Іван Іванович
СОДЕРЖАНИЕ: Автор: Хвильовий Микола Колись Івана Івановича було вигнано з третього курсу юридичного факультету за «вольтерянство» (вільнодумство, філософствування).Автор: Хвильовий Микола
.
Колись Івана Івановича було вигнано з третього курсу юридичного факультету за «вольтерянство» (вільнодумство, філософствування).
Тепер він живе на чистій і світлій асфальтованій вулиці Томаса Мора в хмарочосі, збудованому два роки рому, і його пролетарське сходження не підлягає ніякому сумніву. Дружина Івана Івановича (партійна кличка «Жан») Марфа Галактіонівна (партійна кличка товаришка Галакта») — надзвичайно симпатична жінка й цілком відповідає його партійним прагненням.
Вона ніколи не манікюрить нігтів, і тільки в останній час трохи манікюрить «для гігієни», одягається просто, хоч і зі смаком, але набагато дешевше так званих непманок. Марфа Галактіонівна дуже любить читати Леніна і Маркса. Але коли вона іноді сідає читати Леніна й Маркса, рука сама тягнеться за Мопассаном.
Сина вони назвали революційним імям — Май, а доньку не менш революційним — Фіалка. Є ще мадмуазель Люсі — гувернантка і Яв-доха — радянська куховарка.
Іван Іванович — зразковий член такої-то колегії, такого-то тресту. Свій високий лоб і свої рогові окуляри протирає завжди білосніжною хусткою. Членські внески він вносить дуже акуратно і в строк, на жаль, цього ніхто не помічає й не цінує. А він же член товаристві «Друг дітей», «Повітрофлоту», «Доброхіма», профспілки і т. д.
Іван Іванович і Марфа Галактіонівна вдома проводять дискусії щодо опозиціонерів, про соціалізм і комунізм, про вождів, що ведуть «позакулісну боротьбу» і зводять особисті рахунки. Дружин.і просить чоловіка не хвилюватися так, бо в нього ж «серце!»
Приходить сусід Методій Кирилович і довго обговорює в кабінеті з Марфою Галактіонівною проблему «полового питання».
У Івана Івановича квартира всього на чотири кімнати, і хоч кухарка в нього спить у коридорі на підлозі, комуністична свідомість не дозволяє йому просити розширення, тим більше, що в де кого з партійних діячів-колег усього по три кімнати. Меблі, килими, рояль, бібліотека колись були реквізовані у якогось поміщика, щось прикупив своє.
Коли прийшли переписувати меблі, він сказав, що не памятає, що державне, а що куплене ним самим, що подароване, тому попросив переписувати все підряд. Агент комхозу засоромився і сказав, що в такому разі він не буде нічого писати зовсім. Все зали шилося у розпорядженні Івана Івановича.
Вранці Іван Іванович і Марфа Галактіонівна довго обговорювали, що будуть їсти на обід, чи готувати другу страву чи ні. Вирішили, що собі на друге візьмуть капчушок (копченої риби) з вірменською горілкою, а дітям хай куховарка приготує котлети.
Марфа Галактіонівна прочитує Явдосі «лекцію політграмоти» за спізнення, дітям говорить, що треба бути всім задоволеними, бо по вулицях бігають сотні голодних безпритульних, треба й про них не забувати. Пропонує гувернантці Люсі повести дітей на півтори години в дитячий садок, щоб не відривалися від колективного життя.
У суботу Іван Іванович з дружиною та другом сімї вирушають до кінематографу й дивляться фільми радянського виробництва, потім обговорюють «песимістичні пустишки».
У четвер подружжя переодягається і йде на засідання комячейки (комуністична ячейка, осередок, група). Вона одягає простеньку червону хустку і старенький жакет, нагадуючи робітницю тютюнової фабрики; він бере старенький капелюх і солдатську блузу часів воєнного комунізму. «Щось надзвичайно зворушливе було в цьому переодяганні, ніби це переодягання було подібне до того, що його ми спостерігаємо у вівтаря».
У залі засідань комосередку Іван Іванович сів у першому ряду. Поруч — товаришка Галакта, далі — Методій Кирилович. Він повідомив сенсаційну новину — в їхній зразковій ячейці зявився «дискусіонщик».
Збори почалися. Стали обирати голову засідання. Усі скромно закричали, щоб був головний начальник Семен Якович. Той мило усміхнувся й розвів руками: не можу, мовляв, бо я головний доповідач. Запропонували Методія Кириловича, і в Івана Івановича неприємно йойкнуло під серцем — він був такий же член колегії, такий же «зам», але обрали не його.
Дружина його заспокоїла — згідно з останньою інструкцією ЦК не можна обирати весь час Семена Яковича і його, «треба ж видвигати й більш нижчі інстанції». Іван Іванович вдячно подивився на Марфу Галактіонівну й заспокоївся.
Доповідач сказав, що минулого разу виступав про режим економії. Але це питання треба розглянути й кожному особисто. Наприклад, управділ Климентій Степанович викинув недописаного |Олівця замість того, щоб купити наконечник і дописати його до кінця. Потім сказав, що є «вилазки проти самокритики», і з цим треба боротися. Семену Яковичу гучно зааплодували.
Потім дали слово «дискусіонщику» Лайтеру. Він тільки відкрив рота, як усі зашуміли, почали його ганьбити й прогнали з трибуни. Тут попросив слова Іван Іванович і розгромив Лайтера, закінчивши свою промову такими словами: «Уберіть, будь ласка, ваші сумнівні руки від досягнень Пролетаріату і не морочте нам голови!» Зійшов з трибуни під гучні оплески, цілком задоволений собою як прекрасним оратором.
Вдома Іван Іванович запитав у Марфи Галактіонівни, чи не було йому випадково записок з питаннями після виступу. Та відповіла, що ні, але він усе-таки став дивитися в портфелі — і знайшов якусь невідому книжечку. Злякався, зблід. Це була, може, й легальна, але ще не оголошена стенограма якогось пленуму ЦК. Зблідла й Марфа Галактіонівна.
Чи не підсунув хтось це, щоб скомпрометувати його? Довго думали, хто може бути їхнім ворогом. Потім розумна Марфа Галактіонівна додумалася, що це, можливо, Семен Якович переплутав портфелі й поклав свою книжку Івану Івановичу. Коли йому подзвонили, то так і виявилося.
Була зима, а в квартирі спекотно, душно. Це тому, що їхній будинок викликав інший на соціалістичне змагання — в кого буде тепліше. У Івана Івановича зявилася геніальна ідея — прислужитися партії якимось винаходом, наприклад, вигадати мухобійку. Він написав заяву до комосередку, щоб його звільнили від перенавантаження, і взявся за винахід.
Перечитав купу літератури і таки винайшов електричну мухобійку. Правда, муха буде вбита тоді, як сяде на цю мухобійку, та ще й у спеціальне місце. А сідає вона не завжди туди. Але нічого, головне — початок, чого він не встигне зробити — синок підростає, допрацює.
Якось Іван Іванович лежав на канапі після смачного обіду й читав газету. Раптом вичитав щось таке, що зблід і підскочив. Не вірив своїм очам. Там було повідомлення про чергову чистку партії. Хотілося з кимось поговорити, але вдома була лише кухарка Іван Іванович зайшов на кухню, став розпитувати Явдоху, як їй живеться. Та відповіла: «... Ми вже звикли, барин!»
Іван Іванович образився за «барина», сказав, що він їй не барин, а товариш, осі. може навіть допомогти їй винести відро з помиями. Кухарка, звичайно, відро не давала, завязалася ледь не боротьба. А тут Марфа Галактіонівна. Подумала, що її чоловік залицяється до кухарки й прогнала ту. Ледве Іван Іванович прояснив ситуацію. І розповів про те, що вичитав у газеті.
Захвилювалися, почали обговорювати й сподіватися, що їх, членів бюро, ця чистка не стосуватиметься. Але приїхала комісія, зробила висновок, що товариш Лайтер — не опозиціонер і не бузотер, а Івану Івановичу, Марфі Галактіонів-ні, Методію Кириловичу ще до «чистки» запропонували «вийти з партії».
Перший раз Іван Іванович, схилившись на мухобійку, заплакав не мажорними, а мінорними сльозами. А в мене, говорить автор, ще ціла галерея «ідеологічно витриманих, монументально-реалістичних типів нашої ніжно-прекрасної епохи...»