Основні форми памяті
СОДЕРЖАНИЕ: Психологічна сутність памяті. Класифікація та огляд наукових теорій процесів памяті. Види памяті по характеру активності, по характеру цілей діяльності, по тривалості збереження. Процеси дізнавання, відтворення, запамятовування та їх ефективність.ЗМІСТ:
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПАМЯТЬ ЯК ОБЄКТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Психологічна сутність памяті
1.2 Моделі памяті в психології
РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ВИДИ ПАМЯТІ І ЇХНЯ ХАРАКТЕРИСТИКА
2.1 Види памяті по характеру активності, по характеру цілей діяльності, по тривалості збереження
РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ ФОРМИ ПАМЯТІ І ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Память - сама довговічна з наших здатностей. У старості ми памятаємо події дитинства восьмидесятилітньої, а то й більшої давнини. Випадково загублене слово, може воскресити для нас, здавалося б, давно забуті риси особи, імя, морський або гірський пейзаж.
Память визначає нашу індивідуальність і змушує діяти тим або іншому способом більшою мірою, чим будь-яка інша окремо взята особливість нашої особистості. Все наше життя є не що інше, як шлях з пережитого минулого в невідоме майбутнє, що освячує лише в ту мить, що вислизає, та мить реально випробовуваних відчуттів, що ми називаємо сьогоденням. Проте, сьогодення - це продовження минулого, воно виростає з минулого й формується їм завдяки памяті. Саме память рятує минуле від забуття, не дає йому стати таким же незбагненним, як майбутнє. Іншими словами, память надає спрямованість ходу часу.
Для кожного з нас память унікальна. Память дозволяє нам усвідомлювати й власну індивідуальність, і особистість інших людей. Втративши память, людина втрачає власне я, перестає існувати.
У потоці сучасного життя на кожну людину обрушується лавина інформації, і нам доводиться щось запамятовувати, а щось відкидати. Але інформації стає усе більше й більше, що служить причиною виникнення гострих проблем. [1]
Якщо доросла людина зазнає труднощів у запамятовуванні великого обсягу інформації, то дитині, у якої память перебуває на черговій стадії розвитку, запамятати обємну по змісту інформацію ще складніше. Тому розгляд питання памяті і її процесів, видів і форм у психології я вважаю цілком актуальним.
Обєктом даної роботи виступає память як обєкт психологічного дослідження, а предметом - сутність, види й форми памяті. Ціль даної роботи - огляд основних теорій, видів і форм памяті в психології.
РОЗДІЛ І. ПАМЯТЬ ЯК ОБЄКТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Психологічна сутність памяті
Говорячи про людину й про людство ми завжди говоримо про такі поняття, як память, спогади. Людина завжди прагнула до розвитку, до прогресу, до нових знань, а память - це абсолютно необхідна умова для научування й придбання знань. Без памяті неможливі нагромадження й збереження досвіду людини, його нормальне функціонування в суспільстві, тому вивчення механізмів памяті є актуальним питанням.
С.Л. Рубінштейн якось сказав: Без памяті ми були б істотами на мить. Наше минуле було б мертво для нашого майбутнього, а варте... безповоротно зникало б у минулому.
Память лежить в основі здатностей людини, є умовою навчання, придбання знань, формування вмінь і навичок. Без памяті неможливо нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй памяті, її вдосконаленню людина виділилася із тваринного світу й досягла тих висот, на яких вона зараз перебуває. Та й подальший прогрес людства без постійного поліпшення цієї функції немислимий.
Найбільш докладно питання памяті людини розроблені в працях учених минулого й сучасності: А. Біне, Г. Еббінгауза, К. Бюлера, Т. Рибо, З. Фрейда, П. Жані, Л.С. Виготського, П.І. Зинченко, О.О. Смирнова.
Память існує у всіх живих істот, хоча й у різному ступені розвитку. Людина набагато більш складна: насамперед , у людини є мова, як сильний інструмент запамятовування; людина також має довільну, логічну й опосередковану память, чого немає у тварин.
Інакше кажучи, людина використовує для запамятовування й зберігання інформації свою волю, логіку, різні засоби запамятовування. Людина необмежена тільки органічними можливостями у використанні памяті, і перед памяттю людини відкриваються фантастичні можливості. Що ж таке сама память?
Найважливіша особливість психіки полягає в тому, що поняття відображення зовнішніх впливів памяттю постійно використовується індивідом у його подальшому поводженні. Поступове ускладнення поводження здійснюється за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Формування досвіду було б неможливо, якби образи зовнішнього світу, що виникають у корі мозку, зникали безвісти. Вступаючи в різні звязки між собою, ці образи закріплюються, зберігаються й відтворюються відповідно до вимог життя й діяльності. [2]
Запамятовування, збереження й наступне відтворення індивідом його досвіду називається памяттю. У памяті розрізняють такі основні процеси: запамятовування, збереження, відтворення й забування. Зазначені процеси не є автономними психічними здатностями. Вони формуються в діяльності й визначаються нею. Запамятовування певного матеріалу повязане з нагромадженням індивідуального досвіду в процесі життєдіяльності. Використання в подальшій діяльності того, що запамяталося, вимагає відтворення. Випадання ж певного матеріалу з діяльності веде до його забування. Збереження матеріалу в памяті залежить від участі його в діяльності особистості, оскільки в кожен даний момент поводження людини визначається всім її життєвим досвідом.
Память - це психічна властивість людини, здатність до накопичення, (запамятовування) зберігання, і відтворення досвіду й інформації.
Інше визначення, говорить що память - це здатність згадувати окремі переживання з минулого, усвідомлюючи не тільки саме переживання, а його місце в історії нашого життя, його розміщення в часі й просторі.
Память важко звести до одного поняття, але підкреслимо, що це сукупність процесів і функцій, які розширюють пізнавальні можливості людини. Память охоплює всі враження про навколишній світ, які виникають у людини.
Ще один важливий факт: память зберігає, відновлює дуже різні елементи нашого досвіду: інтелектуальний досвід, емоційний, і моторно-руховий. Память про почуття й емоції може зберігатися навіть довше чим інтелектуальна память про конкретні події.
Отже, память - дуже складний механізм, що складається із цілого ряду спеціальних факторів памяті. [3]
Найбільш важливі риси, невідємні характеристики памяті, це: тривалість, швидкість запамятовування й відтворення, точність, готовність, обсяг. Від цих характеристик залежить те, наскільки продуктивна память людини.
Обсяг - здатність одночасно зберігати значний обсяг інформації. Середній обсяг памяті - 7 елементів (одиниць) інформації.
Швидкість запамятовування відрізняється в різних людей. Швидкість запам’ятовування можна збільшити за допомогою спеціального тренування памяті.
Точність - точність проявляється в пригадуванні фактів і подій, з якими зіштовхувалася людина, а також у пригадуванні змісту інформації. Ця риса дуже важлива в навчанні.
Тривалість - здатність у плині довгого часу зберігати пережитий досвід. Також дуже індивідуальна якість: деякі люди можуть згадати обличчя й імена шкільних друзів через багато років, деякі забувають їх через усього кілька років. Тривалість памяті має вибірковий характер.
Готовність до відтворення - здатність швидко відтворити у свідомості людини інформацію. Саме завдяки цій здатності ми можемо ефективно використати придбаний раніше досвід.
Память також не можна розглядати у відриві від особливостей і властивостей особистості. Важливо розуміти, що в різних людей різні функції памяті розвинені неоднаково.
Різниця може бути кількісною, наприклад: різна швидкість запамятовування; у міцності збереження; у легкості відтворення, точність й обсяг запамятовування. Наприклад: деякі люди чудово запамятовують матеріал, але потім не можуть його відтворити. Інші ж, навпаки, із працею запамятовують, але довго зберігають у памяті накопичену інформацію.
Різниця може бути також якісною, або відрізнятися по своїй модальності, тобто залежно від того який вид памяті домінує. Залежно від цього в людині може більше проявлятися зорова, слухова, рухова або емоційна память. Одному, щоб запамятати, потрібно прочитати матеріал, в іншого більш розвинене слухове сприйняття, третьому потрібні зорові образи.
Відомо що чисті види памяті зустрічаються рідко, у житті найчастіше різні типи памяті змішуються: зорово-рухова, зорово-слухова й рухово-слухова память є найбільш типовими. У більшості людей провідною є зорова память. [4]
Зустрічається навіть така феноменальна індивідуальна властивість як ейдетичний зір, тобто то, що називають фотографічна память.
Прикладом може служити людина, що після однократного сприйняття матеріалу й дуже невеликої розумової обробки, все-таки продовжує бачити матеріал, і прекрасно відновлює його навіть через довгий час . Насправді такий вид памяті тією чи іншою мірою не так вуж і рідкий, є в багатьох дітей, але в наслідок зникає в дорослих через недостатню вправу даного виду памяті. Цей тип памяті може бути розвинений деякими людьми. У кожної людини найбільше розвиваються ті види памяті, які їм частіше використаються.
Память, таким чином, є найважливіша, визначальна характеристика психічного життя особистості. Роль памяті не може бути зведена до закріплення того, що було в минулому. Образи минулого в психології йменуються поданнями.
Ніяка актуальна дія немислима поза процесами памяті, тому що протікання будь-якого, нехай навіть самого елементарного, психічного акту обовязково припускає втримання кожного даного його елемента для зчеплення з наступними. Без здатності до такого зчеплення неможливий розвиток: людина залишалася б вічно в положенні немовляти.
Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, память забезпечує єдність і цілісність людської особистості.
Память уважалася одним з найбільш розроблених розділів психології. Але подальше вивчення закономірностей у наші дні знову зробило її однією з вузлових проблем науки. Від розробки проблем памяті в значній мірі залежить прогрес всіляких, у тому числі, здавалося б, досить далеких від психології, областей знань (техніки в першу чергу).
У сучасних дослідженнях памяті в якості центральної виступає проблема її механізмів. Ті або інші подання про механізми запамятовування становлять основу різних теорій памяті.
1.2 Моделі памяті в психології
У цей час у науці немає єдиної й закінченої теорії памяті. Велика розмаїтість гіпотетичних концепцій і моделей обумовлена активізацією пошуків, що вживаються, особливо в останні роки, представниками різних наук. До двох давніх рівнів вивчення механізмів і закономірностей памяті - психологічному й нейрофізіологічному - зараз прибавився третій - біохімічний. Формується також кібернетичний підхід до вивчення памяті.
Психологічні теорії памяті. Психологічний рівень вивчення механізмів памяті хронологічно старше інших і представлений у науці найбільш численним рядом різних напрямків і теорій.
Ці теорії можна класифікувати й оцінювати залежно від того, яку роль у формуванні процесів памяті відводили вони активності субєкта і як розглядали природу цієї активності.
У більшості психологічних теорій памяті в центрі уваги виявляється або обєкт (матеріал) сам по собі, або субєкт (чиста активність свідомості) безвідносно до змістовної сторони взаємодії субєкта й обєкта, тобто безвідносно до діяльності індивіда. Звідси неминуча однобічність розглянутих концепцій.
Перша група теорій становить так назване асоціативне направлення. Його центральне поняття - поняття асоціації - позначає звязок, зєднання й виступає як обовязковий принцип всіх психічних утворень. Цей принцип зводиться до наступного: якщо певні психічні утворення виникли у свідомості одночасно або безпосередньо один за одним, то між ними утвориться асоціативний звязок і повторна поява якого-небудь із елементів цього звязку необхідно викликає у свідомості подання всіх її елементів.
Розрізняють два роди асоціацій: прості й складні. До простих асоціацій відносять три види асоціацій: по суміжності, по подібності й по контрасту.
Крім цих видів, існують складні асоціації - значеннєві. У них звязуються два явища, які й у дійсності постійно звязані: частина й ціле, рід і вид, дія і наслідок. Ці асоціації є основою наших знань.
Для утворення асоціацій потрібні повторення. Іноді звязок виникає після одного разу, якщо в корі більших півкуль мозку виникло сильне вогнище порушення, що полегшує утворення асоціацій. Це трапляється, коли новий матеріал робить винятково сильне враження на людину й тісно повязаний з його провідними інтересами.
Найважливішою умовою, що визначила запамятовування,- пише О. О. Смирнов, резюмуючи свої багаторічні дослідження памяті,- основне русло діяльності випробуваних, основна лінія їхньої спрямованості й тих мотивів, якими вони керувалися у своїй діяльності.
Таким чином, необхідною й достатньою підставою для утворення звязку між двома враженнями асоціанизм уважає одночасність появи їх у свідомості. Тому завдання більш глибокого вивчення механізмів запамятовування перед асоціанистами взагалі не виникала, і вони обмежилися характеристикою зовнішніх умов, необхідних для виникнення одночасних вражень. Все різноманіття таких умов було зведено до того, що відповідає трьом типам: просторово-тимчасова суміжність відповідних обєктів; їхня подоба; їхнє розходження або протилежність. [5]
Асоціації по суміжності поєднують два явища, звязаних у часі або в просторі. Так, наприклад, при запамятовуванні робочих операцій, що входять у дію, виконання попередньої операції викликає виникнення нервових зв’язків, що забезпечують виконання наступної операції. Це виявляється можливим тому, що в процесі вправ між окремими операціями встановилися асоціації. Шляхом асоціації по суміжності ми можемо запамятовувати не тільки робочі дії, але й словесний матеріал і події з нашого життя.
Асоціації по подібності звязують два явища, що мають подібні риси: при згадуванні одного з них пригадується інше. Асоціації опираються на подібності нервових звязків, які викликаються в нашому мозку двома обєктами. Так, наприклад, паралельне зєднання споживачів струму нагадує віяло.
Асоціації по контрасту звязують два протилежних явища. Це забезпечується тим, що в практичній діяльності ці протилежні обєкти (організованість і розхитаність, відповідальність і безвідповідальність, здоровя й хвороба, товариськість і замкнутість) звичайно зіставляються й рівняються, що й приводить до утворення відповідних нервових звязків.
В основі зазначених типів асоціацій лежать сформульовані ще Аристотелем три принципи зчеплення подань.
Під ці три принципи ассоцианисти не без деякого насильства підводили все різноманіття звязків, у тому числі й причинно-наслідкові звязки. Оскільки причина й наслідок, міркували вони, звязані певним тимчасовим відношенням (через цього - завжди після цього), то причинно-наслідкові асоціації включалися ними в категорію асоціацій по суміжності. Саме поняття асоціації міцно затвердилося в психології, хоча його зміст надалі був істотно переосмислений і поглиблений.
Запамятовування - це дійсне звязування нового із уже наявним у досвіді. Операція звязування стає цілком очевидною, коли нам вдається поелементно розгорнути наступний процес памяті, тобто відтворити який-небудь матеріал.
Як ми згадуємо щось, використовуючи, наприклад, прийом вузлика на память?
Ми натрапляємо на вузлик; вузлик відсилає нас до тієї ситуації, у якій він був завязаний; ситуація нагадує про співрозмовника; від співрозмовника ми йдемо до теми розмови й, нарешті, приходимо до шуканого предмета. Однак якби для утворення таких ланцюгів асоціацій було досить однієї тільки просторово-тимчасової суміжності явищ, то тоді в одній і тій же ситуації в різних людей повинні були б виникати однакові ланцюги звязків. Насправді ж звязки утворюються вибірково, і на питання про те, чим детермінується цей процес, асоціанизм відповіді не давав, обмежившись лише констатацією фактів, які своє наукове обґрунтування одержали набагато пізніше.
На основі критики асоціанизма в психології виник ряд нових теорій і концепцій памяті. Їхня сутність у значній мірі визначається тим, що саме критикували вони в асоціативній психології, яке їхнє відношення до самого поняття асоціації.
Найбільш рішуча критика асоціативної теорії памяті велася з позиції так названого гештальтизма.
Основне поняття цієї нової теорії - поняття гештальта - позначає цілісну організацію, структуру, що зводить не до суми складових її частин.
Таким чином, елементному підходу асоціанистів до явищ свідомості гештальтизм протиставляє, насамперед , принцип синтезу елементів, принцип первинності цілого стосовно його частин. Відповідно до цього як основу утворення звязків тут зізнається організація матеріалу, що визначає й аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму, тобто подоби за формою. [6]
Певна організація матеріалу, безсумнівно, відіграє більшу роль у запамятовуванні, але її функція може бути реалізована не інакше, як тільки в результаті діяльності субєкта.
У гештальтистів же принцип цілісності виступає як споконвічно даний, закони гештальта як і закони асоціації діють поза й по мимо діяльності самого субєкта. Із цього погляду гештальтизм власне кажучи виявляється в одному ряді з теорією асоціанизма.
На противагу асоціанизму й іншим теоріям, у яких свідомість виступала як щось пасивне, для ряду напрямків у психології характерне підкреслення активної, діяльної ролі свідомості в процесах памяті.
Важлива роль при цьому приділялася увазі, наміру, осмислюванню в запамятовуванні й відтворенні. Однак і тут процеси памяті, власне кажучи, не звязувалися з діяльністю субєкта й тому не одержували правильного пояснення.
Наприклад, намір виступав просто як вольове зусилля, як чиста активність свідомості, що не приводить до перебудови самого процесу поминання або пригадування.
Оскільки активність, свідомість і свідомість запамятовування звязувалися тільки з вищими етапами в розвитку памяті, то стосовно до нижчих її етапів використалося всі те ж поняття асоціації по суміжності. Так народилася концепція двох видів звязків: асоціативних і значеннєвих.
З нею виявилася звязаною й теорія двох видів памяті: механічної (памяті матерії) і логічної (памяті духу, абсолютно не залежної від матерії).
У сучасній науці все більше визнання здобуває теорія, яка як основне поняття розглядає діяльність особистості як фактор, що детермінує формування всіх її психічних процесів, у тому числі й процесів памяті. Відповідно до цієї концепції, протікання процесів запамятовування, збереження й відтворення визначається тим, яке місце займає даний матеріал у діяльності субєкта.
Експериментально встановлено й доведено, що найбільш продуктивно звязки утворяться й актуалізуються в тому випадку, коли відповідний матеріал виступає як мета дії.
Характеристики цих звязків, наприклад їхня міцність і лабільність (рухливість, оперативність), визначаються тим, яка ступінь участі відповідного матеріалу в подальшій діяльності субєкта, яка значимість цих звязків для досягнення майбутніх цілей.
Таким чином, основна теза цієї концепції (на противагу розглянутим вище) може бути сформульована так: утворення звязків між різними поданнями визначається не тим, який сам по собі запамятовує матеріал, а насамперед тим, що з ним робить субєкт.
Фізіологічні теорії памяті. Фізіологічні теорії механізмів памяті тісно повязані з найважливішими положеннями навчання І.П. Павлова про закономірності вищої нервової діяльності.
Навчання про утворення умовних тимчасових звязків - це теорія механізмів формування індивідуального досвіду субєкта, тобто властива теорія запамятовування на фізіологічному рівні.
Справді, умовний рефлекс як акт утворення звязку між новим і вже раніше закріпленим змістом становить фізіологічну основу акту запамятовування.
Для розуміння причинної обумовленості цього акту найважливішого значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення (у найбільш частому виді) - це не що інше, як досягнення безпосередньої мети дії індивіда. В інших випадках - це стимул, що мотивує дію або коригує її (наприклад, у випадку негативного підкріплення).
Підкріплення, таким чином, знаменує собою збіг знов утворених звязку з досягненням мети дії, а як тільки звязок збігся з досягненням мети, вона залишилася й зміцнилася.
Всі характеристики цього звязку, і насамперед ступінь її міцності, обумовлюються саме характером підкріплення як мірою життєвої доцільності даної дії. Функція, що коригує, підкріплення в здійсненні дії особливо повно розкривається в працях П.К. Анохіна, що показав роль підкріплення в регуляції активності субєкта, у замиканні рефлекторного кільця.
Таким чином, фізіологічне поняття підкріплення, асоційоване із психологічним поняттям мети дії, являє собою пункт злиття фізіологічного й психологічного плану аналізу механізмів процесу запамятовування.
Цей синтез понять, збагачуючи кожне з них, дозволяє затверджувати, що по своїй основній життєвій функції память спрямована не в минуле, а в майбутнє: запамятовування того, що було, не мало б змісту, якби не могло бути використане для того, що буде. Закріплення результатів успішних дій робить ймовірним прогнозування їхньої корисності для досягнення майбутніх цілей.
До фізіологічних теорій більш-менш безпосередньо примикає так названа фізична теорія памяті. Назва фізичної вона одержала тому, що, відповідно до подань її авторів, проходження будь-якого нервового імпульсу через певну групу нейронів залишає після себе у власному розумінні слова фізичний слід. Фізична матеріалізація сліду виражається в електричних і механічних змінах синапсів. Ці зміни полегшують вторинне проходження імпульсу по знайомому шляху.
Вчені думають, що відбиття обєкта, наприклад обмацування предмета оком по контуру в процесі його зорового сприйняття, супроводжується таким рухом імпульсу по відповідній групі нервових кліток, що як би моделює сприйманий обєкт у вигляді стійкої просторово-тимчасової нейронної структури. Тому розглянуту теорію називають ще теорією нейронних моделей. З утворення й наступної активізації нейронних моделей і становить, відповідно до поглядів прихильників цієї теорії, механізм запамятовування, збереження й відтворення сприйнятого.
Сучасні нейрофізіологічні дослідження характеризуються усе більш глибоким проникненням у механізми закріплення й збереження слідів на нейронному й молекулярному рівні. Установлено, наприклад, що аксони, що відходять від нервових кліток, стикаються або з дендршпами інших кліток, або повертаються назад до тіла своєї клітки. Завдяки такій структурі нервових контактів виникає можливість циркуляції кіл порушення різної складності.
У результаті відбувається само зарядження клітки, тому що виниклий у ній розряд повертається або безпосередньо на дану клітку, зміцнюючи порушення, або через ланцюг нейронів. Ці стійкі кола порушення, що не виходять за межі даної системи, деякі дослідники вважають фізіологічним субстратом процесу збереження слідів. Тут відбувається перехід слідів з так називаної короткочасної памяті в довгострокову. Одні дослідники вважають, що в основі цих видів памяті лежить єдиний механізм, інші думають, що існує два механізми з різними характеристиками. Остаточному дозволу цієї проблеми будуть, очевидно, сприяти біохімічні дослідження.
Біохімічні теорії памяті. Нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів памяті на сучасному етапі усе більше зближається й нерідко прямо замикається з біохімічним.
Це підтверджується численними дослідженнями, проведеними на стику зазначених рівнів. На основі цих досліджень виникла, зокрема, гіпотеза про двоступінчастий характер процесу запамятовування. Суть її полягає в наступному.
На першому щаблі (безпосередньо після впливу подразника) у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, що викликає оборотні фізіологічні зміни в клітках.
Друга стадія, що виникає на основі першої, - це властиво біохімічна реакція, повязана з утворенням нових білкових речовин (протеїнів). Перша стадія триває секунди або хвилини, і неї вважають фізіологічним механізмом короткочасного запамятовування. Друга стадія, що приводить до необоротних хімічних змін у клітках, уважається механізмом довгострокової памяті.
Якщо піддослідна тварина навчати чомусь новому, а потім моментально перервати короткочасну електрохімічну реакцію до того, як вона почне переходити в біохімічну, то тварина не зможе згадати те, чому його навчали.
В одному досвіді пацюка поміщали на площадку, що перебуває на невеликій висоті від підлоги. Тварина негайно ж зіскакувала на підлогу. Однак, випробувавши один раз біль від електричного розряду при зіскакуванні, пацюк, поміщений на площадку навіть через 24 години після досвіду, не зстрибувала з її більше й очікувала, поки неї знімуть. В іншого пацюка пре-рвали реакцію короткочасного запамятовування відразу після одержання нею болючого відчуття. На інший день пацюк поводився так, немов з нею нічого не відбулося. [7]
Відомо, що тимчасова втрата свідомості в людей також приводить до забування того, що відбувалося в безпосередньо попередній цій події період.
Можна думати, що стиранню піддаються ті сліди впливу, які не встигли закріпитися внаслідок припинення короткочасних електрохімічних реакцій ще до початку відповідних біохімічних змін.
Прихильники хімічних теорій памяті вважають, що специфічні хімічні зміни, що відбуваються в нервових клітках під дією зовнішніх подразників, і лежать в основі механізмів процесів закріплення, збереження й відтворення слідів.
Маються на увазі різні перегрупування білкових молекул нейронів, насамперед молекул, так званих нуклеїнових кислот. ДНК вважається носієм генетичної, спадкоємної, памяті, РНК - основою онтогенічної, індивідуальної памяті.
У досвідах шведського біохіміка Хідена встановлено, що роздратування нервової клітки збільшує в ній зміст РНК і залишає тривалі біохімічні сліди, що повідомляють їй здатність резонувати на повторну дію знайомих подразників.
Успіхи новітніх, зокрема , біохімічних, досліджень дають чимало підстав для оптимістичних прогнозів щодо можливостей керування людською памяттю в майбутньому. Але поряд із цими прогнозами одержали ходіння деякі необґрунтовані, часом фантастичні ідеї, наприклад про можливості навчання людей шляхом прямого хімічного впливу на їхню нервову систему, про передачу знань за допомогою спеціальних таблеток памяті.
У цьому звязку важливо підкреслити, що, хоча процеси людської памяті характеризуються дуже складною взаємодією на всіх рівнях, їхня детермінація йде зверху, від діяльності людини.
Тут діє принцип: від цілого - до його частин. Відповідно до цього й матеріалізація слідів зовнішніх впливів здійснюється в направленні: організм - орган - клітка, а не навпаки. Використання фармакологічних каталізаторів памяті істоти справи змінити не може.
Це підтверджується даними спеціальних досліджень, у яких вивчали вплив різних умов життя тварини на зміну морфологічної й хімічної структури його мозку. Установлено, наприклад, що в пацюків, що перебували в багатої враженнями обстановці, що активізувала різні їхні дії, кора мозку стає крупніше, товще й важче, чим у тварин, що животіли в психологічно збіднених умовах. Відбуваються специфічні зміни й у хімічному складі мозку розвитий пацюка: збільшується, наприклад, кількість ацетилхоліну - ферменту, що беруть участь у передачі нервових імпульсів.
Таким чином, психологічний рівень, рівень діяльності індивіда, виявляється визначальної стосовно функціонування рівнів.
Звичайно, відзначені структурні й хімічні зміни в клітках мозку, будучи продуктом попередньої діяльності, стають потім необхідною умовою наступних, більше складних дій, включаючись у механізм їхнього здійснення. Мова йде, отже, не про вторинності хімічних механізмів, а про те, що вони не можуть бути сформовані знизу, наприклад, шляхом прямого введення в мозок відповідних хімічних речовин у готовому виді.
Дослідження механізмів памяті на різних рівнях, безумовно, взаємно збагачують один одного.
РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ВИДИ ПАМЯТІ І ЇХНЯ ХАРАКТЕРИСТИКА
2.1 Види памяті по характеру активності, по характеру цілей діяльності, по тривалості збереження
Оскільки память включена в усі різноманіття життя й діяльності людини, то й форми її прояву надзвичайно різноманітні.
Розподіл памяті на види повинний бути обумовлений, насамперед, особливостями самої діяльності, у якій здійснюються процеси запамятовування й відтворення.
Це справедливо й для тих випадків, коли той або інший вид памяті виступає в людини як особливість його психічного складу. Адже перш ніж певна психічна властивість у діяльності проявляється, вона в ній формується.
Як найбільш загальна підстава для виявлення різних видів памяті виступає залежність її характеристик від особливостей діяльності, у якій здійснюються процеси запамятовування й відтворення.
При цьому окремі види памяті вичленуються відповідно до трьох основних критеріїв:
· по характеру психічної активності, що переважає в діяльності, память ділять на рухову, емоційну, образну й словесно-логічну;
· по характеру цілей діяльності - на довільну й мимовільну;
· по тривалості закріплення й збереження матеріалу - на короткочасну, довгострокову й оперативну.
У різних видах діяльності можуть переважати різні види психічної активності: моторна, емоційна, сенсорна, інтелектуальна. Кожний із цих видів активності виражається у відповідних діях й їхніх продуктах: у рухах, почуттях, образах, думках. обслуговуючі їхні специфічні види памяті одержали в психології відповідні назви: рухової, емоційної, образної й словесно-логічної памяті.
По характеру психічної активності, що переважає в діяльності, память ділять на рухову, емоційну, образну й словесно-логічну.
Рухова память - це запамятовування, збереження й відтворення різних рухів й їхніх систем. Зустрічаються люди з яскраво вираженою перевагою цього виду памяті над іншими її видами.
Величезне значення цього виду памяті полягає в тому, що вона є основою для формування різних практичних і трудових навичок, так само як і навичок ходьби, письма.
Рухова память є однією з умов утворення різноманітних умінь та навичок, необхідних у навчальній, трудовій та інших різновидах діяльності людини. Сутність цієї памяті полягає в запамятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів. Більш складні види памяті існують лише завдяки руховій, яка дає людині змогу свідомо використовувати закріплені комбінації рухів при виробленні їх нових систем.
Без памяті на рухи ми повинні були б щораз учитися спочатку здійснювати відповідні дії. Звичайно ознакою гарної рухової памяті є фізична спритність людини, вправність у праці.
Емоційна память - це память на почуття. Емоції завжди сигналізують про те, як задовольняються наші потреби й інтереси, як здійснюються наші відносини з навколишнім світом.
Емоційна память зберігає переживання і почуття, повязані з подіями минулого. Запамятовується насамперед те, що викликає емоції. Відомий режисер К. Станіславський наголошував: якщо ви, згадуючи давно пережите, здатні бліднути, червоніти — у вас с емоційна память. Цей вид памяті надає досвідові індивіда особистісного характеру і вирізняється особливою стійкістю. Глибоко пережиті події важко забути.
В.М. Мясіщев, досліджуючи стійкість емоційної памяті, зясував, що точність запамятовування учнями картинок, які їм показують, залежить від емоційного ставлення до них — позитивного, негативного чи байдужого. За позитивного ставлення вони запамятали всі 50 картин, за негативного — тільки 28, а за байдужого — всього 7 картин.
Емоційна память вирізняється тим, що майже ніколи не супроводжується ставленням до відновленого почуття як до спогадів про почуття, раніше пережите. Так, людина, налякана чи покусана в дитинстві собакою, лякається потім під час кожної зустрічі з собакою.
Емоційна память має дуже важливе значення в житті й діяльності кожної людини. Пережиті й збережені в памяті почуття виступають як сигнали, або спонукують до дії, або утримуючі від дій, що викликали в минулому негативні переживання. Здатність співчувати іншій людині, співпереживати героєві книги заснована на емоційній памяті.
Емоційна память у відомому змісті може виявлятися сильніше інших видів памяті. Кожний по своєму досвіду знає, як іноді від давно минулих і ґрунтовно забутих подій, книг, кінофільмів залишається тільки враження, почуття. Однак і таке почуття не безпредметно. Саме тому воно може виступати як перший вузлик у розгортанні ланцюжка асоціацій.
Образна память - це память на подання, на картини природи й життя, а також на звуки, заходи, смаки. Вона буває зоровою, слуховою, дотикальною, нюховою, смаковою.
Образна память виявляється в запамятовуванні образів, уявлень предметів, явищ, властивостей їх. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються обєкти для їх запамятовування, ця память поділяється на нюхову, зорову, тактильну тощо.
Образи, уявлення запамятованих предметів, явищ, асоціюючись зі словами, закріплюються в них і завдяки цьому набувають відносно стійкого характеру. Мова є засобом усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду, який є джерелом знань про зовнішній світ.
Якщо зорова й слухова память звичайно добре розвинені й відіграють провідну роль у життєвому орієнтуванні всіх нормальних людей, то дотикальну, нюхову й смакову память у відомому змісті можна назвати професійними видами: як і відповідні відчуття, ці види памяті особливо інтенсивно розвиваються у звязку зі специфічними умовами діяльності.
Разюче високого рівня вони можуть досягати в умовах компенсації або заміщення відсутніх видів памяті. Образна память особливо розвинена в людей художніх професій.
Іноді зустрічаються люди, що володіють так названою ейдетичною памяттю.
Особливими мнемічними образами є ейдетичні, які зберігаються в памяті яскраво і чітко без жодних змін від кількох хвилин до кількох годин, а подеколи до кількох років.
Ейдетичні образи, або наочні образи памяті, - це результат порушення органів почуттів зовнішніми подразниками. Ейдетичні образи схожі на подання тим, що виникають під час відсутності предмета, але характеризуються такою деталізованою наочністю, що зовсім недоступна звичайному поданню. [8]
Людина, наприклад, бачить відсутній предмет до дрібних подробиць, переводячи погляд з деталі на деталь, як це звичайно можна зробити при сприйнятті.
Образна память — не пасивна копія предметів і явищ дійсності, а особлива активність, спрямована на розвязання пізнавального завдання.
Зміст словесно-логічної памяті — це поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в істинних звязках і відносинах, у загальних властивостях. Вона є специфічно людською памяттю, бо нерозривно повязана з мисленням та мовою і є провідною у засвоєнні знань під час навчальної діяльності.
Словесно-логічна память формується в процесі психічного розвитку людини на засадах образної. Характерними її рисами є точність відтворення і значна залежність від волі. Точність словесного відтворення забезпечується не лише повторенням, а й обсягом: чим коротший матеріал, тим менше помилок у його відтворенні. Стислість матеріалу забезпечується за рахунок як простого урізування, так і виокремлення найсуттєвішого.
Особливості цієї памяті виявляються, і в запамятовуванні лише змісту матеріалу. В процесі його вичленування відбувається переробка тексту в більш загальних поняттях. Відтворення такого матеріалу — це перехід від узагальнених понять до конкретних. Поступово, завдяки звязку памяті з мисленням та мовою, розвивається словесно-логічна память.
Змістом словесно-логічної памяті є наші думки. Думки не існують без мови, тому память і називається не просто логічною, а словесно-логічною.
Оскільки думки можуть бути втілені в різну язикову форму, то відтворення їх, можливо, орієнтувати на передачу або тільки основний зміст матеріалу, або його буквального словесного оформлення.
Якщо в останньому випадку матеріал взагалі не піддається значеннєвій обробці, то буквальне завчання його виявляється вже не логічним, а механічним запамятовуванням.
У словесно-логічній памяті головна роль належить другій сигнальній системі. Словесно-логічна память специфічно людська память на відміну від рухової, емоційної й образної, які у своїх найпростіших формах властиві й тваринам.
Опираючись на розвиток інших видів памяті, словесно-логічна память стає провідною стосовно інших, і від її розвитку залежить розвиток всіх інших видів памяті. Словесно-логічної памяті належить провідна роль у засвоєнні знань учнями в процесі навчання.
Залежно від цілей діяльності память ділять на мимовільну й довільну память.
Мимовільна память - це коли запамятовування й згадування відбуваються автоматично, без зусиль з боку людини.
Довільна память вимагає зосередженості на процесі запамятовування, збереження й відтворення потрібної інформації.
Запамятовування й відтворення, у якому відсутня спеціальна мета щось запамятати або пригадати, називається мимовільної пам’яттю. У тих випадках, коли ми ставимо якусь мету, говорять про довільну память. В останньому випадку процеси запамятовування й відтворення виступають як спеціальні, мнемічні дії.
Мимовільна й довільна память разом з тим являють собою два послідовні щаблі розвитку памяті. Кожний по своєму досвіді знає, яке величезне місце в нашому житті займає мимовільна память, на основі якої без спеціальних мнемічних намірів і зусиль формується основна й по обсязі, і за життєвим значенням частина нашого досвіду. Однак у діяльності людини нерідко виникає необхідність керувати своєю памяттю. У цих умовах важливу роль грає довільна память, що дає можливість навмисно завчити або пригадати те, що необхідно.
Довільні й мимовільні види памяті розрізняються залежно від ступеня вольової регуляції, від мети й способів запамятовування й відтворення.
Якщо не ставити спеціальної мети запамятати або пригадати той або інший матеріал й останній запамятовується саме собою, без застосування спеціальних прийомів, без вольових зусиль, то ця память мимовільна.
Людина запамятовує цікаву книгу. Якщо ставлять спеціальну мету запамятати, застосовують спеціальні прийоми, роблять вольове зусилля, ця память довільна.
Мимовільна память у розвитку передує довільної. Життєвий досвід дитини будується в основному на довільній памяті й здобувається без спеціального наміру запамятати й без спеціальних зусиль. Людина користується в повсякденному житті короткочасною й довгостроковою памятями.
По тривалості закріплення й збереження матеріалу - на короткочасну, довгострокову й оперативну память.
Короткочасна память характеризується відносно коротким часом зберігання інформації (до 30 с), що губиться в силу дії тимчасового фактора або через надходження нової інформації, і невеликою кількістю відтворених елементів.
Інформація попадає в короткочасну память із сенсорної або довгострокової памяті за умови, що індивід обертає на неї своя увага й використає стратегію повторення.
Індивід має безпосередній доступ до цієї інформації. За рахунок укрупнення одиниць інформації, що попадають у короткочасну память, сумарну кількість її елементів може бути збільшено. Зберігання інформації в ній здійснюється в модально-специфічній формі.
Фактори, які дозволяють виявити короткочасну память як особливий щабель переробки інформації: різний характер помилок пригадування з короткочасної й довгострокової памятей. Тут інформація зберігається в акустичній, у довгостроковій, у семантичній формі; порушення переходу інформації з короткочасної памяті в довгострокову при поразці глибинних відділів мозку.
Сенсорна память - форма короткочасної памяті, що має великий обсяг інформації, що зберігається в ній. Час зберігання - не більше 2 с. Відображає фізичні характеристики стимулів. Має периферичний і модально-специфічний характер.
Іконічна память - форма сенсорної памяті, у якій сенсорна копія інформації, предявленої спостерігачеві зорово на дуже короткий час (до 100 мс), що має більшу ємність. Зміст іконічної памяті швидко вгасає в часі (близько 0,25 с). Тут відбувається робота із сенсорним кодом. Цей процес свідомо не контролюється; залежить від фізичних характеристик стимулу. Забезпечує переклад інформації в короткочасну память.
Ехоїчна память - блок когнітивної обробки інформації, у якому сенсорна копія інформації, предявленої спостерігачеві на слух на короткий час (близько 1 с). Забезпечує інтеграцію в образ послідовно вступник акустичної інформації. У силу ефекту модальності відрізняється від аналогічної їй іконічної памяті більшою тривалістю зберігання.
Буферна память - форма короткочасної памяті, у якій зберігання інформації забезпечується за рахунок циклічності процесу обробки інформації.
На відміну від довгострокової памяті, для якої характерно довге збереження матеріалу після багаторазового його повторення й відтворення, короткочасна память характеризується дуже коротким збереженням після однократного дуже нетривалого сприйняття й негайним відтворенням.
Центральну роль при короткочасному втриманні даних грають процеси внутрішнього називання й активного повторення матеріалу, що протікають звичайно у формі схованого проказування.
Виділяють два види повторення. У першому випадку воно з відносно механічний характер і не приводить до яких-небудь помітних перетворень матеріалу.
Цей вид повторення дозволяє втримувати інформацію на рівні короткочасної памяті, хоча недостатньо для її перекладу в довгострокову память. Довгострокове запамятовування стає можливим тільки при другому виді повторення, що супроводжується включенням утримуваного матеріалу в систему асоціативних звязків.
На відміну від довгострокової пам’яті, у короткочасній памяті може зберігатися лише дуже обмежена кількість інформації - не більше 72 одиниць матеріалу.
Сучасні дослідження показують, що обмеження короткочасної памяті не є на перешкоді при запамятовуванні більших обсягів осмисленого перцептивного матеріалу.
Память довгострокова - підсистема памяті, що забезпечує довше втримання знань, а також збереження вмінь і навичок і характеризується величезним обєктом зберігає інформації.
Основним механізмом уведення даних на згадку довгострокової і їхньої фіксації звичайно вважається повторення, що здійснюється на рівні короткочасної памяті. [9]
Однак чисто механічне повторення не приводить до стійкого довгострокового запамятовування. Крім того, повторення служить необхідною умовою фіксації даних у довгостроковій памяті лише у випадку вербальної або легко вербальної інформації. Вирішальне значення має осмислена інтерпретація нового матеріалу, установлення звязків між ним і тим, що вже відомо субєктові.
Довгострокова память - блок обробки інформації, який характеризується практично необмеженими часом зберігання й обсягом збереженої інформації. До цієї памяті немає прямого доступу, тому індивід повинен спеціально зчитувати інформацію, що вимагається.
Е. Тульвінг розробив диференційовану схему процесів довгострокової памяті.
До видів довгострокової памяті їм були віднесені: процедурна память, у якій зберігаються звязки між стимулами й реакціями (рефлекси, навички); семантична память, у якій зберігається систематизоване знання субєкта про символи, їхніх значеннях, про взаємини між ними, про правила маніпулювання цими символами; епізодична память, у якій зберігається інформація про цілісні події, що завжди мають автобіографічний характер, і про звязки між ними.
Передбачається, що знання в памяті організовані у формі скриптів. Скрипт - схема події, що містить у собі ряд окремих епізодів.
Також їм був описаний принцип специфічного кодування, що полягає в тому, що відтворення заученої інформації полегшується при орієнтуванні на ту ознаку, що використався в якості структури при її завчанні.
Її ефективність визначається за рахунок систематичного повторення семантично закодованої інформації, що приводить до встановлення асоціативних звязків між елементами, по яких окрема інформація може бути відновлена із усього інформаційного поля. Фактором, що перешкоджає відтворенню з довгострокової памяті, є інтерференція.
Крім того, виділяють в окремий вид памяті - оперативну память. Оперативною памяттю називають запамятовування якихось відомостей, даних на час, необхідний для виконання операції, окремого акту діяльності.
Наприклад, у процесі одержання результату втримувати в памяті дії необхідно до проміжної операції, які надалі можуть бути забуті. Остання обставина дуже важлива - використану інформацію, що втратила своє значення, памятати нераціонально - адже операційна память повинна бути заповнена новою інформацією, необхідною для поточної діяльності.
Оперативна або робоча память є як би вхідним буфером короткочасної памяті. Основні показники оперативної памяті, це її обсяг, точність, швидкість запамятовування, тривалість збереження, рухливість і стійкість до впливу перешкод. Оперативна память має обмежений обсяг, що звичайно становить 7±2 структурні одиниці (будь-які обєкти інформації).
Обсяг оперативної памяті може бути збільшений у випадку використання асоціативних звязків, укрупнення структурних одиниць, але не за рахунок збільшення їхньої кількості.
Інформація в оперативній памяті обробляється, у результаті чого виділяється значеннєва складова сенсорних стимулів, тобто відбувається семантичне кодування, що уможливлює довгострокове запамятовування інформації.
Продуктивність цієї значеннєвої обробки інформації залежить від стратегії запамятовування, правильної послідовності операцій і рівня уваги.
Подальший розвиток теорії робочої памяті представляє великий інтерес для когнітивної психології, тому що для людини вона є дуже важливою, обслуговуючи актуальні дії й операції. [10]
Якщо людина вирішує які-небудь завдання, або виконує арифметичні дії, то вона утримує в памяті проміжні результати доти, поки вони їй потрібні, потім вони просто зникають з її памяті. Через якийсь час вона і не згадає про ці проміжні результати, вони виявляються забутими. Всі ці процеси, звязані оперативною памяттю, досить складні й цікаві для вивчення.
РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ ФОРМИ ПАМЯТІ І ЇХ ХАРАКТЕРИСТИ-КА
Память - когнітивний процес, що являє собою систему дізнавання, запамятовування, збереження, відновлення й забування придбаного досвіду.
У найбільш простій формі память реалізується як дізнавання раніше, що сприймалися предметів.
Дізнавання - упізнання, як уже відомого обєкта, що находиться в центрі актуального сприйняття. Цей процес заснований на звіренні сприйманих ознак з відповідними слідами памяті, які виступають як еталони розпізнавальних ознак сприйманого предмета.
Виділяють: індивідуальне дізнавання предмета, як повторне відтворення саме даного предмета, родове дізнавання предмета, коли знову сприйманий предмет може бути віднесений до якогось класу предметів.
У більше складній формі зявляється як відтворення в представленні предметів, які не дані в цей час в актуальному відтворенні. Дізнавання й відтворення можуть бути довільними й мимовільними.
На основі цього факту будувалася теорія памяті А. Бергсона (1959-1941), французького философа-інтуітивиста, що виділяв два види памяті: память-звичка, або память тіла, основою якої служать фізіологічні мозкові процеси, і память-спогад, або память духу, не повязана з діяльністю мозку.
Запамятовування - мнемічний процес, за допомогою якого відбувається селективний відбір вступник інформації для наступного відтворення й включення її у вже існуючу систему асоціативних звязків.
Для людини характерно те, що розвиток його памяті йде, насамперед, за рахунок осмисленої переробки інформації. Якщо в раннім дитинстві реалізується, насамперед , безпосереднє запамятовування, то надалі за рахунок вживання елементів, що опосередковують, відбувається формування опосередкованої памяті, що є вирішальною в житті дорослої людини. Позитивну роль у запамятовуванні грає систематичне повторення, коли вихідні елементи включаються в нову систему асоціативних звязків.
Відтворення - мнемічний процес, у якому відбувається актуалізація раніше сформованого психологічного змісту (думки, образи, почуття, рухи).
Відтворення має виборчий характер, обумовлений потребами, напрямком діяльності, актуальними переживаннями. При відтворенні звичайно відбувається істотна перебудова сприйнятого, так що вихідний зміст губить ряд другорядних деталей і здобуває узагальнених характер, що відповідає розвязуваним завданням.
У силу дії ефектів ремінісценції й інтерференції відтворення відразу після сприйняття матеріалу, що запамятовує, (безпосереднє відтворення) не завжди дає кращий результат у порівнянні з відстроченим.
Як основні методи дослідження відтворення використовують метод завчання (метод послідовних відтворень), метод антиципації, метод заощадження, запропоновані Г. Еббінгаузом, вільне відтворення, упорядковане, метод Броуна - Петерсона, коли відразу після запамятовування дається інтерференційне завдання.
Види відтворення: мимовільне відтворення, коли минулий зміст актуалізується без спеціального завдання, довільне відтворення, обумовлене реалізацією особливого завдання.
П.І. Зінченко (1903-1969), радянський психолог, що працював в 1930-х рр. у Харківській психологічній школі, прийшов до висновку, що мимовільне запамятовування має пряму залежність від характеру й структури діяльності людини. Так, краще запамятовується те, що має відношення до мети діяльності, а не що просто перебуває в поле зору, але не включене в діяльність.
Мимовільне запамятовування - запамятовування, що відбувається без навмисного використання спеціальних засобів для кращого збереження матеріалу в памяті. У силу того, що різні процеси памяті обслуговують актуально, що здійснюється діяльність, повнота, точність і міцність мимовільного запамятовування залежать від її цілей і мотивів. [11]
Довільне запамятовування - запамятовування, при якому для кращого збереження матеріалу в памяті відбувається навмисне використання спеціальних засобів.
Залежно від мнемічних цілей і використовуваних мнемічних прийомів ефективність довільного запамятовування різна. При формулюванні тих або інших мнемічних завдань, коли визначається, наскільки повно, точно й надовго треба запамятати, відбувається орієнтування на виділення різних ознак вихідного матеріалу й актуалізуються певні способи й стратегії запамятовування.
Як показує практика досить ефективними є прийоми: значеннєве угруповання й виділення ключових елементів структури запамятовує інформації; звязування нового матеріалу з раніше засвоєним.
Забування - мнемічний процес, що полягає у втраті можливості відтворити або довідатися те, що було засвоєно. Полягає в перериванні доступу до запамятованого раніше матеріалу. Забуванню піддається, насамперед, те, що не актуалізується в контексті розвязуваних завдань.
Найбільш інтенсивно воно здійснюється відразу після закінчення заучування. При цьому найкраще зберігається осмислений і важливий матеріалу, що здобуває в процесі зберігання більш узагальнений і схематичний характер, другорядні деталі забуваються скоріше.
За певних умов спостерігається ефект оборотності процесу забування. Так, відтворення зовнішніх і внутрішніх умов, при яких відбувалося запамятовування, використання особливих стратегій відтворення може приводити до відновлення забутого матеріалу. [12]
Відповідно до теорії Б. Андервуда, забування обумовлене стиранням сліду памяті під впливом про активної і ретроактивної інтерференції. У рамках теорії Р. Аткінсона, забування визначається неадекватними стратегіями звертання до довгострокової памяті, у якій інформація може зберігатися необмежено довго.
ВИСНОВОК
Значення памяті в житті людини величезне: без неї була б неможлива яка-небудь діяльність.
І.М. Сєченов указував, що ...без памяті наші відчуття, зникаючи безвісти в міру виникнення, залишали б людину вічно в положенні немовляти.
При деяких психічних захворюваннях спостерігаються глибокі розлади памяті, коли хворі не памятають, де вони перебувають, не знають, що вони робили в цей день, зовсім не запамятовують змісту кілька разів підряд прочитаної сторінки. Ці факти показують, що без минулого досвіду порушується звичайний хід життя, люди стають інвалідами. Франсуа Мітеран зрівняв втрату памяті із втратою волі.
У даній роботі були коротко розглянуті різні аспекти памяті: визначення памяті, її основні риси й характеристики, основні види памяті й механізми процесів, що відбуваються в памяті.
Проте, важливо усвідомлювати, що й після багаторічних досліджень механізми памяті усе ще недостатньо вивчені, що навіть ті закономірності, які вдалося вивести, не завжди застосовні до абсолютної більшості людей.
Процес розвитку памяті в його якісній своєрідності, без обмеження віку, дає можливість широкого використання відносно - генетичного методу стосовно до довільних і мимовільних форм памяті.
Питання про специфіку функцій памяті як властивості особистості людини дотепер становить інтерес для встановлення умов розвитку памяті на всіх рівнях її функціонування.
Когнітивні процеси не тотожні процесам розвитку памяті. Акти памяті є функцією мозку з урахуванням аналізу соціально - детермінованих психологічних механізмів функціонування памяті.
До вивчення людини, - особливо, коли мова йде про його психіку, - потрібно підходити з достатньою часткою смиренності й усвідомлення того, що кожна людина глибоко індивідуальна й дуже складна.
СПИСОК, ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Введение в психологию / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Академия, 1996.
2. Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. – М., 1961.
3. Монтьев А.Н. Лекции по общей психологии. – М.: Смысл, 2000.
4. Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.
5. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.
6. Рубинштейн С.Л. Память // Психология памяти / Под ред. Ю.Б. Шппенрейтер и В.Я. Романова. – М.: ЧеР, 1998.
7. Соколов Е.Н. Механизмы памяти. – М.: Просвещение, 1969.
[1] Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.
[2] Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.
[3] Рубинштейн С.Л. Память // Психология памяти / Под ред. Ю.Б. Шппенрейтер и В.Я. Романова. – М.: ЧеР, 1998.
[4] Монтьев А.Н. Лекции по общей психологии. – М.: Смысл, 2000.
[5] Введение в психологию / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Академия, 1996.
[6] Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.
[7] Соколов Е.Н. Механизмы памяти. – М.: Просвещение, 1969.
[8] Монтьев А.Н. Лекции по общей психологии. – М.: Смысл, 2000.
[9] Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.
[10] Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.
[11] Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. – М., 1961.
[12] Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.