Соціальний захист прав дітей, як складова діяльності соціального педагога
СОДЕРЖАНИЕ: Захист прав дітей як соціально-педагогічна проблема. Теоретичні аспекти, механізми реалізації прав дітей в Україні. Нормативно-правове забезпечення прав дітей у Конвенції ООН: право дитини на сім’ю, на освіту. Соціально—педагогічний захист дитинства.Міністерство освіти і науки України
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Педагогічний інститут
Кафедра соціальної педагогіки
КУРСОВА РОБОТА
Соціальний захист прав дітей, як складова діяльності соціального педагога
Виконала : студентка ІІІ курсу
групи СП-38
Романюк Лариса
Івано-Франківськ
2007р.
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Захист прав дітей як соціально-педагогічна проблема
1.1 Теоретичні аспекти прав дітей в Україні
1.2 Нормативно-правове забезпечення прав дітей
1.2.1 Конвенція ООН про права дитини
1.2.2 Право дитини на сім’ю
1.2.3 Право дитини на освіту
1.3 Висновки до І розділу
Розділ 2. Соціально—педагогічний захист дитинства
2.1 Роль педагога в реалізації прав дитини
2.2 Механізми реалізації прав дитини в Україні
2.3 Висновки до ІІ розділу
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Актуальність дослідження. Ідея про права дитини стала основою демократичної свідомості нації та фундаментом правового суспільства. Одним із основних завдань у формуванні стратегії розвитку нашої держави є захист дитини як особистості у період її морального та духовного cтановлення.Законодавство України гарантує дитині певні права та свободи, що підтверджується рядом таких документів,як ратифікована в Україні 1991 року Конвенція ООН про права дитини; Довгосторокова програма поліпшення становища жінок, сім’ї, охорони материнства і дитинства (1992р); Концепція державної сімейної політики (1999р.); Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (2001р.); Закон України “Про охорону дитинства” (2001р.), Сімейний кодекс (2004р.) та інші. Створені спеціальні комісії: Міжвідомча комісія з питань охорони дитинства (2000р.), Міжвідомча комісія з питань сімейної політики (2001р.), які беруть участь у підготовці та розповсюдженні щорічної державної доповіді про становище дітей та сімей в Україні.
Уперше знайомство майбутнього громадянина держави із правами людини відбувається у сім’ї,яка є первинним та основним виховним середовищем дитини, де формується система цінностей та норм поведінка, де дитина вчиться бути відповідальною особистістю та громадянином; а батьки виступають прикладом та вихователями правової культури. Виховання дитини в сім’ї має спрямуватися на розвиток її особистості, на формування поваги до прав, свобод людини та громадянина, підготовку дитини до свідомого життя у соціально-правовому суспільстві.
Аналіз стану справ щодо реалізації прав та інтересів дітей в українській родині свідчить про загострення низки проблем. На сьогодні ми маємо ситуацію, коли реальне становище дітей не відповідає міжнародним стандартам. За останні 10 років в Україні значно знизився рівень захисту дитини в родині. Звичайними стали раніше мало поширені явища: недоїдання, бідність, бездоглядність, соціальне сирітство і соціальна дезадаптація. Діти зазнають фізичного, психологічного та економічного насильства з боку батьків.
Це обумовлює виникнення соціально-педагогічної проблеми реаліації прав дитини в сім’ї. На основі аналізу наукових досліджень було визначено причини цього явища, однією з яких є необізнаність батьків із сутністю прав дитини, з умовами та шляхами їх реалізацїї у сім’ї. Серед шляхів вирішення даної проблеми важлива роль відводиться соціальним педагогам.
Ефективність їхньої діяльності залежить від певних соціально-педагогічних засад, які забезпечать глибоке засвоєння знань та розуміння сутності прав дитини; сформують стійке позитивне ставлення, прийняття прав дитини та мотиви створення умов для їх реалізації у сім’ї; розвиток відповідних умінь та навичок батьківської поведінки, необхідних для створення належних умов реалізації прав дитини у сім’ї.
Аналіз філософської, психологічної, соціально – педагогічної літератури свідчить про наполегливі пошуки вченими шляхів і механізмів соціально –педагогічної роботи з дітьми спрямованої на реалізацію їх прав та свобод.
Ідеї про права дитини втілені в працях видатних філософів та педагогів Жан-Жака Руссо, Джона Дьюї, Януша Корчака, Селестена Френе. Відомі російські та українські педагоги займалися вивченням проблеми реалізації прав дитини у різних соціальних інститутах, серед них К. Вентцель, Т. Лубенець, Я. Зеленкевич, Я. Мамонтов, В. Сухомлинський.
Проблема прав дитини розглядається у працях сучасних науковців В. Бочарової, Т. Василькової, Ю. Василькової, Л. Волинець, Ю. Гіппенрейтер, Н. Заверико, А. Капської, О. Караман, Л. Коваль, Г. Лактіонової, Л. Міщік, М. Московки, А. Мудрика, Н. Ничкало, В. Оржеховської, О. Старикової, О. Сухомлинської, С. Харченка, З. Шнекендорфа, Н. Щербак та інших.
У своїй роботі до захисту прав дітей звертається і соціальний педагог. Саме тому ми обрали тему дослідження “Соціальний захист прав дітей, як складова діяльності соціального педагога”.
Об ’ єкт дослідження - захист прав дітей.
Предмет дослідження - соціально-педагогічний захист прав дітей.
Мета дослідження - визначити, обгрунтувати, перевірити усвідомлення дітьми своїх прав.
Відповідно до предмета, мети та гіпотези визначено такі
завдання дослідження:
- здійснити аналіз теоретичних аспектів прав дітей в Україні.
- проаналізувати нормативно-правове забезпечення прав дітей.
- визначити показники усвідомлення дітей до своїх прав.
- вивчити діяльність соціального педагога з реалізації прав дітей.
Розділ 1. ЗАХИСТ ПРАВ ДИТИНИ, ЯК СОЦІАЛЬНО–ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1 Теоретичні аспекти прав дітей в Україні
В Конвенції про права дитини наголошується, що “дитиною є будь-яка людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, стосовно даної дитини вона не досягає повноліття раніше”. (1.З) Можна сказати, що діти–це особливо соціально-демографічна група населення, яка, маючи вікові межі від народження до 18 років, має і свої специфічні потреби, інтереси та права, але не володіє достатньою спроможністю відстоювати і захищати їх перед суспільством.
Дитинство–стадія життєвого циклу людини, на якій продовжується становлення організму, розвиток його найбільш важливих функцій, найбільш активно здійснюється соціалізація індивіда, яка включає засвоєння певної системи знань, норм і цінностей, оволодіння соціальною роллю, що дозволяє дитині формуватись та функціонувати як повноцінний член суспільства, ціллісна особистість.[5, с.89]
Вивчення дитинства в різних суспільствах є сьогодні багатоаспектним і міждисциплінарним явищем. Сьогодні досить гостро стоїть питання про положення дітей. Під цим поняттям ми розуміємо сукупність умов, які склалися у суспільстві для виживання і розвитку дітей. До цих умов можна віднести: міру матеріального забезпечення життя дітей стан охорони здоров’я дітей, розвиток мережі оздоровчих установ, систему суспільної освіти і виховання, виховні можливості сім’ї, розвиненість державної турботи про дітей і законодавчі норми які відстоюють життєво важливі права та інтереси дітей.[6, с.328]
Специфіка й основне спрямування соціальної політики в галузі дитинства в сучасних умовах – усунення негативних наслідків процесів, які відбуваються в супільстві, та створення умов для переорієнтації діючих і появи нових соціальних інститутів, які мають задовольняти потреби, реалізувати інтереси дитини .
Зміст цього напрямку соціальної політики визначає дві основні групи цілей:
перша – створення соціальних, економічних і правових умов для задоволення найбільш важливих потреб та інтересів у конкретній ситуації. Мається на увазі подолання стримуючих факторів щодо організації дитячого харчування, системи освіти й охорони здоров’я, а також – інститутів та установ, які забезпечують фізичний, духовний та культурний розвиток дітей;
друга – компенсація відмежованості деякої категорії дітей, гарантія їх виживання.
В складних умовах розвитку України важливо не лише своєчасно констатувати чи передбачити можливі негативні наслідки для дітей в результаті різних соціальних змін, але й протистояти цим наслідкам через систему соціального захисту.
Соціальний захист слід розуміти як систему заходів, спрямованих на відновлення зовнішніх соціально-економічних, політичних, медико–екологічних, правових, психолого–педагогічних умов, які забезпечують на сучасному рівні виживання і розвиток дітей, на подолання ситуації, коли дії окремих осіб чи інститутів наносять безпосередню шкоду здоров’ю, психічному, моральному, інтелектуальному розвитку дитини. [7, с.32-34]
Згідно з вітчизняною практикою інтереси дітей як особливої соціально-демографічної групи до цього часу враховуються в основному лише в межах державної сімейної політики. А в цьому випадку, як відомо, не всі запити та інтереси дитини можуть бути задоволені через сім’ю. Потреба у спілкуванні, одержанні нової інформації, активній, творчій, продуктивній діяльності, вдосконаленні своїх здібностей, умінь тощо – все це може реалізуватись завдяки включенню дитини в широкі суспільні структури, школу, сферу довкілля і мистецтва, культури, молодіжної субкультури. Адже соціальна політика в галузі дитинства повинна охоплювати всі сфери життедіяльності дитини.
Основними завданнями соціальної політики (в різних умовах) можуть бути:
– контроль за роботою дитячих установ різного типу;
– соціально-медична допомога дітям;
– інформаційно–правова допомога неповнолітнім з питань освіти, набуття професії, працевлаштування, реалізації культурних і дозвіллєвих потреб та інші.
Звичайно, позитивних результатів можна досягти не просто проявляючу турботу про конкретну дитину (хоча і це необхідно), а беручи до уваги кардинальні рішення, які впливають на ціле покоління, вікові чи соціальні групи. Такими можливостями, в першу чергу, безперечно, володіє школа [1, ст.26].
В останні роки посилюється інтерес до питання захисту дітей, і спрямований він не на абстрактний захист прав дітей, а на такий захист, який би відповідав основним принципам і нормам міжнародного права, при цьому особлива увага звертається на відповідальність батьків і педагогів за долю дитини. Тому школа має здійснювати пропаганду і роз’яснення матеріалів Конвенції за допомогою певних структур просвітницького плану, введення мінікурсу “Права дитини” з врахуванням особливостей вікових груп та принципу доступності.
Певним орієнтиром у виборі засобів виховних впливів на дітей у процесі реалізації норм Конвенції є бажання розвивати і зміцнювати у них почуття честі, власної гідності, без яких навіть досить міцні знання положень Конвенції не забезпечать захищеності особистості, її вільної самореалізації. Гуманізація процесу соціально–педагогічного впливу на дітей різного віку передбачає, перш за все, суб’єктивний розвиток і саморозвиток особистості. Формування внутрішньої установки на самоосвіту і самовиховання, має розвиваючий характер. У процесі діяльності дітей слід орієнтуватися на положення про те, що будь-яка діяльність, будучи системо-утворюючою, повинна бути колективною, творчою, особистісно значущою.
З цією метою соціальний працівник чи педагог має розробити механізм інтеграції позитивних за своїм змістом фронтальних, грунтовних та індивідуальних впливів, які сприймає кожна дитина. Крім того є педагогічно доцільною організацією середовища школи як внутрішнього (предметно-естетичного, просторового, духовного) так і звязку з зовнішнім (соціальним, природним та вплив на нього). Адже для спеціаліста має бути важливим не лише те, що і як робить дитина, підліток, а й у яких умовах розгортається його діяльність. Це дозволяє перетворити школу у своєрідну общину, засновану на пануванні гуманістичних цінностей.
Аналізуючи досвід вітчизняної соціально-педагогічної роботи, можна відмітити такі ціннісні особистісні установки, якими має користуватися спеціаліст соціально-педагогічної сфери, спираючись на основні положення Конвенції, з метою реалізації принципу гуманізації соціалізуючого процесу; педагогічний гуманізм, який проявляється у повазі особистості дитини, її гідності, сприйнятті її запитів, інтересів впевненості у власних силах, емпатичне розуміння дітей і підлітків, співробітництва; діалогізм; особистісна позиція соціального працівника чи педагога, його здатність до творчого самовираження, глибоке знання основних законів, постанов і нормативних документів, що стосуються проблем дітей різних категорій [8, с.120-122].
Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх не зрілими та не раціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов’язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.
З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації.
Перші спроби створення пакету норм,які регламентували міжнародний захист дітей,зроблені Лігою націй відразу після закінчення Першої Світової війни. При цьому в самому Статуті Ліги націй не було позицій, які б безпосередньо стосувалися захисту дітей. Проте в межах правово-творчої діяльності цієї міжнародної організації були підписані угоди про припинення торгівлі жінками і дітьми. Найбільш істотним актом щодо захисту дітей, прийнятим за підтпримкою Ліги націй, стала Женевська декларація 1924 року.
Після Другої Світової війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги. [8, ст.118].
У 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини, яка мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику, справи уряду і людей в усьому світі.
Однак декларація (лат.Dekclaratia–проголошення) – не зобов’язує, не має певної обов’язкової сили, це лише рекомендація.[5, с.80]. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.
Не менш важливими у плані захисту прав дітей є створення міжнародних організацій: Дитячий фонд ООН (1946р.), ЮНІСЕФ—міжнародна міжурядова організація, основною функцією якої стало надання матеріальної допомоги у роботі з дітьми в різних країнах та підтримка заходів щодо виховання дітей; Міжамериканський Інститут дитини в США (1919р.);Всесвітня рада з питань обдарованих і талановитих дітей в Англії (1975р.);міжнародна федерація дитячої співдружності в Норвегії (1948р.); Міжнародний комітет дітей і юнаків у Женеві (1957р.); Європейське Бюро з питань дітей і молоді (1949р.) та інші.
Функціонування і діяльність міжнародних неурядових організацій сприяють розвитку інституційного співробітництва щодо захисту дітей. Хоча лише ЮНІСЕФ є єдиною міжнародною організацією універсального типу, яка вирішує проблеми захисту прав дитини [8,с.116-118].
Основним правовим принципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей. У ст.1 Декларації прав дитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені Декларації права повинні визнаватися за всіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень.[9, с.17-19]
Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, що були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини–ось головний пріоритет у захисті прав дитини.
1 .2 Нормативно-правове забезпечення прав дітей
У Законі України “Про охорону дитинства” сказано, що всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану або стану здоров’я та народження дітей та їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи. [10, c.14] Охорона дитинства, згідно Закону, - це система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав. [10, с.13] Відповідно, соціально-правовий захист повинен забезпечити охорону дитинства на належному рівні, а ефективність цієї роботи підвищиться в результаті її технологізації.
Технологізація соціально-правового захисту дітей спрямована на забезпечення перш за все їх правової компетентності. Правова компетентність дитини, згідно Т.Александрової, охоплює:
- знання чинного законодавства, правил і норм поведінки в суспільстві;
- правову культуру особистості (її ставлення до права і правової
системи, її переконання, цінності, ідеали, що дозволяють їй регулювати
свої дії у відповідності до діючих законів);
- правову активність (готовність особистості до корисної діяльностіу
сфері правового регулювання, вміння різнобічно розглядати та
вирішувати правові проблеми,відстоювати власну думку, знати і
використовувати на практиці механізми захисту прав і свобод людини);
- правові навички та уміння (навички використання отриманих правових
знань при вирішенні реальних життєвих проблем).[11, с.4]
1.2.1 Конвенція ООН про права дитини
“ Світовою конституцією прав дитини” називають Конвенцію про права дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. З тих пір Конвенцію ратифікували уряди всіх країн, за винятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки.
Конвенція — документ високого міжнародного рівня, який має велику обов’язкову силу для тих держав, які його ратифікували. Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., в документах спеціалізованих установ ООН , таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ.
Норми Конвенції про права дитини діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною. Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов’язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров’я, а також високий рівень життя.
Це означає, що уряди зголошуються захищати дітей від дискримінації, сексуальної, комерційної експлуатації, насильства і особливо піклуватися про дітей-сиріт та біженців.[12, с.1-3].
Конвенція ООН про права дитини, визнала дитину суб’єктом права, а її інтереси пріоритетними перед потребами суспільства, вона конкретизує, поглиблює положення Декларації прав дитини.
Положення Конвенції можна звести до чотирьох основних вимог, які мають забезпечити права дітей на: виживання, розвиток, захист і забезпечення активної участі в житті суспільства (Конституція). При цьому в Конвенції закладено два цілепокладаючі принципи:
-- дитина є самостійним суб’єктом права, тому охоплюючи весь комплекс громадських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини, Конвенція одночасно визначає, що реалізація одного права не віддільна від реалізації інших;
-- пріоритетність інтересів дітей перед потребами сім’ї, суспільства, релігії. Свобода, необхідна дитині для розвитку своїх інтелектуальних, моральних і духовних здібностей, потребує не лише здоров’я і безпечного середовища, які відповідають рівню за нормами охорони здоров’я, забезпеченню нормами харчування, одягу і житла, але й надання всього цього в першу чергу [6,с330-332].
Водночас в цьому документі зафіксовані особисті, соціальні, культурні і політичні права дитини. До особистих відносяться права: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; на недоторканість житла; таємницю кориспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особистий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному, психічному відновленню та соціальні інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину [9, с.19-25].
Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини. Права, викладені в Конвенції, умовно можна поділити на три частини.
Забезпечення: право володіти певними речами, отримувати певні послуги та мати доступ до них (мова йде про ім’я та громадянство, медичний догляд, освіту, відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами та біженцями).
Захист: право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо).
Участь: Дитина має право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються її життя. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури, релігії та мови.
Конвенція надає точки відліку, за допомогою яких можна вимірювати ефективність зусиль різних країн щодо поліпшення життя дітей. Кожних п’ять років уряди мають звітувати перед Комітетом ООН з прав дитини.
Згідно зі ст.43 Конвенції про права дитини такий Комітет складається з десяти експертів, які відзначаються високими моральними якостями та визначною компетенцією в галузі, що їх охоплює ця Конвенція. Члени Комітету обираються таємним голосуванням, із числа внесених до списку осіб, висунутих державами-учасницями.[12, с.24]
Кожна держава-учасниця може висунути одну особу з числа своїх громадян. Вибори проводяться на нарадах держав-учасниць, що скликаються Генеральним секретарем у центральних установах Організації Об’єднаних Націй.
Згідно із ст.44 держави-учасниці зобов’язуються подавати Комітетові через Генерального секретаря ООН доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:
-протягом двох років після набрання чинності цієї Конвенціії для відповідної держави–учасниці;
-надалі через п’ять років.[12,с.26]
Члени Комітету оцінюють їхні успіхи, зустрічаються з представниками уряду та прислуховуються до думок недержавних організацій (НДО) перед тим, як надати рекомендації щодо вдосконалення роботи у кожній країні.
З метою сприяння здійсненню конвенції та міжнародному співробітництву таких організацій, як Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація здоров’я (ВОЗ), Організація ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) заохочуються до надання консультацій Комітету та мають дозвіл на відвідання його засідань.
Вони можуть надавати Комітету відповідну інформацію та їх можуть запрошувати до надання консультацій щодо оптимального виконання Конвенції, разом з представниками інших організацій, визнаних компетентними, – в тому числі, інших органів ООН та НДО, що мають статус консультантів ООН.
В різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об’єднує всі держави по відношеннню до дітей – повага до дитини, її права та інтереси, турбота і любов. [8, с.119]
1.2.2 Права дитини на сім ’ ю
Кожна сім ’ я-це частина держави
Арістотель
Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження, передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. У першу чергу, сім’я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя. Основними методами збереження та зміцнення здоров’я в умовах сім’ї має стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам – курінню, алкоголізму тощо[13, с.58-68].
Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини.
Найважливішою умовою для розвитку дитини є її виховання в сім’ї. Це очевидно, тому не випадково, що Конвенція ООН про права дитини 1989 року містить перелік норм, які повинні забезпечувати захист сім’ї. Дитина з самого народження має право знати своїх батьків та користуватися їх піклуванням (ст.7). Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і незалежного виконання батьками своїх обов’язків.
Взаємні права і обов’язки між батьками і дітьми виникають на підставі походження дитини від цих батьків, засвідченому у встановленому законом порядку.
В разі, коли батьки дитини на час її народження перебувають у зареєстрованому шлюбі, походження дитини підтверджується записом про шлюб батьків. В таких випадках, як правило, проблем не виникає. Навіть після смерті батька, якщо дитина народжується до закінчення 10-місячного строку, особу, що померла, записують батьком. Це правило поширюється і на випадки розірвання шлюбу, якщо мати на момент народження дитини не вступила в новий шлюб. В цьому разі батьком дитини записують нового чоловіка матері.
У випадку, коли батьки новонародженого не перебувають у зареєстрованому шлюбі, то батько може звернутися із спільною заявою з матір’ю дитини до органів РАГСу і просити визнати його батьком.
Якщо ж батько не погоджується добровільно визнати походження цієї дитини від нього, то цю обставину може встановити суд за заявою матері, опікуна дитини, особи на утриманні якої перебуває дитина. В разі незгоди матері подати спільну заяву з батьком до органу РАГСу, звернутися до суду з вимогою встановити батьківствоможе і саи батько. Таким правом закон наділяє і дитину, але лише з досягненням нею 18 років. Крім того, важливе значення мають експертизи (зокрема, судово-медична, судово-біологічна та ін.).Особливого значення набуває генетична експертиза, оскільки процент помилки в такій експертизі зовсім незначний. Саме ця експертиза майже достовірно підтверджує батьківство чи материнство. Отже, в разі підтвердження походження дитини від цих батьків між ними виникають взаємні права та обов’язки.
Згідно із ст. 58 КпШтС України батьки і діти зобов’язані надавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному. Права та обов’язки між батьками і дітьми можуть бути особистого та майнового характеру.
Особисті права та обов’язки дітей позбавлені грошового змісту, їх не можна оцінити і в грошах. Вони тісно пов’язані з особою: їх не можна подарувати, відмовитися від них. Загалом ці права та обов’язки тривають до досягнення дитиною 18 років, або до часу одруження, вони також припиняються зі смертю однієї із сторін.
Згідно із ст.61 КпШтС батьки мають право і зобов’язання виховувати своїх дітей, піклуватись про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.
Коли дитина народжується вона має право отримати ім’я. Відповідно батьки згідно з статей 62 і 63 КпШтС мають право та обов’язок призначати прізвища, ім’я та по-батькові дитини. Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище отримує і дитина. Якщо у батьків прізвища різні, вибору імені закон обмежень не встановлює, але батьки повинні дуже відповідально поставитись до вирішення цього питання, щоб у майбутньому не виникало для дитини негативних наслідків. Також можна присвоїти дитині подвійне ім’я.
З досягненням дитиною 16 років вона може звернутися до РАГСу із заявою з проханням змінити її прізвище або ім’я та по-батькові.
Батьки мають право визначити місце проживання дітей. Діти можуть тимчасово проживати у родичів, як правило, у бабусі та дідуся, але ця обставина не позбавляє їх батьків та не знімає обов’язку по вихованню.
Згідно із статею 17 Цивільного кодексу України місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15 років, визнається місце проживання їх батьків.
Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і незалежного виконання батьками своїх обов’язків. Суд, наприклад, може позбавити батьківських прав батька та матір, стягнути з них аліменти, засудити їх за ухиляння від сплати, але примусити батьків піклуватися про своїх дітей неможливо. До батьківства і материнства треба готувати з раннього віку, насамперед, на прикладі власних батьків, їх ставлення до дитини та виконанні батьківських обов’язків взагалі. [9, с.51-80]
У Конвенції ООН про права дитини проголошується, що дитина не буде розлучена з батьками всупереч їх бажанню, крім випадків, які передбачені законом. У Конвенції йдеться також про визнання місця проживання дитини. Якщо батьки не можуть домовитися про це, суд вирішує, з ким залишається дитина.
Ст.10 Конвенції ООН про права дитини йдеться, що в разі розлучення батьків дитина має право підтримувати контакти з ними. Коли таке розлучення спричинене затриманням, ув’язненням чи смертю когось із батьків, держава повинна надати дитині чи батькам інформацію щодо місця перебування відсутнього члена сім’ї.[12c.8]
Батьки повинні спільно вирішувати питання виховання дітей. Коли батьки проживають окремо, то той із батьків, що проживає з дитиною, не повинен чинити перешкод для спілкування з дитиною іншого з батьків. Якщо батьки не можуть дійти згоди з цього питання, то слід звернутися до органів опіки і піклування, а далі до суду.
У випадку, коли дитина тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, вона має право на особливий захист і допомогу держави, як це передбачено у ст. 20 Конвенції [12,с.12]. Майнові права та обов’язки між батьками та дітьми можуть виникати з приводу майна, яким володіє сім’я, а також з приводу отримання аліментів. Батьки управляють майном дітей до досягнення ними 18 років або до моменту їх одруження, бо з цього часу вони можуть самостійно вчиняти всі дії пов’язані з майном. У батьків і дітей може бути спільна власність. Батьки мають утримувати своїх дітей до 18 років.
Проблема сімейного життя, стосунки між батьками і дітьми є дуже складними. У літературі іх часто називають “вічними питаннями” і присв’ячують їм романи, п’єси, повісті. Ці відносини впливають на характер, погляди і житєву позицію людини, що росте, допомагають їй стати гармонійною і цілісною або перешкоджають її розвитку.
Найкращим шляхом життя сім’ї безумовно є порозуміння, повага, свідоме дотримання всіма її членами правових і моральних норм по відношенню одне до одного. У такій сім’ї діти і батьки будуть щасливими, збережуть вдячність і готовність допомогати один одному до глибокої старості й у будь яких ситуаціях життя [14, с.16-2].
1.2.3 Право на освіту
Освіта відіграє в житті людини дуже важливу роль. Завдяки їй у людини формується характер, погляди на життя, суспільні інтереси й власні принципи. Освіта – своєрідний моральний грунт кожної людини.
Права дитини якнайкраще можна зрозуміти тоді, коли їх пізнають у дії. Щоденне шкільне життя дає певний досвід і може підсилити формальне вивчення таких абстрактних понять, як свобода, право, толерантність, справедливість, і правда. Шкільна освіта, навчання взагалі – це окрема сфера суспільно-правових відносин, які регулюються спеціальними нормативними актами: статтями Конституції України, Законами України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Статутом школи та будь-якого відповідного навчального закладу тощо. Розвиток дитини забезпечується здійсненням її права на освіту. Це право проголошено у Загальній декларації прав людини, у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, в Конвенції про права дитини. В Конвенції про права дитини йдеться не тільки про шкільну освіту. Питання розглядається значно ширше: мається на увазі доступ дитини до засобів масової інформації загалом, у тому числі — до дитячих(ст.17).
Українська держава намагається забезпечити доступність освіти. Це означає, що навчатися може кожний. Навчальні заклади є практично у всіх населених пунктах, до них приймають всіх, хто живе в Україні — незалежно від соціального і майнового стану, етнічного походження, національності, раси, віросповідання і стану здоров’я.
Доступність забезпечується також створенням умов для вибору профілю навчання відповідно до інтересів і здібностей дитини, різними формами навчання: денною, вечірньою, заочною, екстерном.
Мінімальні вимоги Конвенції про права дитини у цьому плані зводиться до запровадження обов’язкової і безплатної початкової освіти. На реалізацію її положень був спрямований Закон України “Про освіту” 1991 року, який встановив обов’язкове шкільне навчання дітей віком від 6-7 і до 15 років. Усі ступені шкільного навчання безплатні, Конституція України 1996 року значно розширила право дітей на освіту. Згідно із ст.53 Конституції повна загальна освіта обов’язкова. Держава гарантує її доступність і безоплатність [9,с.52-118]. Так, державою проголошено безкоштовна освіта, що забезпечується розгалуженою мережею державних закладів освіти. Разом з тим, останнім часом все більшого поширення набувають навчальні заклади, засновані на приватній та комунальній власності, а також в державних закладах частина студентів навчаються на платній основі. Але суспільство навіть не замислюється, що це є дискримінацією прав дитини, порушенням закону та Конвенції про права дитини. Важко переоцінити п.2 ст.28 Конвенції ООН про права дитини, що приписує забезпечувати шкільну дисципліну лише методами, які не порушують принципу поваги до людської гідності дитини. Таким чином, держава має підтримувати шкільну дисципліну, але методами, які не принижують гідність дитини. Законом України “Про освіту” та іншими нормативними документами встановлюються права та обов’язки учнів та вчителів. Дотримуючись їх, можна досягти врегулювання частих конфліктів між цими сторонами та дотримання і контролю закону з обох сторін.
Згідно з статею 51 учні мають право:
-обирати профіль навчання,індивідуальні програми, позакласні заняття;вносити пропозиції з питань організації та умов навчально-виховного процесу, відпочинку, побуту учнів;
-користуватися навчальною, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчального закладу;
- на захист від будь-яких форм фізичного та психічного насильства;
-оскаржити в разі незгоди четвертну, річну, підсумкову оцінку до ради освітнього закладу у місячний термін і скласти екзамен з відповідного предмета;
- участь у юнацьких та молодіжних організаціях;
-брати участь у науково-дослідній, констукторській, експериментальній чи інших видах науково–практичної діяльності: конференціях, олімпіадах, конкурсах, виставах;
-особисто або через своїх представників брати участь у громадському самоврядуванні навчального закладу.
Разом з тим учні мають такі обов’язки:
-дотримуватись законодавства, моральних та етичних норм;
-систематично і глибоко оволодіти знаннями, підвищувати
загальнокультурний рівень;
-дотримуватись правил внутрішнього розпорядку, підтримувати
навчальну дисципліну;
-бережливо ставитись до майна закладу освіти;
-дбати про власну гігієну та охайний зовнішній вигляд.
Держава має стежити за тим, щоб освіта забезпечувала розвиток особистості, талантів і здібностей дитини у якнайповнішому обсязі виховання, поваги до прав та свобод людини, повага до батьків, культурної самобутності, мови, національних цінностей країни, у якій проживає дитина, країни походження дитини, підготовку до свідомого життя у вільному суспільстві.
Та чи повністю реалізоване право на освіту в нашій країні?
Тепер з’явилось чимало комерційних навчальних закладів. Це, звичайно, добре, що діти можуть одержати глибші знання, ніж у звичайних школах. Але багато дітей з малозабезпечених сімей не можуть навчатися там, де б вони бажали, оскільки батьки не мають змоги заплатити за навчання. А в звичайних школах ще досить часто зустрічаються вчителі з авторитарним підходом до навчання, вони вимагають, щоб діти були тупими “солдафончиками” з відсутністю власної думки. В школі діє принцип “Вчитель завжди правий”, якими безглуздими б не були його вимоги ,і ніхто не вважає за потрібне поцікавитися і думкою учня. Часто дитина не має можливості відстоювати свою позицію. А дітям хотілося б бачити поряд із собою доброзичливих наставників, до яких можна б було звернутися як до старших товаришів за порадою, підтримкою, поговорити про щось хвилююче і наболіле, відчути, що вчитель проникається твоїми проблемами.
Що ж стосується вищої освіти... В Конвенції, Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти та інших міжнародних документах наголошується, що вища освіта має бути однаково доступною для всіх відповідно до здібностей кожного. Останнім часом в Україні стало широко розповсюджена комерційна форма навчання, що зробила доступним навчання на престижних факультетах у вузах для деяких верств населення. Але ж чим вищий інтелектуальний потенціал країни, тим більш розвиненою буде ця країна. Освіта дає змогу забезпечити соціальний захист, зменшити безробіття. Держава має бути зацікавлена у високій освідченості своїх громадян.
1.3 Висновки до 1-го розділу
Проблема соціально-правового захисту дітей є актуальною для України особливо сьогодні, в часи економічної та соціальної нестабільності. Закономірно, що політика держави щодо питань соціально-правового захисту дітей, формується, в першу чергу, на законодавчому рівні. За активною участю міністерств, дитячих та молодіжних організацій, наукових закладів проведено роботу щодо підготовки нормативно-правової бази, яка знайшла своє втілення в законодавчих актах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Указах Президента та інших нормативно-правових документах. Не зважаючи на досить велику кількість документів, що забезпечують юридичну підтримку дитинства в Україні, діти продовжують залишатися однією з найменш захищених категорій населення. На дітях позначаються хворобливі наслідки суспільно-політичних та соціально-економічних процесів, що відбуваються в суспільстві. Одним із фудаментальних показників цивільної правової держави—захист інтересів та охорона прав дитини. Захистити і зберегти дитинство здоровим психічно і фізично – потенційна передумова стійкого економічного і соціального розвитку будь-якої країни. Отже соціально-правовий захист дитини передбачає:
-здійснення державної соціальної дитячої політики (або соціальної
політики з питань дитинства);
-проведення спеціальних державно-громадських дитячих програм—
комплексних і цільових, як державного так і місцевого рівня;
-удосконалення законодавчого забезпечення і захисту прав дітей;
-створення соціальної служби або спеціальних служб з питань захисту прав дитини.
Основою реалізації державної політики у справах дитинства виступає насамперед Конвенція ООН про права дитини – документ високого морального та педагогічного звучання. Повага до думки, поглядів особистості дитини повинна стати не тільки нормою загально-людської культури, а й нормою права.
Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ЗАХИСТ ДИТИНСТВА
2.1 Роль соціального педагога у реалізації прав дитини
Соціально-педагогічна діяльність повинна бути мистецтвом та конструктивною наукою, У вітчизняній літературі технології соціальної роботи трактуються як сукупність прийомів, методів та впливів, що застосовуються соціальними службами окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення [3,с.132].
У статті технології соціальної роботи розглядаються з, точки зору І.Пінчук, як “сукупність операцій, процедур соціального впливу на шляху одержання оптимального результату (зміцнення соціальної організації, поліпшення умов життя дітей, забезпечення сприятливих умов життя і діяльності тощо )“[4, с138,]
Соціальний педагог здійснює соціально-педагогічний захист дитинства у таких напрямках:
-загальноосвітній (допоміжний, позашкільний, і професійний), де створюються умови для інтелектуального розвитку особистості завдяки розгортанню мережі дитячих, підліткових, молодіжних об’єднань, шкіл, курсів, секцій, клубів за інтересами; поглиблюються наукові соціальні знання про суспільство, особу, сім’ю, сфери життєдіяльності через розвиток служб соціально-педагогічної допомоги; здійснюється підтримка дитячих, підліткових і молодіжних ініціатив із зростання і розвитку спортивно-оздоровчих закладів і проведення спортивних заходів, організації сімейного спортивного дозвілля тощо; розширюється технічна і художня творчість дітей завдяки застосуванню програм соціально-педагогічного захисту обдарованих дітей і підлітків; всебічно підтримуються екологічні експедиції, вивчення історії, мови, культури народу, створюються умови для професійної підготовки підлітків і передпідготовки молоді організовуються курси,консультації;
-виховно-профілактичний , що грунтується на виявленні несприятливих психобіологічних умов, психолого-педагогічних факторів, які зумовлюють відхилення у психічному і соціальному розвитку дітей, підлітків, в їхній поведінці, стані здоров’я тощо. З цією метою здійснюються організаційно-педагогічні заходи зі створення виховуючого середовища за місцем проживання дітей, включення різних соціальних інститів у процес виховання, надання соціально-педагогічної допомоги дітям із сімей групи ризику; розв’язування проблем зайнятості і працевлаштування неповнолітніх за рахунок створення робочих місць для молоді та неповнолітніх в умовах ринкової економіки; підтримка дітей завдяки залученню до різного роду установ спорту, культури, організації довкілля.
-охоронний (психолого-педагогічний), який передбачає соціально-педагогічну охорону і захист дітей (на противагу існуючій системі каральних заходів), неповнолітніх з відхиленням у поведінці; дітей і підлітків, які відчували на собі жорстокість, насильство; неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі; створення також юридичних консультаційних пунків, що забезпечують захист прав та інтересів дитини, роз’яснювання пільг молодим сім’ям, жінкам, неповнолітнім, молоді; соціально-правова, психолого-педагогічна підтримка дітей з неповних родин, формування правового ставлення до своїх батьківських функцій у розведених осіб і батьків, які не були в шлюбі; надання соціально-правової допомоги сиротам, інвалідам, а також сім’ям інвалідів, що мають неповнолітніх дітей, малозабезпеченим сім’ям групи ризику, дітям, які стали жертвами екологічних і технологічних катастроф, і тим, які потрапили в інші екстремальні ситуації (біженці, переселенці) тощо [2,с.185-187].
Один з можливих варіантів організації роботи соціального працівника щодо захисту прав дітей:
1. Знайти однодумців серед колег і батьків. Розмістити статтю, про проблему, яка хвилює, у місцевій пресі.
2. Під час розробки плану дій доцільно визначити мету і завдання кожного заходу, а також передбачити аудиторію, на яку спрямовується діяльність. Необхідно розробити методи і прийоми, які доведеться застосувати для досягнення визначених завдань, передбачити можливий результат кожного заходу і визначити терміни його проведення.
3. Необхідно вивчити ті засоби, які вже є, хто і якою мірою може допомогти розробити план конкретних заходів, які організації зможуть підтримати чи надати можливість виступити перед необхідною аудиторією.
4. Роботу слід проводити на всіх рівнях. Зміни відбуваються в результаті активної діяльності людей, окремих особистостей, в тому числі батьків, школярів, учителів, впливових чиновників тощо. Водночас домогтися запланованих змін можна завдяки тому, що на представників вищих еталонів влади здійснюється безпосередній вплив, з ними проводиться безпосередня робота. Слід вести роботу з мером, представниками місцевої влади, директором школи, профспілковими організаціями. В той же час така робота повинна проводитися паралельно з діяльністю, спрямованою на завоювання довіри і підтримки з боку батьків.
5. Роботу по реалізації програми щодо захисту дітей слід проводити постійно. Адже будь-яка компанія має чітко визначений початок, середній етап і завершення. Це дозволить розподілити сили і на кожному етапі максимально зосереджуватися лише на вирішенні окремих питань.
6. Необхідно створити базу підтримки. Вивчивши поле діяльності, слід визначити, звідки може бути найбільш вірогідною підтримка, що необхідно зробити, щоб привернути на свій бік найбільше число дітей, підлітків, батьків, педагогів. Можна організувати певні заходи і залучити при можливості як можна більше прихильників цієї справи.
7. Не варто забувати своїх супротивників, тому періодично слід “закидати десант” у їх табір. Слід розробити стратегію поведінки, яка допоможе зміцнити позицію. Не варто ухилятись від дебатів з супротивниками, оскільки це дає змогу розповісти широкому колу людей про свої позиції.
8. Розробити звернення для привернення уваги до проблеми. Поширення ідей про захист дітей не можна порівняти з рекламою. Можна використати у зверненні лозунги, факти, цифри аби переконати читачів у правдивості ваших слів.
9. Необхідно навчитися використовувати ЗМІ у реалізації планів. Варто зустрічатися з представниками видавництв, журналістами, зацікавлювати їх постійно новими фактами, подіями.
10. Не слід піддаватися слабкості і розпачу, якщо все відразу невдається. Необхідно проаналізувати на якому етапі і в чому була допущена помилка і почати діяти з того місця, і з тих же людей, по “гарячих слідах”, і постійно оприлюднувати результати роботи. Важливою є думка дітей і громадськості.Про їх думку повинні знати батьки, школа, організації та установи, з якими будете співпрацювати [8, с.120-123].
Пройшовши ці десять сходинок хоч раз, кожен спеціаліст соціально-педагогічної сфери зможе перевірити свою готовність до роботи у складній ситуації захисту прав дитини. Ефективність соціально-правового захисту дітей може бути досягнена при врахуванні наступних аспектів у роботі:
- здійснення роботи з використанням інноваційних методів навчання дітей в процесі цілісної взаємодії та співпраці того, хто навчає, і того, хто навчається; при цьому повинна бути витримана основна умова – навчання має бути спрямоване на розвиток особистості дитини, різноманітних форм її мислення та продуктивних способів діяльності, формування переконань,почуття відповідальності дитини за прийняті рішення; - інтеграція виховних впливів усіх форм організації навчання, позашкільних закладів, громадських організацій, залучати фахівців (суддів, працівників міліції, державних служб), а також найближче сімейне оточення дитини до роботи в напрямі забезпечення соціального захисту дитини не лише “зовні”,
- єдність і наступність виховних впливів;
- безперервність процесу формування правової компетентності дитини, починаючи вже з початкової школи, враховуючи при цьому динаміку суспільства, зміну законодавства;
-створення необхідних організаційно-педагогічних умов для реалізації вище перелічених завдань наприклад, випереджуючого науковометодичного забезпечення виховного процесу, формування творчого кваліфікованого педагогічного колективу для роботи з дітьми та їх родичами, створення відповідного позитивного мікроклімату для підвищення ефективності співпраці тощо) [11, c.6].
2.2 Механізми реалізації прав дитини в Україні
С ьогодні вже недостатньо просто змінювати світ в інтересах дітей, сьогодні вже йде мова про те, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього треба слухати, що кажуть молоді люди, треба надати їм можливість висловлювати свою думку і брати участь у прийнятті рішень, що торкаються їх життя. Настав час перейти від доброчинності стосовно дітей до визнання того, що дитина, як і кожна людина, має власні права. У жовтні 2006 року Центр “Соціальний моніторинг”, за підтримки Представництва ЮНІСЕФ в Україні, провів соціологічне опитування дітей у віці від 9 до 17 років та їхніх батьків. Опитування проводилося у 106 населених пунктах України. Відповіді дали 5221 батьків. Опитування показало, що діти, які не чули про ті чи інші свої права, гарантовані Конвенцією ООН складають 9-28 %. Найменше діти знали про свої права на захист від втручання в особисте життя, від шкідливої інформації, сексуальної експлуатації та небезпечної праці. Майже кожна восьма дитина повідомила про порушення її прав, а кожна четверта була свідком того, як порушувалися права інших дітей [15, с.3].
У дев’яності роки – у 1990,1995,2000 роках співробітником Інституту молоді (Москва) С.Н.Щегловою проводилось анкетування підлітків України, пов’язане із з’ясуванням того, що вважають діти і підлітки своїми громадянськими правами та якими з них, по їх відчуттям, вони можуть скористатися. Приємно вражає, що у 2006 році з усіх опитаних не було жодної дитини, яка б відмовилась відповідати на ці питання, або не знала відповіді. В середньому кожний назвав по 9 основних прав і свобод громадян. При цьому анкетуванні з’ясувалось, що більше четверті респондентів не знали відповіді на питання про назву документа, де записані їх основні права і свободи. Опитування засвідчило, що більшість дітей України почуваються безправними у світі дорослих, що в них обмежені можливості висловлювати і обстоювати свої думки, що часто-густо вони навіть не знають, до кого звернутись у разі порушення їх прав. Третина експертів (з 99 опитаних) вважають, що ніхто із дорослих не сприймає дітей як повноправних членів суспільства. Більшість дійшли висновку, що спроби дитини відновити справедливість в тій чи іншій установі або закладі без допомоги дорослих приречені на невдачу. За думкою міжнародних експертів, в Україні потрібно створити систему закладів, куди б могла звернутися дитина за роз’ясненням гарантованих їх прав [16, с.4-5].
Ми проводили анкетування учнів 10 класів Івано-Франківської загально-освітньої школи №3 щодо знання прав дітей. Нами було опитано 46 учнів. Опитування показало, що в основному учні мало знають про свої права. Більшість учнів вказало, що знають про своє право на здобуття освіти (69%), право на свободу слова (48%), право на відпочинок (26%), право на життя і право на власну думку (по 22%), право на охорону здоров’я, на громадянство, на житло (відповідно по 13%). Тільки по 39 відсотків опитаних знають про документи, які захищають інтереси дітей: Конвенцію ООН та Конституцію України. В разі порушення прав дитини 35% звертаються до батьків, 26% просто засмучуються, 22% звертаються до класних керівників, і 17% не реагують на порушення. Хоча у більшості дітей (66%) права порушувались (у школі 22%, в лікарні 13%, на вулиці 30 %). 34% опитаних вважають, що їхні права не порушувались. 52 % були в ситуаціях коли порушувалися права їхніх друзів. В разі порушення прав дитини учні знають, що можна звернутися в ООН (7%), Верховний суд України (17%), правоохоронні органи (30%), телефон довіри (7%) – 35 відсотків опитаних не знають куди потрібно звертатися. Більшість населення України уявлення не має про особисті права дітей, Конвенцію ООН про права дитини, інші міжнародні документи цієї спеціалізації, тому дуже легко порушити права дітей, бо історично склалося, що ці права завжди порушувались, до дітей не ставилися як самостійної особистості. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне і зараз визнавати ці права, бо бояться великої відповідальності, а також звикли до старих канонів виховання.
Дуже часто вони і не замислюються, що своїми вчинками дискримінують права дитини, тому і дітям і дорослим буде корисно знати в яких випадках права дитини порушуються, здійснюється насилля, які види насилля бувають тощо. Над дитиною здійснено насилля, якщо: їй нанесли побої, її здоров’ю завдали шкоди, порушили її статеву недоторканістьй статеву свободу. Дитину залякували якщо: їй вселяли страх за допомогою дій, жестів, поглядів;використовували для залякування свій зріст, вік; на неї кричали; їй загрожували насиллям по відношенню до інших (батькам дитини, друзям, тваринам та ін.). До жорстокого ставлення також відноситься використання при цьому громадських інститутів: релігійною організацією, судом, міліцією, школою, спецшколою для дівчат, притулком, родичами, психіатричною лікарнею і т.д. Над дитиною здійснюють насилля, якщо використовують для цього ізоляцію: контролюють її доступ до спілкування з однолітками, дорослими, братами, сестрами, бабусею і дідусем. Над дитиною також здійснюють емоційне насилля, якщо: її принижують, використовують образливі прізвиська; її використовують як довірену особу; при спілкуванні з дитиною виявляється непослідовність; дитину соромлять; здійснюють економічне насиля, не задовільняються її основні потреби, не задовольняються її основні потреби; контролюється його поведінка за допомогою грошей; дорослими розтрачуються сімейні гроші; дитина використовується як засіб економічного торгу при розлученні батьків, як засіб передачі інформації одному з батьків. До дитини відносяться жорстоко, якщо використовують погрози: кинути її, самогубства і нанесення фізичної шкоди собі або родичам. До дитини дорослі відносяться жорстоко, якщо використовують при цьому свої привілеї: обходяться з дитиною як з підлеглим чи слугою; відмовляються інформувати дитину про рішення, які відносяться безпосередньо до неї, її долі (про відвідини її батьками, опікунами); дитину перебивають під час розмови [17, с.25-31].
Можливо, так дорослі зрозуміють усю повноту своєї відповідальності, переглянувши своє ставлення до дітей, а діти зможуть відстоювати свої права та належно оцінять вчинки своїх батьків. В нашому законодавстві говориться, що держава захищає права дитини, дотримується Конвенції і контролює її дотримання. Але все це в ідеалі. Не існує ще в Україні такої організації, яка б дійсно постійно, системно захищала права дитини, відстоювала їх, контролювала дотримання Конвенції ООН про права дитини. Так, існують, звичайно, служби у справах неповнолітніх, різні організації, органи та фонди. Багато зараз у засобах масової інформації друкують телефонів довіри, адрес різних організацій, але постійної, державної, керованої вищими органами організації, яка б насамперед захищала права дитини, не має. Нащо ж тоді було приймати і ратифікувати Конвенцію ООН про права дитини, якщо діти не знають своїх прав, їх не дотримуються й дорослі? Можливо, вірно зробили США, коли не прийняли Конвенцію, бо чесно признались що не можуть гарантувати дотримання й виконання всіх прав та обов’язків перед дітьми. Але надія є . Зараз створений проект про утворення такої потрібної всім нам організації, але це лише проект, скільки його будуть узгоджувати та обговорювати ніхто не знає, але все ж таки це вже щось.Якусь частину обов’язків з цієї майбутньої організації виконують інші органи. Це служби в справах неповнолітніх – спеціальні органи, які існують крім органів опіки та піклування, прокуратури і суду, для захисту справ неповнолітніх в кожному місті чи районі. Згідно із законодавством України такі Служби у справах неповнолітніх створюються при місцевих радах народних депутатів. Співробітники цих служб ведеть облік так званих “неблагополучних сімей” і слідкують за розвитком неповнолітніх у цих сім’ях. Інформацію про дітей з цих сімей, служби можуть отримати від шкіл, поліклінік, і також самих неповнолітніх, які звертаються до них безпосередньо або використовують телефони довіри. По надходженні сигналу про порушення батьками (чи особами ,які їх замінюють) прав дитини Служба у справах неповнолітніх створює комісію у складі працівника Служби, спеціаліста у справах дитинства, психолога, а іноді і працівника міліції, і відвідує помешкання, де проживає неповнолітній із сім’єю. Члени комісії проводять бесіду з батьками, родичами, сусідами, а також, з дозволу батьків, з самими неповнолітніми. У разі, якщо конфлікт не вдається ліквідувати за допомогою бесід та інших заходів впливу, служба у справах неповнолітніх має право звернутись до прокуратури чи суду для порушення справи про позбавлення батьківських прав. У виключних випадках, коли існує реальна загроза життю чи здоров’ю дитини, служба у справах неповнолітніх може негайно вилучити дитину з сім’ї до вирішення судом справи про позбавлення батьківських прав [20, с.1-4].
Зараз в Україні спостерігається багато випадків дискримінації прав людини і дитини. Але не всі знають куди звернутися по допомогу. Тому в пригоді можуть стати адреси деяких міжнародних та інших організацій, створених чи акредитованих в Україні, які займаються вивченням та захистом прав людини або сприяють цьому (Додаток Б).
Права дитини можна реалізовувати через засоби масової інформації.
Журналісти – це голос і вуха громадськості. Як захисники прав людини вони спрямовують увагу до порушень у цій галузі та заохочують уряди й інші організації до змін, що поліпшили б життя людей, інколи роблячи це з неабияким ризиком для власного життя. Журналісти, фоторепортери та автори програм нерідко показують тяжке становище дітей, які потрапили в ситуації, що піддаються контролю з їхнього боку, або яких розбещують чи експлуатують дорослі. Проте, для працівників ЗМІ не менш важливо брати до уваги “дитячу перспективу” в більш традиційних випусках новин. Гарний критерій для оцінювання змін у законодавстві чи фінансовій політиці – подивитися, на скільки виграють чи програють діти в результаті цих змін.
Насамперед, дітей слід поважати, як особистості, хоч вони можуть бути залежними, довірливими, піддаватися експлуатації або зловживанням. Але слід пам’ятати, що згідно з ст.17 Конвенції ООН про права дитини “Дитина має право на доступ до інформації з різноманітних джерел”. Слід заохочувати засоби масової інформації приділяти особливу увагу захистові дитини від шкідливих для неї матеріалів, надаючи дітям можливості говорити за себе – про свої сподівання та страхи, про свої досягнення та про вплив поведінки дорослих на їхнє життя. Працівники ЗМІ зроблять більше для нагадування громадськості про права дітей, аніж зображуючи їх тільки як мовчазних “жертв” або чарівних “янголят”. Врешті-решт, таким чином вони порушують закон, а саме Конвенцію ООН про права дитини, бо згідно із ст.12 “Дитина має право на висловлення своїх поглядів і на те, що її погляди братимуться до уваги”. Ст.13 також торкається цього аспекту – “Дитина має право шукати, отримувати та передавати інформацію в різних формах” [12,с.5-6].Адже засоби масової інформації мають підтримувати дітей, надавати їм можливість самим говорити про свої права та обов’язки.
Те, як ЗМІ зображують або не помічають дітей, може вплинути на рішення, що приймають заради них, та на те, як дивиться на них суспільство. Завдяки своєму становищу у суспільстві працівники засобів масової інформації мають гарні можливості щодо аналізу зусиль всіх зацікавлених організацій і громадян та впливу на тих, хто не дотримується положень Конвенції.
Всі журналісти та працівники ЗМІ зобов’язані дотримуватися якнайвищих етичних та професійних норм і мають сприяти у своїй галузі якомога ширшому розповсюдженню інформації про Міжнародну Конвенцію про права дитини та її наслідки для проведення незалежної журналістської роботи.
Організації ЗМІ повинні розглядати порушення прав дітей та питання, пов’язані з безпекою дітей, їхнім правом на особисте життя, захищеністю, освітою, здоров’ям і соціальним благополуччям, а також всіма формами експлуатації, як важливі проблеми для вивчення та громадського обговорення. Діти мають повне право на особисте життя, за винятком тих моментів, які чітко зазначені в ще одному важливому документі. Це Проект Основних положень та принципів Міжнародної федерації журналістів щодо всвітлення проблем, які торкаються дітей, прийнятий 2 травня 1998 року в м.Ресіфе, у Бразилії. Одним з найважливіших принципів Міжнародної федерації журналістів є принцип, згідно з яким журналістська діяльність, що торкається життя та благополуччя дітей, завжди має здійснюватися з урахуванням вразливого становища дітей. Журналісти та організації ЗМІ мають прагнути до дотримання найвищих форм етичної поведінки при висвітлені проблем, пов’язаних з дітьми. ЗМІ не повинні розглядати та висвітлювати становище дітей лише у вигляді окремих подій; вони мають постійно висвітлювати процеси, які можуть призвести або ведуть до цих подій [18, с.5]. На мою думку, дітям треба надавати більше можливостей для виступів в ЗМІ, де сьогодні дуже багато реклами і переважають комерційні інтереси.Адже у дітей є багато невирішених питань, проблем з якими вони зустрічаються в повсякденному житті.
2.2 Висновки до 2-го розділу
Ефективно права дитини можуть бути забезпечені та захищені тільки за умови позитивних змін у суспільстві.Реалізація соціально-педагогічного захисту можлива тільки завдяки широкому розгортанню мережі служб соціально-педагогічної допомоги дітям і підліткам. На наш погляд ці служби мають враховувати: сфери життєдіяльності дітей (навчальні заклади, місця проживання, місце роботи, дозвілля); актуальні та найтиповіші соціальні і психологічні проблеми дітей (наприклад, питання правового захисту, профілактики відхилень у поведінці, сексуальності, психологічні проблеми); категорії дітей. Специфіка і основна спрямованість соціально-педагогічного захисту дитинства виявляється в послабленні для дітей негативних наслідків та процесів, що відбуваються у суспільстві, а також у створенні умов для реалізації інтересів і життєво важливих потреб дітей завдяки видозмінам і створенню нових соціальних інститутів. Посилення гуманітарної спрямованості соціально-педагогічної діяльності відбивається в її принципах, установці,- від індивіда в його конкретній ситуації до цілісного бачення людини в її широкому соціальному оточенні. Це означає, що соціально педагогічна діяльність покликана спиратися й орієнтуватися на пріоритет загальнолюдських цінностей, а й останні включають широкий погляд на людину в її взаємозвязках з природою, суспільством, глобальними проблемами, продиктованими реаліями,загальнолюдською культурою, а також такими загальнолюдськими цінностями, які сягають корінням родинного середовищ і фундаментальних основ моральності. Лише соціальні працівники і соціальні педагоги у взаємодії з різними мікроструктурами, і особами можуть здійснювати повноцінну правово-захисну політику стосовно дітей. Це дозволить поступово створити Раду шкіл великих міст, Раду виняткових дітей, Інститут “сім’я – школа”, Асоціацію батьків і вчителів, які стануть у подальшому найбільш активними помічниками і соціального педагога і соціального працівника.
ВИСНОВКИ
1. Аналізуючи теоретичні аспекти прав дітей в Україні можемо сказати, що
особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, що були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Головним пріоритетом у захисті прав дитини є якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини.
2. Нами було проаналізоване нормативно-правове забезпечення прав дітей в
Україні. Законодавство України гарантує дитині певні права та свободи, що підтверджуються рядом таких документів, як ратифікована в Україні 1991 року Конвенція ООН про права дитини; Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім’ї, охорони материнства і дитинства (1992р.); Концепція державної сімейної політики (1999р.); Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (2001р.); Закон України “Про охорону дитинства” (2001р.), Сімейний кодекс (2004р.) та інші.
3. Аналіз отриманих результатів, проведеного нами анкетування, допоміг визначити показники усвідомлення дітьми своїх прав. На підставі яких ми
побачили, що діти мають незначне уявлення про свої права. В основному знають про право на освіту та право на свободу слова, мало знають про право на житло, громадянство та охорону здоров’я, взагалі не знають про право на життя, право на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право на таємницю кориспонденції, право бути заслуханою в ході будь-якого розгляду, що стосується дитини, право на свободу совісті та релігії, право на особистий захист від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях та інших.
Діти не знають сутності своїх прав та мають складності у реалізації. Більшість дітей були в ситуаціях, коли порушувались їхні права, однак третя частина дітей не знають куди звертатися в разі порушення своїх прав. Основними документами, які захищають права дитини, вони вважають Конституцію України і Конвенцію про права дитини. Більшість дітей не знають, які організації займаються захистом прав дитини. Тому, на нашу думку, з метою покращення в учнів знань про свої права школа має здійснювати роз’яснення правових матеріалів просвітницького плану, введення мінікурсу “Права дитини” з врахуванням осоливостей вікових груп.
4. Нами було вивчено діяльність соціального педагога з реалізації прав дітей. Ми дійшли до висновку, що соціальні педагоги у взаємодії з різними мікроструктурами і особами можуть здійснювати повноцінну правово-захисну політику стосовно дітей. Це дозволить поступово створити Раду шкіл великих міст, Раду виняткових дітей, Інститут “сім’я-школа”, Асоціацію батьків і вчителів, які стануть у подальшому найбільш активними помічниками і соціального педагога і соціального працівника.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Андрійчук С. Технології соціально-правового захисту дітей із дистантними сім’ями.//Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія № 11.Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка.
2. Управління: Зб.наукових праць.-К.:НПУ ім.М.П. Драгоманова, 2007.- Випуск 5.(частина І).-С.25-28.
3.Коваль Л.Г., Зверєва І.Д., Хлебік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч.посібник. – К.:ЗМН,1997.-390с.
4. Бочарова В.Г.Социальная работа: знакомство с профессией.-М., 1995.- 330с.
5. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи:
Навчальний посібник.- К.:МАУП, 2003.-382с.
6. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник.-К.: “Либідь”, 1997.- 560с.
7. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальнийпосібник /За ред. проф. А.Й.Капської. - К.:Центр навчальної літератури, 2004р.- 352с.
8. Державна доповідь про становище дітей України за підсумками 1997р. - К.,Академпрес,1998.-180с.
9. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник /За ред. Капської. – К., 2000р.- 264с.
10. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів): Част.1. – К., АТ. Видавництво ”Столиця”, 1998.-248с.
11. Нормативно-правове забезпечення діяльності центрів оціальних служб для молоді. Частина І. Організаційна діяльність. Робота з кадрами та державна служба.Фінансово-господарська діяльність.-К.:ДЦССМ, 2003.- 762с.
12. Александрова Т. Формування правової компетентності як превентивний напрям соціально-педагогічної роботи з підлітками// Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.225. Педагогіка та психологія. -Чернівці: Рута, 2005. – С.3-6.
13. Конвенція ООН про права дитини.
14. Шевченко Н.Ю. Реалізація прав дитини в сім’ї //Соціальна педагогіка: теорія та практика//.- 2004р.-№1.-С.58-68.
15. Шевченко Н.Ю. Ставлення батьків до прав дитини //Діти - батьки – сім’я: Випуск 3 . – К.:Наук.світ, 2005.-С.16-21.
16. Копровська І. Основними порушеннями своїх прав діти вважають кривду й погрози, які походять від дорослих// Факти.- 2000.- №1057 .- С.3-4.
17. Рябоконь Л. Дітям – право голосу! //День.- 2001.-№53.-С.2-3.
18.Шевченко Н.Ю. Усвідомлене ставлення батьків до прав дитини:теоретичні аспекти //Проблеми педагогічних технологій:Збірник наукових праць / За заг.ред. В.С.Зубович. Випуск 3-4.- Луцьк: Волинський Академічний дім.- 2004. -С.25-31.
19.ЗМІ та права дітей:практичний посібник для працівників засобів масової інформації. (розроблено ЮНІСЕФ)-PressWise, 1999.- 210с.
20. Шевченко Н.Ю. Соціалізація дитини в сім’ї:правовий аспект // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць/ За заг. Ред.А.Й. Капської. Том ХХІ.- К.: Логос, 2003.- С.48-55.
21. Права дитини : Програми співпраці Уряду України та ЮНІСЕФ на 1998-1999р.р.К.: -240с.
22. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник.-К.; Центр навчальної літератури, 2006.- 464с.
ДОДАТОК А
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ ЗАХИСТУ ДИТИНСТВА.
І.Міжнародні документи
1.Декларація прав дитини (проголошена Генеральною Асамблеєю ООН, 20.11.1959р.).
2.Мінімальні стандартні правила (Пекінські правила) ООН, що стосуються відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх (96 пленарне засідання ГЛ ООН від 29.11.1985р.).
3.Конвенція про права дитини (Резолюція ГА ООН від 20.11.1989р.44/25)
4.Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (Всесвітня зустріч в інтересах дітей—ООН ,м.Нью-Йорк, 30.09.1990р.).
ІІ. Державні документи
1. Конституція України (28.06.1996р.)(витяг)
Ст.3. Людина—найвища соціальна цінність.
Ст.21.Всі люди—вільні, рівні в своїх правах.
Ст.22.Конституційні права і свободи людини гарантуються.
Ст.23.Кожна людина має право на вільний, всебічний розвиток.
Ст.24.Всі громадяни рівні перед законом.
Ст.51.Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття.
Ст.52.Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,покладається на державу.Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
2. Сімейний Кодекс України (10.01.2002р. №2847—111) (витяг)
Ст.2–7; ст.14; ст.16—17; ст.49—50; ст.55; ст.84—89; ст.109; ст.121—197; ст.198—207; ст.207—274; ст.281—289.
3. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”. (від 15.11.2001р. №2789—111) (витяг) Ст.4—15; ст.17.
4. Закон України “Про охорону дитинства”. (від 26.04.2001р. №2402—111 ).
5. Цивільний кодекс України
Ст.31.Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла 14-ти років.
Ст.32.Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від 14-ти до 18-ти років.
Ст.33.Цивільна відповідальність неповнолітньої особи.
Ст.55-79.Права дітей на опіку та піклування.
Ст.281.Право на життя.
Ст.282—290.Сукупність прав щодо охорони здоров’я.
Ст.291.Право на сім’ю.
Ст.292.Право на опіку та піклування.
Ст.293.Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
Ст.294.Право на ім’я .
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення
Ст.13. Відповідальність неповнолітніх.
Ст.24. Заходи впливу, що застосовуються для неповнолітніх.
Ст.184.Невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей.
7. Кодекс законів про працю
Ст.24.п.5.Укладання трудового договору з неповнолітнім.
Ст.187. Права неповнолітніх у трудових правовідносинах.
Ст.189—200.Праця дітей та молоді.
8. Кримінальний кодекс України .
Ст.98—108.Застосування видів покарання для неповнолітніх.
Ст.156.Розбещення неповнолітніх.
Ст.166.Злісне не виконання обов’язків по догляду за дитиною, або за особою щодо якої встановлено опіку чи піклування.
Ст.164.Ухиляння від сплати аліментів на утримання дітей.
9. Кримінально-процесуальний кодекс (28.12.1960р. зі змінами на 28.08.2001р.) Ст.432—449.Провадження у справах про злочини неповнолітніх.
10. Про попередження насильства у сім’ї (Закон від 15.11.2001р №.2789—111).
11. Про охорону дитинства (Закон від 26.04.2001р.№2404,зі змінами від 07.03.2002р.№3109 та 26.09.2002р.№177).
12. Про затвердження положеня про прийомну сім’ю (Постанови КМУ від 26.04.2002р. №565).
13. Про затвердження “Положення про дитячий будинок сімейного типу”(Постанова КМУ від 26.05.2002р.№564).
14. Про соціальну роботу з дітьми та молоддю (Закон від 21.06.2001р.№...)
15. Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам (Закон від16.11.2000р.№2109 та ЗУ від 20.12.2001р.№2905—111).
16. Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями (Указ Президента від 23.06.2001р.№467).
17. Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (Постанова КМУ від 05.04.1994р.№226).
18. Про заходи щодо поліпшення умов виховання,навчання та утримання дітей, які мають вади у фізичному та розумовому розвитку (Постанова КМУ від 29.04.1991р.№103).
19. Про розмір державної допомоги дітям інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД (Постанова КМУ від 23.05.1995р.№356).
20. Про Положення щодо Порядку організації направлення дітей на оздоровлення за кордон.(Постанова КМУ від 02.03.1998р.№263).
21.Про освіту (Закон від 23.05.1991р. №1060 зі змінами від 23.03.1996р.№100).
22.Про невідкладні питання діяльності дитячих навчально-виховних закладів (Постанова КМУ від 23.03.1992р.№143)
23.Положення ро індивідуальне навчання в системі загально-середньої освіти (Наказ Міносвіти України від 01.07.1993р. №230).
24.Про дошкільну освіту (Закон від 11.07.2001р.)
25.Про загальну середню освіту (Закон від 13.05.1999р.)
ДОДАТОК Б
Адреси організацій, які займаються вивченням та захистом прав людини .
Українська асоціація “Міжнародна Амністія”
293720 м.Дрогобич,майдан Ринок, 6, офіс УАМА
Тел.:(032 44 ) 3 83 29
Представництво ООН в Україні
252015,м.Київ вул.Січневого Повстання, 6
Тел.:(044)293 93 63
Міжнародний фонд “Відродження”
254053,Київ-53, вул.Артема, 46
Тел.: 216 25 96
Всеукраїнський комітет захисту прав людини
Київ, вул.Косіора, 10
Тел.:216 73 10
Міжнародне Товариство з прав людини
Київ, площа Л.Українки, 14
Тел.:296 82 95
Центр Інформації і документації Ради Європи
Київ, вул.Саксаганського, 41
Тел.:228 77 79
Українська Правнича Фундація (Український центр з прав людини)
250005,Київ, вул.Червоноармійська, 64
Тел.:227 35 18, 224 35 18