Тактика пред’явлення для впізнання живих осіб
СОДЕРЖАНИЕ: Поняття, значення та види предявлення для впізнання; заходи для забезпечення правильності його виконання та оцінки. Тактика предявлення для впізнання окремих обєктів до і під час судового слідства, особливості фіксації його ходу і результатів.Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Юридичний факультет
Кафедра кримінального процесу та криміналістики
Курсова робота
на тему: «Тактика пред’явлення для впізнання живих осіб»
Виконала:
студентка групи ЮРД-52з
Кіт Олена Юріївна
Львів
2011
План
Вступ
1. Поняття, значення та види предявлення для впізнання
2. Підготовка до предявлення для впізнання живих осіб
3. Тактика предявлення для впізнання окремих обєктів
4. Предявлення для впізнання у судовому слідстві
5. Фіксація ходу і результатів предявлення для впізнання
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Виконання завдань судочинства багато в чому залежить від вмілого проведення слідчих і судових дій. Тому можна впевнено говорити про безпосередній і суттєвий вплив на ефективність розслідування злочинів широкого і правильного застосування розроблених криміналістикою тактичних прийомів і рекомендацій по проведенню окремих слідчих і судових дій, а також необхідність використання в ході їх проведення накопиченого практичного досвіду спеціалістів і сучасних досягнень науки і техніки. Безпосередньо це стосується і тактики предявлення для впізнання.
Розробці рекомендацій щодо тактики предявлення для впізнання присвячені праці вчених Н.Н. Гапановича, А.Я. Гінзбурга, В.І. Коміссарова, Ю.Г. Корухова, Г.І. Кочарова, А.Є. Крикунова, А.Ф. Маєвського, І.І. Когутича, З.Г. Самошиної, П.П. Цвєткова, Є.Ю. Самолаєвої та ін.
Не дивлячись на те, що більшість основоположних праці були опубліковані в 60-70-ті роки ХХ ст., вони не втратили своєї практичної і наукової цінності.
Слід зазначити, що більшість праць, котрі зачіпають питання тактики проведення предявлення для впізнання, були написані до внесення змін 13 січня 2000 р. у ст.174 КПК України, що закріпили нові положення його проведення, а саме предявлення для впізнання поза візуальним спостереженням.
Також необхідно враховувати стан науки і техніки, котрий дає можливість використання в практиці проведення слідчих дій сучасних науково-технічних засобів, зокрема, при фіксації предявлення для впізнання і проведенні деяких його видів.
Тому обєктивні передумови для подальшого дослідження проблеми предявлення для впізнання будуть завжди існувати.
Метою курсової роботи є висвітлити питання, повязані із тактикою предявлення для впізнання як на досудовому, так і в судовому слідстві, розкрити поняття, класифікацію цієї судово-слідчої дії, підготовку до її проведення, тактику предявлення для впізнання певних обєктів, зокрема, і у судовому слідстві, фіксацію ходу і результатів предявлення для впізнання.
1. Поняття, значення та види предявлення для впізнання
Сутність предявлення для впізнання полягає в тому, що попередньо допитана особа (впізнаючий) при пред’явленні їй обєкта порівнює його з уявним образом і дає показання про те, чи впізнає вона обєкт, що сприймався раніше за певних обставин, повязаних з розслідуваним злочином, а також пояснює, за якими ознаками або обставинами. Таким чином, впізнаючий здійснює ототожнення за ідеальним відображенням, результати якого фіксуються в протоколі впізнання. Порядок його проведення регламентований діючим кримінально-процесуальним законодавством.
В Кримінально-процесуальному кодексі України предявленню для впізнання присвячені 174, 175,176 і 309 статті. Статті 174-176 встановлюють порядок і умови предявлення для впізнання в рамках досудового слідства і містять не тільки відпрацьовані практикою правила його проведення, але і нові положення: з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Стаття 309 регламентує проведення предявлення для впізнання в судовому засіданні [1].
Істотне значення має правильне визначення поняття предявлення для впізнання, котре дозволить зясувати його зміст і процесуальну природу, відрізнити його від інших слідчих дій. Єдиного загальновизнаного підходу до його розуміння (з погляду існування різних його визначень, наведених в юридичній літературі) не сформувалося, а визначення поняття предявлення для впізнання відсутнє в КПК України.
В криміналістичній літературі існує багато визначень предявлення для впізнання. Так, Г.І. Кочаров вважав, що предявлення для впізнання є слідча дія, мета котрої встановити, чи є об’єкт, що предявляється, тим самим, котрий особа, що впізнає, спостерігала раніше у звязку з фактами, котрі мають відношення до розслідуваної події [9]. В своєму визначенні Г.І. Кочаров вказує тільки мету, одночасно підкреслюючи значимість його результатів в розслідуванні.
П.П. Цветков запропонував визначення, що розглядає предявлення для впізнання як «процесуальну слідчу дію, що полягає в пред’явленні свідку чи іншій особі якого-небудь обєкта з метою його ідентифікації чи встановлення однакової родової приналежності (подібності) з обєктом, що був раніше предметом спостереження при тих чи інших обставинах». Однак, вказуючи на субєкт впізнання, автор не конкретизує його, вказавши тільки «свідка» і не розяснюючи, хто є «інші особи». Також автор вносить невизначеність, називаючи обставини, при котрих обєкт був предметом спостереження, «ті чи інші» [25, 34].
З.Г. Самотина дає наступне визначення: «предявлення для впізнання – це складна слідча дія – регламентований кримінально-процесуальним законом комплекс організаційних, пізнавальних і посвідчувальних дій слідчого (і співробітника органу дізнання), що ґрунтується на здатності людини впізнавати за ознаками матеріальні обєкти, спрямована на встановлення наявності чи відсутності їх тотожності». В даному визначенні коло осіб, що мають право проводити предявлення для впізнання, обмежене слідчим і співробітником органу дізнання. Також в ньому відсутня вказівка на субєкт, що встановлює «відсутність чи наявність тотожності» предявленого «матеріально обєкта» [21, 34].
На думку Н.Н. Гапановича, предявлення для впізнання – «це особлива форма процесуального ототожнення, що полягає в предявленні особі не менше трьох подібних (однорідних) обєктів з метою становлення тотожності обєкта, що має відношення до розслідуваної в судочинстві події». Автор включає у визначення крім кількісних умов предявлення для пізнання (не менше трьох обєктів) ще і якісні показники (подібність, однорідність), вказуючи на їх важливе процесуальне значення [4, 23].
А.Я. Гінзбург вказує, що пред’явлення для впізнання – це «самостійна процесуальна дія, сутність котрої полягає в ототожненні, або встановленні групової приналежності обєкта, що раніше спостерігався». Варто погодитися з думкою Є.Ю. Самолаєвої, що називати впізнання «процесуальною дією» не зовсім правильно, оскільки це досить широке поняття крім того, дане визначення є дуже лаконічним для повного відображення його сутності [5, 54].
Предявлення для впізнання згідно ст.309 КПК може бути проведено і в суді, називати його тільки слідчою дією, як це роблять багато авторів, на сьогодні недостатньо. Називатися воно повинно – судово-слідчою дією (як це зробив, наприклад, в своїй роботі Н.В. Терзієв).
Як пише Є.Ю. Самолаєвої: предявлення для впізнання – це судово-слідча дія, що полягає в ототожненні або встановленні групової приналежності потерпілим, свідком, підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним обєкта, що раніше сприймався цією особою, за його розумовим відображенням на основі зорових, нюхових, слухових чи інших відчуттів і будь-якого їх поєднання. Проте предявлення для впізнання полягає перш за все в предявленні певного обєкта; ототожнення або встановлення групової приналежності з обєктом, що раніше спостерігався, є метою даної судово-слідчої дії [20, 51].
Варто погодитися з Когутичем І.І., на думку котрого, предявлення для впізнання – це судово-слідча дія, яка полягає в предявленні особі будь-якого обєкта з метою його ототожнення або встановлення групової спільності з обєктом, котрий раніше спостерігався цією особою у звязку з обставинами, що мають значення для кримінальної справи [8, 32].
Мета цієї дії полягає в тому, щоб встановити, чи є обєкт тим самим, котрий сприймала раніше особа, що впізнає, у зв’язку з подією, що має значення до розслідуваної справи, чи ні. Таким чином, шляхом предявлення для впізнання можуть бути одержані докази по справі. Завдання предявлення для впізнання можуть трактуватися ширше. Так, шляхом предявлення для впізнання перевіряються показання потерпілих, свідків, обвинувачених, підозрюваних, перевіряється обґрунтованість припущення, підозри у вчиненні злочину тією чи іншою особою, результати огляду, обшуку, інших слідчих дій. Оскільки на початку розслідування походження різних фактів і характер причинного зв’язку між ними пояснюється з припущенням, завданням предявлення для впізнання може бути і перевірка тих чи інших слідчих версій. Результати предявлення для впізнання можуть бути використані для встановлення деяких обставин вчиненого злочину, а також для викриття неправдивих показань.
Деякі вчені вбачають завдання впізнання лише у встановленні наявності тотожності обєктів. Багатьма вченими висловлюються різні думки щодо цілі впізнання. Одні вважають, що ціль впізнання – встановлення тотожності, інші – групової приналежності. На думку П.П. Цветкова, неможливість трактувати «встановлення подібності» як одну з цілей впізнання обумовлена тим, що висновок особи, що впізнає, про подібність не може бути достовірним доказом того факту, що перед особою, знаходиться той же обєкт, котрий він бачив раніше, а не інший лише подібний на нього. Ця можлива недостовірність пояснюється тим, що при подібності обєктів існує співпадіння лише декількох ознак різних обєктів. При впізнанні мова повинна йти про встановлення співпадіння або неспівпадіння ознак, що стосується одного обєкта. Інакше кажучи, метою впізнання повинно бути встановлення тотожності або відмінності, але не подібності.
Автори, котрі вважають, що завдання впізнання (крім ототожнення) – встановлення групової приналежності, стверджують, що встановлення тільки тотожності обєкта не узгоджується з вимогами обєктивності розслідування і звужує можливості цієї слідчої дії. Не можна не погодитися з думкою Є.Ю. Самолаєвої, що коли в ході предявлення для впізнання впізнаючий порівнює мислений образ, що раніше спостерігав і запамятав, з представленими обєктами, він, як правило, робить наступні висновки: про їх тотожність, подібність чи відмінність. Оскільки ступінь точності показань впізнаю чого може бути різною, вважається недостатнім обмежуватися тільки висновком про впізнання чи невпізнання предявленого обєкта.
Предявлення для впізнання розуміють як один із способів ототожнення. Ототожнення, як відомо, може здійснюватися по матеріальним відображенням (сліди, копії і т.д.) і за чуттєво-конкретним образом, що зберігся в памяті людини. Впізнання відноситься до ототожнення другого типу, так як в основі його лежить запамятовування ознак обєкта, що спостерігався людиною у звязку з вчиненим злочином. Для визначення суті предявлення може бути вжитий термін, що використовується в психології – впізнавання. Впізнавання – це ототожнення того, що зараз сприймається, зі сприйнятим раніше. Ступінь впізнавання буде залежати від умов первісного сприйняття обєкта, від стану і здібностей субєкта, що проводить впізнавання, від властивостей памяті даної особи, від умов, в котрих проводиться впізнавання, від часу, що пройшов з моменту первинного сприйняття. Залежно від ступеня впізнавання в результаті предявлення для впізнання може бути здійснено або субєктивне ототожнення (впізнавання одиничного конкретного обєкта), або тільки встановлення групової приналежності предмета чи подібності людини (віднесення обєкта до загальної групи), або невпізнавання. Звичайно, що доказове значення одержаних у цих випадках результатів буде різним. Найбільш важливий висновок про індивідуальну тотожність. Встановлення групової приналежності зазвичай має лише орієнтуюче значення. В психології розрізняють два види впізнавання – симультанне і сукцесивне. Симультанне впізнавання – це впізнавання в результаті миттєвого співпадіння образу людини, що зберігся в памяті впізнаючого, і того, що сприймається ним в момент предявлення для впізнання. Сукцесивне впізнавання відбувається шляхом розумового порівняння, відбору, співставлення в памяті ознак людини, що збереглися в памяті і тих, що сприймаються при впізнанні [8, 642].
Предявлення для впізнання, в процесі котрого ототожнення чи становлення подібності відбувається шляхом впізнавання, є різновидом (формою) криміналістичної ідентифікації. Дана ідентифікація по мисленому образу відрізняється тим, що обєкт може бути ідентифікований лише в тому випадку, якщо він раніше безпосередньо сприймався впізнаючим.
Предявлення для впізнання можна поділити на певні види.
Залежно від обєктів, які предявляються для впізнання розрізняють предявлення для впізнання живих осіб; предметів; трупів; тварин; будівлі, ділянки місцевості. Що стосується будівель та унікальних предметів, то предявлення деяких унікальних предметів можливе, хоча для них нема однорідних; типові будівлі не можна предявити одночасно, хоча вимога однорідності могла би бути виконана. Це не означає, що предмети з подібними властивостями не можуть бути обєктами впізнання, але процесуальні форми регулювання його в цих випадках повинні враховувати їх властивості. Окремі автори, крім того, в число обєктів, що предявляються для впізнання, включають і рукописні тексти. Слід зазначити, що впізнання почерку шляхом його предявлення має лише орієнтуючий характер, оскільки для виявлення його загальних і окремих ознак необхідно проводити почеркознавчу експертизу. Однак потреба в такій експертизі може відпасти, якщо впізнаючий впевнено заявляє, що предявлений йому текст написаний ним, і це твердження впізнаючого підтверджується іншими доказами по справі. Впізнання рукописного тексту в таких випадках здійснюється не тільки за ознаками почерку, але і за особливостями паперу, фарби і т.п. Не можуть розглядатися як обєкти для впізнання фотознімки зі скульптурних портретів, виготовлених за методом М.М. Герасимова, і зліпки з лиця і окремих частин тіла невпізнаних трупів, оскільки ідентифікувати можна той самий обєкт, котрий безпосередньо сприймався раніше. Скульптурні портрети лиця (голови), одержувані шляхом пластичної реконструкції черепа (метод Герасимова М.М.) несуть в собі елементи субєктивного сприйняття їх автора. Впізнавання за зліпками може привести лише до встановлення подібності з раніше сприйнятим обєктом. Як зазначають А.Є. Крикунов, А.Ф. Маєвський неправильним є включення в число обєктів для впізнання і зліпків зі слідів ніг і різних предметів. При необхідності ототожнення особи за слідами ніг і різних предметів доцільно призначати трасологічну експертизу, а не проводити предявлення для впізнання [13, 42].
Залежно від характеру самого обєкта, який предявляється для впізнання, виділяють предявлення для впізнання обєкта в натурі або за фотознімками. Ю.М. Корухов вказує на дві умови, що роблять можливим впізнання за фотознімками. Перша – наявність обставин, що виключають чи надзвичайно ускладнюють предявлення предмету в натурі, і друга – наявність достатньо чіткого зображення ознак обєкта на фотознімках, за котрими може бути проведено влізання. Фотознімки відіграють в даному випадку допоміжну роль, обєктом впізнання продовжує залишатися особа, зображена на фотознімку [12, 14].
Залежно від процесуального становища осіб, які впізнають – предявлення для впізнання за участю свідків потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, підсудних.
Залежно від стадії кримінального процесу виділяють предявлення для впізнання на досудовому слідстві і предявлення для впізнання в суді.
За послідовністю проведення виділяють первинне і повторне предявлення для впізнання. Повторне предявлення для впізнання одного і того ж обєкта тій самій особі, що впізнає, неприпустиме. А проте, є випадки, коли доцільно і не протизаконне проводити повторне предявлення для впізнання, зокрема у суді. Це буде розглянуто нижче.
Оскільки впізнання може бути здійснено на основі окремих зорових, дотикових, слухових, чи інших відчуттів і їх поєднання, то його можна на цій підставі і розрізняти. Наприклад, впізнання сліпою людиною по голосу і ознаками мови. Крім впізнання обєкта за зовнішнім виглядом впізнаючий може також памятати його особливості, котрі можна відчувати за запахом.
За порядком проведення впізнання людей можна виділяти звичайне і зустрічне впізнання. Суть зустрічного впізнання полягає в тому, що в цій дії передбачається участь одночасно двох осіб, що виступають одночасно в ролі впізнаючи і тих, хто підлягає впізнанню. Для його проведення формуються дві групи тих, котрі підлягають впізнанню – впізнаючих. Потім ці дві групи запрошуються в одне приміщення, і після того, як вони подивляться один на одного, їх розводять у різні приміщення. Там основні учасники в присутності понятих пояснюють, кого і за якими ознаками вони впізнали.
В той же час впізнання можна поділяти і за іншими критеріями, наприклад, місце проведення впізнання (службове приміщення, зал судового засідання, вулиця, квартира), умови проведення предявлення для впізнання (звичайне, впізнання особи поза візуальним спостереженням).
Можливі також впізнавальні акти в ході оперативно-розшукової діяльності, наприклад, впізнання в ході розшукових заходів за участю потерпілого, підозрюваного в натовпі. Кримінально-процесуальним кодексом їх проведення не регламентується. Здійснюються вони без дотримання встановленої законом процесуальної форми. Доказове значення його результати можуть набути, якщо такий факт впізнання в наступному зафіксований в допиті. Не дивлячись на корисність такого впізнання при здійсненні оперативно-розшукових заходів, для того, щоб впізнання стало безспірним доказом в суді, ситуацій непроцесуального впізнання та Інших актів впізнання слід уникати.
Таким чином, якщо узагальнити норми кримінально-процесуального закону і рекомендації криміналістичної тактики, можна виділити такі основні ознаки предявлення для впізнання: його самостійний характер; встановлення в наявності чи відсутності тотожності або подібності (групової чи родової приналежності) обєкта, що раніше спостерігався на основі зорових, нюхових, слухових та інших відчуттів; психологічна сутність цієї слідчої дії повязана зі сприйняттям, зберіганням та співставленням зафіксованого розумового відображення обєкта; участь самої впізнаючої особи – свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; наявність обєкта впізнання; предявлення для впізнання не менше трьох однорідних обєктів, серед котрих знаходиться і той, що раніше спостерігався.
2. Підготовка до предявлення для впізнання живих осіб
Предявленню для впізнання передує цілий ряд процесуальних та допоміжних дій, виконання яких покликано забезпечити правильність виконання впізнання та адекватність оцінки його результатів. Згідно з розробленими рекомендаціями вчених і практиків в підготовку до предявлення для впізнання входять: попередній допит особи, яка буде впізнавати; оцінка слідчим ситуації з позиції можливості проведення предявлення для впізнання; підбір, підготовка обєктів, серед яких слід провести предявлення для впізнання; створення необхідних умов і обстановки для його проведення; визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів, які будуть використовуватися при предявленні для впізнання.
У ч. І ст. 174 та ч. І ст. 175 КПК України вказано, що при необхідності предявлення якої-небудь особи чи предмета для впізнання слідчий спочатку допитує про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи або предмета, а також про обставини, за яких впізнаючий бачив цю особу чи предмет. Таким чином, завданням допиту впізнаючого є зясування: обставин та фактів, які мали місце перед спостереженням; обставин та умов безпосереднього спостереження; сприйнятих ознак обєкта та самої можливості впізнання; обставин та фактів, що мали місце після спостереження та до моменту допиту [1].
Попередній допит впізнаючого не треба розуміти як спеціальний допит, що проводиться перед актом предявлення для влізання. Якщо впізнаючий раніше вже допитувався в справі про прикмети та обставини сприймання обєкта, що підлягає предявленню, то допитувати його вдруге не потрібно.
Показання на допиті, що передує впізнанню, потенційний впізнаючий дає, як правило, у формі вільної розповіді. Якщо відомості, повідомленні допитуваним, неповні чи незрозумілі, слідчий може задати уточнюючі і контролюючі запитання.
При зясуванні обставин, при котрих спостерігався обєкт, слідчий повинен становити: місце спостереження (точне місцезнаходження, розміщення по відношенню до інших обєктів, в приміщенні. на вулиці, в лісі і т.п.): відстань, на якій знаходився впізнаючий від обєкта; тривалість і час спостереження; умови погоди, освітлення; в якому стані був допитуваний перед початком події, в процесі спостереження і після того; яка була спрямованість уваги, тривалість сприйняття, ступінь знайомства з обєктом. Важливо знати, чи нема дефектів зору, слуху впізнаючого. Доцільно зясувати, чи добре він запамятовує осіб і ознаки речей.
Черговість питань, що стосуються описання окремих прикмет частин тіла людини, повинна відповідати прийнятій в криміналістиці системі описання за методом словесного портрету. Спочатку ставляться питання, що стосуються загальних прикмет (ріст, будова тіла), потім окремих (описання голови, лиця, лобу і т.д.).для того, щоб допомогти допитуваному описати зовнішність людини, слідчий може використати малюнки, діапозитиви із зображенням окремих частин тіла людини, компютерні і композиційні портрети та інші засоби, за допомогою котрих можна активізувати згадуванні допитуваним прикмет і особливостей обличчя і досягнути максимально точного їх описання.
Вислови та терміни, що вживаються допитуваним під час характеристики тих чи інших прикмет, не можуть змінюватися слідчим відносно до криміналістичної термінології. Показання фіксуються в протоколі дослівно. Однак, якщо допитуваний, описуючи прикмети людини, використовує вислови, котрі не дають визначеного уявлення про неї: «обличчя благородне», «обличчя красиве» чи «некрасиве», «фігура спортивна», слідчий шляхом постановки уточнюючих запитань повинен досягнути їх конкретизації.
Відомо, що у ході сприймання та запамятовування краще зберігається помітні, особливі прикмети людей. Тому при допиті конче потрібно зясувати, чи не мала людина таких особливих прикмет (родимих плям, шрамів, бородавок та ін.), чи не було у неї яких-небудь фізичних недоліків (косоокість, кульгавість та ін.). Якщо допитуваний запамятав лише ті прикмети та особливості, котрі знаходяться на закритій одягом частині тіла, предявляти для впізнання не слід, оскільки такі прикмети і особливості повинні встановлюватися в ході освідування.
Якщо допитуваний чув розмову особи, то необхідно зясувати, швидка вона, чи повільна, довгими чи короткими фразами говорила особа, як були побудовані речення, чи використовувалися професійні або жаргонні вислови, чи допускалися граматичні помилки, чи правильно ставилися наголоси і т.п. В тих випадках, коли допитуваний спостерігав особу в русі, слід ретельно зясувати особливості його ходьби: швидка, підстрибуючи, дріботлива, з різким помахом рук і т.п.
Під час допиту, що передує предявленню для впізнання трупа (коли допитуються особи, у яких зникли родичі чи близькі), необхідно зясувати такі дані: імя, прізвище, по батькові, вік, фах, зовнішні прикмети (зріст, стан і колір волосяного покриву на голові, колір очей, шкіри тощо), коли особу бачили востаннє, як вона була одягнена, які речі були при ній, а також інші особливості зовнішності (татуювання, стан зубів – наявність пломб, коронок, протезів, відсутність окремих зубів тощо, післяопераційні шрами) [8].
Якщо предявленню для впізнання підлягає тварина, то крім її загальних ознак (масть, порода) зясовуються особливі прикмети.
Зясовуючи ознаки предмета, слід встановити: назву і призначення, розміри, форму і колір; матеріал з якого він виготовлений, ознаки, що утворилися у процесі експлуатації (тріщини, забруднення і т.п.).
Необхідність зясування прикмет і особливостей особи або обєкту може виникнути після того, як проведений допит передбачуваного впізнаючого. В такому випадку допустимо проведення повторного допиту. Проведення повторного допиту іноді буває необхідним через короткочасну втрату допитуваним памяті. Однак слід мати на увазі, що якщо описання допитуваним ознак особи або обєкту відрізняється від описання, котре він дав на першому допиті, то слідчий повинен зясувати причини зміни показань. Якщо розбіжності в показаннях в ході допиту не вдалося усунути, то впізнання проводити недоцільно, так як його результати не будуть мати доказового значення.
Досить часто виникає ситуація, коли допитуваному важко назвати ознаки особи, проте він заявляє, що може при предявленні впізнати її або при попередньому допиті називає одні ознаки, а при предявленні обєкта впізнає його за іншими. Щодо цього питання в літературі немає однозначної думки. Зокрема, А.Я. Гінзбург пише: «коли з попереднього допиту не зрозуміло, з яких підстав допитуваний не назвав прикмети особи, що підлягає впізнанню, або заявив, що не розглянув прикмети, а потім впізнав предявленого, цінність такого впізнання сумнівна і навряд чи можна говорити про винність впізнаваної особи». Як обґрунтовано, на мою думку, зазначають деякі науковці, законодавче положення ст.174 (слідчий перед початком впізнання зобовязаний провести допит особи, яка впізнає, щоб зясувати конкретні ознаки обєкта, що підлягає впізнанню) не відповідає сучасним уявленням про психологічні механізми розпізнавання образів людини. При впізнаванні, коли воно є підсвідомим, особа може не запамятати прикмети, не зможе про них поінформувати на допиті, але варто їй предявити цю особу, і вона впевнено впізнає її серед багатьох схожих. Трапляється і таке, що той, хто впізнає, побачивши обєкт, згадує та називає багато особливостей, про які раніше на допиті не згадував.
Я приєднуюся до думки А.Є. Крикунова, А.Ф. Маєвського, котрі вважають, що процес впізнання слід розглядати як складний психічний акт, що іноді здійснюється несвідомо, а не як механічне співставлення статичних образів сприйняття і уяви. Точне описання зовнішніх ознак людини для свідків і потерпілих є складним навіть тоді, коли вони ці ознаки добре запамятали. В акті впізнавання можуть брати участь і такі ознаки, котрі не зафіксувалися на рівні свідомості і актуалізувалися вже в ході процесу предявлення для впізнання [13].
Тому законодавцеві слід поміркувати над тим, щоб навіть у випадку непригадування на допиті людиною прикмет особи, що підлягає впізнанню, дати слідчому можливість предявити останню для впізнання.
Перед закінченням допиту слідчий обовязково повинен запитати допитуваного про те, чи зможе він впізнати особу або обєкт серед інших, що подібні між собою.
За результатами проведеного допиту приймається рішення про доцільність проведення предявлення для впізнання. Існують ситуації, коли предявлення для впізнання проводити не рекомендується: при можливості зриву особою, що впізнається, судово-слідчої дії; коли впізнаючий в силу своїх фізичних вад або стану здоровя не може впізнати обєкт; коли особа, котру впізнають, і впізнаючий знайомі між собою і факт знайомства не викликає сумнівів; коли впізнаючий на допиті заявляє, що він в силу обєктивних причин не в стані впізнати той чи інший обєкт; якщо впізнаючий предявив документи, котрі встановлюють тотожність обєкта або предмета, що передбачалося предявити для впізнання; якщо впізнаючий брав участь в слідчих діях з участю впізнаваного, або йому предявлялися в ході допиту обєкти, котрі слід предявити.
Кримінально-процесуальний закон вимагає, щоб особа, що підлягає впізнанню, предявлялася впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу, а предмет – в числі інших однорідних предметів. Виконання вказаної вимоги означає, що слідчий повинен предявити до впізнання не менше трьох осіб, котрі не мають різких відмін: щодо віку, національно-етнічних ознак, росту і будови тіла; форми і кольору обличчя; кольору волосся і зачіски; верхнього одягу і взуття; особливих прикмет. Труднощі виникають із добором однорідних обєктів при предявленні обєктів, що мають помітні ознаки, наприклад, у того, хто предявляється для впізнання, відсутнє око, рука і т. ін. У цих випадках впізнання безпосередніх обєктів можна замінити впізнанням фотознімків, які підібрати набагато простіше. Однорідними є предмети, що мають однакову назву, форму, розміри, колір, стан. Коли впізнаючий зазначив тільки родові ознаки у ході допиту, підбираються обєкти, схожі за родовими ознаками, однак вирізняються за видовими ознаками(наприклад, мисливські рушниці різних моделей). Якщо попереднім допитом вказано ознаки, які дають можливість індивідуалізувати обєкт, то підбирають предмети одного виду, але з різними окремими ознаками.
Труп предявляється без однорідних обєктів. У підготовку до предявлення трупа входить його туалет, який слідчий доручає судовому медику.
Закон встановлює тільки мінімальну кількість осіб, що предявляються – не менше трьох. Верхню межу не встановлено. Вважається, що це повинно вирішуватися стосовно кожного випадку залежно від індивідуальних психофізіологічних особливостей впізнаючого сприймати, відтворювати (на попередньому допиті) і співставляти образ з предявленим обєктом, а також від умов і обставин, при котрих проходило сприйняття. Багато авторів не рекомендують предявляти велику кількість обєктів для впізнання, оскільки це може «розсіяти сприйняття впізнаючого і ускладнити його діяльність по аналізу і синтезу криміналістичне значимих прикмет». Кількість може коливатися залежно від ступеня точності показань. Наприклад, коли впізнаючий на попередньому допиті називає конкретні ознаки впізнаваної особи, достатньо проводити впізнання 3–4 осіб. У випадку невпевненого твердження про можливість впізнати особу або коли впізнаючий не може повідомити якісь конкретні ознаки чи особливості особи, проте стверджує, що впізнає особу, якщо побачить, можна збільшити кількість осіб, що впізнаються, до 5 (для зниження ймовірності випадкового впізнавання).
В групу осіб, що предявляються впізнання, не можуть входити: особи, котрих впізнаючий знає або міг неодноразово бачити. В звязку з цим до предявлення до впізнання слідчий повинен зясувати, чи знайомі особи, що предявляються, з впізнаючим; співробітники (в тому числі і технічний персонал) правоохоронних органів і особи, що беруть участь у розслідуванні інших кримінальних справ в якості понятих, свідків і т.д. Щодо співробітників правоохоронних органів резюмується їх зацікавленість, інші не можуть предявлятися у звязку з тим, що в впізнаючий міг з ними зустрічатися, відвідуючи правоохоронні органи.
Громадяни можуть залучатися до участі в предявленні до впізнання тільки з їх згоди. Слідчий повинен попередити їх про те. Що в ході предявлення впізнання можливо буде проводитися фото-, кіно-, відеозйомка.
Слідчий повинен забезпечити участь понятих. При цьому слід мати на увазі, що понятий не може бути одночасно особою, що предявляється для впізнання.
Вибираючи час предявлення для впізнання, слід враховувати, що впізнаючий з часом забуває обєкт, котрий він спостерігав, при чому швидше всього забувається прикмети і особливості, на котрих головним чином ґрунтується процес ідентифікації. Тому впізнання слід провести, як тільки буде можливість. Місцем предявлення для впізнання переважно є робочий кабінет слідчого. У випадку необхідності предявлення для впізнання може проводитися в тому місці, де впізнаючий спостерігав обєкт, або в іншому місці, що визначається слідчим з врахуванням конкретних обставин справи (наприклад, на відкритій місцевості, якщо обєкти пред’явлення занадто громіздкі, зокрема, транспортні засоби [8, 621].
Якщо особою, що підлягає впізнанню є обвинувачений (підозрюваний), що перебуває під вартою, до предявлення для впізнання слід зясувати, чи не схильний він до втечі, для того, щоб вжити заходи до посиленої охорони або організувати предявлення безпосередньо в слідчому ізоляторі.
На мою думку, слід також провести психологічну підготовку впізнаючого (пояснити йому значення обєктивно проведеного впізнання, налаштувати на дачу правдивих показань, допомогти подолати почуття страху від зустрічі з впізнаваними особами і т. п.). Однак при цьому не слід орієнтувати особу на впізнання конкретної особи.
Якщо від обвинуваченого (підозрюваного), що предявляється для впізнання, або від захисника надійшло клопотання про участь захисника в слідчих діях, що проводяться з участю обвинуваченого (підозрюваного), слідчому слід повідомити про майбутнє предявлення для впізнання захиснику. Також слідчому потрібно забезпечити участь педагога, якщо в предявленні для впізнання бере участь неповнолітній свідок (потерпілий) віком до 14 років або обвинувачений (підозрюваний) віком до 16 років; вирішити питання про участь законних представників або близьких родичів неповнолітніх учасників предявлення для впізнання.
У випадку необхідності потрібно забезпечити участь перекладача або особи, що розуміє знаки глухого або німого.
Щодо участі експертів-криміналістів, то, наприклад, при впізнанні по голосу і за ознаками мови рекомендується залучати експерта-фоноскопіста. експерт-криміналіст може надати допомогу слідчому при здійсненні фіксації результатів і самого процесу впізнання за допомогою фото-, аудіо чи відеозапису. Слідчий зобовязаний також підготувати необхідні освітлювальні прилади і засоби фіксації ходу і результатів предявлення для впізнання.
Отже, основою підготовки до предявлення для впізнання є виконання процесуальних і деяких допоміжних дій, що забезпечують правильність проведення впізнання, оскільки вченими і практиками вже давно встановлена пряма залежність ефективності результатів проведення впізнання і його доказового значення від підготовки до нього.
тактика пред’явлення впізнання слідство
3. Тактика предявлення для впізнання окремих обєктів
Впізнання живих осіб проводиться у випадках, коли особа, яка підлягає пред’явленню, не була раніше відома впізнаючому, але спостерігалася ним у звязку із злочинною подією, впізнаючий знав особу, але не може дати необхідних даних про неї.
Виклик на впізнання слід організувати так, щоб впізнаючий і особа, що упізнається, не зустрілися один з одним. Для цього їх виклики планують в різний час. Приступаючи до предявлення для впізнання, впізнаючого необхідно розмістити в іншій кімнаті і тільки після цього запросити в свій кабінет учасників предявлення для впізнання. Слідчий пояснює їм права, обовязки і відповідальність залежно від процесуального становища. Виконавши вказані дії, слідчий заповнює вступну частину протоколу і фіксує в описовій частині відомості про впізнаючого і осіб, що предявляються для впізнання, з описанням їх зовнішності (при цьому слід звернути увагу понятих на відсутність різких відмінностей у зовнішності між особами, що предявляються для впізнання), а також відомості про пояснення прав, обовязків і відповідальності учасників, засвідчені їх підписами. Потім слідчий пропонує особі, що упізнається, зайняти будь-яке місце серед предявлених осіб і відзначає в протоколі, яке саме місце зайняла особа, що упізнається.
Після цього слідчий запрошує впізнаючого в приміщення. Запрошення повинно бути організовано так, щоб ніхто з учасників слідчої дії не виходив з приміщення (наприклад, по телефону, умовним стуком). Це виключає можливість посилання особи, що упізнається на те, що впізнаючому підказали те місце, котре зайняла особа, що упізнається.
Впізнаючому слідчий пояснює його завдання, права та обовязки. Зокрема, коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК), а свідок, крім того, і за відмову від показань (ст. 385 КК), що відзначаються в протоколі. Проте свідок може відмовитися з мотивів неможливості впізнання. Слідчий пропонує впізнаючому уважно оглянути предявлених громадян і задає питання: «Чи впізнаєте ви кого-небудь з предявлених громадян, і, якщо впізнаєте, вкажіть на цю особу рукою».
Впізнаючому можна задати питання, спрямовані на активізацію процесу згадування. Однак неприпустиме постановлення навідних запитань. Крім цього, навідний характер можуть мати і дії слідчого. Важливо уважно спостерігати за поведінкою впізнаючого. Сама по собі така поведінка доказового значення немає, однак може бути підставою для побудови слідчих версій. Тому у випадку, якщо впізнаючий, не дивлячись на очевидність впізнання, стверджує протилежне, то його необхідно детально допитати після закінчення предявлення для впізнання, зясувавши при цьому причини його поведінки.
Якщо впізнаючий вказав на когось з предявлених, слідчий пропонує йому пояснити, за якими ознаками він впізнав дану особу. Впізнаному слідчий пропонує назвати прізвище, імя і по-батькові, а якщо він відмовляється, то це робить слідчий посилаючись на матеріли кримінальної справи.
Якщо впізнаючий заявляє, що нікого із предявлених осіб не впізнав, необхідно зясувати, чим це викликано: або він не памятає образ особи, що раніше ним спостерігався, або він впевнений в тому, що цієї особи немає серед предявлених для впізнання.
Якщо впізнаючий, бажаючий зірвати впізнання, навмисно виділяє себе із числа предявлених для впізнання (наприклад, демонстративно заявляє, що він і є той, кого слід впізнати і т.п.), то його дії необхідно зафіксувати в протоколі і продовжити впізнання, зясувавши у впізнаючого, чи впізнав він когось, і якщо впізнав, то за якими ознаками. В подальшому слід винести постанову, в котрій вказати, що оскільки поведінка впізнаваного робить неможливим його предявлення в натурі, тому предявлення його іншим особам буде здійснюватися за фотознімками.
Впізнання особи може бути проведене і за її функціональними ознаками: за голосом і за ходою.
В криміналістичній літературі зазначається, що ідентифікація людини за голосом можлива в силу індивідуальності голосу людини, його стійкості, ознаки голосу і мови повязані з індивідуальною будовою гортані, дефектами голосового апарату, захворюваннями горла.
Більшість криміналістів виділяють в особливостях мови темп і недоліки вимови, в тому числі місцева говірка, картавість, шепелявість, заїкання, своєрідність акценту та ін. Голос є звуковим компонентом мови. Його характеризують тоновий діапазон, сила, забарвлення, темп. Проведення такого впізнання можливо, якщо впізнаючий дав показання про особливості мови, котрі можуть бути ідентифікуючими ознаками.
Для проведення впізнання слідчий виконує ті ж дії, що і у випадку предявлення для візуального впізнання. До особливостей відноситься: підбір осіб, разом з якими буле предявлятися особа, що підлягає впізнанню; створення умов для предявлення, щоб впізнаючий добре чув мову, але не бачив осіб, що предявляються, підготовка спеціального тексту, визначення тривалості розмови, включення спеціальних слів і фраз, котрі чув впізнаючий; повторення тексту кожною особою 2-3 рази, але в різній послідовності.
Використовують дві суміжні кімнати з відчиненими дверима чи тонкою перегородкою між кімнатами. Всі учасники мають бути поділені на дві групи: в одній – слідчий, впізнаючий, двоє понятих, а також фахівці та інші учасники слідчої дії, в другій – особа, яка допомагає слідчому (наприклад, співробітник міліції), поняті, особа, яку впізнають, та особи, що ведуть з нею розмову.
Впізнаючому слідчий пропонує уважно слухати розмову. Потім слідчий по черзі розмовляє з предявленими особами на вільну тему, а також пропонує їм прочитати підготовлений текст [8, 544].
Після виконання вказаних дій слідчий пропонує впізнаючому вказати, якому номеру в порядку черговості відповідала людина, котру він впізнав. Одержавши відповідь впізнаючого, слідчий запрошує його в кімнату, де знаходиться впізнавана особа, і пропонує пояснити, за якими ознаками мови він впізнав кого-небудь із предявлених осіб. Хід впізнання бажано фіксувати не тільки в протоколі, але й з допомогою засобів аудіозапису для того, щоб в разі необхідності призначити фоноскопічну експертизу.
При проведенні впізнання за голосом може бути використана демонстрація голосу за допомогою звукозапису. Приводами для його проведення в літературі вказуються наступні ситуації: неможливість безпосереднього впізнання через смерть, хворобливий стан особи, що підлягає впізнанню; відмова впізнаючого або особи, що підлягає впізнанню, від візуального впізнання; наявність відомостей про те, що особа, що підлягає пізнанню, хоче перешкодити впізнанню зміною свого голосу.
Слідчий виконує наступні дії: з фонограми голосу особи, що підлягає впізнанню, виділяє окрему частину з декількома чітко вимовленими фразами і найменшою кількістю перешкод; підбирає двох осіб з голосами, подібними на голос особи, що підлягає впізнанню, і пропонує їм сказати довгі фрази перед мікрофоном для запису на магнітофонну стрічку. Після підготовки фонограми на касету слід наклеїти бирку з вказівкою, чий голос записаний на плівці в тій послідовності, в якій проводився запис. В протоколі фіксується зміст фраз, записаних на магнітну стрічку, і ким вони сказані.
Впізнання особи за ходою відбувається наступному порядку. Слідчий підбирає двох осіб, хода котрих подібна з ходою предявленої для впізнання особи. Впізнаючий і поняті розміщуються в тому ж місці, де впізнаючий знаходився в момент сприйняття впізнаваної особи. Особам, котрі предявляються для впізнання, слідчий пропонує пройти 15–20 метрів в тому ж напрямку, в котрому йшла людина, що раніше спостерігалася впізнаючим. Послідовність проходження осіб визначається за бажанням особи, що підлягає впізнанню. На вимогу слідчого предявлені для впізнання особи можуть пройти у вказаному напрямку 2–3 рази. Потім слідчий запитує впізнаючого, чи впізнав він кого-небудь з предявлених осіб, якщо так, то за якими ознаками.
Успіх впізнання людини по голосу, по ході обумовлений обємом інформації про особливості сприйнятих впізнаючим ознак. Якщо інформація про анатомічні ознаки буде повною, то ознаки ходи, голосу можна розглядати як додаткові ознаки зовнішності, тобто проводити предявлення для впізнання за анатомічними ознаками, але в ході предявлення для впізнання запропонувати особам, що предявляються для впізнання, пройтися, прочитати текст, зробити жест. Якщо інформація про анатомічні ознаки зовнішності за своїм обсягом менша, ніж інформація про ознаки ходи, голосу, то необхідно провести предявлення для впізнання за ознаками останніх.
Деякі автори вважають, що проводити впізнання за однією динамічною ознакою (хода, голос), а не за сукупністю всіх ознак зовнішності, не можна, оскільки вони легко змінюються не тільки в результаті хвороби, старості, але і за бажанням самої особи. Проте слід погодитися з думкою З.Г. Самотиної, що в основу впізнання можуть бути покладені будь-які ознаки (прикмети, особливості), якщо вони мають особистий характер, тобто невіддільні від даної особи, і проявляються зовні, створюючи можливість сприйняття, запамятовування і відтворення в ході ототожнення [21, 66]. Є.Є. Подголін також говорить про те, що «не слід боятися, що особа, котра упізнається, змінить свій голос. Голос кожної людини має фізіологічні (природні) властивості, повязані з будовою його мовного апарату і змінити їх нелегко [17, 23].
У слідчій практиці предявлення особи для впізнання за фотознімками визнається правомірним у випадках, коли: а) особа котра підлягає впізнанню, померла або невідоме її місцезнаходження; б) впізнаючий знаходиться на значній відстані від особи, що підлягає впізнанню; в)особу, що підлягає впізнанню, необхідно предявити декільком особам, що знаходяться в різних місцевостях, і для оперативності в ці місцевості направляються окремі доручення; г)досягнути подібності предявлених для впізнання осіб (наприклад, у котрих відсутня рука, око і т.п.) вдається тільки за допомогою фотознімків; д)цього вимагає поведінка особи, що упізнається, в ході попереднього впізнання; е)у особи, котра підлягає впізнанню, після того, як його бачив впізнаючий, сильно змінилася зовнішність, і неможливо відновити її попередній стан; ж) впізнаючий відмовляється брати участь у предявленні для впізнання.
Особа, що підлягає впізнанню, на фотознімку повинна бути зображена в такому плані, що й інші особи на фотознімках, тобто не вирізнятися різко чим-небудь від інших (всі фотознімки повинні бути однакового розміру, пронумеровані і т.п.). Предявлені знімки повинні бути оформлені у вигляді фототаблиці або вклеєні в протокол і скріплені печаткою органу розслідування. В матеріалах справи повинні бути відомості про те, яким чином, де і при яких обставинах були виявлені фотознімки особи, котрій необхідно предявити до впізнання (протокол обшуку або виїмки та ін.). Впізнання особи за фотознімками відбувається в тому ж процесуальному порядку, що і безпосереднє впізнання особи. Якщо особа впізнала кого-небудь на фотознімку, в протоколі вказується, під яким номером був розміщений фотознімок особи, що предявлявся для впізнання, його прізвище, імя, по-батькові.
Проведення предявлення для впізнання по відеозображенню можливе в тих же випадках, що і по фотознімках. Використання цього способу навіть має переваги, враховуючи більш повну фіксацію ознак зовнішності обєктів і зручність їх демонстрації (можливість сповільнювати темп кадрів, зупиняти зображення). На відеострічці повинно бути зафіксовано загальний план, де всі особи, що предявляються для впізнання, зображені на одному кадрі. Потім повинна бути зйомка кожної особи окремо різним планами з акцентуванням ознак або рис, що раніше називалися впізнаючим. Закінчивши зйомку в статичному положенні, проводять запис в динаміці, коли особи, що предявляються, роблять певні рухи, говорять слова, повертаються.
У ч.4 ст.174 КПК в редакції Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» передбачене проведення предявлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Цей крок законодавця продиктований тим, що найбільш важливою проблемою сьогодні при проведенні зазначеної слідчої дії є забезпечення безпеки особи, яка впізнає, захист від впливу осіб, зацікавлених у негативному результаті пред’явлення для впізнання. Наука криміналістика знає низку способів проведення такого предявлення для впізнання: використання приміщень, обладнаних перегородкою зі скла із дзеркальним напиленням, що забезпечує однобічне спостереження; використання приміщень, обладнаних телевізійною технікою; предявлення через «вічко»; застосування завіси, використання приміщень з різним освітленням тощо. Схема приміщення надана у Методичних рекомендаціях, підготовлених Інститутом Генеральної Прокуратури України, спільно з Національною Академією внутрішніх справ України, Головним слідчим управлінням МВС України погоджених з Верховним Судом України. Понятих має бути не менше чотирьох, оскільки вони повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити таке впізнання, тобто бути одночасно в двох відокремлених місцях. Після виконання передуючих предявленню для впізнання дій, слідчий, двоє понятих, впізнаючий і, можливо, захисник збираються в суміжній або окремій кімнаті, проте радіофікованій кімнаті і через затемнене або дзеркальне скло, спостерігають за особами, що пред’являються. По телефону або іншим способом особам, що предявляються може бути запропоновано встати, повернутися, пройтися. Після закінчення предявлення для впізнання повинен бути складений протокол з зазначенням умов, при котрих воно проводилося. У звязку з тим, що при предявленні для впізнання через тоноване скло або одностороннє дзеркало в кімнаті, де знаходиться впізнаючий, повинно бути темно, то складення протоколу повинно відбуватися в іншому приміщенні або з увімкнутим світлом, але після того, як особи, що предявлялися будуть виведені з кімнати для впізнання.
Предявлення для впізнання предметів проводиться тоді, коли є підстави вважати, що вони перебувають у звязку з розслідуваною подією і відомі свідкам, потерпілому, підозрюваному або обвинуваченому. Предмет, що підлягає впізнанню, предявляється впізнаючому в числі інших однорідних предметів (ч.3 ст.175 КПК України). В ст.175 КПК України не міститься прямих вказівок щодо кількості предметів, що предявляються для впізнання, а йдеться про предявлення «в числі інших однорідних предметів». Однак вказівка про предявлення в числі «не менше трьох» може бути очевидно застосована не тільки до випадків впізнання людей, але й до впізнання предметів [1].
Недоцільно предявляти предмети однієї моделі, марки, що не мають ніяких відмінних особливостей; впізнання при цьому неможливе або недостатньо достовірне. Унікальні, єдині у своєму роді предмети (наприклад, твори видатних художників та ін.); обєкти, які не можуть бути виділені серед інших (наприклад, зерно або цукор без упаковки; продукція промисловості, яка виготовлена поточним методом і не має якихось відмінностей у партії аналогічних виробі, та ін.), а також предмети, які мають точні позначення, засвідчені допитуваною особою (наприклад, пістолет з конкретним заводським номером та ін.), для впізнання не предявляються.
Підібрані для впізнання предмети розкладаються на рівній поверхні на добре освітленому місці. Біля кожного предмета ставиться бирка з позначенням номера, і в протоколі предявлення для впізнання відзначається, під яким номером предявляється предмет, що підлягає впізнанню. Ці дії слідчий виконує в присутності понятих, з котрими узгоджує порядок розміщення обєктів. Предмети, як правило, розкладаються так, щоб впізнаючий міг брати їх в руки і розглядати зі всіх сторін. Винятком є випадки предявлення для впізнання ножів, кастетів та інших знарядь злочину підозрюваним і обвинуваченим. В таких ситуаціях предмети розміщуються так, щоб впізнаючий міг їх добре бачити, проте не міг би до них дотягнутися і вчинити напад на учасників слідчої дії.
В стадії ідентифікації виконуються ті ж дії, що і при впізнанні живих осіб. При цьому особливу увагу слід звертати на те, за якими ознаками – родовими та індивідуальними – впізнаний який-небудь з предявлених для впізнання предметів. При перерахуванні впізнаючим ознак впізнаного предмета, зясовується, чи не відбулися з даним предметом які-небудь зміни. Названі впізнаючим ознаки, за котрими впізнаний предмет, фіксується в протоколі предявлення для впізнання з вказівкою номера, під котрим предявлявся цей предмет.
У випадку впізнання предмета всі предявлені предмети по можливості фотографуються і фотознімок долучається до протоколу предявлення предмету для впізнання. На знімку повинні бути зображенні предмети і впізнаючий, який вказує на впізнаний обєкт. Впізнаний предмет слід окремо сфотографувати масштабним способом. У випадку фізичної відсутності предмета, що підлягає впізнанню, або у звязку з неможливістю його предявлення через те, що він знаходиться на значній відстані від впізнаючого, допускається предявлення для впізнання фотознімків предмета. Таке впізнання проводиться із впізнанням особи по фотознімку.
Предявлення для впізнання тварин проводиться за такими ж правилами, як і предявлення для впізнання предметів. Предявлення тварини проводиться в групі подібних з ним тварин. Можливо пред’явлення для впізнання тварини безпосередньо в стаді. В предявленні тварин для впізнання можуть брати участь спеціалісти (зоотехнік, ветеринар),котрі допоможуть виявити специфічні ознаки тварин і описати їх. Основними загальними ознаками тварини є: вид, порода, стать, приблизний вік, ріст, колір. До особливих ознак відносяться: особливі прикмети (рани, потертості, клеймо), наслідки хвороби (зруйновані зуби, сліпота), відхилення від норми в рості, кольорі, реагуванні на певну кличку та ін.
При впізнанні рекомендується звернути увагу на поведінку тварини по відношенню до хазяїна. Слід памятати, що тварина може сама відреагувати на її хазяїна. Тоді слідча дія припиняється, а така поведінка тварини фіксується в протоколі. Обєктами для впізнання можуть бути трупи тварин, порубані необроблені частини тварин (голова, ноги, роги і необроблена шкіра), що мають індивідуально визначені ознаки. Після проведеного впізнання може бути проведена і призначена ветеринарна експертиза для підтвердження таких ознак, як порода, вік тварини. Якщо неможливо предявлення тварини в натурі, проводиться впізнання по фотознімку.
Предявлення для впізнання трупа проводиться з метою встановлення особи загиблого (померлого). В силу специфіки обєкта впізнання на нього не поширюється правило про предявлення для впізнання серед подібних обєктів. Якщо труп виявлений при огляді місця події, з метою встановлення його особи він предявляється жителям навколишньої місцевості, особам, що випадково перебували поблизу місця виявлення трупа, а також посадовим особам, що за характером роботи спілкуються з населенням цієї місцевості.
Якщо трупа впізнати неможливо через те, що його лице і тіло сильно забрудненні або спотворені, виникає необхідність надати трупу вигляд близький до прижиттєвого, тобто провести туалет трупа, а в більш складних випадках – реставрацію. В такому випадку впізнання може бути проведено тільки після судово-медичної експертизи або судово-медичного дослідження трупа, в ході котрих судмедексперт досліджує пошкодження на лиці або тілі трупа з метою встановлення причин смерті. Наявний на лиці, тілі, волоссі бруд, сторонні речовини можуть бути засобом встановлення механізму і знарядь нанесення тілесних пошкоджень, а також бути обєктами біологічного, хімічного чи іншого експертного дослідження. Таким чином туалет або реставрація тупа можуть бути проведені тільки після судово-медичного дослідження. Слід ретельно дослідити зубний апарат трупа, котрий рідко піддається змінам і може бути використаний для ідентифікації особи загиблого [8, 435].
Якщо в ході огляду місця події або трупа впізнати труп не було можливим і труп доставлений в морг(анатомічну палату), слідчий особисто і з допомогою співробітників органів дізнання встановлює громадян, котрі могли б впізнати загиблого. До впізнання залучають людей, котрі за родом своєї діяльності мають справу з широким колом громадян (коменданти гуртожитків, працівник місцевих рад, паспортних столів, готелів та ін.). Слід вивчати заяви громадян про зникнення їх рідних і близьких. Якщо в якій-небудь з них містяться відомості, що дають підстави вважати, що мова йде про зникнення громадянина, труп котрого виявлений, заявника слід викликати і допитати про прикмети і особливості зниклого громадянина. У випадку співпадіння хоча б декількох ознак з прикметами невпізнаного трупа цей труп повинен бути предявлений для впізнання.
Необхідно психологічно підготувати впізнаючого до того, що йому передбачається побачити в морзі. В деяких випадках слід докласти певних зусиль для того, щоб допомогти впізнаючим подолати відчуття страху або відчаю. Можуть виникнути труднощі і в підборі понятих, тому найбільш доцільно залучати як таких технічний персонал моргів, працівників кладовищ.
Доцільно предявляти труп без одягу. Для цього труп слід прикрити простирадлом і відкривати для впізнання ті частини тіла, котрі вказують впізнаючі1 . Одяг і речі, виявлені поряд з трупом предявляються окремо за правилами предявлення для впізнання предметів. Особам, що випадково бачили людину за життя і в одязі, труп слід предявляти в тому одязі, в котрому він виявлений. Це сприяє активізації памяті впізнаю чого і полегшує впізнання. Для впізнання можуть бути предявлені частини трупа, що зберегли окремі ознаки. Якщо впізнання проведено за ознаками, що є на голові або лиці трупа, встановлюється тотожність, а в інших випадках – подібність трупа і людини, котру раніше спостерігав впізнаючий.
Необхідність предявлення ділянок місцевості і приміщень виникає в слідчій практиці в тих випадках, коли важливо переконатися у тому, що певна людина була в конкретному приміщенні або на ділянці місцевості2 . Існуючі на сьогодні рекомендації про порядок пред’ явлення для впізнання таких об’єктів погано узгоджуються з загально процесуальними вимогами даної слідчої дії. При цьому виді предявлення для впізнання відсутня можливість одночасного пред’явлення для сприйняття декількох однорідних об’єктів. Такі об’єкти пропонується оглядати особі, котра впізнає, в певній послідовності. Інколи ці місця знаходяться на значній відстані і їх сприйняття відбувається зі значною перервою в часі. Крім того, необхідно враховувати, що серед обєктів, які предявляються для впізнання, повинен знаходитися і той, який, на думку слідчого, може бути впізнаним як такий, що сприймався особою раніше. Якщо йдеться про предявлення ділянок місцевості та приміщень у натуральному вигляді, існує певна неузгодженість з вимогами процесуального закону. Уникнути цього і дотримуватися загально процесуальних вимог щодо предявлення для впізнання можливо, якщо воно буде здійснене за фотознімками або відеозаписом. Провадження такого впізнання відбувається за загальними правилами. Після того, як особа, котра впізнає, визначить конкретну ділянку місцевості або приміщення, і це буде оформлено відповідним протоколом, можна провести таку слідчу дію як відтворення обстановки та обставин події (ст. 194 КПК).
4. Предявлення для впізнання у судовому слідстві
Необхідність у предявленні для впізнання може виникати не тільки на досудових стадіях провадження, але і під час судового слідства. Можливість предявлення для впізнання в ході судового слідства встановлюється ст.309 КПК: « свідкові, потерпілому або підсудному під час судового слідства можуть бути предявлені особа або предмет». Необхідність проведення впізнання в суді може виникнути в наступних випадках: на момент судового провадження у кримінальній справі встановлено, що під час досудового розслідування у ній не було проведено предявлення для впізнання особи чи предметів, а така потреба існувала і залишалася актуальною; у ході судового слідства виявляють нові обставини справи, встановлення яких можливе лише після предявлення осіб або предметів для впізнання; виникла потреба перевірки правильності результатів предявлення для впізнання осіб або предметів, яке було виконано під час досудового розслідування; у випадках, коли на досудовому розслідуванні певні обєкти були предявлені для впізнання за фотознімками; у ході судового розгляду приєднані до справи нові речові докази або ж запрошені нові свідки, яких необхідно предявити для впізнання; за ситуацій появи нових версій внаслідок того, що підсудний, потерпілий чи хто-небудь із свідків інакше, ніж на досудовому слідстві, пояснюють розслідувану подію1 . Проводити предявлення для впізнання у судовому засіданні не рекомендується у тих випадках, що і на досудовому слідстві, про що йшлося вище.
Рішення про проведення предявлення для впізнання в суді може бути прийнято як з ініціативи самого суду, так і на основі клопотання будь-кого з учасників процесу, про що виноситься відповідна постанова (ухвала). Якщо впізнанню підлягає людина, то вона наперед запрошується в судове засідання у відсутності впізнаючого, а для впізнання предметів вони повинні бути також доставлені в суд до початку проведення впізнання. Рішення про проведення впізнання повинно прийматися у відсутності тієї особи, котрій будуть предявляти.
Регламентуючи можливість предявлення для впізнання в суді, діючий закон не бере до уваги ряд особливостей судового слідства порівняно з досудовим слідством. Перш за все, це гласність судового розгляду, процесуальні дії учасників судового розгляду, саме місце його проведення та інші умови, котрі у ряді випадків можуть ускладнити проведення предявлення для впізнання.
Якщо на досудовій стадії провадження у кримінальній справі предявляються для впізнання не тільки живі люди, але також трупи людей або їхні частини, тварини, різноманітні предмети тощо, то у суді здебільшого мова може йти про предявлення для впізнання живих осіб і предметів (ч. І ст.309 КПК). У суді непридатними є предявлення для впізнання живих осіб за фотознімками, за голосом, ходою, як це допускається на стадії досудового розслідування. Якщо під час досудового слідства результати предявлень для впізнання за фотографіями можуть бути використані, принаймні, як орієнтуюча інформація, для конструювання та перевірки тих чи інших версій, для визначення стратегії й тактики досудового слідства, то у суді результат такого предявлення, аж ніяк не розглядатиметься як доказ, що може бути взятий за основу судового рішення [8, 655].
Як і під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінальної справи щодо предявлення для впізнання однаково діє вимога про недопустимість предявлення для впізнання обєкта, який вже раніше спостерігався впізнаючою особою у ході провадження у справі, однак із цього правила є винятки. Обґрунтованою є думка Корухова Ю.Г., котрий вказує, що доцільним є проведення повторного впізнання в суді тоді, коли на досудовому слідстві впізнання проводилося за допомогою фотознімків, а суд може предявити самі обєкти. Так як на фотознімках при всіх їх повноті і обєктивності відтворені далеко не всі ознаки обєктів. До того ж за фотознімками можна одержати лише плоске, а не обємне уявлення про предмет. Також доцільно проводити предявлення для впізнання, якщо при першому предявленні впізнання слідчий не виконав вимог КПК, рекомендації криміналістики про порядок і умови проведення слідчої дії і коли впізнаючий дав завідомо неправдиві показання про те, що він нібито не впізнав обєкт, коли перше впізнання було припинено передчасно через обставини обєктивного характеру (наприклад, випадки припинення першого впізнання через хворобу впізнаючого – погіршення зору на момент проведення слідчої дії і т.п.), в таких випадках після усунення вказаних факторів, необхідно другий раз провести впізнання [12, 59].
Обєм і зміст підготовки судового предявлення для впізнання майже аналогічний досудовому, за винятком підбору понятих, а також інший підхід до визначення часу, місця та оточення його виконання тощо. Так, слід зазначити, що участь понятих при предявленні для впізнання в суді не обовязкова у звязку з безпосередньою участю в проведенні впізнання судді, а також публічністю його проведення, в присутності всіх учасників процесу.
Передуючий предявленню для впізнання допит впізнаючого повинен проводитися із зясуванням тих обставин, що і на досудовому слідстві, однак з посиланням на статті, що встановлюють правила допиту в судовому засіданні.
Результати предявлення для впізнання в суді фіксуються в протоколі судового засідання. Якщо проводиться предявлення для впізнання поза візуальним спостереженням, це також зазначається в протоколі.
На етапі безпосереднього впізнання суд зобовязаний розяснити всім присутнім завдання даної судово-слідчої дії, права і обовязки осіб, що беруть участь, розяснити особі, що підлягає впізнанню, її право зайняти серед осіб, що предявляються, місце на свій розсуд. Потім впізнаючий запрошується в приміщення, де проводиться впізнання. Впізнаючому пояснюються завдання проведення даної дії, його права і обовязки. Також йому потрібно дати можливість для достатнього огляду всіх ознак особи або предмета, що предявляються. Так само, як і при предявленні для впізнання на стадії досудового слідства, доцільно запропонувати особам встати, сісти, повернутися. Після огляду предявлених обєктів впізнаючий дає показання про те, чи впізнає він предявлений обєкт, чи ні, і у випадку впізнання – називає, за якими саме ознаками. За результатами впізнання учасники судового розгляду з дозволу головуючого задають впізнаючому уточнюючі запитання.
Результати проведеного впізнання, як і будь-які докази по справі, повинні бути оцінені у сукупності з іншими доказами і у випадку встановлення їх достовірності – покладені в основу рушення суду. Тому оцінюючи результати проведеного впізнання, необхідно встановити, чи не помиляється впізнаючий, вказуючи на особу чи предмет, чи не дає він неправдивих показань. При цьому необхідно враховувати: ступінь відповідності даних допиту і результатів впізнання;особливості особи впізнаючого і його стану на момент впізнання і т.д.
Отже, не дивлячись на існуючі недоліки, що стосуються порядку і умов предявлення для впізнання в суді (відсутність врахування специфіки умов його проведення, відсутність врегулювання прав учасників судового розгляду при його проведенні (зокрема, участь понятих), відсутність в законі необхідності видалення підсудного і потерпілого із залу судового засідання при вирішенні питання про проведення впізнання та ін.), проведення предявлення для впізнання в суді повинно проводитися у відповідності з криміналістичними рекомендаціями і вимогами чинного законодавства, до того ж дане питання, безумовно, потребує додаткової законодавчої регламентації.
5. Фіксація ходу і результатів предявлення для впізнання
Після завершення впізнання з додержанням правил, зазначених у ст.85, ст.176 КПК, складається відповідний протокол про предявлення для впізнання. Вступна частина протоколу повинна містити такі відомості: місце і дата складення протоколу; посада, звання або класний чин і прізвище слідчого, що проводив предявлення для впізнання; норми закону, на підставі котрих проводилася слідча дія і у відповідності з котрими складений протокол; прізвища, імена і по-батькові, адреси понятих та інших осіб, що брали участь або були присутніми при предявленні для впізнання (перекладач, педагог, захисник, спеціаліст, працівник міліції), статті КПК, з дотриманням яких проводиться слідча дія; вказівка про розяснення понятим їх прав, обовязків; а також місце безпосереднього проведення цієї слідчої дії (в кабінеті слідчого, на вулиці і т.д.), які були умови освітлення, стан погоди, якщо впізнання проводилося поза приміщенням.
В описовій частині протоколу фіксуються: відомості про особу впізнаючого (прізвище, імя, по-батькові і процесуальне становище); відомості про осіб або обєкти, що предявляються для впізнання: прізвища, імена і по-батькові кожного з осіб, що предявляється, їх вік, зріст, будова тіла, колір волосся, тип обличчя, форма зачісок, колір очей, одяг і взуття (фасон, колір, покрій тощо). Відсутність в протоколі відомостей про зовнішність осіб, що предявляються для впізнання, приводить до того, що результати впізнання визнаються такими, що не мають юридичної сили [8, 665].
У випадку предявлення для впізнання предметів в протоколі повинні бути вказані назва, форма, колір, матеріал, призначення і особливості предявлених предметів, а також джерела їх появи у справі.
Якщо для впізнання предявляється труп, то в протоколі необхідно вказати стать, приблизний вік, в якому вигляді і де предявлявся, а також перерахувати предявлені одяг і предмети, котрі були при ньому.
При предявленні для впізнання тварин описується їх вид, порода, стать, приблизний вік, ріст, колір, особливі прикмети (рани, шрами і т.п.).
У випадку пізнання за голосом в протоколі необхідно вказувати, чия мова і в якій послідовності записана на предявленій для впізнання фонограмі.
Якщо проводиться впізнання по фотографії, то в протоколі відзначається джерело одержання фотографії, хто зображений на фотографіях, якщо відома особа, що зображена, і під яким номером предявляється для впізнання фотографія особи, котра раніше спостерігалась впізнаючим.
Також в протоколі необхідно вказати: факт розяснення особам, що беруть участь в предявленні для впізнання, їх права робити зауваження, що підлягають занесенню в протокол; факт розяснення понятим їх обовязку засвідчити факт, зміст і результати предявлення для впізнання і права робити зауваження з приводу проведених дій; пропозицію слідчого особі, що підлягає впізнанню, зайняти будь-яке місце серед осіб, що предявляються для впізнання, і місце, котре зайняла особа, що підлягає впізнанню; запрошення впізнаючого з вказівкою способу запрошення і попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання чи за відмову від давання показань (якщо впізнаючий свідок або потерпілий досягли 16-річного віку); з якої відстані велося спостереження, які дії вчинилися в процесі спостереження (чи змінювалися пози предявлених осіб, освітлення тощо);пропозиція впізнаючому оглянути предявлених йому для впізнання осіб або предявлені обєкти і відповісти на запитання, чи бачив він кого-небудь з предявлених обєктів раніше, якщо так, то за яких обставин, а також відповідь впізнаючого. Якщо впізнаючий відповів позитивно, наводяться вказані ним ознаки і особливості особи або обєкта, за котрими він впізнав кого-небудь з предявлених осіб або який-небудь з предявлених обєктів.
П.П. Цветков в своїй праці зазначає: «Фіксуючи показання впізнаючої особи, не можна записувати їх в протоколі в такій категоричній формі, якою вони не наділені. Проте іноді можна спостерігати факти, коли слова впізнаючого «впізнаю» передаються в протоколі в такій, наприклад, формі: «впевнено впізнаю» або «категорично впізнаю». Справді, недопустимо внесення в протокол таких категоричних висловів від імені впізнаючого, якщо такі не були сказані впізнаючим. Проте якщо мали місце такі відповіді, коли впізнаючий заявив, що він впевнено впізнає людину або річ, то вони повинні бути підтверджені ознаками, за якими вони впізнані. Всі вони повинні бути детально і точно зафіксовані в протоколі. Якщо ж впізнаючий настоює на своїй заяві, але назвати ознаки, за котрими він впізнав обєкт, не може, то в протоколі слід пояснити, на чому ґрунтується його переконання. Потім впізнаючий пояснює де, коли і за яких обставин спостерігав впізнаний обєкт.
Опис прикмет і особливостей, названих впізнаючим, повинен бути максимально детальним. Показання впізнаючого про ознаки, котрі можуть тлумачитися неоднозначно («впізнаю по очах», «впізнаю по волоссю» і т.п.) повинні бути конкретизовані шляхом постановки уточнюючих запитань (про колір і розріз очей, про колір волосся і т.п.).
Якщо впізнаючий назвав ознаки, про котрі він не давав показання, необхідно зясувати причину (згадав в ході впізнання, не знав, як описати в ході допиту).
Відсутність в протоколі опису прикмет і особливостей, за котрими впізнано особу або впізнаний обєкт, приводить до того, що результати впізнання не набувають юридичної сили.
Також в протоколі фіксується прізвище, імя, і по-батькові впізнаного, котрі він сам називає за пропозицією слідчого.
В заключній частині протоколу зазначаються час початку і закінчення предявлення для впізнання, про застосування технічних засобів фіксації ходу і результатів впізнання; про прочитання слідчим протоколу всім присутнім; про заяви і зауваження, котрі надійшли.
Протокол підписують всі учасники предявлення для впізнання і слідчий.
В якості додаткового засобу фіксації ходу і результатів предявлення для впізнання доцільно застосовувати фото-, кіно- і відеозйомку, що дає наочне уявлення про виконання вимог закону предявляти особу для впізнання разом з іншими особами, подібними за зовнішністю з особою, що підлягає впізнанню, а предмети – групі однорідних.
В процесі предявлення для впізнання доцільно сфотографувати всю групу обєктів, зафіксувавши їх зовнішній вигляд і розміщення, а потім окремо впізнаний обєкт.
Перед зйомкою групи предметів кожному з них необхідно прикріпити або прикласти бирку з порядковим номером.
Впізнану особу доцільно сфотографувати у фас і профіль, а впізнаний предмет – за правилами масштабної зйомки. Предявлений для впізнання труп фотографується за правилами впізнавальної зйомки. Фотозйомка особливо необхідна, коли труп до поховання ніким не був впізнаний і особа загиблого залишилась не встановленою. Одержані фотознімки оформляються у вигляді фототаблиці (де містяться короткі пояснювальні надписи до кожного знімку), котра є додатком до протоколу предявлення для впізнання. В протоколі вказується, хто проводив фотозйомку, які обєкти сфотографовані, зазначаються умови зйомки, тип апарата, чутливість плівки тощо.
Якщо під час предявлення для впізнання застосовувався звукозапис, слідчий повинен повідомити про це всіх учасників впізнання і зробити відповідну відмітку в протоколі. У ньому також повинні бути дані про марку магнітофона, тип стрічки, швидкість тощо. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі (ст. 85і КПК). При фіксації предявлення для впізнання за особливостями голосу має бути точно зазначено, хто говорив першим, другим тощо, інакше звукозапис втратить звязок з протоколом і свою ілюстративну цінність. Необхідність застосування звукозапису при предявленні для впізнання визначається слідчим з урахуванням конкретних обставин справи. В літературі наводять такі випадки, коли використання звукозапису є доцільним: для фіксації процесу предявлення для впізнання, коли впізнаючим є малолітній, коли стан здоровя впізнаючого викликає сумніви щодо його явки в суд; коли предявлення для впізнання проводиться за особливостями голосу; для фіксації показань особи, яка коментує відеофільм; для фіксації впізнання, коли впізнаючий на попередньому допиті називав тільки загальні ознаки обєкта.
Одним із способів фіксації при предявленні для впізнання є кіно-, відеозйомка. Відзначається доцільність застосування відеозйомки при предявленні особи для впізнання, особливо у випадках, коли воно проводиться за динамічними ознаками: особливістю ходи, жестикуляції, проявами хворобливих симптомів (тремтіння рук чи голови) тощо. Відеозйомка в цих випадках має важливе значення для оцінки результатів впізнання, дозволяє перевірити, чи правильно підібрані предмети і особи, що предявляються впізнаючому, наскільки «переконливі» ознаки, за котрими проведено впізнання, чи не порушені тактичні і процесуальні вимоги до проведення цієї слідчої дії. Використання кіно- або відеозйомки для фіксації ведення і результатів предявлення для впізнання має бути належним чином підготовлено. У протоколі слід зазначити, за допомогою якої камери здійснюється кінозйомка, яка частота кадрів і на яку плівку знято фільм (або відеозапис). Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки (відеострічки) вона демонструється всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол (ст.85 КПК).
Таким чином, однією з умов, що дають можливість одержати обєктивні результати впізнання, є правильна фіксація цієї слідчої дії. Всі суттєві моменти процесу предявлення для впізнання і одержаний результат з його обґрунтуванням зі сторони впізнаючого повинні знайти процесуальне закріплення і бути послідовно викладені в протоколі предявлення для впізнання. Використання фото-, відеоапаратури або звукозапису є корисним (для наочності впізнання, демонстрації відсутності різких відмінностей у предявлених обєктів та переконливості впізнання за описуваними ознаками), а іноді і необхідним.
Висновки
Таким чином, вирішення завдання підвищення якості кримінально-процесуальної діяльності в умовах зростання злочинності може бути забезпечена шляхом правильного і ефективного проведення слідчих і судових дій, що стосується і предявлення для впізнання.
Специфіка проведення цієї дії вимагає від слідчого і суду врахування всіх обєктивних і субєктивних факторів, що здійснюють суттєвий вплив на хід впізнання і оцінку його результатів. Слід зазначити, що велику увагу потрібно приділяти підготовці до предявлення для впізнання, оскільки якість і повнота підготовчих заходів суттєво впливають на результати впізнання. Порушення норм кримінально-процесуального і криміналістичного характеру в ході предявлення для впізнання окремих обєктів також негативно впливають на результати цієї судово-слідчої дії. З ініціативи суду або будь-якої сторони судового розгляду справи предявлення для впізнання може бути проведено і під час судового слідства. Проте незалежно від того, чи проводиться предявлення для впізнання слідчим або судом, сутність предявлення для впізнання як способу одержання (збирання) доказів, з процесуальної і психологічної точки зору не міняється. Хід і результати предявлення для впізнання відображаються в протоколі з дотриманням вимог статей 85, 176 КПК України, в іншому випадку він не буде мати доказового значення. Варто ствердити, що в ході удосконалення законодавства, зокрема, в новому Кримінально-процесуальному кодексі предявлення для впізнання повинно одержати детальну регламентацію. В КПК потрібно ввести поняття предявлення для впізнання для зясування його змісту і розмежування з іншими слідчими діями практичними працівниками. Це допоможе уникнути помилок при виборі слідчої дії, котру необхідно провести з метою встановлення доказів по кримінальній справі. Недоліком є те, що законодавець звужує коло обєктів, що предявляються для впізнання, хоча людський досвід і практика підтверджують, що це коло обєктів повинно бути розширене.
Минуло багато часу, поки вдалося втілити у життя заходи безпеки при проведенні цієї слідчої дії, закріпивши у 2000 році у ч.4 ст. 174 КПК можливості проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Разом з тим, процесуальний порядок проведення предявлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи у КПК фактично не висвітлений. Залишилися не розвязаними питання процесуального, технічного, організаційного характеру, які потребують наукового і практичного дослідження. Зазначені обставини зумовлюють необхідність подальшої розробки процесуального механізму предявлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи як складного і специфічного різновиду передбаченої ст.174 КПК слідчої дії – предявлення для впізнання.
На завершення можна констатувати, що впізнання в кримінальному процесі це не тільки психічний акт впізнавання, а впізнавання, що здійснюється в рамках, встановлених процесуальним законом. Для встановлення істини в кримінальному процесі важливий не тільки результат психічної діяльності людини, але і форми, в котрій ця діяльність здійснювалася. Суду не байдуже, за яких умов відбувався даний процес, чи був він при цьому обмежений правилами закону, що підвищують гарантії достовірності, чи такі додержані не були. Неухильне дотримання вимог КПК України і розроблених криміналістикою тактичних рекомендацій, що допомагають найбільш ефективно і з більшою обєктивністю одержати результати цієї судово-слідчої дії, є гарантією законності і правомірності діяльності слідчого і суду. Тільки при виконанні всіх розглянутих вимог можна впевнено сказати, що предявлення для впізнання проведено на належному науковому, професійному рівні, і його результати відображають обєктивні дані, що можуть позитивно вплинути на весь хід вирішення справи.
Список використаних джерел
1. Кримінально-процесуальний кодекс України від // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – №2. – ст. 15.
2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 13 січня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №10. – Ст.79.
3. Басиста І.В. Організаційно-тактичні особливості проведення предявлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. Спец, випуск. Ч. 2. – 2005. – С. 113-119.
4. Басиста І.В. Становлення предявлення для впізнання як самостійна слідча дія (історичні аспекти) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – №5. – С. 123-127.
5. Борзов В. Опознание в суде // Советская юстиция. – 1993. – №14. – С.23-27.
6. Гапанович Н.Н. Опознание в судопроизводстве (процессуальные и психологические проблеми). – М. – 1975. – С.113-145.
7. Гинзбург А.Я. Тактика предъявления для опознания. – М. – 1971. – 64 с.
8. Власенко Н., Иванов А.. Опозание в условиях, исключающих визуальное наблюдение // Законность.–2003. – №6. – С.22-23.
9. Исаева Л. Предьявление лиц для опознания // Законность. – 2002. – №10. – С.20-24.
10. Когутич І.І. Тактика підготовки предявлення для впізнання у судовому слідстві // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2004. – Вип.40. – С.408-414.
11. Кочаров Г.И. Опознание на предварительном следствии. – М., – 1955.
12. Комиссаров В. Предьявление для опознания живьіх лиц // Законность. – 1994. – №9. – С. 30-34.
13. Комиссаров В. Спорное й бесспорное в тактике предьявления для опознания // Теория й практика криминалистики й судебной зкспертизьы. Вып. 3. – Саратов. – 1978. – С.71-79.
14. Корухов Ю.М. Предьявление для опознания на предварительном следствии й в суде. – М. – 1969. – 29 с.
15. Крикунов А.Е., Маевский А.Ф. – Тактика й психологические основи предьявления лица для опознания на предварительном следствии. – К. – 1977 – 52с.
16. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. – Кол. авторів: Глібко В.М., Дудніков А.Л., Журавель В.А. та ін. / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – С. 314-325.
17. Лукянчиков С.Д. Щодо видів предявлення для впізнання // Правничий часопис Донецького університету. – 1997. -- №1. – С.26-29.
18. Мельник О.В. Предявлення для впізнання: правовий та психолого-етичний аспекти // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2005. – №1. – С. 239-244.
19. Подголин Е.Е.. Опознание по особенностям голоса й речи //Соц. Законность. – 1979. – №9. – С.33-37.
20. Руководство для следователей /Под общ. ред. Мозякова В.В. – М.: Зкзамен. – 2005. – С. 382-394.
21. Самолаева Е.Ю. Теория й практика предьявления для опознания людей. – М.: Издательство «Юрлитинформ». – 2004. – 160 с.
22. Самолаева Е.Ю., Самотина З.Г. Предьявление для опознания лица в условиях, исключающих наблюдение опознающего опознаваемьім // Вестник криминалистики. – 2004. – №2/10. – С.51-57.
23. Самотина З.Г. ВопросьІ. теории й практики предьявления для опознания на предварительном следствии. – М. – 1976. – 89 с.
24. Справочник следователя /практическая криминалистика: следственные действия / Вып. 1. – М., 1990. – Гл.5.
25. Тактические основи следственньїх действий. Вып.У. – Алма-Ата. – 1977. – С.1-20.
26. Удалова Л. Специфіка допиту при предявленні для впізнання // Право України. – 2002. – №9. – С.93-95.
27. Цветков П.П Опознание в стадии предварительного следствия. – Ленинград. – 1957. – 50с.
28. Черечукіна Л. Впізнання особи поза візуальним спостереженням: кримінально-процесуальний і криміналістичний аспекти // Право України. – 2003. – №10. – С.75-77.
29. Ясь А.А. Некоторые вопросн использования видеозаписи при производстве опознания.// Криминалистика й судебная зкспертиза. – К., 1989. – Вьш.39. – С. 50-52.