Економічна сутність, значення і родова належність підприємництва
СОДЕРЖАНИЕ: Вивчення функцій і основних принципів підприємництва – ініціативної, самостійної діяльності громадян, їхніх обєднань, здійснюваної на свій ризик, під свою майнову відповідальність, спрямованої на одержання прибутку. Відмінність бізнесу і підприємництва.РЕФЕРАТ
Економічна сутність, значення і родова належність підприємництва
ВСТУП
В економічній літературі підкреслюється значення підприємництвата його взаємозвязок з ринковою економікою.
Одним з основних факторів у розвитку пострадянського суспільства є становлення і функціонування підприємництва. В умовах переходу до ринкової економіки підприємницька ініціатива, реалізація прагнень економічно активної частини населення включитися в цілеспрямовану й ефективну виробничу, комерційну, банківсько-фінансову та інші види творчої діяльності сприяють економічному зростанню за рахунок збільшення виробництва товарів і послуг силами приватних підприємств, зниженню соціальної напруженості через збільшення зайнятості населення і рівня його доходів.
Підприємництво — це вільна ініціатива людей у господарській діяльності, спосіб організації економічних сил. Іншими словами, це випробуваний у світовій практиці спосіб ефективної організації виробництва. Існування підприємництва — обовязкова умова функціонування ринку
Підприємницька діяльність (підприємництво) є найважливішим інститутом будь-якої ринкової економіки, тому що вона забезпечує економічне зростання, виробництво маси різноманітних товарів, покликаних задовольнити кількісно і, що ще важливіше, якісно потреби суспільства, різних його колів та індивідів .
Економічна сутність, значення і родова належність підприємництва
Однією з найважливіших проблем реформування економічної системи України, створення поля дії ринкових законів є становлення та розвиток підприємництва. У ринковій економіці будь-якої країни підприємництво — основа процвітання і людей, і держави. Підставою для виникнення та розвитку підприємництва виступає така форма організації виробництва товарів і послуг, яка здійснюється тими, кому належать фактори виробництва.
Тому підприємництво слід розглядати як провідну, обєктивно обумовлену форму реалізації власності і, перш за все, власності на засоби виробництва, бо той, хто є власником засобів виробництва, може організувати процес виробництва, управляти цим процесом або доручати керівництво якомусь іншому працівнику, привласнювати результати цього виробництва і розпоряджатись на свій розсуд тією часткою прибутку, яка залишиться після сплати податків і платежів до бюджету. Таким чином, поза підприємницькою діяльністю власність на певне майно не може бути реалізована і тільки підприємництво дає змогу власнику, орендарю, особі, яка володіє майном, здійснити дії (заходи), які дозволять отримати від цього майна якусь користь (прибуток, дохід). Діяльність підприємця не потребує втручання з боку держави, за прибутки або збитки від своєї діяльності він несе відповідальність сам, тобто діє на свій власний ризик.
За сучасним визначенням, підприємець є субєктом пошуку і реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень і опануванні перспективних факторів розвитку. Звідси підприємництво — це вміння заснувати і вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, подолати протидію середовища тощо. Підприємництво є переважно виявом економічної організаційної творчості та новаторства [7]. Досвід розвинених країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво є найпрогресивнішою системою ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства [8].
Слід розрізняти поняття підприємництва і бізнесу. Бізнес неоднозначно визначають у літературі. Нерідко вказується, що поняття «бізнес» має кілька значень.
Так, у зарубіжній літературі відзначається, що business (бізнес, підприємство, підприємництво, ділова активність) має трояке значення: 1. Усі форми виробничої і торговельної діяльності, спрямованої на отримання прибутку. 2. Фірми, що займаються підприємницькою діяльністю; бізнесменами, або підприємцями, називають директорів і менеджерів фірм. 3. Власники/управляючі фірм, на відміну від рядових робітників та службовців; цю групу людей називають діловими колами [1].
Цікавим є визначення бізнесу, типове для американських економістів. «Що таке бізнес? Бізнес – це система ведення справи. Бізнес – це центральна магістраль у нашій соціально-економічній системі. Бізнес – це система, яку ми створили для задоволення наших бажань [10].
Висловлюється думка, що бізнес є економічною діяльністю людини, спрямованою на одержання прибутку, вигоди за допомогою виробництва матеріальних благ і послуг [5], а суть підприємництва виражається у вільному й організаційному новаторстві .
У вітчизняній літературі відзначається, що бізнес – це будь-який вид безпосередньої діяльності з метою одержання доходу, що передбачає залучення власних коштів, або опосередкована участь у такій діяльності шляхом вкладення в справу власного капіталу [12, с.13].
Бізнес – 1) ініціативна, самостійна, економічна діяльність, що здійснюється за рахунок власних або позикових коштів на свій ризик та під свою майнову відповідальність, що має головними цілями одержання прибутку і розвиток власної справи, а також продаж товарів, виконання робіт, надання послуг. Підприємництво переслідує також мету підвищення іміджу, статусу підприємця. Основні ознаки підприємництва, що відрізняють його від інших форм економічної діяльності: самостійність, відповідальність, ініціатива, ризик, динамічність, активний пошук рішень [13].
Бізнес – ініціативна господарська діяльність, що здійснюється як за рахунок власних, так і позикових коштів на свій ризик і під свою відповідальність, метою якої є становлення і розвиток власної справи для одержання прибутку і вирішення соціальних проблем підприємця, трудового колективу, суспільства в цілому. Іншими словами, бізнес - це професійна економічна діяльність, побудована на ініціативі і постійних інноваціях, спрямована на розширене відтворення і якісне удосконалення підприємства, своєї справи, задоволення власних і суспільних потреб [4].
Іноді в економічній літературі ототожнюють бізнес і підприємництво.
Як підприємництво, так і бізнес – це самостійна, ініціативна, здійснювана на свій страх і ризик, під свою майнову відповідальність будь-яка діяльність окремих громадян або груп громадян, спрямована головним чином на одержання економічної вигоди у вигляді прибутку або в іншій формі [5с.6]. Вказується, що бізнес і підприємництво – настільки близькі слова, що знайти різницю між ними нелегко [1, с.18].
Внутрішньо суперечливою є позиція вчених, які, з одного боку, вважають, що в зміст поняття «підприємництво» звичайно включають і «бізнес», який визначають як справу, ділову активність щодо здійснення операцій обміну товарами і послугами між економічними учасниками ринкових відносин. З іншого боку, вказують, що у певному відношенні бізнес - більш широке явище, чим підприємництво, оскільки бізнес охоплює в тому числі і здійснення разових комерційних справ [7, с.596].
Представляється правильною думка, відповідно до якої підприємництво і бізнес не є тотожними поняттями, що ретельно аргументовано вченими.
Так, на думку Є.М.Воробйова, підприємництво – ініціативна, самостійна діяльність громадян, їхніх обєднань, здійснювана на свій ризик, під свою майнову відповідальність, спрямована на інновації й одержання прибутку [8, с.161], а бізнес – будь-який вид діяльності, заснований на ризику і спрямований на одержання прибутку. Головна відмінність підприємництва від бізнесу – новаторський характер першого, діяльність, головний зміст якої – «творче руйнування», безперервний процес просування, впровадження інновацій. Підприємництво відповідно до більш глибокого рівня змісту цього феномена – це унікальна здатність, що рідко виявляється, до «творчого руйнування» [8, с.162].
Г.П.Журавльова вважає, що підприємництво – одна з форм бізнесу. Бізнес – це справа, будь-який вид діяльності, що приносить доход або особисту вигоду. У західній літературі бізнес характеризують як систему ведення справ, яку люди створили для задоволення своїх потреб. Суть системи «бізнес» полягає в тому, що кожен субєкт ринкової економіки займається своєю справою, і в той же час у суспільстві відпрацьовані такі механізми, завдяки яким бізнес не завдає збитку іншим людям, які легально реалізують власні економічні ініціативи, заповзятливість, ділову хватку. Термін «підприємництво» використовується в тому разі, коли хочуть підкреслити новаторську сторону господарської діяльності [9, с.126].
Бізнес — це справа, ділова активність, спрямована на вирішення завдань, повязаних у кінцевому підсумку із здійсненням на ринку операції обміну товарів і послуг між економічними субєктами ринку, з використанням форм та методів конкретної діяльності, які склалися в ринковій практиці. Бізнес здійснюється заради одержання доходу (прибутку) від результатів діяльності у найрізноманітніших сферах — виробництві і торгівлі товарами та послугами, банківській та страховій справах, при проведенні транспортних, орендних і багатьох інших операцій як видів діяльності. Бізнес — поняття більш широке, ніж підприємницька діяльність, оскільки до бізнесу належить здійснення будь-яких одноразових комерційних угод у будь-якій сфері діяльності, які направлені на одержання доходу [4].
Аналіз світового та вітчизняного досвіду і сучасні тенденції економічного розвитку свідчать, що саме підприємництво є одним з найважливіших чинників соціально-економічного прогресу сучасного суспільства.
Що стосується поняття підприємництва, то на думку представників історичної науки, підприємництво як історичне явище людської практичної діяльності налічує багато століть, і успіхи західної науки в його осмисленні значні. Однак слід зауважити, що загальновизнаної теорії підприємництва і досі не розроблено [2, с.102]. На думку одного з відомих представників економічної науки М.Блауга, однією з причин такого стану було невизнання концепцій підприємництва, оскільки вони не вписувалися в традиційні межі статичного економічного аналізу. Історія думок про підприємництво показує багато підходів [5].
Підприємництво (entrepreneurship) – устояне поняття підприємництва одержало останнім часом право на нове життя. В Оксфордському енциклопедичному англійському словнику підприємець (entrepreneur) визначається як “особа, яка очолює підприємство або бізнес з можливістю одержання прибутку або збитку”. Заповзятливий означає винахідливий, такий, що має творчу уяву, енергійний. Інакше кажучи, підприємець – це той, хто відкриває свою справу або керує власним підприємством. Це не відноситься до менеджерів, які не є власниками підприємств [3]. Підприємництво – це здатність створити і побудувати видимість з нічого практично: фундаментально це людський, творчий акт. Це, скоріше, застосування енергії ініціативності і створення підприємства або організації, чим тільки спостереження або аналіз. Це бачення вимагає бажання приймати підраховувані ризики – як фізичні, так і фінансові – і потім робити все можливе, щоб зменшити шанси невдачі. Підприємництво також включає здатність побудувати підприємницьку або ризикову команду для завершення своїх власних умінь і талантів [4, с.5-6].
Зараз у світі не існує загальноприйнятого визначення підприємництва. Американський вчений, професор Роберт Хизрич визначає «підприємництво як процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємця – як людину, яка витрачає на це весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутим» [2, с.20]. В американській навчальній і науковій літературі надається безліч інших визначень, що характеризують підприємництво і підприємця з економічної, політекономічної, психологічної, управлінської та інших точок зору [6, с.12].
Англійський професор Алан Хоскинг затверджує: «Індивідуальним підприємцем є особа, яка веде справу за свій рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними коштами, самостійно приймає рішення. Його винагородою є отриманий в результаті підприємницької діяльності прибуток і почуття задоволення, що він отримує від заняття вільним підприємництвом. Але поряд з цим він повинен прийняти на себе весь ризик втрат у разі банкрутства його підприємства» [2, с.28].
Ю.В.Тихонравов здійснив спробу філософсько-правового осмислення явища підприємництва як різновиду економічної активності, «приваблюючої людину форми розтрати життєвої енергії», що виявляється в особливого типу співтовариствах і в особливого типу людей [8, с.28-29].
Під час аналізу проблеми підприємництва з точки зору політекономічної теорії, звертається увага на те, що цей соціально-історичний феномен — не абстрактне поняття. Воно завжди розвивається в певному історичному та соціальному середовищі. Однак обов’язковою умовою і ознакою підприємницької діяльності є свобода економічної самодіяльності людини, її самостійність у виборі варіантів рішень, за якими стоять комерційний успіх, прибуток або ж банкрутство зі всіма його наслідками. Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарювання, а його метою — діловий успіх у вигляді прибутку, особистий доход. Основними його рисами є постійний ризик, матеріальна відповідальність, організаційно-господарське новаторство, раціоналізм, ефективне використання ресурсів [8, с.164].
У навчальній літературі підприємництво позначається як господарська діяльність з використанням новизни, ризику, винахідництва з метою одержання доходів. У широкому змісті під підприємництвом розуміють заповзятливість, ініціативність, активність у сфері економіки. У вузькому змісті – це економічна діяльність власника або господарюючого субєкта, що поєднана з ризиком, відповідальністю, новаторством. Не повязана з відповідальністю господарська діяльність характеризує не підприємництво, а просте розпорядництво за дорученням [9, с.126]. Підприємницькою вважається будь-яка діяльність, що переслідує мету одержання доходу за рахунок залучення власних коштів, або опосередкована участь у такій діяльності шляхом вкладення в справу власного капіталу [9, с.6].
Підприємництво (підприємницька діяльність) визначається як основний вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, яких називають підприємцями, від свого імені і на свій ризик на постійній основі. Основними складовими цього поняття є:
1.Підприємництво як особливий вид діяльності вимагає від субєктів цієї діяльності певного способу мислення, особливого стилю і типу господарської поведінки.
2.Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу і самостійність субєктів цієї діяльності в різних напрямках.
3.Підприємництво як господарська діяльність передбачає організацію та управління господарським процесом незалежно від виду і сфери діяльності фірми або індивідуального підприємництва.
4. Підприємницька діяльність здійснюється фізичними та юридичними особами.
Підприємницька діяльність здійснюється на постійній основі, а не на основі одноразових угод.
Підприємницька діяльність спрямована на:
— досягнення комерційного успіху, одержання прибутку, або підприємницького доходу;
— найкраще використання капіталу: власності, іншого майна, фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів [2, с.52-53].
Розвиток підприємництва тісно повязаний із середовищем, що припускає певну економічну, соціально-культурну, технологічну, організаційно-технічну і фізичну або географічну обстановку [3, с.11].
На думку А.В.Бусигіна, формування підприємницького простору здійснюється шляхом введення обмежувального (або навіть заборонного) національного законодавства на елементи підприємницької діяльності, але - що дуже важливо - вихідним моментом подібного роду законотворчої діяльності виступає абсолютна, нічим не обмежена свобода підприємницького корпуса. Підприємницький простір являє собою територіальну цілісність, у рамках якої певні фактори впливають на професійну діяльність підприємця або підприємець змушений враховувати ці фактори і підбудовувати під них свою професійну діяльність. Підприємницький простір можна охарактеризувати як суму трьох сфер, аналіз кожної з яких дає підприємцеві можливість побудови своєї тактики і стратегії організації професійної діяльності. Це правова, соціальна й економічна сфери [6, с.4].
Важливим й актуальним у даний час у звязку з процесами глобалізації представляється аналіз підприємництва як глобального феномена.
Один з видатних дослідників феномена підприємництва П. Друкер, характеризуючи його глобальний характер, аналізує зміни в економіці США, що ведуть до формування підприємницької економіки у другій половині XX ст., та звертає увагу на зрушення в технологіях менеджменту і показує, що менеджмент прикладається і до тих галузей і типів підприємств, з якими раніше дана категорія не асоціювалася, а саме до нових і малих підприємств, некомерційних організацій, до організацій сфери послуг, що раніше взагалі не розглядалися у якості підприємств. На його думку, в економіці спостерігається принципово нове явище – систематичний інноваційний процес, у рамках якого здійснюються пошук і вивчення нових можливостей задоволення людських бажань і потреб [1, с.34].
Р.Ронштадт виділяє найважливіші процеси, що наростають у підприємницькому суспільстві. Зявляються нові можливості для створення підприємств, знижуються витрати входження на ринки в багатьох галузях, що повязано з революцією в галузі інформаційних технологій. Удосконалюються і розширюються програми навчання підприємництву в усьому світі, що відображає глобальний міжнародний характер феномена підприємництва. Цей феномен вимагає ретельного аналізу, причому не тільки в сугубо економічному, а й у політичному і, що особливо важливо, у соціокультурному аспекті [3, c.126].
У зарубіжній літературі підприємництво розглядається не у вузькому змісті як діяльність, спрямована на одержання прибутку, а як процес особистісного або системного самовідновлення (personal and organizational renewal) і самоорганізації через втілення в життя ідей щодо створення нових або розвитку діючих підприємств різних сфер діяльності і форм власності. У ході цього процесу індивідууми й організації взаємодіють з мікро- і макросередовищем їхнього функціонування в рамках динамічного балансу суперечливих економічних і соціальних інтересів учасників цього процесу. Взаємодія здійснюється з метою максимізації можливостей задоволення соціально-економічних потреб організаторів підприємства. Підкреслюється відмінність поняття динамічного балансу від поняття рівноваги або тим більше стабільної рівноваги, якому противна сама природа підприємництва [3, с.16-17].
Для розуміння ролі підприємництва в економічній системі потребує зясування його функції.
Деякі учені вважають, що підприємництво виконує три функції: ресурсну, організаторську і творчу:
1) ресурсна функція реалізується в мобілізації капіталу, трудових, матеріальних, інформаційних та інших ресурсів для їхнього продуктивного використання; спрямованість підприємця на динамічну ефективність змушує його до постійного пошуку додаткових ресурсів;
2) організаторська функція: підприємець бере на себе функцію організації виробництва, збуту, дослідження ринку, наукових розробок тощо;
3) творча функція - підприємець постійно спрямований на пошук нових рішень. Прагнення максимізувати прибуток або інший результат, визнаний підприємцем в якості мети своєї діяльності, не дає йому задовольнятися сформованим становищем [5, с.133].
Аналізуючи ресурсну функцію, С.Е.Жилинський відзначає, що останнім часом у теорії і на практиці все частіше акцент робиться на значимості ще одного ресурсу – підприємницької здатності. Підприємець, який бере на себе ініціативу новаторського, нетрадиційного поєднання факторів виробництва – землі, капіталу, праці, - сприяє зростанню виробництва товарів і послуг, підвищенню ефективності економіки. Здійснює він це через другу функцію підприємництва – організаторську. Підприємець використовує свої здібності, щоб забезпечити таке поєднання і комбінування факторів виробництва, що щонайкраще призведе до досягнення мети, одержання високого доходу. Третя функція підприємництва – творча, повязана з новаторством. Її значення особливо зростає в умовах сучасного науково-технічного прогресу. У звязку з посиленням функції, повязаної з інноваціями, створюється новий економічний клімат для підприємництва [3, с.39].
Автори підручника «Основи економічної теорії», виділяють, крім ресурсної й організаторської функцій, також інноваційну та мотиваційну функції. Інноваційнафункція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що повязані з господарським ризиком. Мотиваційна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача [5, с.238].
Представляється, що функції підприємництва слід аналізувати в контексті здійснення підприємництва на ринку. У цьому плані найважливішими функціями підприємництва на ринку, у яких відображається його призначення і сутність, є:
функція саморегулювання підприємництва, що припускає узгодження виробництва і споживання в асортиментній структурі, а також підтримка збалансованості попиту та пропозиції за обсягом та ціною;
стимулююча функція, що полягає в спонуканні підприємців до створення нової продукції з найменшими витратами та максимумом прибутку.
Дискусійним у літературі є питання щодо родової належності підприємництва.
Однією з розповсюджених точок зору на підприємництво є його розуміння як виду господарської діяльності.
Так, В.К.Мамутов вважає, що підприємництво – це один з видів господарювання. Разом з тим, відзначається, що господарювання, господарська діяльність не зводяться до підприємництва, комерції. Підприємництво – це особливий режим господарювання, для якого характерна спрямованість на одержання прибутку [3, с.82, 83]. Р.І.Кузьмін і Р.Р.Кузьмін зазначають, що господарська діяльність як категорія більш об’ємна, вміщує багато форм діяльності, спрямованої на здобуття економічно значимого результату (господарської вигоди), в тому числі і підприємництво. При цьому господарська діяльність – це діяльність, яка завжди пов’язана з виготовленням і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг і забезпеченням їх виробників необхідними ресурсами, що передбачає специфічну організацію управління майном або справою та участь суб’єктів такої діяльності в господарських відносинах як носіїв певних властивостей [7, с.92].
Економічна діяльність – одне з ключових, базисних понять, тісно повязаних з ринком, товарно-грошовими відносинами. Економічна діяльність – процес відтворення, створення і розподілу матеріальних і духовних багатств. Для економічної діяльності характерно те, що вона: випливає з існування товарного виробництва; ринкової організації економіки; повязана виключно з процесом відтворення матеріальних благ, тобто носить товарний характер; втілюється в створенні (виробництві) продукції (товару), у виконанні робіт, наданні послуг матеріального характеру та (або) їхньому розподілі, та (або) їхньому використанні (розподілі, обміні, споживанні).
Зміст економічної діяльності визначає зміст і призначення інших видів діяльності, що входять до неї. Мова йде про господарську, підприємницьку і комерційну діяльність. Господарська діяльність – один з видів економічної діяльності. Підприємницька діяльність – вид економічної, господарської діяльності. Вона повязана з підприємницьким ризиком, новими підходами до управління, новаторством, використанням наукових досягнень, динамічною невизначеністю і завжди спрямована на систематичне одержання прибутку [2, с.12-13].
А.Я.Курбатов вважає, що змістовний аналіз поняття «підприємницька діяльність» припускає визначення його місця серед інших близьких понять, таких як «економічна діяльність», «господарська діяльність», «комерційна діяльність», «торговельна діяльність» [4, с.95]. Поняття «господарська діяльність» по суті є тотожним поняттю «активна економічна діяльність», тобто це професійна, самостійна, здійснювана на свій ризик діяльність, повязана з користуванням майном, продажем товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Причому як спрямована на систематичне одержання прибутку, так і така, що не має такої мети. У даний час саме господарську, а не підприємницьку діяльність здійснюють, наприклад, біржі. За змістом ця діяльність може бути охарактеризована як така, що сприяє здійсненню підприємницької діяльності [3, с.96].
На думку К.К.Лебедєва, економічна діяльність – поняття більш широке за обсягом. Підприємницька діяльність – різновид економічної. Поряд з підприємницькою, існують інші види (різновиди) економічної діяльності. Від інших видів економічної діяльності підприємницька діяльність відрізняється за своєю сутністю, а саме – спрямованістю на систематичне одержання прибутку (доходу) шляхом реалізації результатів діяльності як товару, що має споживчу та мінову вартість. Та ж економічна діяльність, що не має названих сутнісних ознак, не є підприємницькою діяльністю. Іншими видами економічної діяльності, поряд з підприємницькою, є, зокрема, наймана трудова діяльність, творча діяльність, що втілюється в реалізації творчих результатів за винагороду, бюджетна діяльність держави і муніципальних утворень, діяльність, спрямована на задоволення різного роду власних господарських потреб: експлуатація і ремонт належного організаціям і громадянам обєктів, матеріально-технічне забезпечення. Останній різновид економічної діяльності можна було б називати експлуатаційною або господарською діяльністю [4, с.98].
У чинному законодавстві та юридичній науковій літературі розмежування понять підприємницької, економічної і господарської діяльності не одержало належного відображення, що цілком обґрунтовано відзначали деякі автори. На практиці це тягне за собою безліч складностей, повязаних з віднесенням тих або інших видів економічної активності людини до підприємництва [1, с.15].
На нашу думку, детальний аналіз поняття підприємницької діяльності припускає визначення його місця серед таких понять як економічна, господарська, комерційна і торговельна діяльність.
У той же час, залишається не розкритим зміст названих понять, а чинне законодавство і наукові дослідження не приділяють цьому належної уваги. Це, у свою чергу, негативно відображається на застосуванні правових норм, що містять зазначені поняття.
Без сумніву, економічна діяльність – найбільш широке поняття з усіх перерахованих вище, що охоплює всі стадії відтворення: виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (робіт, послуг) незалежно від мети здійснення (спрямованість на одержання прибутку або на задоволення особистих потреб) [5, с.14].
Як відзначають деякі автори, економічна діяльність – один з видів економічної активності людини, форма участі індивіда в суспільному виробництві і спосіб одержання фінансових коштів для забезпечення життєдіяльності її самої та членів її родини [4, с.16].
За наявністю ознаки професійності економічна діяльність поділяється на активну (з виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг) і пасивну (розміщення коштів у кредитні організації, передача майна в оренду, у довірче управління, розпорядження власним майном, у тому числі шляхом внесення до статутних капіталів організацій тощо) [6, с.121].
Слід зазначити, що в юридичній науці склалася думка, що залежно від мети можна провести різницю між підприємницькою та іншою економічною діяльністю [4, с.12].
На нашу думку, з економічною діяльністю тісно повязана діяльність господарська, хоча в найбільш розповсюдженому розумінні вона прирівнюється до економічної діяльності.
У чинному законодавстві поняття «господарська діяльність» одержало законодавче закріплення. Згідно з ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю в цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання в сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
підприємництво бізнес прибуток майнова
ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18-22. – Ст. 144.
3. Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва: Указ Президента України від 12 травня 2005 р. № 779/2005 // Урядовий кур’єр. –2005. – 20 трав. (№ 92).
4. Бабосов Е. Дифференциация и консолидация в процессе становления предпринимательства в переходном обществе // Общество и экономика. – 2002. – № 12. – С. 103-112.
5. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономической теории: Учеб. пособие. – М.: Рыбари, 2000. – 479 с.
6. Экономика: Учебник для юристов /Под ред. проф. Д.В.Валового. – М.: Изд-во «Щит-М», 1999. – 360 с.
7. Основи економічної теорії /За ред. В.А. Предборського. – К.: Кондор, 2002. – 621 с.
8. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник /За ред. Г.М.Климка, В.П.Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вища школа. – Знання, 1997. – 743 с.
9. Блэк Дж. Экономика: Толковый словарь: Англо-русский. – М.:ИНФРА-М, Изд-во «Весь Мир», 2000. – 840 с.
10. Розенблатт С., Боннингтон Р., Нидлс Б. Концепция бизнеса // Рыночная экономика. – М.: Соминтек, 1992. – Т.2. – С. 5-84.
11. Баликов В.З. Общая экономическая теорія: Учеб. пособие. – Новосибирск: ТОО «ЮК ЭА», НПК «Модус», 1996. – 416 с.
12. Львов Ю.А. Основы экономики и организации бизнеса. – СПб: ГМП «Формика», 1992. – 383 с.
13. Лозовский Л.Ш., Райзберг Б.А., Ратковский А.А. Универсальный бизнес-словарь. – М.: Инфра-М, 1997. – 640 с.
14. Уткин Э.А. Этика бизнеса:: Учебник для вузов. – М.: Зерцало, 1998. – 256 с.
15. Райзберг Б.А. Основы бизнеса: Учеб. пособие. – М.: «Ось-89», 1996. – 192 с.