Судові органи України

СОДЕРЖАНИЕ: Реферат на тему: Судові органи України План Поняття судової системи Характеристика сучасної судової системи України. Принципи територіальності Ланки судової системи України

Реферат на тему:

Судові органи України

План

1) Поняття судової системи

2) Характеристика сучасної судової системи України. Принципи територіальності

3) Ланки судової системи України

1) Поняття судової системи

Судова система України визначена Конституцією України, а також Законом України “Про судоустрій України”, “Про арбітражний суд”.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції.

Верховний Суд України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні) суди, районні (міські) суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів є судами загальної юрисдикції.

Систему арбітражних судів складають: Вищий арбітражний суд, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя. Верховною Радою України за поданням Голови Вищого арбітражного суду можуть утворюватися й інші ланки арбітражних судів: міські, районні, міжрайонні.

В Україні судова система поділена на ланки і за судовими інстанціями.

Поняття “ланка судової системи” пов’язане з обсягом повноважень, які покладені на ті чи інші судові органи. Суди, які діють в районах або містах, районах в містах, міжобласний суд, міжрайонні (окружні) суди мають однаковий статус і складають першу ланку.

Другою ланкою судової системи є Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди [2].

Верховний Суд України є третьою ланкою – це найвищий судовий орган системи судів загальної юрисдикції, здійснює нагляд за судовою діяльністю судів першої та другої ланки.

Існують три судові інстанції. Суди, які розглядають і вирішують справу по суті є судами першої інстанції. В системі судів загальної юрисдикції всі суди є судами першої інстанції.

Суд другої інстанції (касаційної) перевіряє законність і обґрунтованість рішень, вироків і постанов судів першої інстанції до вступу їх в законну силу. Для районного (міського) суду судом другої інстанції є обласний і прирівняний до нього суд, а для обласного – Верховний Суд України. Строк касаційного оскарження вироку суду – 7 днів з моменту проголошення, рішення – 10 днів. Вирок або рішення суду першої інстанції може бути відмінено і направлено на новий розгляд в то самий або інший відповідний суд.

Перевірка законності й обгрунтованості вироків є найважливішою формою діяльності касаційних інстанцій, яка дозволяє швидко виправляти допущені судами та органами попереднього розслідування помилки. Суди касаційної інстанції забезпечують виконання вимог закону і правильно орієнтують суди на неухильне додержання вимог закону при розгляді кримінальних справ по першій інстанції[5].

Вироки і рішення районного (міського), міжрайонного (окружного) міжобласного судів можуть бути оскаржені і на них можуть бути внесені протести в касаційному порядку – у Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські суди, а вироки і рішення Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів можуть бути оскаржені і на них можуть бути внесені протести в касаційному порядку – у Верховний Суд України.

Касаційні скарги і протести на вироки, рішення і постанови районних (міських), міжрайонних (окружних), міжобласного судів розглядають судові колегії в кримінальних та цивільних справах Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів, а на вироки, рішення і постанови Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів – судові колегії в кримінальних, цивільних справах, військова колегія Верховного Суду України.

Суд наглядної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість вироків, рішень і постанов судів першої, касаційної і нижчестоящої наглядної інстанції, що є важливою гарантією забезпечення законності й охорони прав особи. Справи в порядку нагляду розглядають:

1) Президія Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів – за протестами Голови Верховного Суду, Генерального прокурора та його заступників, голови Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів та їх заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та їх заступників – на вироки, рішення і постанови районних (міських), міжрайонних (окружних), міжобласного судів, на постанови суддів і касаційні ухвали Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів;

2) Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України – за протестами Голови Верховного Суду, Генерального прокурора, їх заступників – на вироки та ухвали районних (міських), міжрайонних (окружних), обласних судів, Київського і Севастопольського міських судів, а також на постанови президії Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів і постанови суддів;

3) Пленум Верховного Суду України – за протестами Голови Верховного Суду, Генерального прокурора, їх заступників - на вироки та ухвали судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду і на постанови суддів цього ж суду [6].

2. Характеристика сучасної судової системи України.

Принципи територіальності

В статті 125 Конституції зазначено, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається [1].

Територіальний принцип означає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на певні території, які можуть збігатися з адміністративно-територіальними одиницями, але можуть і не збігатися з ними.

Спеціалізація судів і суддів у розгляді справ певних категорій сприяє поглибленому знанню суддями окремих галузей законодавства та практики його застосування, підвищенню професіоналізму суддів.

Відповідно до ст. 6 Конституції України влада в державі поділяється на законодавчу, виконавчу, судову. Система та повноваження органів, які здійснюють функції, пов’язані з правосуддям визначені розділами VIII та ХІІ Конституції. В статті 124 зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Заборонено привласнення або передача повноважень судів іншим державним органам або посадовим особам [4].

Правосуддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення судами кримінальних, цивільних, господарських справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що всі суспільні відносини, врегульовані нормами права, в разі виникнення спору можуть бути предметом судового розгляду. Діяльність судів повинна бути підпорядкована захисту прав та свобод людини і громадянина. Закон покладає на суди всю повноту відповідальності за правильне вирішення кожної справи.

В ст. 124 Конституції також зазначено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Ця норма ще раз підтверджує положення Конституції (стаття 5) про те, що єдиним джерелом влади в Україні є народ [1].

Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, який покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Судові рішення ухвалюються від імені України, що обумовлено їх значенням як загальнообов’язкових рішень органу судової влади, піднімає їх авторитет як акта державної влади. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх без винятку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, окремих громадян та їх об’єднань і підлягають виконанню на всій території України. Вироки, рішення, ухвали й постанови судів повинні повною мірою відповідати вимогам процесуального законодавства. Винесення необгрунтованих, немотивованих судових рішень знижує їх виховне й запобіжне значення.

Діяльність судів по здійсненні правосуддя врегульована державою в законодавчому порядку. Крім Конституції, ряд законів України присвячено питанням судочинства. Це, наприклад, Про судоустрій України: Закон України від 5 червня 1981 р., Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р., Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України: Закон України від 2 лютого 1994 року., Про органи суддівського самоврядування: Закон України від 2 лютого 1994 року., Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 року та ін.

В своїй діяльності суди керуються також керівними роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України. Зокрема, Пленум Верховного Суду своєю Постановою №5 від 22.08.80 (п. 2) зобов’язав суди вживати належні заходи до суворого додержання процесуальних строків та підвищення якості розгляду кримінальних і цивільних справ, культури судочинства, маючи на увазі, що своєчасний і правильний розгляд кожної кримінальної та цивільної справи є важливою умовою зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі неухильного додержання Конституції та законів України, поважання прав і свобод, честі й гідності інших людей [2].

Відповідно до вищесказаного, можна зробити висновок, що правосуддя має ряд специфічних ознак:

- правосуддя в Україні здійснюється виключно судами;

- правосуддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ;

- правосуддя здійснюється на основі закону і відповідно до закону;

- правосуддя здійснюється в особливому, передбаченому законом процесуальному порядку;

- в результаті здійснення правосуддя по конкретній справі суд застосовує державний примус.

3) Ланки судової системи України

Судові органи влади: вищі — Конституційний суд, Верховний Суд, Вищий арбітра­жний суд. Військова колегія Верховного Суду в Збройних Силах.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрис­дикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність Кон­ституції законів та інших правових актів Верховної Ради; актів Президента; актів Кабінету Міністрів; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються у звязку зі зверненнями:

— Президента;

— 45-ти і більше народних депутатів України;

— Верховної Ради України;

— Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

— Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Заперечення конституційності закону становить сутність конс­титуційної скарги.

Конституційний Суд дає офіційне тлумачення Конституції і законів України. Рішення Конституційного Суду із зазначених питань є обовязковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Законодавець не має права видавати законоположення, які Конституційний Суд ви­знав невідповідними Конституції[4].

Конституційний Суд за зверненням Президента чи Кабінету Міністрів дає висновок про відповідність Конституції України чинних або внесених на розгляд Верховної Ради міжнародних договорів.

Конституційний Суд має межі своїх повноважень. Він не по­винен підміняти законодавця, улагоджувати політичні конфлік­ти, що виходять за правові рамки. До його повноважень не на­лежать питання законності актів органів державної влади, орга­нів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетен­ції судів загальної юрисдикції.

Конституційний Суд складається з 18 суддів, що призначають­ся в однаковому кількісному співвідношенні (по 6 суддів) відпо­відно Президентом, Верховною Радою, зїздом судів України на строк 10 років.

Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного суду із складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосування на трирічний строк без права його продовження.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин Украї­ни, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридич­ну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє українською мо­вою.

Повноваження Конституційного Суду визначені Конститу­цією України (розділ XII) і Законом України від 16 жовтня 1996 p. «Про Конституційний Суд України».

Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі су­дів загальної юрисдикції. Він очолює загальну судову систему і здійснює вищий судовий контроль і нагляд за судовою діяль­ністю всіх загальних судів. Верховний Суд має право перегля­нути будь-яке рішення нижчих судів, уповноважений розгля­нути і вирішити кримінальні і цивільні питання особливої скла­дності і винятковості. Вироки та інші рішення Верховного Суду є остаточними, їх перегляд можливий тільки в порядку нагля­ду Пленумом Верховного Суду — найвищою судовою інстан­цією держави.

Голова Верховного Суду обирається на посаду шляхом таєм­ного голосування Пленумом Верховного Суду.

Вищий арбітражний суд є вищим судовим органом у системі судів спеціальної — господарської юрисдикції. Він очолює сис­тему арбітражних судів; контролює і наглядає за судовою діяль­ністю арбітражних судів, які здійснюють правосуддя в господар­ських відносинах (вирішення господарських спорів, що виника­ють між підприємствами, установами, організаціями при укладанні господарських договорів, їх розірванні і виконанні;

спорів між цими субєктами з приводу визнання права власності на майно, вимоги вилучення його з чужого незаконного воло­діння та ін.; вирішення спорів, що виникають у сфері управлін­ня, які не відповідають законодавству і порушують права та ін­тереси юридичних осіб, які охороняються законом).

Повноваження Вищого арбітражного суду, а також арбітраж­ного суду Автономної Республіки Крим, обласних арбітражних судів визначені Законом України від 4 червня 1991 р. «Про арбіт­ражний суд».

Вищим органом для військових судів є Військова колегія Вер­ховного Суду України. Військові суди регіонів — Південного, Західного. Центрального і Військове- Морських сил — дорівню-ються до загальних судів обласного рівня. У місцях дислокації військ діють військові суди гарнізонів, які фактично дорівню-ються до районних, міських судів. Усього в Україні функціонує 120 військових судів.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій» військові суди здійснюють правосуддя в Збройних Силах та інших військових формуваннях, які створюються Верховною Радою і Президен­том України. Вони також здійснюють правосуддя відносно до військовозобовязаних під час проходження ними зборів. Діяль­ність військових судів спрямована на охорону від будь-яких по­сягань на безпеку країни, боєздатність її Збройних Сил та інших військових формувань; захист прав і законних інтересів військо­вих частин, установ і організацій [2].

Місцеві суди — Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний (Київський і Севастопольський міський) суд, між­районні (окружні), районні міські народні суди; військові суди в Збройних Силах України (гарнізонні, регіональні, Військово-Морських сил); арбітражний суд Автономної Республіки Крим та обласні арбітражні суди.

Місцеві загальні суди здійснюють правосуддя шляхом роз­гляду і вирішення цивільних, кримінальних, адміністративних справ. До компетенції загальних судів також належить розгляд скарг громадян на рішення і дії виконавчих органів та їх посадо­вих осіб, якщо вони, на думку скаржника, порушують його пра­ва, свободи або законні інтереси.

Загальні суди відрізняються за інстанціями:

— суд першої інстанції — суд, який розглядає будь-яку справу і вирішує її своїм вироком (у кримінальних справах), рішенням (у Цивільних справах) або постановою (у адміністративних спра­вах або скаргах);

— суд другої інстанції, або касаційний, — суд, який перевіряє за скаргою (касаційною) зацікавлених учасників судового роз­гляду або за протестом (касаційним) прокурора правильність вирішення справи судом першої інстанції, якщо його рішення не набрало законної сили.

Судом першої інстанції може бути будь-який суд — від ра­йонного до Верховного Суду; судом другої інстанції (касацій­ним) є обласні суди стосовно рішень, винесених районними (міськими) і окружними судами; Верховний Суд — стосовно рі­шень, винесених обласними і рівними до них судами.

Судді обіймають посаду безстрокова, за винятком тих, хто призначається на посаду вперше. Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президен­том. Усі інші судді, крім суддів Конституційного Суду, обира­ються Верховною Радою безстрокове.

На посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомен­дувати громадянина України не молодше 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше ніж три роки, проживає в Україні не менше ніж 10 років і володіє україн­ською мовою.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати мандат депутата, обіймати інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької, творчої.

Судді без згоди Верховної Ради не можуть бути затримані або заарештовані до винесення обвинувального вироку судом.

Використана література:

1) Конституція України. – К., 1996.

2) Закон України “Про судоустрій України”

3) Закон України “Про арбітражний суд”.

4) Конституційне право України. – К., 2002.

5) Німченко С.І. Судоустрій України. – К., 2000.

6) Судові органи України / За ред. Хом’яка С.І. – Харків, 2002.

Скачать архив с текстом документа