Сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації
СОДЕРЖАНИЕ: Поняття та сутність інформатизації, тенденції її історичного розвитку. Особливості впливу глобалізації на інформатизацію сучасного суспільства. Пропозиції та пріоритетні напрямки її вдосконалення, в тому числі із застосуванням комп’ютерних технологій.Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний економічний університет
Вінницький інститут економіки
Кафедра економіки підприємств і корпорацій
Спеціальність 7.050107 - економіка підприємства
Дипломна робота за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст»
СУЧАСНІ ПАРАДИГМИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Вінниця – 2010
АНОТАЦІЯ
Данилевич О.С. Сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації. - Рукопис.
Дослідження на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» за спеціальністю 7.050107 «Економіка підприємства» - ВІЕ ТНЕУ. - Вінниця, 2010.
Розглянуто актуальні питання сучаних парадигм інформатизації суспільства в умовах глобалізації. Досліджується доцільність використання інформації та інформаційних технологій у сучасному суспільстві в умовах глобалізації. Робота пройшла апробацію на конференції «Інформатизація сучасного суспільства» та відображено в доповіді: «Вплив процесів інформатизації на розвиток суспільства», де підтвердили актуальність даного дослідження.
ANNOTATION
Danilevich O.S. The modern paradigm of information society in the context of globalization. - Manuscript.
Study for a qualification level «expert» specialty 7.050107 Economy Enterprise - VIE TNEU. - Vinnitsa, 2010.
Consider current issues suchanyh paradigms of information society in conditions of globalization. Study the feasibility of using information and information technology in modern society under globalization. The work was approved at the conference «Informatization of modern society» and reflected in the report: «The impact of Information on the society», where confirmed the relevance of this study.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
1.1 Поняття та сутність інформатизації суспільства в умовах глобалізації
1.2 Тенденції історичного розвитку інформатизації суспільства
1.3 Нормативно-правова база інформатизації суспільства
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
2.1 Особливості впливу глобалізаційних процесів на інформатизацію сучасного суспільства
2.2 Сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
3.1 Пропозиції та пріоритетні напрямки вдосконалення інформатизації суспільства
3.2 Вдосконалення інформатизації суспільства в умовах глобалізації із застосуванням комп’ютерних технологій
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку поєднуючі процеси змінили ідеологію і політику суспільного розвитку суб’єктів глобальної цивілізації. Ця реальність стала умовою існування сучасної цивілізації і детермінує актуальність наукової тематики в різних галузях знання. Проблеми майбутнього людства вже декілька десятиліть знаходяться в центрі світової наукової думки.
Практичним доказом актуальності теми є процеси становлення інформаційного суспільства у світовому масштабі, підтримка їх політичним керівництвом сучасних держав: прийнято «Окінавську Хартію інформаційного суспільства» лідерами країн Великої Вісімки (2000 р., Окінава); зроблено «Спільну Заяву уряду Російської Федерації і Комісії Європейських спільнот», розроблено та прийнято «Концептуальну базу побудови в Росії інформаційного суспільства» Державною комісією з інформатизації при Держкомітеті РФ по зв’язку та інформатизації (1999 р.). В навчальних закладах Росії викладається спецкурс «Державна інформаційна політика». В Україні діє Закон України «Про інформацію», інші законодавчі акти з питань визначення, використання і захисту інформації, підписано низку Указів Президента України стосовно інформаційного суспільства. В цілому на сьогодні вже визначились три світові моделі розвитку інформаційного суспільства - європейська, латиноамериканська, азіатська.
Феноменом нашого часу є прискорення соціального прогресу на основі інформаційних технологій, розвиток усвідомлення, в тому разі і правового. Це зумовлює актуальність дослідження проблеми соціально-правової детермінанти суспільного розвитку в умовах глобальної інформатизації. Тому актуальним постає завдання праксеологічного відображення правового стану інформаційного суспільства на глобальному та локальному рівнях. З цією метою здійснено аксіологічний, гносеологічний, онтологічний та антропологічний аналіз проблеми.
Оскільки глобальне інформаційне суспільство будується локально, в межах трьох його моделей, і стало глобальним політичним, ідеологічним, соціально-практичним явищем, то актуальним постає завдання вивчити досвід інших країн щодо прийняття Україною участі в цих процесах.
Актуальність даної тематики також полягає в недостатній її розробці у вітчизняній філософії, що теж потребує філософської рефлексії.
Мета дослідження - обґрунтування теоретичних, науково-методологічних положень та практичних рекомендацій щодо інформатизації суспільства в умовах глобалізації.
Для реалізації поставленої мети визначаються наступні дослідницькі завдання:
- розкрити поняття та зміст інформатизації суспільства в умовах глобалізації;
- зробити аналіз історичних тенденцій розвитку інформаційного суспільства;
- вивчити нормативно-правову базу інформатизації суспільства;
- виявити особливості впливу глобалізаційних процесів на інформа-тизацію сучасного суспільства;
- визначити сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації;
- розробити пропозиції та пріоритетні напрямки вдосконалення інфор-матизації суспільства.
Об’єктом дослідження є інформаційне суспільство.
Предметом дослідження є відносини, що виникають у суспільстві в процесі його інформатизації.
Методологічними засадами роботи є діалектичний і феноменолого-герменевтичний підходи, які спільно сприяють більш повному соціально-філософському та історико-філософському аналізу інформаційно-технологічного прогресу взагалі та його соціально-правового аспекту, зокрема. Окрім цього, аксіологічний та антропологічний підхід до аналізу заявленої проблеми розцінюється як основна методологічна установка й інтенція соціально-філософського дискурсу про глобальну інформатизацію та її соціально-правовий детермінізм. Усе дослідження ґрунтується на фундаментальному гносеологічному принципі єдності логічного та історичного.
Практичне значення даного дослідження полягає у тому, що одержані результати, щодо розвитку інформатизації суспільства, як загалом, так і України. Розроблені пропозиції щодо розв’язання проблем інформатизації суспільства в умовах глобалізації, можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення тем з економічних дисциплін, тісно пов’язаних з соціальною та інформаційною сферами.
Дипломна робота складається із вступу, основної частини, висновків та списку використаних джерел. Робота викладена на 85 сторінках.
У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначена мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база методів дослідження.
У першому розділі дослідження розкритті теоретичні та методологічні аспекти інформатизації суспільства в умовах глобалізації, окреслено правове поле інформатизації суспільства.
У другому розділі проаналізовано дослідження стану інформатизації суспільства в умовах глобалізації. Визначенні сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації.
Третій розділ містить пропозиції та пріоритетні напрямки вдосконалення інформатизації суспільства, а також можливість застосування комп’ютерних технологій в процесі вдосконалення інформатизації суспільства.
У висновках сформовано та досліджено основні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації. Вказано на основні напрямки інформатизації суспільста. Визначено пропозиції та пріоритетні напрямки інформатизації суспільства в умовах глобалізації.
Дане дослідження пройшло апробацію на конференції «Науково-дослідна робота студентів: формування особистості майбутнього вченого, фахівця високої кваліфікації» та відображено в доповіді: «Вплив процесів інформатизації на розвиток суспільства» на 207 сторінках.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
1.1 Поняття та сутність інформатизації суспільства в умовах глобалізації
Інформатизація суспільства на сучасному розвитку посідає досить важливе місце. Дає можливість більшиш комунікативних зв’язків різних соціальних груп та суспільств.
Інформаційне суспільство - це суспільтво, де всі засоби інформаційної технології, тобто компютери, інтегровані системи, кабельний, супутниковий та інший звязок, відеопристрій, програмне забезпечення, наукові дослідження, націлені на те, аби зробити інформацію загальнодоступною, що активно впроваджується у виробництво і життя [17, 54].
Інформаційне суспільство в американській національній інформаційній інфраструктурі визначається як суспільство, в якому: кращі школи, вчителі та курси стають доступними всім студентам незалежно від географічних умов, відстані, ресурсів і працездатності; величезний потенціал мистецтва, літератури і науки стає доступним не тільки у великих організаціях, бібліотеках, музеях; послуги охорони здоровя і соціальні послуги стають доступними в інтерактивному режимі кожному своєчасно і в необхідному місці; у кожного є шанс жити в різних місцях без втрати можливості повноцінно працювати в офісі через електронні магістралі; невеликі фірми можуть отримувати замовлення з усього світу електронним шляхом; кожний може дивитися останні фільми, звертатися в банк, магазин зі свого будинку; кожний може отримувати державну інформацію прямо або через місцеві бібліотеки, легко вступати в контакти з державними службовцями; державні, ділові структури можуть обмінюватися інформацією електронним шляхом, знижуючи обсяг паперової роботи і поліпшуючи якість послуг [12, 59].
Динамічний суперечливий процес, який сьогодні переживає українське суспільство, повязаний як із труднощами становлення незалежної держави, так і з пошуком певної моделі суспільно-політичного, економічного розвитку, способів оновлення соціокультурного життя. Характерною рисою цього процесу є інформаційна культура суспільства як показник задоволення соціальних, політичних, економічних і духовних потреб [15, 142].
Інформатизація суспільства поставила ряд соціокультурних проблем, які потребують нових методів і підходів до розвязання. Розгляд соціально-культурних проблем сучасного суспільства, формування його інформаційної культури почалося лише на межі 80-90-х років ХХ століття і поступово стало предметом спеціального дослідження. Однак спеціальних праць, в яких би комплексно розглядались проблеми формування сучасної культури, її функціонування і розвиток на різних рівнях не так і багато. Водночас у філософії, соціології, журналістиці відбувався процес нагромадження знань, які ставали основою для вивчення проблеми, що досліджується. Від початку античної епохи теоретики наполегливо шукали осмислення феномену духовності. Йдеться про роботи Арістотеля, Ф. Аквінського, Ф. Белока, Г. Гегеля, І. Канта, Д. Локка, О. Шпенглера та ін. Проблеми цивілізації культури проаналізовані в працях Д. Белла, М. Вебера, Дж. Оруела, М. Порота, П. Сорокіна та ін.
Цілий ряд досліджень проблемної галузі «людина - культура», «людина - цивілізація», «людина - інформація», нових підходів міститься у сучасних публікаціях В.П. Андрущенка, О.І. Арнольдова, Є.К. Бистрицького, Л.В. Губерського, В.Ф. Іванова, В.Г. Кременя, О.М. Мироненка, А.З. Москаленка, О.Ф. Коновця, О.І. Погорілого, Ю.Д. Прилюка, В.І. Шинкарука та ін.
Узагальнення підходів різних дослідників можна бачити в одній з найновіших праць Дж. Лалла «Мас-медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід». Сьогодні діяльність мас-медіа, як і характер масової комунікації, визначається глобальними процесами, без дослідження яких неможливе розуміння закономірностей розвитку культури в сучасних умовах. «Символічна та медіа-опосередкована природа сучасної культури разом з небувалою міграцією людей з однієї частини світу в іншу, зазначає Дж. Лалл у своїй роботі, зруйнувала традиційні підвалини культури. В сучасному складному світі комунікація є тим соціальним стрижнем, у якому перетинаються, взаємодіють і взаємовпливають міжлюдські стосунки, технологічні відкриття, політико-господарчі заходи та культурні прагнення. Будь-яке дослідження культури в глобалізованому, обплетеному мас-медіа й «Інтернетом» світі мусить брати до уваги всеохопний аспект комунікації - здатність до взаємодії. При входженні в певне культурне середовище, медіа-технології долають уже встановлені рамки характерних для нього традицій, вартостей та стилів життя і водночас підважують, змінюють основи цієї культури». Ідея глобалізації, у тому числі в сфері масової інформатизації, значною мірою сформувалась під впливом концепції «Глобального поселення» М. Маклюена, що досить вдало відображає специфіку сучасного суспільства, рівень глобальних звязків у якому значно підсилився за рахунок розвитку комунікативних технологій. «Чим більше універсалізуються інформаційні процеси у світі, тим помітніше відбувається збереження, відродження національних культурних традицій. Найважливішим аспектом інформатизації суспільства постає потреба врахування численних національних культур» [11, 54].
Підходи сучасних дослідників до глобалізації, на думку В. Зернецької, можна поділити на два типи: перший - оптимістично-утопічний, за яким глобальні процеси в масовій комунікації та в інтеграції різних культур будуть мати своїм наслідком вирішення більше суперечностей сучасного суспільства; інший підхід - критичний, за яким глобальні процеси породжують цілий ряд проблем. Насамперед поширення масової культури, яка веде до стандартизації стереотипів масової свідомості на основі культурних зразків, створених у США і неприйнятних для багатьох регіональних етнічних спільнот з власною світоглядною традицією і культурою.
Саме тому сучасні дослідники глобалізаційних процесів розрізняють історично закономірні процеси культурної інтеграції, що призводить до поглинання масовою культурою самобутніх національних культур.
У своїй праці Н. Джинчарадзе наголошує, що багато дослідників, аналізуючи феномен сучасної масової культури, зазначали тільки негативні наслідки, але справжнє культурне значення масової культури полягає в тому, що ЗМІ і найсучасніші поліграфічні, телекомунікативні технології дозволили зробити загальним надбанням всі історично відомі досягнення живопису, скульптури, театру, літератури, кіно. Масова культура саме тому є індикатором загального рівня культури суспільства. Вона дозволяє будь-якому індивіду мати «особисті, індивідуальні бази даних і знань, відображені за інтересами неосяжні фонди бібліотек, відео, освітні інформаційні системи, відкриває можливості для творчого і індивідуального спілкування». Це вже сьогодні змінює характер масової культури. У сучасному суспільстві за допомогою засобів масової комунікації передається соціокультурний досвід і підтримуються культурні традиції.
Існування такого складного каналу передачі інформації, як засоби масової інформації, дозволяє змінити багато процесів збереження, розповсюдження та засвоєння культурних цінностей. Але поява засобів масової інформації, як зазначає А. Моль, не змінює головного змісту культури, не впливає на її спрямування. Він вважає, що «гуманітарна концепція культури застаріла і жити сьогодні дійсно гуманітарною культурою вже ніхто не може».
Проте глобалізація інформаційного обміну та комунікації, на думку О.М. Гриценко, не веде до злиття різних культур та стирання культурних відмінностей, навпаки, специфікою сучасної світової культури є саме її полімодальність й толерантність до різних етнічних ідентичностей.
Таким чином, у світовій культурі нового типу глобальні культурні зразки та стилі життя поєднуються з регіональною ідентичністю, що сьогодні набула більшого значення як політична чи класова ідентичність, що вже відходять у минуле. У своїй новій книзі, присвяченій просвітницькому руху, О. Коновець розглядає цю проблему з точки зору збереження національної культури в умовах глобалізації. «Мас-медіа сприяють не лише взаємозбагаченню різних культур, а й несуть певну загрозу культурної експансії, що особливо вразливо для національної культури народу, де ще не сформована як цілісність національна культура й слабкий імунітет проти агресивного вторгнення більш сильної чужої культури [21, 74].
Безперечно, важко зупинити глобальний вандалізм, який відбувається на всіх рівнях суспільства. «Коротке замикання» в системі культури відбулося тому, що наша національна культура свого часу втратила звязок з тим цивілізаційним кодом, з якого вона народилася як культура, здатна до самостійного життя, свідомого вибору та виклику в найтяжчих умовах. Головною відмінною ознакою нової культурно-комунікативної ситуації постає її безперервна мінливість. Інформатизація нашого суспільства має комплексний характер (економічні, соціальні, культурні, політичні, національні чинники) і повинна розвязуватись на рівні національної політики.
Деморалізація, розкультурення, знедуховлення - явища не лише суто українські. Національні культура, освіта, наука - базові засади та цінності державності, суспільної свідомості й національної безпеки, які потребують постійної і максимальної уваги, фінансування, підтримки і забезпечення умов для розвитку. Доречно буде процитувати академіка Івана Дзюбу: «Нашій культурі потрібна свідома, продумана та дієва підтримка з боку держави і всього суспільства. Адже нинішній стихійний, дикий ринок, зокрема, у сфері культури, має агресивну антиукраїнську спрямованість, обумовлену як критичним рівнем русифікації суспільства, так і слабкістю українського підприємництва, його переважно компрадорським характером та експансією іноземного продуцента».
З одного боку, глобалізація несе в собі багато позитивного, створює передумови інтелектуального і технологічного прориву, комунікативний і культурний звязок з усім світом, з іншого - руйнування нашої традиційної культури. Хоча українці після чергової хвилі захоплення чужою естетикою і чужим стилем життя, іноземними зразками масової культури, знову тягнуться до своєї культури. Сьогодні українська масова культура зберігає меншовартісність, провінційність, має схильність до калькування, а традиції і цінності української культури не відповідають динамічному, урбаністичному сьогоденню. Актуальною є проблема модернізації культури. Іноді ми самі вбачаємо відсталість, штучно створюємо вакуум сучасного культурного простору і заповнюємо його елементами іноземних культур, які професійно створюють чужим націям ілюзію могутності [12, 173].
Руйнівна сила антикультури, антитрадицій, антидуховності може згодом стати незворотною, якщо не відновити моральні фільтри. Піднесення української культури не буде результатом руйнації здобутого в минулому. Україна має асимілювати все на нових, сучасних, цивілізованих культурних засадах. Варіантів катастрофи і втрати цінностей чимало, варіант відродження лише один.
Справді, формування культурного простору за допомогою мас-медійних засобів є нагальною проблемою українського суспільства. Подальше її вивчення на основі соціологічних та журналістикознавчих досліджень дозволить створити оптимальну модель розвитку регіональних ЗМК, саме у формуванні культурологічного дискурсу.
У процесі постановки і розв’язання означених проблем очевидною є думка про те, що протягом всієї історії людства, по-перше, відбувалося становлення його суспільного розвитку взагалі, і інформаційного суспільного розвитку, зокрема; по-друге, мав місце процес історичного розвитку правосвідомості людини; по-третє, ці історичні лінії розвитку людства яскраво перетинаються в умовах сучасної інформаційно-комп’ютерної революції і глобального інформаційного суспільства. Тому формування цих ліній в єдиний гносеологічний комплекс є природною позицією для наукового погляду на проблему, розкриваючи евристичні його можливості. Соціально-правова парадигма природньо увійшла до логіки аналізу суспільного розвитку людства взагалі, та інформаційного суспільства, зокрема. Але у вітчизняній науковій думці на достатньому рівні ще не розглянуто вище означений історичний та гносеологічний комплекс.
Спираючись на результати аналізу попередніх досліджень як вітчизняної, так і закордонної науково-філософської думки, робота постає однією із спроб впровадити нові підходи до розуміння, тлумачення, опису інформаційного суспільства та його правового усвідомлення методами наукового аналізу. Разом з тим, цю роботу можна розглядати як продовження зазначеної проблематики вітчизняної та іноземної науки.
Стан розробки проблеми інформаційного суспільства характеризується певною неоднозначністю. За часів Радянського Союзу мала місце критика західних концепцій інформаційного суспільства: ідея технологічного детермінізму у суспільному розвитку, інформаційної перспективи соціуму як прогресивної соціальної моделі, піддавалося критиці інформаційне суспільство як техніцистський ідеал (в американському варіанті), як соціально-інженерний проект (в японській соціальній моделі), як європейський прогноз розвитку людства (Німеччина, Франція, Скандинавські країни) [14, 58].
Традиційно концепція інформаційного суспільства досягає розвитку, перш за все, в розвинених країнах світу і досліджується такими соціологами, як І. Масуда, І. Кішида (Японія); В. Дайзард, Дж. Пелтон, Дж. Мартін, Т. Беккер, Д. Мур (США); Г. Краух, Р. Брейтенштейн (Німеччина); М. Понятовські (Франція) та ін.
В Росії загальні питання концепції інформаційного суспільства розвивають: О.М. Вершинська, Ю.А. Нисневич, І.С. Мелюхін, А.В. Волокітіна, Б.В. Кристальний, Д.С. Черешкін, Г.Т. Артамонов, М.М. Курносов, Г.Л. Смолян та ін.
Правові аспекти інформаційного суспільства в Росії аналізують юристи: Гудков В.В., Берчева Н.А., Кудріна Н.К., Ткаченко С.Н., Сидорова О.Ю., Бачило І.Л. та ін.
В Україні загальну проблематику інформаційного суспільства розроблюють: Лях В.В., Нечитайло В.М., Журба С. та ін.
Проблеми віртуальних властивостей інформаційного суспільства розроблюються Нікітіним Л.М., Смеричевським Е.Ф., Говоруновим А.В., Івановим Д.В., Носовим М.А., Опенковим М.Ю., Генісаретським О.І., Гаріфуліним Р.Ф. та ін. [27, 94].
Отже, поняття та сутність інформатизації суспільства в умовах глобалізації зводиться до поширення медіа культури в тому чи іншому суспільстві, що в загальному утворює соціум. Це в свою чергу об’єднує кожне із суспільств певними надійними зв’язками та становить один глобальний процес інформатизації суспільства.
1.2 Тенденції історичного розвитку інформатизації суспільства
Аналізуючи різноманітність і строкатість теорій суспільно-історичного розвитку, звертаємо увагу на те, що в найбільш загальному контексті ці теорії можуть бути зведені до двох основних типів: перший - це теорії, в межах яких здійснюється поділ історії на стадійно загальні для всього людства етапи, і другий - теорії, що визначають циклічність історичного розвитку різних народів, певних регіонів. Їм відповідають дві найбільш загальні моделі світового історичного процесу - лінійна і нелінійна, які визначали і визначають сьогодні розуміння людьми свого минулого, сучасного та майбутнього.
Останніми роками в суспільствознавстві значне місце займає цивілізаційний підхід, в якому спостерігається зміщення акценту з економічної на культурологічну основу. Аргументується положення про те, що культура - це весь комплекс цінностей, які існують в тому чи іншому суспільстві, все поле інтелектуального і духовного пошуку, а цивілізація - це культура, яка кристалізувалася і втілилася в деяких довгострокових цінностях, теоріях, що пройшли випробування часом на міцність і широко транслюються в часі і просторі.
Головною тенденцією розвитку останнього десятиліття стала глобалізація всіх сфер суспільного життя. Ставлення до цього явища у представників різних груп населення з різних країн і регіонів планети неоднозначне, нерідко зовсім протилежне. Залежно від мети і завдань дослідження дають різні визначення поняття «глобалізація», а також аналізують різні її функції. Обґрунтовано думку, що поняття «глобалізація» характеризує глибокі суспільні трансформації, які відбуваються об’єктивно, а термін «глобалізм» відображає зміни, що спостерігаються в суб’єктивній сфері. В міру практичного освоєння світу, що глобалізується, суспільство відображає його у своїй свідомості, породжуючи комплекс ідей та емоцій, що називається глобалізмом, який, як форма суспільної свідомості, фіксує об’єктивний процес глобалізації, вбирає в себе прагнення людей до колективного стилю мислення, тенденцію ідентифікації із світовою цивілізацією, всім людством [17, 85].
Очевидно в сприйнятті і розумінні глобалізації домінують політико-ідеологічні чинники. Ідеологічне явище глобалізації найчастіше сприймається через призму глобалізму. Глобалізм - нова ідеологія країн «золотого мільярда» - відкидає класичний для міжнародного права принцип невтручання у внутрішні справи націй-держав і протиставляє йому принцип «глобального втручання». Ідея створення системи «глобального управління», «світового уряду», «глобальної держави» в західних державах набула дуже серйозного звучання, незважаючи на те що її втілення загрожуватиме їх суверенітету, а їхня роль на світовій арені зведеться до ролі місцевих адміністрацій. Підриваючи національну ідентичність і національний суверенітет, «ідеологія глобалізму» не створює адекватних політичних і суспільних структур, здатних підхопити переваги, які попадають в поле зору національних країн і співтовариств та сконцентрувати їх на ширшому геополітичному просторі. В результаті те, що раніше можна було б розглядати як внутрішні проблеми окремих країн і регіонів, набуває в нинішніх умовах ширшого, всепланетного значення. Але водночас, глобалізм не є одновекторним та однозначним процесом, тому що усюди він наражається на опір різних культур, історій, географій, іншими словами, різних ідентичностей, які вочевидь трансформують характер і спрямованість цього процесу.
Для сучасного розвитку України особливо значущі соціокультурні процеси. Зокрема, культура повинна бути засобом інтеграції суспільства, джерелом суспільного ідеалу і загальновизнаною системою цінностей. Цінності культури є найважливішими принципами із всіх сфер життя нашого суспільства, вони виступають вищими принципами, що забезпечують злагоду в суспільстві та надають йому змогу усвідомити свою цілісність, неповторність, унікальність. А для цього потрібна внутрішня згуртованість нації [19, 142].
Поняття «інформаційне суспільство» зявилося у другій половині 60-х років у м. Нарівні, з ним використовувалися такі терміни, як «технотронне суспільство», «суспільство знання», «постіндустріальне суспільство». Уявлення про інформаційне суспільство повязані також з концепцією «трьох хвиль» А. Тоффлера.
Термін «інформаційне суспільство» був використаний в Японії у 1966 році в доповіді групи з наукових, технічних і економічних досліджень, в якій стверджувалося, що інформаційне суспільство являє собою суспільство, в якому вдосталь високо-якісної інформації, а також є всі необхідні кошти для її розподілу. У той період на Заході вважалося, що основою формування інформаційного суспільства є розвиток обчислювальної та інформаційної техніки; інформація набуває глобального характеру; на рух інформаційних потоків вже істотно не впливають державні кордони і різні барєри, зрештою, спроби обмежити вільне поширення інформації шкодить тій стороні, яка прагне внести такого роду обмеження; значно виросли можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї; зростає вплив інформації на розвиток різних сфер людської діяльності; заглиблюється процес децентралізації суспільства; відбувається перехід до нових форм зайнятості; йде процес формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційній індустрії. Зважаючи на це, Т. Стоунер стверджував, що інформацію, так само як капітал, можна нагромаджувати і зберігати для майбутнього використання.
У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси - найбільш велике потенційне джерело багатства. У звязку з цим необхідно розвивати нову галузь економіки - інформаційну економіку. Постіндустріальна економіка - це економіка, в якій промисловість за показниками зайнятості і своєї частки в національному продукті поступається місцем сфері послуг, а сфера послуг є переважно обробкою інформації.
Три аспекти постіндустріального суспільства особливо важливі для розуміння телекомунікаційної революції: перехід від індустріального до сервісного суспільства; вирішальне значення кодифікованого теоретичного знання для здійснення технологічних інновацій; перетворення нової «інтелектуальної технології» у ключовий інструмент системного аналізу і теорії прийняття рішень [16, 57].
У 1978 році у Франції науковцями була розглянута проблема впливу нових інформаційних технологій на французьке суспільство. Його відмінна риса - прагнення зрозуміти соціально-економічний, політичний, культурний аспекти процесів впровадження нових інформаційних технологій, «телематики» (термін, що вказую на єдність - компютерами телекомунікацій), запропонувати єдине бачення інформатизації для подальшого визначення місця і ролі держави в цьому процесі. Особливість державного устрою Франції полягає у тому, що («societe bloquee») суспільство має дуже сильні бюрократичні державні політичні інститути, внаслідок чого реалізація будь-яких технологічних новин повинна супроводжуватися соціально-політичними змінами. Дослідження повинно було показати, як нова технологія може змінити промислове виробництво, соціальну структуру, культуру, сферу освіти, і чому політична система повинна змінитися, аби вписатися в нові масштаби економіки і нові форми соціального життя.
Компютерна технологія розглядалася науковцями як засіб виходу Франції з економічної і соціальної кризи, збереження її економічного суверенітету, досягнення соціального консенсусу. Оскільки телематика спричинює переворот в обробці і передачі даних, вона змінює і структуру соціальної організації. Телематика полегшує децентралізацію, забезпечуючи споживачів на периферії. Її завдання - спростити адміністративну структуру, підвищити ефективність її діяльності, поліпшити відносини з тими, хто знаходиться під її юрисдикцією. Вона також надає місцевій владі більше свободи, посилює конкурентні можливості малого і середнього бізнесу. Вона впливає на певні професії, змінюючи їх соціальний статус, збільшує контакт між соціальними групами і робить великі організації більш вразливими.
Також, аналізуються технічні аспекти нововведень, які для сучасного читача вже давно не є прозрінням. Однак методологічна орієнтація роботи на визначення місця державної політики в процесі інформатизації з урахуванням її соціально-економічних ефектів залишається актуальною. Найважливішим наслідком впровадження інформаційних технологій є підвищення продуктивності праці при обробці даних. Внаслідок цього інформатизація може поглибити кризу суспільства в тому випадку, якщо погіршиться ситуація із зайнятістю населення, або, навпаки, сприяти виходу з кризи, якщо допоможе усунути торговий дефіцит, дасть економіці новий імпульс зростання, зменшить соціальну напруженість у суспільстві. Який саме результат буде мати інформатизація, які напрями будуть пріоритетними, залежить від політики держави. Оскільки в сучасній світовій економіці визначальну роль відіграє спеціалізація, необхідно мати уявлення про те, які саме сектори повинні мати переважний розвиток. Ці висновки актуальні й сьогодні [18, 35].
У 1987 році Європейська комісія випустила Зелену книгу з телекомунікацій, в якій стверджувалося, що телекомунікаційні мережі складають нервову систему сучасного економічного і соціального життя. У 1988 році Національна адміністрація США з телекомунікацій і інформації опублікувала свою доповідь — «NTIA Telecom 2000 report», в якій підкреслювалося, що телекомунікаційна та інформаційна інфраструктури життєво важливі для підтримки дієздатності американської і світової економіки. У 1993 році віце-президент США А. Гір використав поняття «інформаційна супермагістраль». У наступному році на конференції Міжнародного союзу звязку він уже говорив про Глобальну інформаційну інфраструктуру. Державні органи провідних країн посіли надзвичайно активну позицію в справі формування інформаційного суспільства. У звязку з цим актуальність вивчення їх досвіду, вироблення комплексу рекомендацій для України не викликає сумнівів.
За останнє десятиріччя до теми інформаційного суспільства неодноразово зверталися і вітчизняні вчені, ними запропоновано декілька визначень інформаційного суспільства.
Так, дослідник А.І. Ракитов у працях кінця 80-х років писав, що перехід до інформаційного суспільства означає, що найважливішим продуктом соціальної діяльності стає виробництво, експлуатація і використання послуг і знань, причому питома вага знань у цій бінарній формулі зростає. Справжнє інформаційне суспільство повинне забезпечити правові і соціальні гарантії того, що кожний громадянин суспільства, що знаходиться в будь-якому місці й у будь-який час, зможе отримати всю необхідну для його життєдіяльності та вирішення поставлених перед ним проблем інформацію.
На думку А.І. Ракитова, основними критеріями інформаційного суспільства є кількість і якість інформації, що є в обігу, її ефективна передача і переробка. Додатковим критерієм є доступність інформації для кожного завдяки її відносній дешевизні [24, 54].
О.А. Фінько і Ю.М. Нестеров описують інформаційне суспільство як суспільство, в якому: персональний компютер, підключений до транскордонних інформаційних мереж, входить в кожний будинок; кожний член суспільства має можливість своєчасно отримувати за допомогою транскордонних інформаційних мереж повну і достовірну інформацію будь-якого вигляду і призначення з будь-якої держави, знаходячись при цьому практично в будь-якій точці географічного простору; надається можливість оперативної комунікації як кожного члена суспільства з будь-ким, так і державними і суспільними структурами незалежно від місцезнаходження на земній кулі; зникають географічні та геополітичні кордони держав у рамках інформаційних мереж, відбувається «зіткнення» інформаційного законодавства країн, виникає необхідність гармонізації законодавства; зявляються нові форми діяльності з використанням інформаційних мереж: робота, творчість, виховання, і освіта, медицина.
Г.Л. Смолян і Д.С. Черешкин до основних ознак інформаційного суспільства зараховують: формування єдиного світового інформаційного простору і поглиблення процесів інформаційної і економічної інтеграції країн і народів; створення ринку інформації і знань як чинників виробництва на додаток до ринків природних ресурсів праці й капіталу та перехід інформаційних ресурсів суспільства в реальні ресурси соціально-економічного розвитку за рахунок розширення доступу до них; підвищення значущості проблем забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави та створення ефективної системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільне отримання, поширення і використання інформації.
Отже, історичний розвиток суспільства нерозривно повязаний із інформаційним розвитком. Інформатизація в різні періоди розвитку суспільства супроводжувала його, хоч і мала різні форми та значення. Та інформатизація з кожним ступенем розвитку суспільства глобалізується. Цьому сприяють всесвітні мережі, які сприяють глобалізації, через можливість передачі даних та інформації по всьому світі.
1.3 Нормативно-правова база інформатизації суспільства
Нормативно-правова база інформатизації суспільства є підгрунттям інформатизації сучасного суспільства, оскільки дає чіткі та законні рамки для такого роду діяльності.
При дослідженні нормативно-правової бази інформатизації суспільства доцільним буде провести аналіз Постанови Верховної Ради України від 16 лютого 1999 р. «Про діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади щодо забезпечення свободи слова, задоволення інформаційних потреб суспільства і розвитку інформаційної сфери в Україні». Верховна Рада України відзначила, що Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади належною мірою не забезпечують реалізацію державної політики інформатизації, що спрямована на затвердження свободи слова, плюралізму і демократичних принципів інформаційної діяльності, інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України, зміцнення та розвитку її інформаційної інфраструктури. Підтвердженням цього, як вважає Верховна Рада України, є, наприклад, те, що більше року в силу відсутності підзаконних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України фактично не діє Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».
Було також відзначено, що Кабінет Міністрів України не забезпечив виконання Указу Президента України від 22 квітня 1998 р. «Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері», зокрема, не вніс на розгляд Верховної Ради України передбачений цим Указом проект закону про здійснення контролю за станом безпеки в компютерних мережах передачі даних України. У звязку з відсутністю даного контролю в цій сфері постійній загрозі піддаються автоматизовані банківські системи, викрадається службова інформація, в інформаційному просторі вільно почувають себе так звані «хакери», поширюються компютерні «віруси» і дезінформація. До цього причетні оператори компютерних станцій, що зосереджені у державних закладах та установах, як це просліджується на прикладі функціонування в Україні компютерної мережі «Fido Net».
Верховна Рада України самокритично визнала також недостатність власних зусиль і наполегливості в справі законодавчого забезпечення інформаційної сфери, формування державної політики інформатизації, здійснення згідно зі ст.85 Конституції України парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади щодо реалізації цієї політики [11, 51].
На наш погляд, правова основа єдиного інформаційного простору покликана, зокрема, забезпечувати координацію дій органів влади в єдиному інформаційному просторі, без якої неможливо усунути недоліки законодавства, уникнути конфронтації і конфліктності під час використання інформаційного простору України різноманітними субєктами інформатизації. Стратегічною метою реформи державного управління є формування влади демократичного типу, що орієнтована на суспільство як споживача її послуг. Мова в даному випадку йде про єдину владу (розділяється не сама влада, а механізм її здійснення), бо державна влада - явище цілісне. В Конституції України чітко виділені не конкретні гілки влади, а конкретні її субєкти (інституції) - державні органи та їх системи. Принцип поділу влади в найбільш широкому розумінні повинен врівноважуватися принципом єдності влади або взаємодії гілок влади. В сучасній державі інтегруючу функцію щодо гілок влади міг би краще всіх виконати глава держави - Президент.
У звязку з цим слід зауважити, що не тільки варто формувати єдиний інформаційний простір цілісної держави, але і субєкти формування повинні бути єдиними у своїх діях, толерантні, позбавлені політичних амбіцій, які б керувались у своїй діяльності положеннями Основного Закону України, виконували б повноваження, що приписані їм Конституцією України. Для успішного реформування державного управління, зокрема в інформаційній сфері, на перший план повинні стати професіоналізм, компетентність, чіткий контроль за виконанням, законодавче встановлення персональної відповідальності перших керівників органів державної влади за прийняті рішення, узгодженість рішень органів державної влади в інформаційній сфері.
Вважається дуже важливим прийняття рішення Верховною Радою України щодо розробки проекту інформаційного кодексу України. Єдиний інформаційний простір України торкається всіх сфер діяльності в суспільстві, охоплює всі регіони та території країни. Тому норми права інформаційного законодавства присутні в більшості законодавчих актів України. Інформаційне законодавство, що включає нормативно-правові акти, які цілком присвячені питанням правового регулювання в інформаційній сфері, і окремі норми за даним предметом в інших нормативно-правових актах, є одночасно основним інструментом реалізації та однією з головних сфер формування державної інформаційної політики. На цей час уже прийнято і діє ряд базових «інформаційних» законів: «Про інформацію», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про державну таємницю», «Про звернення громадян», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про рекламу», «Про авторське право та суміжні права», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про Національну програму інформатизації», «Про Концепцію Національної програми інформатизації» тощо. Проте, останнім часом процес формування інформаційного законодавства, зокрема, за допомогою законів істотно сповільнився, хоча достатньо широке коло правових відносин в інформаційній сфері так і залишилося неурегульоване. Насамперед, це стосується права громадян на свободу одержання інформації, відповідальності за неподання і приховання інформації, за поширення недостовірної інформації і дифамації, порядку та умов використання інформації обмеженого доступу, включаючи персональні дані, комерційну, службову та інші види таємниць, проблем інформаційного забезпечення формування громадянського суспільства і діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвитку засобів масової інформації, масової комунікації і звязку в умовах ринкової економіки, регулювання ринку інформаційної продукції та послуг і т.ін. [24, 87].
Природно, така нормативно-правова база не дозволяє повноцінно розвивати інформаційні відносини, не може поки змінити реальну ситуацію. Сфера інформаційних технологій США для порівняння регламентується більш ніж 300 спеціальними законами і підзаконними актами. На наш погляд, розробка інформаційного законодавства повинна враховувати входження України до інформаційного суспільства і відповідну цьому етапу розвитку нову державну інформаційну політику - соціально-технологічну, в якій є місце проблемам інформаційних прав особистості, узгодженню інтересів людини - суспільства - держави. Так само було б доцільним поставити акцент на правовій інформатизації, припускаючи певну аналогію з правовою державою, де домінує принцип верховенства права (законності). Це питання ще потребує подальшої наукової розробки, тому актуальність цих досліджень не викликає ніякого сумніву.
У звязку з вищевикладеним вважаємо, що розробка інформаційного законодавства України повинна здійснюватися за такими головними напрямками:
- реалізація прав юридичних і фізичних осіб на інформацію;
- правове формування інформаційних ресурсів в умовах рівності всіх форм власності і ринкової економіки;
- забезпечення інформаційної безпеки держави, суспільства, громадя-нина;
- захист інтелектуальної власності на вироблену інформацію;
- захист прав громадян в умовах переходу до інформаційного суспі-льства;
- правова інтеграція у світовий інформаційний простір;
- відповідальність за правопорушення в сфері інформації, інформа-тизації та єдиного правового інформаційного простору.
Роботи в розглянутих напрямках потребують координації, без якої неможливо усунути невиправдане дублювання, виявити і ліквідувати прогалини в законодавстві, скоротити терміни створення актів, підвищити їх якість і ефективність включених до них правових норм, забезпечити доступ до законодавства громадянам, державним органам, громадським організаціям, комерційним корпораціям. Вирішити визначені проблеми можна тільки у разі здійснення систематизації інформаційного законодавства шляхом кодифікації. Відомо, що «кодифікація - це спосіб систематизації, що складається в значній переробці й узгодженні групи юридичних норм, що повязані загальним предметом правового регулювання. Результатом кодифікації є єдиний, зведений, юридично і логічно цілісний, узгоджений нормативний акт - кодекс. Кодифікаційний законодавчий акт (кодекс) обєднує в суворо встановленому порядку норми права, що регулюють будь-яку галузь (сферу) суспільних відносин». Варто зауважити, що інформаційне законодавство належить до комплексного законодавства. Тут предметом регулювання є інформаційна сфера суспільних відносин, а не їх вид, що характерно для галузей права.
Безумовно, робота з кодифікації інформаційного законодавства є складною і відповідальною. При цьому «має місце не тільки зовнішнє впорядкування нормативного матеріалу», що повязаний з інформаційною сферою суспільних відносин, «його розташування у визначеному порядку» (наприклад, правове регулювання загальних питань інформації; правове регулювання в сфері засобів масової інформації; питання авторського права; організаційно-правове, фінансово-економічне забезпечення інформації та соціального захисту журналістів; питання правової інформації), «але і перегляд норм, які мають місце в законах та інших нормативних актах, скасування тих, що втратили актуальність, вироблення нових, усунення прогалин, розбіжностей та протиріч, їх узгодження». Як відзначає С.С. Алексєєв, «кодекси належать до більш високого рівня законодавства. Кожний кодекс - це як би самостійне, розвинуте, юридичне «господарство», в якому повинно бути все, що необхідно для юридичного регулювання тієї або іншої групи відносин - і загальні принципи, і регулятивні інститути всіх головних різновидів цих відносин, і правоохоронні норми тощо. Причому весь цей нормативний матеріал приведено в єдину систему, розподілено за розділами і підрозділами та узгоджено» [14, 92].
Варто зауважити, що можливі два види трактування інформаційного законодавства: широке та вузьке. Широке включає в поняття інформаційного законодавства акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та суду); вузьке - акти законодавчих органів (закони і постанови Верховної Ради України). Ми будемо розглядати систему інформаційного законодавства, виходячи із широкого трактування. Вважаємо за необхідне підкреслити, що «стосовно галузевих юридичних наук теорія права і держави виступає як загальнотеоретична, методологічна, базова наука. Її висновки, загальнотеоретичні положення є основою для вирішення спеціальних питань галузевих наук». Дійсно, у наших дослідженнях про правову основу державної інформаційної політики ми весь час спираємося на загальні поняття і принципи, що виробляє теорія держави і права. Дуже актуальною сьогодні є думка Платона про те, що з усіх наук найбільш удосконалює людину, що ними займається, наука про закони. Звідси однією з найважливіших проблем на шляху створення інформаційного суспільства в Україні є формування і розвиток його правового фундаменту, основу якого складає спеціальне інформаційне законодавство. Це нова гілка українського законодавства, що розвивається (і є комплексним законодавством), яка покликана забезпечити регулювання відносин в інформаційній сфері під час створення, руху і споживання інформації в суспільстві та державі. Ряд країн (США, Німеччина, Франція та ін.) набагато раніше приступили до формування такого законодавства. Формування і розвиток українського інформаційного законодавства - це широкомасштабна діяльність, яка проникає так чи інакше у всі галузі права, охоплює правотворчість різноманітних владних органів держави і припускає участь у цьому процесі різних субєктів. У цьому звязку таку діяльність необхідно проводити за спеціальною державною програмою, в рамках здійснення певної інформаційно-правової політики.
Тому одним з першочергових завдань повинна стати розробка комплексної програми розвитку інформаційного законодавства, що визначає його склад та структуру, послідовність і тимчасовий графік розробки та прийняття спеціальних законодавчих актів та окремих правових норм, що регулюють весь комплекс інформаційних відносин. Пріоритети цієї програми повинні видозмінюватися в міру обєктивних змін поточних пріоритетів в інформаційній політиці. Перспективним, актуальним і своєчасним завданням інформаційної політики і є завдання створення проекту інформаційного кодексу України, а в кінцевому рахунку - формування високої інформаційно-правової культури громадян [15, 145].
Щоб подібна політика призвела до названого ефекту, важливо визнати і реально здійснювати в сучасній українській державі як самостійну і основну таку спеціальну внутрішню функцію, як інформаційну. Окремі дослідники виділяють її в рамках функції політичного управління. Однак, на сьогоднішній день, ми вважаємо, що це вже застаріло. Якщо Україна хоче стати інформаційним суспільством, держава повинна спеціально займатися цими проблемами на рівні основного напрямку діяльності, приділяючи їм відповідну увагу і докладаючи для їх вирішення значних зусиль. Інформація зараз - це наріжний камінь нашої державності, політичної влади, яка все більше буде отримувати риси інформаційної влади.
У сучасних демократичних суспільствах юридичний спосіб регуляції відносин між владою і засобами інформації втілюється, насамперед, у законодавчому встановленні і реальному забезпеченні права громадянина на інформацію.
Розглянемо докладніше деякі напрямки розвитку інформаційного законодавства України, враховуючи при цьому, що життя вносить свої корективи, і інформаційне законодавство повинно бути динамічним та конструктивним і не перетворюватися лише в добрі наміри.
Сьогодні найбільш гострою проблемою в Україні є відсутність у більшості громадян довіри до державної влади, впевненості в тому, що всі гілки і структури влади, всі її посадові особи працюють в інтересах суспільства, а не в інтересах самої влади або своїх особистих. Тому державна інформаційна політика повинна бути скерована, насамперед, на усунення «дефіциту довіри до влади», який перешкоджає просуванню по шляху реформ. У цьому розумінні ключовою проблемою є створення відкритого інформаційного середовища, що включає в себе забезпечення інформаційної прозорості державної влади, необхідної для формування громадянського суспільства і досягнення взаємодії між суспільством та владою на принципах довіри, порозуміння і ділового партнерства. Для вирішення цього завдання необхідно реалізувати комплекс юридичних, організаційно-технологічних і економічних заходів. Розглянемо спочатку комплекс правових заходів.
Насамперед, необхідно так би мовити «запустити» механізм практичної реалізації конституційного права на свободу одержання інформації. Правовою основою такого механізму повинні стати законодавчо закріплені чіткі правила, умови та порядок одержання громадянами та інституціональними структурами суспільства інформації в органах державної влади і місцевого самоврядування, від інших державних і недержавних юридичних осіб, а також прямий доступ до державних і недержавних інформаційних ресурсів. У законодавстві про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування повинно також бути закріплено обов’язки й відповідальність цих органів та їх посадових осіб за інформування громадян і всіх структур суспільства, за надання їм інформаційних послуг, за накопичення, зберігання і використання державних інформаційних послуг у сферах відповідальності цих органів. Це дозволить інформаційно «зміцнити» авторитет державної та місцевої влади, правопорядок і істотно обмежити можливості корупційних відносин у владних структурах [19, 121].
При цьому тільки в рамках законодавства доступ до деяких видів інформації повинен бути обмеженим з метою захисту особистих прав і свобод громадян, інтересів економічних та інших структур суспільства, держави і національної безпеки. Особливо збалансований підхід потрібний під час роботи з персональними даними і шифрування інформації, тому що саме в цих сферах найбільш можливе виникнення загроз недоторканності особистого життя й обмеження прав на особисту, сімейну і комерційну таємницю як при надмірному втручанні держави, так і у разі несанкціонованої діяльності недержавних структур.
Не тільки система органів державної влади і місцевого самоврядування, але і саме суспільство є потужним джерелом та споживачем інформації. Але для того, щоб цей інформаційний потенціал міг бути ефективно використаний в інтересах розвитку кожної особистості, суспільства в цілому і держави, необхідно інституціональне структурування суспільства, що є важливим кроком на шляху до формування демократичного громадянського суспільства. Основою діяльності всіх політичних, громадських, професійних, корпоративних та інших структур суспільства є інформація. Тому подібні структури потенційно створюють значну кількість незалежних джерел інформації та депозитаріїв недержавних інформаційних ресурсів. Наявність багатьох структурованих і упорядкованих незалежних джерел інформації розширює для масового користувача можливості одержання достовірної інформації в зручній для нього формі, створюють умови для підвищення оперативності та достовірності інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень в органах влади, ефективності інформаційної підтримки привселюдної, політичної та громадської діяльності, а також формування і впливу громадської думки як справжньої «четвертої влади» в демократичному суспільстві.
Громадсько-політичне структурування суспільства - одне з першочергових завдань усіх гілок влади в Україні, суть якого полягає в якнайшвидшому створенні відповідної правової бази та забезпеченні на її основі сприятливих умов, включаючи можливу державну підтримку діяльності різноманітних політичних, громадських, професійних і корпоративних структур, а також здійснення контролю за суворим дотриманням цими організаціями Конституції України і чинного законодавства. На жаль, у сучасній в Україні політичній ситуації законодавство в сфері громадсько-політичного структурування суспільства є зоною активної сутички протиборчих політичних інтересів, що суттєво гальмує процес формування громадянського суспільства. Проте, рано чи пізно ця проблема повинна бути вирішена, а також забезпечена чітка правова регламентація діяльності громадсько-політичних структур суспільства.
Для усунення проблеми «дефіциту довіри до влади» державна інформаційна політика повинна бути спрямована не тільки на те, щоб органи влади забезпечували надання оптимальним для споживача чином інформації, що запитується, але і на стимулювання прямого діалогу влади з суспільством, ініціатором якого повинна виступати сама державна влада. Механізм взаємодії з суспільством, що широко та ефективно використовується у демократичних державах, - загальновизнаний і є невідємною частиною та найважливішою функцією державного управління. Цей механізм також потребує нормативного правового забезпечення, проте, в більшому ступені - організаційного. Ефективність цієї взаємодії, а також, узагалі, принципова можливість його реалізації цілком залежить від усвідомлення державною владою необхідності забезпечувати інформаційну прозорість своєї діяльності та активно проводити відкритий діалог із суспільством та його структурами.
Одна з базових основ відкритого громадянського суспільства - це практично реалізована свобода інформації. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології, засоби і системи обчислювальної техніки і звязку, наприклад технологія Internet, та перспективи їх розвитку не тільки надають принципово нові, найширші можливості для вільного масового поширення інформації, масового інформаційного обміну та комунікацій, але і дозволяють говорити про інформаційну революцію, що відбувається у кінці XX ст., результатом якої стане новий тип демократичного суспільства - інформаційне суспільство [29, 87].
Проте, сьогодні навіть в економічно розвинених країнах доступність передових інформаційно-комунікаційних технологій для масового користувача, їх впровадження в повсякденне життя кожної людини залишаються серйозною проблемою, у першу чергу, економічною. Тому, як і раніше, величезну роль у забезпеченні свободи інформації, в масовому інформуванні грають традиційні засоби масової інформації - періодичні друковані видання, радіо і, особливо телебачення. Події, що відбуваються в останній час в Україні, показали, що засоби масової інформації, «інформаційні війни», що провокуються ними, їх використання як «інформаційної зброї» у вузькокорпоративних інтересах у боротьбі за політичну та економічну владу оказують значний, далеко не позитивний вплив на хід реформ.
Українські засоби масової інформації на законодавчому рівні одержали свободу слова, свободу від цензури, політичну і професійну незалежність від державної влади, проте не знайшли стійкої матеріальної бази для вільної самостійної діяльності, тобто в поточний момент відсутній правовий механізм забезпечення та реалізації прав і свобод засобів масової інформації.
В умовах недостатньої розвиненості громадсько-політичних структур та відсутності певної державної політики в галузі масової інформації «незалежні» засоби масової інформації, що уражені хворобою економічної несвободи, фактично змушені виражати не думку суспільства, а приватні або корпоративні інтереси у просторі мас-медіа своїх явних і неявних власників. При цьому не без їх участі впроваджується міф про те, що саме засоби масової інформації є «четвертою владою», якою у справжній демократичній державі повинна бути громадська думка, що сформована самим суспільством та його громадсько-політичними структурами, яка виражається через засоби масового інформування, які включають традиційні засоби масової інформації [17, 129].
В подібній реальній ситуації державній владі, яка дійсно прагне обєктивно інформувати громадян і сприяти формуванню громадянського суспільства, необхідно забезпечити на нормативно-правовому рівні реалізацію прав і свобод засобів масової інформації. Очевидно, що успіх цієї акції залежить від комплексу заходів, що застосовуються (нормативно-правових, організаційно-технологічних, економічних). На вирішення цих проблем, які істотно впливають на весь хід перетворень в Україні, і повинна бути спрямована в першу чергу інформаційна політика в сфері засобів масової інформації, зокрема, її правова база.
Тому, нормативно-правова база інформатизації суспільства являє собою сукупність нормативних актів, які дозволяють використовувати інформацію та інформатизацію суспільства в повсякденному житті без порушення встановлених норм та правил існування суспільства. Саме нормативно-правове забезпечення інформатизації суспільства слугує рамками дозволенності з боку держави та суспільства.
Висновки до розділу 1
Поняття та сутність інформатизації суспільства в умовах глобалізації зводиться до поширення медіа культури в тому чи іншому суспільстві, що в загальному утворює соціум. Це в свою чергу об’єднує кожне із суспільств певними надійними зв’язками та становить один глобальний процес інформатизації суспільства.
Інформатизації суспільства є не досить дослідженна область. Це пов’язано з тим, що на протязі досить тривалого періоду існування та розвитку суспільства цьому питанню не приділялась належна увага. Не було необхідності дослідження тої чи іншої сфери діяльності до виникнення глобальних інформаційних систем, які почали кардинально впливати на процес розвитку суспільства.
Історичний розвиток суспільства нерозривно повязаний із інформаційним розвитком. Інформатизація в різні періоди розвитку суспільства супроводжувала його, хоч і мала різні форми та значення. Та інформатизація з кожним ступенем розвитку суспільства глобалізується. Цьому сприяють всесвітні мережі, які сприяють глобалізації, через можливість передачі даних та інформації по всьому світі.
Нормативно-правова база інформатизації суспільства являє собою сукупність нормативних актів, які дозволяють використовувати інформацію та інформатизацію суспільства в повсякденному житті без порушення встановлених норм та правил існування суспільства. Саме нормативно-правове забезпечення інформатизації суспільства слугує рамками дозволенності з боку держави та суспільства.
Дослідження інформатизації суспільства в умовах глобалізації має важливе значення для подальшого розвитку суспільства і його інформаційного розвитку.
РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
2.1 Особливості впливу глобалізаційних процесів на інформатизацію сучасного суспільства
Невід’ємною складовою сучасного світу стала глобалізація. Ця проблема привертає дедалі пильнішу увагу дослідників багатьох галузей знань, тобто власне стала домінуючою в сучасній епістемології. Особливо актуальною вона є для України, яка намагається вирішити стратегічну мету – увійти до кола цивілізованих націй сучасності. Прорив України у всіх сферах суспільного життя можливий лише за умови чіткого визначення перспективних імператив з урахуванням глобальних напрямків розвитку людства.
Важливою складовою процесів глобалізації став розвиток новітніх інформаційних технологій, які призвели до глобальних трансформацій у сфері комунікації. Електронна революція з її багатьма технічними новинками дуже швидко змінює світ. Одночасно із значними перевагами ці процеси спричинюють і значні ризики. Через те дотримання пріоритетів демократичного розвитку світового співтовариства, збереження і розширення прав людини, зокрема визнання життєво важливим нового права людини - права на комунікацію, повинні стати важливою передумовою вироблення публічної політики і створення відповідних законів інформаційної ери.
В цьому сенсі важливого значення набуває дослідження стану і тенденцій розвитку системи масової комунікації в Україні, її місця і ролі в європейському і світовому комунікаційному просторі. Також під впливом поширення інформації відбувається зміна ментальності, що особливо актуально для посттоталітарних країн, до яких відноситься й Україна, що також потребує свого вивчення.
Інформаційні війни, міжнародний тероризм стали породженням інформаційної глобалізації та все більше викликають тривогу і занепокоєння і потребують детального з’ясування їх можливих наслідків [18, 147].
Процеси глобалізації та інформатизації суспільства безпосередньо пов’язані з питанням майбутнього світового устрою, системи міжнародних відносин, з місцем і роллю Сполучених Штатів Америки у вирішенні світових проблем. На сьогодні США - визнаний лідер у процесах глобалізації. Домінування у політичній, економічній, культурній сфері цієї країни доповнюється монополізуванням світового інформаційного простору з метою остаточного оформлення однополюсного світу. В цьому полягає суть американського «інформаційного імперіалізму», який став визначальним чинником новітнього світового інформаційного суспільства і отримав офіційне визнання та увійшов у світову практику як термін міжнародного права після використання його у резолюції 53/70 Генеральної Асамблеї ООН.
Для України важливість дослідження американського чинника процесу інформаційної глобалізації обумовлюється вирішенням дилеми: закріпитися у фарватері американської зовнішньої політики, чи приєднатися до табору прихильників багатополюсного світу.
Результатом інформаційної революції є становлення суспільного устрою, що базується на комплексному знанні і нерозривно звязаної з ним синергетичної інформації, що циркулює у відкритих системах.
В усіх проаналізованих підходах виявляється прагнення визначити можливі наслідки впровадження нових технологій, інформатизації і компютеризації суспільства. І хоча при цьому відкриваються нові перспективи і можливості, все-таки радикальними є концепції, що акцентують увагу на змінах, які відбуваються у всіх сферах громадського життя, включаючи структуру влади, форми обєднань громадян, їх волю. У працях О. Тоффлера, Дж. Нейсбита, Й. Масуда визначені такі параметри інформаційного суспільства, що передбачають визначений розрив з попереднім типом суспільних відносин. За прогнозами цих авторів, безпосереднім результатом розвитку інформаційного сектора виробництва будуть зміни в соціальній структурі суспільства, мотивах діяльності людей, появі нової життєвої філософії чи навіть нової концепції технологій. Прихильники такого тлумачення інформаційного суспільства дають різні характерні ознаки, які визначають його структуру. Вони можуть бути сформульовані наступним чином: 1) найвищою цінністю, основним продуктом виробництва і основним товаром стає інформація; 2) вища влада в суспільстві поступово буде переходити до інформаційної еліти; 3) класова структура суспільства зникає і поступається місцем елітарно-масовій структурі; 4) все більша частина населення охоплюється сферою інформаційної діяльності та обслуговування; 5) впровадження компютерів і роботів створює велику кількість «зайвих людей», однак інформаційне суспільство пропонує таку переорієнтацію соціальних пріоритетів, що знімають цю напруженість; 6) радикальні зміни відбуваються в культурі, системі соціальних звязків, сімейно-побутових відносинах, організації влади і соціальній психології; 7) інформація повинна сприяти гуманізації суспільства на основі створення умов для підвищення інформованості, підвищення суспільного добробуту, поліпшення усіх форм співробітництва, ліквідації мовних і культурних барєрів [13, 57].
Слід зазначити, що не всі дослідники погоджуються з такими параметрами інформаційного суспільства. Деякі з них виділяють інші ознаки і характерні риси інформаційного суспільства, пропонують інші варіанти його переорієнтації, інші шляхи його становлення, але в цілому названі ознаки досить повно відбивають спрямованість змін і напрямок розвитку майбутнього суспільного порядку.
На сучасному етапі відбувається черговий вибух технологічної і мирної соціальної революції - становлення інформаційного суспільства. Сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології істотно змінюють не тільки те, як ми виробляємо продукти і послуги, але і те, як проводимо дозвілля, реалізуємо свої цивільні права, виховуємо дітей. Вони мають вирішальний вплив на зміни, які відбуваються в соціальній структурі суспільства, економіці, розвитку інститутів демократії тощо.
Проблема, яку пропонується розглянути, торкається процесу становлення інформаційного суспільства, його обєктивних основ розвитку та взаємодії з сучасними інформаційними і телекомунікаційними технологіями. Каталізатором і координатором процесу становлення інформаційного суспільства є й державна політика, що послідовно проводиться, у звязку з чим необхідний аналіз ролі та функцій держави в цьому процесі.
Тематика інформаційного суспільства, розвитку світового ринку телекомунікацій, Інтернету не сходить зі сторінок провідних ділових вітчизняних і зарубіжних журналів. Колосальні обсяги інформації, присвячені цій тематиці, доступні зараз й Інтернету. Особливо це стосується висвітлення діяльності міжнародних і національних організацій з розробки і реалізації стратегій інформаційного розвитку. До найбільш цікавих джерел можна віднести Європейську Koміcію Ради Європи, Організацію економічної співпраці розвитку, Всесвітній союз звязку, адміністративні органи, відповідальні за побудову «інформаційної магістралі» в США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Франції, Австралії, Японії та інших країнах. Актуальність входження України в інформаційне суспільство поступово усвідомлюється вітчизняним науковим і політичним співтовариством, про що свідчить велика кількість законодавчих актів у сфері інформації.
Створені державними органами документи покликані визначити напрями інформатизації суспільства: Концепція формування і розвитку єдиного інформаційного простору України і відповідних інформаційних ресурсів, Концепція розвитку звязку, Доктрина інформаційної безпеки, Концепція інформатизації України, ухвалені Закони про інформацію, про друковані ЗМІ, про телебачення і радіомовлення, про інформаційні агентства, про рекламу, про авторське право і суміжні права, про державну таємницю, про науково-технічну інформацію, про захист інформації в автоматизованих системах, про участь України в міжнародному інформаційному обміні. Однак цілісного розгляду процесу становлення інформаційного суспільства в поєднанні технологічних, економічних, соціальних, правових і політичних чинників у вітчизняній літературі ще не так багато. Це пояснюється новизною самого обєкта дослідження, контури якого зримо визначилися лише в останні роки [32, 72].
Сучасна ситуація, що склалася у світі, характеризується такими рисами. Становлення інформаційного суспільства в різних країнах є передумовою для еволюційного переходу до наступної стадії розвитку людства, технологічною основою якої є індустрія створення, обробки і передачі інформації.
Державі належить провідна роль у формуванні інформаційного суспільства, що координує діяльність різних субєктів суспільства в процесі його становлення, сприяє інтеграції людей в нове інформаційно-технологічне оточення, розвитку галузей інформаційної індустрії, забезпеченню прогресу демократії і дотримання прав особистості в умовах інформаційного суспільства.
Інформаційна взаємодія держави, суспільства і особистості найбільш оптимальна при використанні інформаційних і телекомунікаційних технологій з метою підвищення загальної ефективності діяльності державного механізму, створення інформаційно відкритого суспільства, розвитку інститутів демократії.
Вплив інформаційного суспільства на культуру виявляється в масштабних змінах культури виробництва, бізнесу, організації роботи, дозвілля, споживання. Ці зміни зумовлені швидким процесом обєктивізації інформації і знань, можливостями їх передачі у вигляді технологій через телекомунікації широким верствам населення, а також виникненням нових видів діяльності, заснованих на використанні знань.
Діалектичний взаємозвязок і взаємообумовленість економічних, правових, соціальних, культурних і технологічних чинників у становленні інформаційного суспільства виявляється в соціальній сфері, у лібералізації правил регулювання інформаційного і телекомунікаційного ринків, у технологічній і організаційній конвергенції, формуванні нових вимог до працівників і організації ділового процесу, у змінах в інформаційному законодавстві, підвищенні ролі державного регулювання і міжнародної співпраці.
Економічними основами інформаційного суспільства є галузі інформаційної індустрії (телекомунікаційна, компютерна, електронна, аудіовізуальна), які переживають процес технологічної конвергенції і корпоративного злиття, розвиваються найбільш швидкими темпами, мають вплив на всі галузі економіки і конкурентноспроможність країн на світовій арені. Відбувається інтенсивний процес формування світової «інформаційної економіки», що укладається в умовах глобалізації інформаційних, інформаційно-технологічних і телекомунікаційних ринків, виникненні світових лідерів інформаційної індустрії, перетворенні «електронної торгівлі» по телекомунікаціях у засіб ведення бізнесу.
Правовими основами інформаційного суспільства є закони і нормативні акти, що регламентують права людини на доступ до інформаційних ресурсів, технологій, телекомунікацій, захист інтелектуальної власності, недоторканність особистого життя, свободу слова, інформаційну безпеку. Інформаційна безпека суспільства і особистості набуває нового статусу, із суто технологічної проблеми перетворюючись в соціальну, від вирішення якої залежить стійке функціонування сучасних товариств.
Технологічними основами інформаційного суспільства є телекомунікаційні й інформаційні технології, які стали лідерами технологічного поступу, невідємним елементом будь-яких сучасних технологій, сприяють економічному зростанню, створюють умови для вільного обігу в суспільстві великих масивів інформації і знань, спричиняють істотні соціально-економічні перетворення і, зрештою, становлення інформаційного суспільства [23, 111].
Глобальне інформаційне суспільство формується локально, у різних країнах цей процес йде з різною інтенсивністю і особливостями. Інформаційні товариства мають три головних характеристики. По-перше, інформація використовується як економічний ресурс. Організації використовують інформацію у все більших масштабах з метою підвищити ефективність, стимулювати інновації, укріпити конкурентоспроможність. По-друге, інформація стає предметом масового споживання у населення. По-третє, відбувається інтенсивне формування інформаційного сектору економіки, який зростає більш швидкими темпами, ніж інші галузі. Причому рух до інформаційного суспільства - загальна тенденція для розвинених держав і країн, що розвиваються.
Становлення інформаційних товариств зумовлене двома взаємоповязаними причинами: довгостроковими тенденціями економічного розвитку і технологічним поступом. Економічна структура суспільства змінюється. Сфера послуг переважає над промисловістю і сільським господарством. Створення ж інформаційних продуктів і послуг можна віднести до сфери послуг. Сучасні інформаційні технології в багато разів збільшили нашу здатність обробляти інформацію і тим самим сприяли зростанню інформаційно насиченого сектору економіки.
Серед економістів поширена теорія про довгострокові цикли економічного розвитку, кожний з яких породжується технологічними новинами типу електрики або двигуна внутрішнього згорання. Цикл, що переживається, повязаний з інформаційними і телекомунікаційними технологіями. Їх вплив на суспільство повязаний з такими особливостями. По-перше, інформаційні технології - допоміжні технології, які застосовуються практично скрізь і сприяють підвищенню продуктивності. По-друге, технічні можливості інформаційних технологій зростають експонентно і поки не спостерігається уповільнення темпів зростання. Нарешті, вартість інформаційних технологій постійно і швидкими темпами знижується. Поєднання цих трьох чинників спричиняє те, що інформаційні технології породжують новий тривалий цикл економічного розвитку, що приводить в соціальному плані до інформаційного суспільства.
Інформація розуміється в широкому значенні і включає як аудіовізуальну, видовищну інформацію, так і бази даних зі спеціалізованими відомостями. Нематеріальна природа інформації породжує ряд проблем, повязаних з розумінням природи власності на інформацію, визначенням її вартості і цінності. Вартість створення нової інформації, наприклад, довідника або художнього фільму, може бути дуже високою, а копіювання здобутих результатів - надзвичайно низькою. Тому інформацію важко оцінити для подання в економічних балансах. Глобалізація інформаційного сектору економіки породжує і проблеми із законодавчим регулюванням виробництва і споживання інформації [27, 42].
Вивчення інформаційного суспільства вимагає використання такого терміна, як інформаційна індустрія. До неї належать приватні та державні організації, які створюють інформацію різних видів, інтелектуальну власність, забезпечують функціонування пристроїв для поширення інформації споживачам, здійснюють обладнання і програмне забезпечення, покликане обробляти інформацію.
Інформаційну індустрію у свою чергу можна подати у вигляді трьох її галузей, які створюють зміст, поширюють його і обробляють. До індустрії змісту належать організації, які створюють інтелектуальну власність. Інформацію створюють письменники, композитори, художники, фотографи, вчені, інженери. У цьому їм допомагають видавці, продюсери та організації, які додають первинному змісту «товарний вигляд». Сюди ж входять організації, які самі не створюють нової інформації, але компілюють її, виробляючи довідники, бази даних, статистичні збірники і т. п. Постачальники такої інформації мають значну частину прибутків, що отримуються в індустрії змісту.
Індустрія поширення інформації повязана зі створенням і управлінням телекомунікаціями і мережами поширення інформації. Вона включає телекомунікаційні компанії, мережі кабельного телебачення, системи супутникової трансляції, радіо і телевізійні станції, компанії супутникового звязку і т. і.
Індустрія обробки змісту охоплює виробників компютерів, телекомунікаційного обладнання і споживчої електроніки.
На загальну думку, яку складно підтвердити цифрами через відсутність прийнятої статистики, в інформаційній індустрії лідирує індустрія змісту. Саме в ній проводиться велика частина доданої вартості, що привело в середині 90-х років до інтенсивного процесу злиття і поглинання компаній інформаційного сектору економіки, метою яких є прагнення підвищити прибутковість свого бізнесу.
Таким чином, визначити поняття «інформаційне суспільство» можна, як мінімум, трьома способами. По-перше, перерахувати характеристики, які властиві цьому типу суспільства: створені значні інформаційні ресурси; виробництво, зберігання, поширення і передача, як аудіовізуальної продукції, так і ділової і розважальної інформації стає найважливішою частиною економіки; сформувалася інформаційна індустрія, яка включила в себе компютерну і телекомунікаційну промисловість, розробників аудіовізуального змісту і програмного забезпечення, виробників елементної бази і побутової електроніки, мультимедійну промисловість і т. п. громадяни мають технічні та правові можливості доступу до різноманітних джерел інформації. Перелік цих характеристик можна продовжувати залежно від глибини розуміння суті інформаційного суспільства. Повний і вичерпний список скласти неможливо, оскільки життя постійно вносить свої корективи. По-друге, можна піти від «абстрактного до конкретного», вказавши, що інформаційне суспільство - це наступний рівень в історичному розвитку людства по ланцюгу «аграрне - індустріальне – постіндустріальне» суспільство, повязати становлення інформаційного суспільства з реалізацією концепції стійкого розвитку або з втіленням ідей Вернадського про розвиток ноосфери.
Можливий і третій компромісний варіант типу: «інформаційне суспільство - це наступний рівень або стадія розвитку людства, на якому домінуючим обєктом виробництва і споживання стають інформаційні продукти і послуги». Звичайно, це не означає, що традиційні предмети споживання, вироблені промисловістю і сільським господарством, втрачають для людини свою актуальність. У процесі виробництва, в обсязі споживаних товарів і послуг частка «інформаційно-містких» операцій і продуктів переважає [21, 180].
Нарешті, необхідно враховувати і позицію, що заперечує прогресивність і бажаність переходу до інформаційного суспільства і яка грунтується на недовірї до того, що технології можуть поліпшити життя людини і функціонування соціальних структур. У звязку з цим варто зазначити, що технологія сама по собі лише частково визначає характер її використання, який переважно залежить від розвитку суспільства, його економіки, демократичності соціального механізму, рівня освіти та інших соціальних чинників. Водночас відставання законодавчого забезпечення прав людини на інформацію, недоторканність особистого життя, збереження персональних даних, обмеження на концентрацію засобів масової інформації і комунікації може реально призвести і в ряді випадків призводить до маніпуляції масовою свідомістю, контролю за особистістю з боку або державних, або кримінальних структур. Особливе занепокоєння викликає уразливість інформаційних і телекомунікаційних систем, що забезпечують функціонування енергетики, авіатранспорту, міського господарства та інших життєво важливих обєктів.
Інформатизація суспільства не є однорідною, і такою, що відбувається на усіх континентах не однаково. Це пояснюється різними політичними, релігійними та економічними показниками життя того, чи іншого суспільства. Саме ці показники впливаєть на загальний інформаційний розвиток суспільства, його інформатизацію.
Що ж стосується інформатизації суспільства, то в різних місцях рівень інформатизації відрізняється (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Характеристика інформатизації суспільства 1999-2009 рр.
| № п/п |
Показники |
1999 р. |
2009 р. |
| 1 |
2 |
3 |
4 |
| 1 |
Європа, % |
28,2 |
84,1 |
| 2 |
Північна Америка, % |
32,0 |
82,4 |
| 3 |
Азія, % |
18,3 |
78,5 |
| 4 |
Африка, % |
9,4 |
24,5 |
Як бачимо, на континентах де більш розвинутою є економіка та соціальна сфера процес інформатизації суспільства відбувається швидше, ніж в економічно відсталих.
Важливою є як теоретична, так і практична площина, оскільки раціональне поєднання інформації, знань та інформаційно-комунікаційних технологій справляє вагомий вплив на вирішення нагальних проблем людства, а також має безпосередній зв’язок з проблематикою «цифрового розподілу» (англ. digital divide).
Інформація адекватно відтворює явища і закони зовнішнього світу, духовну діяльність людства, створює можливості передбачення і перетворення дійсності в інтересах міжнародної спільноти. Інформація перетворилась на глобальну цінність, тобто має міжнародний характер; інформація також виступає складовим компонентом інших життєво важливих глобальних явищ. Відтак інформаційний фактор здійснив у житті цивілізації за XX століття найбільш глибокі зміни за всю її історію: він обєднав світ в єдину систему, яка функціонує у режимі реального часу. Ще Д. Белл поклав інформаційний фактор в основу своєї концепції «постіндустріального суспільства», у якому він вбачав економічний прорив на шляхах переходу від виробництва товарів до виробництва інформаційних послуг.
Проблематика розвитку інформаційного суспільства прямо пов’язана з інтелектуалізацією праці, наданням найвищого пріоритету процесам продукування нових знань, які обумовлюють соціально-економічний прогрес. Недостатньо пов’язувати розвиток інформаційного суспільства тільки з вирішенням проблем передачі, доступу, обробки і зберігання інформації чи інформаційних продуктів. За даними Світового банку, у більшості країн Організації Економічного Розвитку та Співробітництва протягом останніх пятнадцяти років зростання доданої вартості у галузях, що ґрунтуються на знаннях, у середньому становило 3%, що стабільно перевищувало темпи загального економічного зростання, які не піднімалися вище 2,3%.
В сучасних умовах розвитку інформаційно-комунікаційні технології - це не просто технічна інфраструктура, пов’язана, наприклад, з комп’ютеризацією чи телефонізацією, а глобальний інструмент перерозподілу ідей, капіталу та праці, який визначає парадигму розвитку глобалізованого світу. Саме завдяки інформаційно-комунікаційним технологіям стали можливими широке розповсюдження ідей науково-технічної революції, новітніх технологій, вільний рух фінансового капіталу та різке зростання «гуманітарного капіталу». Тому для країн, що розвиваються, та країн з перехідними економіками найширше запровадження інформаційно-комунікаційних технологій є найнеобхіднішим [16, 49].
Симбіоз трьох факторів - інформації, знань та інформаційно-комунікаційних технологій визначає сьогодні існування глобальної моделі розвитку. Цю модель асоціюють з практичним використанням ресурсів інформаційного суспільства для вирішення практичних проблем держав, регіонів, міст, громадян.
В дослідженні зроблено акцент на важливості практичного розвитку інформаційного суспільства на основі першочергового формування інформаційної свідомості. У багатьох країнах світу розвиток інформаційного суспільства має хаотичний (фрагментарний) характер. Іншими словами, відбувається лише інформатизація окремих галузей чи процесів, проте більшість населення продовжує існувати в умовах індустріального устрою. Формування інформаційної свідомості - це фундаментальна передумова для використання інформаційно-комунікаційних технологій в житті кожного громадянина, покращення загального добробуту. Відтак, необхідно усвідомити, що зусиль однієї сторони у процесі побудови інформаційного суспільства - недостатньо. У державі необхідне створення балансу між суспільними потребами та можливостями консолідованого партнерства держави, бізнесу та громадських організацій.
Жодне суспільство не існувало і не може існувати без чіткого уявлення про себе і, одночасно, без оцінки себе у своєму уявленні. Саме таке уявлення, таку інтерпретацію, як правило, називають ідеологією. Хоча загальний наголос дослідження стверджує, що класичні західні політичні ідеології як, наприклад, лібералізм, консерватизм, соціалізм і т.д. (які сформувалися і функціонували протягом ХІХ–ХХ ст.) не спроможні адекватно тлумачити і ефективно впливати на розвиток інформаційного суспільства, проте автор не заперечує їхнього існування (у руслі постіндустріальних концепцій «кінця ідеології»), а пропонує якісно новий підхід до розуміння ідеології як суспільного явища зі смислоутворюючою функцією. Тобто, впровадження поняття метаідеології інформаціоналізму не заперечує традиційного, усталеного розуміння політичних ідеологій, а пропонує одночасно розглядати ідеологічні феномени партикуляристично і холістично: не відкидаючи конвенційного підходу до ідеологій, що виходить з їхньої розбіжності та суперечності (партикуляристичний підхід), тлумачити їх як реальну цілісність (холістичний підхід).
Політичні ідеології є динамічними, оскільки перебувають у невпинному розвитку. Дослідження ідентичності тієї чи іншої політичної ідеології, на думку більшості сучасних дослідників, переконує, що продуктивніше розглядати кожну з ідеологій як певну систему (чи ідеологічну родину, за визначенням Майкла Фрідена). Ідеології можна вважати за конкретні конфігурації політичних концептів. Вони намагаються надати незаперечності по суті заперечуваному й невизначеному значенню цих концептів; невизначеному, бо ці концепти містять цінності, щодо яких у принципі неможливо досягти згоди, і немає жодного логічного способу переконливо визначити сутність будь-якого політичного концепту. Всім ідеологіям властива така риса, як намагання надати незаперечності та легітимізувати певне конкретне значення або обмежену низку значень кожного політичного концепту, які вони використовують. Утворена внаслідок цього морфологічна конфігурація приписує значення певній ідеологічній родині - значення, яким надають вирішальної підтримки просторові й часові контексти, у межах яких відбувається упорядкування та визначення пріоритетності наявних концептів. Моделі, сформовані ідеологіями, - це структури, що складаються з ключових, суміжних і периферійних концептів. Сформовані таким чином серцевини не є статичними або визначеними наперед, а можуть лише відображати реальне лінгвістичне використання певних термінів у конкретних суспільствах і змінюватися з плином часу. Не є вони ні суттєвими, ні основоположними; вони пов’язані зі структурною позицією, що посідає центральне місце в панівних дискурсах. Але вони надають тривалої стабільності певній ідеологічній родині. Таким чином, політичні ідеології створюють певні системи, які в інформаційному суспільстві можна досліджувати і описати за допомогою метаідеології. Описуючи модель метаідеології інформаціоналізму, автор дослідження застосував три найважливіші виміри ідеології як суспільного явища: ціннісний, епістемологічний та соціологічний, а також розглянув функціональний бік через розкриття дескриптивної, інтерпретативної, ціннісної та мобілізуючої функцій ідеології.
Розглянувши через концептуальний підхід традиційні західні політичні ідеології - лібералізм, консерватизм, соціалізм і націоналізм, а також альтернативні ідеологічні системи сучасності, такі як комунітаризм, ліберталізм, фемінізм та екологізм, дисертант дійшов висновку, що ці системи цінностей, завдяки визначальному, ключовому концепту інформаційного суспільства, яким є інформація, досягають комплементарності, що дозволяє значно ширше і повніше осягнути універсус нового суспільства у ситуації відсутності необхідної моделі суспільного розвитку та його орієнтирів, а також подолати «частковість» у тлумаченні суспільного розвитку, яку пропонують класичні політичні ідеології. Інформаційному суспільстві інформаціоналізм визначає та упорядковує (у суспільному контексті загалом) кожну конкретну конфігурацію політичних концептів, в основному взаємодіючи та впливаючи на ключові концепти тієї чи іншої системи цінностей. Інформація, завдяки своїй підставовій плюралістичності, знімає негативні аспекти «асиметричності» політичних ідеологій (яка повертає нас до суперечностей та конфронтації між ними), утверджуючи діалог систем політичних ідеологій у суспільстві [18, 57].
На рівні практичної політики та практик функціонування політичних систем, легітимності яким у сучасному світі надає демократія як незаперечний концепт, такий підхід можна розглядати як основу для політичного консенсусу суспільних еліт.
Отже, сучасні інформаційні й телекомунікаційні технології стали настільки важливою частиною інфраструктури суспільства, що від них залежить не тільки технологічний, але й соціальний поступ, економічна конкурентоспроможність країни в цілому, її місце у світовій економіці, роль у міжнародному розподілі праці, здатність розвивати демократичні інститути, зростання нових робочих місць і т. п. Тобто інформаційні технології із технологічного чинника розвитку перетворилися у важливий елемент функціонування сучасного суспільства. Однак при такій трансформації їх подальше втілення вже залежить не тільки від прогресу науково-технічної думки, але й від соціально-економічних і правових умов, в яких вони існують.
2.2 Сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації
Інформатизація сучасного суспільства побудована на певних законах і постулатах, які надають їм постійного явища.
У різних наукових напрямах по-різному трактується сучасне інформаційне суспільство. Це пов’язано перш за все з тим, що в більшості своїй ці погляди різняться через різне місцезнаходження авторів, тих чи інших тлумачень інформаційного суспільства.
Так, перехід суспільства до інформаційної стадії розвитку дає можливість використовувати демократичні інститути як інструмент соціального панування. Демократія, легітимізована за допомогою виборів, цілком сумісна з новими формами соціального панування. При наявності системи ефективного управління свідомістю і політичною поведінкою громадян демократичні інститути можуть перетворитися в авторитарні чи навіть неототалітарні структури влади. Обмежена епізодичною електоральною участю, формальна демократія не є небезпечною, навіть корисною для збереження нового типу політичного панування.
Таким чином, гарантій того, що функції, властиві системі віртуальних комунікацій, що стає все більш популярною серед політичних і економічних акторів, не будуть використані державними органами у своїх інтересах, немає [25, 89].
Поряд з терміном «інформаційне суспільство» у міжнародній практиці вживається термін «цифровий розрив» чи «цифрова нерівність». Явище, позначене даним терміном, викликано неоднаковим - глобальним, регіональним - доступом до інформаційно-комунікаційних технологій, інформаційним домінуванням одних країн над іншими і є серйозною перешкодою на шляху створення гармонійного і стійкого інформаційного суспільства.
Незважаючи на те, що найбільш динамічно розвинутими секторами світової економіки є саме інформаційно-інтенсивні сектори, факти свідчать, що останнім часом, з прискоренням темпів інформаційної революції «цифрова нерівність» між країнами і всередині країн не зменшується, а збільшується. Для світової економіки, також для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, в тому числі України, цей феномен несе певні труднощі. По-перше, країни, де найменш забезпечені прошарки населення не мають доступу до інформації і знань для досягнення кращого добробуту, відстають у своєму розвитку. По-друге, через те, що досвід і методи збільшення ефективності виробництва за рахунок використання ІКТ практично не відомі в цих країнах, там не використовуються значні можливості для їх розвитку. По-третє, значна частина суспільства в цих країнах не відчуває на собі позитивного впливу інформаційної революції. Навпаки, розвивається негативне ставлення до всього, що з нею повязане. Викликає занепокоєння тенденція збільшення кількості конфліктів у світі, корупція, тероризм, злочинність, погіршення екології тощо. Такі диспропорції створюють великі проблеми у розвитку економіки.
Дослідження показують, що матеріальне становище є лише одним з багатьох факторів, що обумовлюють міжнародну нерівність. Не можна не враховувати такі фактори, як відставання ряду країн світу щодо забезпечення комунікаційною інфраструктурою; низький рівень освіченості населення; недостатню кількість необхідних для розвитку і використання інформаційних технологій кваліфікованих фахівців.
Інформаційна війна стала результатом нових підходів до застосування інформації, визначена її роль і місце в суспільстві. Нові тенденції в методах ведення сучасних інформаційних воєн, викликані розвитком інформаційних технологій, настільки масштабні, що дозволяють військовим аналітикам говорити про нову революцію у військовій справі. Сутність цієї революції не тільки в кількісному нарощуванні технічних характеристик озброєнь і появі нових технологічних рішень вже існуючих завдань у забезпеченні національної безпеки, але і в трансформації способів і методів застосування окремих типів озброєнь і їхніх комбінацій, структури і форм організації військової справи, в новому концептуальному розумінні цілей і задач оборонної політики.
Провівши порівняльний аналіз мережевої війни з інформаційною, доходимо висновку, що для першої є характерними нелінійність, множинність і розмаїтість у більшій мірі, ніж для другої. Завдяки зниженню витрат, таких як вартість мережевих компютерних технологій, значно розширюється коло її потенційних учасників [38, 126].
Деякі автори, що досліджують концепції мережевої війни, багато уваги приділяють саме технічними аспектами інформаційної революції. Це призводить до намагань описувати подібну війну в термінах компютеризованої агресії, здійснюваної за допомогою мережевих атак у кіберпросторі. Такі описи змінюють предметне поле в напрямку таких суміжних понять як інтернет-війна, хакерство, кібертероризм тощо. При цьому на другий план відходить ключовий для розглянутої концепції аспект - організаційний. Але специфіку і динаміку мережевого конфлікту в кінцевому рахунку визначає саме поєднання організаційних, технологічних, доктринальних, політичних і соціальних факторів. Поняття мережевої війни відкриває новий тип соціально політичного (переважно невоєнного), конфлікту, що характеризується застосуванням сторонами мережевих форм організації і відповідних їй доктрин, стратегій і технологій інформаційної епохи.
Інформаційна війна відноситься до числа нових категорій конфліктного спектру, який розмиває межі традиційних понять економічного, військово-політичного і соціального конфліктів.
В сучасному світі на рівень зайнятості впливають фактори, породжені процесами глобалізації і регіоналізації світової економіки, прогресом інформаційних технологій і методів управління і технології звязку, нові методи керування і стратегії бізнесу.
Складовою соціально-економічного розвитку стають знання і інформація, оволодіння якими вимагає вищої професійної освіти. Змінюється підхід до сутності, змісту і засобів отримання знань і добору інформації. На ринки праці впливають технологічні досягнення в сфері компютеризації, біотехнології, енергетики, звязку і досліджень космосу.
У розвинених країнах зайнятість у секторі інформатики і телекомунікацій зросла в 90-ті роки найвищими в порівнянні з іншими галузями темпами. Причому цей ріст відбувався в основному шляхом збільшення чисельності висококваліфікованого персоналу.
Це ставить нові вимоги до системи освіти обумовлені зміною характеру і організації праці в умовах інформаційного суспільства і зміни типу економіки. Робочі місця віртуального характеру одержать у найближчому майбутньому широке поширення, що вимагає принципово психології працівника. Інформаційна парадигма розвитку веде до формування людино-машинного суспільства з надшвидкісними глобальними звязками, з новим просторово-тимчасовим виміром, з іншою культурою, цінностями, типом соціальних відносин. Це обумовить кардинальну зміну зовнішнього середовища.
Досить часто, наводяться приклади, які свідчать про переваги суперечливих відносин (на базі урегулювання протиріч) стосовно комплементарних (в основі - поверхнева адаптація) та антагоністичних (не виникає потреби в утворенні спільного середовища). Розгляд інтеграції штатів у США, республік у колишньому Радянському Союзі та країн, що увійшли до складу Євросоюзу, дозволяє проілюструвати наведені положення.
Значною мірою відносини в цих спільнотах продиктовані конфедеративним чи федералістським характером об’єднання, але також велике значення мають фактори організації угрупування суспільств: відносна гомогенність чи розрив між «центром» та «периферією», адаптогенний потенціал, ступінь асиміляції, синхронізованість суспільств у реакції на виклик ззовні, ефективність подолання розбіжностей між власними і спільними інтенціями на користь останніх. Зазначається, що спільноти, які інтегрували суспільства зі значними розходженнями у кодовій структурі, отримують більший кодовий чи то «генний» набір і тому мають перевагу у комунікації перед більш гомогенними за соціокультурним складом спільнотами завдяки своїй гнучкості. У той же час ці спільноти можуть виявитися більш активними як у засвоєнні нових соціокультурних кодів для поширення свого набору, так і в спробах імплантувати свої коди в соціокультурні структури інших спільнот, поширюючи, таким чином, сфери свого впливу [17, 142].
Формування ідентичності інтегрованих спільнот зосереджено на формуванні єдиної ідентичності об’єднання суспільств не у сенсі суми Я-концепцій останніх, а як результат здійснення пристосування соціокультурних кодових систем суспільств у складі утвореної спільноти. До цих механізмів слід відносити ігнорування не релевантних для спільноти кодів чужорідного суспільств, що інтегруються, визначення спільної перспективи. В результаті утворюється об’єднання «включного» (inclusive) чи «виключного» (exclusive) типу ідентичності стосовно відношення до інформації, що надходить зовні. Формування таких спільнот як США та ЄС, зокрема, відбувається зіставлення з ідентичністю колишнього Радянського Союзу. Виокремлюються міфеми єдності простору, часу та інформації, що свідчать про здатність спільноти до участі у міжсуспільній комунікації у якості цілісного суб’єкта.
Досить часто розглядають акомодацію, аккультурацію та асиміляцію як фази інтеграційних процесів та визначено вибори, що здійснює спільнота між універсальними явищами та власним спільним простором, а також регіональним чи національним світосприйняттям. Проводиться розмежування інтеграційних процесів за мотивами об’єднання: коагуляція суспільств у спільноту під впливом загрози та власне інтеграція внаслідок дискурсивного урегулювання протиріч та утворення спільного соціокультурного простору. Далі пропонується відокремлювати явища міжсуспільної комунікації як середовища інтеграції від «глобалізації», де релевантним є саме об’єднання незалежно від наслідків. Наводяться приклади того, що в інформаційну епоху ці поняття актуалізуються одночасно. Аналізуються причини уразливості комунікації у світлі зіткнення суспільств-носіїв Я-концепції різних стадій сформованості [16, 48].
Поступовий перехід до нової стадії сформованості Я-концепції є сходженням по спіралі трансформацій за ознакою «донорства» кодів та поверненням до стану «реципієнта» нового рівня на кожному новому повороті циклу. Негативні фактори, впливаючи на усталеність спільнот, повертають їх до попередньої стадії сформованості Я-концепції та змінюють їх статус.
Встановлення сучасних інформаційних зв’язків, що існують в суспільстві в більшості своїй залежать і походять від економічних взаємовідносин та необхідності, що встановлюється разом із ними.
Розвиток торгівлі як всередині держави, так і експорту та імпорту сприяють розвитку інформаційних зв’язків та їх глобалізацію. Зростає кількість потенційних суб’єктів інформаційних зв’язків, що основним джерелом свого комунікативного зв’язку мають виробництво, збут, конкуренція.
Поглиблення та розвиток економічних звязків є саме тим головним рушієш, який найбільш повно розкриває та розвиває процес інформаційної інтеграції різних суспільних прошарків.
Отже, складовою соціально-економічного розвитку стають знання і інформація, оволодіння якими вимагає вищої професійної освіти. Змінюється підхід до сутності, змісту і засобів отримання знань і добору інформації. На ринки праці впливають технологічні досягнення в сфері компютеризації, біотехнології, енергетики, звязку і досліджень космосу.
У розвинених країнах зайнятість у секторі інформатики і телекомунікацій зросла в 90-ті роки найвищими в порівнянні з іншими галузями темпами. Причому цей ріст відбувався в основному шляхом збільшення чисельності висококваліфікованого персоналу.
Висновки до розділу 2
Cучасні інформаційні й телекомунікаційні технології стали настільки важливою частиною інфраструктури суспільства, що від них залежить не тільки технологічний, але й соціальний поступ, економічна конкурентоспроможність країни в цілому, її місце у світовій економіці, роль у міжнародному розподілі праці, здатність розвивати демократичні інститути, зростання нових робочих місць і т. п. Тобто інформаційні технології із технологічного чинника розвитку перетворилися у важливий елемент функціонування сучасного суспільства. Однак при такій трансформації їх подальше втілення вже залежить не тільки від прогресу науково-технічної думки, але й від соціально-економічних і правових умов, в яких вони існують.
Складовою соціально-економічного розвитку стають знання і інформація, оволодіння якими вимагає вищої професійної освіти. Змінюється підхід до сутності, змісту і засобів отримання знань і добору інформації. На ринки праці впливають технологічні досягнення в сфері компютеризації, біотехнології, енергетики, звязку і досліджень космосу.
У розвинених країнах зайнятість у секторі інформатики і телекомунікацій зросла в 90-ті роки найвищими в порівнянні з іншими галузями темпами. Причому цей ріст відбувався в основному шляхом збільшення чисельності висококваліфікованого персоналу.
Таким чином, з кожним роком зростає кількість інформаційно вискокваліфікованих працівників. Розширюється інформаційна сфера на основі застосування інформаційних технологій в побутті, виробництві, медицинні, навчанні та інших галузях діяльності.
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
3.1 Пропозиції та пріоритетні напрямки вдосконалення інформатизації суспільства в умовах глобалізації
Актуальність розв’язання зазначених питань значною мірою пов’язується з посиленням ролі і значення гуманітарної складової в процесі підготовки майбутніх соціальних працівників. Це обумовлює, у свою чергу, потребу в розробці психолого-педагогічних засобів, забезпечення відповідних умов щодо формування інформаційної культури фахівця з врахуванням світоглядних, соціальних, етико-психологічних, технологічних тощо характеристик, що й обумовило вибір теми дослідження.
Усвiдомлюючи важливiсть i незамiннiсть інформації взагалi бачимо, що iнформацiйне суспiльство знаходиться лише на дуже раннiй стадiї свого розвитку. I якщо комусь здається, що суспiльство зараз перенасичено iнформацiєю то цiкаво було б почути думку цих же людей хоча б рокiв через 20 - 30.
Перетворюючий потенцiал iнформатизацiї зараз ще мало хто оцiнює правильно (хоч серед масси недооцiнок знайдуться i переоцiнки). I не дивлячись на зауваження про те, що людство взагалi дуже iнертне i його нiщо не може змiнити, iнформацiя це та сила якiй багато хто iз сучасних філософів (i взагалi людей що думають) вiдводить роль засобу досягнення «свiтлого майбутнього» або слiпої стихiї за допомогою якої людство себе знищить. Мiж iншим iснування цих двох позицiй є неодмiнним атрибутом будь-якого серйозного нововведення в життi людей. Але iсторiя показує що нi перше нi друге нiколи не настає.
Однак у переважнiй бiльшостi сучасних прогнозів переважають песимiстичнi настрої. I нiякi блага iнформатизацiї вже не викликають захоплення, коли постає загроза демократiї (яку справедливо вважають найбiльшим досягненням людства; не плутати з владою натовпу) або замiни природнiх вiдчуттiв штучними чи навiть перетворення людей на роботів (це не такий вже i абсурд якщо серйозно подумати, хоч дехто вважає що це вже сталося).
Взагалi апокалiптичнi прогнози завжди були улюбленою темою для масової аудиторiї. Але облишимо це питання скептикам.
Вiдчуження людини вiд природнiх засобiв сприйняття оточуючої дiйсностi це вже справа майже вирiшена. Вся життєво важлива iнформацiя отримується iз засобiв масової iнформацiї. Все частiше друзi i знайомi спiлкуються лише по телефону (Iнтернету, електроннiй поштi). Хоча неможна не вiдмiтити i позитивної сторони - розширення кола спiлкування.
Однак спiлкування можливе лише на певнiй зрозумiлiй спiврозмовникам мовi. Багато хто вважає що ця проблема може бути розвязана за допомогою впровадження автоматизованого машинного перекладу (наприклад при електронному листуваннi).
Втiм iдея машинного перекладу iснує з 1945 року коли її вперше висунув американець У. Уiвер. В 1947 роцi батько кiбернетики Вiнер висунув думку про передчаснiсть постановки цiєї проблеми через складнiсть мови i неможливостi її «механізації». Час пiдтвердив це твердження. За 50 рокiв iснування подiбних систем не спостерiгається нiякого прогресу. Машинний переклад залишається майже дослiвним.
Зрозумiло, що розвязання цiєї проблеми можливе двома шляхами:
1. Створення повноцiнного штучного iнтелекту.
2. Унiфiкацiя i стандартизацiя мовних засобiв.
Сучасний штучний iнтелект залишається досi надто спецiалiзованим. А привести до ладу мову нiхто не збирається (принаймнi українська мова iде останнiм часом по шляху подальшого ускладнення i темп появи нововведень дедалi зростає).
Уже зараз широко використовують технології фiльтрування електронної пошти (виключення нецензурних, не замовлюваної iнформацiї, реклами). Недавно зявились системи що дозволяють так само фiльтрувати відео зображення (видаляти зморшки з обличч, всебiчно покращувати якiсть зображення). Неважко уявити собi подiбнi активнi фiльтри якi будуть напiвпрозорими для нас. Щось подiбне вже давно (кiлька десятилiть) використовуть вiйськовi.
Це здебiльшого системи цiлевiдiлення. Аналогiчним чином можна за допомогою активних фiльтрiв видiляти важливi або цiкавi, або небезпечнi предмети, або звуки, або запахи, або навiть робити доступним для сприйняття те що ранiше для нього було недоступним (надтихi звуки, надслабкi запахи, радiоактивне випромiнення тощо).
В Україні за останні 10 років сформувалися такі фактори соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку, які можна розглядати як передумови переходу до інформаційного суспільства. Україна з 48-мільонним населенням має один з найвищих у світі індексів освіченості (98%), що створює великі потенційні можливості. Також можна стверджувати, що в Україні сформувався й успішно розвивається вітчизняний ринок телекомунікацій, інформаційних технологій, продуктів і послуг. Ще однією передумовою переходу України до інформаційного суспільства стало те, що сьогодні Україна стала невід’ємною часткою світового політичного і економічного співтовариства, у прямому і переносному сенсі приєднана до зовнішнього світу кабельними і супутниковими каналами звязку.
Процеси інформатизації, компютеризації і розвитку телекомунікацій дозволили створити серйозні передумови й умови переходу до інформаційного суспільства, інтеграції країни у світове інформаційне співтовариство. Головними з них є наступні: інформація стає важливим ресурсом політичного, соціально-економічного, технологічного і культурного розвитку, масштаби її використання можна порівнювати з традиційними ресурсами. Швидко зростає кількість сайтів в Інтернеті, парк ЕОМ, прискореними темпами йде розвиток систем і засобів телекомунікації. Збільшується кількість корпоративних інформаційних мереж і число абонентів світових відкритих мереж, розширюється національна мережа звязку, успішно здійснюється телефонізація країни, росте ринок засобів мобільного звязку. В значній мірі інформатизовані такі галузі як банківська сфера, державне управління тощо. У той же час представляється важливим здійснити наступні заходи щодо підвищенню рівня доступу населення України до інфокомунікаційних технологій:
- забезпечити підключення на базі інформаційної компетенції сіл, навчальних закладів всіх рівнів; науково-дослідних центрів, бібліотек, закладів культури, охорони здоровя, державних установ, структури місцевого самоврядування забезпечити Web-сайтами і адресами електронної пошти;
- внести зміни в програми шкіл та вищих навчальних закладів з метою ознайомлення із проблемами, що визначені інформаційним суспільством і його національними особливостями;
- забезпечити доступ до інформаційної компетенції у межах досяжності для всього населення України.
Прийнята в 1998 році Верховною Радою України Національна програма інформатизації розроблена з урахуванням досвіду інших країн, але результати реалізації її не значні.
Такі важливі задачі, як розробка стратегії інформаційного розвитку України, розробка державного бюджету щодо цих питань не вирішені. При такій невизначеності державної політики на тлі стрімкого розвитку телекомунікацій і насичення компютерами структур влади, бізнесу і суспільства важливого значення набуває створення і реалізація програми «Електронна Україна».
Найбільш ефективні з існуючих програм створення електронного уряду включають розвиток інфокомунікаційної інфраструктури і технологій, людських ресурсів і способів доступу користувачів до інформаційних ресурсів держави. Можна стверджувати, що технічні засоби реалізації ідеї електронного уряду будуть створені в найближчий час. Однак залишається питання, чи відбудуться кардинальні зміни системи відносин між державним апаратом і громадянами. У той же час не можна заперечувати, що ідея електронного уряду, безумовно, має визначені переваги. Зокрема, громадяни одержують оперативний доступ до високоякісних послуг державних органів.
Увага має бути зосереджена на формуванні і розвитку єдиного інформаційно-культурного простору як необхідної умови політичного і духовного обєднання населення України і входження країни у світове інформаційне співтовариство як рівноправного партнера; розширенні міжнародного наукового і культурного співробітництва; удосконаленні і розвитку системи інформаційного законодавства і механізмів його реалізації; удосконаленні і розвитку системи поширення масової інформації і формуванні суспільно-політичного клімату в країні, сприятливого для переходу до інформаційного суспільства, зокрема на забезпеченні особистої і суспільної безпеки в інформаційній сфері, запобіганні загрози інформаційного тероризму і інформаційних війн.
Першочерговими завданнями слід вважати:
- формування загальнодержавної Програми переходу України до інформаційного суспільства;
- розробку Концепції нормативно-правового переходу, що є основою державного впливу на цей процес. Концепція повинна визначати основні напрямки і задачі удосконалення існуючої системи інформаційного законодавства, у тому числі в області авторських і суміжних прав і охорони інтелектуальної власності;
- пріоритетний розвиток існуючих і створення нових спеціалізованих мережних структур і технологій, побудованих на основі міжнародних стандартів;
- організацію і розгортання широкої суспільно-політичної пропагандистської підтримки процесу переходу країни до інформаційного суспільства [24, 98].
Найважливішою метою інформатизації є застосування інформаційних технологій у різноманітних галузях соціальної практики. Інформаційні технології, засновані на сучасних телекомунікаційних системах, створюють принципово нові моделі діяльності в науці, керуванні, проектній справі, медицині, грошово-касових операціях, стають вирішальним чинником економії часу, різкого зростання частки корисної, творчої праці в життєдіяльності членів суспільства.
Існують основні пять етапів інформатизації суспільства: формування і розвиток індустрії інформатики, модернізація управлінських структур, перебудова соціальних структур, комплексування інформаційних звязків і формування людського потенціалу.
Досягнення цих цілей інформатизації здійснюється трьома підсистемами: соціально-економічне забезпечення, теоретичне забезпечення і технічне забезпечення інформатизації.
Потребується інформатизація суспільних інститутів, створення таких систем, як телемагазин, телебанк, телетеатр, телефото, телебібліотека, підготовка самих людей і зміна форм їх взаємодії. Більш того, підводиться питання про сучасне надомництво, коли різко зменшується необхідний час «присутності» людей на робочих місцях, у навчальних закладах і т.д. Це, очевидно, потребує радикальної перебудови організації виробничого і навчального процесів, значного підвищення культури і свідомості людей, а також вироблення нового контрольно-оціночного апарата. Усе це - елементи інформатизації.
Інформатизація стає найважливішим чинником поліпшення життя людей. Кінцевою метою розвитку суспільства є людина, підвищення її життєвого рівня (поліпшення якості життя). У сучасних умовах важливу роль починають відігравати не просто матеріальні чинники (блага) самі по собі, а організаційно-інформаційні чинники – «порядки». Рівень (і спосіб) життя починає залежати не стільки від кількості отриманого хліба, мяса, одягу, скільки від рівня послуг, культури, освіти, від організації роботи і побуту. При зростанні матеріального достатку життя може стати нестерпним через негативні явища, що накопичилися, «обурливі» порядки, процедури, безглузді (штучно створені) дефіцити, черги тощо. І якщо активно не боротися з виродливими явищами життя, вони стають звичними і як би «нормою життя». Отже, головне завдання - боротьба за інформаційно-організаційний комфорт, як важливу мету сучасного соціального розвитку. Інформація, таким чином, багато в чому зводиться до того, щоб бачитиінформаційну сторону життя в усій її зростаючій значимості [17, 112].
Проблема людського чинника, - в основному, інформаційна проблема, точніше, проблема мобілізації творчого потенціалу людей і його ефективного застосування. Від кожної людини потрібна активізація не стільки фізичних, скільки інтелектуальних зусиль, а це, в свою чергу, потребує переходу до більш осмисленого способу праці і життя. Наукову основу такого переходу створює інформатика.
Винятково прогресивний розвиток засобів обчислювальної техніки, засобів звязку, збереження й подання інформації дозволяє здійснити перехід до «безпаперової» технології й «безпаперового суспільства», у якому інформаційний обмін між людьми здійснюватиметься за допомогою електронних засобів (відеотелефона, факсимільної передачі документів, відеотекстових систем, електронної пошти, телеконференцій, мережі передачі даних), а збереження і обробка інформації - за допомогою засобів обчислювальної техніки.
Перехід від традиційних методів збереження, пошуку і поширення інформації (бібліотек, ручних методів пошуку й аналізу, пошти, телеграфу) до нових безпаперових (баз даних, інформаційно-пошукових систем, компютерних мереж, супутникового звязку, волоконно-оптичним кабелям, системам обробки текстів, локальним обчислювальним мережам, автоматизованим робочим місцям) приведе до кращої орієнтації в міжнародних подіях, явищах, економічних процесах, торгових операціях, нових технічних рішеннях.
Методами безпаперової технології можна так обробляти інформаційний потік, щоб на основі вивчення міжнародної, науково-технічної й економічної інформації одержувати аналітичні дані, що характеризують стан і тенденції розвитку тієї або іншої галузі знань, перспективні напрямки науки і техніки. Ця інформація може служити основою для виробітку розумної й ефективної стратегії керування.
Паралельно з розвитком інформаційної індустрії почала розвиватися інформаційна економіка, повязана із продажем інформації, програмного забезпечення, наданням обчислювальних послуг і передачі інформації. При розгляді інформації як ресурсу, виникла проблема економічної оцінки інформації, визначення способів її використання й обміну. Зявляється служба керування інформаційними ресурсами.
Інформатизація містить у собі не тільки компютеризацію, але і моделювання інформаційних процесів, перебудову організаційних структур, документопотоків, юридичних норм, а також відповідну підготовку і перепідготовку кадрів. Це - запрограмована перебудова соціального інформаційного середовища, створення принципово нових автоматизованих способів і умов виробітку, поповнення, обробки, передачі й використання знань, ефективних методів інтелектуальної діяльності. Вона означає радикальний крок людства у розвязанні колосальної за свїм значенням проблеми ефективного використання можливостей людського розуму і електронно-обчислювальної техніки.
Зміст інформатизації - забезпечення соціальних, економічних, правових, культурних і технологічних умов зберігання й активізації нових ідей, створення можливостей кожній людині зафіксувати свої ідеї, зробивши їх доступними широким масам, а також створення умов для їхнього використання [21, 115].
Отже, вiдчуження людини вiд природнiх засобiв сприйняття оточуючої дiйсностi це вже справа майже вирiшена. Вся життєво важлива iнформацiя отримується iз засобiв масової iнформацiї. Все частiше друзi i знайомi спiлкуються лише по телефону (Iнтернету, електроннiй поштi). Хоча неможна не вiдмiтити i позитивної сторони - розширення кола спiлкування.
Перехід від традиційних методів збереження, пошуку і поширення інформації (бібліотек, ручних методів пошуку й аналізу, пошти, телеграфу) до нових безпаперових (баз даних, інформаційно-пошукових систем, компютерних мереж, супутникового звязку, волоконно-оптичним кабелям, системам обробки текстів, локальним обчислювальним мережам, автоматизованим робочим місцям) приведе до кращої орієнтації в міжнародних подіях, явищах, економічних процесах, торгових операціях, нових технічних рішеннях.
3.2 Вдосконалення інформатизації суспільства в умовах глобалізації із застосуванням комп’ютерних технологій
В умовах сучасного динамічного розвитку суспільства та ускладнення його технічної та соціальної інфраструктури найважливішим стратегічним ресурсом стає інформація. Поряд з традиційними ресурсами впроваджуються й інформаційні технології, що дозволяють створювати, зберігати та забезпечувати ефективні способи зображення інформації, і які стають не тільки важливим фактором життя суспільства, але і засобом підвищення ефективності управління усіма сферами суспільної діяльності. При цьому головною передумовою успішного розвитку процесів інформатизації суспільства є інформатизація освіти. Тому одним із пріоритетних напрямків психолого-педагогічних та методичних досліджень є впровадження компютерних технологій в процес викладання навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах. Розробка і впровадження компютерних технологій в освітній процес в Україні повязані з певними складнощами, що обумовлені не лише обмеженістю фінансових можливостей, але й недостатністю методичного забезпечення компютерних технологій навчання. Проте за вимогами Болонського процесу входження України до Європейського освітнього простору неможливе без широкого впровадження інформаційних засобів у навчальний процес. З використанням компютерної техніки та відповідного методичного забезпечення підвищується ефективність навчального процесу за рахунок його інтенсифікації та активізації навчально-пізнавальної діяльності, надання їй творчого дослідницького спрямування.
Таким чином, розвиток України та її місце у світовій спільноті визначальною мірою залежить від успішного навчання студентів та викладачів користуватися інформаційними технологіями [14, 57].
Наше майбутнє - це розвиток і використання компютерних технологій, тому на нашу думку і освіта повинна бути орієнтована на майбутнє, що вимагає від студента та викладача уміння працювати з великими потоками інформації. Оцінка якості отриманих знань студентів у процесі навчання від викладача повинна включати такі параметри, як: адекватність навчання студента способів опрацювання інформації; забезпечення ефективності набуття студентом таких компетенцій, як досконале володіння компютером, знання щонайменше двох іноземних мов; результативність методів вироблення навиків встановлення наукової істини; успішність у створенні атмосфери особистого переживання народження знання;оптимізація діалогу в процесі співтворчості між викладачем та студентом.
Освіта повинна сприяти становленню громадянина інформаційного суспільства, в якому: кожен має можливість отримати оперативну та достовірну інформацію будь-якого виду і призначення за допомогою глобальних інформаційних мереж з будь-якої точки географічного простору; наявна можливість реалізації миттєвої комунікації як між окремими членами суспільства, так і з державними та суспільними структурами; трансформується діяльність засобів масової інформації, розвивається та інтегрується з інформаційними мережами цифрове телебачення; зникають географічні та політичні кордони держав в рамках інформаційних мереж.
Навчальний заклад повинен надавати студентові широкий вибір інформації і способів роботи з нею. Адже на сьогодні компютер із засобу, який використовується безпосередньо на предметах вузько спеціалізованого циклу, перетворюється в активного помічника викладача [19, 114].
Володіння компютером стало критерієм загальної грамотності, професійної компетентності викладача. Компетентність викладача інформатики (за Н.В.Морзе) передбачає: використання термінології, апаратної складової, програм і методів інформаційної компетентності; використання інформаційної компетентності у навчанні та створенні методичних та дидактичних матеріалів, формування завдань для учнів з використанням інформаційної компетентності; розуміння ролі інформаційної компетентності у науковій галузі, на якій базується відповідна навчальна дисципліна; використання інформаційноїкомпетентності для планування та проектування навчального середовища, моніторингу навчальних досягнень учнів; використання інформаційної компетентності для спілкування в педагогічному середовищі, ознайомлення з програмним забезпеченням та підвищення кваліфікації [22, 59].
Нові компютерні технології навчання дозволяють неабияк підвищити ефективність практичних та лабораторних занять із загальноосвітніх дисциплін, а не лише інформатики. А використання на заняттях елементів медіаосвіти формує у студентів уміння працювати з різною інформацією, критично до неї ставитись, розвиває логічне мислення, забезпечує інформаційну і емоційну насиченість занять, звязок учбового матеріалу з навколишнім життям, сприяє підвищенню інтересу до предмету, а також творчому зростанню самого викладача.
У своїй практиці викладачі часто використовують компютерно-орієнтовані системи навчання, що дозволяє автоматизувати рутинну роботу з перевірки знань студентів. До них можна віднести навчальні та контролюючі програми, тренажери, інтерактивні середовища, віртуальні лабораторії тощо. Їх важливість у підвищені мотивації студентів до навчання та активізації пізнавальної роботи доведена багатьма дослідниками (О.В. Співаковський, Ю.В. Триус, В.Ю. Биков, M.I. Жалдак, Р.C. Гуревич, М.Ю. Кадемія, Л.В. Брескіна та ін.), їх допомога у розвантаженні викладача також очевидна і зрозуміла. Програмування компютерно-орієнтованих систем навчання для обліку та контролю навчання було важливим питанням удосконалення професійної підготовки студентів і залишається актуальним сьогодні. Багатьма програмістами і педагогами-ентузіастами розробляються подібні програми з урахуванням сучасних тенденцій в освіті. Наприклад, автоматизована система контролю знань і керування навчанням, розроблена співробітником кафедри теплотехніки Пермського державного технічного університету Селяниновим Ю.А., крім можливостей, як наприклад, здійснення поточного контролю знань, створення індивідуальних графіків навчання, ведення інформаційної і навчальної баз даних, аналіз успішності, дані по батькам, складу і соціальному статусу родини автоматичне ведення електронного журналу [23, 90].
Проте існують ряд проблем у застосування компютерних технологій у проведенні занять:
1) швидкість розвитку комп’ютерних технологій та програмного забезпечення вимагають постійного підвищення кваліфікації викладачів;
2) необхідність володіння знаннями з інформаційних технологій викладачами, хоча б на рівні користувача з метою запровадження можливостей комп’ютерних технологій у навчальний процес;
3) використання глобальної мережі Internet для самоосвіти викладача та підвищення його компетентності, зокрема використання форми дистанційного навчання.
Це вказує на необхідність розробки комплексних заходів підготовки та перепідготовки викладачів у напрямку інформаційних технологій, які повинні бути випереджаючими відносно практики застосування комп’ютерних технологій у навчально-освітньому процесі.
Протягом останнього десятиліття розвинені країни Європи та світу, серед яких Австрія, Велика Британія, Канада, Нова Зеландія, Німеччина, Франція, деякі країни Східної Європи: Угорщина, Румунія, Молдова, Литва, Латвія та ін. - розпочали ґрунтовну дискусію, яка й досі триває на міжнародному рівні, навколо того, як дати людині належні знання, уміння та компетентності для забезпечення її гармонійної взаємодії з технологічним суспільством, що швидко розвивається [7, 6].
Радою Європи прийнята модель загальних ключових компетентностей, якими повинні володіти молоді європейці [11, 206]:
- політична й соціальна компетентність - здатність брати на себе відповідальність, брати участь у підтримці та покращенні демократичних інститутів тощо;
- міжкультурна компетентність - здатність приймати інші культури, мови та релігії, здатність виявляти повагу один до одного тощо;
- комунікаційна компетентність - володіння усним і письмовим спілкуванням, зокрема володіння декількома мовами;
- інформаційна компетентність, повязана з виникненням інформа-ційного суспільства - володіння відповідними технологіями, розуміння їх застосування, здатність критично осмислювати повідомлення, що розповсюд-жуються масовими медіа засобами та рекламою;
- компетентності продовженого навчання - здатність навчатися протягом усього життя в контексті неперервної професійної підготовки і соціального життя.
Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають [21, 68]:
1. Ключові компетентності (міжпредметні та надпремедметні компетентності) - здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культурнодоцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи актуальні індивідуальні та соціальні проблеми.
2. Загальногалузеві компетентності - компетентності, які формуються учнем упродовж засвоєння змісту певної освітньої галузі в усіх класах середньої школи і які відбиваються в розумінні «способу існування» відповідної галузі - тобто того місця, яке ця галузь посідає в суспільстві, а також уміння застосовувати їх на практиці у рамках культурно доцільної діяльності для розв’язування індивідуальних та соціальних проблем.
3. Предметні компетентності - складова загальногалузевих компетентностей, яка стосується конкретного предмета.
У сучасній психолого-педагогічній літературі визначають декілька видів понять, пов’язаних із вивченням інформаційних та комп’ютерних технологій.
Поряд з поняттям «інформаційна компетентність» часто використовуються такі поняття, як «комп’ютерна компетентність», «компютерна грамотність», «технологічна грамотність», «інформаційна грамотність», «інформаційно-технологічна компетентність», «інформаційна культура». Водночас слушно зауважити різний підхід авторів до трактування цих понять.
Інформаційна компетентність - новий напрямок, який виник безпосередньо під впливом нових інформаційних технологій і створення електронних інформаційних технологій.
Якщо зміст поняття «компютерна грамотність» стосується навичок роботи з комп’ютерною технікою, то зміст поняття «інформаційна компетентність» припускає наявність у людини сучасного суспільства виробленої звички одержувати знання з використанням можливостей сучасних компютерних технологій точно так само, як ми сьогодні одержуємо через книжки. У такий спосіб сукупність стійких навичок постійного ефективних застосувань досягнень цивілізації, а саме виховання мотивації і навичок застосування інформаційних технологій визначається як інформаційна компетентність.
Інформаційну компетентність ми розуміємо як здатність особистості орієнтуватися в потоці інформації, як уміння працювати з різними видами та джерелами інформації, знаходити і відбирати необхідний матеріал, класифікувати його, узагальнювати, критично до нього ставитися, на основі здобутих знань вирішувати будь-яку інформаційну проблему, пов’язану з професійною діяльністю [12, 5].
Комп’ютерна компетентність достатньо широко використовується як одна з цілей професійного навчання вчителів інформатики. Так, П.В. Беспалов визначає це поняття як інформаційно-технологічну компетентність, яка не зводиться до розрізнених знань і навичок роботи на комп’ютері. Вона є інтегральною характеристикою особистості, здатністю до засвоєння відповідних знань і розв’язання задач у навчальній та професійній діяльності за допомогою комп’ютера.
Ми будемо виходити з того, що інформаційна компетентність включає три компоненти:
- інформаційний (здатність ефективної роботи з інформацією в усіх формах її представлення);
- комп’ютерний або комп’ютерно-технологічний (визначає уміння та навички щодо роботи із сучасними комп’ютерними засобами та програмним забезпеченням);
- процесуально-діяльнісний (визначає здатність застосовувати сучасні засоби інформаційних та комп’ютерних технологій до роботи з інформацією та розв’язання різноманітних задач).
Для формування інформаційної компетенції у студентів необхідно:
- сформувати міцні базові знання;
- сформувати вміння застосовувати необхідні новітні інформаційні технології;
- розвинути вміння відфільтровувати вторинну та залишати тільки актуальну та корисну інформацію;
- сформувати вміння аналізувати інформацію, помічати закономірно-сті та використовувати їх, прогнозувати й робити висновки;
- сформувати вміння на основі аналізу попередньої інформації формулювати власну точку зору;
- сформувати вміння генерувати оригінальні думки та ідеї;
- сформувати вміння реалізовувати на практиці нові розробки, техно-логії, пристрої тощо на основі власних ідей [8, 59].
В. Уруський розглядає технологічну компетентність, як уміле використання технічних засобів; раціональне співіснування з техносферою; критичне ставлення до неї.
Інформаційно-технологічна компетентність розглядається як інтегрально особистісне утворення, яке характеризує особистість людини сучасного інформаційного суспільства та охоплює три основні підструктури особистості:
- мотивацію (до засвоєння та застосування компютерних інформацій-них технологій);
- здібності (до сприйняття, розумової обробки та обміну з іншими людьми компютерних інформаційних технологій);
- досвід (знання про компютерні інформаційні технології та вміння їх застосовувати).
У визначенні компетентностей фахівця в галузі математики доцільно скористатися результатами дослідження С.А. Ракова, де вказується на необхідність формування [27, 98]:
- процедурної компетентності як умінь розвязувати типові математик-ні та інформативні задачі;
- логічної компетентності як володіння дедуктивним методом дове-дення та спростування тверджень;
- технологічної компетентності як умінь застосовувати у професійній діяльності засобів інформаційно-комунікаційних технологій;
- дослідницької компетентності як володіння методами дослідження соціально та індивідуально значущих задач математичними методами;
- методологічної компетентності як умінь оцінювати доцільність використання математичних методів для розвязування індивідуально і суспільно значущих задач.
Формування інформаційної компетентності здійснюється через організацію навчального процесу, зміст освіти та умови, які сприяють формуванню певних психологічних якостей особистості. Цей процес є неперервним і здійснюється протягом всієї навчальної діяльності студента. Але саме під час навчання формуються основні компетенції, що входять до складу інформаційної компетентності майбутнього спеціаліста. Це компетенції інформаційної, комп’ютерної та процесуально-діяльнісної складової. А протягом подальшої роботи після завершення навчання ці компетенції поповнюються додатковими знаннями та вміннями, але їх структура не змінюється.
Сприйняття матеріалу у разі використання комп’ютера поліпшується за рахунок різних дидактичних можливостей комп’ютера, як наочність, підкреслювання, динаміка кольорового зображення. Особливість процесу навчання за допомогою комп’ютера викликає інтерес до навчання і сприяє активізації та зосередженню уваги студентів на предметі. Крім того, комп’ютер створює умови для переходу на більш високий рівень інтелектуальної праці.
Описана вище логіка розвитку інформаційно-технологічної компетентності майбутніх учителів передбачають розвиток не тільки вмінь використовувати прикладні програмні засоби у своїй майбутній педагогічній діяльності, але і створювати свої власні, оцінювати їх ефективність стосовно до конкретних ситуацій. При цьому у майбутнього фахівця розвивається здатність визначати роль і місце конкретних інформаційних технологій у методичній системі викладання свого навчального предмета, що в кінцевому підсумку призводить до підвищення ефективності та успішності всього освітнього процесу [19, 82].
Інформатизація суспільства досить активно проводиться через впровадження сучасних інформаційних технологій, що досить активно використовуються в процесі здійснення економічних явищ. Все більше торгових та інвестиційних процесів проходять за допомогою інформаційних технологій. Такими явищами перш за все є біржі, аукціони, інвестиційні проекти. Більшість із вищеперерахованого доступно всім користувачам глобальних мереж, що робить їх можливими учасниками економічних та фінансових процесів. При відсутності інформаційних технологій неможливим був би процес доступу до вищеперерахованої глобальної економічної інформації.
У інформаційному суспільстві головною метою є розробка нових алгоритмів і образів дій за допомогою інформаційних моделей (компютера). Існування інформаційного суспільства можливе тільки на основі трьох попередніх типів суспільства.
Великі зміни очікуються у сфері освіти, яка також стане в значній мірі індивідуальною. Передбачаються крупні зміни і в організації наукової діяльності. В інформаційному суспільстві інформатика гратиме таку ж важливу роль, яку грали інженерні науки, фізика і хімія в індустріальному суспільстві.
Інформаційний простір розширився до сьогоднішнього дня настільки, що зажадало створення якогось ідеологічного організуючого фундаменту. Інформаційне суспільство – предмет обговорення урядів, парламентів і міжнародних організацій. «Інформаційне суспільство» - чергова примарна мета суспільного будівництва, як «розвинений соціалізм».
Точного визначення цього поняття, а тим більше, його обєктивної оцінки, поки не виведено. Але, з великою часткою упевненості можна сказати, що це не перше. Всі не можуть помилятися протягом такого довгого часу. А якщо враховувати, які ресурси – фінансові, матеріальні, технологічні, інтелектуальні, нарешті, людські, - залучені в цей процес з боку стількох країн.
Соціальні резерви стійкості інформаційного суспільства мають відношення до окремої особи, до організацій і регіонів, країнам, а також - до цивілізації в цілому. Стійкість підвищується, оскільки всі організації і громадяни, незалежно від їх віддаленості, культури, роду або віку, можуть дістати нові, більш широкі можливості для роботи і освіти. Високий рівень освіти більше не повязаний з великими містами, а постійне навчання потенційно стає доступним для кожного. Освіта саме по собі є одним з важливих засобів формування стійкості як елементу світогляду людини і разом з тим стає все більш основоположним ресурсом суспільства. Вирішальний внесок інформаційне суспільство може внести в забезпечення для кожної людини можливості навчання і перенавчання протягом всього життя - така можливість не тільки є необхідністю на фоні динаміки технологічного прогресу, що продовжується, але і лежить в основі фундаментального права особи на вільний вибір стилю життя і місця в ній. Свобода вибору, яку надають нові інформаційні структури, може підтримати різноманітність культур. Окремі люди, сімї і інші малі соціальні групи можуть вибрати для себе задовільний і стійкий стиль життя, що характеризується зниженим рівнем матеріального споживання.
Культурна різноманітність - це загальна спадщина людства. Інформаційне суспільство повинне ґрунтуватися на пошані культурної самобутності, різноманітності культур і мов, традицій і релігій, стимулювати цю пошану і сприяти діалогу між культурами і цивілізаціями. Популяризація, зміцнення і збереження різних культур і мов, що відображене у відповідних документах, прийнятих Організацією Зєднаних Націй, у тому числі в Загальній декларації ЮНЕСКО про культурну різноманітність, далі збагатять інформаційне суспільство.
У інформаційному суспільстві головною метою є розробка нових алгоритмів і образів дій за допомогою інформаційних моделей (компютера). Існування інформаційного суспільства можливе тільки на основі трьох попередніх типів суспільства. Інформаційний простір розширився до сьогоднішнього дня настільки, що зажадало створення якогось ідеологічного організуючого фундаменту (Додаток А).
Отже, результатом ефективного комп’ютерного навчання є сформована інформаційна компетентність, яка не зводиться до розрізнених знань і вмінь працювати з комп’ютерною технікою, а є інтегральною властивістю цілісної особистості студента, що передбачає її комп’ютерну спрямованість, мотивацію до засвоєння нових знань і вмінь, здатність до розв’язування інтелектуальних завдань за допомогою комп’ютерної техніки, володіння прийомами комп’ютерного мислення. А врахування визначених вище факторів, що впливають на ефективність використання засобів інформаційних технологій, проблем, що виникають під час створення цих засобів, і можливих шляхів їх вирішення дозволить створювати ефективні засоби для інформатизації системи освіти.
Технології навчання, що орієнтовані на застосування засобів інформаційних технологій, можуть значно полегшити і якісно поліпшити роботу. Проте через економічну кризу далеко не всі вищі навчальні заклади можуть повною мірою використати ці можливості, але інформаційні технології настільки стрімко розвиваються і так глибоко проникають у всі сфери діяльності людини, що однаково доведеться глянути по-новому на процес навчання та виховання.
Висновки до розділу 3
Вiдчуження людини вiд природнiх засобiв сприйняття оточуючої дiйсностi це вже справа майже вирiшена. Вся життєво важлива iнформацiя отримується iз засобiв масової iнформацiї. Все частiше друзi i знайомi спiлкуються лише по телефону (Iнтернету, електроннiй поштi). Хоча неможна не вiдмiтити i позитивної сторони - розширення кола спiлкування.
Результатом ефективного комп’ютерного навчання є сформована інформаційна компетентність, яка не зводиться до розрізнених знань і вмінь працювати з комп’ютерною технікою, а є інтегральною властивістю цілісної особистості студента, що передбачає її комп’ютерну спрямованість, мотивацію до засвоєння нових знань і вмінь, здатність до розв’язування інтелектуальних завдань за допомогою комп’ютерної техніки, володіння прийомами комп’ютерного мислення. А врахування визначених вище факторів, що впливають на ефективність використання засобів інформаційних технологій, проблем, що виникають під час створення цих засобів, і можливих шляхів їх вирішення дозволить створювати ефективні засоби для інформатизації системи освіти.
Технології навчання, що орієнтовані на застосування засобів інформаційних технологій, можуть значно полегшити і якісно поліпшити навчання. Проте через економічну кризу далеко не всі вищі навчальні заклади можуть повною мірою використати ці можливості, але інформаційні технології настільки стрімко розвиваються і так глибоко проникають у всі сфери діяльності людини, що однаково доведеться глянути по-новому на процес навчання та виховання.
ВИСНОВКИ
З усього викладеного у даній роботі та за результатами проведеного дослідження можна зробити деякі висновки:
1. Основних характеристик та універсальної мети інформаційного суспільства дослідження стало визначення основних відмінностей інформаційного устрою від індустріального, а також низки аналогічних термінів, що у різні часи пропонувалися західними політологами, соціологами, економістами та футурологами. Сьогодні концепція інформаційного суспільства - складова частина сучасного розвитку на основі досягнення глобального діалогу представників усіх суспільних секторів.
2. Ресурси інформаційного суспільства - інформація, знання та інформаційно-комунікаційні технології - найбільш вдало та цілісно характеризують його природу. Завдяки ґрунтовному аналізу кожного з них простежено зміни, які сталися протягом останніх років. Відтак сформувались нові поняття, процеси, взаємини, проблеми. В результаті індустріальний шлях вже не може бути пріоритетним для держави в сучасних умовах розвитку. В іншому випадку така держава опиниться осторонь глобальних процесів розвитку у наступні 10–15 років, стане відмежованою від решти світу. Саме цю загрозу включає в себе проблема цифрового розподілу. Тому альтернатива існує не між індустріальним та інформаційним шляхом подальшого розвитку, а між розвитком інформаційного суспільства та цифровим розподілом.
3. В контексті аналізу переходу суспільства від життєдіяльності в індустріальній добі до існування в умовах інформаційної доби, результати дослідження свідчать про те, що фундаментальним компонентом є формування інформаційної свідомості.
4. Політична, соціальна та економічна складові концепції інформа-ційного суспільства відображають реальний вплив переваг суспільства нового типу на практично всі сфери життєдіяльності сучасної людини, а також дозволяють усвідомити, що концепція інформаційного суспільства є ефективною та сучасною альтернативою індустріальному типу розвитку. Інформаційна демократія, інформаційна інфраструктура, універсальний доступ до освітніх та інформаційних ресурсів - сучасні поняття, які комплексно підтверджують практичні переваги використання інформаційно-комунікаційних технологій задля розвитку.
5. Оволодіння інформацією - це засіб ідентифікації людини в інформаційному суспільстві, що включає в себе: усвідомлення своєї належності до інформаційного спілкування; причетність до інформаційної діяльності як процесу виробництва, поширення і використання інформації; визнання аксіологічного характеру, інформаційної діяльності; оцінювання інформаційної культури як оптимального способу здійснення інформаційної діяльності в її обумовленості конкретними умовами. Формування інформаційної культури сприяє становленню у фахівця таких навичок та вмінь: а) диференціація інформації; б) виділення соціально та професійно значущої інформації; в) вироблення критеріїв її оцінки; г) перероблення інформації та її використання.
6. Модель процесу формування інформатизації суб’єктів сучасного виробництва включає три базових етапи - первісної інформаційної соціалізації, освітньо-інформаційного навчання та формування розвиненої інформаційної культури, та визначені принципи ефективного функціонування інформаційної компоненти освіти у формуванні інформаційної культури - гнучкість, повнота, динамічність, оптимальна форма передачі інформації, погодженість інформаційних запитів з отриманням необхідної інформації.
7. Дістало подальшого розвитку визначення ролі Інтернету як засобу формування інформації. Доведено, що Україна залучилась до використання Інтернету як інформаційного ресурсу, але цей ресурс ще не набув широкого розвитку, що обумовлює вплив системи Інтернет у двох основних аспектах: демократизація суспільних відносин, зокрема управлінських, та трансформація особистості управлінця в напрямі гуманізації стилю управління.
8. На основі аналізу теоретичних концептів та моделей, що розкри-вають сутність інформаційного суспільства в прийнятті управлінських рішень, обґрунтовано алгоритм управлінських дій щодо раціонального вирішення проблеми, що включає діагноз проблеми, формулювання обмежень і критеріїв для прийняття рішення, оцінку альтернатив і кінцевий підбір, і вимагає диференційованого інформаційного забезпечення кожного з етапів, включаючи реалізацію та оцінку результатів прийнятого рішення. Доведено, що орієнтація в цих особливостях має бути долучена до вимог інформаційної культури управлінця.
9. Характеризується інформаційне суспільство як суспільство, в якому політична, соціально-економічна сфери тісно пов’язані з науковими знаннями і способами використання інформації. Основні його критерії: технологічний - інформаційна технологія використовується у сферах виробництва, управлінні, побуті; соціальний - інформація виступає як важливий стимулятор зростання якості життя, формується і утверджується «інформаційна свідомість» при широкому доступі до інформації; економічний – інформація виступає як економічний ресурс; політичний - інформація стимулює політичні процеси; культурний - визнання культурної цінності інформації сприяє утвердженню інформаційних цінностей в інтересах розвитку окремого індивіда і суспільства в цілому. Інформаційний чинник виступає важливим інструментом політичної мобілізації, направляючи політичну активність мас у конструктивне русло, орієнтуючи на зміцнення і розвиток демократії. Інфокомунікаційні технології сприяють відкритості і транспарентності політичних інститутів і політики в цілому, дозволяють розширити права громадян шляхом надання доступу до різноманітної інформації, забезпечуючи захист приватного життя і т.д.
10. Аналіз практики свідчить, що розвиток інформаційних технологій, що підвищує ідеологічну уразливість політичної системи і потребує відповідної реакції держав і транснаціональних структур: доступними методами - юридичними, апаратно-програмними підсилити контроль за використанням цих технологій. Адже створюється своєрідна система загального контролю управління свідомістю і поведінкою як конкретного індивіда, так і соціальних страт і цілих націй, що суперечить демократизації. Отже, судження про тотожність розвитку, наприклад, Інтернету і демократизації є передчасним.
11. Неоднаковий доступ до інфокомунікаційних технологій став причиною виникнення нової форми майнової нерівності - цифрової нерівності. Серед причин - величезне відставання ряду країн світу в плані забезпечення комунікаційною інфраструктурою, низький рівень освіченості населення і нестача кваліфікованих фахівців. За цих умов можна зробити висновок про те, що новітні технології не лише сприяють створенню єдиного «глобального світу», а й надати елітарного характеру процесу глобалізації.
12. Забезпечення переходу України до нового етапу розвитку можливо за наступних умов: модернізація інфокомунікаційної структури; розвиток інформаційних, телекомунікаційних технологій; ефективне формування і використання національних інформаційних ресурсів і забезпечення широкого доступу до них; забезпечення громадян суспільно значимою інформацією, розвиток незалежних засобів масової інформації; створення необхідної правової бази побудови інформаційного суспільства.
На основі вищесказаного можна навести наступні пропозиції:
1. Інформатизація суспільства в умовах глобалізації має відбуватися із врахуванням як суспільних, так і державних норм і правил.
2. Необхідне зростання кількості користувачів глобальних мереж, що забезпечують зростання інвестиційного, біржової та торгової діяльності, що в свою чергу сприяє розвитку світових економічних зв’язків.
3. Залучення студентів та школярів до сучасних інформаційних глобалізацій суспільства та економіки. Вироблення в них досвіду та сучасних навиків використання глобальної економічної інформації.
4. Створення спеціалізованих інформаційних мереж для розвитку та глобалізації економічних зв’язків.
5. Регулювання як на державному, так і на міжнародному рівнях процесів економічної та інформаційної глобалізації сучасного суспільства.
6. Постійне вдосконалення та оновлення нормативно-правового забезпечення інформаційної глобалізації сучасного суспільства.
7. Створення міжнародних органів із регулювання та розвитку інформаційної глобалізації сучасного суспільства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» // Відомості ВРУ. – 1994.– № 31. – Ст. 286.
2. Закон України «Про інформацію» // Відомості ВРУ. –1992. – № 48. – Ст. 650.
3. Закон України «Про науково-технічну інформацію» Затверджено // Відомості ВРУ. – 1993. – № 33. – Ст. 345.
4. Закон України «Про національну програму інформатизації» // Уряд. курєр.– 1998.
5. Інструкція щодо умов і правил здійснення діяльності в галузі технічного захисту інформації та контролю за їх дотриманням, 23.05.1994.
6. Стандарт України «Захист інформації. Технічний захист інформації. Основні положення», затверджений наказом Держстандарту від 11.10.1996.
7. Звід відомостей, що становлять державну таємницю України (ЗВДТ), затвержено наказом Держкомсекретів від 31.07.1995.
8. Положення «Про експертизу у галузі інформатизації», затвержено наказом Національного агенстства з питань інформатизації від 26.01.1996.
9. Декларація принципів побудови інформаційного суспільства - глобальне завдання в новому тисячолітті / Документи Всесвітньої зустрічі на вищому рівні по питанням інформаційного суспільства від 12.12.2003р./ Документ WSIS-03/GENEVA/DOC/4-R - Женева, 2003.
10. Айламазян А.К., Стась Е. В. Информатика и теория развития. / А. К. Айламазян, Е.В. Стась. – М.: «Наука», 2008.
11. Апшер В. Опасности «всемирной паутины». / В. Апшер. – Конфидент, 2006, № 5.
12. Батурин Ю.М., Жодзишский А.М. Компьютерная преступность и компьютерная безопасность. / Ю.М. Батурин, А. М. Жодзишский. – М., 2005.
13. Брягин О. Простая арифметика. // Бизнес и безопасность, 2007, № 1,c. 1-6.
14. Дорошев В.В., Домарев В.В. Рекомендации по обеспечению безопасности конфиденциальной информации согласно «Критериев оценки надежных компьютерных систем TCSEC (Trusted Computer Systems Evaluation Criteria)», США, «Оранжевая книга». // Бизнес и безопасность, 2005, № 1, c. 19-21.
15. Герасименко А.В., Гришаев С.В., Павлов Д.В. и др. Основы защиты комерческой информации и интеллектуальной собственности. / А.В. Герасименко, С.В. Гришаев, Д.В. Павлов. - М.: Науч.-информ. внедрен, фирма «ЮНИС», 2004.
16. Герасименко В.А. Защита информации в автоматизированных системах обработки данных: развитие, итоги, перспективы. / В.А. Герасименко. – Зарубежная радиоэлектроника, 2003, № 3, c. 3-22.
17. Гасанов Р.М. Шпионаж особого рода. / Р.М. Гасанов. – М.: «Зниния», 2005.
18. Горячев. Информация и ее защита. // Вопросы защиты информации, 2004, № 2, c. 38-45.
19. Задворний А. Iнформацiйна безпека i свобода слова в Українi. / А. Задворний. – Украина: информация и свобода слова, К.: «Свобода і знання», 2007.
20. Інформаційне Суспільство. Шлях України. - К.: «Наука», 2004. - 290с.
21. Кісіль М.В. Вимоги до якості вищої освіти в інформаційному суспільстві // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. - Випуск 11(24) - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007 - С.109 - 112.
22. Когут Ю.И. Безопасность фирмы. / Ю.И. Когут. – Безопасность информации, 2006, № 3.
23. Копылов В. А. Информационное право. / В.А. Копылов. - М. «Москва», 2007.
24. Кузнецов В. Информационная война и бизнес. / В. Кузнецов. – Конфидент, 2006, №
25. Левин А.В. Секрет фирмы. / А.В. Левин. - М.: Машиностроение, 2005.
26. Все о защите коммерческой информации. М.: Махаон, 2002.
27. Медведєва В.М., Міщенко Г.Г. Інформаційний бізнес у сфері освіти, культури і мистецтва. / В.М. Медведєва, Г.Г. Міщенко. - К.; «Новий світ – 2000», 2000. - 94с.
28. Мей Кристофер. Інформаційне суспільство: Скептичний погляд / Маріанна Войцицька (пер.). - К., КІС, 2004. - 220с.
29. Морзе Н.В. Основи методичної підготовки вчителя інформатики: монографія / Н.В. Морзе. - К.: Курс, 2003. - 372 с.
30. Недбай В.В. Відмінні риси інформаційного суспільства // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. – Одеса: «Юридична література». – 2003. – Вип.17. – С.277-285.
31. Недбай В.В. Основні напрями наукових досліджень сучасних інформаційно-комунікаційних засобів // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. – Одеса: «Юридична література». – 2003. – Вип.18. – С.334-341.
32. Недбай В.В. Цифрова нерівність: причини і шляхи подолання // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. – Одеса: «Юридична література». – 2003. – Вип.19. – С.315-322.
33. Недбай В.В. Електронний уряд: теорія і практика // Сучасна українська політика. Політика і політологи про неї. Київ-Миколаїв, 2004. – Вип.5. – С.270-275.
34. Наука, технология, культура / А.И. Ракитов (сост.и науч.ред.). - М., ИНИОН РАН, 2006. - 218с.
35. Новая технократическая волна на Западе / Под ред. П.С. Гуревича. - М., Прогресс, 2004. - 198.
36. Осадчий В.В.Удосконалення професійної підготовки майбутніх вчителів засобами компютерно-орінтованої системи навчання// Інформаційні технології в освіті : Збірник наукових праць. Вип.2. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2008. - с.90-94.
37. План дій / Документи Всесвітньої зустрічі на вищому рівні по питанням інформаційного суспільства від 12.12.2003. / Документ WSIS-03/GENEVA/DOC. - Женева, 2003.
38. Практика защиты коммерческой тайны в США: Руководство по защите деловой информации. М.: СП «Крокус-Инернациональ», 2003.
39. Пріоритети Програми ООН «Інформація для усіх» на 2006 - 2007 рр.: Резюме четвертої сесії ООН по питанням освіти, науки і культури від 22.03.2006, Париж.
40. Руководство по организации защиты коммерческой тайны. Ч. 1—3. М.: Минавтопром СССР, 1999.
41. Сверчков Л.М, Чурляев Ю.А Защита коммерческой тайны в производственно-предпринимательской деятельности предприятия. / Л.М. Сверчков, Ю.А. Чурляев. - М.: ЦИПК АП, 2001.
42. Ярочкин В.И. Предприниматель и безопасность: В 2 ч. / В.И. Ярочкин. - М.: «Прогресс», 2000.
43. Ярочкин В,И, Служба безопасности коммерческого предприятия. / В,И. Ярочкин. - М.: «Ось-89», 2005.
44. Ярочкин В.И., Халяпин Д.Б. Основы защиты информации. Служба безопасности предприятия: Учеб. пособие. / В.И. Ярочкин, Д.Б. Халяпин. - М.: «Прогрес», 2003.