Теорії походження людини
СОДЕРЖАНИЕ: Коротка характеристика основних теорій походження людини. наукові ідеї Чарльза Дарвіна і його докази тваринного походження людини. Основні етапи еволюції людини та вплив на неї біологічних чинників. Антропогенез і характерні особливості сучасної людини.Зміст
1. Основні теорії походження людини
2. Теорія Чарльза Дарвіна
3. Основні етапи еволюції людини
4. Антропогенез
Висновок
1. Теорії походження людини
Проблема походження людини цікавила людство у всі часи. Це одна з найбільш важливих проблем природознавства. Тлумачення загадки походження людини завжди залежало від ступеня культурного та суспільного розвитку. Первісні люди вважали, що їх предки походять від тварин. Так, американські індійці з племені ірокезів вважали своїм прародичем болотяну черепаху, деякі племена Східної Африки — гієну. Індійці Каліфорнії вірили у те, що вони нащадки степових вовків — койотів.
У біблейського міфу про створення людини є, проте, і більш древні попередники. Набагато старше його, наприклад, вавілонська легенда, згідно якої людина була виліплена з глини, змішаної з кровю бога Біла. З глини ж виліпив людину і староєгипетський бог Хнум. Взагалі глина — основний матеріал, з якого боги ліпили людей в легендах багатьох племен і народів. Деякі з народностей навіть появу рас пояснювали кольором використовуваної богами, глини: з білої — біла людина, з червоної — червоний і коричневий і т.п.
Подібні уявлення існували серед людей століттями. І зараз існує гіпотеза, яка стверджує, що людина була створена надприродною істотою Богом.
Але одночасно ще в давнину зародилася і інша думка — ідея про природне походження людини. Спочатку вона була просто здогадкою, яка несла в собі зерно істини. Так, давньогрецький мислитель Анаксимандр з Мілета (VII—VI ст. до н.е.) вважав, що живі істоти виникли з мула, нагрітого сонцем, і що поява людей також повязана з водою. Їх тіла, на його думку, спочатку мали рибоподібну форму, яка змінилася, як тільки вода викинула людей на сушу.
І тоді ж, в античні часи, виникла думка про схожість людини і мавпи. Ганнон з Карфагена вважав, наприклад, що горили західно-африканського побережжя — люди, покриті шерстю. Такі уявлення цілком зрозумілі: людиноподібні мавпи здавна вражали людей своєю схожістю з людиною і нерідко їх називали лісовими людьми. І пізніше думка про спорідненість людини і мавпи приходила в голову багатьом ученим.
Відповісти ж на питання про виникнення та розвиток людини, ґрунтуючись лише на анатомічних дослідженнях і порівнянні людей з найближчими до людини ссавцями (перш за все з мавпами), було неможливо. В першу чергу слід було вирішити у всій повноті проблему закономірної еволюції природи в цілому.
Розвиток мореплавання, великі географічні відкриття відкривали людям все новий вигляд тварин і рослин. Вперше класифікацію рослин і тварин склав шведський вчений Карл Лінней. Результати своєї роботи він виклав у працях: Система природи та Філософія ботаніки. Він одним із перших звернув увагу на дивну подібність людини і людиноподібних мавп, обєднавши їх в одне сімейство – ряд Приматів. Саме за пропозицією К. Ліннея людина одержала родову і видову назву – Homo sapiens – людина розумна. Можна сказати Карл Лінней заклав фундамент теорії Дарвіна.
Першу гіпотезу про походження людини запропонував Жан Батист Ламарк. Він висловив гіпотезу про природне походження людини від давніх мавп, які перейшли до прямоходіння. Вчений вбачав рушійну і спрямовану силу еволюційного процесу в непізнаному внутрішньому прагненні природи до прогресу. Еволюційні зміни, на думку Ламарка, мають пристосовний характер. Зокрема, пристосовні зміни рослин і тварин виникають під безпосереднім дією факторів навколишнього середовища. Свої еволюційні ідеї найбільш повно Ж. Б. Ламарк виклав у праці Філософія зоології, яку було опубліковано в 1809 р. Ламарк виділяє два основних напрямки еволюції: градацію (східчасте підвищення рівня організації) та пристосувальну диференціацію видів. І хоча Ламарк не зміг розкрити причин людського генезису, його ідеї зробили величезний вплив на розвиток наукової думки, зокрема великого англійського природодослідника Ч. Дарвіна.
2. Теорія Чарльза Дарвіна
Англійський натураліст, Чарльз Дарвін у своїх роботах Походження людини та статевий добі (1871 р.) і Про вираження емоцій у людини і тварин (1872 р.). Він узагальнив величезний матеріал, що був накопичений до 70-их років XIX ст. та довів, що людина принципово не відрізняється від інших видів тварин і її еволюція відбувалася під дією тих же біологічних чинників еволюції — спадкової мінливості, боротьби за існування, природного добору. Ці ідеї Ч. Дарвін підтвердив багатьма незаперечними доказами. Наведені ним докази тваринного походження людини у найзагальнішому вигляді зводяться до:
порівняльно-анатомічної схожості (подібної будови) людини та інших тварин;
порівняльно-ембріологічної схожості (подібності зародків) людини й тварин;
наявності у людини рудиментів та атавізмів.
Таким чином, Ч. Дарвін, досліджуючи проблему природного походження людини, звернув основну увагу на людину як на біологічний вид — Ноmo sapiens. У той же час людина відрізняється від усіх тварин, включаючи людиноподібних мавп, якісною своєрідністю. Детально розглянув Дарвін і спосіб розвитку людини від якоїсь нижчої форми. Творець еволюційної теорії постарався врахувати при цьому всі можливі чинники: вплив середовища, тренування окремих органів, зупинки в розвитку, звязок між мінливістю різних частин організму. Він відзначив, що величезна перевага в порівнянні з іншими видами живих істот люди одержали завдяки прямоходженню, формуванню руки, розвитку мозку, виникненню мови. Всі ці властивості, на думку Дарвіна, людина придбала в процесі природного відбору.
Порівнюючи розумові здібності людини і тварин, Ч. Дарвін зібрав велику кількість фактів, що доводять, що людини і тварин зближують не тільки деякі інстинкти, але і зачатки відчуттів, цікавість, увагу, память, наслідування і уяву. Учений розглядав також проблему місця людини в природі. Він висловив припущення, що нашими предками були мавпи людиноподібній підгрупі, які, проте, не були схожі ні з однією з мавп, що нині живуть. Прабатьківщиною людини Дарвін рахував Африку.
Ця особливість виділяє людину серед інших представників усього тваринного світу і полягає в тому, що вона є істотою біосоціальною. На біосоціальну природу людини вказував Ф. Енгельс. У роботі Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину (1876 р.) він показав, що саме соціальний, тобто суспільний спосіб життя і колективна праця виділили людину з тваринного світу, а сам процес праці став основним фактором, що змінив природу людини.
Отже як ми бачимо існує багато теорій походження людини. На сьогодні основними теоріями походження людини вважаються теорія Дарвіна і теорія зовнішнього втручання. У простому варіанті остання теорія передбачає людей нащадками інопланетних істот. Складніші варіанти теорії припускають також можливість породження людини розумної методами генної інженерії, управління еволюційним розвитком земного життя силами позаземного сверхразума і т.п. На сьогодні учені так і не пришли до єдиної думки, як появилася людина.
3. Основні етапи еволюції людини
людина еволюція дарвін антропогенез
Згідно з палеонтологічними даними, від примітивної групи давніх ссавців — комахоїдних — близько 35 мли. років тому відокремилася група тварин, від якої походять примати. Із сучасних форм найбільш близькими до них є тупайя – нижчі серед сучасних приматів. Із приматами, особливо з напівмавпами, їх зближує будова черепа, збільшені розміри мозку поряд із редукованим нюховим відділом, свобода рухів великих пальців кистей та ін.
Викопні антропоїди. Від предків сучасних тупайя у палеогені кайнозойської ери відокремилася гілка, яка дала предків сучасних людиноподібних мавп — парапітеків: невеликі тварини, які мешкали на деревах і харчувалися рослинами й комахами. Їх щелепи й зуби були подібні до щелеп і зубів людиноподібних мавп.
Від парапітеків походять пропліопітекі: невеличкі мавпи, які харчувалися рослинною їжею. Згодом від них виникли орангутанги, гібони та дріопітеки (вимерле відгалуження деревних мавп — дріопітеки, які зявилися 17-18 млн років тому в неогені і вимерли близько 8 млн років тому).
За 10 млн років життя в тропічних лісах у дріопітеків сформувалися передні кінцівки, пристосовані до пересування по деревах і добування їжі, великий головний мозок з добре розвинутими руховими відділами. Сучасні антропологи припускають, що популяції дріопітеків розселилися в різних місцях: предкові форми сучасних людиноподібних мавп — у дощових тропічних лісах (де вони пересувалися, в основному чіпляючись передніми кінцівками за гілки, — тут утворилося два види мавп: горила й шимпанзе). Інші популяції заселили відкриті простори, де наші предки були змушені спинатися на задні кінцівки, для того щоб краще обдивлятися місцевість.
Звільнення верхніх кінцівок від функції пересування (поряд з розвинутим головним мозком, органами чуття і стадним способом життя) було необхідною адаптацією для розвитку майбутньої трудової діяльності. Припускають деякі з популяцій дріопітеків започаткували еволюцію попередників людини. Таким чином, у палеогені лінія людей (родина Гомініди — Прямоходячі примати) відокремилася від лінії, яка веде до сучасних людиноподібних мани.
У передгірях Гімалаїв в Індії, Пакистані, Південно-Східній Африці, на Близькому Сході і в Центральній Європі було знайдено рештки великої мавпи — рамапітека. Згодом вдалося визначити, що рамапітеки жили близько 814 млн років тому. У цей час, як показують палеокліматичні дані, клімат на Землі стан набагато холоднішим і на місці тропічних лісів почали формуватися савани. Саме в цей час рамапітеки вийшли з лісу і почали пристосовуватися до життя на відкритому просторі. Причиною такої перебудови, можливо, був пошук їжі, якої стало менше в джунглях, або потреба уникнути якихось сильних хижаків.
На відкритому просторі необхідною стала фізична перебудова організму мавпи: перевагу мали ті особини, які могли довше протриматися на двох ногах у випрямленому положенні.
Наступна група австралопітеки (південні мавпи) — вимерла група гомінідів (рештки скелетів знайдено в Південній Африці) — вели груповий спосіб життя й займалися полюванням і збиранням. Почали освоювати вогонь. Вони жили близько 8-5 млн років тому, систематично використовували природні предмети (камені, палиці, кістки й т.п.) як знаряддя праці. Будова зубної системи австралопітеків показує, що ці тварини були всеїдними, а слабкий розвиток іклів узгоджувався з припущенням про те, що функції нападу й захисту в них повинні були перейти до верхніх кінцівок.
Маса тіла австралопітеків становила 20-50 кг, зріст 120-150 см, обєм мозку – близько 650 см3. Вони ходили на двох ногах у випрямленому положенні, руки були вільними й могли кидати камені, ловити тварин і виконувати інші дії.
Людина вміла (Homo habilis). Пізніше (2-3 млн років тому) австралопітеки дали початок більш прогресивному відгалуженню — Людині вмілій. Це нове видове найменування повязане із тим, що поряд з кістковими рештками цієї істоти було знайдено виготовлені нею знаряддя з гальки для різання й рубання. Зріст Людини вмілої досягав 150 см, обєм головного мозку становив 750 см3, зуби — людського типу.
Викопні представники сімейства Гомінідів (австралопітеки, групи виду Людина вміла) 1,5-2 млн років тому широко розселилися в Африці, Середземноморї, Азії. Використання знарядь, стадний спосіб життя сприяли подальшому розвитку мозку, виникненню мови, соціальності. Еволюція фізичних і суспільних особливостей перших людей охоплює три етапи: найдавніші люди, давні люди й сучасні люди.
Найдавніші люди (археоантропи). У наш час відомо кілька викопних форм:
Пітекантроп (мавполюдина), його рештки було виявлено на острові Ява. Після цього у XX ст. було знайдено ще кілька пітекантропів. До них належать синантроп (китайська людина) і гейдельберзька людина. Рештки синантропа було виявлено в 1927 р. у печері біля Пекіна, гейдельберзька людина (одержала свою назву за місцем знахідки) — у 1907 р. біля міста Гей-дельберг (Німеччина).
Сучасна наука відносить усіх знайдених пітекантропів до одного виду — Людини прямоходячої (Ноmо еrесtus), яка жила приблизно від 2 млн до 200 тис. років тому.
Усі найдавніші люди мали подібні ознаки. Зріст чоловіків становив близько 160 см. Масивна зі скошеним підборіддям щелепа сильно виступала вперед. Кістки черепа дуже товсті. Висота черепа порівняно з черепом сучасної людини була набагато меншою, але обєм мозку становив уже 800-1400 см3. Ліва півкуля мозку в пітекантропів була більшою, ніж права. Поряд з добуванням рослинної їжі, велику роль відігравало полювання, про що свідчать знахідки в місцях проживання найдавніших людей (кістки дрібних гризунів, оленів, ведмедів, диких коней, буйволів й ін.).
У печері Чжоу-Гоу-Дянь біля Пекіна де було знайдено рештки синантропів і їхні численні камяні знаряддя, виявлено і сліди багать (вугілля, зола, обпалені камені). Скупчення золи досягали в окремих місцях шести — семи метрів товщини. Імовірніше всього, що синантропи жили в печері протягом тривалого часу, вогонь добували імовірніше всього, коли траплялися лісові пожежі.
Давні люди (палеоантропи). Ця форма займає проміжне положення між археоантропами й викопними формами Людини розумної. До палеоантропів належать неандертальці (Homo neandertaliensis).
Уперше їхні рештки було знайдено в долині річки Неандерталь у Німеччині в 1856 р. Давні люди порівняно з найдавнішими являли собою більш прогресивний тип людини. Зріст неандертальців становив 160 см, тіло було кремезним, з масивним кістяком, черепом видовженої форми й похилим чолом. Обєм мозку досягав 1400 см . Особливості будови нижньої щелепи (слабо розвинутий підборідний виступ) свідчать, що в них уже були зачатки мови.
Неандертальці були широко розселені в Європі, Африці й Азії. Вони жили в льодовикову епоху від 250 до 35 тис. років тому, в печерах групами по 50-100 чоловік. Неандертальці вміли виготовляти різноманітні камяні знаряддя: ручні рубала, скребла, гостроконечники й ін. Чоловіки колективно полювали, жінки та діти збирали їстівні корені й плоди. Неандертальці постійно підтримували вогонь для приготування їжі, носили одяг зі шкіри убитих тварин (на місцях стоянок було знайдено кістяні голки).
На даному етапі антропогенезу поряд з біологічними чинниками еволюції діяли й соціальні чинники: обєднання зусиль у процесі праці, полювання й захисту, передавання накопиченого досвіду й традицій наступним поколінням, розвиток інтелекту та ін.
Сучасні люди (неоантропи). Багато антропологів вважають, що наприкінці четвертинного періоду (приблизно 40-50 тис. років тому) нащадки неандертальців дали початок кроманьйонській людині, прямими нащадками якої є сучасні люди (Ноmо sapiens — людина розумна). Першими сучасними людьми вважають кроманьйонців. Кістяки кроманьйонців уперше було знайдено в печері поблизу села Кроманьйон у Франції в 1868 р.
Людина сучасного типу, імовірно, походить із Східного Середземноморя та Передньої Азії. Пізніше вона широко розселилася в інших частинах земної кулі. Рештки викопних людей сучасного тину виявлені в Європі, Азії, Африці іі Австралії.
Зріст кроманьйонців становив 180 см, розвинутий підборідний виступ вказував на добре розвинуту членороздільну мову, маса головного мозку не зазнала значних змін, але найбільш розвинутими виявилися лобові частки й зони, повязані з розвитком мови та мисленням. Цей стан розвитку людства визначається як перехід від біологічної еволюції до еволюції соціальної, якій відтепер належить провідна роль.
4. Антропогенез
Антропогенез – виникнення та формування людини в процесі еволюції, повязані з розвитком його трудової діяльності, свідомості, членороздільної мови, а також з розвитком первісних форм суспільства.
Характерні особливості сучасної людини не могли виробитися тільки під впливом чинників еволюції (мінливість, спадковість, природний відбір), що зіграли важливу роль тільки на перших етапах антропогенезу. Потім провідну роль почали грати соціальні чинники: суспільна праця та членороздільна мова.
Праця — це планова діяльність, звязана з використанням спеціальних знарядь. Вона властива тільки людині як істоті, здатній абстрактно мислити на відміну від тварин, для яких характерні елементи тільки конкретного мислення. Праця починається з виготовлення знарядь праці. Передумовою до праці був перехід людиноподібних предків людини до прямохождення і звільнення передніх кінцівок від функції підтримки і переміщення тіла.
На перших етапах антропогенезу руки наших предків могли виконувати тільки прості дії – схопити палицю, кинути камінь та інші. Це можуть робити і мавпи, але при цьому вони користуються однаково як передніми, так і задніми кінцівками. У предків людини, що використали переважно верхні кінцівки, виникали і поступово заглиблювалися зміни в їх будові.
Зміни в будові руки сприяли появі можливості виготовляти прості знаряддя праці. Цей процес тривав сотні тисяч років. З часом знаряддя праці удосконалилися. З розвитком руки розвивається і ускладнюється головний мозок предків, оскільки, раніше ніж створити просту камяну сокиру, потрібне було його собі уявити, створити його образ.
Людиноподібні предки жили стадами, а тому праця із самого початку носила суспільний характер. Колективне полювання і захист від ворогів сприяли обєднанню окремих індивідуумів і переходу від стадного способу життя до племінного. Сумісне полювання, підтримка вогню, виготовлення знарядь праці обумовлювали необхідність спілкування членів племені один з одним. Спочатку це здійснювалося за допомогою жестів і окремих звуків. Але з ускладненням трудових процесів таких простих сигналів стало недостатньо. Поступово розвивалася членороздільна мова, що вплинула на подальший розвиток головного мозку, на процеси мислення. На її базі розвинулася друга сигнальна система – здатність створювати поняття, образи на основі слова – абстрактне мислення.
Роль біологічних чинників (мінливість, спадковість, боротьба за існування) в подальшій еволюції людини значно зменшилася, і все більшого значення набували соціальні чинники.
Праця людей ставала різноманітнішою і більш спеціалізованою. Виникло землеробство та тваринництво. Почали розвиватися різні ремесла, торгівля, зароджувалося мистецтво.
З виникненням на Землі Людини розумної її еволюція як біологічного вигляду значно сповільнилася. Змінилася і форма природного відбору у людей, тобто з рушійного відбору він перетворився на той, що стабілізує. В даний час дія відбору направлена на збереження існуючих генетичних характеристик людей і елімінацію (загибель) індивідуумів з несприятливими генотипами. Найчастіше елімінація індивідуумів виявляється в ранньому періоді розвитку (мертвонародження, рання дитяча смертність).
Із зменшенням ролі біологічних чинників зростає значення для еволюції людини соціальних чинників. Здатність до трудової діяльності, абстрактного мислення і членороздільної мови виникла і удосконалилася як специфічна властивість людини розумної в результаті впливу колективного способу життя на багато поколінь наших предків. Проте ці якості не закріпилися в генотипі і формуються у кожної сучасної людини в процесі його індивідуального розвитку (онтогенезі) тільки під впливом виховання і навчання.
Список використаної літератури
1.Карпов Я.С., Кисельник В.С., Кремень В.Г. Концепції сучасного природознавства – Київ: Видавничий дім Професіонал, 2004 р. – 490 с.
2.Солопов Е. Ф. Концепции современного естествознания – Москва: Владос, 2001 г. – 230 с.
3.Ярошевська В.М. Безпека життєдіяльності – Київ: Видавничий дім Професіонал, 2004 р. – 560 с.