Тілесно–орієнтованої психотерапії
СОДЕРЖАНИЕ: Поняття тілесно–орієнтованої психотерапії. Основні школи тілесно-орієнтованої психотерапії. Біоенергетичний аналіз А. Лоуена. Важливість фізичних звичок як ключа до психологічної діагностики.Зміст
Вступ
1. Теоретична частина.
А) Поняття тілесно–орієнтованої психотерапії.
Б) Основні школи тілесно-орієнтованої психотерапії
2. Практична частина.
Біоенергетичний аналіз А.Лоуена
Висновок
Література
Вступ
Тілесно–орієнтованою психотерапією називається група психотерапевтичних методів, орієнтованих на вивчення тіла, усвідомлення клієнтом тілесних відчуттів на дослідження того, як потреби, бажання і відчуття проявляються в різних тілесних станах, і на навчання реалістичним способам вирішення проблем в цій області.
Найбільш відомим і базисним видом тілесно–орієнтованої психотерапії є біоенергетичний аналіз Лоуена, який буде докладніше описаний у розділі другому цієї роботи. Крім того тілесно-орієнтована психотерапія пов’язана з методом Александера, структурною інтеграцією Рольфа (рольфінг) і первинною терапією Янова. Всі вони базуються на роботах відомого психоаналітика Вільгельма Райха, метод якого називається «характерологічний аналіз». Райх вважав, що механізми психологічного захисту і пов’язана з ними захисна поведінка сприяють формування «м’язової броні («броні характеру»), що виражається в напрузі різних груп м’язів, обмеженому диханні і так далі. Протистояти психологічним захисним механізмам можна шляхом зміни тілесного стану і впливу на напружену область. Райх створив техніки зменшення хронічної напруги в кожній групі м’зів, коли за допомогою фізичних дій вивільняються завуальовані емоції і відчуття.
Цілі тілесно-орієнтованої психотерапії відрізняються від цілей, що лежать в основі фізичної підготовки, фізкультури. В тілесно – орієнтованій психотерапії акцент ставиться на знайомстві з тілом, що має на увазі розширення сфери усвідомлення індивідом глибоких организмічних відчуттів. Дослідження того, як потреби, бажання і відчуття кодуються в різних тілесних станах, тим підкреслюють важливість фізичних звичок як ключа до психологічної діагностики.
Актуальність теми, яка викладена у цій роботі надзвичайно велика. Тілесно-орієнтована психотерапія є одним з основних напрямків сучасної практичної психології. Її також називають соматичною психологією. Цей метод особливо дійовий для лікування психосоматичних хвороб, неврозів. Наслідків психічних травм і посттравматичних стресових розладів, депресивних станів. Робота з тілом створює унікальні можливості терапевтичного впливу «поза свідомістю», що дозволяє знайти справжні джерела найбільш великих проблем, отримати можливість доторкнутися до найглибших рівнів несвідомого, представленого у тілі.
У даній роботи висвітлюються основні методики фізично-орієнтованої психотерапії. Мета дослідження – розкрити зміст і основні поняття фізично-орієнтованої психотерапії.
Робота складається з двох розділів.
У розділі першому розглянуті основні поняття і елементи тілесно-орієнтованої психотерапії. Також представлені основні школи цього методу.
У розділі другому докладно описується одна з основних методик тілесно-орієнтованої психотерапії – біоенергетичний аналіз А.Лоуена. В цьому розділі представлена техніка діагностування енергетичних блоків, а також вправи спрямовані на роботу з ними.
Загальна обсяг роботи складає 33 сторінки.
1. Теоретична частина.
А) Поняття тілесно–орієнтованої психотерапії.
Тілесно–орієнтована психотерапія – це група методів психотерапії, орієнтованих на вивчення тіла, усвідомлення пацієнтом тілесних відчуттів, на дослідження того, як потреби, бажання і почуття проявляються у різних тілесних станах, і на навчання реалістичним способам вирішення дисфункцій у цій сфері. Більшість відомих підходів тілесно–орієнтованої психотерапії зароджувалося і розвивалося поза групового руху в психотерапії, однак у останній час тілесно–орієнтована психотерапія використовується передусім у групових формах. Тілесно–орієнтована психотерапія має певну схожість з гештальт-терапією оскільки також фокусується на взаємовідносинах між керівником групи і окремим учасникам, а потім звертається до підтримання іншими учасниками.
Останнім часом методики тілесно–орієнтованої психотерапії стають складовими частинами інтегративних підходів, які використовуються в психотерапії психосоматичних хвороб і спрямовані на подолання певних преморбідних якостей особистості пацієнта з психосоматичними порушеннями, до яких відноситься, наприклад, високих рівень алекситимії. Основою для розробки цих методик і підходів є біопсихосоціальна концепція примежових нервово-психічних і психосоматичних розладів. [3; c 65-66]
У традиційних підходах тілесно–орієнтованої психотерапії розроблен ряд понять, до яких відносять поняття «енергія», «м’язова броня» та «грунт під ногами».
Поняття «енергія» має важливе значення для тілесно–орієнтованої психотерапії. Учень В.Райха – А.Лоуен вивчає тіло з урахуванням його енергетичних процесів і описує його як «біоелектричний океан» хімічного і енергетичного обміну. У розумінні Лоуена біоенергетичні порушення сприяють невротичним розладам, а їх усунення призводить до видужання.
Розробляючи концепцію «м’язової броні», тілесно–орієнтовані психотерапевти відмічають, що м’язова напруга пов’язана з різними ситуаціями і психологічними травмами, тревогами людини. Формування характеру і «м’язової броні» діалектично взаємопов’язане, тіло і психіка в цьому процесі безперервно взаємодіють. Прикладом такого єднання є намагання маленького хлопчика втриматися від сліз: він стискає зуби, затамовує подих і напружує м’язи живота і шиї. Це перша стадія при формуванні «броні характеру». Пізніше психотравмуючі моменти можуть викликати автоматичне гальмування природних рухових і голосових компонентів відповідних реакцій і воно стає несвідомим. На основі вивчення подібних м’язових проявів Райх описує сім кругів формування «м’язової броні». Лоуен описує дев’ять типів характеру: оральний, мазохистичний (перший і другий), істеричний (перший і другий), фаллічно-нарцисичний, пасивно-жіночий, шизофренічний, шизоїдний. Істеричний і фаллічно-нарцисичний характер у жінок Лоуен відносить до ригідного типу.
В понятті «грунт під ногами» мається на увазі не тільки реальна фізична опора, але й метафоричне вираження фрейдівського принципу реальності: «Чим сильніше людина відчуває свій контакт з грунтом (реальністю), тим міцніше вона тримається за нього, тим більше навантаження вона може витримати і тим краще керує власними почуттями». Мати «грунт під ногами» - значить бути у енергетичному контакті із грунтом, забезпечити відчуття стабільності та впевненості. Біоенергетичний терапевт Келеман у поняття «грунт під ногами» включає зв’язок з емоціональними потребами, течією организмічної енергії, фізичними і фізіологічними процесами. У тілесно–орієнтованої психотерапії, наряду з методами, які використовуються в індивідуальній і груповій психотерапії інших напрямків, мається декілька часто застосованих психотерапевтичних процедур, впливаючих на дихання і сприяючих розумінню свого тілесного стану і напружених поз, а також рухові вправи, фізичний контакт між учасниками групи. [12; c 22-23]
Дихальні вправи є класичними елементами тілесно–орієнтованої психотерапії. Вони включають затримку дихання, розслаблення чи повне дихання, що сприяє розрядженню стриманих почуттів.
Учасники груп тілесно–орієнтованої психотерапії зазвичай одягають легку спортивну одежу, наприклад шорти. У деяких групах схвалюється повне роздягання. Типовою вправою є демонстрація власного тіла перед дзеркалом. Потім учасники групи описують тіло людини, яка стоїть перед ними. На основі отриманих описових характеристик керівник і члени групи можуть зробити висновки про «броню характеру» кожного учасника, блокуваннях спонтанної течії енергії, а також співвідносити ці висновки з тими проблемам які виникли в учасників групи. Таким чином, протягом всіх занять не припиняються намагання співвідношення тілесного стану з обговореними психологічними темами. М’язове напруження визначається за допомогою фіксації напружених поз тіла і вправ, які сприяють появі напруження. Основною напруженою позою у тілесно–орієнтованої психотерапії є арка – прогин назад. При цій вправі виявляються ділянки тіла, схильні до надмірного м’язового напруження і прояви фізичної ригідності. Рухові вправи, за думкою тілесно–орієнтованих психотерапевтів, сприяють поверненню пацієнтів до примітивного емоціонального стану, первинної природи людини. Однією з базових фізичних вправ при проведені тілесно–орієнтованої психотерапії є брикання. Учасника імітують протестуючі рухи маленької дитини, яка лягає на спину, сучить ніжками, бється руками по підлозі і крутить головою зі сторони у сторону. Фізичні рухи супроводжуються криками Ні! чи Я не буду!, і таким чином пацієнт отримує доступ до заблокованих емоцій гніву і люті. Інші учасники допомагають кожному пацієнту визволити вказані емоції. Вони можуть активно стимулювати цей процес, наприклад твердженням Так!, якщо учасник говорить Ні!, чи Ти будеш!, коли пацієнт кричить Я не буду!. Таким чином група взаємодіє з головним учасником, схвалюючи більш повне визволення емоцій. Окрім брикання, використовуються інші фізичні вправи, такі як удари по ковдрі чи стільцю. Застосовуються також вправи, які сприяють вираженню негативних емоцій по відношенню до інших учасників групових занять. Прояв негативних почуттів, таких як гнів, страх, ненависть, майже завжди попередують вираженню позитивних емоцій. На думку тілесно-орієнтованих психотерапевтів, негативні почуття ховають глибоку потребу у позитивному контакті та заспокоєнні. Стверджується також, що сильне звільнення негативних афектів може призводить до позитивних особистісних змін. У тілесно-орієнтованих групах частіше всього ідуть далі емоціональної розрядки та використовують знову виникаючі почуття для взаємодії з іншими, для пошуку зворотного звязку і вербальної роботи над своїми реакціями.
Більшість груп тілесно-орієнтованої психотерапії включають фізичний контакт і групову взаємодію. В ортодоксальній тілесно-орієнтованої психотерапії Райха для схвалення емоціональної розрядки використовують мязовий масаж. До пацієнта торкаються, здійснюючи щипкові і тиснучи рухи, щоб допомогти йому зламати мязову броню, рухаються вниз вздовж тіла, досягаючи останнього кола, розташованого на рівні тазу. Схожі на масаж дії застосовуються і в інших тілесних підходах для заспокоєння і підтримки пацієнта.[15;c85-88]
Б) Основні школи тілесно-орієнтованої психотерапії
Характерологічний аналіз Вільгельма Райха
Вільгельм Райх – австрійський психіатр, представник неопсихоаналізу. Він запропонував структуру особистості, яка складається з трьох незалежних рівнів. Поверхневий рівень утворює соціально схвалені форми міжособистісних комунікацій під впливом соціальних цінностей суспільства. Проміжний рівень уявляє собою імпульси, які включають агресивно-садистичні потяги і потяги лібідо. Глибинний рівень – це природно-соціальні імпульси, які мають справжній людський характер; тут людина є емоційно здоровою, гармонійною, здатною на справжню любов.
За думкою Райха, під впливом соціальної структури буржуазного суспільства природно-соціальні імпульси трансформуються в агресивні тенденції. Їх блокування і маскування на поверхневому рівні особистості у вигляді соціального конформізму ведуть до формування невротичного характеру. Райх бачив безпосередню причину виникнення невротичного характеру у суспільних і культурних умовах існування людини у суспільстві. Тобто невроз і невротичних характер – це хвороба існування людини у конкретних історичних і соціальних умовах.
Згідно теорії Райха, характер складається зі звичних положень і відношень людини, постійного набору його реакцій на різні ситуації, включає свідомі відношення і цінності, стиль поведінки, фізичні пози, звички тощо.
Райх вважав, що характер людини включає постійний набір захистів. Хронічні мязові затиски блокують три основні емоційні стани: тривожність, гнів та сексуальне збудження. Райх прийшов до висновку, що мязовий і психологічний панцир – одне і те саме. Хронічне напруження блокує енергетичні канали, які лежать в основі сильних емоцій. Захисний панцир не дає людині переживати сильні емоції, обмежуючи і викривляючи вираження почуттів. Емоції, блоковані таким чином ніколи не зникають, тому що не можуть повністю проявитися. Ці блоки (мязові затиски) викривляють і руйнують природні почуття, в більшості пригнічують сексуальні почуття, заважають повноцінному оргазму. За Райхом, повне визволення від заблокованої емоції проходить тільки після її глибокого переживання.
Райх почав з використання техніки характерного аналізу до фізичних поз. Він аналізував у деталях пози пацієнта і його фізичні звички, щоб дати пацієнтам усвідомити, як вони пригнічують життєві почуття різних частин тіла. Райх просив пацієнтів посилити певний затиск, щоб краще усвідомити його, відчути його і виявити емоцію, яка повязана з цією частиною тіла. Він побачив, що тільки після того, як пригнічена емоція знаходить своє відображення, пацієнт може повністю відмовитися від хронічної напруги чи затиску. Райх постійно намагався дати пацієнтам усвідомити їх характерні риси. Він часто імітував їх характерні риси чи пози чи просив самих пацієнтів повторювати чи перебільшувати штамп поведінки – наприклад, нервову посмішку. Коли пацієнти перестають приймати свій характерний спосіб поведінки як само собою зрозуміле, їх мотивація до зміни зросте.
Райх підкреслював важливість звільнення, розслаблення мязового панцира у доповнення до аналізу психологічного матеріалу, тому що він роздивлявся розум і тіло як нерозєднану цілісність. Райх прагнув розпустити захисний панцир, блоки відчуття, котрі викривляють психологічне і фізичне функціонування людини; роздивлявся терапію як засіб відродження вільного перебування енергії у тілі через систематичне звільнення блоків мускульного панциру, тому і назвав свій метод лікування неврозів біофізичною органонною терапією.
При роботі з мязовим панциром Райх виявив, що звільнення хронічно утиснених мязів часто породжує особливі фізичні відчуття – почуття тепла чи холоду, поколювання, свербіж чи емоційний підйом. Він вважав, що ці відчуття виникають у результаті визволення вегетативної чи біологічної енергії.
Райх вважав, що мязовий панцир уявляє собою сім основних захисних сегментів, які складаються з мязів і органів відповідних функцій. Ці сегменти утворюють ряд з семи горизонтальних кілець, які знаходяться під прямим кутим до хребта. Основні сегменти панциру розташовуються в області очей, рота, вух, груді, діафрагми, животу і таза. [17; c 34, 37]
Терапія Райха складається передусім у розпусканні панцира у кожному сегменті, починаючи з очей і закінчуючи тазом:
1. Очі. Захисний панцир в області очей проявляється у нерухомості лоба і порожньому виразу очей. Розпускання здійснюється через розкривання очей так широко, як тільки це можливо, а також вільними рухами очей, ротацією та веденням очей із сторони у сторону.
2. Рот. Оральний сегмент включає мязи підборіддя, шиї та потилиці. Цей сегмент утримує емоціональний вираз плачу, крику, гніву, смоктання, гримасування. Захисний панцир може бути розслаблен клієнтом шляхом імітування плачу, промови звуків, мобілізуючих губи, блювотних рухів і через пряму роботу над відповідними мязами.
3. Шия. Цей сегмент включає мязи шиї та язика. Захисний панцир утримує в основному гнів, крик і плач. Засобом розпускання панциру є крики, блювотні рухи.
4. Груди (широкі мязи грудей, мязи плеч, лопаток, грудної клітини, верхніх кінцівок). Цей сегмент стримує сміх, тугу, пристрасть. Стримування дихання, яке є важливим засобом подолання будь-якої емоції, здійснюється в значному ступіні у грудях. Панцир розпускається через роботу над диханням, зокрема здійсненням повного видиху.
5. Діафрагма. Цей сегмент включає діафрагму, сонячне сплетіння, різні внутрішні органи, мязи нижніх хребців. Панцир тут утримує в основному сильний гнів. Потрібно у значному ступені розпустити перші чотири сегмента, перед тим як перейти до розпускання пятого через роботу з диханням і блювотним рефлексом.
6. Живіт. Сегмент живота включає широкі мязи живота і мязи спини. Напруга поперекових мязів повязана зі страхом нападу. Захисний панцир повязан з подоланням люті, неприязні.
7. Таз (всі мязи тазу і нижніх кінцівок). Чим сильнішим є захисний панцир, тим більше таз витягнут назад. Тазовий панцир служить для пригнічення збудження, гніву, задоволення. Панцир може бути розпущен через стабілізацію таза, а потім лягання ногами і удари по ковдрі тазом. [18; c 55-57]
Терапія Райха складається передусім у розпусканні панцира на кожному сегменті, починаючи з очей і закінчуючи тазом. Кожен сегмент більш чи менш незалежен, з ним можна працювати окремо. У розпусканні панцира використовують три типа засобів:
· скупчення в тілі енергії шляхом глибокого дихання;
· прямий вплив на хронічне мязове напруження через тиск, щипки тощо;
· відкрите обговорення сумісно з клієнтом опору і емоційних обмежень, які при цьому виявляються.
Райх виявив, що по мірі того, як пацієнти набувають здатності повної генітальної віддачі, фундаментально змінюється все їх буття і стиль життя.
Розроблені Райхом методики дихання, емоційного звільнення, посилення напруги у заблокованих областях тіла лягли в основу біоенергетики, структурної інтеграції (рольфінга) та інших психотехнік. [16; c 64]
Таким чином, Райх фактично є першопрохідцем в області психології тіла і тілесно-орієнтованої психотерапії.
Структурна інтеграція (рольфінг)
Метод структурної інтеграції (чи рольфінг) розробила Іда Рольф. Він є прямим фізичним втручанням, яке використовується для психологічної модифікації особистості, але заснован на психотерапевтичних поглядах Райха.
За думкою Рольф, добре функціонуюче тіло залишається прямим і вертикальним з мінімум витрат енергії, не дивлячись на силу тяжіння, але під впливом стресу воно може пристосовуватися до останнього і викривлятися. Найбільш сильні зміни проходять у фасції - зєднувальній оболонці, яка вкриває мязи.
Структурна інтеграція – це система, яка намагається повернути тілу правильне положення і правильні лінії через глибокі і часто болючі витягування мускульних фасції, що супроводжується прямим глибоким впливом.
Мета структурної інтеграції – привести тіло до найкращої мязової рівноваги, до кращої відповідності лініям тяжіння, ближче до оптимальної пози, при котрій можна провести пряму лінію через вухо, плече, стегно і литку. Це веде до врівноваженого розподілу ваги основних частин тіла – голови, грудей, таза і ніг – до найбільш граціозних і ефективних рухів.
Рольфінг працює передусім з фасціями - звязуючою тканиною, котра підтримує і звязує мускули і скелетну систему. Рольф вказувала, що психологічна травма чи навіть незначна фізична травма може проявитися у невеликих, але постійних змінах тіла. Кістки чи мязова тканина виявляються трохи зміщеними, і наростання звязуючих тканин перешкоджає їх поверненню на місце. Порушення ліній виникає не тільки у місці безпосередньої травми, але також і у віддалених місцях тіла у якості компенсації. Наприклад, якщо людина несвідомо жаліє травмоване плече протягом тривалого часу. Це може вплинути на шию, на друге плече, на стегна.
Метою рольфігна є маніпулювання мязовою фасцією і її розслаблення, з тим щоб оточуюча тканина змогла заняти правильне положення. Процес терапії оснований на глибокому масажі за допомогою пальців, суглобів пальців і ліктів. Цей масаж може бути дуже болючим. Чим сильніше напруження, тим сильнішою є біль і тим більше необхідність у такому маніпулюванні. Внаслідок взаємозвязку фацій всього тіла напруження в одній області завдає виражений функціональний компенсаторний вплив на інші області.
Певні види емоційних проблем часто повязані з конкретними областями тіла. Масаж відповідної ділянки тіла знижує напруження і веде до емоційного розрядження. Процедура рольфінга часто повязана з болем і можливістю структурних пошкоджень тіла. Метод особливо ефективен у випадках, коли мязова броня і напруження досягають значного ступеня. [14; c 61-66]
Процедура рольфінга складається з десяти основних занять, під час яких проходить реорганізація рухів у суглобах. Як і у терапії Райха, основне значення для загального здоровя має таз. Протягом сеансів структурної інтеграції зазвичай виконується наступна робота:
| Перше заняття | охоплює більшу частину тіла, зі спеціальним фокусуванням на тих мязах грудей і живота, котрі керують диханням, а також на звязках стегна, які керують рухомістю тазу |
| Друге заняття | концентрується на ступнях, проводиться робота з ногами, литками, вирівнювання ніг з тулубом. |
| Третє заняття | присвячується переважно витягу боків, особливо великих мязів між тазом і грудною клітиною |
| Четверте, пяте і шосте заняття | присвячується звільненню таза; вважається однією з важливих задач рольфінга – зробити таз більш рухомим і вписаним у інші лінії тіла |
| Сьоме заняття | концентрація на шиї і голові, на мускулах обличчя |
| Восьме, девяте і десяте заняття | в основному, організація і інтеграція тіла в цілому |
Робота над певними ділянками тіла нерідко звільняє старі спомини і сприяє глибоким емоційним розрядам. Разом з тим, метою рольфінга є переважно фізична інтеграція, психологічні аспекти процесу не стають предметом спеціальної уваги. Багато з тих, хто поєднав рольфінг з тією чи іншою формою психологічної терапії чи роботою зросту, відмічали, що рольфінг допомагає звільнити психологічні і емоційні блоки, сприяючи просуненню в інших сферах. [19; c 50]
Первинна терапія Янова
Артур Янов – американський психолог, наприкінці 60-х років сформулював основні положення первинної терапії, яка отримала розвиток в діяльності Інституту первинної терапії у Лос-Анжелісі.
В основі первинної терапії лежать положення про те, що травми, пережиті у дитинстві і витіснені в процесі дорослішання, а також ранішні незадоволені потреби ведуть до неврозів і психозів. Янов називає ці травми первинними. Вони зберігаються в людини у вигляді напруження чи трансформуються в механізми психологічного захисту. Первинні травми і незадоволенні потреби перешкоджають природному проходженню через всі стадії розвитку, котрі проходить кожна людина, не дають стати справжнім, присікають нормальний доступ людини до її почуттів. Напруження, повязане з первинними травмами, може призводить до психосоматичних хвороб.
Первинна терапія будується на тому, що людина повинна знову пережити первинну травму, повернутися до ситуації, котра викликала її, і звільнитися від неї за допомогою крику. Мета первинної терапії полягає у тім, щоб звільнитися від всього несправжнього, що змушує людину вживати алкоголь, наркотики, курити чи приймати необґрунтовані, запальні рішення тільки тому, що інакше вона не може подолати постійно наростаюче внутрішнє напруження. Ці регресивні і невротичні реакції примушують людину жити минулим, не змінюючись і не змінюючи способу сприйняття світу. Слова і дії такої людини зумовлені її неврозом, так як вона не вільна від почуттів, виниклих у якихось ситуаціях у минулому. Навчання у первиннії терапії необхідно для того, щоб ідентифікувати почуття і відчуття, які викликані ранніми травмами, виразити їх і відчути терапевтичні зміни.
Первинна терапія використовується для лікування клієнтів різних вікових категорій, як підлітків, так і дорослих. Від клієнта залежить, наскільки він зможе стикнутися з тими почуттями, котрі виникли внаслідок первинних страждань. Первинна терапія передбачає додержання жорсткого набору інструкцій і відмови від набутих у результаті стриманого напруження звичок. Перша фаза психотерапії продовжується приблизно три тижні, і у цей час неможна відвідувати школу чи роботу. Курс лікування дуже інтенсивний – з пацієнтом займаються кожен день до трьох годин на день. По закінченню третього тижня клієнт включається в роботу первинної терапевтичної групи, яка зустрічається 2-3 рази на тиждень протягом 8 -12 місяців.
Ретельно спланований процес первинної терапії починається з обговорення проблем клієнта з кваліфікованим психотерапевтом. Під час психотерапевтичних занять розкриваються ранішні спомини, образи і рани. Психотерапевт спонукає клієнта до того, щоб знову фізично пережити їх, визиваючи появу напруження, психологічного захисту тощо. Основна задача на цьому етапі полягає у поступовому ослаблені психологічного захисту. Коли клієнт приступає до роботи в психотерапевтичній групі, обговорення його проблем продовжується; тепер він вступає у самі різноманітні взаємовідносини з іншими членами групи, що може сприяти переживанню більшої кількості первинних емоції, чим у індивідуальній психотерапії. Клієнти згадують травмуючи випадки ранішнього дитинства, аж до народження. Задача психотерапевта на цьому етапі – спрямувати клієнта на пошук саме тих подій, які викликали ці руйнуючі почуття, без вираження яких неможливо зцілення.
Групова психотерапія поєднується з навчанням глибокому диханню, для того щоб учасники звільнились від поверхневого, невротичного дихання і наблизилися до переживання первинного страждання.
Психотерапевт працює також над зміною манери вимови клієнта, яка роздивляться як один з захисних механізмів. Мета цих і багатьох інших прийомів – дати людині можливість доторкнутися до первинного переживання і знайти здатність виражати ті почуття, які вона усвідомила.
Клієнти, які пройшли курс первинної терапії, скидають тягар минулих страждань і починають краще справлятися з життєвими ситуаціями, не потребуючи високого ступеня визнання і прийняття їх іншими людьми. Їх дії набувають змісту і стають справжніми, що сприяє знаходженню душевного комфорту і соціального статусу. Звільнення від напруження, нове самовідчуття дозволяє клієнту, який пройшов курс первинної терапії, точніше оцінити своє емоційне і фізичне становище у будь-який ситуації.
Бути справжнім, за думкою Янова, значить бути вільним від тривоги, депресії, фобії, бути здатним жити без навязливого прагнення задовольняти свої потреби.
Первинна терапія була одним з перших методів психотерапії, котрий радикально відійшов від психоаналізу, набуваючи більшого значення зосередженням на почуттях і переживаннях цілісності свого Я. [20; c 98]
Метод Александера
Франц Матіас Александер був австралійським актором. Він страждав повторною втратою голосу, для якої не було органічних причин. Через тривалі самоспостереження він виявив, що втрати голосу були повязані з тиснучими рухами голови назад і вниз. Навчившись пригнічувати цю тенденцію, Александер перестав страждати він ларингіту; окрім цього, виключення тиску на шию принесло користь для всього тіла. Працюючи над собою, Алескандер створив техніку навчання інтегрованим рухам, яка базувалася на врівноваженому відношенні між головою і хребтом.
Александер вважав, що основою вільних і природних рухів є найбільше розтягнення хребта. Формула методу Александера: Звільнити шию, щоб дати голові рухатися вперед і уверх, щоб дати більше подовжитися і розширитися.
Мета полягає не в тому, щоб намагатися залучити себе до будь-якої мязової діяльності; учень намагається дати тілу автоматично і природно пристосуватися під час концентрованого повторення формули: а на уроці – при реагуванні на керівні рухи вчителя. На уроці відпрацьовуються рухи, взяті зі звичайного повсякденного життя, і учень поступово навчається застосовувати принципи техніки. Рівновага між головою і хрестом забезпечує звільнення від фізичної напруги і затисків, покращує лінії пози і створює кращу координацію мязів. З іншого боку, порушення цих відношень породжує затиски, викривлення ліній тіла, псує координацію рухів. Уроки техніки Александера передбачають поступове чітке керівництво в опануванні більш ефективним і задовільним використанням тіла. Керівник повинен вміти бачити різні блоки, перешкоджати вільним рухам тіла, передбачити рухи з непотрібною напругою. Керуючи пристосуванням тіла учня у невеликих рухах, вчитель поступово дає йому досвід дій і відпочинку інтегрованим, зібраним і ефективним чином.
Уроки Александера зазвичай сконцентровані на сидінні, стоянні, ходінні, у доповнення до так званої роботі за столом, коли учень лягає і у руках вчителя відчуває почуття енергетичного струму, котрий подовжує і розширює його тіло. Ця робота повинна давати учню відчуття свободи і простору у всіх звязках, досвід, який поступово відучує людину від затисків і напруги у звязках, породжених надмірною напругою у повсякденному житті. Техніка Александера особливо популярна серед людей творчих, але також ефективно використовується для лікування деяких каліцтв і хронічних захворювань.
Психотехніка Александера допомагає людям, які невірно і неефективно користуються своїм тілом, уникнути цих помилок у діяльності і у спокої. Під користуванням мається на увазі звички у додержанні і рухах тіла, звички, котрі безпосередньо впливають на фізичне, розумове і емоційне функціонування людини. [1; c 22]
Метод Фельденкрайза
Моше Фельденкрайз працював з Францем Александером, вивчав йогу, фрейдизм, неврологію, був спеціалістом по дзюдо. Його метод показан для відновлення природної грації і свободи рухів, яку мають малі діти. Техніки Фельденкрайза – це робота з патернами мязових рухів, допомагаючі людині знайти найбільш ефективний спосіб рухів і усунути непотрібні мязові напруження та неефективні патерни, котрі увійшли у звичку протягом багатьох років.
Фельденкрайз вказує, що необхідно прийняти велику відповідальність за себе, зрозуміти, як діє тіло, навчитися жити відповідно своїй природній конституції та здібностям. Кожна дія включає мязову діяльність. Фельденкрайз підкреслював необхідність навчитися розслаблятися і знаходити відповідний ритм, щоб подолати дурні звички у користуванні тілом. Люди повинні звільнитися, грати, експериментувати з рухами, щоб навчитися чомусь новому; але поки вони знаходяться під тиском, у напруженні, у поспіху – вони можуть лише повторювати старі патерни. Вправи Фельденкрайза зазвичай розбивають начебто просту діяльність на ряд повязаних дії, щоб виявити старий патерн і розвити новий, більш ефективний спосіб виконання тієї ж діяльності.
Будь-яка діяльність людини проходить три стадії. Перша – природний спосіб. Далі індивідуальна стадія, на якій багато людей розвивають власний, особливий і особистий спосіб виконання дій, які проявляються природно. Нарешті, наступає третя стадія метода, на котрій дія виконується відповідно до системи чи особливим методом, і перестає бути природною.
Засвоєний систематичний метод має перевагу в ефективності і можливість розвитку високого рівня виконання. За Фельденкрайзом, переважання формального навчання у нашій цивілізації веде до переваги професіоналізму у тих областях, котрі були природними у всі часи історії людства. Тому мета роботи Фельденкрайза полягає в тому, щоб створити в тілі здатність рухатися з мінімумом зусиль і максимумом ефективності, не через збільшення мускульної сили, а через збільшення розуміння того, як тіло працює.
Врівноважуючи роботу кори і зменшуючи рівень збудження, Фельденкрайз виявив, що ми можемо досягнути надзвичайно розширеної свідомості і стаємо здатними пробувати нові поєднання рухів, котрі були неможливі коли звязки між корою і мускулатурою були замкнуті обмежуючими патернами. [8; c 335-336]
2. Практична частина
Біоенергетичний аналіз Лоуена
На А.Лоуена великий вплив мав В.Райх, у якого він був учнем. Біоенергетика бере свій початок у запропонованій Райхом системі органотерапії, якою Лоуен займався у 1945 – 1953 роках, і безпосередньо повязана з нею. У 1953 році він став одним із засновників Інституту біоенергетичного аналізу. Протягом ряду років Лоуен керував семінарами у Каліфорнії, читав лекції, вів групи і семінари в Америці та Європі. Він є автором декількох книг, найбільш відомі з них – Фізична динаміка структури характеру, Біоенергетика тощо.
Лоуен врахував помилки Райха і застосовував більш прийнятні терміни: біоенергія замість оргона (котрий сприймався науковою спільнотою негативно), тому його робота зустрічала менше опору. Біоенергетика в США розповсюджена більше, ніж метод Райха.
Основна увага в тілесно-орієнтованії техніці Лоуена приділяється дослідженню функції тіла в їх відношеннях до психіки. За думкою Лоуена, особистість і характер відображаються у фізичнії будові, неврози проявляються у тілесному вигляді – у будові тіла і рухах. Основою біоенергетичного аналізу є положення про те, що відчуття, корті зазнає людина від власного тіла і які проявляються у рухах, служать джерелом для розуміння емоціонального стану. Рухи роздивляться з точки зору основних фізичних законів. Єдина енергія, заключна у тілі, проявляється і у психічних феноменах, і у рухах. Ця енергія і є біоенергією. Метою біоенерготерапії є воззєднання свідомості і тіла, для чого необхідно звільнитися від перешкод, які заважають спонтанному звільненню тіла від напруження. [10;c67-69]
Нижче наведені основні техніки і вправи біоенергетичного аналізу Лоуена.
Техніка 1 Діагностика блоків
Пацієнт вкладається на кушетку на спину:
1. Його дихання – чи дихають груди, живіт, чи входить його дихання у таз;
2. Наскільки грудна клітина піддається натискуванню;
3. Наскільки людина здатна свідомо дихати животом (терапевт кладе свою руку на живіт пацієнта і просить, щоб той подихав під руку);
4. Промацуються груди та живіт – визначається ступінь болісності чи відчуття лоскоти, наскільки живіт відпущен тощо.
5. Інтенсивно промацуються стегна – визначається ступінь болісності чи відчуття лоскоти. Визначається ступінь напруження мяза чи його желеподібність. І напружений, і желеподібний мяз є блокованими для проходження енергії;
6. Аналіз блокування сідничних мязів (техніка така ж);
7. Аналіз напруження мязів задньої частини шиї. Важливо перевірити напруження паравертебральних мязів шийного відділу хребта, особливо у місті зєднання шиї з черепом.
8. Горлові затиски. Вони виявляються у тихому, високому голосу, частому відчутті кому у горлі, судомах горла при хвилюванні, частій нудоті при труднощах ініціації блювання за допомогою кореневоязикового рефлексу.
9. Діагностика напруження колового мяза рота. При звичному хронічному напруженні цих мязів це напруження не усвідомлюється. При пальпації верхня і нижня губи напружені, губи щільно замкнені, є специфічні колові зморшки навколо рота;
10. Діагностика напруження жувальних мязів проводиться як описано у пункті 4;
11. Діагностика напруження колових мязів очей. Наявність радиальних зморшок, неживий погляд, відсутність сліз при плачі – ознаки очного блоку.
12. Аналіз блокування таза – рухи тазу вперед-назад при диханні, входження дихання у таз тощо. Пропонується наступна вправа: встати, злегка зігнувши коліна, стопи паралельні на відстані 25 сантиметрів. Потрібно відставити таз назад якомога далі, ще трохи згинаючи ноги у колінах, і робити рухи, імітуючи звільнення кишечника. У цьому випадку розслабляються мязи тазового дна. Потім мязи тазового дна скорочуються. Людина може не відчувати різницю між скороченнями і розслабленнями мязів тазового дна, і це – ознака напруження цих мязів. Багато людей при виконанні цієї вправи відчувають незручність – страх осоромитися. Або людина починає відчувати, що лише свідоме зусилля звільняє мязи тазового дна, які потім самовільно скорочуються. Генезис напруження мязів тазового дна повязан або з раннім приученням до чистоти, або з ранніми мастурбаційними заборонами, або може відноситися до мастурбаційних заборон пубертатного періоду. [ 13; c 661-662]
Нижче наведен ряд вправ, виконання котрих дає можливість людині усвідомити і напруження мязів, і те, як це напруження обмежує дихання.
Техніка 2 Заземлення
Вправа 1. Випускання живота
Поставте стопи паралельно на відстані 25 сантиметрів. Легко зігніть коліна. Не відриваючи пяток від полу. Нахиліться вперед так, щоб вага тіла опинилася на пятках ніг. А тепер слід якомога більше випустити живіт. Дихання вільне, ротом. Мета вправи – відчуття напруження у нижній частині тіла.
Вправа 2. Лук
Стопи на відстані приблизно 45 сантиметрів одна від одної, трохи розвернуті всередину. Покладіть зжаті в кулаку долоні на область крижів, великі пальці спрямовані вверх. Зігніть коліна так сильно, як можете, не відриваючи пяток від полу. Прогнутися назад, спираючись на кулаки. Вага тіла на пальцях ніг. Лінія, поєднуюча центр стопи, середину стегна і центр плеча, зігнута, як лук. У цьому випадку звільняється живіт. Якщо є хронічне напруження мяза, то людина, по-перше, не зможе виконати вправу вірно, а по-друге, відчує це хронічне напруження як біль і дискомфорт у тілі, перешкоджаючий виконанню цієї вправи.
Вправа 3.
Займіть вихідне положення – стопи паралельні, легко зігніть коліна, таз розслаблений і злегка відведен назад. Дозвольте верхній частині тіла, не зігнувшись, нахилитися вперед, поки не відчуєте вагу тіла на передній частині стопи. Вам може здатися, що ви зараз впадете, обличчям вперед, але якщо ви насправді втратите рівновагу, достатньо зробити крок вперед. Рівновага не втратиться, якщо ваша голова знаходиться на одній лінії з тілом. Підійміть голову так, щоб ви змогли дивитися прямо перед собою, щоб врівноважити центр тяжіння тіла, уявіть собі , що ви несете на голові корзину. Зараз з піднятою головою дозвольте вашим грудям стати запалими, а животу розширитися так, щоб ваше дихання було повним і глибоким. Дозвольте землі підтримувати вас. Спочатку така поза може здаватися незручною. Вона навіть може викликати біль в міру того, як напруженні мязи розтягуються. Поступово біль мине. ЇЇ можна легко перенести, особливо якщо ви дуже бажаєте, щоб життєва енергія вільно рухалась у вашому тілі. [9; c 73-74]
Вправа 4.
Під час ходіння намагайтеся усвідомлено відчувати, як ваші стопи торкаються землі при кожному кроці. З цією метою ходіть дуже повільно, дозволяючи вазі тіла переноситися почергово на кожну зі стоп. Розслабте плечі і звертайте увагу на те, щоб не стримувати подих і не блокувати коленні суглоби. Чи відчувайте ви сходження центра тяжіння свого тіла? Відчуваєте контакт з землею? Відчуваєте ви себе у безпеці, більш розслабленими? Такий спосіб ходіння може спочатку здатися дивним. Якщо це так, то ви повинні усвідомити, що під тиском сучасного життя ви втратили природну грацію свого тіла. Спочатку ходіть повільно, щоб розвити чуттєвість у ногах і стопах. Коли ви станете краще відчувати землю, можете змінювати ритм кроків в залежності від вашого настрою. Чи відчуваєте ви в результаті цієї вправи покращення контакту зі своїм тілом? Чи рідше ви поринаєте у свої думки під час ходіння? Чи відчуваєте ви себе розслабленими і вільними?
Вправа 5.
Встаньте рівно, стопи паралельні на відстані приблизно 45 сантиметрів одна від одної. Нахилитись вперед, достаньте кінчиками пальців обох рук до пола, згинаючи коліна настільки, наскільки це необхідно. Основна вага тіла – на подушки стоп, а не на пальці і пятки. Торкаючись полу пальцями рук, поступово розпряміть коліна. Але не блокуйте їх. Дихайте вільно і глибоко. Можливо ви відчуєте, що ваші ноги почнуть тремтіти. Це значить, що через них починають пропливати хвилі збудження. Якщо тремтіння не виникає, значить, ви занадто напружені. У цьому випадку можна спровокувати тремтіння, поступово згибаючи і розпрямляючи ноги. Ці рухи повинні бути мінімальні, їх мета – розслаблення колінних суглобів. Вправа повинна виконуватись протягом не менш 25 дихальних циклів чи поки не виникне тремтіння у ногах. Ви можете помітити, що ваше дихання стає глибшим і спокійнішим. Коли повернетесь у позу стоячи, залишить коліна трохи зігнутими, стопи паралельними, а центр тяжіння зміщеним вперед. Ваші ноги можуть все ще тремтіти, що буде свідчити про їх життєвість. Відчуваєте ви зараз свої ноги краще? Чи відчуваєте ви себе більш розслабленими?
Техніка 3. Зняття блоків з мязів тазу
Вправа 1 Рухи тазом
Допомагає усвідомити напруження у тазі та нижній частині спини. Лягайте на спину. Ноги зігнуті у колінах, стопи стоять на ковдрі. На вдиху таз іде назад, сідниці при цьому більше спираються у ковдру, живіт максимально випускається. Потім видих, який супроводжується рухом тазу доверху (таз дещо припідіймається), при цьому стопи легко тиснуть на ковдру. Вправа повторюється протягом 15 – 20 дихальних рухів. Дихання вільне, ротом. Важливо, щоб в цій вправі дихання було черевне і йшло у таз; дихальні рухи і рухи тазу повинні бути скоординовані, а сідниці розслаблені. Якщо стопи втрачають відчуття контакту з ковдрою, то таз не вільний у своїх рухах. Якщо є напруження у нижній частині тіла, то люди підштовхують свій таз вверх замість того, щоб дозволити йому вільно коливатися у кульшових суглобах. У цьому випадку таз виноситься вверх напруженими мязами живота і напруженими сідницями. Таке вимушене рухання тазу блокує його спонтанні рухи і редуцірує сексуальний досвід. [7; c 44]
Висновок
Тілесно-орієнтованоа психотерапія є одним з основних напрямків сучасної практичної психології. Більшість відомих тілесно-орієнтованих психотехнік зявились і розвивались поза групового направлення в психотерапії, однак частіше всього вони використовуються як раз у групових формах.
У класичних підходах тілесно-орієнтованої психотерапії є ряд важливих понять, які мають базове значення: енергія, мязова броня, грунт під ногами тощо.
В тілесно-орієнтованої психотерапії є свої психотерапевтичні процедури, які впливають на дихання і сприяють розумінню тілесного стану і напружених поз, а також рухові вправи, працюючі з фізичним контактом між учасниками групи. Більшість груп тілесно-орієнтованої психотерапії включають фізичний контакт і групову взаємодію. Рухові вправи сприяють поверненню учасників до примітивного емоційного стану, до своєї первинної природи. Одні вправи призначені допомогти забезпечити доступ до заблокованих емоцій гніву, люті, інші допомагають кожному учаснику звільнити емоції.
На основі вправ керівник і члени групи роблять висновки про броню характеру кожного учасника, блоках спонтанної течії енергії, і роблять аналіз, співвідносячи тілесний стан з психологічними проблемами. В тілесно-орієнтованих психотехніках вважається, що звільнення негативних афектів може призводить до позитивних особистісних змін.
Найбільш відомими школами тілесно-орієнтованої психотерапії є характерологічний аналіз Вільгельма Райха, структурна інтеграція (рольфінг), первинна терапія Янова, метод Александера, метод Фльденкрайза, біоенергетичний аналіз Лоуена.
Література
1. Александер Ф. Психосоматическая медицина М; 2000г.
2. Аммон Г. Психосоматическая терапия СПб; Речь, 2000 г.
3. Баскаков В. Хрестоматия по телесно–ориентированной психотерапии и психотехнике М; 1997 г
4. Белогородский Л.С., Сандомирский М.Е. Телесно–ориентированная психотерапия: общий обзор и история метода. М. 2000
5. Головин С.Ю. Словарь психолог-практика М; 2001г.
6. Еникеев М.И. Энциклопедия. Психология. М; 2002г.
7. Исурина Г.Л. Групповые методы психотерапии и психокоррекции Л; 1983 г.
8. Карвасарский Б. Психотерапевтическая энциклопедия СПб; 1998 г.
9. Киселева Л. Телесно–ориентированная психотерапия: теория и практика Спб; 2000г.
10. Лоуен А. Физическая динамика структуры характера М; 1999 г.
11. Лоуен А. Биоенергетика. Терапия, которая работает с телом. СПб; Речь, 2000г.
12. Лоуен А. Психология тела. Телесно–ориентированный биоенергетический психоанализ М; 1997г.
13. Малкина-Пых И.Г. Психосоматика: Справочник практическтго психолога М;. 2005г.
14. Никитин В.Ю. Психология тела М; 1998г.
15. Рудестам К. Групповая психотерапия СПб; 1998г.
16. Русь В.М. Руководство по телесно–ориентированной психотерапии СПб; 2000г.
17. Семенова Н.Д. Телесно–ориентированные методы в психотерапии М;. 1995
18. Сергеева Л.С. Телесно–ориентированная психотерапия: Хрестоматия СПб; 2000г.
19. Соловьева С.Л. Справочник практического психолога: Психотерапия М; 2005г.
20. Таланов В.Л. Справочник практического психолога М; 2006г.
21. http://www.chat.ru/~bodywork (Телесные психотехники. Body work in Russia.)