Цивільне право

СОДЕРЖАНИЕ: Поняття та види угод. Під угодою розуміється дія громадян та юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну, припинення цивільних прав або обов’язків. Об’єкти авторського права. Реєстрація походження дитини від батьків, що перебувають в шлюбі.

Міністерство освіти і науки України

Відкритий Міжнародний Університет

Розвитку Людини “Україна”

Хмельницька Філія

Контрольна робота з Цивільного права

2005

Зміст

1 Поняття та види угод. 3

2 Об’єкти авторського права. 8

3 Реєстрація походження дитини від батьків, що перебувають в шлюбі 14

Література: 17

1 Поняття та види угод

Під угодоюрозуміється дія громадян та юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну, припинення циві­льних прав або обов’язків. Для угоди характерними є такі ознаки.

1.Угодою визнається лише та дія, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків. Якщо буде встановлено, що дія була спрямована на якийсь інший результат, то така дія не буде ви­знаватися угодою. Так, якщо громадянин порушує права інших суб’єктів, то така його дія, хоча вона й створює зміну прав та обов’язків, не може вважатися угодою, оскільки фактично вона спрямована на зовсім інший результат — порушити чиєсь право. Або наприклад: особа гасить пожежу, рятує потопаючого, віддає знахідку її власникові — не правомірні дії, але й вони не є угодами, бо виникли не з метою встановлення, зміни, припинення прав або обов’язків. Такі дії називаються юридичними вчинками.

2.Угодою визнається така дія, яка не лише була спрямована на результат, а й призвела до встановлення, зміни або припинення цивільних прав або обов’язків. Укладаючи заповіт, спадкодавець вчиняє дію, спрямова­ну на встановлення для спадкоємців прав та обов’язків. Домовленість між наймодавцем і наймачем про підви­щення плати за користування переданим у найом май­ном встановлює зміну прав та обов’язків сторін у дого­ворі найму. Розірвання договору найму, укладеного на невизначений строк з ініціативи наймача чи наймодавця, призводить до припинення існуючих цивільних прав та обов’язків між цими суб’єктами.

3 Угодою визнається дія юридично незалежних, рів­ноправних осіб. Якщо працівник міліції вилучає у гро­мадянина автомобіль з метою переслідування правопо­рушника, то така дія не буде вважатися угодою, тому що працівник міліції реалізував свої владні повноваження. Не будуть угодами також адміністративні акти органів державного управління, які хоча і породжують цивільні правовідносини (зобов’язання про передачу будівель і споруд між державними юридичними особами), але вчиняються як власні акти суб’єктів адміністративного пра­ва. Ті особи, яким ці акти адресовані, повинні їх вико­нати незалежно від свого бажання.

Угода може призвести до встановлення цивільно-правових наслідків як безпосередньо, так і б поєднанні з іншими юридичними фактами. Прикладом безпосеред­нього породження угодою цивільних прав і обов’язків може бути договір купівлі-продажу. Сам момент укла­дання названого договору породжує обов’язок продавцяпередати майно у власність покупцеві, а покупецьзо­бов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму, В деяких випадках укладанняугоди є не­достатнім для породження прав і обов’язків Наприклад, для виникнення права на перехід спадщини недостатньо одного заповіту, потрібно ще й відкриттяспадщини, що виникаєв день смерті спадкодавця. В даному випадку встановлення прав і обов’язків відбувається на підставі поєднання угоди (заповіту) і події — факту смерті.

Угоди, які вчиняють громадяни і юридичні особи, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифі­кації. Вона може проводитись за різними критеріями: за числом сторін, волевиявлення яких необхідно для виник­нення угоди, за співвідношеннями прав та обов’язків сторін в угоді; за моментом, з яким пов’язується виникнення угоди; за значенням підстав угоди для її дійсності і т.п.

У залежності від числа сторін, волевиявлення яких потрібне для виникнення угоди, угоди поділяють на одно-, дво- та багатосторонні. Односторонньою визнається угода, длявиникнення якої досить ДІЇ однієї сторони Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини, оголо­шення конкурсу і т.п. При цьому треба мати на увазі, що хоча угода й породжується волею однієї особи, але її правові наслідки тією чи іншою мірою зачіпають ін­тереси іншихосіб. Так, заповіт може складатися для то­го, щоб позбавити спадщини тих, хто ЇЇ отримав би при відсутності заповіту. Крім того, в одностороннійугоді може бути об’єднана воля кількох осіб (оголошення конкурсу).

Якщо для виникнення угоди потрібні зустрічні ДІЇдвох сторін, то це двостороння угодаДвосторонньою угодою виступає договір; двостороння угода може вини­кнути лише тоді, коли зустрічні дії сторін будуть пого­джені, що означає усунення розбіжностей відносно умов угоди. Наприклад, для укладання договору купівлі-продажу потрібно погодити зустрічну волю покупця і продавця. У двосторонній угоді на боці кожної із сторін можуть виступати як по одній особі, так і по кілька осіб, але воля всіх учасників, які виступають на одній стороні угоди, повинна виражати єдину волю.

Для виникнення багатосторонньої угодипотрібне во­левиявлення трьох і більше сторін. Вони можуть бути як зустрічними (трьох- або чотирьохсторонній обмін жит­лом), так і спрямованими до однієї мети (сумісна діяль­ність). Багатосторонні угоди теж являють собою догово­ри. В багатосторонній угоді кожний з її учасників є са­мостійною стороною і виражає індивідуальну волю.

Угоди поділяються на платні й безоплатні. У платнійугоді дії однієї сторони відповідає обов’язок іншої сторони вчинити зустрічну дію, пов’язану з наданням будь-якого майна. У договорі купівлі-продажу продавець передає майно (річ) у власність покупця, а останній зобо­в’язаний прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму. В деяких угодах гроші можуть слугувати не лише оплатою вартості речей, а й виконання робіт, надання послуг тощо. З іншого боку, і речі можуть пере? даватися другій стороні не за гроші, а в обмін на іншу річ, або надання послуг. У безоплатній угодіобов’язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону. Зустрічного майнового задоволення ця сторона не отримує. Наприклад, передача майна за дого­вором дарування. Безоплатними будуть договори: позики грошей без стягнення процентів; безоплатного користу­вання майном; доручення без зобов’язання виплати по­віреному винагороду. Безоплатними є односторонні уго­ди. Платний чи безоплатний характер угоди обумовлює­ться законом, погодженням сторін, або витікає із змісту правовідносин, породжених угодою. Договір купівлі-продажу завжди платний. Договір дарування не сумісний з оплатою. Договори схову, доручення можуть бути як платними, так і безоплатними — це залежить від домов­леності сторін.

В залежності від моменту виникнення угод, угоди по­діляються на консенсуальні й реальні.Для укладання кон­сенсуальноїугоди достатньо погодження волі учасників угоди, В момент, коли узгодження воль проведено від­носно всіх суттєвих умов (а в передбачених законом ви­падках ще й належним чином оформлене), угода вважає­ться укладеною. З цього моменту у її сторін виникають відповідні права і обов’язки. Так, за договором купівлі-продажу покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього повну грошову суму. Права і обо­в’язки сторін цього договору виникають з моменту його укладання, Більшість угод є консенсуальними. Для укла­данняреальноїугоди одного волевиявлення (узгодження воль) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фак­тичні дії (наприклад, передачу майна). Лише після вчи­нення фактичних дій угода вважається укладеною. Якщо консенсуальні угоди виконуються, то реальні — здійсню­ються. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або речі, визначені родовоми ознака­ми, а позичальник зобов’язується повернути таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Права і обов’язки сторін договору позики виникають нез моменту його укладання, а з моменту передачі речі.

За значенням підстав для дійсності угоди останні по­діляються на каузальні і абстрактні. Під підставою угоди розуміють її юридичну мету. Наприклад, договір майно­вого найму дає можливість наймачеві одержати чужу річ у тимчасове користування за плату, а за договором дару­вання дарівник передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Ці угоди, а також більшість інших є каузальними, оскільки мають на меті досягнення певного правового результату. Угода, в якій відсутня мета, тобто підстава укладання, може бути визнана недійсною. Якшо, наприклад, у борговій розписці не визначено мету, тобто немає пояснення, чому А. видав розписку В., то така роз­писка не повинна мати юридичної сили. В абстрактній угоді допускається замовчування мети угоди. Прикладом абстрактної угоди може слугувати вексель. Належним чином оформлений вексель зберігає юридичну силу не­залежно від того, чи виконані ті зобов’язання у зв’язку з якими він був виданий.

У період становлення ринкових відносин все біль­шого значення набувають біржові угоди. Біржовими на­зиваються угоди, укладеш членами біржі між собою без­посередньо чи через своїх представників на біржових торгах, про взаємну передачу прав і обов’язків відносно майна, яке допущено до обігу на біржі в строки і поряд­ку, встановлені статутом біржі і правилами біржової торгівлі.

До біржових угод застосовуються загальні правила про відповідні договори (купівлі-продажу, комісії то­що). Але біржовими статутами можуть бути передба­чені й інші умови біржових угод, які складають комер­ційну таємницю сторін і не підлягають розголошенню без їх згоди.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Біржові угоди поділяються на:

— угоди з реальним товаром, які укладаються з метою купівлі-продажу конкретного товару. Різновидність такої угоди — бартерна угода;

— ф’ючерсні угоди — це угоди, що передбачають пере­ дачу акцій або товару та виплату грошової суми через визначений строк після укладання угоди за ціною, вста­новленою в угоді. Ф’ючерсні угоди, як правило, уклада­ються з метою страхування угод з реальним товаром;

— угоди з цінними паперами.

Спори, пов’язані з укладанням біржових угод, роз­глядаються в біржовому арбітражі, рішення якого може бути оскаржене в суді або арбітражі.

2 Об’єкти авторського права

1. Об’єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх скла­дових частин є результатом інтелектуальної діяльності; інші твори.

Твори є об’єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або матема­тичні концепції як такі.

Комп’ютерні програми охороняються як літературні твори.

Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Акторське право є інститутом права інтелектуальної власності, що становить собою систему правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо створення і використання творів літератури, науки та мистецтва. Основними джерелами ав­торського права в Україні поряд із Конституцією та ЦК є Закон „Про авторське право і суміжні права, закони України від 5 червня 1997 р. Про видавничу справу, від 13 січня 1998 р. Про кінематографію, від 20 травня 1999 р. Про архітектурну діяльність, від 23 березня 2000 р. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних, Порядок держав­ної реєстрації авторськогоправа і договорів, які стосуються права автора на твір, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №1756, постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. №72 Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав та ін.

Україна є учасницею ряду міжнародно-правових актів у сфері авторського права, які відповідно дост.9 Конституції є частиною національного законодавства. До них належать: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Берн, 1886 р.), Всесвітня конвенція про авторське право (Женева, 1952 р.), Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (Женева, 1996 р.).

В коментованій статті визначено коло об’єктів авторського права. Зазначений перелік загалом збігається з видами об’єктів авторського права, передбаченими За­коном Про авторське право і суміжні права. Водночас як в ЦК, так і в Законі Про авторське право і суміжні права, перелік об’єктів авторського права не є вичерпним. Таким чином, авторсько-правовій охороні підлягають, крім передбачених у законі, й будь-які інші твори, якщо вони відповідають наступним критеріям: вони є результатами творчої діяльності в галузі літератури, науки і мистецтва.

Творча діяльність передбачає створення чогось нового, оригінального, невідомого до цього часу. Тому не може визнаватися об’єктом авторського права результат діяль­ності, яка не є творчою, наприклад, переписаний з книги текст;

результат творчої діяльності має бути виражений в об’єктивній формі, при­датній для сприйняття і відтворення. Форма об’єктивного вираження твору може бути різною: письмова, усна, електронно-цифрова тощо. Водночас ідеї, образи, думки тощо, які не об’єктивовані назовні, а лише існують у свідомості автора, становлять лише авторський задум і авторським правом не охороняються.

Першу групу об’єктів авторського права становлять літературні та художні твори. До них належать, зокрема:

— письмові твори (романи, поеми, оповідання, повісті, новели, вірші, статтіта ін.);

— усні твори (лекції, промови, проповіді, доповіді тощо);

— драматичні твори (комедії, трагедії, трагікомедії тощо), музично-драматичні твори (опери, оперетти, мюзікли тощо), пантоміми, хореографічні та інші сценічнітвори;

— музичні твори з текстом і без тексту (пісні, симфонії, увертюри, етюди тощо);

— аудіовізуальні твори — твори, що фіксуються на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття яких є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіові­зуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдо фільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими та ін.;

— твори живопису (пейзажі, натюрморти, портрети тощо), архітектури (будівлі, споруди, парки, тощо), скульптури, графіки;

— фотографічні твори. Закон Про авторське право і суміжні права передбачає охорону не тільки фотографічних творів, а й творів, одержаних способами, анало­гічнимифотографії (наприклад, слайди);

— твори ужиткового мистецтва — твори мистецтва, в тому числі твори художнього промислу, створені ручним або промисловим способом для користування у побуті або перенесені на предмети такого користування (твори декоративного ткацтва, різьблення, кераміки, ливарства, ювелірні вироби та ін.);

— ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури і науки;

— переробки літературних та художніх творів (похідні твори) — твори, що є твор­чою переробкою інших існуючих творів без завдавання шкоди їх охороні (анотації, адаптації, аранжування, обробки фольклору, інші переробки твору) чи його творчим перекладом на іншу мову. До похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи пішими мовами інших аудіовізуальних творів (ст.1 Закону Про авторське право і суміжні права);

— збірники творів, одержані в результаті підбору та розташування творів, що є результатом творчої діяльності (упорядкування). До них належать енциклопедії, періодичні збірники, збірники наукових праць, антології та ін.

Другу групу об’єктів авторського права становлять комп’ютерні програми. Від­повідно до визначення, наведеного у ст.1 Закону Про авторське право і суміжні права, комп’ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчиту­вання комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або ре­зультату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об’єктному кодах).

Третя група об’єктів авторського права — це компіляції даних (бази даних). Вони одержують авторсько-правову охорону за умови, що за добором або упорядкуванням їх складових частин вони є результатом інтелектуальної діяльності. Відповідно до Закону Про авторське право і суміжні права база даних (компіляція даних) — сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп’ютера) чи інших засобів.

Об’єктами авторського права можуть бути й інші твори, якщо вони відповідають критеріям творчого характеру та вираження в об’єктивній формі.

Відповідно до ст.9 Закону Про авторське право і суміжні права авторсько-правовій охороні підлягає як весь твір, так і його частина, яка може використовува­тися самостійно, в тому числі оригінальна назва твору.

В ЦК підкреслюється, що твір є об’єктом авторського права незалежно від його завершеності, призначення, цінності, об’єктивної форми. Тобто охороні підлягає будь-який твір науки, літератури, мистецтва незалежно від його художньої цінності та інших критеріїв. Наприклад, об’єктом авторського права є як шедевр, створений відомим художником, так і дитячий малюнок, який не має високої художньої цін­ності. Основною є вимога щодо творчого характеру створеного твору та вираження його в об’єктивній формі. Віднесення твору до об’єктів авторського права не вимагає будь-яких формальностей, тобто для цього не потрібно реєструвати твір, одержува­ти охоронний документ тощо. Твір підлягає охороні як у завершеному, так і в неза­вершеному вигляді (наприклад, ескіз). Авторсько-правова охорона не залежить від призначення, жанру, обсягу, мети твору (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

Частина 3 ст.433 ЦК визначає перелік об’єктів, що не охороняються авторським правом — ідеї, процеси, методи діяльності, математичні концепції як такі. У ст.8 Закону Про авторське право і суміжні права передбачено, що передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поши­рюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, про­ілюстровані у творі. Іншими словами, авторське право охороняє форму вираження твору, а не його зміст. Наприклад, автор опублікував у журналі статтю, у якій деталь­но описав створений ним пристрій. У цьому випадку об’єктом авторсько-правової охорони буде сама стаття. Водночас на описаний у статті пристрій авторське право не поширюватиметься.

Відповідно до ч.4 коментованої статті комп’ютерні програми за режимом правової охорони прирівнюються до літературних творів. Аналогічний підхід закріплений у ст. 14 Закону Про авторське право і суміжні права, в якій також передбачено, що така охорона поширюється на комп’ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження. Прирівнення комп’ютерних програмам за режимом правової охорони до літературних творів відповідає міжнародно-правовим актам. Зокрема ст.4 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право 1996 р. (Україна приєдналась до цього міжнародного договору Законом від 20 вересня 2001 р.) передбачено, що комп’ютерні програми охороняються як літературні твори в розумінні ст.2 Бернської конвенції з охорони літературних та художніх творів. У Директиві Ради ЄС про правову охорону комп’ютерних програм (91/250/ЄЕС), прий­нятій у Брюсселі 14 травня 1991 р., також передбачено, що держави-члени будуть охороняти комп’ютерні програми авторським правом поряд з літературними творами у розумінні Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Правовій охороні підлягають компіляції даних (бази даних) як такі. Це — об’єктив­на форма подання і організації даних (статей, розрахунків тощо), систематизованих таким чином, щоб ці дані могли бути втілені в комп’ютерній програмі. Творчий характер створення бази даних проявляється в підборі і впорядкуванні певних відо­мостей незалежно від того, чи належать вони до об’єктів авторського права. Об’єктом авторського права є сама компіляція даних, а не дані та інший матеріал, що входять до неї. Авторсько-правова охорона компіляції даних не зачіпає авторське право на складові цієї компіляції.

3 Реєстрація походження дитини від батьків, що перебувають в шлюбі

Реєстрація встановлення батьківства провадиться на підставі спільної заяви батьків або судового рішення, а в разі смерті мате­рі, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав чи неможливості встановити місце її проживання — за зая­вою батька.

Реєстрація встановлення батьківства щодо дітей, які досягли повноліття, допускається лише за їх згодою.

Реєстрація встановлення батьківства провадиться на підста­ві спільної заяви батьків, заяви чоловіка, який вважає себе бать­ком, або рішення сулу про встановлення факту батьківства і факт} визнання батьківства; в разі смерті матері дитини, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав або неможливості встановити її місце проживання — за заявою батька (див. статті 125,127 СК та коментарі до них).

Реєстрація встановлення батьківства за дорученням або че­рез представника не допускається.

Якщо один з батьків з поважних причин не може особисто з’явитися до органу РАЦСу для реєстрації встановлення бать­ківства, його підпис на заяві має бути засвідчений нотаріусом або прирівняним до нього органом у встановленому законом порядку.

До заяви про реєстрацію встановлення батьківства долаєть­ся свідоцтво про народження дитини. У тих випадках, коли ре­єстрація встановлення батьківства провадиться одночасно з ре­єстрацією народження дитини, свідоцтво про народження ди­тини не додається.

Якщо запис акта про народження знаходиться в іншому ор­гані РАЦСу, його копія має бути витребувана в триденний строк для уточнення зазначених відомостей і додана до заяви.

Реєстрація встановлення батьківства провадиться незалеж­но від того, чи перебуває батько дитини в шлюбі, тому згода його дружини на реєстрацію встановлення батьківства не пот­рібна.

Не допускається встановлення батьківства за заявою особи, визнаної недієздатною внаслідок душевної хвороби або слабо­умства, а також за заявою опікуна цієї особи.

Згідно з ч. 2 коментованої статті реєстрація встановлення батьківства щодо осіб, які досягли повноліття, допускається ли­ше за їх згодою. В такому разі до заяви батьків обов’язково до­дається письмова згода повнолітньої о на встановлення бать­ківства. Ця згода може діставати вияв як в окремій заяві повно­літнього, так і в його підписі під спільною заявою батьків (бать­ка). Водночас повнолітній зазначає, хоче він взяти прізвище батька або ж залишитися під прізвищем матері.

Література:

1. Цивільний Кодекс України.

2. Сімейний Кодекс України.

3. Науково-практичний коментар Цивільного Кодексу України. – Київ, 2004.

4. Науково-практичний коментар Сімейного Кодексу України – Київ,2003.

5. І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.М. Співак «Цивільне право України» — Київ, 2000.

6. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцова «Цивільне право України» — Київ, 2004.

Скачать архив с текстом документа