Соціальне програмування та прогнозування в управлінні

СОДЕРЖАНИЕ: РЕФЕРАТ На тему: Соціальне програмування та прогнозування в управлінні Управління соціальним розвитком орга­нізації має ґрунтуватися на соціальному проектуванні, нормуванні, соціальному прогнозуванні, моделюванні, програму­ванні. Отже, основним документом має бути не план, а

РЕФЕРАТ

На тему:

Соціальне програмування та прогнозування в управлінні

Управління соціальним розвитком орга­нізації має ґрунтуватися на соціальному проектуванні, нормуванні, соціальному прогнозуванні, моделюванні, програму­ванні. Отже, основним документом має бути не план, а програма соціального розвитку — докладний виклад основних

завдань і цілей діяльності організації, окремих її структур і чле­нів. Розробка такої програми розпочинається з аналізу вихідної ситуації.

Наступним етапом є визначення перспективи. Цей процес ґрунтується на порівнянні нормативної та прогнозної моделей явища, яке вивчається. Спочатку визначають можливі варіанти розвитку досліджуваної соціальної системи, а також соціальні наслідки практичних управлінських заходів.

Наприклад, у результаті вивчення даних соціального паспорта підприємства виявилася тенденція плинності деяких категорій висококваліфікованих працівників. Слід чітко зясувати, як може змінитися ця тенденція в майбутньому із соціальною переорієн­тацією виробництва, появою комерційних структур, ринку робо­чої сили, що може зробити саме підприємство.

Для того щоб правильно вибрати напрям соціального розвитку організації (подолання соціальної апатії працівників, поліпшення виконання службових обовязків, посилення соціального контро­лю, оздоровлення соціально-психологічного клімату, згуртування колективу, удосконалення стилю керівництва, підвищення змістов­ності праці, оптимізація соціальної структури, забезпечення трудової мотивації робітників тощо), потрібно побудувати нормативну мо­дель. Можна при цьому орієнтуватися на інші споріднені організації, тобто на усереднені стандарти (розмір заробітної плати, забезпе­чення комунальними послугами, різними соціальними благами то­що) або на максимально чи мінімально можливі залежно від наявних коштів.

Кожний із цих варіантів є певною перспективою соціального розвитку організації і може сприйматися як нормативна модель. Порівняння того, що хочеться мати через певний час, з реальним розвитком соціальних процесів у майбутньому сприятиме правиль­ному вибору рішення.

Для складання системи практичних заходів і контролю за їх реалізацією, що є наступним етапом розробки програми соціаль­ного розвитку, слід розробити «дерево управлінських рішень». Для цього визначають якомога повніший перелік заходів, ново­введень, аналізують їхній взаємозвязок і вплив (позитивний, не­гативний) на ситуацію, яка досліджується.

Науково обґрунтованим способом запровадження практичних заходів є соціальне проектування.

Далі йдуть стадії перевірки й оцінки роботи. Одним із засобів перевірки нововведень, що пропонуються, є експеримент, який можна трактувати в цьому разі як практичне використання нова­цій в обмеженому масштабі з метою виявлення можливості ши­рокого запровадження таких.

Призначення експерименту полягає в отриманні такої інфор­мації про якості запропонованої новації, котру неможливо отри­мати попереднім прогнозуванням.

У соціологічному вивченні системи управління особливе міс­це посідає соціальне прогнозування як конкретне уявлення, передбачення судження про подію, стан соціального обєкта в майбут­ньому. Його не слід плутати із соціальним плануванням. Назвемо такі особливості соціального прогнозування:

· формулювання мети соціального прогнозування порівняно з плануванням має загальніший і абстрактніший характер. Мета соціального прогнозування — на основі аналізу стану і поведінки соціальної системи в минулому, а також вивчення тенденції змі­ни чинників, що впливають на неї, визначити кількісні та якісні параметри її розвитку в перспективі, розкрити зміст ситуації, в яку потрапить система;

· соціальне прогнозування на відміну від планування забезпе­чує лише інформацію для обґрунтування рішень і вибору методів планування, указує на можливі шляхи розвитку в майбутньому, а соціальне планування визначає, який із цих шляхів вибирає су­спільство.

· план містить уже готові рішення і є директивним докумен­том, що визначає їхній зміст, період проведення, відповідальних осіб, потрібні для цього кошти тощо. Прогноз як наукове знання про майбутній стан соціальних процесів і явищ має ймовірнісний характер, план — однозначна варіантна модель.

Розрізняють різні види соціального прогнозування.

За проблемно-цільовим критерієм соціальне прогнозування поділяється на пошукове й нормативне. Пошукове соціальне про­гнозування полягає у визначенні ймовірнісного стану обєкта управління в майбутньому на основі аналізу особливостей його розвитку в минулому. Нормативне прогнозування — це визна­чення засобів для досягнення бажаного стану обєкта чи заданої мети.

За критерієм часу соціальне прогнозування поділяється на оперативне, короткотермінове і довготермінове.

Соціальне прогнозування використовує такий специфічний метод, як експертне опитування — соціальна експертиза. Експерт­не опитування належить до якісних методів соціального прогно­зування. Воно ґрунтується на логічному аналізі, проводиться за загальними принципами, має на меті виявлення довготермінових проблем і визначення способів їх розвязання.

Для характеристики обєкта управління соціальна експертиза здійснюється відповідно до досвіду експерта, знань про особли­вості функціонування і розвитку досліджуваного обєкта. Інфор­мація при цьому збирається проведенням безпосередніх з допо­могою преси чи поштового звязку спеціалізованих експертних опитувань населення.

Процес соціальної експертизи включає такі процедури:

- підбір експертів та оцінка їх компетентності;

- розробка анкет для опитування експертів;

- отримання інформації від експертів (експертний висновок);

- оцінка узгодженості думок експертів;

- оцінка вірогідності результатів;

складання програми для опрацювання експертних висновків. Для прогнозування соціального прогресу на десятки років наперед ученими використовуються досконаліші науково-організаційні методи отримання експертних оцінок. Серед них, зокрема, дуже популярний метод Дельфі. Він передбачає складну процедуру отримання й математичного опрацювання відповідей. Прогнозування цим методом ґрунтується на дослі­дженні обєкта й обєктивних знаннях про нього з урахуван­ням субєктивних поглядів та думок експертів. За допомогою Дельфі-методу виявляється, яке судження опитуваних з того чи того питання переважає. При цьому велику роль відіграють інтуїція та досвід експертів, а тому цей метод не завжди є без­помилковим. З огляду на це Дельфі-метод доцільніше викори­стовувати в простих випадках — складання короткотерміно­вих прогнозів, передбачення локальних подій тощо. Проте його використання (на додаток до інших методів) для довго­термінового, комплексного, глобального передбачення підви­щує надійність прогнозів.

Щоправда, метод експертного опитування досить складний. Він потребує великих витрат часу на кожному з етапів його ор­ганізації, високої кваліфікації експертів, базується на інтуїції і субєктивних судженнях опитуваних, а отже, не забезпечує на­лежної точності. Тому в соціальному прогнозуванні часто корис­туються кількісними методами моделювання. Залежно від ма­тематичної техніки, що на ній вони ґрунтуються, ці методи по­діляються на:

· екстраполяційні (трендові). Екстраполяція — один з най­важливіших методів сучасного прогнозування, що полягає в пе­ренесенні висновків, одержаних у результаті вивчення однієї час­тини явищ та процесів, на іншу однорідну сукупність, на інший час. Це багатомірний метод математичної статистики, що засто­совується зазвичай для виміру взаємозалежностей між ознаками соціальних обєктів і класифікації ознак з урахуванням цих залеж­ностей;

· факторні (аналітичні). Фактор — рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; суттєва обставина в будь-якому про­цесі, явищі;

· евристичні — сукупність логічних прийомів і способів ро­зумового мислення, у тім числі імітаційні та ігрові моделі. Ці ме­тоди є предметом вивчення інших наукових дисциплін.

Отже, соціальне прогнозування ґрунтується на опануванні обєктивних закономірностей науково-технічного і соціально­го прогресу та моделюванні варіантів майбутнього розвитку з метою формування, мотивування й оптимізації перспективних рішень.

Вітчизняний досвід соціального прогнозування свідчить, що спрогнозувати розвиток соціальних процесів на 5—10 і більше років наперед дуже важко, ,3а радянських часів було велике ба­жання визначити майбутні горизонти розвитку окремих соціаль­них процесів, а також суспільства в цілому.

Для цього використовувались усі можливі методи — від гаряч­кових пошуків відповідей у теорії марксизму-ленінізму до мані­пуляцій статистичними даними. Саме тоді народився афоризм: «Є брехня, є велика брехня і є статистика». Але прогнози, що ґрунтуються на брехні, нічим іншим, крім брехні, бути не мо­жуть. Саме через це керівництво КПРС так і не помітило початку розвитку в суспільстві багатьох негативних соціальних процесів, а в кінцевому підсумку втратило владу.

Недостатня ефективність радянського соціального прогнозу­вання полягала не тільки в тім, що воно базувалося в основному на умоглядних постулатах, на самому лише бажанні досягти чо­гось ліпшого. Найстрашнішим недоліком був брак комплексності в прогнозуванні соціальних змін. Багато соціальних прогнозів робилося ізольовано від процесів, що відбувалися в політиці, економіці, духовному світі людини; офіційна статистика охоп­лювала лише певні історичні проміжки часу, що не давало змо­ги застосовувати складні методи екстраполяції, спотворювало реальність.

Література

1. Васильєв Ю. П. Управление развитием производства: опыт США. — М., 9.

2. Грепсон Дж., ОДелл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. — М., 1.

3. Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. — К., 1.

4. Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда. — К., 0.

5. Кравченко А. И. Прикладная социология и менеджмент. — М., 5.

6. Полторак В. А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. — К., 2.

7. Радугин А. А., Радугин К. А. Введение в менеджмент: социология организаций и управления. — Воронеж, 5.

8. Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основи теории социального управления. — М, 0.

9. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / Відп. ред. В. А. Полторак. — К., 3.

Скачать архив с текстом документа