Біографія Лесі Українки

СОДЕРЖАНИЕ: Вона до кінця залишилася вірною цьому життєвому девізу: у житті і у творчості. Завдяки цій дивовижній духовній незламності Іван Франко свого часу із захопленням, із шанобливістю назвав цю тендітну, змучену недугою жінку.

Доля дуже рано навчила Лесю Українку мужності. Воназмушенабулазмагатисязтяжкоюхворобою, щовразилаїїщевдитинстві, зробиланедосяжноюїїблискучумузичнукарєруімучилапоетесувсіподальшіроки. Проте оця ще дитяча зневага до фізичного і душевного болю супроводжувала Лесю Українку все її життя.

У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ-ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, пле­канням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середо­вищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподо­бань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демокра­тичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особ­ливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зне­віреною:

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука?

Чи пісня й думка кволі?

(« Хто вам сказав, що я слабка...»)

Духовна міць фізично недужого тіла, властива Лесі Українці, наснажувала і її творчість. Потрібна була неабияка мужність, щоб, всупереч тиску влади, писати про кривди рідного краю. «І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю...» Патріотичний мотив- один з найчастіших у поезії Лесі Українки. Її любов до України не можна навіть і порівнювати з тими зітханнями, які були такими попу­лярними серед частини української інтелігенції.

За глибоким переконанням поетеси, лити сльози над українським безталанням - це ще не велика послуга для краю. «Що сльози там, де навіть крові мало!..» У Лесиному розпорядженні було не так багато засобів для боротьби. Але в неї було пристрасне слово, у неї був величезний митецький хист. Її полумяні віршовані рядки мимоволі за­падали в серця і будили:

Вставай, хто живий, Не бійся досвітньої мли, -

В кого думка повстала! Досвітній огонь запали,

Година для праці настала. коли ще зоря не заграла.

(« Досвітні огні»)

Недаремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь про­світи, вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова було справою всього її життя. Звичайно, якщо ніхто не бачив поетесу розбитою і знесиленою, то це не означає, що вона була крицевою. Не забуваймо, що Леся Українка - жінка з вразливою тонкою душею. Були і в її долі прикрі падіння і болісні втрати.

Такою втратою стала для неї смерть коханого - Сергія Мержинського. Але на­віть у хвилини найтяжчої душевної муки вона незбагненна у своїй внутрішній силі і величі. У ніч смерті коханої людини розпач поетеси, її нестерпні страждання, напівбо­жевільний стан несподівано спричиняються до творчого вибуху. Ця дивовижна жінка за один подих пише глибоку драматичну поему «Одержима». Пізніше вона згадува­тиме, що якби в ту страшну ніч не вилила свій біль у слові, то, мабуть, могла би збо­жеволіти.

Здавалося, Леся була розбита і спустошена цією втратою. Але гідна подиву залі­зна воля згодом знову дала їй сил, щоб підняти себе з руїни, звільнитися від депресії. Бо життєве кредо Лесі Українки - сміливо творити свій шлях серед будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у відчай під її ударами:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись.

Буду жити - геть думи сумні!

(«Contra spem spera»)

Леся Українка пішла шляхом Кобзаря. Вона прагне створити образ духовно могутньої людини-борця, здатної втілити в собі дух епохи. У політичній ліриці поетеси зявляється образ Спартака, котрий зібрав під свій прапор повсталих рабів. 1 особливо часто - образ легендарного богоборця Прометея. Нащадками Прометея вона називає свій народ, уславлює борців, які блискучу іскру з неба здобувають. Ліричний герой поетеси - це тип нової людини, готової до подвигу, до найважчих випробувань.

Оптимізмом пройнятий вірш Мріє, не зрадь! У ньому прославляється подвиг борців за волю. У вірші Написв руїні Леся Українка стверджує безсмертя народу та велич його творчої праці. Народ є творцем всіх цінностей i багатств - така основна думка поезії. Поетеса протиставляє силі владного тирана силу народу і проголошує: Хай гине цар!

Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви сповнені віри в невичерпні сили народні. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя:

Ні! Я жива, я буду вічно жити,

Я в серці маю те, що не вмирає.

Є серед творів Лесі Українки невеличкий етюд про метелика, де розповідається, як маленьке створіння, що народилося у темнім льоху, вперше у своєму житті побачивши світло, вперто прагнуло наблизитися до нього і загинуло, влетівши у пломінь. Коли хтось із товариства, котре сиділо за столом і спостерігало змагання метелика зі світлом, зауважив: Дурному дурна і смерть, - почувся голос: А хіба розумніша була б його смерть, якби він навіки заги­нув у темнім льосі? Те світло спалило його, але він рвався на простір. Він шукав світла!

Оце поривання до світла, непримиренність до животіння, байдужості були властиві і Лесі Українці, яка, обравши тернистий шлях поета, хотіла бачити пісні свої пломеніючими, слова - зброєю іскристою. Вона їм не раз наказувала: Палайте чи паліть, та не вяліть!

Поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо став вірш Слово, чому ти не твердая криця...:

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ на боротьбу, а, отже, знімати вражі голови з плеч. Наступна строфа - це по суті аналіз своєї письмен­ницької, громадянської позиції. Поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот із своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кровю власного серця:

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не пробєш...

Поетеса переконана в тому, що художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники, задля яких вона і гартує цю свою зброю іскристу. Ця поезія відзначається музикальністю. Я.Степовий написав романс Слово, чому ти не твердая криця.

В своїй ранній поезії Співець Л.Українка запевняє читачів у тому, що ніякі сили не примусять її відмовитись від патріотичного обовязку - служити своїй батьківщині й рідному народові. Юна поетеса усвідомлювала: поетичний шлях тяжкий, і здолати його одній важко - такі роздуми і почуття пронизують вірш Мій шлях.

Самій недовго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись ву гурті.

Леся мріє своїм словом збудити народ до боротьби за волю, за правду, знає, що в цій борні може загинути багато борців, серед них і вона:

Хай я загину, та хай сяє мило

Над людьми сонцем правда і надія!

В поезії У чорную хмару зібралася туга моя ... авторка постає ніжною, стійкою, мужньою. Всі почуття, які пережила - від невимовної туги до гіркого ридання, - не зломили її, до землі не прибили, а, навпаки, загартували волю і серце, зродили буряний мотив боротьби:

... Я вийду сама проти бурі

І стану, - поміряєм силу!

Твори поета, уточнює Леся Українка у вірші Поет підчас облоги, подібно до життя, мають бути всеосяжними, різноманітними, спів поета повинен будити від сну, служити загальнонародній боротьбі за свободу.

Леся Українка добре знала з історії світової і вітчизняної літератури, із власного досвіду, що часто доля була жорстокою до справжніх поетів: італійський поетДанте був вигнаний із своєї країни; англієць Байрон помер у Греції; Пушкін, Лєрмонтов, Шевченко, Грабовський фізично знищені царизмом. Поетеса часто писала на цю тему.

Зокрема у вірші На столітній ювілей української літератури, присвяченому І.Котляревському, вона так висловлюється про долю поетів-борців:

Ніхто Їх не брав під свою оборону,

Ніхто не спускався з найвищого трону,

Щоб їм уділяти хвали,

Чоло не вінчали лавровії віти.

Тернів не скрашали ні злото, ні квіти,

Страждали співці в самоті.

Та будучи вірною девізові: Тільки в боротьбі життя і щастя, - Леся Українка слідом за Т.Шевченком і М.Некрасовим, разом з Ї.Франком і ГІ. Грабовським проголосила: Не поет, хто забуває про страшні народні рани...

Звернімося ще до одного вірша - Зоря поезії, в якому поетеса проголошує своє естетичне кредо.

Вона мала право сказати про свою поезію: Зоре моя! в тебе світло повік буде ясне. Бо людина, яка обрала для боротьби з ненависним ворогом гострий кинджал, тобто слово-зброю, не могла не запалити у серцях прийдешніх поколінь вогонь любові до свободи, ненависті до тиранії.

Дуже часто на папір лягали слова муки і страждання:

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі.

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

( Горить моє серце...)

Поетеса відважно мірялася силою з лихою долею. І перемагала.

Промчалась та буря-негода палка наді мною,

Але не зломила мене, до землі не прибила.

Я гордо чоло підвела...

І в серці моїм переможнії співи лунають.

(“ У чорную хмару зібралася туга моя”)

Інколи життєві скрути були досить тяжкими, та не впадала в розпач мужня дочка Прометея, не втрачала надії на кращі часи. Варта подиву та надзвичайна сила волі, що давала тяжко хворій жінці енергію творити.

Такою ввійшла Леся Українка в літературу - як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу. І як співець мужності, незламності, боротьби.

Ще в ранньому віці Леся прийшла до переконання, що для людини важливо бути сильною, стійкою, мужньою:

Що болить ^? - мене питали,

Але я не признавалась -

Я була малою горда,

Щоб не плакать, я сміялась.

(“ Як дитиною, бувало..,”)

I ще раз я хочу звернутися до вiрша Мрії. У ньому поетеса розповідає, як вона ще дівчинкою милувалась картинами із старовинних лицарських романів. З особливою симпатією ставилася до переможених, але гордих і нескорених героїв:

Погляд мій спускався нижче,

На того, хто розпростертий,

До землі прибитий списом,

Говорив: Убий, не здамся!

Убий, не здамся! стало життєвим девізом дочки Прометея. Знаючи, що життя буде нелегким, поетеса вирішила йти лише вперед, з вірою, з бадьорою піснею. Чим сильніше наступала хвороба, тим мужнішою ставала Леся.

Мотив мужності,стійкості, героїзму - провідний у творчості поетеси. В її творах, як і в більшості справжніх поетів, важко розрізнити особисте і громадське, тому дуже часто ліричний герой їїпоезії нагадує нам саму авторку. Він сміливо виступає проти бурі, що символізує морок, людське горе:

Я вийду сама проти бурі

І стану, - поміряєм силу!

Тому пафос нескореності, героїзму проймає усю творчість Лесі Українки. У циклі Сім струн, в Колисковій, звучать роздуми матері про майбутнє своєї дитини. Мати переконана, що у дітей треба виховувати волелюбний дух, щоб вони не корилися сліпо долі, активно сприймали життя.

Леся Українка прагнула створити образ героя, духовно могутнього борця, людини незламного характеру. З цією метою авторка зверталась до Біблії, міфології, історичного минулого нашого та інших народів. Часто з великим піднесенням поетеса використовувала образ нескореного Прометея. Духовна спорідненість з цим титаном була помічена критиками і літературознавцями, за що Леся удостоїлась імені дочки Прометея.

Нащадками Прометея називає Леся Українка всіх борців за волю. Як зразок мужності, громадянської активності, титанічного духу виступає учасниця оборони свого краю у поезії Грішниця. Ця дівчина ладна віддати своє життя за те, щоб не було на її землі ворогів. У циклі Сльози-перли ліричний герой заявляє, що краще прийняти смерть, ніж жити в ганебній неволі. Мужнім борцем за щастя і долю України був для Лесі Тарас Шевченко. Вірш На роковини розкриває палку самовіддану любов поета до своєї землі, нездоланність його духу.

Авторка уславлює мужність, незламність поета-громадянина в поезії Якби вся кров моя уплинула отак. У поета є сила, яка не дозволяє коритись долі, а будить у серці крики бойові.

І вона до кінця залишилася вірною цьому життєвому девізу: у житті і у творчості. Завдяки цій дивовижній духовній незламності Іван Франко свого часу із захопленням, із шанобливістю назвав цю тендітну, змучену недугою, але таку надзвичайну у своїй внутрішній красі і силі жінку «Трохи чи не одиноким мужчиною на всю нашу сьогоча­сну Європу...» Яка дивна і яка промовиста оцінка!

Я твердо переконаний, що життєвий і творчий шлях великої поетеси став взірцем для багатьох поколінь.

Скачать архив с текстом документа