Токсиканти в ґрунтах
СОДЕРЖАНИЕ: Аналіз проблеми захисту середовища існування людини від подальшої денатурації та виснаження. Характеристика сучасних технологій збирання та утилізації побутового сміття. Санітарна охорона ґрунту як засіб запобігання забрудненню навколишнього середовища.Доповідь
на тему: «Токсиканти в ґрунтах»
Проблема захисту середовища існування людини від подальшої денатурації та виснаження набуває глобального характеру і стає проблемою віку, від своєчасного і радикального вирішення якої залежить життя та здоровя не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь. Наш час характеризується зростанням надходження в навколишнє середовище різних забруднень, починаючи з побутових та промислових викидів і закінчуючи пестицидами.
В індустріально розвинутих країнах природне середовище настільки перевантажене відходами промислового виробництва і побутовими викидами, що воно не в змозі їх повністю знешкодити. Багато речовин (пластмаси, метали, скло, окремі пестицидні сполуки) не розкладаються або розкладаються дуже повільно, тому створюється загроза порушення екологічних звязків у природі. Основними джерелами забруднення у містах є викиди фабрик і заводів, побутові відходи, у сільській місцевості – накопичення гною, хімічні засоби захисту рослин та добрива. Основними “постачальниками” екотоксикантів в Україні були гірничодобувні підприємства, промислово-територіальні, енергетичні, аграрно-промислові комплекси, промислово-міські агломерації.
Забруднення токсикантами довкілля зрештою впливало на біообєкти (при диханні, транскутанному впливові на шкіру і з питною водою) та продукти харчування. В “Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища” за 1993 р. серед основних чинників антропогенного впливу називалися феноли, ціаніди, хлориди, сульфати, нітрати і нітрити, пестициди, радіонукліди, синтетичні поверхнево активні речовини, нафтопродукти. Інтенсивне забруднення середовища життя зумовило створення у деяких державах спеціальних органів з охорони навколишнього середовища. Але, враховуючи глобальний характер поширення токсичних речовин та інших патогенних агентів через атмосферне повітря, воду річок, морів та океанів, створювані органи не можуть ефективно виконувати свої функції. Видобування корисних копалин призвело до руйнації 226 тис. га господарських земель України (близько 1% усієї площі республіки), проте щорічно відбувається відчуження майже 100 тис. га під нові обєкти забудови. Тільки 1-2% природних мінеральних ресурсів використовується для виробництва продукції, 98% - втрачається, накопичуючись у природному середовищі у вигляді відходів, причому кожні 12-15 років кількість відходів подвоюється. Близько 4-5% території країни втрачено після чорнобильської аварії внаслідок радіаційного забруднення земель, більшою частиною наших лісів користуватися не можна. Крім того, 20% населення України проживає в зоні функціонування ЛЕП, тобто санітарно-недопустимого електромагнітного навантаження (близько 2% території). Величезних збитків завдали господарству України необґрунтовані меліоративні заходи на півночі та півдні. Гігантські темпи індустріалізації, хімізації та урбанізації з одночасним розвитком стресових ситуацій від соціальних струсів призвели до того, що протягом останнього десятиріччя стан здоровя жителів України став катастрофічно погіршуватися, оскільки він нерозривно повязаний з порушеннями екологічної рівноваги та деградації довкілля, а адаптація людини та всього живого має певні межі й потребує набагато більшого часу, ніж час антропогенних змін навколишнього середовища. Під серйозною загрозою – генофонд нації. За повідомленнями статистичних органів, з 1992 р. рівень смертності населення в Україні перевищує рівень народжуваності. У містах і селищах міського типу України щороку утворюється близько 40 млн. м3 сміття, яке вивозять на 770 звалищ. З них майже 80% експлуатуються без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну.
На всіх 4-х діючих в Україні сміттєспалювальних заводах технологічне обладнання не відповідає сучасним екологічним вимогам. Сільські поселення взагалі поки що не забезпечуються послугами з видалення сміття. Актуальними заходами згідно з прийнятою в Україні політикою є впровадження сучасних технологій збирання побутового сміття з відбором цінних компонентів, а також промислових технологій його утилізації на обладнанні вітчизняного виробництва.
Загальна маса відходів, що утворюються в Україні, в розрахунку на одного мешканця, орієнтовно перевищує середньоєвропейську величину у 4-5 разів, головним чином через багаторічну енергетично-сировинну спеціалізацію а також низький технологічний рівень промисловості України. Обсяг утворення промислових відходів (включно з гірничодобувною галуззю) у 1996 р. тут становив 700-720 млн. т, або приблизно 14 т на одного мешканця держави. Загальна маса накопичення на території України відходів вже перевищила 25 млрд. т. Проте в 90-х роках простежується стійка тенденція до зниження обсягу використання відходів (щорічно в середньому на 20%). Тобто темпи накопичення відходів істотно не знижуються, незважаючи на скорочення обсягів виробництва. Окрему групу відходів складають промислові відходи підприємств оборонної галузі, серед яких частка небезпечних відходів є найбільшою.
На даний час за програмою Тасіс розробляється проект регіонального управління такими виходами, стратегія якого передбачає: мінімізацію утворення внутрішньо цехових та позацехових відходів підприємства на місці їх виникнення; максимізацію використання (рецикляції) відходів, які все ж таки утворилися на підприємстві; екологічно безпечну одробку та видалення тієї частки відходів, які неможливо використати (розміщення на полігонах, спалювання тощо). Важливими заходами є розділення відходів за їх властивостями, наближення місць обробки і рецикляції до місць їх утворення з метою зменшення перевезень, уникнення переведення твердих відходів у рідину. Визначена генеральна мета розвязання проблеми промислових відходів полягає у створенні екологічно безпечних, ресурсозберігаючих, маловідходних виробництв і територіально-виробничих, маловідходних виробництв і територіально-виробничих комплексів різного рівня (промвузол, місто, район тощо), де відходи одних виробництв повністю чи частково будуть сировиною для інших, тобто каскадної схеми виробництв. Однією з важливих ланок у запобіганні забрудненню навколишнього середовища є санітарна охорона ґрунту. Донедавна санітарна охорона ґрунту зводилась в основному до заходів зі збирання, вивозу, утилізації та знешкодження твердих та рідких нечистот і відходів господарсько-промислової та побутової природи. Розвиток промисловості, транспорту, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва зумовили появу інших, якісно відмінних від попередніх, джерел забруднення ґрунту, а також інших обєктів навколишнього середовища (атмосферного повітря, водних джерел тощо).
Протягом останніх років у нашій країні та за її межами деякою мірою вивчені процеси забруднення ґрунту пестицидами, промисловими відходами та викидами, патогенними мікроорганізмами, отримано чимало важливих даних. Ситуація із забрудненням територій погіршилася після Чорнобильської катастрофи 1986 р. Радіонуклідами в Україні забруднено понад 4,0 млн. га земель, у тому числі 3,1 млн. га ріллі. З використання вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. га ріллі. Унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від радіоактивного забруднення постраждали територія і люди багатьох областей України, але особливо це відчутно в Київській, Житомирській, Чернігівській, Черкаській, Рівненській, Вінницькій, Волинській областях. Усього було викинуто понад 50 МКі радіоактивності, що становить приблизно(за оцінками МАГАТЕ) 3,5% кількості радіонуклідів у реакторі на час аварії. Тепер основний внесок у радіоактивне забруднення мають цезій-137 і цезій-134. Загальна площа територій України з рівнем забруднення цезієм-137 від 1 до 5 Кі/км2 перевищує 3316 тис. га, від 5 до 15 Кі/км2 становлять 235 тис. га, від 15 до 40 Кі/км2 – 74 тис. га, понад 40 Кі/км2 – 68 тис. га. На цих територіях проживає 1480,4 тис. мешканців, у тому числі: на територіях з рівнем від 1 до 5 Кі/км2 – 1227,3 тис., від 5 до 15 Кі/км2 – 204,2 тис., від 15 до 40 Кі/км2 – 29,7 тис., понад 40 Кі/км2 – 19,2 тис. У 150 населених пунктах середня щільність цезію в ґрунтах перевищує 5 Кі/км2, серед них у 22-15 Кі/км2. Високий рівень забруднення стронцієм-90 (понад 3 Кі/км2) та плутонієм-239 (понад 0,1 Кі/км2) зафіксовано, в основному, в межах 30-кілометрової зони ЧАЕС, хоча є відомості про окремі “плями” цих радіонуклідів і за її межами.
Так, широка хімізація сільського господарства вже призвела до значного забруднення ґрунту низкою пестицидних препаратів у навколишньому середовищі. Це насамперед стосується хлорорганічних сполук (ДДТ, ГХЦГ та ін.) металовмісних пестицидів.
Ґрунти є основним чинником збереження та кумуляції в природі стійких у навколишньому середовищі токсичних сполук. Останні можуть брати участь у кругообігу речовин у природі, надходячи з ґрунту в рослини, підземні води, відкриті водоймища, а з рибою, водою та рослинами – до організму тварин і людей. Перехід тваринництва на промислову основу, розвиток промисловості, яка базується на продукції сільськогосподарського виробництва, зумовили виникнення нової проблеми, а саме – вивезення відходів, відведення стічних вод та їх знешкодження. Присутність в угноєному ґрунті здатних до розмноження мікроорганізмів може бути шкідливою для людини. Бактеріальні, паразитарні та вірусні захворювання можуть виникати і поширюватися внаслідок стікання або просочування рідкого гною, побутових стічних вод на поверхню води або фільтрації їх у водні пласти. Через ґрунт можуть поширюватися збудники холери, сальмонельозу, бактеріальної дизентерії та амебіазу, черевного тифу, паратифу, деякі зоонози, такі, як сибірка, лептоспіроз, правець, ботулізм, збудники газової гангрени та ін.
З метою охорони поверхневих водних джерел побутові та промислові стічні води та їх осадки використовують у сільському господарстві для зрошення та удобрення культур. Уже накопичений деякий досвід у цій галузі свідчить, що такі заходи можна проводити тільки за умови дотримання низки суворих гігієнічних вимог. Промислові викиди в атмосферу також є суттєвим джерелом забруднення ґрунту токсичними речовинами. Навколо металургійних, хімічних та інших заводів виникають широкі зони (інколи до десятка кілометрів), ґрунт яких інтенсивно забруднюється важкими металами, сполуками сірки тощо.
Незадовільне збирання, вивезення та знешкодження рідких і твердих відходів господарської та промислової діяльності людини в кінцевому наслідку зумовлює появу штучних геохімічних провінцій, ґрунт яких значно забруднений хімічними речовинами.