Суспільні функції релігії

СОДЕРЖАНИЕ: Світоглядна функція релігії. Мета релігійного світогляду. Компенсаційно-терапевтична та комунікативно-об’єднуючі функції релігії. Релігійне протистояння. Легітимізуючі та регулятивні функції релігії. Гуманістична місія релігії. Релігійні норми, мораль.

Реферат на тему

Суспільні функції релігії


План

1. Світоглядна функція релігії.

2. Компенсаційні функції релігії.

3. Комунікативно-об’єднуючі функції.

1. Легітимізуючі та регулятивні функції.

4. Гуманістична місія релігії.

5. Використана література.


Релігія — явище суспільне. Вона зявляється як засіб регулювання поведінки особи після того, як вона виокремилась із роду й усвідомила свою самостійність. Після послаблення родових звязків на зміну зовнішньому контролю приходить внутрішній. Відтоді всевидящий Бог, з одного боку, і совість як соціальний контролер, з іншого, створюють силове поле, яке ось уже не одне тисячоліття утримує особу в межах норм, вироблених культурою. Тож релігію можна розглядати і як дієвий суспільний чинник. Способії, рівень, напрями релігійного впливу на суспільство та окремого індивіда виявляються у функціях релігії (лат. functio— виконання, завершення).

1. Світоглядна функція релігії.

Виявляється в тому, що релігія як цілісна система світосприйняття визначає «граничні» критерії, що уможливлюють осмислення навколишнього світу та місця людини в ньому.

Світогляднафункція—здатністьрелігіїформуватиувіруючоїлюдинисистемупоглядівіуявлень, яківиражаютьїїставленнядорізнихпредметівіявищдійсності, життєвупозицію, ціннісніорієнтації, тобторелігійнийсвітоглядзагалом.

Мета релігійного світогляду — дати людині не тільки певну картину світу, а й сенс її життя, тобто зробити його осмисленим. Адже знання людини того, для чого вона живе, робить її сильнішою, допомагає здолати життєві негаразди, страждання і навіть гідно сприйняти смерть.

Релігійний, поруч із міфологічним, філософським, натуралістичним (науковим), є одним із найважливіших типів світогляду. В його основі — релігійні догми, викладені у святих книгах, релігійних переказах, працях отців церкви тощо. Центральним положенням релігійного світогляду є думка про те, що в основі всіх явищ природи, суспільства, людського буття, свідомості й пізнання — Бог.


2. Компенсаційні функції релігії.

Компенсаційно-терапевтична функція. Важливе значення має й здатність релігії (через втіху, катарсис, медитацію, духовну насолоду) психологічно знімати негативні наслідки стресових ситуацій, допомагати зберігати внутрішній спокій, душевну рівновагу тощо. Ця здатність постає як компенсаційно-терапевтична функція.

Компенсаційно-терапевтичнафункція—здатністьрелігіїсвоїми специфічнимизасобамийвластивостями («свободоюудусі», «братствомувірі», «рівністюугріховностійстражданні», особистісним богоспілкуваннямтощо) компенсуватиобмеженість, безсилля, залежністьлюдейвідобєктивнихумовіснування, розривиусоціальномужиттітацінніснійорієнтаціїлюдей, наповнитиновимзмістом сенсїхньогожиття.


3. Комунікативно-об’єднуючі функції.

Комунікативна функція. Релігія всіляко сприяє спілкуванню, реалізовуючи комунікативну функцію.

Комунікативнафункція—здатністьрелігіївпливатинапроцесспілкуваннявіруючих, їхсоціалізацію, передаваннятазасвоєнняінформаціїтаформуватиміжнимидуховнізвязки.

Комунікативна функція має вертикальний (спілкування під час богослужінь, молитов, медитації тощо з Богом, ангелами, душами померлих, святими, які виконують роль ідеальних посередників) і горизонтальний (спілкування віруючих між собою) аспекти свого вияву.

Інтегративна функція. З огляду на віросповідну єдність віруючих певної конфесії релігії притаманна й інтегративна функція.

Інтегративнафункція—здатністьрелігіїсприятибезконфліктному звязку, злагоді, солідарності, згуртованостірелігійноїспільнотичи суспільствавцілому.

Релігія допомагає групі людей усвідомити себе як моральну спільноту, поєднану спільними цінностями і цілями. Вона дає змогу самовизначитись у суспільній системі й тим самим поєднатися з близькими за звичаями, поглядами, цінностями, віруваннями людьми.

Інтегративна функція релігії виявляється чи не найочевидніше під час спільної участі в культовій діяльності. Саме через культ релігія формує суспільство як цілісність.

Дезінтегративна функція. Практична реалізація інтегративної функції має свої історичні, соціальні межі. За певних умов і в певні історичні епохи релігія може не інтегрувати, не поєднувати людей, а навпаки, дезінтегрува-ти, розєднувати їх.

Дезінтегративнафункція—здатністьрелігіїзапевнихумов послаблюватистабільністьістійкістьособи, певнихсоціальнихгруп чисуспільствазагаломінавітьвикликатирелігійнепротистояння.

Релігійне протистояння може бути джерелом конфліктів між християнами і мусульманами, православними і католиками, католиками і протестантами тощо. Такі конфлікти часто свідомо загострюються лідерами певних релігійних обєднань, оскільки ворогування з «чужими» конфесіями сприяє внутрішній інтеграції, створює відчуття єдності, спонукає шукати опертя тільки у «своїх». Вороже ставлення до «чужих» найбільш характерне для сектантських обєднань.

Дезінтегративна функція релігії виявляється не лише за умов протистояння різних конфесій. Конфлікти, непорозуміння можуть існувати й всередині певної релігійної організації чи обєднання, наприклад між ортодоксами (консерваторами-традиціоналістами) й реформаторами-модерністами. Інколи такі конфлікти набувають найгост-ріших форм і переростають у соціальне протистояння (наприклад, селянська війна у Німеччині в XVI ст. під керівництвом Томаса Мюнцера).


4. Легітимізуючі та регулятивні функції.

Легітимізуюча (обмежувально-узаконююча) функція. Із інтегративною функцією релігії тісно повязана легітимізуюча (обмежувально-узаконююча) функція.

Легітимізуючафункція(лат. legitimus—законний, узаконений) — здатність релігіївиховуватиувіруючихповажливеставленнядопевнихсуспільнихнормповедінкиякдопродуктуБожогопромислу, а несуспільногорозвитку.

Відомо, що жодна суспільна система не здатна існувати, якщо не забезпечено певне лімітування (обмеження) дій її членів, не визначено параметрів, меж їхньої діяльності. Інакше кажучи, для стабільного існування суспільної системи необхідне дотримання певних узаконених правил й наслідування певних зразків. Релігія «вкорінює» такі норми в надприродному, абсолютному, висуваючи абсолютні (крайні) вимоги — максими (лат. maxima — найвищий принцип). Крізь призми максим оцінюються найрізнома­нітніші вчинки, явища і формується певне до них ставлення. Максими мають обовязковий і невідворотний характер.

Регулятивна функція. Є близькою до легітимізуючої.

Регулятивнафункція—здатністьрелігіїчерезсистемунорм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутівуправлятиповедінкою, вчинкамивіруючих, діяльністюрелігійнихорганізацій, формуватитакорегуватиміжособистісністосунки.

Найбільший регулятивний потенціал мають релігійні норми (релігійне право, мораль тощо) — система вимог, правил, приписів, спрямованих на втілення в життя релігійних цінностей. Важливу роль відіграють і зразки (приклади для наслідування) та заохочення (покарання) тощо.

За характером регулювання релігійні норми можуть бути позитивними, тобто такими, що зобовязують виконувати певні дії; або негативними, що забороняють певні вчинки, відносини тощо.

За обєктом припису їх поділяють на загальні (розраховані на всіх прибічників конкретного релігійного вчення) та часткові (призначені лише для певної групи, наприклад, тільки для мирян або лише для кліру).

За характером діяльності та відносин, на які впливають релігійні норми, їх поділяють на культові й організаційні. Культові норми визначають порядок культових обрядів, церемоній. Організаційні норми регулюють внут-ріобщинні, внутріцерковні, міжцерковні, а також міжконфесійні відносини, тобто відносини, які виникають у релігійних організаціях (общинах, сектах, церквах, деноміна-ціях) між віруючими певного віровчення, між релігійними обєднаннями, між представниками духовенства, між керівними органами релігійних організацій та їх структурними підрозділами. Ці норми входять до різноманітних статутів і положень про релігійні організації.

Релігія не просто проголошує норми. Вона також підкріплює їх чіткою системою заходів спонукання, заохочення, схвалення, стимулювання.

Релігійні норми охоплюють широку сферу суспільного буття людини. Не випадково в релігієзнавсті йде дискусія з приводу того, що в нормативному регулюванні можна віднести до суто релігійного, а що є зовнішнім щодо релігії. На нашу думку, релігійними є будь-які регулятивні впливи, якщо вони не виходять за межі релігійних організацій (виняток становить хіба що місіонерська діяльність, яка ініційована релігійною мотивацією). Усі інші є формами суспільної (громадської) діяльності релігійних організацій.

Релігія виконує й інші функції, зокрема культуроформуючу, культурозберігаючу, за певних умов — етноформуючу тощо.


5. Гуманістична місія релігії.

Аналіз функцій релігії свідчить, що вона активно впливає на конкретну людину і суспільство загалом у багатьох напрямах. При цьому вона не лише виконує важливі суспільні функції, а й має гуманістичну місію. Гуманістичний потенціал релігії полягає в тому, що вона підносить людину над природою. Так, Христос фактом свого воскресіння подолав вікову приреченість людини на смерть, проклав їй шлях до безсмертя, піднявшись тим самим над природною необхідністю.

Смерть і воскресіння Христа — межа, яка засвідчує, що кінечність людини може бути подолано. І подолано зусиллями самої людини, її творчою діяльністю стосовно самої себе, тобто самотворенням. Творчий акт такого ґатунку завжди є процесом звільнення й переборення людиною всього того, що стоїть на шляху пізнання істини. Як продукт геніального Творця, вона мусить розкрити геніальність і у собі — своєю творчою активністю, подоланням у собі всього особисто-егоїстичного, самолюбного. Тому людина й розглядається як співтворець Бога. У такому розумінні релігійний світогляд стимулює творчу діяльність людини, створює необхідні передумови для її самореалізації.

Гуманістичний потенціал релігії виявний через формування духовності людини — міру її людяності, яка є надбанням праці її власної душі. Духовність — це сфера звязку людини з абсолютом, з буттям. І забезпечує цей звязок релігія. Виникнення і функціонування релігії у певному сенсі — це відповідь людини на потребу в рівновазі й гармонії зі світом, в єдності зі всім сущим.

Релігія виконує суспільні функції, які не здатні взяти на себе інші форми духовно-практичного освоєння людиною реальності (мораль, право, мистецтво тощо).

Релігія — це ключ до історії. Не можна зрозуміти культурні надбання суспільства, поки не осягнено релігійні вірування, на яких вони ґрунтуються. Вона стоїть біля витоків мистецтва, моралі, філософії тощо. Релігією породжено багато соціальних інститутів. Так, сімя, шлюб утверджувалися (й сьогодні часто утверджуються) з релігійних санкцій. Тож якщо сучасній цивілізації судилося вижити чи навіть наново відкрити свою життєдайність, вона мусить покінчити зневажливо ставитись до свого духовного коріння. Вона має глибоко усвідомити, що релігія — не просто особисті почуття, позбавлені будь-якої здатності впливати на суспільство, а навпаки, вона є його серцевиною, корінням та обєднавчою силою.


Використана література.

1. Релігієзнавство: Метод. рекомендації для студ.-заоч. / Ніжинський держ. педагогічний ін-т ім. М.В.Гоголя / В.О. Матвєєв (підгот.). — Ніжин, 1996. — 17с.

2. Рубан О. М. Методичні рекомендації з вивчення курсу Релігієзнавство / Кіровоградський держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка. — Кіровоград : РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2001. — 26с.

3. Сидоренко Олексій Павлович, Корлюк Сергій Сергійович, Посполітак Тетяна Євгенівна, Постоян Т. Г., Філянін М. С. Релігієзнавство: Підручник / Олексій Павлович Сидоренко (ред.). — К. : Знання, 2007. — 468с. — (Серія Вища освіта XXI століття).

4. Титов Володимир Данилович, Качурова Світлана Володимирівна, Барабаш Олег Васильович. Релігієзнавство: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / Володимир Данилович Титов (ред.). — Х. : Право, 2004. — 272с.

Скачать архив с текстом документа