громадянського стану мислитель повязував із укладанням суспільного договору, поділом праці, різноманітністю людських потреб, неоднаковими здібностями.
Мислитель обґрунтував ідею про невідчужуванні права особи, серед яких право на існування та діяльність, свободу совісті та думки, свободу слова. Держава у Б.Спінози виступає носієм природних прав усього населення. Основними її функціями він вважав:
- впорядкування релігійного життя;
- забезпечення недоторканості власності;
- поширення освіти;
- гарантування безперешкодного ведення торгівлі;
- оцінка поведінки кожного;
- покарання злочинців;
- вирішення конфліктів, які виникають між громадянами;
- здійснення заходів, спрямованих на ведення воєн та її запобігання.
Б.Спіноза найкращою вважав республікансько-демократичну форму держави, хоча визнавав правомірність існування й інших форм, крім необмеженої влади однієї людини.
В цілому Б.Спіноза увійшов в історію політичної думки як критик теологічних політико-правових ідей, як один із творців світської доктрини держави і права.
Політична доктрина англійського філософа та політичного мислителя Т.Гоббса викладена у працях „Філософські основи вчення про громадянина” (1642), „Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської” (1651). В основу теорії держави Т.Гоббс поклав уявлення про природу індивіда. Він вважає, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяє виникненню у суспільстві стану „війни всіх проти всіх”. Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би завдяки своїй владі над людьми, поклав край загальній війні.
„Суспільний договір” за Т.Гоббсом полягав у тому, що індивіди передавали своє право на самоврядування одній авторитетній особі, яка у свою чергу брала на себе зобовязання діяти в імя усіх. Для укладення суспільного договору необхідною була згода більшості, а меншість повинна була підкоритися їй. Обєднана у такий спосіб сукупність людей складала державу. Після укладення договору громадяни втрачали усі свої попередні права (крім тих, які суверен вирішує їм залишити); вони не могли змінити встановлену форму правління. Громадяни не мали права на повстання, крім випадків самозахисту, якщо суверен не забезпечував підданим безпечне життя.
Т.Гоббс розрізняв держави, що виникають внаслідок добровільної згоди громадян, та держави, що утворилися за допомогою фізичної сили. Він називає три основні форми держави - монархію, аристократію, демократію. Найкращою, на думку Т.Гоббса, є монархія, бо вона найповніше виражає і реалізовує абсолютний характер влади держави, у ній загальні інтереси дуже тісно співпадають із приватними інтересами суверена.
Услід за Н.Макіавеллі та Г.Гроцієм, Т.Гоббс почав розглядати державу не через призму теології, а виводить закони її розвитку із розуму та досвіду.
Політичне вчення англійського філософа та політичного мислителя Дж. Локка викладене у праці „Два трактати про правління” (1690). На думку Дж. Локка, до виникнення держави люди перебували у природному стані, але він не характеризується як „війна всіх проти всіх”. Для природного стану притаманна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б обєктивно вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців, і це спричинило обстановку невпевненості, напруги. Для надійного забезпечення природних прав, рівності та свободи, захисту особи й власності люди створили державу. „Будь-яке мирне утворення держави мало у своїй основі згоду народу”, - писав Дж. Локк.
Внаслідок утворення держави індивід, на думку Дж. Локка, не втрачав усіх своїх прав, а лише право на вироблення та реалізацію законів. Політичну владу він визначав так: „... це право створювати закони з правом застосовувати смертну кару і, відповідно, усіх менших покарань для регулювання та охорони власності; це право використовувати силу суспільства для проведення у життя законів, для захисту держави від іноземного втручання - і все це в імя суспільного блага”. Цілісність держави та виконання нею своїх основних завдань, на думку Дж. Локка, здатне забезпечити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом і поділена. Перше місце відводиться законодавчій гілці влади як верховній іде не абсолютній) у державі. Інші гілки влади повинні підпорядковуватися законодавчій владі, але вони (особливо, виконавча влада) мають великий вплив у державі.
Вчення Дж. Локка було класичним відображенням ідеології ранньо-буржуазних революцій. Воно ввібрало у себе досягнення передової наукової думки ХVІІ ст. на прогресивні досягнення політико-правового знання. Дж. Локк сформулював політичні принципи, які лягли в основу усіх демократичних правових держав світу. Його вважають основоположником лібералізму та сучасного конституціоналізму.