Цивільно-правові угоди

СОДЕРЖАНИЕ: Реферат на тему: План 1. Загальне поняття про цивільно-правові угоди 2. Основні види цивільно-правових угод (договорів) 1. Загальне поняття про цивільно-правові угоди

Реферат

на тему:

Цивільно-правові угоди

План

1. Загальне поняття про цивільно-правові угоди

2. Основні види цивільно-правових угод (договорів)

1. Загальне поняття про цивільно-правові угоди

Цивільно-правові угоди є основною підставою виникнення зобовязально-правових відносин (зобовязань); він установлює певні субєктивні права і субєктивні обовязки для сторін, що його уклали.

Договір можна визначити як угоду двох або де­кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотри­мання встановленої законом форми договору; право­та дієздатності сторін.

Головним елементом кожного договору є воля сто­рін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові.

Змістом будь-якого договору є права та обовязки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрізня­ти істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Згідно зі ст. 153 ЦК України договір уважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у на­лежних випадках формі досягнено згоди з усіх істот­них умов. Істотними є ті умови договору, що ви­знані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за зая­вою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (на­приклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

Окрім істотних умов, у договорі можуть бути умо­ви звичайні й випадкові.

До звичайних умов відносять ті, які самі по собі передбачаються, скажімо, місце виконання догово­ру. Ці умови не обовязково повинні бути включені до договору. Якщо їх не включено до договору, то діє загальна норма Цивільного кодексу. Якщо ж сторо­ни забажають установити інше місце виконання до­говору, то це має бути обумовлено в договорі.

Випадковими визначаються такі умови договору, які зазвичай у договорах такого виду не передбачаю­ться, але можуть бути встановлені угодою сторін.

Наприклад, винагорода повіреному в договорі дору­чення за виконання доручених йому дій не передба­чається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повірений має право вимагати її ви­плати. Отже, і випадкова умова, якщо вона включе­на до договору, має бути виконана.

У договорі може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.

Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, за-повіт, відмова від прийняття спадщини, видача реності на вчинення певних дій тощо).

Договори, в яких виявлено волю двох осіб, ваються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, підряду, оренди і т. ін.).

Договори, в яких беруть участь більш як дві осо-би, називаються багатосторонніми (наприклад, до­говір про сумісну діяльність із спорудження житла,; будівництва шляхів, шкіл і под.).

Розрізняють договори реальні й консенсуальні.

Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід уважати укладеним не з моменту угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли по­зикодавець передав позичальникові певну суму грошей).

Консенсуальні договори вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досяг­нення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).

За формою угоди можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені.

За загальним правилом вибір форми договору за­лежить від бажання осіб, що її укладають. Однак, у ряді випадків закон вимагає, щоб договори було ук­ладено в певній формі. Якщо для договору не вста­новлено певної форми, він уважається укладеним, доки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі уклас­ти договір лише у випадках, передбачених законом.

Усна форма допускається в договорах, що вико­нуються під час їх укладання, якщо іншого не вста­новлено законом (приміром, договір купівлі-прода-жу за готівку).

Проста письмова форма застосовується в разі укладення між собою договорів державними, коопе­ративними і громадськими організаціями, а також договорів цих організацій з громадянами, крім дого­ворів, що виконуються під час їх укладання. У про­стій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (скажімо, договір майнового найму (оренди) між громадянами на строк більш як один рік).

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обовязкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будин­ку та деякі інші.

Недодержання форми договору, якої вимагає за­кон, тягне за собою нечинність договору лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Договір уважається укладеним, коли сторони до-сягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду на­лежним чином оформили.

У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір (оферту) і прий­няття пропозиції (акцепт). Цивільний кодекс Украї­ни визначає, з якого моменту договір уважається ук­ладеним. Коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір уважає­ться укладеним, якщо особа, яка зробила пропози­цію, одержала від іншої сторони відповідь про прий­няття пропозиції протягом цього строку. Коли про­позицію укласти договір зроблено усно без зазначення строку для відповіді, договір уважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила осо­бі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї про­позиції. Якщо таку пропозицію зроблено в письмо­вій формі, договір уважається укладеним, коли від­повідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально необхідного для цього часу.

Слід мати на увазі: якщо з одержаної з запізнен­ням відповіді про згоду укласти договір випливає, що відповідь було надіслано своєчасно, вона визна­ється такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли особа, яка зробила пропозицію, негайно повідомить другій стороні про одержання відповіді з запізнен­ням. Тоді відповідь уважається новою пропозицією.

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмо­вою від пропозиції та, водночас, новою пропозицією. Одначе, це правило не поширюється на випадки, ко­ли під час укладання договорів між державними, кооперативними та іншими громадськими організа­ціями виникають розбіжності, що підлягають роз­глядові судом, арбітражем або третейським судом.

Часто сторони самі визначають момент набрання договором юридичної сили, тобто момент, із якого договір уважається укладеним, про що прямо зазна­чають у договорі — договір набирає чинності з тако-го-то дня місяця і року. В інших випадках момент укладення договору визначає закон. Так, договір ку-півлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, але юридичної сили він набирає лише з моменту його реєстрації в місцевих органах управ­ління.

Момент набрання договором чинності має важли­ве значення, оскільки з цим моментом повязані певні юридичні наслідки — перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.

Серед зобовязань, що складають особливу частину зобовязального права, основне місце нале­жить договірним зобовязанням. Цивільне законо­давство України передбачає понад 20 цивільно-право­вих договорів, з-поміж яких слід вирізнити купівлю-продаж, міну, майновий найом (побутовий прокат, оренди), найом жилого приміщення, позики, дару­вання тощо.

2. Основні види цивільно-правових угод (договорів)

Договір купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу є одним із найпо­ширеніших договорів, що укладаються як фізични­ми, так і юридичними особами.

Договір купівлі-продажу — це угода, за якою про­давець зобовязується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Двосторонній характер купівлі-продажу обумов­лює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обовязків. Зокрема, укладаючи такий договір, про­давець бере на себе обовязок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її опла­ти, а покупець, своєю чергою, зобовязаний здійсни­ти оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від покупця її передачі.

Згідно з цивільним законодавством сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець.

Істотними умовами цього договору є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження інших умов (строку, місця, способу виконання тощо). Інші умови також можуть набути значення істотних, якщо стосовно до них за заявою однієї зі сторін належить досягнути згоди.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бу­ти окремі речі або їх сукупність, а також певні зо­бовязальні права, повязані з можливістю реалізації _г зафіксованих у них повноважень на можливе отри-, мання майнових вигод (наприклад, зазначених у, цінних паперах). Рівночасно, предметом цього дого­вору не можуть бути боргові зобовязання, авторські права.

Ціна як одна з істотних умов визначається уго­дою сторін; вона залежить від попиту і наявності то­вару на ринку.

Відповідно до цивільного законодавства форма до­говору купівлі-продажу визначається характером і вартістю товару, а також часом виконання договору. Договори, що виконуються в момент їх укладення, можуть бути укладені і в усній формі. Якщо договір виконуватиметься після його укладення, то його на­лежить укласти в письмовій формі, а окремі догово­ри потребують нотаріального посвідчення (наприк­лад, договір купівлі-продажу жилого будинку пови­нен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин).

Укладаючи договір, продавець зобовязаний попе­редити покупця про всі права третіх осіб на продава­ну річ (право наймача, право застави, довічного ко­ристування тощо). Невиконання цього правила дає покупцеві право вимагати зменшення ціни або ро­зірвання договору і відшкодування збитків.

Якщо право власності (право оперативного управ­ління) переходить до покупця раніше від передачі речі, продавець зобовязаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погіршення.

Якщо продавець на порушення договору не пере­дає покупцеві продану річ, покупець має право ви­магати передачі йому проданої речі та відшкодуван­ня збитків, завданих затримкою виконання, або ж відмовитись од виконання договору і вимагати від­шкодування ЗбИТКІВ

У разі відмови покупця на порушення договору прийняти куплену річ або заплатити за неї встанов­лену ціну продавець має право вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, відшкодування збит­ків, завданих затримкою виконання, або ж відмо­витися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Якість проданої речі має відповідати умовам дого­вору, а за відсутності вказівок у договорі — вимо­гам, що звичайно ставляться. Річ, що продається торговельною організацією, повинна відповідати стандартові, технічним умовам або зразкам, уста­новленим для речей такого гатунку, якщо інше не випливає з характеру цього виду купівлі-продажу.

Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її вади не було застережено продавцем, має право за власним вибором вимагати: заміни речі, ви­значеної в договорі родовими ознаками, річчю на­лежної якості; відповідного зменшення купівельної ціни; безоплатного усунення вад речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення; заміни на такий самий товар іншої моделі з відповід­ним перерахуванням купівельної ціни; розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Крім того, покупець може заявити продавцеві претензію з приводу не застережених продавцем вад проданої речі, на яку не встановлено гарантійний строк, якщо ці вади було виявлено протягом шести місяців од дня передачі, стосовно нерухомого май­на — упродовж трьох років од дня передачі їх по­купцеві, а якщо день передачі нерухомого майна встановити неможливо або ж майно перебувало в по­купця до укладення договору купівлі-продажу, то від дня укладення договору купівлі-продажу.

Якщо для речей, що продаються через роздрібні торговельні організації, встановлено гарантійні строки, ці строки обчислюються від дня роздрібного продажу. Покупець протягом гарантійного строку може предявити продавцеві претензію з приводу вад проданої речі, що перешкоджають її нормально­му використанню.

Позов із приводу вад проданої речі може бути предявлений протягом шести місяців од дня відхи­лення претензії, а якщо претензія не заявлена або день її заявлення встановити неможливо, то впро­довж шести місяців од дня закінчення строку, вста­новленого для заявлення претензії.

Договір міни

Згідно з цивільним законодавством, за дого­вором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Договір міни спрямований на невідворотне відчу­ження кожною зі сторін належного їй майна, внаслі­док чого у сторони, яка за договором міни набуває майно, відповідно виникає право власності на нього. Цей договір є консенсуальним, сплатним і двосто­роннім.

До договору міни застосовуються відповідно пра­вила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін.

Договір майнового найму

За договором майнового найму наймодавець зобовязується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Зазначений договір є консен­суальним, сплатним і двостороннім.

Особливістю договору майнового найму є те, що на його підставі майно переходить до наймача в ко­ристування, а не у власність, повне господарське ві­дання чи оперативне управління.

Сторонами в договорі є наймодавець — особа, яка передає майно в користування, і наймач, тобто осо­ба, яка набуває право користування річчю. Сторона­ми в цій угоді можуть бути фізичні та юридичні особи. Предметом найму можуть бути індивідуально ви­значені майно або річ.

Договір майнового найму між громадянами на строк більш як один рік повинен бути укладений у письмовій формі, а між юридичними особами — завжди в письмовій формі.

Договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути ук­ладений у письмовій формі, крім випадків, передба­чених окремими правилами.

Договір найму жилого приміщення зазвичай укладається в письмовій формі.

Договір позики

За договором позики одна сторона (позикода­вець) передає іншій стороні (позичальникові) у влас­ність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовя­зується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Договір позики на суму понад 50 грн. повинен бу­ти укладений у письмовій формі.

Позичальник має право заперечувати договір по­зики за його безгрошовістю, доводячи, що гроші або речі в дійсності зовсім не одержані ним від позико­давця або одержані в меншій кількості, ніж зазначе­но в договорі.

Договір дарування

За договором дарування одна сторона пере­дає безоплатно іншій стороні майно у власність.

Цей договір спрямовано на безповоротне припи­нення права власності у дарувальника і виникнення права власності в обдарованої особи.

Договір дарування — безоплатний та односторон­ній. Він уважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Сторонами в договорі дарування можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а в певних випад­ках — і держава.

Дарування громадянами майна державним та ін­шим організаціям може бути обумовлено викорис­танням цього майна для певної суспільно корисної мети.

Предметом договору дарування може бути будь-яке майно, не вилучене з товарообороту, що може бути у власності особи, котрій воно дарується.

Договір дарування може укладатися в усній та письмовій формах. При цьому зазначений договір на суму понад 500 грн., а в разі дарування валютних цінностей — на суму понад 50 грн. повинен бути но­таріально посвідчений. Договір дарування громадянином майна державній, кооперативній або іншій громадській організації укладається в простій пи­сьмовій формі.

Використана література:

1. Цивільний Кодекс України. – К., 2003.

2. Цивільне право України. Підручник. В 2-х книгах. – К., 2001.

3. Словник-довідник юриста. – К., 2001.

Скачать архив с текстом документа