Фінансовий механізм, як засіб реалізації фінансової політики
СОДЕРЖАНИЕ: Суть фінансової політики - сукупності заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації і використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни, підвищення добробуту членів суспільства.МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра «Фінанси та банківська справа»
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни: «Фінанси»
тема: «Фінансовий механізм як засіб реалізації фінансової політики»
Донецьк 2011
ЗМІСТ
1. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА, ЇЇ СУТНІСТЬ, ВИДИ І ЗНАЧЕННЯ
2. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ЯК СПОСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ
ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ
2.1 ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ЙОГО ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ
2.2 ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ, КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ФОРМИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ
3. НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
ЛІТЕРАТУРА
1. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА, ЇЇ СУТНІСТЬ, ВИДИ І ЗНАЧЕННЯ
У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики держави є фінансова політика — сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.
Залежно від рівня економічної системи виділяють:
- фінансову політику держави (макрорівень);
- фінансову політику субєктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);
- фінансову політику міжнародних організації і фінансових інституцій (рівень світового господарства).
Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших субєктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.
Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.
Сутність фінансової політики виявляється у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів, за допомогою яких вирішуються поставлені завдання фінансової політики зумовлені потребами економічного розвитку і досяганням високого рівня індивідуального й суспільного добробуту. Основна мета фінансової політики — забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу на попит і пропозицію, споживання, засадження та інвестиції. Фінансова політика неодмінно має конкретне спрямування, а її реалізація завжди повязана зі знаходженням компромісу між основними потребами і реальними можливостями.
Основні засади та напрями фінансової політики на практиці відображають у:
- фінансовому законодавстві;
- системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів;
- перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;
- структурі доходів і видатків бюджетів.
Залежно від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.
Фінансова стратегія — основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладами стратегічних завдань є: оптимізація пропорцій між індивідуальним та суспільним споживанням, розвиток і формування ефективного фінансового ринку, створення сприятливого інвестиційного клімату, формування і нарощування національного капіталу тощо.
Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розмітку країни. Яскравими прикладами фінансової тактики можуть слугувати удосконалення системи оплати праці (у тому числі збільшення її частки у ВВП), територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему, вдосконалення системи пенсійного забезпечення, надання пільг окремим платникам тощо.
Найважливішими умовами результативності фінансової політики є врахування дії обєктивних економічних законів розвитку суспільства, специфіки сучасних умов, змін у зовнішній та внутрішній політиках, використання досвіду попередніх етапів суспільного будівництва та комплексність розроблення заходів щодо вдосконалення фінансових відносин. За дотримання зазначених вище умов фінансова політика сприятиме вдосконаленню продуктивних сил, забезпеченню сталого соціально-економічного розвитку країни, вирішенню національних і міжнародних проблем.
Головне завдання фінансової політики держави — забезпечення реалізації цієї чи іншої державної програми необхідними фінансовими ресурсами. Відповідно державна фінансова політика сприяє вирішенню таких стратегічних завдань:
- формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, що надходять у розпорядження держави;
- забезпечення раціонального розподілу фінансових ресурсів між галузями і сферами економіки та регіонами;
- концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямах економічного і соціального розвитку;
- створення ефективної системи управління фінансами держави та інших субєктів економічних відносин.[1]
Основні складові фінансової політики держави: бюджетна політика, податкова політика, грошово-кредитна політика, митна політика, боргова політика, інвестиційна політика.
Крім перерахованих вище самостійних складових, фінансова політика включає певні напрями державної діяльності у галузі страхування, соціальній сфері, сфері фінансового ринку та ін.
Будь-який інший субєкт господарювання (підприємство, установа, організація) також розробляє і здійснює свою фінансову політику, дотримуючись вимог чинного законодавства.
Фінансова політика субєктів господарювання — система заходів, форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їхньої діяльності та досягнення поставлених завдань.
Основні завдання фінансової політики субєктів господарювання такі:
- забезпечення фінансової стійкості;
- оптимізація грошового обігу і підтримка постійної платоспроможності;
- максимізація чистого прибутку;
- мінімізація фінансових ризиків;
- зростання ринкової вартості субєкта господарювання та максимізації добробуту власників його капіталу.
Складові фінансової політики субєкта господарювання:
- політика формування капіталу;
- емісійна політика;
- кредитна політика;
- інвестиційна політика;
- політика формування активів;
- політика у сфері управління ризиками;
- дивідендна політика. [1]
2. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ЯК СПОСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ
фінансова політика держава
Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окремої країни.
Фінансовий механізм у широкому розумінні — комплекс фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.
За допомогою конкретних фінансових форм і методів здійснюються розподільні та перерозподільні відносини, утворюються доходи субєктів економічної діяльності і відповідні фонди грошових коштів. При цьому функціонування фінансового механізму ґрунтується на організаційно-правових положеннях та фінансовій інформації, які забезпечують практичне використання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань.
Фінансовий механізм у вузькому розумінні — сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, субєктів господарювання і населення.
До складу фінансового механізму входять такі основні елементи:
- фінансові методи;
- фінансові важелі;
- фінансові інструменти;
- нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.
Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання.
Стан фінансового механізму та ступінь його довершеності залежать від удосконалення господарського механізму в цілому та окремих його елементів зокрема (механізму ціноутворення, механізму економічного стимулювання, кредитного механізму тощо). [1]
2.1 ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ЙОГО ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ
Процес розподілу і перерозподілу виробленого у суспільстві валового внутрішнього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування.
Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих субєктів господарювання, їх обєднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен субєкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.
Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них можна виокремити такі:
- втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показники;
- забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;
- виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;
- обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;
- контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.
Обєктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, субєктів господарювання та інших учасників суспільного життя.
Субєктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.
Фінансове планування ґрунтується на таких принципах :
- наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
- комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;
- безперервності, який передбачає взаємозвязок перспективних, поточних та оперативних фінансових планів;
- стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;
- оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.
Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.
Фінансове планування включає:
- фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів субєктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);
- поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів субєктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);
- оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць).
При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування :
Метод коефіцієнтів передбачає поширення встановлених раніше тенденцій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних обєктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Метод коефіцієнтів використовують при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у звязку з інфляцією, плануванні прибутку, величині власних оборотних активів тощо.
Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Цей метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: є науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) і стабільними.
Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану.
Метод математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.
Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів на ці показники.
Фінансові плани складають, як правило, усі субєкти господарювання. При цьому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи, до якої належить субєкт господарювання. [1]
2.2 ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ, КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ФОРМИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ
Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та цільового витрачання коштів із відповідних фондів, порівняння фінансових результатів від використання фінансових ресурсів з плановими та виявлення резервів їх збільшення. Іншими словами, фінансовий контроль — цілеспрямована діяльність уповноважених органів щодо забезпечення законності і доцільності виконання фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики.
Основна мета фінансового контролю:
- дотримання чинного фінансово-господарського законодавства у процесі здійснення фінансової діяльності та окремих фінансових операцій;
- реалізація стратегії фінансування, тобто передбачення змін умов фінансової діяльності і своєчасне пристосування до них.
Фінансовий контроль може проводитися як на рівні держави (макрорівень), так і на рівні субєктів господарювання (мікрорівень).
На макрорівні обєктом фінансового контролю є фінансово-господарські операції, повязані з формуванням і використанням державних фінансових ресурсів на соціально-економічний розвиток, субєктами — державні органи влади і управління в особі постійних комісій Верховної Ради України, Національного банку України, органи податкової та контрольно-ревізійної служб, аудиторські фірми тощо.
Фінансовий контроль держави спрямований на раціональне використання бюджетних коштів, дотримання фінансової дисципліни в державних господарських структурах, повне та своєчасне виконання фінансових зобовязань юридичними і фізичними особами перед бюджетом.
На мікрорівні обєктом фінансового контролю є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Субєктами — фінансові менеджери, керівники підприємств, засновники, незалежні аудиторські організації тощо.
Основні принципи фінансового контролю такі:
- незалежність (не враховуються матеріальна чи моральна зацікавленість перевіряючого);
- гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);
- превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);
- дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди вживаються певні заходи);
- регулярність (контроль проводиться з певною періодичністю);
- обєктивність (контроль проводиться згідно з вимогами чинного законодавства);
- всеохопний характер (якщо можливо, фінансовий контроль має охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).
Фінансовий контроль класифікується за певними ознаками . Залежно від субєктів, що здійснюють фінансовий контроль, виділяють такі види.
Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави. Його проводять органи державної влади і управління.
Державний фінансовий контроль поділяють на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють Міністерство фінансів України, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державний митний комітет та інші структури. Відомчий фінансовий контроль проводиться підрозділами міністерств і відомств, державних комітетів та інших органів і застосовується тільки до підвідомчих підприємств та організацій. Останніми роками у звязку з ліквідацією окремих міністерств, виникненням та розвитком нових форм власності, масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.
Громадський фінансовий контроль полягає у виявленні і попередженні різних порушень у фінансовій діяльності підприємств, організацій та установ з ініціативи органів місцевого самоврядування або окремих груп громадян. Його здійснюють: громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору), засоби масової інформації, окремі фахівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних і фінансових відшкодувань.
Внутрішньогосподарський фінансовий контроль спрямований на перевірку своєчасності зарахування коштів на рахунки в банківських установах, правильності складання і ведення фінансової звітності тощо. Такий вид контролю здійснюють структурні підрозділи підприємств — бухгалтерія, фінансовий відділ, служба фінансового менеджера.
Аудит — незалежний зовнішній фінансовий контроль, що здійснюється на комерційних засадах. В Україні аудит як вид фінансового контролю функціонує з квітня 1993 р., коли був прийнятий Закон України Про аудиторську діяльність, що визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.
Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству.
Аудит здійснюється незалежними особами — аудиторами або аудиторськими фірмами. Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керівництва або власників субєкта господарювання.
Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надаватися у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського обліку та проведення ефективної фінансово-господарської діяльності. Аудиторські фірми — комерційні організації, і тому всі свої послуги надають за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудитором.
Залежно від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю.
Попередній фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансової діяльності з метою недопущення незаконних фінансових операцій.
Поточний фінансовий контроль застосовують у ході проведення фінансових операцій. Здійснюється бухгалтерськими службами підприємств з метою забезпечення режиму економії у використанні ресурсів та мобілізації внутрішніх резервів.
Наступний фінансовий контроль проводять після закінчення певного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року) під час розгляду бухгалтерської і статистичної звітності шляхом аналізу та ревізії. Така форма контролю спрямована на узагальнення підсумків виконання фінансових операцій і розроблення фінансової стратегії на майбутнє.
Залежно від мети та завдань фінансового контролю виділяють такі його форми.
Моніторинг — система заходів, які здійснюються субєктами фінансового контролю, що повязана зі спостереженням за фінансовими явищами і процесами і використовується для прийняття оперативних рішень.
Внутрішній аудит — форма контролю, що забезпечує функціонально незалежну оцінку діяльності органів державного сектору і дає впевненість центральним фінансовим органам виконавчої влади, керівництву органів державного сектору в тому, що система державного управління функціонує у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допущення помилок чи нерентабельності.
Інспектування — подальший контроль за дотриманням законодавства органами державного сектору при використанні і розпорядженні фінансовими та матеріальними ресурсами, формуванні бюджетних зобовязань, веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності, що здійснюється у формі ревізій і перевірок.
Методами фінансового контролю є конкретні прийоми проведення фінансового контролю , їх поділяють на:
- натуральні, коли перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей та їх відповідність документам (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний замір, контрольний запуск сировини у виробництво, перевірка фактично виконаних робіт тощо);
- документальні, коли контроль здійснюється за наявними документами (ревізії, перевірки).
3 . НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
В сучасних умовах розвитку економічних процесів в Україні держава повинна проводити фінансову політику, спрямовану на:
— формування та ефективне використання бюджету розвитку, формування точок зростання інформаційної економіки;
— удосконалення форм, методів взаємовідносин національної економіки із державним бюджетом;
— реформування податкової системи в контексті встановлення більш жорстких методів і форм податкового контролю, оптимізації податкового навантаження;
— створення ефективної системи соціального захисту населення;
— стабільність курсу національної валюти;
— підвищення ефективності регулювання діяльності банківських установ через облікову ставку НБУ, зменшення відсоткових ставок на кредитні ресурси, встановлення більш жорстких нормативів регулювання адекватності банківського капіталу, встановлення оптимальної межі іноземного капіталу у банківському секторі України тощо;
— розвиток діяльності структурних складових фінансового ринку, легалізацію тіньових капіталів, зменшення питомої ваги тіньового сектора економіки;
— демонополізацію і створення конкурентного економічного середовища;
— забезпечення вигідного для розвитку національної економіки структури експорту та імпорту;
— створення умов для раціонального використання природних ресурсів, заборона технологій, що загрожують здоровю людини. [2]
ЛІТЕРАТУРА
1. Фінанси: підручник. / [С. І. Юрій, В. М. Федосов, Л. М. Алексеєнко та ін. ]; за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. — К.: Знання, 2008. — 611 с. (http://www.twirpx.com/file/218186/, розділ 4 – Фінансова політика і фінансове право, пункт 4.2)
2. Лондар С.Л. Фінанси [Книга] : навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів / С.Л. Лондар, О.В. Тимошенко. – Вінниця : Нова Книга, 2009. – 384 с. (http://pidruchniki.com.ua/15840720/finansi/finansi_-_londar_sl, розділ 3, пункт 3.1)