Творчість Бетховена
СОДЕРЖАНИЕ: Людвіг ван Бетховен як німецький композитор та представник віденської класичної школи. Особливості періодів творчості. Симфонії, їх значення та принципи будови. Девята симфонія як одне з найвидатніших творінь в історії світової музичної культури.Творчість Бетховена
План
Вступ
1. Рання творчість
2. Героїчне початок у творчості Бетховена
3. На схилі життя як і раніше новатор
4. Симфонічна творчість
5. Девята симфонія
Список літератури
Вступ
Людвіг ван Бетховен - німецький композитор, представник віденської класичної школи. Створив героїко-драматичний тип симфонізму (3-я «Героїчна», 1804, 5-а, 1808, 9-а, 1823, симфонії; опера «Фіделіо», остаточна редакція 1814; увертюри «Коріолан», 1807, «Егмонт», 1810; ряд інструментальних ансамблів, сонат, концертів). Повна глухота, яка спіткала Бетховена в середині творчого шляху, не зломила його волі. Пізні твори відрізняються філософським характером. 9 симфоній, 5 концертів для фортепіано з оркестром, 16 струнних квартетів і інші ансамблі; інструментальні сонати, у т. ч. 32 для фортепіано, (серед них т.зв. «Патетична», 1798, «Місячна», 1801, «апасіонат », 1805), 10 для скрипки з фортепіано;« Урочиста меса »(1823).
1. Рання творчість
Початкову музичну освіту Бетховен отримав під керівництвом свого батька, співочого придворної капели курфюрста Кельнського в Бонні. З 1780 він навчався у придворного органіста К.Г. Нефе. У неповних 12 років Бетховен з успіхом заміняв Нефе, тоді ж вийшла його перша публікація (12 варіацій для клавіру на марш Е.К. Дреслер). У 1787 Бетховен відвідав у Відні В.А. Моцарта, який високо оцінив його мистецтво піаніста-імпровізатора. Перше перебування Бетховена в тодішній музичної столиці Європи було недовгим (дізнавшись, що його мати при смерті, він повернувся в Бонн).
У 1789 він поступив на філософський факультет Боннського університету, однак провчився там недовго. У 1792 Бетховен остаточно переїхав до Відня, де він спочатку удосконалювався в композиції у Й. Гайдна (з яким у нього стосунки не склалися), потім у І.Б. Шенка, І.Г. Альбрехтсбергера і А. Сальєрі. До 1794 він користувався фінансовою підтримкою курфюрста, після чого знайшов багатих покровителів серед віденської аристократії.
Незабаром Бетховен став одним із наймодніших у Відні салонних піаністів. Публічний дебют Бетховена - піаніста відбувся в 1795. Тим же роком датовані його перші великі публікації: три фортепіанні тріо соч. 1 і три сонати для фортепіано тв. 2. За відгуками сучасників, у грі Бетховена бурхливий темперамент і віртуозний блиск поєднувалися з багатством уяви і глибиною почуття. Не дивно, що його найглибші й оригінальні твори цього періоду призначені для фортепіано.
До 1802 Бетховен створив 20 фортепіанних сонат, в тому числі «Патетичну» (1798) і так звану «Місячну» (№ 2 з двох «сонат-фантазій» тв. 27, 1801). У ряді сонат Бетховен долає класичну три частинну схему, поміщаючи між повільною частиною і фіналом додаткову частину - менует або скерцо тим самим сонатний цикл уподібнюється симфонічному. Між 1795 і 1802 були написані також перші три фортепіанні концерти, перші дві симфонії (1800 і 1802), 6 струнних квартетів (тв. 18, 1800), вісім сонат для скрипки і фортепіано (у тому числі «Весняна соната» тв. 24, 1801), 2 сонати для віолончелі та фортепіано тв. 5 (1796), Септет для гобоя, валторни, фагота і струнних соч. 20 (1800), безліч інших камерно-ансамблевих творів. До цього ж періоду відноситься єдиний балет Бетховена «Творіння Прометея» (1801), одна з тем якого згодом була використана у фіналі «Героїчної симфонії» і в монументальному фортепіанному циклі 15 варіацій з фугою (1806). Замолоду Бетховен вражав і захоплював своїх сучасників масштабністю задумів, невичерпної винахідливістю їх втілення і невтомним прагненням до нового.
2. Героїчний початок у творчості Бетховена
В кінці 1790-х у Бетховена почала розвиватися глухота; не пізніше 1801 він усвідомив, що ця хвороба прогресує і загрожує повною втратою слуху. У жовтні 1802, перебуваючи в селі Гейлігенштадт під Віднем, Бетховен направив своїм двом братам документ вкрай песимістичного змісту, відомий як «Гейлігенштадтський заповіт». Незабаром, однак, він зумів подолати душевну кризу і повернувся до творчості. Новий - так званий середній - період творчої біографії Бетховена, початок якого прийнято відносити до 1803, а кінець до 1812 р., ознаменований посиленням драматичних і героїчних мотивів у його музиці. Як епіграф до всього періоду міг би служити авторський підзаголовок Третьої симфонії - «Героїчна» (1803); спочатку Бетховен припускав присвятити її Наполеону Бонапарту, проте дізнавшись, що той оголосив себе імператором, відмовився від цього наміру. Героїчним, бунтівним духом пройняті й такі твори, як Пята симфонія (1808) з її знаменитим «мотивом долі», опера «Фіделіо» на сюжет про полоненому борця за справедливість (перші 2 редакції 1805-1806, остаточна - 1814), увертюри «Коріолан »(1807) і« Егмонт »(1810), перша частина« Крейцерової сонати »для скрипки і фортепіано (1803), фортепіанна соната« апасіонат »(1805), цикл 32 варіацій до мінор для фортепіано (1806).
Стиль Бетховена середнього періоду характеризується безпрецедентним розмахом та інтенсивністю мотивованої роботи, збільшеними масштабами сонатної розробки, яскравими тематичними, динамічними, темповими, регістровими контрастами. Всі ці ознаки притаманні й тим шедеврів 1803-12 років, які важко віднести до власне «героїчної» лінії. Такі Симфонії № 4 (1806), №6 («Пасторальна», 1808), №7 і №8 (обидві 1812), Концерти для фортепіано з оркестром №4 та №5 (1806, 1809) Концерт для скрипки з оркестром (1806), Соната соч. 53 для фортепіано («Вальдштейновська соната» або «Аврора», 1804), три струнних квартети соч. 59, присвячені графу О. Розумовському, на чиє прохання Бетховен включив в перший і другий з них російські народні теми (1805-1806), Тріо для фортепіано, скрипки та віолончелі тв. 97, присвячене одному і покровителю Бетховена ерцгерцогу Рудольфу (так зване «Ерцгерцог-тріо», 1811).
До середини 1800-х Бетховен вже користувався загальною шануванням як безумовно перший композитор свого часу. У 1808 він дав свій фактично останній концерт в якості піаніста (пізніша благодійне виступ 1814 виявилося невдалим, так як до того часу Бетховен був вже майже повністю глухий). Тоді ж йому був запропонований пост придворного капельмейстера в Касселі. Не бажаючи допустити відїзду композитора, троє віденських аристократів виділили йому високе грошове утримання, яке, втім, незабаром знецінилося через обставини, повязаних з наполеонівськими війнами. Тим не менш Бетховен залишився у Відні.
3 . На схилі життя як і раніше новатор
бетховен композитор симфонія музичний
У 1813-1815 Бетховен складав мало. Він відчував занепад моральних і творчих сил у звязку з глухотою і розладом матримоніальних планів. Крім того, в 1815 на його плечі лягла турбота про племінника (сина покійного брата), який мав досить важкою вдачею. Як би там не було, в 1815 почався новий, умовно кажучи, пізній період творчості композитора. За 11 років з-під його пера вийшли 16 творів великого масштабу: дві сонати для віолончелі та фортепіано (тв. 102, 1815), пять сонат для фортепіано (1816-22), фортепіанні Варіації на вальс Діабеллі (1823), Урочиста меса ( 1823), Девята симфонія (1823) і 6 струнних квартетів (1825-1826).
У музиці пізнього Бетховена зберігається і навіть загострюється така риса його колишнього стилю, як багатство контрастів. Як у своїх драматичних і екстатично-радісних, так і в ліричних або молитовно-медитативних епізодах ця музика волає до екстремальних можливостей людського сприйняття і співпереживання. Для Бетховена акт твори полягав у боротьбі з відсталої звуковий матерією, про що красномовно свідчать квапливі і часто нерозбірливі записи його чернеток; емоційна атмосфера його пізніх опусів в значній мірі визначається відчуттям болісно подоланого протидії.
Пізній Бетховен мало рахується з прийнятими у виконавській практиці умовностями (характерний штрих: дізнавшись про те, що скрипалі скаржаться на технічні труднощі в його квартеті, Бетховен вигукнув: «Яке мені діло до їх скрипок, коли в мені говорить натхнення!). Він відчуває особливу пристрасть до вкрай високим і вкрай низьким інструментальним регістрам (що, безсумнівно, повязане зі звуженням спектру звуків, доступних його слуху), до складних, часто надзвичайно витонченим поліфонічним і варіаційним формам, до розширення традиційної схеми чотирьох частинного інструментального циклу шляхом включення в нього додаткових частин або розділів.
Одна з найбільш сміливих експериментів Бетховена з оновлення форми - величезний за обсягом хорової фінал Девятої симфонії на текст оди Ф. Шіллера «До радості». Тут, вперше в історії музики, Бетховен здійснив синтез симфонічного та ораторіального жанрів. Девята симфонія служила зразком для художників епохи романтизму, захоплених утопією синтетичного мистецтва, здатного перетворити всю людську природу і духовно згуртувати маси людей.
Що стосується езотеричної музики останніх сонат, варіацій і особливо квартетів, то в ній прийнято вбачати передвістя деяких важливих принципів організації тематизму, ритму, гармонії, отримали розвиток в 20 столітті. У Урочистої месі, яку Бетховен вважав своїм найкращим творінням, пафос вселенського послання і витончене, місцями майже камерне лист з елементами стилізації в архаїчному дусі складають унікальний у своєму роді єдність.
У 1820-х слава Бетховена вийшла далеко за межі Австрії та Німеччини. Урочиста меса, написана на замовлення, що надійшло з Лондона, вперше була виконана в Петербурзі. Хоча творчість пізнього Бетховена мало відповідало смакам сучасної йому віденської публіки, котра віддала свої симпатії Дж. Россіні та полегшеним формам камерного музикування, співгромадяни усвідомлювали справжній масштаб його особистості. Коли Бетховен помер, в останню путь його проводжало близько десяти тисяч чоловік.
4. Симфонічна творчість
Симфонія - самий серйозний і відповідальний жанр оркестрової музики. Подібно роману або драмі, симфонії доступний коло найрізноманітніших явищ життя у всій їх складності і багатоплановості.
Бетховенські симфонії виникли на ґрунті, підготовленому всім ходом розвитку інструментальної музики 18 століття, особливо безпосередніми його попередниками - Гайдном і Моцартом. Сформований остаточно в їхній творчості сонатно-симфонічний цикл, його розумні стрункі конструкції виявилися міцним підґрунтям масивної архітектури симфоній Бетховена.
Але бетховенська симфонія могла стати тим, що вона є, лише в результаті взаємодії безлічі явищ та їх глибокого узагальнення. Велика роль у розвитку симфонії належала опері. Оперна драматургія справила значний вплив на процес драматизації симфонії, - це було явно вже в творчості Моцарта. У Бетховена ж симфонія виростає в справді драматичний інструментальний жанр.
Принципи оперної драматургії, застосовані до симфонії, сприяли поглибленню контрастів і укрупнення загального плану симфонії; вони диктували необхідність більшої послідовності та закономірності у відношенні частин циклу, більшої їх внутрішнього звязку. Слідуючи по шляху, прокладеному Гайдном і Моцартом, Бетховен створював у симфонічних інструментальних формах величні трагедії і драми.
Художник іншої історичної епохи, він вторгається в ті області духовних інтересів, які з острахом обходили його попередники і тільки побічно могли їх торкнутися.
Грань між симфонічним мистецтвом Бетховена і симфонією 18 століття проведена насамперед тематикою, ідейним змістом, характером музичних образів. Бетховенська симфонія, звернена до величезних людських мас, потребувала монументальних формах домірныстьчисла, диханню, зору присутніх тисяч. І дійсно, Бетховен широко і вільно розсовує межі своїх симфоній. Так, Allegro Героїчної майже у два рази перевищує Allegro найбільшою з симфоній Моцарта - Юпітер, а велетенські розміри Девятої взагалі непорівнянні ні з одним з раніше написаних симфонічних творів.
Високим свідомістю відповідальності художника, зухвалістю задумів і творчих концепцій можна пояснити той факт, що Бетховен до тридцяти років не вирішувалося писати симфонії. Тими ж причинами мабуть викликані повільність, сувора винахідливість, напруга, з яким він обробляв кожну тему. Будь-яке симфонічний твір Бетховена - плід довгого, часом багаторічної праці: Героїчна створювалася протягом півтора років, Пяту Бетховен почав в 1805 році і закінчив у 1808 році, а робота над Девятої симфонією розтягнулася майже на десять років. Слід додати, що більшість симфоній, від Третьої до Восьмий, не кажучи про Девятої, припадає на період розквіту і найвищого підйому бетховенського творчості.
У Першій симфонії C-dur риси нового бетховенського стилю проступають ще дуже боязко і скромно. На думку Берліоза, Перша симфонія - чудово написана музика, але це ще не Бетховен. Помітно рух вперед у Другій симфонії D-dur, що зявилася в 1802 році. Впевнено-мужній тон, стрімкість динаміки, вся її поступальна енергія значно яскравіше розкривають особа творця майбутніх тріумфально-героїчних творінь. У цій симфонії все благородно, енергійно, гордо. Все в цій симфонії дихає радістю, і навіть войовничі пориви перше Allegro абсолютно позбавлені якого б то не було шаленства , - пише Г. Берліоз. Але справжній, хоча і підготовлений, але завжди вражають творчий злет, стався в Третій симфонії. Тільки тут по-справжньому розкрилася вперше вся неосяжна, дивовижна сила творчого генія Бетховена, який у своїх перших двох симфоніях ще є не більше, як хорошим послідовником своїх попередників - Гайдна і Моцарта.
Пройшовши через лабіринт духовних шукань, Бетховен в Третій симфонії знайшов свою героїко-епічну тему. Вперше в мистецтві з такою глибиною узагальнень заломився пристрасний драматизм епохи, її потрясіння і катастрофи. Показаний і сама людина, завойовує право на свободу, любов і радість.
Починаючи з Третьої симфонії, героїчна тема надихає Бетховена на створення найвидатніших симфонічних творів - Пятої симфонії, увертюр Егмонт, Коріолан, Леонора №3. Вже під кінець життя ця тема відроджується з недосяжним художньою досконалістю і розмахом у Девятій симфонії.
Але всякий раз поворот цієї центральної для Бетховена теми інший. Якщо Третя симфонія за духом своїм наближається до епосу античного мистецтва, то Пята симфонія з її лаконізмом, динамічністю драматургії сприймається як стрімко розвивається драма.
Одночасно піднімає Бетховен в симфонічній музиці й інші пласти. Поезія весни і юності, радість життя, її вічного руху - таким представляється комплекс поетичних образів Четвертої симфонії B-dur. Темі природи присвячена Шоста (Пасторальна) симфонія. У незбагненно чудовою, за словами Глінки, Сьомої симфонії A-dur життєві явища постають в узагальнено танцювальних образах; динаміка життя, її чудодійна краса приховується за яскравим блиском змінюваних ритмічних фігур, за несподіваними поворотами танцювальних рухів. Навіть найглибша печаль знаменитого Allegretto не в змозі погасити домірність танцю, стримати вогненний темперамент Пляс оточуючих Allegretto частин.
Поряд з могутніми фресками Сьомий - тонка і вишукана камерна живопис Восьмої симфонії F-dur.
5. Девята симфонія
Девята симфонія - одне з найвидатніших творінь в історії світової музичної культури. За величчю ідеї і глибині її естетичного змісту, за широтою задуму і потужної динаміці музичних образів Девята симфонія перевершує все створене самим же Бетховеном.
Хоча Девята симфонія - далеко не останнє творіння Бетховена, саме вона стала твором, що завершив довголітні ідейно-художні пошуки композитора. У ній знайшли вище вираження бетховенські ідеї демократизму і героїчної боротьби, в ній з незрівнянним досконалістю втілені нові принципи симфонічного мислення.
У Девятій симфонії Бетховен ставить центральну для своєї творчості життєво важливу проблему: людина і буття, тирано - боротьба і згуртованість всіх для перемоги справедливості і добра. Ця проблема ясно визначилася в Третій та Пятій симфоніях, але в девятій вона набуває характеру вселюдський, вселенський. Звідси - масштаби новаторства, грандіозність композиції, форм.
Ідейна концепція симфонії призвела до принципової зміни самого жанру симфонії та її драматургії. В область чисто інструментальної музики Бетховен вводить слово, звучання людських голосів. Цей винахід Бетховена не раз використовували композитори 19 і 20 століть.
Змінилася і сама організація симфонічного циклу. Звичайний принцип контрасту (чергування швидких і повільних частин) Бетховен підпорядковує ідеї безперервного утворення розвитку. Спочатку слід одна за одною дві швидкі частини, де концентруються найдраматичніші ситуації симфонії, а повільна частина, переміщені на третє місце, підготовляє - в лірико-філософському плані - наступ фіналу. Таким чином, все рухається до фіналу - підсумку найскладніших процесів життєвої боротьби, різні етапи і аспекти якої дані в попередніх частинах.
У Девятій симфонії Бетховен по-новому вирішує проблему тематичного обєднання циклу. Він поглиблює інтонаційні звязку між частинами і, продовжуючи знайдене в Третій та Пятій симфоніях, йде ще далі по шляху музичної конкретизації ідейного задуму, або, інакше кажучи, по дорозі до програмності. У фіналі повторюються всі теми попередніх частин - свого роду музичне розяснення задуму симфонії, за яким слід і словесне.
Список літератури
1. Є. Царьова. Музична література зарубіжних країн
2. Г. Берліоз. Критичний нарис про симфонії Бетховена
3. Велика Радянська енциклопедія
4. Прусс І.Є. Мала історія мистецтв