Історія сіл (Грабовець, Білоскірка, Козівка)
СОДЕРЖАНИЕ: Дослідження історії сіл Тернопільської області. Походження назв сіл Грабовець, Білоскірка, Козівка, легенди та перекази про їх заснування, етапи розвитку. Післявоєнні роки, культурне та господарське життя досліджуваних сіл. Памятки та видатні постаті.Курсова робота
Історія сіл (Грабовець, Білоскірка, Козівка)
План
Історія села Грабовець
Історія села Білоскірка
Історія села Козівка
Список використаної літератури
Додаток
Історія села Грабовець
Центр сільської ради з 1991 р., якій підпорядковано с. Білоскірка. Розташоване за 17 км від Тернополя і за 6 км від найближчої залізничної станції Прошова. Село знаходиться на південний схід від Тернополя і розташоване на лівому березі р. Гнізна, яка огинає його великим півколом. Кількість жителів за даними перепису (2001 р.) становила 816 осіб, а у 2002 р. – 850 осіб.
За переказами, в кінці XVII ст. на місці, де розташоване село Грабовець, було невелике поселення, жителі якого проживали в грабовому лісі і охороняли сусіднє містечко Баворів від набігів татар. Після зруйнування татарами Баворова частина його жителів переселилася до Грабівця. Так з’явилося село Грабовець. Пізніше згадується у Йосифінській метриці 1785 р.
Пам’ятки села.
Дерев’яну церкву було збудовано 1881 р., але вона згоріла. Місцевий поміщик О. Созанський, на вимогу батька, збудував кам’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Її будівництво було розпочато 1887 р і закінчено 1906 р. Ян Білінський – перший священик Грабовецької церкви (до 1897).
Пам’ятник січовим стрільцям було виготовлено у 1927 р. скульптором з Товстолуга Миколою Назарко. Кошти на спорудження пам’ятника вислав з далекої Америки житель Грабівця Іван Вишньовський, який через нестатки виїхав на заробітки. Але польська влада не дозволила встановити пам’ятник. Лише у 1941 р. завдяки ініціативі жителя села Івана Березовського пам’ятник було встановлено. З каменю постала жінка з вінком у руці, і жителі назвали його “Молодою Україною”. У 1945 р. пам’ятник було зруйновано і реставровано лише у 1990 р.
На кошти Івана Вишньовського у 1936 р. було збудовано Український Народний дім.
Пам’ятник воїнам-односельчанам, полеглим на фронтах ІІ світової війни був відкритий у 1975 р. на кошти місцевого колгоспу “Комунар” (голова правління – Котко В.А.).
Фігура-оберіг для захисту від стихійних лих збудована у 1897 р. стараннями жителя Грабівця Стефана Бобрівця і його дружини Катерини. За комуністичної влади споруду було пошкоджено і реставровано жителями села у 1991 р.
Пам’ятний хрест на честь скасування панщини було поставлено в центрі села у 1874 р.
У 1897 р. було споруджено пам’ятний хрест Тверезості.
Будівля панського будинку (“Палаци”) була збудована у 1891 р. після 1920 р. будинок як і всі навколишні землі належали польській Академії наук. За комуністичної влади приміщення використовувалось під школу, а зараз в ньому розташована сільська рада.
Нове приміщення Грабовецької ЗОШ І-ІІ ст. було збудоване у 1987 р. В селі працює клуб, бібліотека, ФАП, крамниці.
На околиці села розташована геологічна пам’ятка природи місцевого значення – відслонення нижнього девону площею 0,7 га, яка взята під охорону держави у 1994 р.
Події національно-визвольного руху 30-40 рр. ХХ ст.
Серед учасників оунівського підпілля була жителька села Кучмій Марія Іллівна 1925 р.н. член ОУН, станична. Заарештована 24.06.1947 р. слідчим відділом УМДБ у Тернопільській обл. Засуджена 18.08.1947 р. до 10 років виправно-трудових таборів і 5 років позбавлення прав з конфіскацією майна. Звільнена 01.10.1955 р. Реабілітована у 1993 році.
До середини липня 1945 р. в районі Грабівця діяла боївка “Хіроман” чисельністю 7 осіб
Видатні постаті села.
Кордуба Мирон Пилипович (29. VIII. 1894 р., м. Тернопіль – 21. І. 1980 р, там само) – релігійний діяч, священик УГКЦ. Воював в УСС і УГА (1914-1919). Був парохом у селах Грабовець, Товстолуг та Кип’ячка. 1945 р. виступив проти ліквідації УГКЦ, за що був репресований.
Орест Березовський – кандидат медичних наук. Народився в 1941 р.
В селі проживав поет Борис Щавурський (1989-2000).
Післявоєнні роки.
В травні 1944 р. було створено Грабовецьку МТС. Першим її директором був призначений Іван Горобівський. На цей час підприємство нараховувало 34 працівники.
В червні 1958 року МТС була реорганізована в ремонтно-тракторну станцію (РТС) із числом працюючих 71 особа. В травні 1961 р. РТС перейменовано на Тернопільське районне відділення “Сільгосптехніка”, яке розмістилося у Великих Бірках, а в квітні 1964 р. розпочало роботу.
З листопада 1995 р. підприємство реорганізовано у ВАТ “Агропромтехніка”.
Історія села Білоскірка
З 1991 року належить до Грабовецької сільської ради.
Село знаходиться за 12 км від обласного центру і за 6 км від найбільшої залізничної станції Прошова. Білоскірка лежить на височині, котра стрімко спадає до лівого берега р. Гнізна. Найвища точка з південно-східного боку села становить 342 метри над рівнем моря.
За даними перепису 2001 р. кількість жителів становила 368 осіб (У 2003 р. – 373 особи).
Походження назви села.
Є кілька версій походження назви села. За першою, назва виникла від прізвиська або й ім’я, мотивованого характерною ознакою зовнішності його носія – білою шкірою, білим обличчям
За другою версією припускають, що колись це було грабарське поселення, тобто в ньому розвивалась шкіряна промисловість чи дубильна справа, а саме виправлення, дублення шкіри, тобто білошкірництво.
Ще одну версію висунув історик Я. Стоцький, який вважає, що назва села походить від білого каменя – білої скірки (шкіри) горбків, що тягнуться пасмом між Білоскіркою і Грабовцем, де це біле каміння виступає на поверхню білими острівцями на зеленому килимі горбків.
Жителі села добували цей камінь донедавна, ще років тридцять тому для будови хат, хлівів, а також на продаж.
Перша писемна згадка – 1650 року, в контексті “присяги селян Теребовельської землі про спустошіннє сіл. 3 лютого – 11 марта н.ст. 1650”.
Вдруге село згадується в Йосифінській метриці 1785 року.
Пам’ятки села.
В 1936 р. українці Білоскірки заклали фундамент під греко-католицьку церкву із назвою Пресвятого Серця Христового. Місце будівництва освятив парох сіл Грабівця і Білоскірки о. Мирон Кордуба (1894-1980).
Місцем для церкви став город мешканця села Федора Кожушко, котрий зробив цей дар на пам’ять про загиблого під час Першої світової війни свого сина Михайла. До 1939 р. вдалося вимурувати майже метр стіни церкви, але прихід Червоної Армії і наступні події зупинили будівництво. Комуністична влада у 1939-1941 рр. розібрала недомуровані стіни храму. 12 жовтня 1992 р. в сільському клубі відбулися збори мешканців села, на котрих було вирішено відновити будівництво церкви.
Архітектором храму на фундаменті 1936 року є виходець з Білоскірки, а в даний час архітектор зі Збаража Василь Скочиляс. Вітраж храму виготовила у 1994 р. художник зі Збаража Ольга Чорна, а іконостас зробив у 1995 р. майстер Петровський із Великих Бірок. Дзвіниця вимурувана у 1995 р. сільськими майстрами під керівництвом Михайла Вишньовського. 16 липня 2000 р. на свято Христа Чоловіколюбця (народна назва – Серця Христового) церкву освятив о. мітрат Василь Семенюк у супроводі парохів навколишніх сіл та у присутності кількох сотень віруючих.
Біля дороги між селами Білоскірка і Грабовець встановлено фігуру Матері Божої, яка за часів комуністичної влади була зруйнована і кинута в р. Гнізна. При фінансовому сприянні жителів села Томків Галини і Заблоцької Ольги її було відновлено влітку 1999 р.
У 1898 р. при в’їзді в село було поставлено хрест. В 1999 р. було відновлено капличку на честь місцевої громади.
Події національно-визвольного руху 30-40 рр. ХХ ст.
Крайовий провід ОУН організував в серпні 1941 р. плебісцит серед населення окремих повітів Тернопільщини на підтримку Акта про відновлення Української держави та проти прилучення Галичини до Генеральної губернії. 7 серпня таке опитування відбулося в Білоскірці і свої підписи поставили 63 жителі села.
28 серпня 1945 р. вдень у своїй хаті дільничим уповноваженим НКВС Сівухіним в присутності заступника голови сільради Михайла Білецького виявлено і затримано Бобрівця Романа Івановича, 1927 р.н., котрий був у військовій формі з погонами лейтенанта. В нього було знайдено членський квиток члена ОУН і червону армійську книжку на ім’я старшого сержанта Паршіна. Під час конвоювання Бобрівця до приміщення сільради він почав втікати і на два попереджувальних постріли не зупинився, а третім пострілом був убитий. Його батько в цей час служив у Червоній Армії, а матір затримали.
В 1945 р. Діяльність ОУН і УПА в селі не була такою активною, як в сусідніх селах, хоча була одна діюча криївка, а кілька мешканців села було заарештовано і ув’язнено за прихильність до ОУН: Вишньовський Павло Іванович, Гамівка Іван Васильович, Гуль Семен Іванович, Дерев’яна Магда Михайлівна, Заблоцький Йосип Іванович, Кобильник Володимир Васильович, Крисловська Марія Йосипівна, Паврознік Ольга Павлівна, Римар Орест Андрійович, Римар Петро Степанович, Скочеляс Антін Іванович, Шостак Іван Іванович
У середині 1947 р. в селах Білоскірка, Малий Ходачків, Романівка, Констянтинівка діяла боївка “Хмари”.
Видатні постаті села.
Крупка Ярослав Дмитрович (5.ІІ.1950) – вчений-економіст. Доктор економічних наук (2002), професор (2003). Член-кореспондент Академії будівництва України (1997). Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут (1971). Працював ревізором, головним бухгалтером у будівельних організаціях. Від 1975 р. – викладач кафедри бухгалтерського обліку в промисловості ТАНГу. 1982-87 рр. – на викладацькій роботі у місті Кострома (РФ). Після повернення до Тернополя – у ТАНГ. Від 2003 – директор інституту обліку і аудиту. Автор 110 наукових праць, зокрема двох монографій, сімох навчальних посібників.
У Білоскірці також народились історик Ярослав Стоцький і громадсько-політичний діяч, народний депутат України Василь Деревляний.
Післявоєнні роки. Культурне життя села.
25 жовтня 1948 р. в селі було створено колгосп імені Богдана Хмельницького.
В кінці 50-х – у першій половині 60-х років було укрупнено і райони і колгоспи. Колгоспники Білоскірки були об’єднані в один колгосп із колгоспниками Грабівця і Баворова.
На 1960 р. в селі діяла 4-класна початкова школа, в котрій навчалося 35 учнів.
Від 1913 р. в селі діяла читальня “Просвіти”. Працювали кредитна спілка, двокласна школа.
З кінця 19 століття були фільварок, який належав поміщику О. Созанському, корчма, млин.
На даний час в селі діють ЗОШ 1-го ступеня, клуб, бібліотека, ФАП, крамниця.
Колгоспна земля приватизована (в середньому 2,5 га на особу, котра працювала в колгоспі і віддана в оренду селянській спілці або фермерському господарству).
Історія села Козівка
село культурний історія тернопільська
Центр сільської ради. Розташоване за 25 км від Тернополя і 8 км від найближчої залізничної станції Прошова. Село знаходиться на південний схід від Тернополя і простягається на 4 км по обидва береги р. Сорока, притоки р. Гнізна.
Кількість жителів за даними перепису (2001 р.) становила 790 осіб.
Походження села. Легенди та перекази.
Первісне поселення вперше згадується у письмових джерелах за 1564 р. під назвою Лозівка.
За переказами старих людей давнє поселення знаходилось у Яру, який називали Бендери, на південь від теперішньої Козівки. Під час Татарських нападів поселення було зруйноване, а люди, що врятувалися, переселились поблизу р. Сороки, береги якої вкривали розкішні густі лози. Саме з цим пов’язують первісну назву села – Лозівка. Згодом у цих місцях почали розводити кіз і, напевно, через це село змінило свою назву на теперішню.
Цікаву історію розповів житель села Василь Назар, яка пов’язана з іменем о. Д. Білинського, який був парохом Козівки у 1835 – 1851 рр. Півтора століття тому отець Дмитро літнього дня поглянув на небо і побачив, що з боку Грабівця на Козівку насувається величезна чорна хмара. “Бути біді” – подумав отець. підпираючись палицею (був у дуже поважному віці), вийшов парох на церковні поля і почав ревно молитися, просити у Господа прощення за провини людей. Благав відвести бурю, що мала завдати великої шкоди селу і полям. При цьому він палицею ніби відганяв грізну хмару. Великою була віра отця Дмитра, а Божа сила іще могутніша, бо загроза стихії минула. у подяку господу за спасіння людей і їхньої праці о. Д. Білинський відправив у старій дерев’яній церкві не одну літургію. А перед святом Божого Тіла попросив запрягти пару сильних і гарних волів і взяв з собою двох вродливих хлопців-одинаків, яким не виповнилося 18 років. Разом вони йшли навколо Козівки з молитвами і плугом оборювали поля. На кожному куті поля читалося Євангеліє. Після процесії перед церквою о. Дмитро мав велику проповідь перед парафіянами у кінці якої мовив: “Доки існує Козівка, село буде захищене від бурі, градобою, вогню”. Відтоді ніяких великих природних стихій у Козівці не було. ЇЇ жителі вірять, що божа сила їх береже. Традиція виходу на поля церковного брацтва перед святом божого тіла збереглася і зараз. Нинішній парох Козівки о. Василь Брегін кропить свяченою водою землю, а люди спільно моляться за добрий врожай, за мир і спокій в Україні.
Пам’ятки села.
Церква св. Миколая (кам’яна) побудована в 1888 р. Капличка між Козівкою та Сороцьким побудована в 1991 р. Збереглася козацька могила. В центрі села встановлено пам’ятний хрест на честь скасування паншини. У 1990 р. насипано могилу Січовим стрільцям. Споруджено пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у ІІ світовій війні (1968 р.). Перший в області пам’ятник Степану Бандері (1992 р., скульптор Б. Григоренко). Навпроти нього поставлено фігуру Матері Божої (1998 р.). Народний дім споруджено протягом 1933-1934 рр., в якому були розміщені всі українські організації. Новий корпус школи побудовано в 1975 р.
Національно-визвольний рух на селі.
23 листопада 1918 р. польський відділ під командою полковника Ч. Рибінського, сформований в Одесі, перейшов кордон під Сатановим і направився до Тернополя. Він складався з 22 офіцерів і 700 жовнірів. Полковник ЗУНР Дмитро Вітовський вислав назустріч січовиків, які 27 листопада під с. Козівка оточили польський загін і взяли у полон. Решта групи, яка залишилася в Микулинцях склала зброю. Полонених відвезли до Тернополя.
В селі було створено військову організацію “Стшелєц”, члени якої жорстоко били тих українців, які носили вишиті сорочки. Було організовано й інші польські товариства (“Школа Людова”, “Кулко Рольніче”).
Осередок ОУН в селі було створено в 1939 р. Його очолювали Поляк Михайло, Гурин Йосип та Петрик Іван.
22 березня 1944 р. в село повернулась більшовицька влада. Поляки із сусідніх сіл разом з карателями НКВД здійснювали облави в селі, грабували і палили хати, вбивали невинних людей і переслідували членів ОУН. Першою їх жертвою став Петрик Василь. Пізніше заарештували Петрика Івана та Сампару Ярослава, жителя с. Прошова, якого на другий день у с. Сороцьке було вбито при спробі втекти.
15 листопада 1944 р. під час облави на Козівку більшовики вбили члена ОУН Омеляна Сагана. 26 січня 1945 року під час облави загинув член ОУН Михайло Рій. 28 січня того ж року в бою з енкаведистами загинули члени ОУН Осип Бадовський та Михайло Баб’як (псевдо “Дуб”). 16 березня 1945 р. під час облави загинув симпатик ОУН Василь Боднарчук.
Докладний перелік жителів села, які тим чи іншим чином були пов’язані з ОУН та УПА див. додаток 1. Серед основних слід виділити Лютого Ілярія (“Чугайстер”) 1912 р.н., с. Ремезівці, нині Золочівського р-ну Львівської обл. – 24.01.1945 р., с. Козівка, нині Тернопільського р-ну. діяч ОУН і УПА. Від 1941 – районний провідник Перемишлянщини (нині Львівська обл.). Від 1942 р. – повітовий військовий референт Зборівщини, 1943 р. – обласний військовий референт Тернопільщини. На початку 1944 р. – член штабу воєнної округи “Лисоня”, начальник персонального відділу в ранзі старшого булавного, восени – командир куреня. Загинув в бою разом з окружним господарчим “Тетивою”.
На кінець 1945 р. в зоні дій сіл Прошова, Козівка, Кип’ячка діяла боївка районного провідника Володимира Демківа (“В’ятича”) чисельністю 21 особа, а також боївка кущового провідника “Нечая” (6 повстанців) – зона дій села Константинівка, Прошова, Козівка.
З січня 1946 р. у с. Застінка під час облави енкавнедисти оточили Володимира Демківа та 2 повстанців. В. Демків застрелився.
У середині 1947 р. в селах Козівка, Прошова, Остальці та Сущин діяла боївка “Дира”.
У січні 1945 та 7 липня 1946 рр. на хуторі Боднарка внаслідок боїв енкаведистів із повстанцями полягло відповідно 7 і 6 повстанців.
У січні 1945 р. загинули 7 повстанців, серед яких були мешканець Козівки Гарматій Михайло (“Захар”), “Черешняк” із с. Турівка та житель с. Великі Гаї, прізвище невідоме, псевдо “Івасько”. Можливо, це був Брик Іван Дмитрович, 1921 р.н. Спочатку їх поховали на хуторському цвинтарі, де ховали людей, котрі померли від холери, але на другу ніч їх тіла перенесли на сільський цвинтар.
7 липня 1946 р. на подвір’ї сім’ї Івана Бучковського відбувся бій 6 повстанців з енкаведистами. Сили були нерівні, тому що на допомогу Великобірківському гарнізону прибула допомога із Скалата та Теребовлі. Всі 6 повстанців загинули: Іван Бучковський з дочкою Катериною, брати Бунт Михайло та Бунт Йосип, невідомий повстанець з Хоросткова і провідник “Вихор” з Львівщини. У 1995 р. на цьому подвір’ї насипали могилу борцям за волю України, а у колишній криївці облаштували музей.
18 квітня 1950 р. у Великих Гаях відбувся останній бій повстанців із енкаведистами. Загинули підпільники, які квартирували у селі. Серед них і Богдан Потіха (“Дарій”) з Козівки.
Загалом за участь у визвольному русі було репресовано 119 молодих людей села.
Культурне та господарське життя села.
Колгосп в Козівці було створено в 1945 р. У селі діють ЗОШ І-ІІ ст., Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділ зв’язку.
Першу школу в селі відкрили у 1850 р. Навчання велося українською мовою і навчав дітей лише один вчитель. В 1894 р. було добудовано ще одну класну кімнату та закріплено ще одного вчителя. Управителями школи були поляки (Лібасовський, Роговський, Чесніковський, Рутка), а вчителями українці (Пастушенко, Паливода, Горошко, Федишин, Завадович, Петровський, Гриценівна (Грицина). Хоч школа офіційно була з українською мовою навчання, проте уже в 1 класі діти вчилися за польським букварем.
Ще з часів панської Польщі залишилося 2 фільварки: один з них належав Мохнацькому, а другий – Созанському.
Перед ІІ світовою війною в селі було майже 500 господарств та проживало 2500 мешканців, в тому числі 85 поляків і 46 євреїв.
До Козівки приєднано хутір Боднарка, на якому є джерело сірчаної води.
“Просвіта” в селі почала діяти з 1896 р., коли було засновано хату-читальню. Першим головою читальні був Павлик, а його наступником І. Петрик.
В 1906 р. було створено першу споживчу кооперативу, яка мала власний будинок, в якому були розташовані крамниця і магазин.
В 1907 р. в Козівці було засновано філію товариства “Січ”, до якої записалося біля 80 чоловік.
Тоді ж у селі було створено церковний хор під керівництвом дяка Крушельницького. Організовано також драматичний гурток, який ставив час від часу п’єси для жителів села.
Деякі заможні селяни почали посилати своїх дітей вчитися у Тернопіль. Першим мешканцем села, який закінчив гімназію та теологічні студії, а згодом став священиком був О. Яросевич. Михайло Добромиль став лікарем, працював у Гримайлові, а потім у Тернополі. Микола Бунт, Ольга Шептицька, Василь Задорожний і Микола Шевчук здобули фах учителя. Михайло Снітинський закінчив Торговельну академію у Відні, був директором “Союзу кооператив”. Микола Петрик закінчив теологічні студії, але священиком не став, а пішов захищати рідну землю і загинув на Східній Україні у 1918 р.
Декілька хлопців закінчили у Гримайлові столярську школу і стали кваліфікованими ремісниками.
В селі було створено також ковальсько-технічну робітню братів Росолинських, в якій працювало понад 10 працівників.
Видатні постаті села.
Білинський Йосип Іларіонович (1859 / 1860 – 1925 / 1926). народився в с. Козівка. Закінчив гімназію у Самборі та фармаційне відділення філософського ф-ту Львівського університету. У 1880-х рр. прибув до Єгипту, де займався аптекарською справою, опановував арабську медицину, пізніше став власником аптеки в Каїрі та предворним аптекарем єгипетського хедива. Підтримував стосунки з рідним краєм, давав кошти на видання творів українських письменників, зокрема І. Франка, випуск періодичних видань, на підтримку студентського руху у Львові за перетворення університету в український, на розвиток освіти, зокрема на будівництво бурс у Тернополі та Новому Сончі (Польща). Коштами допомагав навчанню дітей бідних селян, сприяв лікуванню в Єгипті Лесі Українки, Дмитра Яворницького, Бориса Грінченка, а також підтримував дружні стосунки з Соломією Крушельницькою, яка була на гастролях у Єгипті. Навесні 1912 р. приїжджав у Козівку вклонитися могилі батька. На початку І світової війни став одним із організаторів забезпечення українських полків медичним персоналом і медикаментами, пожертвував велику суму грошей на організацію медичного обслуговування в Галичині. Останні роки життя провів у маєтку Монтус (Швейцарія), де і помер. Його сестра Марія Білинська (1864, м. Тернопіль – 30.XII. 1937, м. Львів) – педагог, громадська діячка, дружина Василя Білецького (1857 – 1931) – професора історії в гімназіях Самбора, Тернополя і Львова.
Довголітніми парохами села були отці Білинські (батько і син). Один з них служив церкві 55 років. Після його смерті парохом став о. Клиш, який був прихильником москвофільства і під час І світової війни втік на схід. Тоді парафію адміністрував о. Онуферко Антоній, але незабаром помер і його змінив о. Волошинський.
У 1830 р. дочка священика Д. Білинського Домініка вийшла заміж за священика Григорія Григоровича Барвінського (1802 – 1880). Від цього шлюбу народилися видатні діячі української культури Володимир, Іван, Іполит, Олександр та Осип Барвінські.
Гесюк Володимир Федорович 1892 р.н. стрілець УГА. Працював головним бухгалтером “Плодовочторгу” (м. Харків). Заарештований 28. IV. 1938 р. за участь в антирадянській націоналістичній організації і засуджений до 5 років виправно-трудових таборів. Звільнений помер у 1942 р.
Дацик Іван (31. ІІІ. 1897, с. Козівка – 29.VII. 1983, м. Садбурн, Канада) – громадський діяч, кооператор. До І світової війни навчався в Тернопільській гімназії. У 1918 р. – доброволець УГА. Після війни закінчив учительську семінарію. В 1928 р. виїхав до Канади. Фінансово підтримував українські громадські організації, зокрема був меценатом Енциклопедії українознавства.
Ковальчук Євген Йосипович (26.VI. 1948 р.) – різбляр по дереву, живописець. Закінчив ПТУ № 9 (1966) студію образотворчого мистецтва (1968) у Тернополі, технікум прикладного мистецтва у м. Косів (1975). 1975 – 1991 рр. – художник-конструктор ВО з виготовлення меблів і деревообробки в смт Микулинці. Учасник обласних та республіканських виставок у містах: Тернопіль (1982, 1985 – 1989, 1991 – 1993, 1995, 1997 1999), Київ (1991 – 1992, 1994, 1999), персональних: Микулинці (1996), Теребовля (1997). Вироби зберігаються у ТОКМ, музеї м. Сан-Паулу (Бразилія), приватних колекціях у США і Канаді.
Йосип Сагаль – учасник хорової капели ВО “Тернопільський комбайновий завод”, яка діяла з березня 1974 до 1989 р.
Володимир Снітинський (11.II. 1948 р., с. Козівка). Дитячі та юнацькі роки пройшли в с. Прошова. Закінчив Баворівську середню школу. У 1972 р. здобув вищу освіту у Львівському зооветеринарному інституті (нині Львівська Ветеринарна Академія ім. Степана Гжицького) на факультеті ветеринарії. 1973 р. – кандидат біологічних наук, а з 1988 р. – доктор біологічних наук зі спеціальності “біохімія”. З 1 липня 1998 р. призначений ректором Львівського державного аграрного університету. Автор понад 150 наукових праць, які широко відомі не лише серед кола вчених України, але і за її межами.
Список використаної літератури
1. Визначні постаті Тернопілля. – Київ: Дніпро, 2003.
2. ДАТО. – Ф.п. – Оп.1. – Сп. 20. – Арк. 1.
3. ДАТО. – Ф.п. – 12. – Оп. 1.– Сп. 8. – Арк. 6.
4. ДАТО. – Ф.п. – 12. – Оп. 1. – Сп. 20. – Арк.1.
5. ДАТО. – Ф.п. – Оп.1. – Сп. 8. – Арк. 65.
6. Жерела до історії України-Руси. – Львів, 1901. – Т. V.
7. За честь і славу, за народ! – Збруч, 2003.
8. Земля Тернопільська. Туристичний путівник. Тернопіль: Джура. – 2003 р.
9. Ігор Дуда. Тернопіль 1914-1920. – В кн.: Тернопілля ’95. Регіональний річник. – Тернопіль, 1995. – С. 26.
10. Йосифінська (1785-1788) і Францисканська (1819-1820) метрики. Перші поземельні кадастри Галичини: Покажчик населених пунктів. – К., 1865.
11. Літопис УПА. – Торонто, 1985. – Т. 11. – С. 16.
12. Сергійчук Володимир. Український здвиг: Поділля. 1939-1955. – К.: Українська видавнича спілка, 2005.
13. Тернопілля ’98 / ’99. Регіональний річник. – Тернопіль: Збруч, 2003. – С. 237-239.
14. Тернопільський Енциклопедичний Словник. – Тернопіль: Збруч, 2005. – Т. 2.
15. Худаш М.Л., Демчик М.О. Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів. – К., 1991.
16. Шематизм духовенства Львівської архієпархії 1835-36. – Львів, 1935.
17. Ярослав Стоцький. Білоскірки спалена сльоза. Поезії та історичний нарис. – Тернопіль: Астон, 2002. – 96 с.
Додаток
Учасники національно-визвольного руху с. Козівка
| Прізвище, ім’я, по-батькові | Діяльність в ОУН та УПА |
| Бадовська (Гарматій) Михайлина Іллівна, 1909 р.н. | симпатик |
| Боднарчук Андрій Іванович, 1897 р.н. | симпатик |
| Боднарчук Василь Григорович, 1893 р.н. | симпатик |
| Боднарчук Євген Іванович, 1928 р.н. | забезпечував харчами оунівське підпілля |
| Боднарчук Зіновій Андрійович, 1920 р.н. | переховував у власному домі членів ОУН, забезпечував продуктами харчування |
| Боднарчук Степан Ількович, 1929 р.н. | допомагав оунівському підпіллю |
| Бунт Василь Іванович (“Барабаш”), 1917 р.н. | симпатик |
| Бунт Василь Миколайович, 1886 р.н. | симпатик |
| Бунт Ганна Степанівна, 1904 р.н. | симпатик |
| Бунт Йосип Іванович, 1927 р.н. | підпільник |
| Бунт Марія Іванівна, 1898 р.н. | симпатик оунівського підпілля |
| Бунт Михайло Данилович, 1894 р.н. | симпатик оунівського підпілля |
| Бунт Михайло Іванович (“Буревій”), 1921 р.н | член Юнацтва ОУН, вояк УПА |
| Бунт Ярослава Михайлівна, 1927 р.н | симпатик |
| Бучковський Іван, 1872 р.н. | симпатик підпілля |
| Василюк (Матулка) Стефанія Михайлівна, 1930 р.н. | в її домі переховувались повстанці |
| Веселик (Гурин) Марія Йосипівна, 1917 р.н. | зв’язкова ОУН-УПА |
| Виспянська Катерина Петрівна, 1911 р.н. | підтримувала зв’язок з УПА |
| Вів’юрка Степан Андрійович, 1909 р.н. | підтримував зв’язок з ОУН |
| Вовків Дмитро Васильович, 1928 р.н. | член Юнацтва ОУН |
| Волошинська Олена Мар’янівна, 1917 р.н. | симпатик |
| Галушка Катерина Іванівна, 1896 р.н. | симпатик ОУН-УПА |
| Галушка Михайло Васильович, 1913 р.н. | симпатик ОУН |
| Гарбіш Іван Михайлович, 1930 р.н. | підтримував зв’язок з ОУН |
| Гарбіш (Яросевич) Стефанія Михайлівна, 1928 р.н. | симпатик ОУН |
| Гарбович Броніслав Іванович (“Гонта”), 1912 р.н. | член ОУН |
| Гарматій Йосип Іванович, 1885 р.н. | симпатик ОУН-УПА |
| Гарматій Михайло Йосипович (“Орест”), 1922 р.н. | бойовик районового референта СБ |
| Гарматій Михайло Миколайович (“Захар”), 1902 р.н. | член ОУН |
| Гарматій Михайло Михайлович (“Гранчак”), 1914 р.н. | член ОУН-УПА |
| Гарматій Роман Михайлович, 1924 р.н. | підтримував зв’язок з оунівським підпіллям |
| Гарматій Степан Михайлович, 1927 р.н. | симпатик |
| Гурин Йосип Васильович, 1920 р.н. | підрайоновий провідник ОУН |
| Гурин Катерина Василівна, 1919 р.н. | зв’язкова ОУН |
| Дацик Зеновій Андрійович (“Богун”), 1923 р.н. | бойовик при СКВ |
| Демчишин Василь Іванович, 1905 р.н. | священик с. Козівка 1942-1948, симпатик ОУН |
| Доброміль Володимир Іванович, 1914 р.н. | симпатик ОУН |
| Доброміль Іван Іванович, 1917 р.н. | симпатик ОУН |
| Доброміль Михайло Миколайович, 1890 р.н. | член ОУН |
| Задорожний Василь Михайлович, 1932 р.н. | симпатик підпілля |
| Задорожний Григорій Григорович, 1921 р.н. | член Юнацтва ОУН |
| Задорожний Іван Михайлович (“Всегоренко”), 1922 р.н. | член ОУН, зв’язковий |
| Задорожний Ілько Дмитрович, 1909 р.н. | симпатик ОУН |
| Задорожний Микола Григорович, 1924 р.н. | симпатик ОУН |
| Кобель (Черніх) Надія Михайлівна, 1928 р.н. | зв’язкова ОУН |
| Копистинський Іван (“Давибіда”), 1914 р.н. | вояк УПА |
| Кохан Федір Семенович, 1905 р.н. | член ОУН, станичний |
| Мазур (Бучковська) Катерина Іванівна, 1911 р.н. | симпатик підпілля |
| Матулка Текля Лук’янівна, 1902 р.н. | симпатик ОУН |
| Мельник Михайло Степанович, 1896 р.н. | член ОУН, вояк УПА |
| Олійник Іван Дмитрович, 1900 р.н. | член ОУН |
| Опир Михайло Андрійович, 1929 р.н. | симпатик ОУН |
| Пасічник (Бунт) Марія Василівна, 1920 р.н. | зв’язкова підпілля, станична |
| Петрик Василь Пилипович, 1909 р.н. | член ОУН |
| Петрик Іван Васильович, 1919 р.н. | член ОУН |
| Петрик Йосип Васильович, 1928 р.н. | симпатик ОУН |
| Петрик Микола Іванович, 1910 р.н. | симпатик підпілля |
| Петрик Михайло Васильович, 1914 р.н. | симпатик ОУН |
| Петрик Михайло Васильович, 1922 р.н. | симпатик ОУН |
| Петюх Іван Ількович, 1921 р.н. | симпатик ОУН |
| Поляк Михайло Іванович – “Нечай”, 1919 р.н. | член ОУН, вояк УПА |
| Потіха Богдан Іванович – “Дарій”, 1925 р.н. | вояк УПА |
| Потіха Микола Михайлович – “Левко”, “Дир”, 1925 р.н. | член ОУН, Кущовий провідник у 1945-1947, Районний провідник 1949-1951 |
| Рибак Сильвестр Васильович, 1894 р.н. | симпатик ОУН |
| Рій Михайло Йосипович, 1928 р.н. | симпатик ОУН |
| Рій михайло Йосипович, 1913 р.н. | симпатик ОУН |
| Росолинський Микола Іванович, 1923 р.н. | симпатик підпілля |
| Росолинський Михайло Іванович, 1921 р.н. | симпатик підпілля |
| Сагаль Василь Миколайович, 1923 р.н. | член Юнацтва ОУН, учасник підпілля |
| Сагаль Йосип Ількович, 1924 р.н. | підтримував зв’язок з ОУН-УПА |
| Сагаль Омелян Миколайович, 1917 р.н. | член ОУН |
| Сагаль Ярослав Миколайович, 1923 р.н. | член Юнацтва ОУН, підпілля |
| Сенчишин Михайло Миколайович, 1926 р.н. | симпатик оунівського підпілля |
| Синоруб Роман Іванович, 1919 р.н. | член ОУН |
| Совальський Володимир Андрійович, 1912 р.н. | симпатик ОУН |
| Совальський Іван Андрійович, 1916 р.н. | член ОУН |
| Чеплюк Стефанія Миколаївна, 1921 р.н. | симпатик ОУН |
| Шептицька Оксана Миколаївна, 1923 р.н. | член ОУН |