Циклічні коливання економічного розвитку
СОДЕРЖАНИЕ: Поняття про економічний цикл, його фази. Циклічність як форма економічного розвитку, їх різновиди та відмінні особливості. Циклічність суспільного відтворення. Державна політика та методи впливу на циклічні коливання національної економіки, інструменти.Вступ
Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку XIX ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій навіть розвинутій країні та іншими факторами. А починаючи з 1825 p., циклічні коливання в економіці стали відбуватися постійно, через певний інтервал. Лише в XX ст. у розвинутих країнах заходу мали місце 12 циклічних криз.
З часу першої такої кризи в економічній теорії виникло близько 200 концепцій причин її появи та суті. Але ця проблема залишається нерозвязаною і сьогодні, хоч стає все більш актуальною, оскільки економічна криза вперше аа декілька останніх десятиріч вразила і народне господарство України. Звідси випливає основна мета теми – розкрити причини і типи циклічних коливань в економіці, суть і структуру самого циклу, а також зясувати основні фактори що визначають темпи економічного зростання. В ідеальній економіці реальний ВВП зростав би швидкими, сталими темпами. Рівень цін залишався б незмінним або ж зростав досить повільно. В результаті незначними були б інфляція та безробіття. Проте досвід наочно свідчить про те, що економічні умови ніколи не залишаються сталими. Економічне піднесення прокладає шлях до спаду. У роки спаду ВВП, зайнятість та реальні доходи населення падають, прибутки зменшуються, люди втрачають роботу. Невдовзі знову починається пожвавлення, яке може бути настільки сильним, що породить новий бум. Цей етап характеризується достатньою кількістю робочих місць та підвищенням життєвого рівня. Але за піднесенням настає новий спад економіки.
Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, який є характерною рисою ринкової економіки.
Звідси випливає і основна мета теми курсової роботи – розкрити причини і типи циклічних коливань в економіці, суть і структуру самого циклу, а також зясувати основні фактори, що визначають темпи економічного зростання.
При написанні цієї курсової роботи мною була використана економічна література вітчизняних і зарубіжних авторів, періодичні і статистичні видання.
1. Поняття про економічний цикл та його фази
Економічний цикл (цикл ділової активності) – це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.
Взагалі, термін економічний цикл означає слідуючі один за
одним підйоми і спади рівнів економічної активності протягом
декількох років. Окремі економічні цикли істотно відрізняються
один від одного по тривалості й інтенсивності. Проте усі вони
мають ті самі фази, що по-різному іменуються різними дослідниками.
Коротко охарактеризуємо кожну із фаз економічного циклу.
Ознаки економічної кризи:
— перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;
— значне скорочення обсягів виробництва;
— падіння цін;
— дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;
— біржовий крах і банкрутство підприємців;
— зростання безробіття;
— зниження рівня заробітної плати;
— спад рівня прибутку;
— масове знищення товарів, устаткування тощо;
— дезорганізація кредитної системи.
Депресія:
— застій виробництва;
— низький рівень цін;
— незначний обсяг торгівлі;
— невисока ставка позичкового відсотка;
— ліквідація товарного надлишку.
Пожвавлення:
— розширення обсягів виробництва до маштабів докризового рівня;
— зростання цін;
— підвищення прибутку;
— зростання зайнятості;
— пожвавлення торгівлі;
— посилення оптимістичних очікувань (сподівань).
Піднесення:
— перевищення максимального обсягу виробництва до-кризового рівня;
— швидке зростання зайнятості;
— підвищення заробітної плати й інших видів доходів;
— кредитна експансія;
— штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;
— розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.
Визначальною фазою економічного (промислового) циклу є криза. Кризою завершується один цикл і починається новий. Основними напрямами прояву економічної кризи є:
1. Перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них. Під час кризи значна частина товарів виявляється надлишковою й не може бути реалізованою. Проте перевиробництво не є абсолютним, а відносним, тобто надлишок товарів існує не щодо потреб суспільства, а щодо його платоспроможного попиту.
2. Різке падіння цін внаслідок перевищення пропозиції товарів над попитом на них.
3. Різке скорочення обсягів виробництва. Рушійним мотивом підприємництва є прибуток. Але під час кризи, коли ціни на товари падають, відбувається значне зниження норми прибутку. Звичайно. за таких умов підприємці не розширюють, а скорочують виробництво.
4. Масові банкрутства підприємств. Під час кризи, ЯК було показано, товари не реалізуються або реалізуються за низькими цінами; тому певна частина підприємців (особливо дрібних) виявляється неспроможною сплачувати свої боргові зобовязання й банкрутує.
5. Значне зростання безробіття й зниження заробітної плати.
6. Потрясіння кредитної системи. Промислова криза породжує грошово-кредитну кризу, що проявляється в різкому скороченні комерційного й банківського кредиту, масовому вилученні вкладів і банкрутстві банків, падінні курсу акцій та облігацій, підвищенні норми процента і т.д.
Криза змінюється депресією (тупцювання на місці), характерними рисами якої є:
1. Поступове зменшення товарного надлишку в результаті відновлення й реалізації товарів.
2. Призупинення різкого падіння цін.Під час депресії, особливо на початку, ціни ще продовжують знижуватися, але вже не так різко, як під час кризи, і в подальшому їх падіння припиняється.
3. Припинення спаду виробництва. Під час депресії обсяги виробництва дещо збільшуються, але ще не досягають до кризового рівня.
4 Падіння позичкового процента. Маса грошових капіталів, що не знаходить застосування в промисловості й торгівлі, стікається до банків, в результаті чого пропозиція капіталів зростає. що веде до зниження норми процента.
Наступними фазами промислового циклу є пожвавлення й піднесення. Як пожвавлення, так і піднесення характеризуються зростанням виробництва. Різниця лише в тому, що під час пожвавлення відновлюється тільки той обсяг виробництва, який був досягнутий перед кризою, а під час піднесення обсяги виробництва перевершують докризовий рівень. Найбільш важливою з цих двох фаз є фаза піднесення, основними рисами якої є:
1. Швидке зростання виробництва.
2. Значне підвищення товарних цін.
3. Скорочення розмірів безробіття.
4. Підвищення заробітної плати.
5. Кредитна експансія, тобто розширення розмірів кредиту, що надається банками. Під час промислового піднесення попит на позичковий капітал починає обганяти пропозицію, що викликає зростання норми процента.
Також причинами циклічності можуть бути:
• технічні нововведення, які впливають на інвестиції та споживчі витрати, а відповідно на виробництво, зайнятість і рівень цін;
• політичні й випадкові події (наприклад, війни, «перебудова» в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);
• зміни в кредитно-грошовій політиці (коливання обсягів грошової маси);
• нестача національних інвестицій;
• зміни цін на нафту, газ та інші види сировини тощо.
В макроекономіці не існує цілісної теорії економічного циклу і економісти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Але більшість із них вважають, що рівень сукупних витрат (ВВП включає споживчі витрати (С), валові інвестиції (І), державні витрати (G) та чистий експорт (NX), тобто ВВП = С+І+G+NХ) безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. Чому саме зміни у рівні сукупних витрат спричиняють коливання економічної активності? Справа в тому, що в економіці, яка орієнтована головним чином на ринок, сектор фірм виробляє товари і надає послуги лише в тому випадку, коли їх можна вигідно продати, або, іншими словами, коли на них предявлено достатній сукупний попит. Якщо ж цей сукупний попит (або сукупні витрати) недостатній, то сектору фірм невигідно виробляти товари і послуги у великому обсязі і тому ВВП скорочується. При вищому рівні сукупних витрат сектор фірм, розширюючи обсяги виробництва, буде отримувати прибуток і, таким чином, ВВП зростатиме.
Окремі економічні цикли суттєво різняться між собою за тривалістю та інтенсивністю, проте всі вони складаються з одних і тих самих фаз.
При цьому циклічно змінюються обсяг випуску, рівні зайнятості, безробіття, інфляції, процентної ставки, обсяг грошової маси і т. п. Проте основними індикаторами фази циклу служать рівень зайнятості, рівень безробіття та обсяг випуску. Це повязане з тим, що динаміка рівнів інфляції і процентної ставки може бути різною в залежності від факторів, які спричинили спад.
Обсяги виробництва і зайнятості найсильніше реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, які виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого вжитку. В галузях, які випускають споживчі товари короткострокового використання, коливання зайнятості і випуску є значно меншими.
2. Циклічність як форма економічного розвитку
2.1 Суть та теоретичні основи циклічності
Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється спадом виробництва, розквіт – кризою і депресією. Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коливання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Це дає підстави розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку.
Неприпустимим є спрощений підхід до розвитку аналізу економічного циклу. Циклічність – це специфічна форма ринкової економіки. У звязку з цим економічна криза несе на собі як руйнівну, так і конструктивну функцію.
Криза є необхідною ланкою економічного оновлення, інструментом формування нової, вищої (порівняно з попереднім розвитком) системи структурних звязків, однією з найважливіших умов самоудосконалення господарського механізму.
У теорії економічного циклу важливе місце займає проблема економічної рівноваги.
Рівновага й економічна криза – діалектичне взаємоповязані протилежності, які не існують відокремлено одна від одної.
Будь-який розвиток, у тому числі економічний, завжди виступає як органічна єдність перервного і безперервного. Відповідно до цього й економічна рівновага є невідємним атрибутом циклічності, тим, без чого; циклічний розвиток, як і розвиток взагалі, неможливий.
За своїм змістом поняття «економічна рівновага» є досить простим. Воно відображає такий стан економіки, за якого досягаються стійке врівноваження взаємодіючих структур, що протистоять одна одній, їхнє взаємне збалансування. Важливо підкреслити, що йдеться про врівноваження економічної системи з допомогою саморегуляторів ринкового механізму. Рівновага відбиває внутрішній стан самовпорядковуваної ринкової системи. За визначенням американського вченого П. Самуельсона, рівновага – це такий стан економіки, який зберігає здатність до саморегулювання. Мається на увазі, що будь-які відхилення економічної системи від збалансованого стану, які виникають під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, автоматично викликають до дії сили, що прагнуть відновити порушені структурні звязки.
Автоматичним механізмом самоналагодження економічних звязків є механізм досконалої (не обтяженої монополізмом) конкуренції. В цьому розумінні економічна рівновага розглядається як конкурентноринкова економічна рівновага. Умовами її формування є такі:
по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних субєктів;
по-друге, можливість еластичного використання чинників виробництва і вільне ціноутворення;
по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності;
по-четверте, наявність розвиненої ринкової інфраструктури.
Система економічної рівноваги багаторівнева за своїм змістом. В економічній теорії розрізняють рівновагу обміну, виробництва, розподілу і споживання. В своїй сукупності ці підструктури формують загальну систему економічної рівноваги пронесу відтворення, головною умовою формування якого є досягнення збалансованості між матеріально уречевленими ланками виробництва – виробництвом засобів виробництва і. предметів споживання, сферою послуг та інформатики, з одного боку, і вартісними частками одержаного продукту – вартістю використаних у виробничому процесі засобів виробництва, оплати праці та отриманого прибутку – з іншого.
Слід звернути увагу на необхідність визначення умов економічної рівноваги з позицій функціонування світового ринку.
Стійкість економічної рівноваги визначається широтою ринку. У звязку з цим слід ураховувати процеси інтенсивного поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації відтворювального циклу, що нині активно розвиваються як на світовому, так і на регіональному рівнях. Вони передбачають відповідну рівновагу не тільки міжгалузевої структури товарного обміну, а й взаємну збалансованість економічних ресурсів – основних чинників виробництва. Стан економічної рівноваги не є статичним. Його структурні звязки динамічні, вони постійно наповнюються новим змістом, розвиваються. Крім того, ринкова рівновага є завжди відносною, перервною.
Отже, економічний розвиток може бути поданий як циклічний рух від рівноваги, що склалася, до її порушення і далі до формування нової рівноваги на більш високому рівні – рівноваги більш високого порядку.
У теорії циклічності рівновага розглядається як вихідний стан економічної динаміки. При цьому враховується, що у тих випадках, коли структурні порушення відтворювальних звязків досягають критичної величини, стан рівноваги відновлюється стрибкоподібне – через економічні кризи. Вони виконують функцію специфічного інструментарію насильницького подолання диспропорцій, що виникли, і відновлення порушеної рівноваги. Це, однак, не дає підстав стверджувати, що циклічність економічного розвитку неминуче містить кризи як невідємний структурний елемент. Порушена рівновага процесу відтворення може відновлюватися й еволюційно – без яскраво виражених кризових спадів. Рівноваги можна досягти і за допомогою активного застосування засобів антициклічної політики. Водночас можливість вирівнювання на інституціональній основі трендової кривої економічного зростання не свідчить про повне усунення чинників циклічності. Одним з найпринциповіших положень теорії циклічного розвитку є розуміння того, що дія цих чинників обєктивна і що вони обовязково мають враховуватись в економічній політиці. Інакше кажучи, обєктивна зумовленість циклічності ринкової економіки визначає неминучість наповнення здійснюваної як на мікро-, так і на макрорівнях управління економічної політики антициклічним змістом. З урахуванням цього слід подолати існуючі спрощені уявлення про те, що циклічність – властивість лише пройденого етапу розвитку економіки. Розвиток економічних процесів завжди і на всіх рівнях є дискретним (перервним). Він органічно поєднує відмираючи старі виробничі структури і нові тенденції статики і динаміки, тиску та експансії, депресії та піднесення, що зароджуються.
Щоб зрозуміти на чому ґрунтується циклічність розвитку економіки, які чинники породжують цей процес, слід розібратися у найзагальніших рисах класифікації економічних циклів.
Циклічність як обєктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або короткі (3–4 роки), середні (7–11 років) і великі економічні цикли (40–60 років). Типи циклів розрізняють також, виходячи з неоднозначності матеріальної основи їхнього розвитку і характеру впливу на економічні процеси. Крім того, специфічність різних типів економічних циклів не є абсолютною. Причинно-наслідкові звязки, що зумовлюють їхню дію, так само, як і їхні функції, багато в чому переплітаються. При цьому слід ураховувати і те, що в своєму розвитку різнорідні цикли накладаються один на одного, що також ускладнює їхню диференціацію.
2.2 Середні і короткі цикли
Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він повязував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж З роки і 4 місяці.
Малі (короткі) цикли повязані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.
Середні цикли, їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за імям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він повязував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8–10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені повязували з періодичністю оновлення основного капіталу.
До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який повязував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15–20 років.
У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв’язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними.
Спільні закономірності середніх та коротких циклів серед економічних циклів різних країн в різні роки:
1. Економічні цикли середньої тривалості, як правило, містять чотири фази, які ми вже розглядали на Рис. 1., що йдуть у своєму розвитку одна за одною. Це фаза кризи, фаза депресії, пожвавлення і піднесення. Визначальними у ціх фазах є криза і піднесення. Важливим є те, що перехід від однієї фази економічного циклу до іншої здійснюється автоматично – на основі ринкових саморегуляторів.
2. За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу. Вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності.
3. Матеріальною основою циклічності відтворбвального процесу цих циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва і насамперед їхньої найактивнішої частини – знарядь праці.
4. Циклічність, зумовлена оновленням основних виробничих фондів, не обов’язково призводить до кризового спаду виробництва. У принциповому плані економіка утримує в собі можливості запобігання циклічним спадам.
2.3 Довгі хвилі в економіці
Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими – економістами ще у другій половині XIX ст.
Довгі хвилі (великі цикли) повязані зі зміною базових технологій, джерел енергії та обєктів інфраструктури.
У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку – низхідну і висхідну хвилі, або фази.
Низхідна фаза великого циклу – період зміни базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства – триває 20–25 років. Упродовж цієї фази відбуваються економічні кризи малих і середніх циклів, що створюють підґрунтя для найвагоміших вкладень у технічне переоснащення. На цей час також припадає найбільше навантаження у вимірі перебудови економічної структури суспільства адекватно технологічному оновленню виробництва.
Висхідна фаза великого циклу – період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він триває від 25 до 30 років. Це період масового розповсюдження нових технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвестиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.
3. Циклічність суспільного відтворення
Суспільне відтворення, як з’ясовано у попередньому питанні, об’єктивно включає формування таких структурних пропорцій (у виробництві, розподілі, обміні і споживанні), які забезпечують економічну рівновагу і пропорційність суспільного виробництва. Проте об’єктивна необхідність у економічній рівновазі не означає, що остання, виникнувши. Залишається не змінною і не порушується. Закономірністю є рух від однієї економічної рівноваги до іншої через порушення першої і формування нової. Тобто, економічна рівновага дискретна, а економічний розвиток є циклічним. Нова рівновага – це рівновага більш складного порядку. Отже, циклічний характер суспільного відтворення виражає його динаміку.
Циклічність суспільного відтворення – складна теоретична проблема. Її складовим є дослідження видів циклів, їх структури, механізму проходження, функціонального значення окремих фаз тощо.
Слід наголосити також на тому, що цикл є об’єктом економічної політики держави. Тому теорія циклів має на меті запропонувати необхідні варіанти рецептів для макроекономічного регулювання, а також для діяльності окремих фірм.
Циклічність суспільного відтворення виглядає як періодичне коливання ділової активності, піднесення і спаду виробництва, коливання зайнятості і цін. В період порушення економічної рівноваги значно загострюється економічні та соціальні протиріччя.
Порушення економічної рівноваги і досягнення нової може відбуватися еволюційно і стрибкоподібно. Перший випадок характеризується відсутністю глибокого кризового падіння виробництва, другий – відзначається наявністю гострих економічних криз, руйнівними диспропорціями економіки.
Важливо подолати спрощене розуміння циклічності як лише риси капіталістичного відтворення. Циклічність – це закономірністьекономічного розвитку. Існують об’єктивні основи загальності принципу циклічності. Вони кореняться в розвиткові матеріальних умов виробництва, у взаємодії еволюційних і революційних форм пргресу продуктивних сил. Інші річ, що загальні принципи циклічності регулюються конкретно-історичними умовами. Тому, в залежності від цих умов. Циклічність суспільного виробництва приймає різноманітні прояви(види) і періодичність.
Окремі економічні цикли відрізняються один від одного тривалістю і інтенсивністю, відмінностями матеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками. З іншого боку, різноманітні цикли накладаються один на одного, взаємодією між собою, в зв’язку з чим їх функції переплітаються.
Економічні цикли мають профазну структуру. Кількість фаз залежить від циклу. Проте будь-який цикл має свій пік, коли ділова активність найвища, виробництво працює на повну потужність, і найнижчу точку падіння, коли ділова активність виробництва знижується до найнижчого рівня. В період між цими полюсами цикл проходить певні фази, ознаками яких є стан ділової активності, зниження чи зростання виробництва, повнота і ефективність використання ресурсів, інтенсивність науково-технічного прогресу. В обов’язковому ж порядку циклічність відтворення, як бачимо, передбачає низхідну і висхідну фази як фази руху до протилежних точок циклу.
4. Циклічні коливання в умовах перехідної економіки
Ситуація, в якій опинилась Україна після отримання нею незалежності в 1991 році, інакше як системною кризою не охарактеризуєш. Економічну кризу в Україні протягом 90-х років XX – початку XXI ст. не можна трактувати як кризу. перевиробництва. За своєю сутністю вона є системною трансформаційною кризою, тобто кризою, породженою трансформацією адміністративно-командної економіки в ринкову економіку. Ця затяжна криза супроводжувалася хронічним дефіцитом предметів виробничого призначення, значним порушенням, загальної ринкової рівноваги, величезною інфляцією.
Основні ознаки економічної кризи в Україні наприкінці XX – початку XXI cт.:
1. Різке зниження національного доходу, виробництва промислової продукції та продовольства. Так, за 1991–1993 pp. національний доход в Україні знизився на 42%, виробництво промислової продукції – на 42%, виробництво продовольства – на 47%. За 1997 р. ВВП скоротився на 3,2%; промислове виробництво – на 18%;
2. Стрімкі темпи інфляції. Індекс інфляції у 1993 р. перевищив 10000%, у 1998 р. досяг 120%; у 2000 р. становив 28%.
3. Різке зниження життєвого рівня населення. За різними оцінками, цей показник знизився приблизно у 6 разів.
4. Швидке зростання армії безробітних. Тільки офіційно зареєстрованих безробітних наприкінці 90-х років XX ст. було 0,5 млн., а приховане безробіття становило 40% від кількості працюючих.
5. Дефіцит державного бюджету. У відсотках ВВП він становить: 1992 р. – 3,8%; 1993 р. – 5,1; 1994 р. – 8,9; 1995 р. – 6,6; 1996 р. – 4,4; 1997 р. – 7,0; 1998 р. – 1,9%; за 1999 р. дефіцит державного бюджету досяг 1,4% ВВП.
6. Різка поляризація суспільства: швидке формування класу мафіозно-номенклатурної еліти, катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.
Про глибину структурних деформацій в Україні свідчать тривалість та глибина економічної кризи. За 10 років загалом спад виробництва досяг майже 60% від рівня 1990 p., a коефіцієнт використання виробничих потужностей не перевищував 30–40%. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Так у США в 1929–1933 pp. спад виробництва не перевищував 25%, в СРСР під час Другої світової війни спад промислового виробництва становив 30%.
Причини соціально-економічної кризи умовно можна поділити на три групи:
1. Причини, успадковані від колишнього СРСР:
- диспропорції між виробництвом та споживанням, нагромадженням та споживанням;
- загальний дефіцит матеріальних засобів виробництва та невиробничого призначення;
- дисбаланс між грошовими заощадженнями населення та їх товарним покриттям;
- розвал споживчого ринку та грошового обігу.
2. Причини, породжені непродуманими реформаторськими діями з часу проголошення незалежності України:
- значний розрив господарських звязків з пострадянськими країнами, що призвів до втрати багатьох традиційних ринків збуту продукції і значною мірою комплектуючих виробів;
- зниження інтересу до української продукції через високу собівартість.
3. Причини, зумовлені необхідністю трансформації існуючої економічної системи. Досвід інших країн свідчить, що таку трансформацію супроводжують кризові потрясіння.
Окрім звичайних процесів, які характерні для економічної кризи (зростання безробіття, спад виробництва, хвиля банкрутств), економіка країни опинилась під впливом специфічних кризових факторів, які ускладнювали проведення антикризової політики. Саме ці специфічні кризові фактори здебільшого обумовлюють перебіг економічної системної кризи в економіці України. З усіх специфічних факторів ми б виділили наступні:
1. Невідповідність співвідношення виробництва інвестиційних та споживчих благ. Під впливом економічної політики колишнього радянського уряду в економіці сформувалися деформована структура виробництва, процентне співвідношення питомої ваги груп «А» і «Б» було 70 і 30 відповідно, хоча для більшості країн з розвинутою ринковою економікою характерний обернений зв’язок.
2. Відсутність закінченого циклу виробництва більшості підприємств. Тільки 20% підприємств мали закінчений цикл виробництва, а інші були повязані з підприємствами колишнього Радянського Союзу, більшість цих звязків зберегти не вдалося. Розрив економічних зв’язків був обумовлений тим, що досі вони базувалися не на торговельно-економічній основі зацікавлених партнерів, а на суто технологічній основі.
3. Різке зростання тіньового сектору економіки. Якщо за розрахунками використання електроенергії в 1991 році обсяг тіньової економіки складав 33% до офіційного валового внутрішнього продукту, то через чотири роки цей показник піднявся до 106%, тобто показники офіційного ВВП і кількості продукції, яка виготовлена в тіньовій економіці, зрівнялася. Після цього ситуація не змінилася і зараз оцінюють частку тіньової економіки приблизно на тому ж самому рівні.
4. Використання здебільшого застарілих технологій та значне зношення основних фондів. При будівництві підприємств не завжди враховувалася економічна доцільність, використовувалися здебільшого енергомісткі технології.
5. Відсутність ринкового економічного мислення більшості людей та майже тотальна недовіра уряду. Реформи, які проходили на законодавчому рівні, не завжди знаходили підтримку у населення країни, що в свою чергу уповільнювало їх проходження і не давало очікуваного результату.
На жаль визначити всі специфічні фактори та причини виникнення кризи не вдалося визначити ще на самому її початку. Моделі переходу від командно-адміністративної системи господарювання до соціально-орієнтованої, які були вдалими для інших країн, виявилися непридатними для України. Тиск з боку міжнародних організацій і навязування стратегії реформ очікуваних результатів не дало. Формування вітчизняної наукової бази трансформації та визначення пріоритетів та напрямків проведення реформ крокувало разом, а іноді і не встигало за реформами. Хоча очевидно, що оптимальним є варіант здобуття максимально повної інформації – аналіз ситуації та прогнозування – проведення реформ.
Хоча криза і розпочалася 11 років тому, аналіз причин і наслідків є актуальним і необхідним сьогодні. Процес подальшого проведення реформ вимагає деталізації факторів, причин та умов виникнення кризи. Тобто необхідно визначити, що в фундаменті побудови ринкової економіки є міцним і надійним, а що є тільки тимчасовим явищем і потребує або укріплений і ремонту або взагалі повної заміни. Недосконалість знання того, звідки ми йдемо, може орієнтувати проведення економічної політики на усунення наслідків, а не викорінення причин.
5. Державна політика та методи впливу на циклічні коливання національної економіки
5.1 Державна політика в умовах короткових циклічних коливань
Економічний цикл теорія визначає як часовий лаг від початку однієї економічної кризи до наступної.
У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що мають найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У звязку з цим середні цикли не без підстави називають базисними.
Історія середніх економічних циклів бере початок з кризи перевиробництва, яка розгорнулася в 1825 p. y Великій Британії.
Цей цикл тривав 12 років і завершився кризою 1836 р. Через 11 років циклічна криза 1836 р. вразила економіку Великої Британії, США, Франції та Німеччини. Кризу 1857 р. вважають першою світовою циклічною кризою. Вона охопила абсолютну більшість капіталістичних країн. У наступний період майже всі кризи мали світовий характер. Це кризи 1866, 1873, 1882, 1900, 1907, 1913–1914, 1920–1921,1929–1933,1937–1938 років.
Після другої світової війни з різним ступенем інтенсивності розвивалися кризи в 1948–1949, 1953–1954, 1957–1958, 1960–1961, 1969–1970, 1974–1975, 1980–1982, 1991–1992 (в окремих країнах) роках.
Кожна з цих криз і відповідно економічний цикл індивідуальні та історично неповторні за своїми характеристиками. У звязку з цим їх не можна пояснити за допомогою якої-небудь однієї групи економічних чинників. Однак індивідуальність не виключає можливості виділення ряду спільних закономірностей, смисл яких зводиться ось до чого.
Економічні цикли середньої тривалості, як правило, містять чотири фази, що йдуть у своєму розвитку одна за одного. Це фази кризи, депресії, пожвавлення і піднесення. Визначальними у цих фазах є криза і піднесення. Тому дехто з учених розглядає структуру економічного циклу як таку, що поєднується лише цими двома фазами, що V принциповому плані не суперечить попередньому визначенню. Дуже важливо враховувати і те, що перехід від однієї фази економічного циклу до іншої здійснюється автоматично – на основі ринкових саморегуляторів.
За своїм змістом середні цикли – це економічні цикли процесу відтворення. Вони відбивають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності. Цим зумовлюється багатомірність циклічних коливань. її розвиток характеризують такі показники динаміки:
- валового внутрішнього продукту;
- промислового виробництва;
- зайнятості;
- завантаженості виробничих потужностей;
- реальних доходів населення.
Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності), а також інших показників, то характеризують економічну ефективність відтворювального циклу.
Матеріальною основою циклічності відтворювального процесу (середніх циклів) є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частин її – знарядь праці. У звязку з цим галузі, що виробляють засоби виробництва, виконують у механізмі циклічності системоутворюючу (базисну) функцію. В процесі циклічних коливань вони зазнають найбільшого навантаження.
Циклічність, зумовлена оновленням основних виробничих фондів, не обовязково призводить до кризового спаду виробництва. Самі по собі старіння та фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередніми причинами кризи. Негативні наслідки цих процесів можуть бути усунені засобами економічного регулювання. Йдеться про те, що у принциповому плані економіка утримує в собі можливості запобігання циклічним спадам. У звязку з цим слід розмежовувати матеріальну основу середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз, що виникають. Вони можуть бути різними за своїм змістом і тому потребують у кожному випадку спеціального визначення.
Найбільш складною і суперечливою фазою економічного циклу є криза. З одного боку, вона несе в собі величезну руйнівну силу – скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, неминучу політичну напруженість. Це, однак, не дає підстав стверджувати, начебто кожна криза – новий ступінь, що наближує економічну систему до неминучого краху. В цьому визначенні повністю ігнорується другий бік – конструктивна функція кризи, положення про те, що циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а – сама криза – дуже активною інтегральною частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона є водночас найважливішою ланкою, яка розчищає шлях для нового витка розвитку – прискорення технічного і технологічного оновлення виробництва, структурної перебудови економіки, підвищення ділової активності.
Ґрунтуючись на цьому, слід ураховувати наявність певних меж антициклічного регулювання економіки, брати до уваги, що таке регулювання має оптимальні межі. Виходячи з цього, деякі вчені-економісти вважають, що штучне переривання кризи є не завжди виправданим.
Умови сучасного розвитку характеризуються глибокими змінами структури економічного циклу і змісту його окремих фаз. Ці зміни повязані передусім з впливом на відтворювальні процеси досягнень науково-технічного прогресу, активним впровадженням у виробництво ресурсозберігаючих технологій, зростанням частки галузей, які виробляють товари широкого вжитку, а також сфери послуг, що менше піддаються циклічним коливанням.
На зміст циклічності дуже відчутний вплив має інтернаціоналізація відтворювальної структури, так само як і масштабне застосування в системі управління економікою новітніх засобів інформатики. Це, природно, розширює можливості здійснення як на макрорівні, так і на рівнях окремих корпорацій ефективної антициклічної політики.
Як наслідок цього в повоєнному розвитку економіки відбулися загальне скорочення тривалості фаз економічного циклу, деяке вирівнювання його трендової кривої та більш швидке досягнення стану структурної рівноваги.
На відміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою коротких циклів є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничними пунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших – відбуваються за їхньої відсутності.
5.2 Роль держави в регулюванні довгострокових циклів
Розробка теорії «довгих хвиль» була розпочата ще в XIX ст. Англійський економіст У.С. Джевонс висловив ідею про існування довгих економічних хвиль, обґрунтувавши її статистичне. Дослідження у цьому напрямі продовжили голландські дослідники Вольф та Гедерен. Вивченням довгих хвиль займалися також Афтальйон, М.І. Туган-Барановський, В. Парето та інші вчені. Однак найбільший внесок у розробку теорії довгих хвиль в економіці зробили Микола Кондратьев та Йозеф Шумпетер.
В основу теорії довгих хвиль покладено ідею про економічну рівновагу, її порушення і відновлення, що мають хвилеподібний характер. М. Кондратьев вважав, що для розвитку економіки характерними є хвилеподібні коливання різної тривалості і пов’язував їх з існуванням трьох видів економічної рівноваги.
Рівновазі першого порядку, за Кондратьєвим, відповідає «коротка хвиля» тривалістю 2–3 роки, рівновазі другого порядку – «середня хвиля» тривалістю 8–11 років, а рівновазі третього порядку – «довга хвиля» тривалістю в середньому 57 років.
М. Кондратьев узагальнив показники ринкової конюнктури (середнього рівня цін, процентної ставки, заробітної плати, виробництва чавуну, свинцю тощо), здійснивши багатофакторний аналіз економічного зростання. Він виділив три великі цикли з «хвилями піднесення», що характеризувалися поліпшенням ринкової конюнктури, та з «хвилями зниження», для яких притаманне погіршення ринкової конюнктури.
Оскільки, на думку М. Кондратьева, неможливо точно визначити роки перелому в розвитку великих циклів, він означив такі їхні межі:
I цикл:
1. Хвиля підвищення (з кінця 80-х – початку 90-х років XVIII ст. до 1810–1817 рр.).
2. Хвиля зниження (1810–1817 рр. до 1844–1855 pp.).
II цикл:
1. Хвиля підвищення (з 1844–1855 pp. до 1870–1875 pp.).
2. Хвиля зниження (з 1870–1875 pp. до 1890–1896 рр.).
III цикл:
1. Хвиля підвищення (з 1891–1896 pp. до 1914–1920 рр.).
2. Імовірна хвиля зниження третього циклу з періоду 1914–1920 рр.
На думку вченого, для «великих циклів» характерні такі закономірності:
– на початку «хвилі підвищення» відбуваються значні якісні зміни в економічному житті суспільства, здійснюються технічні відкриття та винаходи, які активізують науково-технічний прогрес, зумовлюють впровадження нових технологій, спричиняють бурхливий розвиток грошового обігу;
– велика кількість соціальних катаклізмів (війни, революції, масові страйки) припадає «на хвилі зниження»; їм властиві структурні кризи і депресія в сільському господарстві;
– «хвилі підвищення» сприяють скороченню тривалості криз та зменшенню їх глибини, стимулюють пожвавлення, економічне зростання, а «хвилі зниження», навпаки, збільшують тривалість і глибину криз та депресій, зменшують перспективи економічного зростання.
У теорії М. Кондратьева довготривалі цикли зумовлені внутрішніми чинниками економічного зростання. Матеріальною основою довгих хвиль є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Вчений зазначав, що інтенсивність науково-технічних відкриттів є функцією запитів економічної діяльності. Сам розвиток науки, як наголошував дослідник, є закономірним процесом економічної динаміки.
У структурі довгострокових циклів М. Кондратьев виділяв дві фази – висхідну та низхідну.
Водночас із просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві виникають і посилюються протидіючі тенденції. З часом їхня дія стає такою помітною, що розпочинається глибока криза, яка започатковує низхідну фазу великого циклу.
Період «великого піднесення» повязаний з масовим поширенням нових технологій і відповідно до цього зародженням та розвитком нових провідних галузей економіки. Це відкриває додаткові можливості для одержання прибутку, сприяє розширенню інвестиційного процесу.
Виробництво потребує залучення додаткової робочої сили, зростає заробітна плата. Водночас у міру просування економіки до верхньої точки великого циклу в господарстві починають нагромаджуватися протидіючі тенденції зростання витрат, повязаних з інноваційним процесом, посилюється тенденція норми прибутку до зниження. Зростає напруження на ринку позичкового капіталу, підвищуються відсоткові ставки. Наростають й інші суперечності, які вже не можна вирішити завдяки технологічному оновленню виробництва. Вони прориваються назовні у формі глибокої кризи, яка знаменує початок нової фази великого циклу.
Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись у найбільш передових у технологічному відношенні та найбільш сприйнятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. З утворенням цілісної системи світового господарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів звужується.
Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього десятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системи господарювання в ринкову. Глибокі економічні потрясіння повязані з необхідністю докорінного технологічного переоснащення виробництва, зумовленого новим етапом НТР.
Отже, йдеться про дію циклічних чинників, тобто тих самих чинників, які в середині 70-х – на початку 80-х років XX ст. призвели до структурних криз перебудови господарського механізму економічно розвинених країн Заходу. Відставання країн, що входили до складу колишнього СРСР, в галузі технології позначилося лише на тому, що часові межі цих процесів було відсунуто приблизно на півтора десятиріччя. Це, в свою чергу, виявляє також обєктивну зумовленість спільності (природно, з урахуванням специфічних характеристик) окремих перетворень механізму господарювання (демонтаж державно-монополістичних структур, пріоритетний розвиток малих та середніх виробничих ланок, інформатизація виробництва). Ці процеси спостерігаються сьогодні як у країнах Заходу, так і колишніх соціалістичних державах.
Одночасно з формуванням наукових засад довгострокового прогнозування економічної конюнктури теорія «довгих хвиль» дозволяє виявити й фундаментальні закономірності розвитку економічної системи. Так, першому технічному циклу («довгій хвилі») відповідає домонополістичне господарство, засноване на вільному ринково-конкурентному механізмі. Другій хвилі відповідає монополістичне підприємництво з монополістичне регульованим механізмом, а третій хвилі – період державно-монополістичного господарювання.
Сучасна інтерпретація теорії «довгих хвиль» М. Кондратьева належить австрійському економісту Й. Шумпетеру. У 30-х роках XX ст. останній обґрунтував теорію, відповідно до якої основною причиною таких хвиль є хвилеподібна динаміка змін у технічних нововведеннях, що дістали назву інновацій.
Оскільки наукові відкриття забезпечують значний прорив у технологіях багатьох галузей, це сприяє прискореному нагромадженню капіталу, зростанню прибутків та економічному піднесенню загалом. Однак у міру насичення ринку попит різко скорочується, прибутки знижуються й значна частина капіталу стає надлишковою. Саме так, на думку Й. Шумпетера, виникає «хвиля підвищення», а пізніше – «хвиля зниження» великого циклу.
Окремі сучасні автори вважають причиною «довгих хвиль» структурні кризи, що виникають у звязку із значною активізацією технічного прогресу, оскільки технічні революції відбуваються циклічно з періодичністю 50–60 років. Наукові розробки М. Кондратьева та Й. Шумпетера стали підґрунтям для виникнення нового напряму досліджень в економічній теорії – обґрунтування сутності, причин та наслідків «довгих» циклічних коливань.
Врахування обєктивної взаємозумовленості «довгих хвиль» і відповідного оновлення економічної структури суспільства дає можливість науково обґрунтувати сучасний стан розвитку світового господарства. Основою розвитку продуктивних сил є широка інтернаціоналізація структури відтворення, розвиток біотехнологій, впровадження ЕОМ в усі галузі суспільного виробництва тощо. За прогнозами вчених, цикл триватиме до 20-х років XXI ст. Прийнято вважати, що нинішній цикл завершить індустріальний період розвитку людства. На зміну йому прийде постіндустріальна цивілізація.
Висновок
Економічна структура не є статистичною. Вона підвладна змінам. Причому, чим швидше вони відбуваються, тим еластичніше пристосовується структура до вимог часу, тим успішніше розвивається економіка. Після Другої світової війни структурні зміни в економіці відбулися у всіх країнах різними шляхами. Україна має виробити власну стратегію структурної перебудови економіки, для чого необхідно технічно переозброїти всі галузі виробництва, перерозподілити нагромадження, сформувати раціональну податкову і цінову політику, забезпечити поступове зближення темпів зростання виробництва засобів виробництва та предметів споживання.
Згідно з опрацьованими даними по статистичному щорічнику Сумської області можна показати стани піднесення та кризи по зведеному бюджету Сумської області, які представлені в Додатку 1 і в Додатку 2.
Опрацювавши теоретичний і практичний матеріал можна зробити наступні висновки:
1. За своїм змістом поняття «економічна рівновага» відображає такий стан економіки, за якого досягаються стійке врівноваження взаємодіючих структур, що протистоять одна одній, їхнє взаємне збалансування.
2. Цикли характеризують періодичні злети й падіння конюнктури, які проявляються перш за все у різних формах невідповідності попиту та пропозиції. Також, під циклами розуміють безперервні коливання економіки, коли зростання змінюється спадом.
3. Цикли означають:
по-перше, порушення рівноваги і перерву розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;
по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;
по-третє., доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;
по-четверте, одночасне існування інфляції і безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частки населення.
Аспектів згубного впливу циклічного розвитку дуже багато.
4. Однак циклічність є не тільки злом, а й благом, для економічної системи. Справа в тому, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва й менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства.
5. Особливості сучасних економічних циклів
– Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.
– Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.
– Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить зазвичай економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз.
6. Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру повязані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.
Список використаної літератури
1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. – М.: ДИС, 1997.
2. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Курс лекций. – М.: Юрайт, 1998.
3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії – К.: «Вища школа», 1995.
4. Дорнбуш Р., Фишер С. Макроэкономика / Пер. с англ. М.: 1997.
5. Економічна теорія: Посібник вищої школи / Воробйов Е.М., Гриценко A.A., Лісовицький В.М., Соболев В.М.; За ред. Е.М. Воробйова. – Харків – Київ, 2001.
6. Економіка України: політико-економічний журнал Міністерства економіки з питань Європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України та Національної академії наук України – Київ: Преса України – №9 – 2007.
7. Економіст – Київ: фірма «Колегіум» – №6 – 2006.
8. Економіка АПК: міжнародний науково-виробничий журнал – К: ДОД Інституту аграрної економіки УААН – №7 – 2007.
9. Економічна теорія: Конспект лекцій / За ред. О.О. Мамалуя. – Харків: Укр. Державна юрид. академія, 1995.
10.Задоя А.а., Петруня Ю.Е. Основы економической теории: Учебное пособие, – М.: Рыбари, 2000.
11.Кейнс Дж. M. Заметки об экономическом цикле. Пер. с анг. // Избр. Произведения. – М.: Экономика. – 1993.
12.Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. – М.: Дело, 1996.
13.Маршалл А. Принципы политической экономии. – М.: Прогресс, 1980. – т. 1–3.
14.Миль Дж.С. Основы политической экономики. – М.: Наука, 1980. – т. 1–3.
15.Науковий вісник, Внп.: збірник науково-технічних праць – УкрДЛТУ – Львів.
16.Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник // за ред. В.П. Нестеренка. – К.: Вища школа. – Знання, 1997.
17.Основи економічної теорії: Підручник // за ред. В.О. Білика. – К.: Академпрес, 1994.
18.Савельев C.B., Куриляк B.C. Галузева структура української економіки: нові теоретичні підходи та прогнози // Фінанси України. – №1. – 1997.
19.Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для України). – К.: Основа, 1996.
20.Соболев В.М. Макроекономіка. – Харьков: НВФ «Студцентр», 1997.
21.Статистичний щорічник Сумської області 2006 // за ред.
Л. І. Олехнович. – Суми, 2007.
22.Панчишин С. Макроекономіка. Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001.
23.Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. – M.: Дело, 1993.
24.Финанси України: науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України – К., №6 2007.
25.Экономическая теория: Учебник / Под ред. И.П. Николаевой. – М.: Финстатинформ, 1997.
26.Экономика: Учебник / Под ред. A.C. Булатова. – М.: Из-во БЕК, 2001.