Судова реформа 1864 р. та особливості проведення її в Україні
СОДЕРЖАНИЕ: Система судів дореформеного періоду. Завдання судової реформи 1864р. Мирові суди. Загальні суди. Сенат. За пореформені роки до судової реформи внесено понад 700 змін і поправок.Київський національний університет імені Тараса Шевченка
РЕФЕРАТ
З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
“ІСТОРІЯ ПРАВА УКРАЇНИ”
НАТЕМУ:
“Судова реформа 1864 р. та особливості проведення її в Україні”
| Виконала | ___________ | Савельчук О. В. |
2002 рік
Зміст
1. Система судів дореформеного періоду.
2. Завдання судової реформи 1864р.
3. Мирові суди.
4. Загальні суди.
5. Сенат.
6. Література .
Судова система в Україні на початку XIX ст. не була одноманітною. Суд перебував у руках чиновників-дворян. Судову систему пронизував бюрократизм, у судах існували тяганина і хабарництво. У Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській (тепер Дніпропетровська обл.) і Таврійській губерніях судову систему привели відповідно до судової системи корінних губерній Центральної Росії. Судами першої інстанції були станові суди : у повітах -земські суди для дворян і селян; у містах - магістрати та ратуші для купців і міщан. Другою інстанцією для них вважалися губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду). Окрім того, в Одесі створили ще комерційний суд , а у губерніях - совісні суди для розгляду справ про злочини божевільних і неповнолітніх та надвірні суди, які розглядали кримінальні та цивільні справи осіб, станову належність яких нелегко було визначити (різночинці), а також чиновників і військовослужбовців, котрі тимчасово перебували там у справах служби.
У правобережних (Київській, Волинській і Подільській) губерніях структура судової системи була іншою. Судову систему тут очолював головний суд , який став апеляційною інстанцією для судів повітових, підкоморських, магістратів і ратуш. Повітовий суд вважався становим судом для дворян і селян, магістрати і ратуші - становими судами у містах. Підкоморський суд - це становий суд першої інстанції у межових справах. Совісні суди у цих губерніях не існували.
Головний суд складався з двох департаментів - цивільних і кримінальних справ. Компетенція суду була однотипна з компетенцією палат кримінального і цивільного суду інших губерній. Окрім цього, у звязку з відсутністю у цих губерніях совісних судів, головним судам були підсудні також справи про малолітніх і божевільних злочинців. Після розгляду в головному суді ці справи поступали в обовязковому порядку в 5-й департамент Сенату. До підсудності головного суду належали також справи, які становили компетенцію надвірних судів до їх ліквідації у Волинській і Подільській губерніях 1802 p. На вироки та рішення головного суду апеляція і скарги подавалися до Сенату.
Виконання судових вироків відповідно до Литовського статуту проводили у повітах повітові, а в містах - міські суди. У 1812 p. був уведений єдиний у всій Російській імперії порядок виконання судових вироків: воно передавалося у містах - міській поліції, повітах - нижнім земським судам.
Судова система у Лівобережній Україні за місцевими особливостями була подібна до системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією вважався генеральний суд, що мав таке ж значення, як палати кримінального та цивільного суду в Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській, Таврійській губерніях і головний суд у губерніях Правобережної України. Особливістю генерального суду було те, що старшому з генеральних суддів доручалось у випадку відсутності губернатора і віце-губернатора тимчасове управління губернією. Генеральний суд складався з двох департаментів, кожен з яких укомплектовувався генеральним суддею та двома радниками, призначеними урядом і пятьма засідателями, котрі обиралися від дворянства кожнітри роки. Повітовий і підкоморський суди будь-яких відмінностей порівняно з судами у Київській, Волинській і Подільській губерніях не мали.
Діяльність усіх судів у губерніях була підконтрольною губернаторам. Кримінальні справи в обовязковому порядку подавалися губернаторам для ознайомлення. У випадку розбіжності між думкою губернатора і вироком суду справа передавалася до Сенату. Останній, як правило, підтримував думку губернатора, позбавляючи сили вирок кримінальної палати, головного або генерального суду.
Деякі особливості у губерніях України впродовж 30-х років XIX ст. були ліквідовані. Так, генеральний і головні суди перетворили на палати кримінального і цивільного суду, голови яких призначалися імператором за поданням міністра юстиції, а радники– міністром юстиції. Судова система в Україні доповнювалася селянськими судами, що розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи на підставі звичаєвого права. У судах була запроваджена російська мова.
Судова система першої половини ХІХ ст. мала цілий ряд серйозних суперечностей. По-перше, суд повністю залежав від адміністрації, яка втручалася у вирішення судових справ, а по-друге- носив виключно становий характер(для кожного стану створювалися свої судові органи) і був заснований на принципах феодального права.Слідство проводилось поліцією; не існувало гласності та змагальності судового процесу. В судах панувала тяганина , хабарництво, свавілля. Тогочасна судова система потребувала значного удосконалення.
20 листопада 1864 p. була проведена судова реформа на підставі Судових статутів - після розгляду в Державній раді цар затвердив для запровадження 4 акти:
- про заснування судових установлень;
- статути кримінального та цивільного судочинства;
- статут про покарання, що накладались мировими суддями.
С удові статути передбачали створення позастанових установ двох типів – загальних та мирових судів. В цих документах проголошувалось відокремлення суду від адміністрації, яке забезпечувалось:
- незмінністю суддів та судових слідчих;
- створення всестанових судових органів;
- рівність всіх перед судом;
- засновувався суд присяжних;
- виборністю мирових суддів;
- встановленням прокурорського нагляду за законністю судочинства.
Сам порядок судочинства перебудовувався на основі демократичних принципів: змагальності, гласності, усності, права звинуваченого на захист, незалежності і незмінності суддів, рівності всіх перед законом, гласність, усність. Засновувалася адвокатура, була проведена реорганізація прокуратури. Одночасно реформа зберегла залишки феодально-станового судочинства (станові суди- церковні, військові, волосні, окремий порядок розгляду справ про службові злочини).
Реформа 1864 p. створила подвійну систему судів: мирові суди - одноособовий мировий суддя, повітовий зїзд мирових суддів і Сенат та загальні суди - окружні суди, судові палати і Сенат.
Мирові суди створювалися для розгляду дрібних кримінальних та цивільних справ. Останні вирішувались мировими суддями одноосібно у порядку скороченого судочинства. Мирові судді обирались повітовими земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали вищу або середню освіту та високий майновий ценз, котрий міг бути знижений тільки для відставних офіцерів. Вирок або рішення мирових суддів можна було оскаржити в повітових з‘їздах мирових суддів(в апеляційному порядку) або в касаційному порядку до Сенату.
В системі загальних судів першою інстанцією був окружний суд. Як правило, судовий округ співпадав з територією губернії. Саме в окружному суді розглядалася основна маса судових справ.
По справах, що розглядалися за участю присяжних засідателів , списки яких складали земські та міські управи, погоджені з губернатором або градоначальником, судовим засіданням керував голова колегії коронних суддів(судових чиновників). Після закінчення судових дебатів голова робив висновок та звертався із запитанням до присяжних. Останні збиралися в спеціальній кімнаті та виносили свій вердикт щодо винуватості підсудного, причому їхнє рішення не залежало від думки коронних суддів. Вироки суду винесені за участю присяжних засідателів не підлягали апеляції, могли бути оскаржені лише до Сенату в касаційному порядку за ознакою порушення процесуального закону.
Майновий ценз, необхідний для включення до складу присяжних, був порівняно невисокий, тому засідателями призначали навіть селян, які займали посади в селянському самоуправлінні – сільських старост, волосних старшин. Існував певний порядок добору присяжних: спеціальні комісії в повітах під головуванням повітових лідерів дворянства складали списки осіб, які передавались головуючим до окружних судів, а ті вже складали списки присяжних: річні, місячні та на конкретні засідання. Отже, можна зробити висновок, що вирішальну роль у доборі присяжних відігравали лідери дворянства та представники судів.
Іншою інстанцією з усіх кримінальних та цивільних справ виступали судові палати, кожна з яких керувала діяльністю 8-10 окружних судів. Разом з тим, судова палата як І інстанція розглядала справи щодо обвинувачення в злочинах державних, посадових та деяких інших осіб. Суд відбувався за участю губернського та одного з повітових лідерів дворянства, міського голови губернського міста і одного з волосних старшин(за жеребом). Станові представники засідали в одній колегії з коронними суддями, що фактично зводило роль перших нанівець.
Найвищою судовою інстанцією став Сенат , в якому були створені касаційні департаменти. Крім того, при Сенаті в 1877 році було засновано Особливе присутствіє для розгляду найважливіших справ.
Дія судової реформи поширювалася переважно на центральні губернії. Відповідно до реформи, в Україні повинні були існувати місцеві та загальні суди. Проте суди обох ланок були створені тільки у Полтавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях. У інших губерніях України дозволялося створювати тільки місцеві суди і тільки після декількох років по прийняттю реформи. Наприклад, у Чернігівській губернії з 1869 p. мирові суди ліквідували (крім деяких міст, зокрема Одеси і Харкова), а 1912 p. їх знову відновили. У Правобережній Україні судова реформа проводилася двома етапами: спочатку з 1871 p. були запроваджені мирові суди. На відміну від інших губерній, мирові судді тут не обиралися повітовими земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали майновий та освітній цензи, а призначалися міністром юстиції. На них не поширювався принцип незмінності. Тільки 1880p. були відкриті Київська судова палата і Житомирський, Камянець-Подільський, Київський, Луцький та Уманський окружні суди.
Принципові зміни відбулися у процесуальному праві. Важливе значення мало проголошення у кримінально-процесуальному праві презумпції невинності (лат.presumption — припущення) . За ним будь-яка особа, підозрювана або обвинувачувана у вчинені злочину, вважалася невинною доти, поки її винність не доведена судом. Серйозні зміни відбулися у доказовому праві. Скасовано систему формальних доказів, характерних для феодального права. Їх замінила система вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів. Докладно регулювався у законодавстві процесуальний порядок розгляду кримінальних справ окружними судами з участю присяжних. У цих судах винесенню вироку передував вердикт (лат.verdict — правильно сказане) присяжних про винність або невинність підсудного. Після проголошення вердикту присяжні вже не могли впливати на подальший хід справи. Міру покарання визначав тільки коронний суд. Досягненням кримінально-процесуального права у цей період була детальна і чітка регламентація стадій кримінального процесу в загальних судах. У місцевих судах усі питання процесу одноособове розвязував мировий суддя. Для більшості вироків (місцевих і загальних судів) передбачалося оскарження в .апеляційному порядку. Вироки суду присяжних і судових палат могли бути оскаржені або опротестовані тільки у касаційному порядку до Сенату. Вироки Сенату і Вищого кримінального суду (тимчасово діючий суд для розгляду особливо важливих справ або справ про злочини високопоставлених осіб) вступали у законну силу негайно, за ними допускалися тільки прохання про помилування на імя імператора.
Розгляд цивільних справ відбувався відповідно до принципів, усності, гласності, змагальності. У суді могли брати участь адвокати (присяжні повірені). Допускалося примирення сторін.
Протягом 80-х на початку 90-х ХІХ ст. було здійснено широкомасштабні заходи щодо перегляду реформ 60-70-х років. В історії вони дістали назву “Контрреформи ”. Так у 1881р. було видано “Положення про заходи щодо охорони державного порядку і громадського спокою”, за яким після оголошення стану “посиленої охорони” місцеві органи влади діставали широкі повноваження для боротьби з соціальними та національними рухами. Цей акт безпосередньо стосувався українських губерній, які з 1881р. безперервно перебували у стані посиленої або надзвичайної охорони.
За пореформені роки до судової реформи внесено понад 700 змін і поправок.
Література
1. Кульчицький В.С. “Історія держави і права України”, Львів, 1996р.
2. Ткач А. “Історія кодифікаційного дореволюційного права України” - Київ, 1968р.
3. Музиченко П.П. “Історія держави і права України”, Київ, “Знання” 2001р.
4. Чубатий М. “Огляд історії українського права і історія джерел та державного права”, Київ, 1994р.
5. Чайковський А.С., “Історія держави і права України”, Київ, “Юрінком Інтер”, 2000р.