Теорія діяльності О М Леонтьєвата поняття особистості
СОДЕРЖАНИЕ: Реферат з психології Теорія діяльності О. М. Леонтьєвата поняття особистості Видатний вітчизняний психолог О. М. Леонтьєв (1903—1979) визначав особистість як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини. Вона виступає як результат інтеграції процесів, що здійснюють життєві відношення субєкта до обєктивної дійсності.Реферат з психології
Теорія діяльності О. М. Леонтьєвата
поняття особистості
Видатний вітчизняний психолог О. М. Леонтьєв (1903—1979) визначав особистість як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини. Вона виступає як результат інтеграції процесів, що здійснюють життєві відношення субєкта до обєктивної дійсності. Ці відношення характеризуються подібністю своєї побудови і передбачають свідоме їх регулювання, тобто наявність свідомості, а на певних етапах — і самосвідомості субєкта.
Реальною основою особистості людини визнається сукупність її відношень до світу, що є суспільними за своєю природою і реалізуються разом. Особистість характеризують тільки ті психічні процеси й особливості людини, які сприяють здійсненню її діяльностей. У розвитку субєкта його відношення до явищ світу вступають між собою в ієрархічні стосунки. Ієрархії діяльностей утворюють ядро особистості. Є три основних параметри особистості: широта звязків людини зі світом, ступінь їхньої ієрархізованості та загальнаструктура. Людина живе в реальності, що дедалі більше розширюється для неї. Багатство звязків індивіда зі світом породжує особистість. Ієрархії мотивів та діяльностей особистості утворюють відносно самостійні одиниці її життя. Внутрішні співвідношення головних мотиваційних ліній у сукупності діяльностей людини характеризують загальний «психологічний профіль» особистості. Психологічні підструктури особистості — темперамент, потреби і потяги, емоційні переживання й інтереси, навички та звички, моральні риси характеру тощо — виявляють себе в умовах життя особистості. Важливою є думка О. М. Леонтьєва про те, що особистість розвивається не в межах задоволення потреб людини, а у творчості, яка не знає меж.
Характерною рисою всякої свідомої діяльності людини її спрямованість на досягнення певних цілей. Свідома мета — необхідний її компонент. Без мети немає і не може бути свідомої діяльності. К. Маркс зазначав, що свідома мета як закон визначає спосіб і характер дій. Це стосується, як ми бачили попереду, не тільки практичних, а й розумових дій людини. Так, мета спостерегти щось, запамятати або згадати якісь події, розвязати арифметичну чи фізичну задачу визначає характер тих розумових дій, які ми виконуємо, намагаючись її досягти.
Цілі людської діяльності породжуються обєктивним світом, суспільним буттям людей. Вони не «падають з неба», як про це твердять ідеалісти. «На ділі цілі людини породжені обєктивним світом і передбачають його,— знаходять його, як дане, наявне»1. Вони формуються в процесі пізнання людиною цього світу і практичної її діяльності.
Цілі залежать від суспільних умов життя людини, від ступеня ЇЇ індивідуального розвитку. Відповідно до цього вони бувають різними за своїм змістом, за своєю близькістю чи віддаленістю. Чим більше розвинена особистість, її свідомість, тим змістовніші і віддаленіші цілі вона ставить перед собою. На досягнення їх бувають потрібні не тільки тижні, місяці, а й роки. Віддалена мета конкретизується в ряді ближчих, часткових цілей, які є ступеньками до її досягнення. Кінцева мета визначає загальний напрям діяльності людини, часткові ж цілі — те, що людина робить на кожному її етапі.
Чим змістовнішою і віддаленішою метою керується людина в своїй діяльності, тим глибшого і ширшого відображення обєктивної дійсності потребує їі досягнення, тим, значить, свідомішою с її діяльність. В такій діяльності людина мислено виходить далеко за межі теперішнього, заглядає в майбутнє, керується його передбаченням, усвідомлює не тільки ближчі, а Й дальші результати своїх дій.
Наявність змістовних віддалених цілей вносить внутрішню єдність в діяльність людини протягом певного і часто тривалого часу, збагачує її життя, розширює його перспективи. Ясність мети є одною з істотних передумов перемоги над труднощами, з якими доводиться зустрічатися на шляху до її досягнення. Значна, життєво важлива мета стає джерелом активності людини. Особливо це треба сказати про великі, суспільне важливі цілі. Тільки велика мета породжує велику енергію.
Життя кожної людини полягає в досяганні нею всіляких цілей. В діяльності людини одні цілі досягаються, інші виникають. Цей невгамовний і невиснажний процес триває, поки триває свідоме життя людини. Цілі бувають різними за своїм змістом і заслуговують на різну оцінку, але для людини, що прагне до них, вони є життєво важливими. Без мети життя людини стає дрібним, пустим. Заберіть у людини наявні у неї цілі — і вона, якщо не знайде інших, стане животіти, нидіти або здійме на себе руки (Ушинський). Тут виявляється прагнення людини до свідомої, цілеспрямованої діяльності, характерне для її сутності.
На значення мети в діяльності людини вказує і Павлов. Рефлекс мети, пише він, мас величезне життєве значення, він є основною формою життєвої енергії кожного з нас. Життя тільки у того красне й сильне, хто весь час прагне до певної мети або з однаковим запалом переходить від однієї мети до іншої. Навпаки, життя перестає привязувати до себе, як тільки зникає мета. Звичайно, цілі людського життя безмежні і невиснажні. Тому, робить Павлов висновок, ми повинні леліяти і зміцнювати цю дорогоцінну властивість підростаючої особистості, її цілеспрямованість, необхідну їй для успішного навчання і майбутнього життя.
Думку про величезне значення цілеспрямованості в житті підростаючої особистості розвинув далі Макаренко. Реалізуючи її в своїй виховній практиці, він указував на важливу роль у діяльності кожного вихованця «перспективних ліній», тобто більш чи менш віддалених його цілей, звязаних з цілями колективу, в якому він живе, з життям нашого суспільства. Наявність таких «перспективних цілей» є необхідною передумовою руху особистості вперед.
Цілі діяльності людини повязані з її мотивами. Діяльність людини не тільки цілеспрямована, а й мотивована. Мета діяльності — це те, на що вона спрямована і що повинно складати її прямий результат. Мотив — це те, що зумовлює прагнення людини до даної, а не якої-небудь іншої мети. Мотиви є необхідним компонентом діяльності людини, її цілеспрямовані дії завжди спонукаються певними причинами, вона здійснює їх заради чогось важливого для неї. Терміном «мотиви» (від латинського moveo — рухаю) і означають ті спонукальні причини, що зумовлюють цілеспрямовану діяльність людей.
Генетичне первинного основою мотивації людини є її первинні і вторинні потреби. Люди завжди мають потреби в їжі, питві, одязі, в різних предметах і явищах світу, в знаннях про них, які необхідні для підтримування і розвитку їх життя. Ці потреби усвідомлюються і переживаються людиною, завдяки чому у неї виникають спонукання до дій, спрямованих на їх задоволення.
Внаслідок задоволення або незадоволення потреб у людини виникають певні почуття, емоції. Вони також спонукають її до дій і вчинків, але не самі по собі. Адже людина діє, працює, творить заради не лише переживання задоволення чи уникнення незадоволення, вона прагне при цьому до якогось обєктивного результату, що відповідає її потребам. Отже, почуття є одним з мотивів діяльності людини тому, що вони безпосередньо повязані з її потребами. На основі потреб і почуттів у людей формуються різноманітні їх інтереси (до певної галузі праці, до наукових знань, до мистецтв і т. д.), які теж відіграють важливу роль у мотивації їх діяльності. Важливим спонуканням людини до діяльності є також її ідеали і переконання.
Потреби й інтереси людини можуть бути задоволені лише з допомогою певних обєктів, тобто предметів або явищ зовнішнього світу. Тому і спонукання до діяльності людина завжди повязані з ними обєктами. В цьому ми переконуємося, аналізуючи кожну дію людини та її мотиви. Мотивами дій людини, що збирає гілки, розкладає багаття і запалює його, може бути, наприклад, її потреба в теплі або гарячій їжі. Дії учня, що будує, а потім запускає модель літака, можуть спонукатися, мотивуватися його інтересом до авіації, професії пілота, якою він вирішив оволодіти після закінчення школи. Переконання школяра в необхідності порядку і дисципліни на уроках може бути мотивом його дисциплінованої поведінки, а також і мотивом критики ним порушників порядку в школі.
Отже, мотивами називають потреби, почуття, Інтереси, переконання та інші спонукання людини до діяльності, зумовлені вимогами її життя.
Мотиви діяльності відіграють велику роль в житті кожної людини і цілого суспільства. Від змісту і характеру мотивів залежить в значній мірі характер і ефективність діяльності людини. Великі успіхи в піднесенні продуктивності праці, в наукових відкриттях, літературі і мистецтві, досягнуті радянськими людьми, зумовлені передусім високими і благородними мотивами служіння Соціалістичній Вітчизні, палкою любовю до неї.
Усвідомлення обовязку, пізнавальні інтереси, прагнення до знань, любов до праці чинять благотворний вплив на успішність і дисциплінованість учнів. Вони стимулюють їх до активної діяльності, до глибшого оволодіння самим змістом знань і до трудових успіхів. Ці мотиви, бувши внутрішньою спонукою до діяльності, забезпечують належну наполегливість учнів у навчанні, праці і набуванні навичок дисциплінованої поведінки.
Первинні, органічні потреби вроджені у людини. Від природи вона, як і кожна тварина, має потребу в їжі, питві, захисті тощо. Але й вони розвиваються, остаточно формуються далі в процесі набування людиною індивідуального досвіду в результаті її взаємодії з зовнішнім світом. В процесі цієї взаємодії у неї утворюються різноманітні вторинні потреби.
Для підтримування життя людині потрібні різні речовини і предмети зовнішнього середовища. Можливість або неможливість їх одержання характеризує стан умов існування людини. Нестача, наприклад, харчових речовин викликає певні зміни у внутрішньому середовищі її організму і в роботі внутрішніх органів. Ці зміни показують обєктивний стан потреби людини в їжі. Проте однієї лише наявності обєктивної нужди в чомусь ще не досить для виникнення у людини спонукання до дій. Все, що спонукає людину до діяльності, неминуче повинно пройти через її голову. Обєктивний стан нужди людини відбивається в її мозку в формі переживання потреби, або точніше, переживання її незадоволення. Поки нужда не задоволена, вказує Маркс, людина перебуває в стані незадоволення своєю потребою, а отже, і самою собою. Це переживання включає і спонукання, прагнення до дій, спрямованих на предмети дійсності, які можуть задовольнити дану потребу.
Фізіологічною основою спонукання до таких дій є осередок оптимального, домінантного збудження, який виникає в корі півкуль головного мозку під впливом переважно безумовних подразнень, що надходять в кору з внутрішнього середовища організму.
Таким чином, першою необхідною передумовою виникнення спонукання до діяльності є наявність переживання потреби, яке відбиває обєктивний стан нужди людини в чомусь. Первинною ж причиною виникнення спонукання є зміни в умовах існування людини, які і викликають дану потребу.
На початку виникнення спонукання до дії ми усвідомлюємо не досить виразно широке предметне коло нашого прагнення. Але надалі, в міру того як обєкт прагнення більш усвідомлюється і конкретизується, це прагнення набуває конкретно-предметного характеру.
Конкретно-предметні спонукання формуються в процесі нагромадження людиною досвіду задоволення її потреб з допомогою певних предметів дійсності. Внаслідок цього переживання даних потреб стає спонуканням до дій, спрямованих саме на ці предмети. Завдяки цьому надалі спонукання до дії може бути викликане лише сприйманням зовнішніх ознак даних предметів (наприклад, їх виглядом, запахом тощо). Більше того, спонукання може викликатися одним лише уявленням про потрібний предмет.
Таким чином, другою необхідною передумовою виникнення конкретно-предметного спонукання до діяльності с наявність у людини досвіду задоволення органічних потреб за допомогою відповідних предметів.
Спонукання до дій, спрямованих на задоволення вторинних, культурних, духовних потреб, виникає також при наявності зазначених двох умов. Життя людини в суспільстві породжує у неї потреби у відповідному культурному оточенні, спілкуванні з іншими людьми, в набуванні різноманітних знань і т. д. Можливість або неможливість задоволення цих потреб характеризує умови існування людини як особистості, як члена колективу.
Неможливість задоволення кожної такої потреби також виражає обєктивний стан нужди людини у відповідних явищах дійсності. Цей стан відображується в мозку людини в формі переживання нею потреби, яке і викликає спонукання до дій, спрямованих на задоволення даної потреби. Тяжке переживання людиною, наприклад, стану самотності повязано з усвідомленням нею різних змін в її житті, неможливості спілкування з близькими людьми. Це переживання викликає відповідні думки і сильне спонукання, прагнення до дій, спрямованих на шукання способів зустрінутись з певними, людьми.
Конкретно-предметний характер такого роду прагнень залежить також від наявності у людини певного досвіду задоволення своїх духовних потреб з допомогою тих засобів, які є в суспільстві. Предметна спрямованість вторинних, зокрема духовних потреб, формується у людини з раннього віку в процесі її виховання та її особистої практики, їй зясовують значення, наприклад, знань мови, арифметики і т. д. Разом з тим, на основі свого досвіду вона переконується в життєвому значенні для неї цих знань. Людина починає усвідомлювати потребу в знаннях, притому в знаннях з певної галузі науки, техніки і т. п.
Отже, обєктивні умови життя визначають мотиви діяльності людини, відбиваючись у корі великих півкуль її головного мозку.
Мотиви діяльності людини багаті і різноманітні. Специфічною особливістю мотивації діяльності людини є те, що в ній керівна роль належить спонуканням, породженим суспільними умовами її життя. Навіть біологічні потреби людини в певній мірі підпорядковуються суспільним мотивам ЇЇ діяльності.