Аудит як форма контролю його об єкти і метод
СОДЕРЖАНИЕ: Проблеми та перспективи розвитку аудиту в Україні. Його сутність, мета і завдання Міжнародні стандарти та національні нормативи аудиту Види аудиту та його відмінність від ревізіїПлан
Аудит як форма контролю, його обєкти і метод
1. Проблеми та перспективи розвитку аудиту в Україні. Його сутність, мета і завдання
2. Міжнародні стандарти та національні нормативи аудиту
3. Види аудиту та його відмінність від ревізії
4. Предмет, обєкти і метод аудиту
АУДИТ ЯК ФОРМА КОНТРОЛЮ, ЙОГО ОБЄКТИ І МЕТОД
1. Проблеми та перспективи розвитку аудиту в Україні. Його сутність, мета і завдання
В умовах формування ринкових відносин та різноманітності форм власності виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що викликало потребу створення госпрозрахункових органів фінансового контролю, тобто аудиту.
У світовій практиці аудит набув значного поширення. Основною передумовою аудиту є взаємна зацікавленість підприємства (фірми) в особі його власників (акціонерів), держави в особі податкової адміністрації і самого аудитора в забезпеченні реальності та достовірності обліку і звітності.
Аудит є обовязковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни.
Для вирішення непорозумінь між податковими органами і керівними структурами, що представляють інтереси власників щодо підвищення ефективності виробництва, державного контролю уже було недостатньо, адже він захищав лише інтереси держави. Це стало поштовхом до виникнення незалежного контролю, який дістав назву аудиту (від. лат. ашііо — той, що вислуховує), тобто такого, що вислуховує звіти посадових осіб. Аудитори стали потрібні й незацікавленій стороні — суду, арбітражу, які відстоювали справедливість.
Розвиткові аудиту сприяло також розмежування функцій та інтересів підприємців (менеджерів, адміністрації, управлінців), коли власник для керівництва своїми підприємствами почав наймати спеціальний апарат управління. Для попередження недоліків, зловживань, приховування витрат і доходів, неправильного розподілу прибутків, навмисного присвоєння їх найманими керуючими власники змушені вдаватись до перевірки фінансової звітності незалежним аудитором.
Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.
Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка комерційної і господарсько-фінансової діяльності субєктів господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними чинного законодавства.
За визначенням Роя Доджа, аудит — це захоплюючий предмет; шкода тільки, що великий обсяг офіційних публікацій АРС* настільки його ускладнив... Аудитор не повинен бути детективом або заздалегідь бути упевненим, що щось неправильно. Він не відповідає за недбалість відповідального керівника, який передав йому інформацію за відсутності підозрілих обставин [30, с. 16, 47].
Видатний американський вчений і практик Роберт Монтгомері одним із перших усвідомив необхідність видання практичних посібників і підручників з аудиту. У 1912 р. він опублікував першу в СИТА книгу з теорії і практики аудиту, яка витримала одинадцять видань.
Аудитор — надзвичайно цікава і популярна професія. Відомо, що пальма першості з питань обліку належить Італії; а з аудиту — Англії, де було створено інститут контролерів (аудиторів). Його основна мета — гарантування фінансової звітності.
Р. Адамс, автор книги Основи аудиту, наводить класичне висловлення, що стосується аудиту. Воно неодноразово цитоване багатьма ученими, але заслуговує на те, щоб згадати його ще раз: Без аудиту немає надійності рахунків. Без надійності рахунків немає контролю. А без контролю що вартує влада? [18, с.І8].
Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. З 1844 р. у Великобританії видано серію законів про компанії, відповідно до яких останні були зобовязані один раз протягом року запрошувати незалежного бухгалтера (аудитора) для перевірки і підтвердження звітності та звіту перед акціонерами. Аналогічні рішення щодо обовязнового незалежного аудиту було ухвалено у Франції (1867 р.), США (1887 р.), Німеччині (1931 р.).
Палата лордів (Великобританія) у справі Сараго проти ТоисНе Еозз (1990) дала таке трактування ролі аудитора: Функція аудитора зводиться до підтвердження, наскільки це можливо, того, що фінансова інформація про справи компанії, подана її директорами, точно відображає стан справ, щоб, по-перше, захистити саму компанію від наслідків невиявлених помилок або можливих зловживань і, по-друге, подати акціонерам надійну інформацію для вивчення ведення справ компанії і вираження їхніх колективних повноважень щодо винагороди чи відклику тих, кому було довірено ведення справ. Разом із тим зазначалося, що відповідальність за подання фінансової звітності, яка дає правильну й обєктивну інформацію про фінансовий стан компанії, безпосередньо покладено на її директорів. Роль аудиторів полягає у наданні власникам компанії незалежного звіту про складання балансу і звітності щодо прибутків і збитків, а також про те, чи дають ці документи правильну й обєктивну інформацію про стан справ компанії на кінець фінансового року і про її прибутки і збитки за цей рік. їхня роль, таким чином, скоріше дослідна, ніж творча [18, с. 18].
Рішення у справі Сараго підтвердило, що аудитор не відповідає перед компанією та її акціонерами як організацією в цілому. Аудитор не несе відповідальності за результати перевірки перед індивідуальними акціонерами або іншими третіми особами, він несе відповідальність тільки перед тими людьми, з якими укладено договір, бо винагороду виплачує аудитору компанія, яка перебуває з ним у договірних стосунках.
Аудиторські послуги широко використовують уряди, діловий світ і неприбуткові організації. Тепер у США працюють понад 45 тис. аудиторських фірм. Кількість зайнятих у фірмі людей коливається від одного до декількох тисяч чоловік. При цьому аудиторські фірми можна згрупувати в 4 категорії: Велика шістка, інші національні фірми, великі місцеві та регіональні фірми, малі місцеві фірми. Шість найкрупніших американських аудиторських фірм часто називають Великою шісткою, кожна з них має офіси в усіх великих містах США і в багатьох містах світу, дохід, що перевищує 500 млн дол. США і значно більший в інших країнах. Нью-йоркський персонал однієї з цих фірм нараховує понад тисячу спеціалістів.
Фірми ведуть між собою конкурентну боротьбу. Кожна з них має звязок із фірмами в інших країнах, а тому має міжнародний потенціал.
До організаційної ієрархії в типовій аудиторській фірмі належать партнери, менеджери, контролери, старші або відповідальні аудитори і помічники. Новий працівник (службовець) звичайно починає як помічник і працює впродовж двох-трьох років на кожному ступені, доки не одержить статусу партнера.
Розпочинаючи перевірку на підприємстві, незалежний аудитор отримує від його керівництва фінансові та інші звіти, які містять прогноз керівництва про економічні події. Аудитор розпочинає свою роботу з аналізу цих прогнозів. Завдання аналізу — підтвердити або спростувати дані.
Зарубіжний досвід показує, що аудит є обовязковим атрибутом ринкової економіки будь-якої країни. Розвиток аудиту в Україні почався після прийняття Закону Про аудиторську діяльність від 22 квітня 1993 р. Відповідно до цього Закону, аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність субєктів господарювання з метою визначення достовірності їхньої звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству й установленим нормативам. Однак, на жаль, аудит в Україні ще не набув широкого впровадження. Тому в період становлення ринкових відносин слід старанно аналізувати зарубіжний досвід і застосовувати його на практиці з урахуванням конкретних національних інтересів. Вивченню цієї проблеми має допомогти як зарубіжна, так і вітчизняна література, яка акумулює такий досвід західних і вітчизняних аудиторських фірм.
Обовязковий аудит в Україні було проведено за 1994, 1995 рр. всіма субєктами підприємницької діяльності. Це певною мірою позитивно вплинуло на вирішення проблеми адаптації аудиторства в Україні. Однак, починаючи з 1996 р., проведення обовязкового аудиту було скасовано на більшості субєктів господарювання.
Певний досвід проведення аудиту у нас уже накопичено. Це стосується насамперед підприємств, що приватизуються, а також кор-поратизації, експертної оцінки майна субєктів підприємницької діяльності, перевірок фінансового стану субєктів господарювання, що переходять на емісію цінних паперів або беруть банківські кредити тощо.
Відповідно до прийнятого у 1995 р. Закону України Про наукову та науково-технічну експертизу аудитори повинні дати науково обґрунтовану оцінку результатів аудиторського дослідження та науково-технічної експертизи.
До проблемних питань аудиту слід віднести:
• недостатню кількість методичних розробок з аудиторського контролю;
• брак достатнього досвіду аудиторської діяльності;
• недостатню кількість кваліфікованих аудиторських кадрів, а звідси — і неосвоєний ринок аудиторських послуг;
• відсутність типових форм документів з аудиту;
• відсутність методичних рекомендацій з питань компютеризації аудиту тощо.
Разом із тим впровадження аудиту в сферу підприємницької діяльності має в цілому для держави істотні переваги порівняно з іншими формами фінансово-господарського контролю, зокрема:
• значна економія державних коштів, які витрачаються на утримання контрольно-ревізійного апарату;
• надходження додаткових коштів до бюджету за рахунок сплати аудиторськими фірмами (аудиторами-підприємцями) податків;
• незалежність, конкурентна боротьба, професіоналізм аудиторів, що сприяє підвищенню якості перевірок;
• можливість вибору аудитора замовником тощо.
Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній, бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комерційних банків, різних іноземних фірм.
Мета аудиту — сприяння ефективності роботи, раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності для отримання максимального прибутку.
Основними завданнями аудиту є:
• перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;
• виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;
• реальність визначення фінансових результатів;
• оцінка ефективності внутрішнього контролю;
• надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.
Якщо аудитор вважає, що подана звітність необєктивна, або якщо не може зробити якогось висновку (приміром, через брак зібраних даних), то він зобовязаний повідомити про це користувачів у своєму висновку. Користувачів фінансової (бухгалтерської) інформації показано в табл. 1.1. Щоб правильно інтерпретувати значення інформації, одержаної в процесі аудиту, необхідно розуміти, що являє собою бізнес клієнта та які його галузеві особливості.
Так, аудит підрядного будівництва не може бути виконано достатньо ретельно без розуміння особливостей цієї роботи. Неможливо уявити собі аудит клієнта, який займається будівництвом житла, без знання особливостей будівельного виробництва, а також бухгалтерського обліку робіт за принципом відсоткового ступеня готовності.
Таблиця 1.1. Користувачі облікової інформації
| Види користувачів облікової інформації | Необхідна інформація та мета її використання |
| 1. Внутрішні користувачі | |
|
1.1. Власники підприємства та вищий управлінський персонал 1.2. Менеджери різних напрямків діяльності (фінансові, виробничі, з маркетингу тощо) 1.3. Керівники підрозділів (центри відповідальності підприємства) 1.4. Робітники і службовці підприємства |
Загальний фінансовий стан підприємства: прийняття управлінських рішень тактичного і стратегічного характеру Інформація щодо функціонування підпорядкованої системи діяльності, прийняття управлінських рішень щодо удосконалення та регулювання діяльності Інформація про функціонування підрозділів (центри відповідальності) про витрати, доходи; прийняття оперативних рішень з контролю та управління підрозділами Інформація про загальний стан функціонування підприємства; збереження робочих місць, можливість підвищення оплати праці |
| 2. Зовнішні користувачі | |
2.1. Дійсні та потенційні інвестори 2.2. Банківські та інші кредитні установи 2.3. Постачальники та інші кредитори 2.4. Замовники, покупці, клієнти 2.5. Органи державного регулювання і контролю: 2.5.1. Державна податкова інспекція 2.5.2. Органи Фонду державного майна 2.5.3. Органи державної статистики 2.6. Профспілки 2.7. Широка громадськість 2.8. Інші користувачі |
Фінансовий стан підприємства, рентабельність, отримані прибутки; можливість отримання прибутку, прийняття рішень щодо операцій з акціями, про доцільність вкладання капіталу Фінансовий та майновий стан підприємства, платоспроможність; можливість надання кредитів, ймовірність повернення кредиту та отримання відсотків Платоспроможність підприємства, своєчасність оплати рахунків, заборгованості Інформація про фінансовий стан підприємства; можливість отримання необхідних товарів та послуг Своєчасність і повнота сплати податків Фінансовий та майновий стан підприємства; прийняття рішень про корпорати-зацію, акціонування, приватизацію підприємства Узагальнення та аналіз звітності підприємств, підготовка необхідної інформації для вищих органів державного управління Фінансовий стан підприємств, галузей; підготовка до ведення переговорів з питань праці та її оплати Загальний вплив діяльності підприємства на добробут суспільства, на навколишнє середовище За потребами |
2. Міжнародні стандарти та національні нормативи аудиту
Робота аудитора ведеться відповідно до документів, обєднаних у дві групи:
а) державні законодавчі акти;
б) аудиторські стандарти (нормативи) та інші регулятиви.
За дорученням ради Міжнародної федерації бухгалтерів (МФБ) Комітет міжнародної аудиторської практики (КМАП) займається випуском міжнародних нормативів аудиту і супутніх робіт. У кожній країні має здійснюватися локальне регулювання міжнародних нормативів відповідно до практики, що склалася під час аудиту фінансової інформації. Таке регулювання може відображатися у національних нормативах.
Нормативи щодо послуг аудиторів КМАП видає у двох серіях: міжнародні нормативи аудиту (МНА); міжнародні нормативи супутніх з аудитом робіт (МНА/СР). Аудит проводиться для того, щоб сформувати обєктивну думку про систему обліку і фінансову звітність підприємства. У Великобританії, наприклад, нормативи називають нормами, але є і стандарти аудиту.
Аудит має проводиться відповідно до міжнародних нормативів та міжнародних норм етики професій бухгалтерів, затверджених МФБ.
Національні нормативи аудиту, залежно від виду аудиту, поділяють на національні нормативи зовнішнього аудиту (ННЗА) і національні нормативи внутрішнього аудиту (ННВА). За основу при створенні національних нормативів беруться міжнародні нормативи. Ці нормативи застосовують незалежно від того, прибуткове чи збиткове підприємство, до якої форми власності воно належить.
Аудиторські стандарти потрібні тому, що вони дають змогу підтримувати аудиторську діяльність на відповідному рівні, змушують аудитора постійно підвищувати свій науковий і професійний рівень.
На відміну від стандартів, норми не передбачають основних принципів, але містять вказівки щодо процедур (наприклад, щодо підготовки аудиторських звітів). Норми мають бути переконливими, але без директивного характеру. Аудитори можуть не дотримуватися норм, але завжди повинні пояснити, чому вони так роблять.
КМАП несе відповідальність за випуск міжнародних нормативів аудиту і супутніх робіт, у тому числі за зміст і форму аудиторських звітів. КМАП вважає, що випуск таких нормативів та їх використання сприятимуть забезпеченню однорідності аудиторської практики, інших послуг у всьому світі. КМАП за підтримки ради МФБ стимулює застосування цих нормативів у аудиторській практиці всіх країн. Опубліковані у різних країнах світу нормативи відрізняються за змістом і формою. КМАП вивчає їх, узагальнює і випускає нормативи з таким розрахунком, що вони будуть прийняті міжнародним співтовариством.
Під час аудиту фінансової інформації або при виконанні супутніх робіт аудитор повинен дотримуватися міжнародних норм етики, прийнятих МФБ.
У розділі МНА Відповідальність за фінансові звіти зазначається, що хоч аудитор подає своє судження про фінансові звіти, проте конкретна відповідальність за їхню якість лежить на управлінському апараті обєкта. Ця відповідальність передбачає точність або адекватність облікових проводок, внутрішнього контролю тощо.
Під час проведення аудиту слід дотримуватись основних правил етики професійних аудиторів, встановлених МФБ. Аудитор повинен бути прямолінійним і чесним, обєктивним і не піддаватися тиску з боку будь-кого, тобто бути повністю незалежним, зберігати конфіденційність інформації, мати необхідний рівень компетентності, знань, досвіду. Аудиторові слід утримуватися від роботи, якщо він сумнівається в достатньому рівні своєї компетентності.
Під стандартами аудиту розуміють основні принципи, яких слід дотримуватися під час аудиторських перевірок. Це допомагає аудиторам у виконанні їхніх обовязків. Аудиторськими стандартами передбачені вимоги до висновків, у яких мають відображатися такі професійні якості, як незалежність і компетентність.
У загальних стандартах, наприклад, зазначається, що перевірку здійснює особа, яка володіє професійними здібностями, має відповідну технічну підготовку, дотримується конфіденційності, виявляє фахову старанність і наполегливість. Крім того, стандартами обумовлено, що аудиторська діяльність має бути ретельно спланована. При цьому аудитор зобовязаний вивчити стан внутрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту), що допоможе краще спланувати процедури здійснення аудиту.
Особливе значення надається стандартам висновків. У них насамперед викладається інформація про те, що баланс і фінансова звітність подані відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського фінансового обліку та фінансової звітності. Кожний стандарт характеризується лаконічністю. Загальні вимоги до структури стандарту мають включати: вступ, основний зміст, практичну спрямованість.
Робочі стандарти — це правила, якими керується аудитор під час перевірки: підготовка до перевірки, збір достовірних даних, оцінка засобів внутрішнього аудиту. Інформація, подана в аудиторському звіті, має бути чіткою і зрозумілою, необхідною, компетентною, правдивою, обєктивною.
Рішенням Аудиторської палати України (АПУ) № 73 від 18.12.1998р. затверджено 32 національних нормативи аудиту.
Відповідно до ст. 14 Повноваження АПУ розділу III АПУ Закону України Про аудиторську діяльність затвердження норм і стандартів аудиту є виключним правом АПУ і є обовязковим для дотримання підприємствами й організаціями. У національних нормативах аудиту переважно використовується термінологія стандартів аудиторів Міжнародної федерації дипломованих бухгалтерів, у звязку з чим можуть бути розбіжності з термінами чинного законодавства та нормативно-правовими актами України.
Починаючи з 1 січня 1999 р. скасовується дія тимчасових нормативів аудиту.
Річна фінансова звітність та інформація, що в ній міститься, необхідні й широкому колу споживачів. Багато споживачів фінансової звітності, що підтверджується аудитором, використовують її як основне джерело отримання доказової інформації про бізнес підприємства, оскільки вони не мають практичної можливості отримати потрібну додаткову детальну інформацію. Аудитор підтверджує фінансову звітність, що готується згідно з чинною інструкцією зі складання фінансової звітності або згідно з міжнародними обліковими стандартами (МОС) чи іншими наявними вимогами до фінансової звітності, яка має бути подана користувачам і розцінюватись як фінансова звітність. Під час проведення аудиту аудитор дає високу, але не абсолютну гарантію того, що перевірена інформація не містить суттєвих помилок. Це формулюється в аудиторському звіті як позитивна, розумна гарантія.
Метою аудиту фінансової звітності є висловлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів.
Під час остаточного формування аудиторського висновку аудитор отримує аудиторські докази, що дають йому змогу виробити остаточну думку, яка буде покладена в основу аудиторського висновку.
Аудиторський висновок щодо надійності фінансової звітності дає її користувачам високу, але не абсолютну аудиторську гарантію, оскільки остання недосяжна через такі причини: необхідність судження, використання вибіркових тестів, неповна гарантованість самої системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, а також те, що більшість наявних аудиторських доказів має, скоріше, запевню-вальний, а не переконливий, стверджувальний характер. Норматив № 2 Основні вимоги до аудиту визначає вимоги до аудиту, що їх повинні неухильно, без будь-яких винятків виконувати аудитори під час проведення аудиту. Це вимоги двох основних груп: етичні і методологічні. Методологічні принципи можуть в окремих випадках мати необовязковий характер.
Етичні професійні вимоги: незалежність, обєктивність, компетентність, конфіденційність, доброзичливість.
Методологічні вимоги планування аудиту: обґрунтованість оцінки значущості аудиторських доказів і систем внутрішнього контролю; доцільність вибору методики і техніки аудиту, визначення критеріїв суттєвості й достовірності, дотримування методики оцінки ризику та вибіркової перевірки даних; аналіз інформації та формулювання висновків; відповідальність за зроблений висновок; дотримання порядку документального оформлення; взаємодія аудиторів; обґрунтування використання результатів роботи іншого аудитора або спеціаліста іншої галузі; повне інформування клієнта; контроль якості роботи аудитора. Причому вимагається документальне оформлення всіх питань, що їх аудитор вважає важливими з погляду доказовості факту виконання процедур аудиту, обґрунтованості прийнятих рішень та оцінок, а також того, що аудит проводився відповідно до вимог національних нормативів аудиту або інших стандартів і правил.
3. Види аудиту та його відмінність від ревізії
Розрізняють аудит добровільний і обовязковий. Добровільний (ініціативний) аудит здійснюється на замовлення зацікавленої сторони, коли перевірку не передбачено в установленому порядку.
Обовязковий аудит проводиться відповідно до закону, тобто під-приємство-замовник зобовязане запрошувати аудитора для перевірки фінансово-господарської діяльності. За Законом України Про аудиторську діяльність і доповненнями до нього встановлено обсяг і порядок здійснення обовязкового аудиту, а також визначено перелік підприємств, що підлягають обовязковій аудиторській перевірці. Обовязковий аудит спрямований на захист інтересів підприємств і держави від навмисного перекручення показників бухгалтерського балансу і фінансової звітності субєктів підприємницької діяльності.
Обовязковий аудит можна назвати регламентованим, бо його проведення обумовлене законодавчими і нормативними актами, в яких визначено категорії підприємств, що підлягають обовязковій аудиторській перевірці (за даними річного звіту про фінансово-господарську діяльність перед поданням аудиторського висновку до податкової адміністрації, при отриманні банківського кредиту; перед емісією цінних паперів емітент, згідно з правилами Національного банку України, подає аудиторський висновок про свій фінансовий стан тощо).
Аудит поділяється на внутрішній і зовнішній.
Внутрішній аудит — незалежна оцінка діяльності підприємства, визначення його платоспроможності та запобігання банкрутству. За внутрішній аудит відповідає саме підприємство або один з його відділів, тобто контрольний орган підприємства. Керівник такого контрольного органу (або внутрішній аудитор) підпорядкований керівництву підприємства. Внутрішній контрольний орган здійснює аудиторські перевірки на самому підприємстві або в його підрозділах.
Загальну характеристику внутрішнього аудиту подано на рис. 1.1.
Будучи на повному утриманні підприємства, цей контрольний орган (чи сам внутрішній аудитор) повинен довести необхідність свого існування, для чого він покликаний сприяти підвищенню ефективності роботи підприємства, забезпеченню його рентабельності й зміцненню фінансового стану. Мета внутрішнього аудиту — удосконалення організації й управління виробництвом, виявлення і мобілізація резервів його зростання.
Внутрішні аудитори надають своєму підприємству результати аналізу, рекомендації, поради. Вони працюють як у державному, так і в приватному секторі.
Рис. 1.1.Загальна характеристика внутрішнього аудиту як система пізнавання та доказовості.
Внутрішній аудит здійснюється на попередній стадії виконання комерційної, технологічної або фінансової угоди у процесі її проходження і після завершення. Він дає експертну науково обґрунтовану оцінку господарським операціям і процесам.
Внутрішні аудитори здійснюють перевірку внутрішньої звітності так само, як зовнішні аудитори перевіряють зовнішні фінансові звіти. Тому в проведенні внутрішніх перевірок немає істотних відмінностей.
Деякі види діяльності внутрішніх аудиторів називаються операційним аудитом. Операційний аудит (аудит результатів, або управлінський аудит) — це вивчення аудиторами операцій компанії з метою сформулювати рекомендації щодо економічного використання ресурсів, ефективного досягнення цілей. Мета операційного аудиту — допомогти керівникам у виконанні їхніх обовязків. Результатом цього може бути збільшення рентабельності компанії.
Таким чином, внутрішні аудитори розглядають операційний аудит як складову внутрішнього аудиту. Зовнішні аудитори визначають його як вид консультацій з питань управління, наданих недержавними бухгалтерськими фірмами.
Внутрішньому аудитору доцільно забезпечити співпрацю з юрисконсультом з питань дотримання законів, положень, інструкцій та інших нормативних актів, які регламентують діяльність підприємства. Завдання, принципи організації й основи проведення внутрішнього аудиту визначені такими нормативно-правовими актами: Законами України Про аудиторську діяльність, Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, Указами Президента України, постановами Верховної Ради, Кабінету Міністрів з питань обліку і контролю, Положенням (стандартами) бухгалтерського обліку, Планом рахунків бухгалтерського обліку та Інструкцією щодо його застосування, рішенням Аудиторської палати України про затвердження Національних нормативів аудиту та Кодексу професійної етики аудиторів України, Інструкцією про порядок проведення інвентаризації, Положенням про ведення касових операцій тощо.
Якщо про внутрішній аудит в Україні ведуться розмови тільки в теоретичному аспекті, то зовнішній набуває широкого впровадження. Зовнішній аудит переважно проводиться аудиторською фірмою (аудитором-підприємцем) за договором із підприємством-замовником про виконання незалежної експертизи господарсько-фінансової діяльності й розробку пропозицій щодо фінансової стратегії та підвищення ефективності господарювання. Можливість використати результати внутрішнього аудиту сприяє зменшенню обсягу роботи зовнішнього аудитора з таких питань:
• перевірка документації й оцінка роботи системи обліку та контролю;
• перевірка відповідності даних підприємства-замовника і незалежного контролю.
Якщо внутрішньому аудиту виявлено довіру, то слід визначити, якою мірою можна на нього покластися, беручи до уваги:
• рівень внутрішнього ризику аудиту щодо тестованих позицій;
• необхідний рівень висновку;
• кваліфікацію аудиторського персоналу фірми, яку перевіряють. Зовнішній аудитор повинен переконатися, що робочі документи внутрішнього аудиту, дані якого він використовує, ведуться за прийнятною формою.
Міжнародний норматив аудиту констатує, що функція внутрішнього аудиту є частиною системи управління підприємством і не може відповідати критерію незалежності, який є основним [15, с. 55]. Основні відмінності між внутрішнім і зовнішнім аудитом показано в табл. 1.2.
Відмінності між аудитом і ревізією. Залежно від прийомів і способів контролю і системи контрольних процедур розрізняють аудит і ревізію. Вони є складовими елементами фінансово-господарського контролю. Аудит і ревізія розглядають один предмет (фінансово-господарську діяльність підприємства чи підприємця), а також використовують спільні методичні прийоми і процедури контролю, їх мета — виявлення негативних явищ у виробничій і фінансово-господарській діяльності субєктів господарювання, їх усунення і запобігання в майбутньому. Обєктами контролю для них є однакові джерела інформації, законодавчі та нормативно-інструктивні акти з питань фінансово-господарського контролю, первинна облікова документація, реєстри бухгалтерського фінансового обліку, баланси і фінансова звітність субєктів підприємницької діяльності. Спільним для них також є те, що вони обґрунтовують свої висновки документально перевіреними доказами.
Таблиця 1.2. Відмінності між внутрішнім і зовнішнім аудитом
| Елементи | Внутрішній аудит | Зовнішній аудит |
| Коло питань | Визначається керівництвом підприємства, де працює внутрішній аудитор, або відповідно до плану | Передбачено законом або на прохання підприєм-ства-замовника |
| Обєкт перевірки | Визначається керівництвом підприємства, де працює аудитор. Переважають питання аудиту збереження майна і недопущення збитків | Домінує аудит стану бухгалтерського обліку і звітності |
| Методи | Тести перевірок майже однакові. Різниця в детальності перевірок | |
| Звітність | Перед керівництвом підприємства або перед аудиторським відділом | Перед керівництвом аудиторської фірми і підприємства-замовника |
Разом із тим, між аудитом і ревізією існують суттєві відмінності.
Аудит — незалежна перевірка балансів і фінансової звітності субєктів господарювання з метою отримання висновків. Висновки аудитора є виваженим і обґрунтованим доказом під час розвязання майнових конфліктів у арбітражному і народному судах між власником та його контрагентами. Аудит дає можливість субєктам підприємницької діяльності прогнозувати підвищення ефективності і розширення сфер впливу підприємницьких структур, розвиток маркетингу і комерційної діяльності як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках, допомагає уникнути банкрутства. Аудиторське підтвердження про стійкий фінансовий стан підприємства обґгрунтовує потребу в кредитах і надає право на випуск акцій.
Під час ревізії досліджується фінансово-господарська діяльність підприємств у статиці після завершення господарських процесів (переважно, не менше одного разу на два роки). Функції ревізії (порівняно з аудитом) обмежуються інтересами власника, від імені якого проводиться ревізія. Основною метою ревізії є пошук та фіксація фактів зловживань з обовязковим повідомленням керівній організації та правоохоронним органам. Як правило, ревізори здійснюють перевірки з позицій дотримання законності господарських операцій, не вникаючи у визначення перспектив діяльності. Результати ревізії повідомляють трудовому колективу для вжиття заходів щодо ліквідації виявлених недоліків.
Ревізія призначається розпорядженням керівної організації. Результати ревізії оформляються актом ревізії.
Для проведення аудиту між власником-замовником і аудиторською фірмою (аудитором-підприємцем) — виконавцем укладається договір. Результати аудиту оформляються аудиторським звітом або аудиторським висновком.
4. Предмет, обєкти і метод аудиту
За змістом аудит як одна з форм фінансового контролю включає експертну оцінку фінансово-господарської діяльності підприємства за даними бухгалтерського фінансового обліку, фінансової звітності, а також надання аудиторських послуг і повязаних із ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, фінансової звітності, оподаткування, аналізу господарської діяльності, фінансів, управління трудовими ресурсами та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб.
Аудит спрямований на регулювання процесу відтворення суспільне необхідного продукту. Він вивчає продуктивні сили і виробничі відносини на всіх стадіях розширеного відтворення (виробництво, розподіл, облік і споживання) суспільне необхідного продукту з метою виявлення суперечностей та їх своєчасного регулювання з боку суспільства.
На стадії виробництва аудит досліджує ефективність використання праці, її предметів і засобів, відповідність їх чинному законодавству і нормативно-правовим актам. При цьому вивчаються організація виробництва, прогнозування, ефективність праці, витрачання коштів на її оплату, а також дотримання технологічної і трудової дисципліни, раціональність використання робочого часу, експлуатації машин і механізмів та предметів праці як в окремій галузі, так і в народному господарстві України в цілому.
Отже, до предмета аудиту залучаються всі стадії процесу відтворення суспільне необхідного продукту та їх нормативно-правове регулювання.
На стадії розподілу суспільне необхідного продукту аудит спрямований на перевірку його використання з метою задоволення потреб суспільства, тобто на відшкодування витрат використаних засобів виробництва, розподіл і перерозподіл створеного продукту. На цій стадії предмет аудиту поширюється на всі ланки народного господарства.
На стадії обміну суспільне необхідного продукту предмет аудиту включає договірні відносини, операції щодо збуту і заготівель, розрахунків і задоволення попиту на необхідні товари народного споживання. Отже, на стадії обміну перевірці підлягають всі форми обороту суспільне необхідного продукту відповідно до законів ринкової економіки.
На стадії споживання суспільне необхідного продукту (завершальній стадії) аудит перевіряє виробниче споживання, повязане з відновленням і розширенням виробничих фондів і задоволенням суспільних потреб. Тут аудит виявляє диспропорції в задоволенні потреб населення і суперечності, викликані порушенням нормативно-правових актів у процесі задоволення особистих потреб.
Таким чином, предметом аудиту є процес розширеного відтворення суспільне необхідного продукту, достовірність відображення його в системі бухгалтерського обліку і звітності, а також дослідження ефективності ділової активності з дотриманням чинного законодавства.
Іншими словами, предметом аудиту є стан економічних, організаційних, інформаційних та інших характеристик системи, що перебуває у сфері аудиторської оцінки.
Предмет аудиту має багато спільного з предметом економічного аналізу, ревізії і судово-бухгалтерської експертизи.
Обєкти аудиту. Предмет аудиту конкретизується його обєктами. Обєктами аудиту є юридичні й фізичні особи, при цьому перевірці підлягають окремі господарські засоби і процеси, сукупність яких характеризує виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємств і окремих посадових осіб за відповідний період, що складає поняття обєктів контролю. До обєктів можна віднести й економічні процеси, матеріально-технічне постачання, виробництво, збут продукції, продуктивність праці, собівартість, прибуток тощо.
Є складні й прості обєкти дослідження. До простих належать обєкти, які містять декілька елементів. Наприклад, товарна продукція є простим обєктом для контролю, але їй притаманні такі елементи: якість, асортимент, конкурентоспроможність на ринку, естетична привабливість тощо. До складних належать обєкти з неви-значеною структурою, яка підлягає дослідженню. Наприклад, автоматизацію технологічного процесу відносять до складних обєктів аудиту, на вході яких відомі затрати на впровадження, а на виході — вироблена продукція. Але ті елементи, які характеризують її, тобто фактори, що впливають на результативні показники (ефективність нової техніки), можна встановити при подальшому дослідженні із застосуванням методів економічного аналізу.
Таким чином, предмет аудиту має свою конкретизацію в обєктах, що характеризуються контролюючими параметрами.
Метод аудиту. Метод аудиторської діяльності сформувався в системі прикладних економічних наук, крім того, він характеризується використанням загальнонаукових методів дослідження, що ґрунтуються на філософських принципах.
Метод (від гр. methodos — дослідження) — це прийом дослідження, який визначає підхід до обєктів, що досліджуються, тобто шлях наукового пізнання і встановлення істини.
Загальнонауковими методами є: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз тощо.
Аналіз — це метод дослідження, який стосується вивчення предмета шляхом розчленування його на складові, кожна з яких аналізується (вивчається) окремо в рамках одного цілого (аудит фінансово-господарської діяльності підприємства).
Синтез (від гр. sunthesis — сполучення, поєднання, складання) — метод дослідження обєкта в його цілісності, в єдності його частин (аудит виконання договорів на постачання товарно-матеріальних цінностей).
Індукція (від гр. induktion — наведення) — метод дослідження, за яким загальний висновок складається на підставі ознайомлення не зі всіма ознаками, а лише з частиною їх, тобто способом виведення висновків від окремого до загального (аудит витрат обігу здійснюється насамперед за даними аналітичного обліку, а відтак — синтетичного обліку).
Дедукція (від лат. deduktion — виведення) — метод дослідження, за якого спочатку вивчається стан обєкта в цілому, а потім стан його складових елементів, тобто висновки роблять від загального до окремого (аудит фінансових результатів спочатку проводиться за даними синтетичного обліку, а потім — аналітичного обліку).
Аналогія — прийом наукових висновків, за допомогою якого досягається пізнання ознак субєктів на основі їх подібності з іншими. Метод аналогії, базуючись на подібності окремих сторін різних обєктів, є основою моделювання.
Моделювання — спосіб наукового пізнання, який ґрунтується на заміні обєкта, що вивчається, на його аналог, модель, що містить істотні прикмети оригіналу (наприклад, стандарти).
Абстрагування (від лат. abstrahere — відволікати) — прийом відволікання, способом абстракції переходять від конкретних обєктів до загальних понять (за перевіркою стану збереження матеріальних цінностей на окремих складах, абстрагуючись, роблять висновки щодо гуртовні в цілому).
Конкретизація (від лат. comcretus — густий, твердий) — дослідження стану обєктів за певними конкретними умовами існування їх (виявлення нестач в окремих магазинах).
Системний аналіз — вивчення обєкта як сукупності елементів, що утворюють систему. В аудиті системний аналіз передбачає оцінку поведінки обєктів як системи з усіма факторами, що впливають на його функціонування. Він дає змогу застосувати системний підхід до оцінки виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства (аналіз систем для дослідження обєктів за умов невизначеності).
Функціонально-вартісний аналіз — це вивчення обєктів на стадії підготовки виробництва, що включає проектування і синтез складних систем у процесі дослідження їх функціонування (проектування й оцінювання економічної ефективності технологічних процесів тощо).
Існують також власні методичні прийоми аудиту, які можна обєднати в групи: органолептичні, розрахунково-аналітичні, документальні, узагальнення і реалізації результатів аудиту.
Органолептичні методи (від гр. ог§апоп — знаряддя, інструмент) — це інвентаризація, контрольні заміри, вибіркові й суцільні спостереження, технологічний та хіміко-технологічний контроль, експертизи, службові розслідування, експеримент.
Інвентаризація — перевірка стану обєктів органолептичним способом, тобто перевірка наявності й стану обєкта шляхом огляду, підрахунку, зважування, обміру тощо. Практично інвентаризація — це перевірка фактичної наявності запасів, сировини, готової продукції, товарів та інших цінностей, які зіставляються з даними бухгалтерського фінансового обліку і встановлюється результат — нестача, надлишок, пересортиця, природний убуток.
Контрольні замірювання робіт — прийом фактичного контролю за дотриманням норм витрачання сировини та матеріалів у виробництві, на будівництві, транспорті тощо.
Найчастіше контрольне замірювання застосовується для перевірки фактично виконаних і зданих за актом здавання-приймання будівельно-монтажних робіт (при цьому встановлюють економію або перевитрати будівельних матеріалів).
Вибіркові спостереження — прийоми статистичного спостереження якісних характеристик господарського процесу (при визначенні дефектів товарів, що надійшли в торгівлю).
Суцільні спостереження — прийоми статистичного спостереження фактичного стану обєктів (хронометраж норм виробітку, використання робочого часу за звітний період).
Технологічний контроль — контроль якості продукції, її відповідності технічним умовам (контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво, що застосовується для перевірки оптимальності технології виробництва, обґрунтованості норм витрат матеріалів і повноти виходу готової продукції).
Хімічно-технологічний контроль — контроль якості сировини і матеріалів, що використовуються у виробництві продукції, а також якісних характеристик (способом лабораторного аналізу встановлюють і смакові якості продуктів харчування).
Експертизи — експертні оцінки, що застосовуються криміналістичними, судово-бухгалтерськими, товарознавчими та іншими експертизами, коли у складі аудиторів немає відповідних фахівців або коли за виявленими аудитом зловживаннями порушено кримінальну справу.
Службове розслідування — сукупність прийомів перевірки дотримання службовими особами і робітниками чи службовцями нормативно-правових актів (застосовується при вивченні порушення чинного законодавства).
Експеримент, — науково поставлений дослід з метою аудиту для перевірки результатів процесів, що плануються або виконані (експеримент проводиться за чітко визначеними умовами, які дають змогу стежити за перебігом запланованого процесу).
Під час аудиту також використовують розрахунково-аналітичні методи (статистичні розрахунки, економіко-математичні методи, економічний аналіз тощо).
Економічний аналіз — це система прийомів для розкриття причинних звязків, що зумовлюють результати явищ і процесів (середні й відносні величини, групування, індексний метод, коефіцієнти автономії, довготермінового залучення коштів, маневрування власними коштами підприємства, нагромадження амортизації, реальної вартості основних засобів, коефіцієнти ліквідності (платоспроможності) тощо).
Статистичні розрахунки застосовуються при потребі відтворення реальних кількісних відношень (за їхньою допомогою розраховуються коефіцієнти трудової участі членів бригади, коефіцієнти використання обладнання, ритмічність випуску продукції тощо).
Економіко-математичні методи застосовуються при визначенні впливу факторів на результати господарських процесів з метою їх оптимізації на стадії проектування (оптимізація маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом тощо).
В аудиті також використовують документальні способи перевірки — дослідження документів, суцільне і несуцільне (вибіркове) спостереження, групування недоліків, формальну й арифметичну перевірку документів, нормативну (юридичну) оцінку документально оформлених господарських операцій, логічну перевірку, зустрічну перевірку, балансовий метод, порівняння, оцінку законності й обґрунтованості господарських операцій за даними кореспонденції рахунків бухгалтерського фінансового обліку тощо. При цьому джерелами інформації є: первинні документи, у тому числі технічні носії інформації, реєстри синтетичного й аналітичного бухгалтерського фінансового обліку (книги, журнали, оборотні відомості, нагромаджувальні й розроблювальні таблиці, Головна книга, оборотна відомість за синтетичними рахунками та ін.); фінансова, податкова, статистична й оперативна звітність тощо.
Дослідження документів — спосіб документальної перевірки достовірності й доцільності господарських операцій, відповідності їх законодавчим і нормативно-правовим актам.
При суцільному способі перевірці підлягають усі документи і записи у реєстрах бухгалтерського обліку та фінансової звітності (грошові документи і кошти, виписки з рахунків у банках, цінні папери і векселі, власний капітал, розрахунки за податками і платежами, доходи, товарні втрати і результати діяльності, фінансова звітність).
Несуцільне спостереження (вибіркова перевірка) характеризує всю сукупність одиниць за результатами обстеження певної її частини (вибіркової сукупності), відібраної випадковим чином за правилами наукової теорії вибірки.
Узагальнення і реалізація результатів аудиту — сукупність прийомів синтезування результатів аудиту і прийняття відповідних рішень щодо виправлення недоліків і запобігання їх повторенню в майбутньому (групування недоліків і правопорушень, економічне обґрунтування, систематизація недоліків у висновку аудитора, рішень за результатами аудиту).
Отже, метод аудиту — це сукупність прийомів і способів аудиту за процесами розширеного відтворення національного продукту і дотримання його законодавчого та нормативно-правового регулювання за умов ринкової економіки.
ЛІТЕРАТУРА
1. Закон України Про аудиторську діяльність від 22 квітня 1993р. // Голос України. — 1993. — 29 травня.
2. Закон України Про внесення змін і доповнень до статті 10 Закону України Про аудиторську діяльність // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 14. — С. 88.
3. Закон України Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні від 26 січня 1993 р. // Голос України. — 1993. — 2 березня.
4. Закон України від 28 грудня 1994р. № 34/94-ВР Про оподаткування підприємств у редакції Закону України від 22 травня 1997 р. № 293/97-ВР (зі змінами і доповненнями) // Бібліотека Все про бухгалтерський облік. — № 4. — С. 476—507.
5. Закон України Про внесення змін до статті 5 Закону України Про податок на додану вартість від 5 грудня 1997 р. за № 698/97-ВР // Голос України. — 1997. — 25 грудня.
6. Закон України Про внесення змін до статті 4 Закону України Про збір на обовязкове соціальне страхування від 3 грудня 1997 р. за № 686/97-ВР // Урядовий курєр. — 1997. — 27 грудня.
7. Закон України Про внесення змін до статті 2 Закону України Про систему оподаткування від 15 січня 1998 р. № 19/98-ВР // Урядовий курєр. — 1998. — 10 лютого.
8. Закон України Про внесення змін до Закону України Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію) від 23 грудня 1997 р. № 767 // Орієнтир. — 1998. — 22 січня.
9. Закон України Про лізинг від 16 грудня 1997 р. № 723 // Голос України. — 1998. — 13 січня.
10. Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 р. М 996-ХІУ // Нове діло. 2000.
— № 15 (34). — 13—20 жовтня.
11. Постанова КМУ від 28 лютого 2000 р. № 419 Про затвердження порядку подання фінансової звітності // Нове діло. — 2000. — № 15 (34). — 13—20 жовтня.
12. Постанова КМУ від 6 вересня 2000 р. № 1398 Про внесення змін до Постанови КМУ від 23 квітня 1999 р. № 663 Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон // Все про бухгалтерський облік. — 2000. — № 85 (510). — 15 вересня.
13. Наказ Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99 Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування // Нове діло. — 2000. — № 15 (34). — 13—20 жовтня.
14. Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів України. — К.: Основа, 1999. — 274 с.
15. Международньїе нормативи аудита: Сб. с коммент. — Вьш. 5. — М.: Аудит-трейнинг, 1992.
16. Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 р. № 69.
17. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України 19.02.2001 р. № 72.
18. Адамс Р. ОсновьІ аудита: Пер. с англ. / Под. ред. Я.В. Соколова. — М.: Аудит: ЮНИТИ, 1995. — 398 с.
19. Андреев ВД. Практический аудит: Справ, пособие. — М.: 9ко-номика, 1994. — 366 с.
20. Аренс Е А., Лоббек Дж.К. Аудит: Пер. с англ. — М.: ФинансьІ й статистика, 1995. — 560 с.
21. Аудит Монтгомери: Пер. с англ. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. — 542 с.
22. Бавдей А.Л., Белий И.Н., Дробишевский Н.П. й др. Аудит й ревизия: Справ, пособие. — Мн.: 000 Мисанта, 1994. — 221 с.
23. Білуха М.Т. Форми фінансово-господарського контролю (ревізія, аудит, судово-бухгалтерська експертиза) // Бухгалтерський облік і аудит. — 1995. — № 7. — С. 12—14.
24. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. — К.: Вища школа, 1994. — 364 с.
25. Білуха М.Т. Курс аудиту. — К.: Вища школа: Т-во Знання, 1998. — 573 с.
26. Бутпинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. — Житомир: ЖІТІ, 2000. — 608 с.
27. Голов С., Зубилевич С. Система професійної підготовки бухгалтерів і аудиторів у Великобританії // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 8. — С. 23—25.
28. Гуцайлюк 3. Аудит фінансових результатів// Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 8. — С. 13—16.
29. Данилевский ЮА. Аудит: ВопросьІ й ответьі. — М.: Бухгал-терский учет, 1993. — 112 с.
30. Додж Р. Краткое руководство по стандартам й нормам ауди-та: Пер. с англ. — М: ФинансьІ й статистика: ЮНИТИ, 1992. — 240 с.
31. Жила В.Г. Ревізія і аудит: Навч. посіб. — К.: МАУП, 1998. — 96 с.
32. Завгородній В.П. Організація АРМ бухгалтера з обліку І аудиту готової продукції, відвантаження і реалізації // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 5. — С. 21—24.
33. Завгородний В.П. Налоги й налоговьій контроль в Украине. — К.: А.С.К., 2000. — 639 с.
34. Загородиш А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. — Львів: Вид-во Держ. ун-ту Львівська політехніка, 1996.
— 384 с.
35. Заруба АД. Банківський менеджмент та аудит. — К.: Лібра, 1996. — 224 с.
36. Зубілевич С. Аудиторська діяльність в Україні: Проблеми становлення і перспективи розвитку // Бухгалтерський облік і аудит. 1995. — № 9. — С. 15—18.
37. Зубілевич СЛ., Голов С.Ф. Основи аудиту. — К.: Ділова Україна, 1996. — 374с.
38. Кармайкл Д.Р., Бенис М. СтандартьІ й нормьі аудита. — М.: Аудит: ЮНИТИ, 1995. — 527 с.
39. Кузьминский А.Н. й др. Аудит: Практ. пособие. — К.: Учет-информ, 1996. — 283 с.
40. Курсом реформ — облік 2000: Навч.-практ. посіб. — Дніпропетровськ: ТОВ Баланс-клуб, 2000. — 256 с.
41. Робертпсон Джек К. Аудит: Пер. с англ. — М.: Контакт, 1993. — 496 с.
42. Рудницький В. Методологія і організація аудиту. — Тернопіль: Економічна думка, 1998. — 192 с.
43. Сопко В., Балченко С. Аудиторський звіт і аудиторський висновок // Бухгалтерський облік і аудит. — 1995. — № 10. — С. 7—12.
44. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000. — 578 с.
45. Савченко В. Аудит використання активів і фінансово-господарських операцій // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 9. — С. 12—15.
46. Соловьев ГА.. Институт внутренних аудиторов в США // Бух-галтерский учет. — 1992. — № 1. — С. 27—29.
47. Усач Б.Ф. та Ін. Аудит і судово-бухгалтерська експертиза. — Львів: Каменяр, 1998. — 134 с.
48. Федулова Л. Управління аудиторською діяльністю // Бухгалтерський облік і аудит. — 1995. — № 8. — С. 19—20.
49. Цінні папери України. — 2000. — № 76—77 (77). — 29 листопада. — С. 8.
50. Шиманський Р. Проблеми розвитку аудиту // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 11. — С. 19—20.