Тенденції розвитку техніки гри у волейбол

СОДЕРЖАНИЕ: Основи спортивної підготовки юних волейболістів. Вікові особливості дітей та лікарський контроль за їх фізичним станом. Суть спеціальної фізичної підготовки. Перспективи та розвиток гри у волейбол. Основні прийоми поводження з мячем і переміщень.

Міністерство освіти та науки України

Полтавський державний університет ім. В. Г. Короленка

Кафедра методики викладання

спортивних дисциплін

Курсова робота

Тенденції розвитку техніки гри

у волейбол

студента ІІІ курсу

факультету фізичного виховання

Науковий керівник:

Полтава

План

Вступ

РОЗДІЛ І. ОСНОВИ СПОРТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ ЮНИХ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ

1.1 Вікові особливості дітей та лікарський контроль

1.2 Фізична підготовка

1.3 Спеціальна фізична підготовка

РОЗДІЛ ІІ. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТЕХНІКИ ГРИ У ВОЛЕЙБОЛ

2.1 Техніка переміщень.

2.2 Передача м’яча

2.3 Подача м’яча

2.4 Нападаючий удар

2.5 Техніка переміщень.

2.6 Падіння.

2.7 Приймання м’яча

2.8 Блокування

Висновки

Література

Вступ

Волейбол — популярна гра в багатьох країнах свiту. У нашій країні нею займається близько 6 млн. чоловік.

Вперше грати у волейбол почали В США 1895 р.Гру створив Вiльям Морган– викладач фiзичної культурив місті Гелiок (штат Массачусетс). Її назвали волейболом, що в перекладi означає „лiтаючий м’яч”. У 1897 р. булорозроблено спортивнi правила цiєї гри, якi не раз змінювались та доповнювались.

Проста гра, щоне потребує дорогого обладнання, швидко поширилася в Японiї, Китаї, на Фiлiпiнах, а пiзнiше — в Європі. У нашiй країні волейбол „народився” вдруге. Ця гра не тільки перетворилась на стрімку мужню атлетичну гру, а й набуланебаченої, справдi всенародноїпопулярності.

У 1923 р. в Москвi було проведено змагання з волейболу, у 1925 р. Московська рада фiзкультури затвердила правила таких змагань, а з 1927 р. регулярно проводяться змагання на першiсть Москви з волейболу.

Важливою подiєю в розвитку волейболу в нашiй країні став чемпіонат, який проходив у Москвi пiд час першої Всесоюзної спартакiади в 1928 р. У першостi з волейболу, крiм російських спортсменiв, взяли участь команди України, далекого Сходу, Пiвнiчного Кавказу i Закавказзя. Серед жiнок сильнiшими виявились волейболiстки Москви. У чоловiкiв перемогу здобув дружний колектив України, який продемонстрував самовiддану гру в захистi.

Велику роль у розвитку волейболу вiдiграла також Спартакiада школярiв i пiонерiв 1929 р. У нiй брала участь велика кiлькiсть юних волейболiстiв. Фiнальним змаганням у Москвi передували попереднi змаганвя в школах, районах, мiстах. Молодь внесла багато нового в гру i насамперед швидкий темп.Позитивнi результати дала навчально-тренувальна робота з дiтьми, що почала систематично проводилась.

Багато нових талановитих гравцiв було виявлено на всесоюзних змаганнях школярiв з волейболув 1935—1936 рр. Серед юних волейболiстiв зявляються провiднi майстри Анатолiй Ейнгорн, Володимир Савiн. Багато iмен талановитих гравцiв передвоєнних рокiв назавжди залишилося в iсторії вiтчизняного волейболу. Так, Анатолiй Чинiлiн прославився сильними ударами, Олександр Русанов здобув популярнiсть у глядачiв подачами, неперевершеним майстром обманних ударiв був Микола Рубiн. «Мертвi» м’ячi приймав у захистi Олексiй Єсипенко.

Суддя мiжнародної категорiї Юрiй Багон протягом багатьох рокiв очолював республiканську колегiю суддiв. Вiн не раз входив до збiрної команди мiста Москви, одним з перших став суддею мiжнародноiї категорії.

У 1933 р. в Днiпропетровську вiдбувся перший чемпiонат країн з волейболу. А через два роки в Ташкенті радянськi волейболiсти провели першу мiжнародну зустрiч. Керiвники спортивних органiзацiй планували розширити мiжнароднi зв’язки. Мали вiдбутися зустрiчi iз збiрними командами Європейських країн. Але вони були вiдкладенi. Лише в 1949 р. Вiдбувся дебют радянських волейболiстiв на свiтовій аренi.

Пiсля цього ожили нашi стадiони,спортивнi зали, iгровi майданчики. Проводилися першості низових колективiв фiзкультури, турнiри за мiсцем проживания i в парках культури, змагання в пiонерських таборах.

На першому свiтовому чемпiонатi чоловiчих команд у 1949 р., що проводився в Празi, радянськi спортсмени стали першими в iсторiiї волейболу чемпiонами свiту. Особливо вiдзначився Констянтин Рева, визнаний кращим гравцем.

Золотi медалi першого чемпiонату свiту з волейболу дiсталися радянським спортсменам i одна з них — киянину Михайлу Пiменову.

У тому ж роцi в столицi Чехословаччини i наші дiвчата стали першими чемпiонками Європи.

З тих пiр вітчизняні волейболiсти регулярно беруть участь у мiжнародних зустрiчах i входять до сильніших команд свiту.

3 1956 р. проводяться чемпiонати Європи дляюніорів, на яких переможцями завжди виходять наші молодiжнi збiрнi команди.

У нашiй країні волейбол — один з масових i доступних видiв спорту. На Україні волейбол особливо розвинувся у повоєннi роки. Команди школярiв займають призовi мiсця на Міжнародних спартакіадах. Успiхи в розвитку волейболу в країні пов’язанi насамперед iз самовiдданою творчою працею провiдних тренерiв i педагогiв О. К. Дюжева, Е. Г. Горбачова, В. А. Титаря, В. С. Пономаренка, Г. I.Шелекетіна, Л. О. Небилицького, С. В. Великого, Ю. С. Курильського, Б. П. Терещука, Е. О. Северова, Л. П.Лiхно та багатьох iнших, якi виховали цiлу плеяду талановитих гравцiв.

У олiмпiйськiй програмi волейбол — один з „наймолодших” видiв спорту: до Олiмпiйських iгор його включили тiльки в 1964 р. в Токiо. Першим в iсторії Олiмпiйських iгор чемпiоном з волейболу серед чоловiкiв стала радянська збiрна команда. У жіночому турнiрi тодi перемогли японки.

Волейбольний турнiр ХIХ Олiмпiйських iгор в Мехiко закiнчився трiумфом вітчизняних волейболiстiв. І чоловiча, i жiноча команди пiднялися на найвищу сходину п’єдесталу пошани.

Юрiй Поярков досягвув своєрiдних рекордiв. Протягом чотирнадцяти рокiв захищав спортивну честь нашої країни, двiчi добився звання олiмпiйського чемпiона i стiльки ж разiв чемпiона свiту та Європи, понад 350 раз виступав у складi збiрної команди країни, учасник чотирьох Спартакіад.

На ХХ Олiмпiадi в Мюнхенi жiноча збiрна нашої країни вдруге стала олiмпiйським чемпiоном волейболу, а чоловiки — бронзовими призерами..

На ХХI Олiмпiйських iграх у Монреалi нашiволейбольнi команди здобули срiбнi медалi.

На ХХII Олiмпiйських iграх змагання волейболістiв завершилися великим успiхом наших спортсменiв.

Сучасна гра у волейбол – складний вид спорту, який потребуєвiд спортсмена атлетичноїпiдготовки i досконалоговолодiння технiко-тактичними навичками гри.

Без наполегливої i систематичної навчально-тренувальної роботи досягти високих спортивних результатів у сучасному волейболi неможливо. Практика свiдчить, що вершин спортивної майстерностi, як правило, досягають спортсмени, якi почали займатися грою з дитячих рокiв.

Правильна органiзацiя навчально-тренувальної роботи в низових колективах, i особливо в школах, є передумовою для поповнення збiрних команд областей, країни молодими здiбними волейболiстами.

Об ’ єктом даної роботи виступає волейбол як вид спорту.

Предмет дослідження – процес розвитку техніки гри у волейбол.

Мета роботи – визначити та розкрити основні тенденції розвитку техніки гри у волейбол.

Відповідно до об’єкта, предмета та мети дослідження поставлено такі завдання:

1. Розкрити суть спортивної спеціалізації „Волейболіст”, його еволюції, і на цій основі розробити концептуальну модель розвитку у старшокласників покликання до спортивної спеціальності „Волейболіст”.

2. Визначити зміст, техніку, методику виявлення та розвитку у старшокласників покликання до спеціалізації.

3. Охарактеризувати тенденції розвитку техніки гри у волейбол.

Методами дослідження є педагогічне спостереження за тренувальними процесами в ДЮСШ та загальноосвітній школі; узагальнення та систематизація даних після опрацювання літературних джерел.

РОЗДІЛ І. ОСНОВИ СПОРТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ ЮНИХ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ

Процес пiдготовки юного волейболiста передбачає систему педагогiчного впливу на формування особистостi дитини та її фiзичне виховання. Тому до навчально-тренувального процесу ставляться високi вимоги, якi не обмежуються пiдготовкою спортсменiв. Поряд з фiзичним розвитком i спортивним вдосконаленням необхiдно виховувати людину сучасного суспiльства. Весь процес пiдготовки має сприяти патрiотичному вихованню, вихованню старанного ставлення до навчання i працi.

У процесi навчально-тренувальних занять пiд впливом фiзичних вправ у юного волейболiста виховуються вiдповiднi вмiння i павички. Багаторазове повторения вправ впливає на дiяльнiсть усiх органiв i систем.

На рiзних етапах пiдготовки юного волейболiста питома вага навчання i тренування змiнюється. У пiдготовчих i пiдлiткових групах переважаєнавчання, пов’язане з формуванням багатьох рухових павичок. На даному етапi увагу зосереджують на оволодiннi основними знаннями, вмiннями i навичками, без яких неможлива успiшна спортивна пiдготовка. Створюється основа, на якiй у майбутньому стане можливим досягнення спортивної майстерностi.

Працюючи з юними волейболiстами, необхiдно насамперед виховувати у них дисциплiнованість. Потрібно намагатись, щоб усі їхні вчинки, дії повністю підпорядкоувались вимогам колективу.

Дисциплінованість виховується високою вимогливістю керiвника занять, педагога-тренера. Основною вимогливостi є бездоганне виконааня всіх норм i правил життя та побуту колективу: ніяких запiзнень на заняття, пропускiв тренування без поважних причин, чiтке виконання усіх зауважень, розпоряджень, команд, зразкова поведінка. Без уваги не можна залишати жодного прояву недисциплiнованостi. Така вимогливiсть привчає учнiв стежити за собою i своїми дiями, тримати себе в руках, ставити iнтереси колективувище за власні, з повагою ставитися до товаришiв. Недостатня вимогливiсть до юних волейболiстiв призводить до послабления дисципліни, а це в свою чергу негативно впливає на фiзичну пiдготовленiсть i спортивне вдосконалення.

Виховання i навчання — єдиний педагогiчний процес. Виховна робота повинна проводитись завжди і всюди, з першого дня приходу новачка на заняття. Тренер-вихователь — педагог, старший товариш, друг дiтей. Вiн має бути взiрцем для них в усьому.

Навчання і тренування юних волейболiстiв підпорядковане закономiрностям фiзичного виховання i будується з урахуванням загальнопедагогічних специфiчних для спортивного тренування принципiв.

1.1 Вікові особливості дітей та лікарський контроль

Фiзичний розвиток дитини від народження до зрілого віку відбувається досить нерівномірно, оскільки формування рухових якостей і зростання організму відбувається неодночасно.

За існуючою віковою періодизацією дітей шкільного віку поділяють на такі групи: молодший шкільний вік – хлопчики 8 – 12 років та дівчатка 8 – 11 років; підлітковий вік – хлопчики 13 – 16 років та дівчатка 12 – 15 років; юнацький вік – юнаки 17-21 років та дівчатка 16 – 20 років.

Період повільного росту (вiд 7 до 10 рокiв) змінюється прискореним ростом (у 10—12 рокiв у дiвчаток і в 13—14 рокiв у хлопчикiв). Найбiльшiприрости маси тiла вiдбуваються пiд час повiльного росту дитини у довжину (з 7 до 10 та iз I7 до 20 рокiв).

Перiоди iнтенсивного росту характеризуються звичним посиленням енергетичних i пластичних процесiв в органiзмi. У цей час органiзм менш стiйкий проти несприятливих умов навколишнього середовища. У перiоди посиленого збiльшення маси тiла i відносно повiльного росту органiзм дитини стiйкiший проти впливiв негативних факторiв. Однак бувають і значнi вiдхилення вiд установленої залежностi, особливо у вiцi 11—15 рокiв (у дiвчаток) та 13—16 рокiв хлопчикiв.

Вирiшальну роль в оцiнцi розвитку дiтей і пiдлiткiв вiдiграє бiологiчний рiвень зрiлостi органiзму. На цьому й грунтується програма тренувальних занять для пiдлiткiв.

Встановлено, що в молодих спортсменiв показники фiзичного розвитку вищi, вiж у їхнiх ровесникiв, якi не займаються спортом.

У перiод статевого дозрiвания вiдбувається глибока перебудова ендокринного апарату, що помітно впливає на нервово-психічний стан пiдліткiв. Це виявляється в збiльшенiй збудливостi, нестiйкостi настрою, швидкiй втомлюваностi, подразливостi, надмiрнiй руховiй активоостi. Психiка пiдлiткiв нестiйка: вони дуже вразливi, часто переоцiнюють свої сили й можливостi. Якщо заняття мають емоцiйний характер, суб’єктивне вiдчуття втоми у пiдлiткiв та юнакiв виявляється нерiзко, незважаючи на великий вплив фiзичного навантаження на функцiональний стан організму. У юних спортсменiв передстартовий стан має бiльш виражений характер, нiж у дорослих.

Особливостi будови кiсткового скелета, а також вiдносна слабкiсть м’язової системи часто сиричиняють деформацiю хребта i грудної клiтини, що призводить до порушень нормальної постави. Встановлено, що при iнших однакових умовах остаточнi розмiри тiла залежать вiд часу й тривалостi статевого дозрiвання. На iндивiдуальнi строки статевого дозрiвання впливають не так конституцiональнi, расовi чи географiчнi фактори, як соцiально-економічні умови життя.У перiод статевої зрiлостi змiнюються фiзико-хiмiчнi властивостi скелетних м’язiв.

Моторика у пiдлiткiв залежить не тiльки вiд розвитку опорно-рухового апарату, а й вiд формування центральної нервової системи. Згиначi i розгиначi рук розвиваються майже одночасно, а розгиначi нiг i тулуба швидше, нiж згиначi. Сила м’язiв правої руки i стегна бiльша вiд сили м’язiв лiвої руки та стегна. Для спортсмена велике значення має симетричиний розвиток м’язiв лiвої i правої сторiн тулуба i кiнцiвок.

Функцiональнi можливостi вегетативних органiв i систем у пiдлiткiв розвиненi ще недостатньо, щоб пiдтримувати на вiдповiдному рiвнi складний комплекс фiзiологiчних процесiв при роботi з перемiнною iнтенсивнiстю, що специфiчно для гри у волейбол.

Резерви серцево-судинної та дихальної системи у дiтей, пiдлiткiв, юнакiв i дiвчат значно нижчi, нiж у дорослих. А тому частота серцевих скорочень (ЧСС) у вих бiльша. Часто у пiдлiткiв спостерiгається збiльшення лiвого шлуночка серця, що пов’язано з розширенням його порожнин та потовщенням м’язової стiнки. Отже, полегшується проходження кровi, створюються кращі умови для швидкого кровотоку та меншого опору периферичних судин.

Тривалiсть вiдновлення ЧСС в юних спортсменівпри великих i особливо повторних навантаженнях значно зростає. Функції дихання та кровообігу в юних спортсменiв пристосовуються до навантажень менш рацiонально, нiж у дорослих. Із збiльшенням енергетичного обмiну, що зумовлюється iнтенсивним ростом тканин i органів, зростає навантаження на серцево-судиннусистему, iнколи з’являється невiдповiднiсть мiж збiльшенням серця та всього органiзму. У зв’язку з цим можливi вiковi фупкцiональнi порушення в дiяльностi серцево-судинної системи. При м’язовому навантаженнi у дiтей i пiдлiткiв спостерiгається значний кисневий борг. Показники артерiального тиску та ЧСС пiсля стандартногонавантаження вiдновлюються в них повiльнiше, нiж у дорослих. Але тривалiсть вiдновлення показникiв до вихiдного рiвня в юних спортсменiв менша, нiж у їхнiх ровесникiв, якi не займаються спортом. Через легенi за одиницю часу у пiдлiткiв протiкає велика кiлькiсть кровi, що створює сприятливi умови для газообмiну. Величина максимального кисневого боргу в юних спортсменiв незначна, тому здiбнiсть до роботи в анаеробних умовах у них гiрша, нiж у дорослих.

Гiпертрофiя лiвого шлуночка зумовлена не тільки особливостями юнацького серця, а й впливом систематичних занять спортом. Завдяки систематичним тренуванням в юних свортсменiв зменшуються енерговитрати, повязанi з виконанням стандартного навантаження.

Враховуючи особливостi органiзму дiтей йпідлiткiв, необхiдно здiйснювати свецiальний лiкарський контроль у процесi занять фiзичноюкультурою i спортом крiм систематичних медичних оглядiв школярiв, потрiбно проводити лiкарсько-педагогiчнi спостереження.

До спортивних тренувань мають допускатися тiльки абсолютно здоровi дiти, що їх лiкарi вiдносять до основної групи. Особливо своєчасно слiд виявляти в дiтей i пiдлiткiв наявнiсть вогнищ хронiчної iнфекції, враховуючи те, що вони зменшують функцiональні можливостi серця i навiть можуть призвести його до перенапруження.Дуже важливо лiквiдувати вогнища хронiчної iнфекцiї до початку iнтенсивних занять спортом.

У перiод статевого дозрiвання у пiдлiткiв нерiдко виявляють збiльшення артерiального тиску, що повинно розцiнюватися як передгiпертензивний стан. Зменшення тренувальних навантажень, емоцiйного збудження, кiлькостi змагань сприяє урiвноваженню артерiального тиску.

Фiзичнi вправи та заняття спортом сприятливо впливають на пiдлiткiв при умовi поступового пiдвищення навантажень та уважнішогого лiкарського контролю.

Для оцiнювання функцiонального стану використовують рiзноманiтнi спроби, наприклад:20 присiдань або 60 пiдскокiв за 30 с; 15-секундний бiг на мiсцi в максимальному темпi та 1—2 хвилинний бiг на мiсцi а темпi 180 крокiв за 1 хв; спробу Летунова; велоергометричнi тести.

У дослiджепнi дiтей i підлітків велике значення має оцiнка їх фiзичного розвитку. У зв’язку з великою еластичнтiстю кiсткового скелета, недостатнiм розвитком м’язiв в дiтей легко виникають порушення постави та сколiози. Надмiрнi навантаження на м’язи стопи можуть призвести до плоскостопостi.

На заняттях спортом слiд додержувати таких вимог:

1. Систематично (не менш як 2 рази на рiк) здiйснювати лiкарський контроль, ураховуючи вiковi особливостi учнiв, допускати до занять тiльки абсолютно здорових дiтей. Суворо використовувати лiкарськi рекомендацiї.

2. Розподiляти учнiв на групи (за вiком i рiвнем пiдготовки), iндивiдуалiзувати навантаження. Суворо додержувати режиму дня, застосовувати принципи регулярностi й поступовостi у збiльшеннi навантажень, видiляти достатньо часу для вiдпочинку мiж навантаженнями.

3. Не переносити особливостей режиму й методики тренування дорослих спортсменiв у практику роботи з дiтьми, юнаками i дiвчатами (забороняється вузькоспецiалiзована пiдготовка без достатнього застосування загальнорозвиваючих вправ, частого використання максимальних навантажень).

Спiвдружнiсть у роботi лiкаря й тренера сприятимеуспiшному фiзичному i спортивному вдосконаленню юних спортсменiв. Погодженiсть у вимогах лiкаря й педагога даєзмогу чiтко iндивiдуалiзувати роботу з ними.

Лiкар iнформує тренера про стан здоров’я, фiзичний розвиток i тренування юних спортсменiв, якi перебувають пiд його наглядом. Тренер уважно стежить за тим, як впливають тренувальні заняття на організм спортсменiв. Вiнперший помiчає ознаки порушень у функцiональному станi органiзму дитини i не допускає до занять осiб, якi не пройшли первинного або повторного лiкарського огляду, а також тих, що недавно перенесли захворювання i не дiстали дозволу лiкаря вiдвiдувати спортивнi заняття. Тiсний контакт лiкаря i тренера необхiдний i тодi, коли оформляються заявки на участь у змаганнях, проводяться тренувальнізбори, чи командні змагання тощо.

Для правильної побудови навчально-тренувального процесу i визначення спортивного навантаження дуже важливе значення мають данi самостiйних спостережень (самоконтролю) юних спортсменiв за станом свого здоров’я, фiзичним розвитком. Вони дають змогу тренеру i лiкаревi своєчасно виявити небажанi змiни в органiзмi i запобiгти перевтомi та перетренованостi, полiпшити методику тренування, усунути порушення режиму дня та несприятливi впливи факторiв зовнiшнього середовища.

Показники самоконтролю (самопочуття, сон, апетит, маса тiла, частота пульсу) перевiряються вчителем.

Критерiї самоконтролю бувають суб’єктивними i об’єктивними. Досуб’єктивних вiдносять:самопочуття, настрiй, наявнiсть (вiдсутнiсть) больових та iнших неприємних або незвичних вiдчуттiв, сон, апетит, ставлення до тренувань та ін. До об’єктивних частоту серцевих скорочень, масу тiла, силу м’язiв, емкiсть легень, спортивнi результати.Деякi з названих показникiв визначають вранці в день занять, потiм перед тренуванням, вiдразу пiсля занять i наступного дня вранцi або перед наступним тренуванням. Деякi показники (самопочуття, пульс) бажано враховувати в процесi занять. До занять i пiсля них рекомендується визначати масу тiла, силу м’язiв тощо.

Бажано, щоб кожний спортсмен знав, у яких випадках показники самоконтролю вiдповiдають показникам вiкової норми, а в яких свiдчать про порушення в органiзмi. Цi данi заносять в щоденник самоконтролю.

Аналiз суб’єктивних критерiїв самоконтролю з урахуванням змiсту навантаження та режиму занять фiзичними вправами, а також динамiки спортивно-технічних результатiв допомагає правильно оцiнювати вiдхилення в станi органiзму. За допомогою об’єктивних показникiв самоконтролю оцiнюють змiни в стані органiзму пiсля тренувальних вправ. Тривалiсть вiдновлення сил спортсменів пiсля навантаження оцінюють за показниками частоти серцевих скорочень. Вимiрюють масу тiла вiдповiдно до правил 1—2 рази на тиждень. Втрата маси при великих фiзичних навантаженнях не перебiльшує 2%, що залежить вiд кiлькостi та iнтенсивностi вправ, ступеня тренованостi учня, температури, вологостi повiтря, а також особливостей одягу.

Динамометрiя i спiрометрiя проводяться періодично (до i пiсля тренуванння). Значне зниження цих показникiв пiсля занять, неповне вiдновлення їх наступного дня свiдчать про надмiрнiсть навантажень.Порiвнюючи спортивнi результати з показники самоконтролю, дiстають точну оцiнку стану спортсмена.

Важливе значення має профiлактика травматизму. Для цього необхідно знати характер та причини спортивних пошкоджень i вживати заходів для їх запобiгання.Пiд час гри волейболiсти виконують велику кiлькiсть рухiв (стрибкiв, перемiщень, падiнь).У юних волейболiстiв найчастiше трапляються пошкодження кiацiвок: вивихи пальцiв при прийомі м’яча, променево-зап’ястного, лiктьового, плечового суглобiв при ударах; розтягнення привідних м’язiв стегна, пальцiв нiг, травми гомiлково-стопного та колiнного суглобiв i пальцiв ніг. Серед травм колiнного суглоба часто бувають вiдриви внутрішнього менiска, пошкодження передньої хрещатої зв’язки. Рiдше трапляються травми стопи й гомiлки.

Основнi причини травматизму: неправильне планування навчально-тренувальних занять, неправильнi методика та органiзацiя занять, порушення педагогiчних принципiв навчально-тренувального процесу, недостатня або занадто iнтенсивна розминка, порушення правил лiкарського контролю, незадовiльний стан мiсць занять, обладнання, одягу та взуття учнiв, недодержання учнями правил особист гiгiени та режиму, слабе володiння технiкою гри тощо.

Кожний випадок спортивного травматизму педагоги та лiкарi повиннi докладно обговорювати, адже, щоб запобiгати травматизму, треба глибоко вивчати iточно знати причини, якi зумовлюють травми.

Для профiлактики травматизму необхiдно своєчасно з’ясовувати стан здоров’я та фiзичноїпiдготовки учнiв. Юнi волейболiсти повиннi ознайомитися з правилами поведiнки та iз заходами профiлактики травматизму.

Рацiональна методика навчальво-тренувального процесу, добре обладнання iгрового майданчика, адекватне освiтлення, оптимальний функцiональний стан органiзму гравцiв, правильно проведена розминка, суворе суддiвство, при якому зберiгається iгрова дисциплiна, та систематичне впровадження комплексу заходiв профiлактики травматизму дають змогу зберегти i змiцнити здоров’я учнiв.

1.2 Фізична підготовка

Фізична підготовка має особливе значення в роботі з юними волейболістами. Вона є складовою частиною навчально-тренувального процесу.

Вiд рiвня розвитку фiзичних якостей i здiбностей, специфiчних для гри у волейбол, залежить оволодiння учнями технiко-тактичними навичками. Чим вищий рiвень розвитку спецiальних якостей i здiбностей, тим швидше можна оволодiти основами технiки i тактики три.

Вплив специфічних для волейболу засобiв на всебічний розвитокi функцiональний стан організму повнiстю залежить вiд рiвня оволодiння навичками гри. Тому на початковому етапi багаторiчного процесу пiдготовки волейболiстiв вправи з технiки, тактики i сама гра в волейбол недостатньо впливають на загальний фiзичний розвиток учнiв. Отже, щоб навантаження на заняттях було оптимальним, потрiбно застосовувати певну кiлькiсть загальнорозвиваючих i пiдготовчих вправ.

Фiзична пiдготовка особливо впливає на результат змагань з волейболу юнацьких команд.В умовах, коли змагання проводяться кiлька днiв пiдряд, юний волейболiст, в якого недостатньо розвинутi швидкiсно-силовi якостi, не може результативно використовувати весь арсенал сучасних прийомiв технiки гри, використоувати їх у швидкому темпi. Адже при недостатнiй витривалостi учень швидко стомлюється, у нього порушуються руховi навички, внаслiдок чого знижуються точнiсть ударiв i подачi м’яча, стрибучість i тим самим ускладнюється ведення гри в гостро комбiнацiйному стилi.

Фiзична пiдготовка подiляєтъся на загальнуi спецiальну. Цi два види пiдготовки органiчно пов’язанi мiж собою i становлять єдиний процес.Загальнофiзична пiдготовка спрямована на змiцнення здоров’я, всебiчний розвиток органiзму, розширення його функцiональних можливостей. У процесi загальнофiзичної пiдготовки особливу увагу придiляють розвитку тих фiзичних якостей, якi недостатньо розвиваються спецiальними вправами з технiки i тактики гри.

Фiзичнi якостi розвиваються у процесi оволодiння руховими дiями. А тому на заняттях з волейболу потрiбно використовувати спецiальнi вправи для розвитку сили, швидкостi, стрибучостi, витривалостi, спритностi i гнучкостi.

Під час занять iз загальної фiзичної пiдготовки необхiдно застосовувати засоби, якi в основному вiдомi дiтям з урокiв фiзичної культури. Важливе значення при цьому має вивчення i складання нормативiв фiзкультурного комплексу. Доцiльно перiодично видiляти окремi заняття для загальнофiзичної пiдготовки. Пiдбiр засобiв i обсяг загальної фiзичної пiдготовки на кожному заняттi залежать вiд конкретних завдань процесу навчання i умов проведения заняття. На початковому етапi на загальну фiзичну пiдготовку вiдводиться 60—70% часу уроку. Дуже часто на заняттях з юними волейболiстами застосовуються гiмнастичнi, легкоатлетичнi вправи, рухливi iгри, баскетбол, гандбол.

Важливим засобом фiзичної пiдготовки є вправи з предметами: набивними, баскетбольними, тенiсними, хокейними м’ячами, iз скакалкою, гумовими амортизаторами, гантелями тощо.

Вага набивного м’яча, що використовується пiд час виконання вправ, для хлопчикiв 11—14 рокiв i дiвчат 15—16 рокiв– до 2 кг, для юнакiв 17—18 рокiв—до 5 кг. У вправах, якi застосовуються у вивченнi подач i нападаючих ударiв, потрiбний м’яч вагою до 1 кг. Вправи з гантелями призначенi переважно для юнакiв 14—18 рокiв. Вага гантель для школярiв 14—15 рокiв0,5—1 кг, а для волейболiстiв 16—18 рокiв– 1—3 кг. Вправи з амортизаторами починають застосовувати для школярiв з 13 рокiв.

Сила та її засоби у розвитку . Сила — це вмiння долати зовнiшнiй опiр або протидiяти йому за рахунок напруження м’язiв. Сила волейболiстiв має велике значення, вона необхiдна в стрибках, передачах i подачах, а також ударах м’яча. Вiд рiвня розвитку сили залежить швидкiсть рухiв, сила дає можливiсть удосконалювати швидкiсть.

У молодшому шкiльному вiцi силу розвивають змiцненням основних м’язових груп. Засобами розвитку сили повиннi бути вправи динамiчного характеру з помiрним навантаженням. Застосовуються переважно вправи з обтяжуваннями власної маси (присiдання, стрибки, вiджимання тощо). Для розвитку сили кориснi рухливi iгри, в яких потрiбнi короткочаснi швидкiсно-силовi напруження. Можна застосовувати вправи iз зовнiшнiми обтяжуваннями (для цього використовуються набивнi м’ячi, гантелi, кулi тощо). Пiд час виконання силових вправ учнi не повиннi відчувати значного втомлення.

Необхiдно звернути увагу на розвиток в учнів здiбностей до статично-м’язових короткочасних зусиль, якi потребують затримки дихання (наприклад, стояння на носках, вправа «ластiвка», мiшанi і простi звисання, що тривають до 10 с, та iн.). Силовi вправи для дiвчаток за кiлькiстю повторень такi самi, як і для хлопчикiв, але напруження їх має бути меншим.

У дiтей середнього шкiльного вiку з року в рiк збiльшується сила. У 13—14 рокiв хлопчикам можуть бути пiд силу вправи, якi потребують подолання обтяжувань, що становлять 3/4 своєї маси. Починаючи з перiоду статевого дозрiванвя розвиток м’язової сили в дiвчаток все бiльше вiдстає вiд розвитку сили хлопчиків.Пiсля 12—13 рокiв в них, як правило, зростання сили знижується i багато вправ, доступних ранiше, стають не пiд силу (наприклад, лазiння по канату), тому використання силових вправ для дiвчаток цього вiку обмежується.

Для розвитку сили в цьому віці використовуються вправи з короткочасними зусиллями i швидкiсно-силовi вправи, якi не потребують напруження (наприклад, кидки i ловiння набивного м’яча вагою 1—2 кг, штовхання набивного м’яча вагою 2—3 кг з мiсця, лазiння по канату на швидкiсть для хлопчикiв, переноска вантажу, штовхання кулi тощо)

У старшому шкiльному вiцi, враховуючи iнтенсивний фiзичний розвиток i зростання функцiональних можливостей, можна давати бiльшi навантаження. Доцiльно використовувати вправи, що потребують короткочасних зусиль (швидкiсно-силовi вправи, вправи з обтяжуваннями). Найефективнiшi результати дають вправи, якi виконуються 6—10 раз пiдряд.

Пiд час виконання вправ iз зовнiшнiми обтяжуваннями педагог може досить точно дозувати обсяг та iнтенсиваiсть навантаження, забезпечувати переважний вплив на окремi групи м’язiв. Парнi вправи (з опором, перетягування, боротьба) розвивають не тiльки силу, спритнiсть, а й волю.Динамiчнi вврави, пов’язанi з подоланням маси власного тiла, дають гравцевi змогу поступово переходити вiд повiльних рухiв до швидких, вiд меншого навантаження до бiльшого. Рекомендується застосовувати обтяжування, якi становлять 1/3—1/2 власної маси тiла. Корисні вправи iз штангою, мiшками, метання набивних м’ячiв, каміння. Збільшенню мязової сили сприяють вправи на обтяжуання власного тiла або тiла партнера, вправи iз стрибками та обтяжуваннями вiд 6 до 12 кг.

На заняттях з дiтьми i пiдлiтками слiд враховувати, що кiстково-м’язова система в них ще не повністю змiцнiла. Тому силовi вправи веобхiдно чергувати з вправами на розслаблення м’язiв.Вправи на розвиток сили, що пов’язанi з великими фiзичними навантаженнями, виконуються наприкiнцi заняття.

Швидкiсть та засоби її розвитку . Швидкiсть у волейболi — це комплекс функцiональних якостей спортсмена, якi виявляються:

1) у швидкостi простих i складних реакцiй у вiдповiдь на один або кiлька подразникiв;

2) у швидкостi виконання прийомiв технiки гри;

3) у швидкостi перемiщення гравця на майданчику.

Основним засобом розвитку швидкостi рухiв вважається повторне виконання рухiв з граничною швидкiстю. Кiлькiсть використовуваних вправ має бути незначною, але вони необхiднi на кожному заняттi. Важливе значення для розвитку швидкостi рухової реакцiїмають вправи на виконання завдань за несподiваним сигналом.

Вправи на розвиток швидкостi мають бути рiзноманiтними i охоплювати рiзнi групи м’язiв. Вони повиннi сприяти вдосконаленню регуляторної дiяльностi центральної нервової системи, пiдвищенню координацiйних здiбностей учнів. Дослiдження показали, що такi вправи стають ефективнiшими, коли їх використовувати у вiдповiдному спiввiдношеннi iз стрибковими.Для розвитку швидкостi необхiдно насамперед використовувати швидкісно-силовi вправи.

Адже в переважнiй бiльшостi видiв спорту швидкiсть пов’язана з вибуховою м’язовою силою. Прикладом таких вправ можуть бути стрибки,стрибковi вправи з обтяжуванням (з набивними м’ячами, торбинками з пiском).

Вправи на розвиток швидкостi широко застосовуються пiд час занять з дiтьми усiх вiкових груп. Для цього добирають вправи, що сприяють розвитку швидкостi окремих рухiв і рухової реакцiї. Засобами розвитку швидкостi насамперед є iгри та вправи, якi вимагають своєчасної рухової вiдповiдi на зоровi, тактильнi, звуковi сигнали.

У дiтей середнього шкiльного вiку (10—14 рокiв) найкраще розвиваються швидкiснi якостi. Тому на уроках учитель повинен застосовувати спецiальнi вправи на вдосконалення швидкiсних здiбностей учнiв.

У 14—15 рокiв розвиток швидкiсних якостей сповiльнюється, тому для розвитку швидкостi рухiв використовують вправи, якi виконуються у максимальному темпi (бiг з прискоренням до 20—30 м, естафетний бiг з етапами до 20—30 м, метання полегшених снарядiв тощо). Для розвитку швидкостi рухової реакцiї застосовуються фiзичнi вправи на несподiванiсть, рухливi iгри, якi вимагають рухової реакцiї без запiзнення і в складних умовах, спортивнi iгри (баскетбол, гандбол, футбол та iн.). Вправи, спецiально спрямованi на розвиток швидкостi, проводяться на початку основної частини уроку.

Для розвитку швидкостi в старшокласникiв вправи добирають диференцiйовано, а саме: вправи на розвиток швидкостi реакцiї, вправи на розвиток частоти рухiв, вправи на розвиток швидкостi перемiщення. Наприклад, для розвитку швидкостi рухiв застосовуються такi вправи: ходьба з круговими рухами рук у темпi, який удвiчi перевищує темп крокiв; швидка передача м’яча бiля стiнки; швидка передача м’яча в парах; стрибки через скакалку на найбiльшу кiлькiсть (за 8—10 с) та iн. Швидкiсть необхiдно нарощувати поступово i збiльшувати амплiтуду рухiв, обов’язково доводячи її до максимальної величини. Вправи виконують в полегшених умовах (бiг пiд ухил, з використанням лiдера тощо) або спочатку в ускладнених умовах, а потiм у звичайних.

Вправи будуть ефективними тодi, коли учень може контролювати i точно оцiнювати швидкiстьрухів. Тренувальнi заняття органiзовуються так, щоб вправам на розвиток швидкостi не передувала будь-яка робота, що втомлює учнiв.

Витривалiсть та засоби її розвитку . Витривалiсть визначають як здатнiсть людини протягом тривалого часу виконувати безперервну динамiчну роботу великої або помiрної потужностi з характерним функцiонуванням провiдних систем органiзму. Витривалiсть — важлива якiсть волейболiста, вона виявляється в здiбностi боротися з втомленням, яке наступає пiсля великих навантажень. Розвиток витривалостi дає змогу пiдвищити працездатнiсть гравця.

На заняттях з учнями основним засобом розвитку загальної витривалостi вважається бiг у поєднаннi з ходьбою.

Для розвитку витривалостi використовують циклiчнi вправи помiрної iнтенсивностi у вiдносно рiвномiрному темпi, як наприклад: бiг по пересiченiй мiсцевостi, який чергується з ходьбою, ходьба на лижах, походи в горах, легкоатлетичний бiг на середнi й довгi дистанцiї, їзда на велосипедi, весловий спорт, плавання тощо. Крiм того, застосовуються вправи, що виконуються з великою iнтенсивнiстю: легкоатлетичний бiг на 100—200 м (3-- 5 повторень) з iнтервалами для вiдпочинку 3—4 хв, а також загальнорозвиваючi гiмчастичнi вправи, що повторюються 15— 20 раз.

Сучасні дослідження свiдчать, що особливу увагу необхідно приділяти розвитку витривалостi у дітей, починаючи з молодшого віку. З вiком витривалiсть поступово збiльшується, але нерiвномiрно.

Засобом розвитку загальної витривалостi у пiдлiткiв може бути малоiнтенсивний тривалий бiг. З цiєю метою комплексно застосовують повторний та перемiнний методи. Корисним є перемiнний бiг: чергування бiгу iз швидкiстю, що становить 60% максимальної, з малоiнтенсивним бiгом; для 12—13-рiчних школярів — повiльний бiг тривалiстю до 2 хв для хлопчикiв i 1,5 хв для дiвчаток. У14—1 5-рiчномувiцi використовують темповий бiг на 400 м (для хлопцiв) i по 200—300 м (для дiвчат), лижнi гонки на швидкiсть до 2—3 км. А для розвитку швидкiсної витривалостi рекомендується спринтерський бiг з поступовим збiльшенням дистанції, стрибки через скакалку в максимальному темпi, спортивнi й рухливi iгри. Вправи для розвитку витривалостi, як правило, проводять наприкiнцi основної частини уроку.

Спритнiсть та засоби її розвитку . Спритнiсть проявляється в здiбностях волейболiста швидко й смiливо виконувати складнi за координацiею дїї, правильно розв’язувати рiзнi рухливi завдання, швидко перебудовувати свою дiяльнiсть вiдповiдно до обставин. Для вдосконалення спритностi доцiльно систематично використовувати новi, несподiванi для учнiв вправи.

Розвиваючи спритність волейболіста, як здібнiсть швидко переключатися з однiєї дiї на iншу, використовують рухливi та спортивнi iгри, бiг з перешкодами, акробатичнi вправи у рiзвоманітному поєднаннi, естафети, стрибки в довжину або глибину, жонглювання м’ячами, стрибки на батутi з додатковими рухами рук, вправи на рiвновагу i т. д.

Визначаючи кiлькiсть вправ, необхiдно враховувати, що вони, крiм фiзичних зусиль, спричиняють i значне нервове вапруження. Тому буде доцiльно часто повторювати подiбнi вправи.Вправи на спритнiсть проводяться на початку основної частини заняття. Учнi повиннi збагачуватись новими руховими навичками безперервно, бо коли протягом тривалого часу їхнiй запас рухiв не поповнюється, то iнтерес до навчання знижується.

У шкiльному вiцi (особливо в 7—13 рокiв) створюються найбiльш сприятливi умови для розвитку спритностi.У молодших школярiв розвиток спритностi спрямований на вироблення координацй рухiв, вмiння напружуватися i розслаблюватися, а також на розвиток почуття часу i простору, вдосконалення в них м’язового почуття темпу та амплiтуди рухiв, рiвновагу.

У середньому шкiльному вiцi спритнiсть досягає такого рiвня, який дає можливiсть учням оволодiвати складними за координацiєю рухами. Засобами розвитку спритностi можуть бути: метання в цiль; стрибки в довжину i висоту з рiзноманiтними ускладненнями (оплесками, ловінням м’ячiв), вправи на рiвновагу з додатковими завданнями; рухливi iгри iз складними завданаями; жонглювання; вправи на батутi. Ефективними засобами для розвитку спритностi є спортивнi та рухливi iгри (особливо гандбол, футбол), акробатика тощо.

У старшому шкiльному вiцi спритнiсть розвивається за рахунок рацiонального застосування нагромадженого досвiду. Вправи виконуються iз складних вихiдних положень з додатковими рухами, у швидкому темпi, попарно.

Вправи для розвитку спритностi проводяться в пiдготовчiй або основнiй частинi уроку пiсля виконання вправ на розвиток швидкостi.

Гнучкiсть та засоби її розвитку . Гнучкiсть (рухливiсть у суглобах) — це здiбнiсть волейболiста виконувати iгровi рухи з великою амплітудою. Гнучкiсть деякою мiрою впливає на швидкiсть i точнiсть iгрових рухiв. Спецiальний розвиток гнучкостi — складова частина тренувального процесу, але слiд пам’ятати, що надмiрна рухливiсть стає перешкодою для технiчно правильного виконання деяких прийомiв гри.

Для розвитку гнучкостi використовують вправи на розтягування, якi виконують пружно, серiями (2—4 ритмiчних повторения), з поступовим збiльшенням амплiтуди i прискоренням темпурухiв. Кiлькiсть повторень для кожної групп суглобiв з часом зростає: 8—10 повторень на перших заняттях, 20—30 повторень наприкiнцi четвертого мiсяця занять.Гнучкiсть легко розвивається в дитячому i пiдлітковому вiцi, а потiм її слiд пiдтримувати на досягнутому рiвнi.

Найвищi темпи розвитку гнучкостi спостерiгається у вiцi 7—10 рокiв. Максимальна гнучкiсть у дiвчат 11—13 рокiв i в хлопцiв 13—15 рокiв. Однак пiдвищення гнучкостi в цьому вiцi не повинно перетворюватися в самоцiль. На початковому етапi розвитку гнучкостi вправи на розтягування не повиннi викликати вiдчуттiв болю. Особливо обережно треба збiльшувати амплiтуду вправ, спрямованих на розвиток гнучкостi хребетного стовпа. До 10—11 рокiв слiд утримуватися вiд виконання нахилiв уперед i особливо із максимальною амплiтудою.

У середньому шкiльному вiцi гнучкiсть удосконалюють за допомогою спецiальних вправ (парних — з повною амплiтудою, на розтягування), вправи на гнучкiсть у поєднаннi з вправами, які зміцнюють суглоби, зв’язки, м’язи. Вправина розтягування необхідно виконувати без зайвої активностi, щоб не допустити травм i не спричинити зайвої рухливостi в суглобах.

Пiсля вправ на гнучкiсть слiд виконувати вправи, якi сприяють змiцненню м’язiв i зв’язок, а також вправи на розслаблення м’язiв.

1.3 Спеціальна фізична підготовка

Мета спецiальної фiзичної пiдготовки – розвиток фiзичних якостей i здiбностей учнiв, необхiдних для гри у волейбол, а також конкретне виявлення однiєї з основних фiзичних якостей або їх комплексу в руховiй дiяльностi гравцiв на майданчику. Наприклад, якостi сили i швидкостi взаємопов’язанii виявляються в стрибучостi. Вони дають учням змогу виконувати стрибки з короткого розбiгу і з мiсця, повторювати їх у складних iгрових умовах.

Спецiальна фiзична пiдготовка сприяє пiдвищенню рiвня дiяльностi усiх систем органiзму гравця, що необхiдно для вдосконалення рухових вавичок. Бiльшiсть методiв, що їх застосовують на заняттях iз загальної фiзичної пiдготовки, використовується i в процесi спецiальної фiзичної пiдготовки волейболiстiв.

Спец i альна сила . Її розвивають вибiрково, впливаючи на тi групи м’язiв, якi виконують основну роботу, водночас удосконалюючи їхню можливiсть виявляти необхiднi зусилля в iгрових складних умовах. Для розвитку спецiальної сили використовують засоби, що вiдповiдають структурi iгрових рухових навичок.

Ефективнiсть роботи нiг визначається цiлим рядом прийомiв технiки, що застосовуються в iгровій обстановцi. Тому розвитку сили м’язiв нiг необхiдно придiляти особливу увагу. При цьому враховують специфiку: швидку змiну характеру зусиль; перемiннi динамiчнi зусилля в поєднанні з переходом вiд максимальних напружень до вiдносного розслаблення i навпаки.

Виконання прийомiв технiки гри (передачi, подачi, вападаючого удару, блокування) залежить вiд рiвня розвитку сили невеликих м’язових груп, з якими пов’язаний рух кистii пальцiв рук. Для розвитку саме цих м’язових груп використовують такiвправи: обертання, згинання iрозгинання кистей (з гантелями в руках); пiдкидання набивних м’ячiв кистями; штовхання легкоатлетичних куль хльостким ударом кистi тощо. Щоб учнi успiшно оволодiли технiкою кистьових i обманчих ударiв, використовують вправи з малою амплiтудою, якi складаються з повiльних i швидких рухiв. Рекомендується користуватись набивними м’ячами вагою 1—2 кг.

Силу i швидкiсть метальних рухiв, що становить основу технiки нападаючих ударiв i подач м’яча, можна розвивати за допомогою таких вправ: метання в цiль предметiв порiвняно невеликої ваги (набивних м’ячiв, полегшених легкоатлетичних куль, камiння, мiшечкiв з пiском, гумових кiлець тощо) з якнайбiльшою швидкiстю; махових вправ з гантелями, що виконуються однією і двома руками з рiзних вихiдних положень (стоячи на однiй i обох ногах, на одному і двох колiнах, сидячи, лежачи на спинi або животі. Головнi вимоги до вправ, якi спрямовані на вдосконалення метальних рухiв — це швидкість, дальнiсть і точнiсть кидка.

У процесi тренування юних волейболiстiв для розвитку спецiальної сили можна застосовувати пiдготовчi вправи.Вправи для розвитку м’язiв, якi беруть участь при виконаннi прийому i передачi м’яча. Вправи для розвитку м’язiв, якi беруть участь у виконаннi подачi м’яча.

Спец i альна швидк i сть . Швидкiсть волейболiста виявляється в руховiй реакції, рiзних прискореннях, ривках, швидкостi, розвинутiй на вiдрiзках 3 -- 6 м, а також у виконаннi прийомiв технiки з м’ячем або без м’яча. Основними засобами розвитку швидкостi є легкоатлетичний бiг, рiзнi стрибки. Проводячи естафети, доцiльно застосовувати змагальний метод. Для розвитку спецiальної швидкостi вправи повторюються серiями, що складаються з 3—5 ривкiв (пауза для вiдпочинку мiж серiями 1—1,5 хв).

Бiльшiсть вправ для розвитку швидкостi рекомендується виконувати за зоровим сигналом, що допомагаєвдосконалювати швидкiсть зворотної реакцiї. За характером вправи можуть бути близькими до гри у волейбол.Вправи для розвитку швидкостi: ривки з рiзкою змiною напряму i блискавичними зупинками; iмітацiйнi з акцентованим швидким виконанням окремого руху; швидкiснi перемiщення з iмiтацiею або виконанням окремих рухiв. При виконаннiiмiтацiйних вправ, що поєднуються з вправами для розвитку швидкостi перемiщення, обов’язково враховуються специфiка гри у волейбол i закономiрностi цих дiй. Наприклад, пiсля перемiщення до сiтки потрiбно виконання нападаючий удар або блокування.

Стрибучiсть — одна з важливих якостей волейболiстiв. Вона залежить вiд рiвня розвитку швидкiсно-силових здiбностей. Стрибучiсть грунтується на силi м’язiв, швидкостi їх скорочень і координації рухiв у фазi польоту і в момент приземлення.

Враховуючи висоту волейбольної сітки і велику кількiсть стрибкiв серед рухів у волейболi, потрiбно систематично працювати розвитком стрибучостi. Стрибковi вправи вводяться на кожному занняттi.

Спеціальн а витривалiсть . Велике навантаження припадає на волейболiста в процесi гри, потребує вiд нього високого рiвня витривалості.

Для розвитку спецiальної витривалостi добре виконувати вправи iз спецiальної фiзичної пiдготовки, які моделюють вправи і навчальнi двосторонні iгри iз зменшеним складом каманди, ігри підвищеної iнтенсивностi (введення другого мяча замість того, який вийшов з поля). Особлива увага придiляється розвитку стрибковоївитривалостi для цього багато раз повторюються стрибки на максимально можливу висоту в умовах атаки й блокування.На тренувальних заняттях доцiльно чергувати вправи, спрямованi на вдосконалення технiки, iз серiями вправ, якi потребують великого фізичного напруження. Таке переключення стимулює спеціальну витривалiсть i емоцiйний стан, внаслідок чого центральна нервова системастомлюється.Однакові вправи, наприклад нападаючий удар, залежно від тривалості, інтенсивності, кiлькості виконаних спроб неоднаково впливають на організм, спричиняючи різну його реакцiю.

Спецiальна спритнiсть . Для волейболіста надзвичайно важливі висококоординовані дії з м’ячем у безопорному положеннi i в складних мінливих умовах.Під час гри виникають рiзні рухові завдання, які потребують швидкої реакції. Деякі прийоми техiки виконуються в безопорному положеннi, що ставить особливi вимоги до розвитку спеціальної спритності і точності рухів.

Для розвитку у волейболістів координацїрухiв у ігрових ситуаціях, які швидко змінюються, рекомендуються комплексні вправи, які виконуються в шидкому темпі. Вправи, спрямованi переважно на розвиток спецiальної спритностi, виконуютъся на початку основної частини заняття.

Спецiальна гнучкiсть . Для розвитку гнучкостi застосовують гiмнастичнi вправи, що виконуються з поступовим збiльшенням амплiтуди i повторенням пружинних рухiв; вправи, що виконуються з допомогою партнера, i з невеликим обтяженнями.

Комплекси вправ на гнучкiсть поступово ускладнюються, рухи виконуються активно, але повiльно, з наступним збiльшенням амплiтуди; частiше застосовуються iнерцiя, додаткова опора, активна допомога партнера i невелике обтяження, повторюються пружиннi рухи. Коли в заняття включаються парнi вправи, то бажано добирати партнерiв, зрiст i вага яких приблизно однаковi. Це, звичайно, впливаєна ефективнiсть занять.

Враховуючи зрослi вимоги до унiверсальноi пiдготовки волейболiстiв, на тренування видiляється багато часу, тому актуальним є питання про поєднання спецiальної фiзичної пiдготовки з удосконаленням прийомiв технiки, тобто треба брати на озброєння метод взаємних впливiв.

Дуже важливо у процесi пiдготовки юних волейболiстiв пiдбирати пiдготовчi вправи для спецiальної фiзичної пiдготовки, якi за характером виконання i структурою руху подiбнi до тих або інших прийомiв технiки, до їхнiх рiзновидностей та елементiв. Систематичне застосування пiдготовчих вправ створює сприятливi передумови для формування стiйких рухових навичок.

Рекомендуеться пiд час виконання пiдготовчих вправ додержувати певної послiдовностi, а саме: вправи на швидкiсть реакцї, спостережливiсть, координацiю, швидкiсть вiдповiдних дiй швидкiсть перемiщення, для розвитку дії i швидкiсно-силових якостей, iгри та естафети з перешкодами, вправи для розвитку спецiальної витривалостi.

Пiдготовчi вправи проводять в першiй частинi заняття, їх можна також застосовувати i в основнiй частинi перед виконанням вправ з технiки i тактикигри. Наприклад, перед тим як виконуватискладнiвправи з волейбольнимм’ячем,використовуються вправиз набивними м’ячами. Систематичнопотрiбновключати до занятьiгритаестафети(протягом 5—10хв). Це сприяє створенню емоцiйного пiднесення в юних волейболiстiв, що дає можливiсть протягом всього заняття пiдтримувати певний рiвень навантаження.

РОЗДІЛ ІІ. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТЕХНІКИ ГРИ У ВОЛЕЙБОЛ

Техніка гри — комплекс спецiальних прийомiв i способiв, необхiдних для успiшного розв’язання конкретних ситуативних завдань.

Специфiчнi особливостi технiки три у волейбол: висока сiтка, обмежена кiлькiсть ударiв (не бiльш як три), чiтке виконання.

На сучасному високому рiвнi розвитку гри волейбол виконання необхiдних тактичних дiй можливе тiльки в умовах досконалого володiння технiкою цiеї гри.На початку навчання необхiдно придiляти значну увагу формуванню в учнiв правильних навичок з технiки три, щоб не допускати помилок, якi важко пiзніше виправляти.Процес навчання умовно можна подiлити на дваперiоди — початкової технiчноїпiдтотовки i їїбiльшого вдосконалення.Пiд час початкової технічної підготовки задається фундамент майстерностi гравця, формулються рухові навички, виявляються iвдивiдуальні особливостi кожного учня. Пiзнiше вдосконалюється структура рухiв, пiдвищується точність результатів при викованнi прийомiв технiки гри, розширюється арсенал її рiзних варiантів.

Техніку гри подiляють на техніку гри в нападi,технiку гри в захисті. Крім того, видiляють техніку переміщення i технiку дії з м’ячем.

2.1 Техн i ка перем i щень

Характер перемiщень у грi вiдповiдає розв’язанню техніко-тактичних вдань у різних ігрових ситуаціях, якi виникають раптово. Гравцеві доводиться часто застосовувати такi переміщення: кроком, стрибком, бiгом. Для гри у волейбол характерне поєднання рiзних способів переміщень і прийняття раціонального положення для виконання наступної дії. На майданчику виникають ігровi ситуації, якi виматають від грааця готовностi негайно почати відповiдне перемiщення з великою швидкістю.

Щоб краще виконати наступну дію, волейболіст перебуває в положенні iгровоі стiйки. Якщо положення прийнято правильно, то створюються передумови для висококоординованих рухiв, успішного виконання конкретното прийому техніки. Особливо важливе значения маєправильна стійка для початківців.

Відповідно до ігрової обстановки волейболіст повинен своєчасно прийняти раціональну стiйку і швидко переміщатися на майданчику. Для кожного вихідного положення характерні згинання ніг у колiнних суглобах і нахил тулуба. Необхідно підкреслити, що стійка, яка передує нападаючому удару чи блокуванню, значно вiдрiзняється від стійки тотовності для приймання м’яча пiсля удару чи з подачі.

При прийомi і передачi м’яча, який летить з низькоiо швидкістю, а також перед виконанням нападаючого удару чи блокування гравець ставить ледь зігнуті ноги на ширину плеч, тулуб трохи нахилений уперед, передпліччя зiгнуті в ліктьових суглобах, вага тiла рівномiрно роз поділена на всю площу опори (мал. 1).

Для правильното i своєчасного переміщення на майданчику гравець повинен вміти спостерігати і розгадувати ходи гравців суперника і своєї команди. А щоб гравець був у найкращому положенніготовності, рекомендується йому прийняти так звану динамічну стійку, переступаючи з ноги на ногу. Переміщатися до м’яча гравець може звичайними приставними або повільними кроками. Якщо відстань між гравцем і м’ячем велика або м’яч летить досить швидко, то гравець біжить до м’яча або робить стрибок. Перемiщатися можна вперед, назад i в сторони. Переміщення волейболiста це пiдготовка до виконанняосновних iгрових дiй. Пiсля перемiщеннягравець повинен зайняти таке вихiдне положення, щоб бути готовим до виконання наступнихдій на майданчику. Його рухи специфiчнi: зiгнутий тулуб при ходьбi, нетиповi для ходьби рухи рук.Для бiгу характернi стартові ривки, подолання незначної вiдстанi i частi зупинки. Стрибоквиконують для швидкого подолання незначноївідстанi, а також для зупинки пiсля перемiщень.

Бiг застосовують у тих випадках, коли потрібно швидко подолати вiдстань вiд 3—4 м ( перед нападаючим ударом) до 6 м i бiльше(коли м’яч приймають за межами майданчика)

2.2 Передача мяча

Основним прийомом техніки є передача мяча, за допомогою її волейболіст забезпечує процес організації атакуючих і захисних дій. Залежно від положення рук розрізняють передачі двома руками зверху і знизу. Для забезпечення нападаючих дій застосовуються в основному тільки передачі двома руками зверху. Успішне завершення нападаючих ударів залежить від правильної передачі мяча, яка виконується після переміщення назустріч мячу.

Передачу двома руками зверху можна виконувати з рiзних вихiдних положень гравця, висота яких змiнюється залежно вiд кута траекторiї польоту м’яча вiдносно майданчика. У кожному окремому випадку волейболiст приймає рiзнi за висотою вихiднi положення.

Дуже важливо, щоб кожний учень навчився точно «адресувати» м’яч, для цього необхiдно правильно оволодiти технiкою передачi м’яча.Обов’язковою умовою виконання передачi є своєчасний вихiд до м’яча й правильне зайняття вихiдного положення (мал. 2), а саме: руки зiгнутi в лiктьових суглобах, кистi перед обличчям, пальцi розведенi й спрямованi вгору, лiктi спрямованi вперед, у сторони, ноги зiгнутi в колiнах i розставленi, одна нога спереду, тулуб трохи нахилений вперед. У момент передачi м’яча ноги й руки випрямляють, пальцями торкаються м’яча, зм’ягшують поступовий рух, кистi в положеннi тильного згинання, вони мiцно охоплюють м’яч ззаду-знизу, утворюючи своєрiдну «воронку». Основне навантаження при передачi падає на вказiвнi й середнi пальцi, решта пальцiв виконують допомiжну функцiю. Передача виконується за рахунок погодженого розгинання нiг, тулуба i рук, при цьому м’ячу надається поступальний рух вгору-вперед. У заключнiй фазi передачi повнiстю розгинають ноги, тулуб i руки, а кистями супроводжують м’яч. За напрямом передачу можна виконувати вперед, над собою, назад (за голову) i в сторони. Для виконання передачi над собою i назад гравець повинен зайняти положения так, щоб м’яч опинився над ним, поставити кистi рук над головою і за рахунок незначного прогину в груднiй частинi хребта й вiдведения плечей назад виконати передачу. Руки випрямляються вгору, а кистi в променевозап’ястному суглобi не рухаються.Передачi нарiзну вiдстань i з неоднаковою висоти польоту м’яча. Розрiзняють передачi: короткі (у межах однiєї зони), середнi (із зони 2 в зону 3) і довгi (iз зони 2 в зону 4). Передачi можуть бути низькими (до 1 м заввишки), середнiми (до 2 м заввишки) i високими (понад 2 м).

Довгi й високi передачi характеризуються активною роботою нiг. Пiд час виконання високих передач плечi вiдхиляються дещо назад, у довгих передачах — супроводжують полiт м’яча, а в коротких — перебувають у фiксованому станi.

Рiзновиднiстю передачi двома руками зверху є передача в стрибку. Вона складна, тому що виконується в безопорному положеннi. Пiсля перемiщення пiд м’яч гравець робить стрибок угору i пiднiмає зiгнутi руки над головою. Передача виконується в найвищiй точцi стрибка за рахунок випрямлення рук в лiктьових i променево-зап’ястних суглобах. Передача в стрибку з iмiтацiєю нападаючого удару називається вiдкидом м’яча. В окремих випадках передачу зверху можна виконати однiєю рукою.

Спочатку учням важко першою передачею точно спрямувати м’яч до сiтки. М’яч часто опускається близько вiд сiтки або на сiтку. У такому випадку другу передачу неможливо правильно виконати. Тому краще вiдбити такий м’яч кулаком. Вiдбити м’яч кулаком можна з положення, коли гравець стоїть обличчям, боком i навiть спиною до сiтки. Способом верхньої передачi в стрибку через сiтку м’яч вiдбивають обличчям до сiтки. Такий спосiб на початковому етапi може замiнити нападаючий удар, а надалi стане основою для обманних передач з iмiтацiєю нападаючого удару.

2.3 Подача м’яча

У сучасному волейболi подача використовується не тiльки для початку гри, а й як ефектинвий засiб атаки, за допомогою якого затруднюють пiдготовку суперника до тактичних комбiнацiй у нападi.

Подачi виконуються вiдповiдно до вимог, зазначених у правилахгри: подаючий гравець стає за межами майданчика на мiсцi подачi, обов’язково пiдкидає м’яч i ударом руки спрямовує м’яч через сiтку вбiк суперника.

Щоб виконати подачу будь-яким способом, необхiдно: прийняти правильне в. п. перед подачею; точно i невисоко пiдкинути м’яч; правильно розмiстити кисть руки на м’ячi в момент удару

Щодо характеру рухiв подачi можна роздiлитина силовi, нацiленi й планеруючi. Якщо точно виконуються подачi, значно утруднюється прийом м’яча на боцi команди суперника. Якщо подачi застосовуються варiативно, пiдвищується атака за рахунок швидкостi м’яча, що летить (силова подача), або його точностi (нацiлена подача) чи змiни траекторiї польоту м’яча(планеруюча подача).

Залежно вiд руху руки, яка виконує удар, i розмiщення тулуба гравця щодо сiтки розрiзнюють подачі: нижнi (прямi й боковi), верхнi (прямі й бокові )

Нижня пряма подача — основний спосіб подачi для початкiвцiв, особливо дiтей.

Для виконання подачi гравець стає на мiсце подачі у в. п.: ноги ледь зiгнутi в колiнах, лiва ногаспереду, тулуб трохи нахилений уперед.

М’яч на долонi лiвої руки, зiгнутої в лiктьовому суглобінавпроти руки, що виконує удар. Правою рукою виконують замах назад, вагу тiла зміщують у напрямi правої ноги. Одночасно цей м’яч пiдкидають вертикально вгору на 0,4—0,6 м. випрямляючи праву ногу й виконуючи маховийрух правою рукою вниз-уперед, виконують удар по мячузнизу-ззаду на рiвнi пояса, спрямовуючи його вперед-угору. Пiд час подачi погляд гравця зосереджений на м’ячі. Якщо учням важко виконати удар долонею, вони можуть виконувати кулаком. Нижня пряма подача не належать до силових, але досить точна. У командах вищих спортивних розрядiв вона майже не застосовується, тому що на сучасному рiвнi гри вона недостатоьо ефективна.

Як правило, ця подача виконується з мiсця без попереднього розбiгу.

Верхня пряма подача . Пiд час виконання її гравець стає обличчям до сiтки, розподiливши вагу тiла рiвномiрно на обидвi ноги. Можна одну ногу поставити вперед на пiвкроку. М’яч пiдкидається лiвою рукою угору перед собою на висоту до 1,5 м, правою рукою роблять замах вгору-назад, вагу тiла переносять на праву ногу, яку згинають у колiнному суглобi, тулуб прогинають. Ударний рух починається сильним розгинанням правої ноги, поворотом тулуба влiво, перенесенням ваги на лiву ногу. Власне удар виконують майже одночасно з рухами нiг i тулуба. Права рука швидко рухається до м’яча; випрямляючи руку (кисть руки ледь напружені, пальцi мiцно стиснутi), наносять удар долонею по м’ячу. Пiсля удару кисть iде за м’ячем, згинається; рука опускається вниз, тулуб згинається і розвертається влiво.

З такого в. п. виконують нацiлену подачу, яка за структурою подiбна до описаної. Вона вiдрізняється вiд верхньої прямої подачi меншими параметрами окремих рухiв волейболiстiв. Так, перемiщення ваги тiла незначнi, замах короткий, м’яч пiдкидають вище голови на 0,4 — 0,6 м, уривчастий ударний рух правою рукою з амплiтудою незначний, удар виконують по заднiй частинi м’яча. Супроводжуючi рухи мiнiмальнi.

Верхня пряма подача часто застосовується гравцями команд будь-якого спортивного розряду.

В ерхня б окова подача (мал.5). Найбільшої швидкостi польоту м’яча досягають пiд час виконання верхньої бокової подачi. Велика сила удару при цьому способi подачi забезпечується включенням в роботу м’язiв усього тулуба, широким рухом ударної руки, активною роботою нiг і лівої руки. Для виконання подачi гравець займає в. п.: ледь зiгнутi ноги на шириiнi плечей, лiва трохи спереду, ( м’яч утримується лiвою рукою на висотi пояса). Пiдкидаючи м’яч угору (до 1,5 м заввишки) над лiвим плечем, гравець згинає ноги в суглобах, робить замах правою рукою,вагу тiла переносить на праву ногу, тулуб нахиляється вправо, плечi розвернутi вправо.

Ударний рух починається з розгинання нiг, тулуб випрямляється, права рука рухається по дузi вгору, при цьому передплiччя i кисть руки ледь відстають у русi. Ноги випрямляються, тулуб повертається влiво, вага тiла, переноситься на лiву ногу. Удар по м’ячу здiйснюють у найвищiй точцi розкритою долонею випрямленої руки. Пiсля удару гравець робить крок правою ногою вперед і повертається обличчям до сiтки, Необхiдiго стежити, щоб у момент удару долоня не поверталася дуже вліво, площина її має бути розвернута перпендикулярно до напряму польоту м’яча.

Верхню бокову подачу можна виконувати з розбігу. При цьому пiсля розбiгу приймають положення замаху, м’яч пiдкидають на останньому кроціперед замахом.

Є й iншi рiзновидностi способiв подач. До них відносять подачу „ свiчка ” i планеруючу подачу . Для виконання подачi «свiчка» гравець стає правим боком до сiтки. Ноги на ширинi плечей, мячлежить на лiвiй руцi на рiвнi пояса. Пiдкидаючим’яч вгору на 0,4—0,6 м, гравець опускаєправу руку вниз-назад. Потiм рука енергiйно рухається знизу-вгору, удар по м’ячу виконується перед грудьми ребром кистi по лiвiй половинi м’яча, пiсля удару рука продовжує рухатись угору.

Залежно вiд способу виконання планеруюча подача може бути верхньою прямою i верхньоюбоковою. Особливiсть її виконання полягає в невеликому замаховi, удар здiйснюють чiтко по центру м’яча твердою основою кистi. М’яч пiд час польоту не обертається, а планерує, змiнюючи вмить траекторiю. Необхiдно стежити, щоб кисть була на однiй лiнй з рукою i не робила iзольованих рухiв у променевозап’ястному суглобi. Пiд час виконання планеруючої подачi важливо попасти «в центр» м’яча (вiдносно траекторiї польоту). Внаслiдок незначної неточностi м’яч летить без планерування.

У верхнiй прямiй подачi планерування виконати важче: затруднює довге «супроводження» м’яча. Планеруючi подачi широко розповсюджені i успiшно застосовуються гравцями команд вищих спортивних розрядiв.

2.4 Н ападаючий удар

Ефективним засобом нападу є нападаючий удар. Нападаючi удари виконуютьв стрибку пiсля короткого розбiгу, врахувавши висоту сiтки.

IIападаючий удар виконується так: стрибок з мiсця або з розбiгу, удар, приземлення. Щоб стрибнути з розбiгу, вiдштовхуються однiєю або двома ногами; з мiсця — тiльки двома ногами. Виконуючи стрибок вiдштовхуванням двома ногами пiд час розбiгу, гравець набирає швидкiсть, необхiдну для високого стрибка.

Залежно вiд iгрової обстановки (вiд напряму i характеру подач, вiд того, який блок поставив суперник), нападаючий гравець намагається бити такий удар, за допомогою якого можна провести удар по м’ячу мимо рук блокуючих гравцiв. Нападаючi удари ефективнi, якщо гравець володiє не одним якимсь способом, а всiм арсеналом технiчних засобiв нападу.

Нападаючi удари бувають прямi й боковi. Прямi виконують з положення обличчям до сітки, боковi удари — плечем (боком). Прямi й боковi удари роблять у рiзних напрямах з переводом м’яча влiво, вправо.

Прямий нападаючий удар виконують пiсля розбiгу та в стрибку з мiсця. Цей спосіб найефективнiший, якщо гравцi суперника невстигли органiзувати блокування або залишили незакритою зону удару.

Початковi фази руху — розбiг i вiдштовхування — виконуються майже однаково при всiх рiзновидностях нападаючого удару. Розбiг може виконуватися пiд рiзними кутами щодо сiтки, вiн складається з 2—3 крокiв, найважливiший з них— останнiй, який виконують стрибком. Третiй, останнiй, крок виконують широким стопорним рухом за рахунок рiзкої постави ступнi на носок. Під час розбiгу, починаючи з другого кроку, обидiвi руки вiдводяться назад, й на останньому кроці рiзко виносяться вперед. Стрибок виконують із стiйки ноги паралельнi на ширинi 20—30 см одна вiд одної. Вiдштовхуються перекатом ступнів з п’яток на носки, випрямленням нiг i тулуба. Звичайно велике значення має погодженiсть дiй: у момент приставлення лiвоi ноги руки йдуть униз з таким розрахунком, щоб випрямлення ніг вiдбулось одночасно з рухом рук угору. Руки спочатку йдуть разом до рiвня обличчя, а потiм активнiше працює права рука, яка виконує удар.

Ударний рух починається iз швидкого згинання тулуба. Рука, що виконує удар, розгинаючись в лiктьовому суглобi, рухається вперед-угорувиведенням вперед передплiччя. Спочатку рухається плече, за ним — передплiччя i кисть. Ефективнiсть цього руху зростає поступово i до найбiльшої швидкостi в момент торкання м’яча. Удар кистi припадаєна верхньо-задню частину м’яча, який летить перед головою. Пiсля удару гравець м’яко приземлюеється на носки, згинаючи ноги, тулуб, а напiвзiгнутi руки опускаються вниз.

Нападаючий удар з переведенн я м (мал.7) застосовується пiд час зустрiчi з блоком суперника. Удар є рiзновидом прямого нападаючого удару, тiльки напрям польоту м’яча не збiгається з напрямом розбiгу нападаючого. Розбiг виконується так, як пiд час удару по ходу. Перевод вiдбувається поворотом кистi руки. Внаслiдок переводу вправо кисть повертається вправо.

Дуже ефективний удар, коли гравець в безопорному положеннi перебуває в найвищiй точці виконує поворот влiво i робить удар, змiнюючи напрям польоту м’яча відносно напряму свого розбігу. Цей удар без повороту тулуба в останній фазі ударного руху рука змінює напрям, рух кисті спрямовується також вбік руху руки. Тулуб залишається у вертикальному положенні.

При перевiдних ударах з поворотом тулуба м’язи останнього беруть активну участь в ударному русi, тулуб повертається в напрямi удару. Нападаючi удари з переведенням потребують вiд виконавцiв високого рiвня координації рухiв.

Боковий нападаючий удар . Як правило, нападаючий удар застосовується тодi, колим’яч знаходиться далеко вiд сiтки. Розбiг роблять під певним кутом сітки, ступні ніг на останньому кроці ставляться майже паралельно сітці. У момент замаху обидві руки виносять угору, тулуб прогинають, ноги згинають. У момент удару тулуб розгинається, повертається ліворуч, ліва рука рухається вниз, права дугоподібними рухом переміщується до мяча і акцентованим ударом кисті завершує удар по мячу. Ліву руку під час удару різко опускають униз. Боковий удар характеризується активною роботою тулуба. Після удару рука продовжує рухатися вниз по дузі, а потім відбувається м’яке приземлення. Гравець, змінюючи рух руки й положення кисті, може виконувати удари в найрізноманітніших напрямах. У новачків через недостатній розвиток швидкісно-силових якостей рух на замах може відбуватись під час відштовхування.

Бокові нападаючі удари інколи виконуються не тільки по ходу розбігу, а й з переведенням вправо і вліво. У командах вищих спортивних розрядів застосовують бокові удари в поєднанні з переводом кисті і одночасним поворотом тулуба. Пiд час удару без повороту тулуба в останнiй фазi руху рука змiнює напрям. Тулуб залишається у вертикальному положеннi.

2.5 Технiка перемiщень

Технiка перемiщень у захистi складається iз стiйки, ходьби, бiгу, випадів, стрибкiв i падiння. Для гри в захистi гравець приймає основну стiйку, при якiй ноги зiгнуті, тулуб нахилений вперед значно бiльше, нiж у нападi. Для кращої готовностi до перемiщення гравець злегка переступає з ноги на ногу, не переносячи ваги тiла на ту чи iншу ногу.

Випади застосовуються пiд час приймання м’ячiв, якi летять далеко вiд гравця. Часто випади пiсля прийому м’яча закiнчуються падiнням. Гравцi застосовують стрибки, коли необхiдно дiстати м’яч у складних iгрових умовах i при блокуваннi. Стрибки виконують вiдштовхуванням однiє або двома ногами з мiсця i пiсля перемiщення.

2.6 Падiння

Застосовують для швидкого перемiщення до м’ячiв, що далеко падають i для виведення центра ваги за площу опори.Розрiзняють кiлька способiв падiння.

Пад i ння перекатом на спину . Гравець присiдає, вiдводить плечi назад, сiдає на п’ятку ноги, групується й падає перекатом на спину. Голову вiн нахиляє до грудей, щоб запобiгти удару об поверхнiсть майданчика. Пiсля перекату маховим рухом нiг гравець встає i займає положення готовностi до наступних дiй. Перед прийомом м’яча пiсля падiння перекатом на спину гравець виконунує перемiщення вперед бiгом або скачком. Падiння перекатом на спину можна виконувати пiсля випаду вбiк. Попередньо гравець повертає тулуб у напрямi витягнутої ноги i пiсля передачi робить перекат на спину. Падiння перекатом на спину, особливо з положения вбiк, на деякий час виводить гравця з гри, не даєзмоги швидко зайняти положення готовностi.(мал.8)

Падiння пiсля швидких перемiще н ь з перекидом через плече . Для виконання перекиду використовується iнерцiя, яку гравець набуває пiсля попереднього перемiщення. Цей спосiб перемiщення найрацiональнiший, оскiльки дає змогу Падiння вперед на руки й перекатом на груди застосовують для прийому далекопадаючих м’ячiв. Пiсля перемiщення вiдштовхуванням ноги, яка стоїть попереду, рiзким рухом тулуба вперед-униз робиться кидок уперед. Тулуб прогинається, ноги зігнуті в колінах. Після прийому (у безопорній фазі руки посилаються вперед, долоні спрямовані до поверхні майданчика, повільно згинаючись, амортизують інерцію тіла. Гравець призимляється на груди (тулуб прогинається, ноги зігнуті в колінах, голова повернута вбік) і перекручується прогнутим тулубом.

Крiм цього способу приземлення застосовується iнший, коли пiсля грудьми поверхнi майданчика руки розводять у сторони, а гравець продовжує рух по майданчику з прогнутим тулубом i зiгнутими ногами, поки не зупиниться.

2.7 Приймання м’яча

Подачу i нападаючий удар можна прийняти двома руками зверху або двома руками знизу.Пiд час прийому м’яча зверху двома руками кистi розмiщенi на рiвнi обличчя. Пальцi напруженi i розмiщуються на м’чі як i в передачах зверху. Для якiсного виконання прийому м’яча гравець робить руками i тулубом амортизуючi дії i менше розгинає руки в лiктьовому суглобi.

Залежно вiд умов приймания м’яча зверху двома руками виконується в стійці і в падінні.

Приймання мяча двома руками знизу. Завдяки застосуванню силових i планеруючих подач, збiльшенню сили нападаючих ударiв все частiше використовується приймання м’яча двома руками знизу.

Пiд час приймання м’яча знизу прямi руки виставляють вперед-униз, лiктімаксимально наближеніодин до одного, кисті разом. Одну ногу ставлять вперед, при цьому обидві ноги зігнуті в колінних суглобах, тулуб злегка нахилений вперед. Рух ніг і тулуба має таке ж саме першорядне значення як і впередачі зверху. Рухи руками виконують тільки в плечових суглобах. Мяч приймають на передпліччя, ближче до кисті. Для правильного приймання мяч має бути перед гравцем. У тому випадку, коли мяч летить збоку, тулуб нахиляється у протилежний від мяча бік, а руки посилюють на удар мяча „по спіралі” знизу-вперед-угору.

При незначній зустрічній швидкості мяча під час передачі ноги й тулуб випрямляють, гравець активно посилає мяч у заданому напрямі. І напаки, коли приймають мяч після нападаючого удару, ще більше згинають ноги, а передпліччя лише підставляють під мяч, без зустрічного руху до нього. Приймання знизу однією рукою застосовується тоді коли, м’яч падає або летить далеко від гравця. Цим способом користуються після попереднього переміщення у випаді, падінні. Удари виконують кистю з тугостиснутими пальцями. Під час приймання мяча, який летить убік, рука повинна загородити йому шлях, для цього долоню руки спрямовують йому на зустріч.

Приймання мяча, який відскочив від сітки. Якщо мяч потрапляє у верхню частину сітки, то відскакування його незначне, і мяч майже вертикально опускається униз. А коли мяч потрапляє у нижній край сітки, він відскакуватиме приблизно на відстані до 1—1,5 м від сітки. Знаючи ці особливості, гравець має переміститись до сітки, прийняти низьку стійку збоку від мяча і виконати передачу певним способом, щоб у момент передачі м’яча гравцеві не заважала сітка, рекомендується приймати його ближче до поверхні майданчика.

2.8 Блокування

Блокування -- один з ефективних захисних засобів, а нинi його застосовують i для контратакуючих дій. Блокування перетинає шлях м’ячевi, що перелітає через сiтку. Цей прийом складається з переміщення, стрибка, виносу i поставки рук над сіткою. приземлення. Блокування, виконане одним гравцем —одиночне блокування, двома або трьомагравцями — групове блокування. Блокування буває нерухоме i рухоме. Для закриття певноїзони майданчика ставиться нерухомий (зонний) блок, в якому руками, що пiднесенi над сiткою, не робиться ніяких рухiв убiк.Під час рухомого (ловлячого) блокування пiсля стрибка гравець переносить руки вправо абовліво залежно вiд визначеного напряму польотумяча.

Одиночне блокування . (мал.9)Перед початком дiй блокуючий приймає в.п.: ноги зiгнутi, ступні на ширині плечей, руки перед грудьми. Пiсля того як визначився напрям передачі для удару, блокуючий на невеликій вiдстанi вiд м’яча виконує переміщення приставними кроками (а на вiдставi 2—6 м — ривком уздовж сiтки), на останньому кроці-стрибку повертається обличчям до сiтки i виконує блокування.У зоні атаки гравець ще більше згинає ноги: це сприяє збільшенню сили вiдштовхувавня. Розрахувавши, коли потрiбно стрибнути на блок, гравець відштовхується вiд опори i виносить руки вгору. У безопорнiй фазi зоровий контроль переключають з м’яча на руки нападаючого.

Визначивши напрям удару за пiдготовчими рухами суперника, блокуючий випрямляє руки й одночасно переносить їх через сiтку, щоб вiдбити м’яч. Блокуючi повиннi по можливостi активно працювати кистями, якi опинилися над полем суперника, спрямовуючи м’яч донизу.

Стрибок блокуючого, як правило, виконується пiзнiше, нiж стрибок нападаючого. Пiд час блокування пальцi рук напружено розчепiренi, вiдстань мiж кистями не перевищує поперечника м’яча.

Виконуючи блокування, необхiдно:

а) вибрати мiсце й визначити час стрибка;

б) розмiщувати руки над сiткою залежно вiд мiсця, де в даний момент опининся м’яч, i способів нападаючого удару;

в) стежити за дiями нападаючого в момент удару;

г) визначити точку, де опиниться м’яч пiсля удару, швидко переключитися для виконання дiй, яких вимагає ситуацiя.

Пiсля блокування гравець повинен приземлитися на зiгнутi ноги, руки опустити вниз i бути напоготовi до повторного стрибка, самострахування, пе ремiщення в будь-якому напрямi,виконання передачi.

Групове блокування виконують два або три гравцi. По двiйне блокування — оснонний спосiб захисту, який застосовують з метою закриття певної зони майданчика (зонний блок). Внаслiдок узгоджених дiй двох гравцiв над сіткою з’являється бар’ер для м’яча, що перелітає, з чотирьох рук (мал.10). Мiж блокуючими розрiзняють основного і допомiжного. Перший з них, діючи в зонi 3, перекриває основний напрям удару (із зони 4 в зону 4; iз зони 2 в зону 2), а до нього приєднується допомiжний блокуючий. Під час блокування нападаючих ударiв з краю сітки долоні блокуючих розвернуто так, щоб м’яч відскочив на майданчик суперника.

Висновок

1. Аналіз виступу кращих волейболістів світу свідчить, що волейбол складний вид спорту, який потребує від спортсмена сильної атлетичної підготовки і досконалого оволодіння техніко-тактичними навичками.

2. Практика свідчить, що вершин спортивної майстерності можна досягти якщо почати займатися з юних років.

3. Як показує вивчення досвіду роботи кращих тренерів світу, передумовою для поповнення збірних команд областей, країни молодими здібними волейболістами є правильна організація навчально-тренувальної роботи в низових колективах, а особливо у школах.

4. Процес підготовки юного волейболіста передбачає систему педагогічного впливу на формування особистості дитини та її фізичне виховання. Тому до навчально-тренувального процесу ставляться високі вимоги, які не обмежуються підготовкою спортсменів. Поряд з фізичним розвитком і спортивним вдосконаленням необхідно вихоувати людину сучасного суспільсва.

5. Аналізуючи науково-методичну літературу з даного питання , можна зробити висновок, що від рівня розвитку фізичних якостей і здібностей, специфічних для гри у волейбол, залежить від володіння учнями техніко-тактичними навичками. Чим вищий рівень розвитку спеціальних якостей і здібностей, тим швидше можна оволодіти основами техніки і тактики гри.

6. На сучасному високому рівні розвитку гри у волейбол виконання необхідних тактичних дій можливе тільки в умовах досконалого володіння технікою цієї гри.

Література

1. Демчишин А. А., Ю. Д. Железняк. Основы волейбола. – М.: Физкультура и спорт,1979. – 166 с.

2. Железняк Ю. Д. К мастерству в волейболе. – М.: Физкультура и спорт, 1978. – 224 с.

3. Ивойлов А. В. Волейбол (техника, тактика, тренировка). -- Минск: Вышейшая школа, 1972. – 144 с.

4. Ивойлов А. В. Волейбол для всех. – М.: Физкультура и спорт, 1987. –320 с.

5. Лоу Б. Красота спорта / Пер. с англ. – М.: Радуга, 1984. – 256 с.

6. Оинума С. Уроки волейбола. / Пер. с яп. Клещев Ю. Н. – М.: Физкультура и спорт, 1985. – 112 с.

7. Перльман М. Специальная физическая подготовка волейболистов. – М.: Физкультура и спорт, 1969. – 135 с.

8. Пименов М. П. Волейбол. -- К.: Здоров’я, 1975. – 95 с.

9. Піменов М. П. Ігрова підготовка волейболістів. – К.: Здоров’я, 1967. – 212 с.

10. Пономарев Н.И. Волейбол:правила соревнований. – М.: Физкультура и спорт, 1986. – 206 с.

11. Спорт в современном обществе. Под общ. ред. В. М. Выдрина. – М.: Физкультура и спорт, 1980. – 272 с.

12. Стибиц Ф. Волейбол. – М.: Физкультура и спорт, 1960. –223 с

13. Титова Т. И. Волейбол: развитие атлетических качеств и двигательных навыков в игре. – М.: Чистые пруды, 2006. – 218 с.

14. Филь С. Н., Пешков В. П. Профессиональная подготовка студентов в институте физической культуры. – К.: Вища школа, 1985. – 135 с.

Фурманов А. Г., Болдырев Д. М. Волейбол. – М.: Физкультура и спорт, 1983. – 144 с.

Скачать архив с текстом документа