Варіативність дієслівних основ в українській мові
СОДЕРЖАНИЕ: Реферат на тему: Варіативність дієслівних основ в українській мові Дієслівна основа на приголосну актуалізується числом варіантів // основоформ від одного до шести: 1.Реферат на тему:
Варіативність дієслівних основ в українській мові
Дієслівна основа на приголосну актуалізується числом варіантів // основоформ від одного до шести: 1. -скуб- ; 2. -греб- , -гр іб- ; 3. -груз- , -грузн-, -груз н - // -грузн - [1] ; 4. -рос- , -р іс- , -рост- , -рос т - // -рост - ; 5. -брес- , -бр і # - , -бре # - , -бред- , -бред - ; 6. -йіс- , -йі # - , -йіс - , -йід - , -йі # ж-, -йі # з - .
Максимальне (шість) і мінімальне (одна) число/?кількість основоформ реалізується в поодиноких словах. Шістьма основоформами подані основи всього 15 (1,06%) V-ся двох фонемотипів ПГП*, ПГП*, однією – 46 (3,26%) основ також двох фонемотипів ПГП, ПГП* і ГПП, ГПП*. Загалом більшість основ (66,05%) ?мають три і дві основоформи. Чотири- і п’ятиваріантні основи кількісно майже однакові (15,45% і 14,17%). Якісно-кількісні параметри основоформ V і V-ся в основному тотожні. Іноді ж основи V-ся мають якісно або і якісно, і кількісно відмінні основоформи, що визначається а) особливістю їх морфологічної структури (?наявністю -са в основі) і б) умовами їх реалізації перед відповідною флексією (матеріально не вираженою, нульовою – минулого часу або/і наказового способу). Так, основи -нес- і -нес- *, -рос- і -рос- * актуалізуються лише якісно різними основоформи минулого часу чоловічого роду: -н іс- і -н іс - *; -р іс- і -р іс - * (всього 17 основ V-ся); фонемна своєрідність основоформ наказового способу основ -л аг- *, -рас- *, -віс- *, -с іс- *, -йіс- * збільшує їх кількість до п’яти (-лаз -, -радз - , -віз - , -с адз - , -йіз -), порівняно з основами -л аг-, -рас-, -віс-, -с іс-, -йіс- , які актуалізуються чотирма основоформами.
Кількісний і якісний склад основ варіюється у межах кожного фонемотипу (табл.). Основи на ПГП, ПГП* подані переважно трьома й двома основоформами, на ПГП, ПГП* – трьома й чотирма, на ГПП, ГПП* в основному двома і трьома основоформами.
Таблиця
Кількісні характеристики варіантів основи на приголосну
| Число варіантів | Всього | У відсотках | Фонемотип | ||||||||
| слів | Х | ХІ | ХІІ | ХІІІ | |||||||
| V | V-ся | ПГП |
ПГП* |
ПГП |
ПГП* |
ГПП |
ГПП* |
П |
П* |
||
| 1 | 37 | 9 | 3,26 | 30 | 6 | 7 | 3 | ||||
| 2 | 233 | 121 | 25,09 | 143 | 75 | 53 | 28 | 37 | 18 | ||
| 3 | 403 | 175 | 40,96 | 290 | 127 | 82 | 42 | 31 | 6 | ||
| 4 | 156 | 62 | 15,45 | 100 | 31 | 56 | 31 | ||||
| 5 | 123 | 77 | 14,17 | 78 | 50 | 21 | 12 | 24 | 15 | ||
| 6 | 0 | 15 | 1,06 | 1 | 14 | ||||||
| Всього | 952 | 459 | 99,99 | 641 | 290* | 212 | 127* | 75 | 27* | 24 | 15* |
| Разом | 1411 | 100 | 931 | 339 | 102 | 39 | |||||
Простежується певна закономірність між якістю кінцевої фонеми основи й кількістю її основоформ (табл.). Із 215 дієслів, основа яких об’єктивується шістьма й п’ятьма варіантами, 176 мають основу на передньоязикову /с/ . Всі 39 основ на /й/ об’єктивуються завжди п’ятьма основоформами. Близько половини всіх основ на губну (і тільки на губну) реалізуються однією основоформою.
Дієслова з основою на /с/ реалізуються числом варіантів від двох до шести: 2. -пас- , -пас - ; 3. -нес- , -н іс- , -нес - ; 4. -пйас- , -пйа # - , -п ## н- , -п ## н - ; 5. -плес- , -пл і # - , -пле # - , -плет- , -плет - ; 6. -йіс- , -йі # - , -йіс - , -йід - , -йі # ж-, -йі # з - . Основи на /й/ завжди подані п’ятьма основоформами: -й-, -йшо-, -йш- , -йд- , -йд - . Двома й трьома основоформами реалізуються основи на передньоязикові /з/, /р/ і задньоязикові /г/, /к/. Однак в основах на /з/ майже вдвічі переважають двоваріантні, а в дієсловах на /р/ , /к/ (вдвічі), /г/ (вчетверо) – триваріантні основи: 2. -повз- , -повз - ; -дер- , -дер - ; -біг- , -біж- ; -с ік- , -с іч- ; 3. -вез- , -віз- , -вез - ; -тер- , -тр- , -тр - ; -л аг- , -л іг- , -л аж- ; -мок- , -мокн- , -мокн - . Чотириваріантними є лише основи -л аг-* V-ся: -л аг-, -л іг- , -л аж-, -л аз - . Основи на губні /б/ і /п/ репрезентовані числом варіантів від одного до трьох, однак в основах на /б/ домінує дво- й одноваріантність: 1. -довб- ;2. -реб-, -р іб- ; 3. -дуб-, -дубн-, -дубн - ; а в основах на /п/ – дво- й триваріантність: 1. -човп- ; 2. -соп- , -с іп- ; 3. -л іп-, -л іпн-, -л іпн - . Основи на /в/ актуалізуються переважно однією основоформою й лише іноді двома: 1. плив- ; 2. рев- , р ів- .
Таблиця
Розподіл варіантів основи залежно від якості приголосної
Кінцева фонема основи |
Всього слів |
Число варіантів основи | ||||||||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | |||||||||
| V | V-ся | V | V-ся | V | V-ся | V | V-ся | V | V-ся | V | V-ся | V | V-ся | |
| з | 93 | 26 | 55 | 21 | 38 | 5 | ||||||||
| с | 333 | 173 | 29 | 24 | 49 | 18 | 156 | 54 | 99 | 62 | 0 | 15 | ||
| р | 83 | 55 | 27 | 16 | 56 | 39 | ||||||||
| й | 24 | 15 | 24 | 15 | ||||||||||
| г | 163 | 94 | 35 | 13 | 128 | 73 | 0 | 8 | ||||||
| к | 128 | 58 | 37 | 22 | 91 | 36 | ||||||||
| х | 27 | 3 | 27 | 3 | ||||||||||
| б | 67 | 26 | 18 | 6 | 40 | 20 | 9 | 0 | ||||||
| п | 13 | 6 | 1 | 1 | 7 | 4 | 5 | 1 | ||||||
| в | 21 | 3 | 18 | 2 | 3 | 1 | ||||||||
| Всього | 952 | 459 | 37 | 9 | 233 | 121 | 403 | 175 | 156 | 62 | 123 | 77 | 0 | 15 |
| Разом | 1411 | 46 | 354 | 578 | 218 | 200 | 15 | |||||||
931 основа фонемотипу ПГП, ПГП* розподіляється по 19 морфонологічних підтипах, де на першому ступені чергування подано 19 основоформ, на другому – 15, третьому – 14, на четвертому – 11-12, – усього 59-60. 11 морфонологічних підтипів репрезентують варіативність 339 основ фонемотипу ПГП, ПГП*. На першому ступені чергування зафіксовано 11 основоформ, на другому – 7, третьому – 12, четвертому – 10, – усього 40. Варіативність основ 102 дієслів фонемотипу ГПП, ГПП* розподіляється по шести морфонологічних підтипах: перший ступінь чергування представлений шістьма основоформами, другий – однією, третій і четвертий – трьома. Поодній основоформі фіксується на першому, третьому й четвертому ступені чергування, дві – на другому й, таким чином, усього один морфонологічний підтип, що є реалізацією п’яти варіантів основи фонемотипу П, П*, до якого входять 39 дієслів.
Отже, загальна кількість підтипів, по яких розподіляються варіанти дієслівної основи з кінцевою приголосною, становить 37. Деякі підтипи в межах перших трьох фонемотипів мають однакову кількість варіантів й однакові морфонологічні зміни в основоформах, що фіксуються на тому самому ступені чергування, що дозволяє об’єднати їх в один підтип. Тож у цілому морфонологічну структуру основ українського дієслова репрезентують 25 підтипів, які узагальнюють варіативність 1411 основ на приголосну фонему. Морфонологічні підтипи подані за ступенем ускладнення організації основи на приголосну, у яких на першому ступені чергування фіксується 25 основоформ, на другому й третьому – по 22, на четвертому – 18-19 (табл.).
V і V-ся підтипу № 1 (фонемотипи Х, ХІІ) мають один варіант основи (всього 37/9* слів): -скуб-, -плив-, -довб-, -човп- . Власне, при їх відмінюванні не відбувається фонемна видозміна основи і, точно кажучи, вони не є морфонологічно маркованими. Але, з другого боку, виходячи з фонемного вигляду, можна передбачити їх морфонологічну немаркованість, завдяки чому на фоні інших маркованих основоформ вони все ж таки несуть інформацію про специфіку своєї словозміни – власне, фонемну константність.
Двоваріантність основ V і V-ся ілюструють підтипи № 2-4. Підтип № 2 (лише фонемотип Х) об’єднує основоформи (50/24*), у яких на другому ступені відбувається заміна голосних /е/ та /о/ на /і/ , що супроводжується чергуванням /р – р / , /с – с / : -реб-, -р іб-; -рев-, -р ів-; -роп-, -р іп-; -соп-, -с іп- . Основоформи, різні за якістю кінцевої приголосної, що є наслідком чергування на третьому ступені задноязикових із передньоязиковими шиплячими /г – ж/ , /к – ч/ : біг-, біж ; риг-, риж- ; р аг-, р аж- ; с ік-, с іч- ; л ік-, л іч- ; товк-, товч- , об’єднує підтип № 3 (фонемотипи Х-ХІІ). Всього 72/35* основ.
Основоформи, корелятивні за м’якістю фонем /с – с / , /з – з / , /р – р / , фіксує підтип № 4 (фонемотипи Х-ХІІ). У межах підтипу однакові за кількісно-якісним виявом основоформи V і V-ся фіксуються на різних ступенях (крім основ на /р/ ), що ілюструють у межах підтипу ?підпідтипи № 4а (73/16*) і 4б (0/34*). Підтип № 4а ілюструє варіативність V-основ і всіх основ на /р/ , у яких м’яка основоформа виникає на четвертому ступені: -риз-, -риз - ; -пас-, -пас - ; -дер-, -дер - і -дер-*, дер - * ; -жер-, -жер - і -жер- *, -жер - *; -л із-, -л із - ; тр ас-, тр ас - ; -повз-, -повз - ; -верз-, -верз - . У V-ся м’яка основоформа фіксується вже на другому ступені у словоформі чоловічого роду:запас-ти-с а – запас ---с а, намерз-ти-с а – намерз ---с а . Незважаючи на те, що чергування трактується як фонологічно зумовлене – як результат асимілятивного чергування за м’якістю /с – с /, /з – з / , воно є морфонологічною ознакою основоформи чоловічого роду й тому виступає як морфонологічне, що містить інформацію про наявність постфікса у структурі основи.
№ 5. діал. типтися – ?
Морфонологічні підтипи № 6-12 репрезентують триваріантні основи V і V-ся, варіативність яких досягагається за рахунок змін: а) якісних, б) кількісних, в) кількісно-якісних. Підтип № 6 (фонемотип Х) містить фонемно відмінні основоформи на першому, третьому й четвертому ступенях, що є наслідком різних чергувань: на третьому ступені – /е – / , на четвертому – /р – р / : -мер-, мр-, -мр - ; -пер-, -пр-, -пр - ; -тер-, -тр-, -тр - (56/39*). Якісна варіативність основ підтипів № 7 (60/42*) і № 8 (64/30*) виявляється на другому ступені чергуванням голосних /о – і/ , /е – і/ , /а – і/ і третьому чергуванням приголосних /г – ж/ , /к – ч/: -мог-, -міг-, -мож- ;-пек-, -пік-, -печ- . У підтипі № 8 (фонемотип Х) чергування голосних супроводжується чергуванням приголосних /р – р / , /т – т / , /л – л / : -стерег-, -стер іг-, -стереж- ; -рек-, -р ік-, -реч- ; -тек-, -т ік-, -теч- ; -волок-, -вол ік-, -волоч- .
Підтипи № 9а (17), 9б (2*) і № 10а (19), 10б (15*) (обидва Х фонемотипу) об’єднують основоформи, у яких на другому ступені виступає альтернуюча /і/ , яка спричинює палаталізацію /н – н / , а на четвертому передньоязикові змінюють їх м’які кореляти: -вез-, -віз-, -вез - ; -нес-, -н іс-, -нес - . Окремо виділяються підпідтипи 9б і 10б , що репрезентують основоформи минулого часу V-ся -віз -* і -н іс -* , інформативні щодо їх морфологічної і морфонологічної структури.
Кількісно-якісна варіативність основ 11 підтипу (фонемотипи Х-ХІІ) досягається за рахунок прирощення /т/ , /н/ на третьому ступені та їх м’яких корелятів на четвертому. Сегменти /т/ , /н/ можуть прирощуватися до основоформ, які закінчуються на передньоязикову, корелятивну або некорелятивну за м’якістю, що відповідно фіксують підпідтипи № 11а : -груз-, -грузн-, -груз н - //-грузн -; -мерз-, -мерзн-, -мерз н - //-мерзн - (25/0*); і підпідтип № 11б : -т аг-, -т агн-, -т агн - (136/41*).
Підтип № 12 – плисти три основоформи: плис-, пли-, плив- (19/2*).
Підтип № 13а – три основоформи: -гнис-, -гни#-, -гни#й- ; діал. русти (= ревти) рус-, ру#-, ру # й- (6/1*) і № 13б – діал. висти (= скручувати) вис-, ви # -, в ## й- (1/0*).
Чотириваріантні основи репрезентують три підтипи – № 14-16 і № 8б . Підтип № 14 об’єднує відмінні основоформи якісно на другому, кількісно – на третьому і якісно-кількісно – на четвертому ступенях і, крім того, різні за фонемним вираженням основоформи V і V-ся на другому ступені, що фіксують підпідтипи № 14а : -рос-, -р іс-, -рост-, -рос т - // -рост - (18/0*) і № 14б : -рос-, -р іс -, -рост-, -рос т - // -рост - (0/2*).
V і V-ся з основою на /с/ , що входять до підтипів № 15-18, на другому ступені мають усічену основоформу як наслідок елізії кінцевої /с – #/. На третьому ступені на місці /с/ виступають фонеми /д/ , /т/ в основах Х фонемотипу й /н/ – в основах Х, ХІ фонемотипів, а на четвертому – їх м’які кореляти /д / , /т / , /н / : -клас-, -кла # -, -клад-, -клад - ; -пас- 2 , -па#-, -пад-, -пад - ; -крас-, -кра#-, -крад-, -крад - ; -гус-, -гу#-, -гуд-, -гуд - ; -ц віс-, -ц ві # -, -ц віт-, -ц віт - ; -кл ас-, -кл а#-, -кл ан-, -кл ан - ; -пр ас-, -пр а#-, -пр ад-, -прад - ; -пйас-, -пйа#-, -п#н-, -п#н - (119/52*).
Голосна /е/ у вихідній основоформі на другому ступені альтернує з /і/ , за рахунок чого число основоформ збільшується до п’яти у підтипах № 17 і № 18, що різняться між собою глибиною морфонологічних процесів. Якщо перед /і/ стоїть некорелятивна за м’якістю фонема, то зміна на цьому закінчується: -вес-, -ві # -, -ве#-, -вед-, -вед - ; -мес-, -мі#-, -ме#-, -мет-, -мет - (підтип № 17, 34/17*). Якщо ж корелятивна, то вона чергується за м’якістю /л – л / , /р – р / : -плес-, -пл і#-, -пле#-, -плет-, -плет - ; -брес-, -бр і # -, -бре#-, -бред-, -бред - (підтип № 18, 33/18*).
Усічення /с/ на другому ступені, чергування /і – а/, /с – д/ на третьому й м’якшення приголосної на четвертому ступені формують чотиваріантність основи 19 непостфіксальних основ підтипу № 16а : с іс-, с і # -, с ад-, с ад - .
Підтипи № 15 і № 16 диференціюють основоформи наказового способу V і V-ся, які розподіляються по різних підпідтипах. У постфіксальних дієсловах в основоформі 2 ос. одн. наказового способу постфікс -с а стоїть після нульової флексії, що має вияв лише , в мовленні поряд опиняються передньоязикова зімкнена й передньоязикова щілинна однофокусна, тому внаслідок асиміляції за місцем і способом творення відбувається чергування /д – дз / :за-крадз --с а (підтип № 15б , 0/15*), роз-с адз --с а (підтип № 16б , 0/12*), яке морфонологічно маркує й виділяє ці основоформи.
В аспекті діахронії в основах відбулось усічення /с/ ; у формах неминулого часу умов для усічення не було, й історично тут фіксується чергування /д – с/ , /т – с/ , /в – с/ як результат асимілятивно-дисимілятивних процесів: *плет-ти ® плести, *вед-ти ® вести [2] . У синхронії, встановлюючи напрям чергування від вихідної форми, у словах такого типу маємо зворотний напрям чергування /с – д/ , /с – т/ , /с – в/ : вес-ти – вед-у; плес-ти – плет-у; плис-ти – плив-у .
Основи V і V-ся на -повіс- і -йіс- актуалізуються відповідно п’ятьма і шістьма основоформами, що розподіляються у межах підтипу № 19 на підпідтипи № 19а (32/0*) і № 19б (0/15*).
Варіативність основи зумовлюється специфічними флексіями, відмінними від тих, які реалізуються в переважній більшості словоформ. Усічена основоформа фіксується на другому ступені чергування в результаті елізії кінцевої /с/: йіс-ти –йі # -в-. На третьому ступені виступає усічений варіант йі - перед флексіями -м, -мо; м’який варіант йіс - – зумовлюється флексією -т ; у 3 ос. мн. перед флексією -ат реалізується основоформа,в якій на місці /с/ виступає /д /: йід -ат . Найстародавніший вид основи дієслова їсти – йід - . У 3 ос. одн. кінцева приголосна основи /д / перед -т змінилася на /с /. Так виникла основа йіс - . У 1 ос. одн. і мн. фонема /д / зникла. Так виникла основа йі # -[3] . В синхронії напрям чергування не зберігається й визначається не від 3 ос. мн., а від вихідної основоформи інфінітива.
Цікавими є морфонологічні явища в основоформах наказового способу, де в основоформі виступає фонема /ж/ , яка походить із спільнослов’янського доісторичного сполучення /д + й/ ® /д й/ ® /д д / ® /д ж / ® /_ж / ® /_ж/ . Враховуючи дані синхронічного й діахронічного аналізів, морфонологічні зміни розглядаються як усічення кінцевої /с/ і прирощення сегмента /ж/: йі # ж- перед флексіями -, -мо, те . Ще зовсім недавно нормативним вважався факт неутворення форм наказового способу дієслів з основою на -повіс- [4] , однак у сучасній мові почала впроваджуватися дещо призабута норма -повіж- [5] . Основоформа 2 ос. одн. V-ся є результатом фонетичного чергування за місцем і способом творення /ж – з / , зумовленим морфонологічною позицією основоформи перед --с а і, значить, морфонологічним чергуванням: на-йіз --с а .
П’ятьма основоформами реалізуються основи фонемотипу П, П* підтипу № 20. В синхронії варіативність досягається прирощенням до вихідної форми різних сегментів: /шо/, /ш/ – на другому ступені, /д/ – на третьому, що корелює з /д / на четвертому ступені: -йшо-, -йш- , -йд-, -йд - (24/15*).
[1] Через // подані основоформи, що залежно від вимови мають або не мають асимілятивне м’якшення у фіналі.
[2] 54, 40; Булах. Інф. 67.
[3] 15, 331.
[4] Українська літературна вимова і наголос. – К., 1973. – С. 396, 574; Орфографічний словник української мови. – К., 1977. – С. 463, 664.
[5] Синявський О. Норми української мови. – С.