Світова релігія Буддизм
СОДЕРЖАНИЕ: Вступ 2500 років тому Будда показав, що можливо звільнитися від буденних проблем, він дав своїм послідовникам в руки ключ до вищого і надійного щастя. Це щастя містить в собі звільнення від всіх страждань зумовлених існуванням, довершене знання природи всіх явищ, а також необмежену можливість допомагати іншим на шляху до звільнення і прояснення.
Вступ
2500 років тому Будда показав, що можливо звільнитися від буденних проблем, він дав своїм послідовникам в руки ключ до вищого і надійного щастя. Це щастя містить в собі звільнення від всіх страждань зумовлених існуванням, довершене знання природи всіх явищ, а також необмежену можливість допомагати іншим на шляху до звільнення і прояснення. Будда три рази повертав Колесо Дхарми, що означає, що він дав три великих цикли вчень, які відповідали різним здібностям учнів і показували їм шлях на щастя. Відтоді в розпорядженні його послідовників є методи, що дозволяють досягати такого ж стану “довершеного прояснення” як Будда.
Протягом життя, в різних життєвих ситуаціях через слова, символи або просто своїм власним прикладом, Будда давав своїм учням керівництво по послідовних кроках на шляху до звільнення і прояснення. Оскільки його учнями були люди різних здібностей і менталітету, від зовсім простих до королів, від новачків до архатів і високих бодхісатів, що вже знаходяться на високих рівнях, виник безперервний шлях, який однозначно приводив до мети.
Усього кажуть про 84000 різних вчення, які діють як протиотрути проти відповідного числа всіляких завіс і перешкод. Вчення Будда можна порівняти з гігантською аптекою, де є ліки проти кожної хвороби.
З часів Будди у його послідовників є ті частини всієї повноти вчень, які відповідають їх можливостям, що дозволяє здійснювати подальші кроки в розвитку. Тому протягом 2500-літньої історії Буддизму виникли різні традиції. Ці традиції розповсюдилися з Індії по всіх азіатських країнах і культурах і звідти вже по інших частинах світу. Центри різних буддійських традицій є по всьому світу.
Загальна кількість буддистів по більшості відомостей дорівнює десь 400 мільйонам. Сюди підходять ще ті, які по різних причинах не можуть офіційно назвати себе буддистами. Так, лише в комуністичному Китаї біля 150 мільйонів буддистів, які по наявних обставинах навряд чи можуть відкрито практикувати.
Ця кількість постійно росте. Передусім на Заході в останні роки підвищується інтерес до Буддизму. Але, незважаючи на те, що потік інформації через засоби масової інформації надзвичайно збільшився, вельми скрутно отримати уявлення про весь Буддизм, який за більш ніж 2500 років існування розвинув крайню багатогранність. Найбільш проста модель отримання уявлення про всі традиції орієнтуватися на три повороти Колеса Дхарми. Так можна дізнатися як стало можливо, що з декількох практичних рад, які Будда дав своїм прямим учням, зявилася світова релігія Буддизм.
Три повороти Колеса Дхарми
Зміст трьох поворотів Колеса Дхарми коротко в наступному: в першому повороті Будда пояснював Чотири Благородні Істини, які, з одного боку, ясно показують нашу ситуацію в кругообігу існування і причини цього, і, з іншого боку, пояснюють також і звільнення від страждань і труднощів і причини для цього. У другому повороті колеса Дхарми він показав далі, що природа всіх речей пуста від дійсного, незалежного існування. Тут він вчив найвищій істині - Праджняпарамиті. І в третьому повороті, Будда дав вчення про властиву всім істотам Будда-природі, яка вже наділена всіма довершеними якостями прояснення.
Якщо ми подивимося на ці три повороти Колеса Дхарми з точки зору різних традицій Буддизму, то перший поворот буде основою для традиції Тхеравади, яка, в розрізі Великої Колісниці, Махаяни, описується як Мала Колісниця, або Хинаяна. Ця традиція практикується головним чином в південних країнах Буддизму, як, наприклад, Шрі Ланка, Бірма, Таїланд, Лаос і Камбоджа. Тут наголос робиться на позитивній зовнішній поведінці і звільненні від страждань зумовлених існуванням через усвідомлення відсутності себе в особистості.
Другий і третій поворот Колеса Дхарми складають основу Великої Колісниці Махаяни. Вона практикувалася в основному в північних країнах Буддизму: Гімалайських - Тібеті, Лхадаке, Непалі, Сиккиме, Бутані, а також в Монголії, Китаї, Японії, Вєтнамі, Тайвані, Кореї і т.д. Назва Махаяна відноситься до великого настрою цієї Колісниці, бажанню досягнути стану Будди для того, щоб звільнити всіх істот від страждання. У рамках Махаяни існує подальше розділення на Колісницю Сутри і Колісницю Тантри. Спрощено можна сказати, що другий поворот Колеса Дхарми в основному створить Колісницю Сутри, яка також є основною практикою більшості країн Махаяни. Колісницю Сутри називають також Колісницею Причини, оскільки тут створюються причини для прояснення. Усвідомлення пустотності або відсутність самостійності всіх явищ здійснюється за допомогою ретельного дослідження речей і через практику відповідної медитації.
Третій же поворот Колеса Дхарми є якнайважливішою основою для Колісниці Тантри, яка в своїй повній формі практикується сьогодні лише в Тібетськом Буддизмі. У деяких інших традиціях, як наприклад, в більшості пішкіл Чань-Буддизму в Китаї і Дзен-Буддизму в Японії, передаються окремі аспекти Колісниці Тантри. Інші назви буддійської Тантри, наприклад, такі: Таємна Мантраяна і Ваджраяна або Алмазний Шлях. Її називають також Колісницею Плоду, оскільки в ній учень ототожнюється безпосередньо з плодом - довершеним станом Будди. У Тантрах Будда вчив, що найвищі якості прояснення вже зараз є в думці, і треба тільки видалити поверхневі завіси, які втримують нас від переживання Будди -природи власного розуму.
Історичний ракурс
З історичного розвитку Буддизму можна дізнатися, як з практики вмісту цих циклів вчень зявилися відомі нам сьогодні традиції. Хоч сам Будда давав тільки усні вчення, однак його ранні учні записали ці вчення і передавали їх далі в первинній формі. Великі буддійські майстри склали пізніше подальші труди, в яких розяснювали вчення Будди. Наголос робився на справжню і точну передачу вчення. Вже в Індії через сторіччя виникли різні лінії передач, які могли організувати три цикли вчень.
Безпосередньо після часу Будди всі рівні вчень не могли відкрито практикуватися. Деякі стали дуже таємними або передавалися дуже малою кількістю людей. У перші 400-500 років після Будди, який, згідно з більшістю джерел, жив з 563 по 479 до н.е., відкрито практикувалася тільки Мала Колісниця. В загальній складності із 18 підшкіл Малої Колісниці лише небагато які добилися визнання, ті що постійно піклувалися про автентичність передачі. Головним чином це були Найстаріші (Тхера) в збірці. Звідси і пішла назва Тхеравада (букв. Вчення Найстаріших Ордена), що зараз використовується як термін для обох нині існуючих шкіл Малої Колісниці - Стхавіравадіни і Сарвастівадіни.
Хоч другий період індійського Буддизму, коли стали відомі махаянські вчення Сутри, почався вже другому сторіччі до н.е., але коли перші тексти літератури по Праджняпарамиті були розголошені, в Індії вже пануючим стало християнське літочислення. Це сталося завдяки двом великим майстрам, передбаченим Буддою, Нагарджуной і Асангой, які жили у II або V ст. н.е., а також завдяки великому Університету Наланди (біля II в. н.е.), який більше за 1000 років був центром отримання і поширення вчень Махаяни. Взагалі можна приблизно говорити про період в 500 років, коли вчення другого повороту Колеса Дхарми були в основному впорядковані.
Причина того, що більшість традицій північного Буддизму містять ці рівні вчення полягає в тому, що в цей період в Індію прийшли перші перекладачі і переклали тексти на свої мови. Вже в першому сторіччі н.е. почалося поширення Буддизму по Центральній Азії і Китаю. У третьому сторіччі вчення досягли Бірми, Камбоджі, Лаоса, Вєтнаму і Індонезії. У IV і V ст. багато які важливі буддійські тексти були перекладені на китайську мову Кумараджей (344-413), Хуі-юанем (334-416), і іншими. Приблизно біля 520 г. н. е. в Китай прийшов великий індійський майстер Бодхидхарма і став фундатором Чань-Буддизму. Дзен-Буддизм в Японії почався декількома роками пізніше, в 538 р., і в 594 р. він став державною релігією.
Потім наступив третій великий період індійського Буддизму, час великих йогинів і реалізованих майстрів, так званих Махасиддх. Послідовники Будди розвинулися і стали здатні практикувати і вищі вчення Будда - Ваджраяну або Алмазний Шлях. Хоч ці майстри, що володіли незвичайними здібностями (санскр. Сиддхи), були обох статей і всіх соціальних класів, були також звичайні мандруючі йогіни, які дуже часто були вельми незвичайні виглядом і поведінкою. Традиція Алмазного Шляху обєднує найбільш важливі майстри того періоду в групу 84 махасиддх, головним з яких був Сараха. Як знак своєї реалізації вони складали багато пісень, які стали відомі як дохи.
До знищення Буддизму мусульманами і індуїстами можна говорити про 1500 років індійського Буддизму і його три великі періоди, приблизно по 500 років кожний. Ці три періоди відповідають трьом поворотам Колеса Дхарми, що означає, що в цих періодах в Індії практикувалися всі рівні вчення Будда.
Коли у восьмому сторіччі по запрошенню тібетського короля Трізонга Децена в Тібет прийшов великий майстер Падмасамбхава (тіб. Гуру Рінпоче) і там розповсюдив Буддизм, він зробив особливий наголос на тантричний аспект вчення, Алмазний Шлях, і зробив його доступним для широких верств. Відтоді під Тібетським Буддизмом можна мати на увазі Алмазний Шлях. Одночасно король піклувався про те, щоб на тібетський були перекладені багато важливих буддійських текстів. Ці ранні вчення і передачі привели до розвитку першої з чотирьох великих тібетських традицій, традиції Ньінгма, що буквально означає Стара традиція.
Пізніше, в XXI в. був другий великий період перекладу, під час якого в Тібет були принесені подальші передачі. Це привело до Нових традицій (тіб. Сарма), з яких найбільш відомими є Кагью, Сакья і Гелугпа.
Марпа - перекладач (1012-1097) приніс в Тібет з Індії особливі передачі, які йшли від майстра Тілопи (988-1069) і вчення Махамудри, що складають ядро традиції Кагью. Дрогми Лоцава (933-1074) дав лінію передачі індійського майстра Гаядхари (або Вірупи) Кхену Кенчог Гьялпо (1034-1102), який потім заснував традицію Сакья.
Великий індійський майстер Атіша (982-1054), відправився в Тібет і разом з перекладачем Рінчен Сангпо (958-1055) і своїм основним учнем Дромтенпой (1004-1065) заснував традицію Кадампа, вчення якої були пізніше взяті за основу традиції Гелуг (або Ганден) Дже Цонкхапой (1357-1419).
Суть цих передач у всіх чотирьох традиціях однакова, оскільки вони всі спираються на вчення самого Будда і коментарі індійських майстрів. Різниця полягає в коментарях, які індійські вчителя завжди давали відповідно до схильностей учнів. Таким чином, вони мають різні наголоси. Так, старі школи, наприклад, більш орієнтовані на практику, нові ж більш підкреслюють глибоке вивчення Дхарми. Ці передачі більше за 1000 років передавалися в чистій формі, не уриваючись, внаслідок чого ті, що практикують досягали повного розуміння природи розуму.
І зараз в Тібетськом Буддизмі можна через швидкі і ефективні методи Алмазного Шляху досягнути прояснення за дуже короткий час. Адже практика Алмазного Шляху містить в собі всі рівні вчень Будда і проходить під керівництвом кваліфікованих вчителів. Це дійсна причина того, чому сьогодні стільки людей у всьому світі відкриваються якраз цьому напряму Буддизму. Якщо, з одного боку, справжня передача гарантує, що мета практики може бути дійсно досягнута, і, з іншого боку, коли може бути встановлений прямий звязок з справжньою ситуацією тут і зараз, з повсякденним досвідом, то це дозволяє дуже легко прийняти цей подарунок Будди. Різні традиції Буддизму - просто упаковка, в якій знаходиться Буддизм. Зміст же - цей безперервний шлях до довершеного збагнення природи власного розуму, шлях на необумовлене щастя.
Це був усього лише огляд основних традицій Буддизму. Детальний виклад не вмістився б в рамки короткого реферату. Було б неможливо описати весь історичний розвиток, повний зміст окремих шкіл і всьі нинішніх підшкіл. Проте, я сподіваюся, що зміг передати цим оглядом деяке невелике загальне уявлення, яке не приведе до того, що різноманіття цих традицій буде ще більш заплутаним…