Відкриття провадження у цивільній справі у суді
СОДЕРЖАНИЕ: Поняття, ознаки та види позову; критерії його визнання та забезпечення. Визначення можливостей обєднання та підстав розєднання кількох матеріально-правових вимог захисту цивільних прав фізичних та юридичних осіб. Розгляд умов мирової угоди сторін.Курсова робота
з дисципліни:Цивільне процесуальне правоУкраїни
на тему: Відкриття провадження у цивільнійсправі у суді
Дніпропетровськ
2008р.
ЗМІСТ
Вступ
Глава 1. ПОЗОВ, ЯК ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ЗАСІБ ПОРУШЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ В СУДІ
1.1 Поняття позову
1.2 Елементи позову
1.3 Види позовів
1.4 Форма і зміст позовної заяви
Глава 2. ПРАВО НА ПОЗОВ
2.1 Право на пред’явлення позову
2.2 Об’єднання і роз’єднання позовів
2.3 Способи захисту відповідача від заявленого позову
2.4 Зміни у позовному спорі
2.5 Забезпечення позову
Висновок
Задача
Список використаної літератури
ВСТУП
Дана курсова робота розкриває тему ,,Відкриття провадження у цивільній справі у суді.
Питання судового захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування судової системи є традиційно актуальними, тому активно досліджуються вітчизняною і зарубіжною юридичною наукою. Нагальність удосконалення цивільно-процесуальних відносин обумовлюється також законотворчими процесами, які відбуваються в державі, а саме: реформами адміністративно-політичної, соціально-культурної сфер суспільства.
Яскравим прикладом таких перетворень є прийняття від часу набуття Україною незалежності ряду принципово нових нормативно-правових актів, перегляд концепції поділу державної влади, визначення правового статусу органів місцевого самоврядування у системі державної влади.
Відбулися зміни і в органах судової влади. Нещодавно набрали чинності законодавчі акти, що закріплюють нові правила здійснення судочинства в Україні, зокрема прийнятий 18 березня 2004 року Верховною Радою України Цивільний процесуальний кодекс України. Відповідно до положень останнього у цивільне судочинство були введені нові процедури, спрямовані на розумне спрощення, посилення ефективності і диференціації процесу: наказне провадження (розділ II, статті 95-106) та заочний розгляд справи (розділ III, глава 8, статті 224–233). Окреме провадження також доповнюється новими категоріями справ. Також варто звернути увагу, що адміністративні правовідносини частково вилучаються із цивільно-процесуальних відносин та врегульовуються Кодексом адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року.
Але в даній курсовій роботі я розглядаю позовне провадження, оскільки це найбільш поширений вид цивільного судочинства. Тому все вищевикладене і привело мене до вибору цієї теми моєї курсової роботи.
Метою даної курсової роботи є аналіз такого виду цивільного судочинства, як позовне провадження.
Це обумовило необхідність вирішення таких спеціальних завдань:
- визначити поняття, елементи та види позову;
- розкрити особливості позовного провадження;
- з’ясувати основні положення позовного провадження в цивільному судочинстві.
Обєктом роботи є сукупність проблем, повязаних із практичним застосуванням положень нового цивільно-процесуального законодавства в позовному провадженні цивільного судочинства.Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використана сукупність дослідницьких методів сучасної теорії пізнання, що ґрунтуються на філософії розвитку загальнолюдських цінностей. У процесі дослідження використовувався як загальний діалектичний метод, так і окремі наукові методи: історичний, системно-структурний, соціологічний, логіко-юридичний та інші.Темі ,,Відкриття провадження у цивільній справі у суді велику увагу приділяють такі автори, як Андрушко А.В., Бичкова С.С., Кілічава Т.М., Павлик П.М., Червоний Ю.С., Штефан М.Й. та інші.
Основні питання я розглядала по окремим главам.
В першій главі я розкрила поняття, елементи та види позову.
В другій главі я розглянула хто має право на пред’явлення позову. Також які зміни можна внести у позов. Визнання та відмова від позову, чи мирова угода.
Для написання курсової роботи я використала наукову, навчальну літературу, а також закон, кодекс та нормативно-правові акти.
Дана курсова робота складається з вступу, двох глав, висновку та списку використаної літератури.
Глава 1. ПОЗОВ, ЯК ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ЗАСІБ ПОРУШЕННЯ
ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ В СУДІ
1.1 Поняття позову
Конституція України, проголошуючи права і свободи фізичних осіб, юридичних осіб, держави, гарантує їх захист (ст. ст. 8, 55, 124КУ) [1].
Законодавчо забезпечено право кожної особи , в порядку, встановленому ЩІК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 3 ЦПК) [2].
У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ч. 2 ст. З ЦПК) [2].
Згідно з ч. 3 ст. З ЦПК недійсною є відмова від можливості звернення до суду за захистом від права на звернення до суду за будь-якими вимогами, що виникли або можуть виникнути із певних правовідносин па підставі конкретного договору. Сторона може відмовитися в суді від захисту своїх прав шляхом відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, передання спору на вирішення третейського суду.
Діяльність суду щодо захисту порушених прав, свобод та інтересів здійснюється в різних процесуальних формах, основною з яких є позовна форма (позовне провадження).
Справи щодо спорів, які виникають із цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, прийнято називати позовними.
Позовне провадження характеризується такими ознаками: 1) між сторонами наявний матеріально-правовий спір; 2) спір стосується не лише фактичних обставин справи, а й самого правовідношення; 3) вимога до суду про судовий захист оформляється у формі позовної заяви [5, с. 218].
Засобом захисту прав особи у позовному провадженні є позов. Позов — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.
Зважаючи на те, що поняття „позов та похідні від нього поняття застосовуються цивільним процесуальним та матеріальними галузями права, у теорії сформувалося кілька точок зору з приводу поняття та суті позову. На думку одних, позов — це інститут цивільного процесуального права,на думку інших позов — інститут матеріального права. Однак, переважна більшість учених вказує на універсальність цього поняття, тобто поєднання матеріально-правового та процесуального аспектів [9, с. 111-112].
1.2 Елементи позову
Позов складається з трьох частин: предмета позову, підстави позову, змісту позову.
Предмет позову складає та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Таким чином, предмет позову повинен мати правовий характер і виходити з матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, а в окремих випадках і окремим обєктом. А тому при характеристиці предмета позову необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального обєкта. Наприклад, предметом позову про виселення громадянина будуть спірні правовідносини, а обєктом — житлове приміщення.
Протягом усього часу розгляду справи позивач може змінити предмет позову, заявити нові вимоги в межах спірних правовідносин.
Визначення предмета позову має практичне значення для індивідуалізації позовів, визначення підвідомчості справи: класифікації позовів за матеріально-правовою ознакою: ним визначається суть вимоги, відповідь на яку повинен дати суд.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Ними можуть бути: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини та доказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність відповідних прав.
Підстави позову не можна змішувати з нормами права, на які посилається позивач, а також з документами, які є письмовими доказами юридичних фактів, які складають підстави позову чи заперечення проти нього.
Підстава позову являє собою ряд фактів, які можна умовно розділити на 2 групи: активні — тобто ті, які підтверджують, що спірне право належить позивачеві, а на відповідача покладені певні обовязки; пасивні — у яких вбачається, що відповідач виконав дії спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить.
Підстава позову може бути зміненою протягом розгляду справи. При цьому позивач замість зазначених юридичних фактів може посилатися на інші, що обґрунтовують ту ж вимогу, але не повинні виходити за межі зазначеного матеріально-правового спору.
Як право на зміну предмета позову, так і право на зміну підстави позову надане тільки позивачу, так як лише з його згоди суд може здійснити подібну заміну.
Таким чином, третім елементом позову — змістом — є зазначена позивачем форма судового захисту. Позивач може просити суд: присудити визначену річ; 2) визнати наявність чи відсутність субєктивних прав;3) змінити, припинити існуючі між сторонами правовідносини (перетворити їх).
Виділення змісту має практичне значення, тому що вказує на дію суду, за здійсненням якої позивач звертається до суду, допомагає встановити межі дослідження справи. Саме за своїм змістом позови класифікують на види.
Елементи позову тісно повязані між собою. Підставу позову повинен довести позивач для того, щоб надати суду всі матеріали, необхідні для його захисту. Предмет позову — правова вимога, яку суд повинен розглянути і винести законне та обґрунтоване рішення. Від предмета позову залежить форма (зміст) захисту [10, с. 124-126].
1.3 Види позовів
У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображається у змісті позову, вони поділяються: на позови про присудження (виконавчі), визнання (установчі), перетворювальні (про конститутивне рішення).
Позови про присудження спрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обовязку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо (ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням підтверджує наявність чи відсутність права і обовязку (визнання права власності, авторства тощо).
Позов про існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а про визнання відсутності їх — негативним.
Позови перетворювальні спрямовані на зміну або припинення правових відносин (пункти 6, 7 ч.2 ст.16 ЦК України). Це позови про виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу тощо. В юридичній літературі цей вид позовів називається ще конститутивним і до їх складу належать: перетворювальні, які спрямовуються на здійснення через суд перетворювальних повноважень; позови про рішення, які замінюють волевиявлення обох сторін у спорі або тільки боржника; позови, в яких конститутивні дії є елементом рішення.
Класифікація позовів на види не завжди розкриває особливості всіх позовів, у звязку з чим вони можуть бути класифіковані залежно від характеру спірних відносин та у складі окремих правовідносин. Така систематизація допомагає виявити причини спорів і ефективність забезпечення правового регулювання в окремих галузях суспільних відносин, необхідність його зміни і вдосконалення [11, с. 328-330].
1.4 Форма і зміст позовної заяви
Після повного зясування фактичних обставин, юридичної природи спірних правовідносин, наявності можливих засобів доказування та способу забезпечення позову фахівець-укладач приступає до складання позовної заяви.
Її зміст та спрямованість залежать від предмета, підстав і характеру спору між сторонами. Позовна заява може подаватися до суду лише в письмовій формі, тому вона вимагає точності та дотримання вимог, встановлених законом, а також мовної стилістики.
Додержання процесуальної форми та змісту позовної заяви є однією з обовязкових вимог цивільного процесуального законодавства, що забезпечує фізичним та юридичним особам право на звернення до суду та порушення судом провадження у справі.
Вимоги до форми та змісту встановлені ст.119 ЦПК України.
Позовна заява повинна містити такі вимоги:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) імя (найменування) позивача і відповідача, а також імя представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів звязку, якщо такий відомий;
3) зміст позовних вимог;
4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;
7) перелік документів, що додаються до заяви.
Позовна заява має бути підписана позивачем або його представником. Зазначення дати її складання є обовязковим.
Позовна заява може відповідати іншим вимогам, якщо це встановлено законом.
До позовної заяви додають документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Якщо заяву подає представник позивача, до неї додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження. У разі подання позову представником на захист інших осіб в заяві має бути зазначено підстави звернення до суду в інтересах цих осіб. Перелік названих вище вимог є обовязковим.
До позовної заяви згідно зі ст.120 ЦПК України також додають її копії та копії всіх документів, що входять до неї відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Так, подання копій документів не вимагається щодо позовів, які стосуються трудових правовідносин, відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину, каліцтва, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи, а також незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Недодержання укладачем позовної заяви зазначених у статтях 119, 120 ЦПК вимог, а також несплата судового збору чи інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи тягнуть за собою правові наслідки, передбачені ст.121 ЦПК України. Суддя за цих обставин постановляє залишити заяву без руху і надає позивачу певний строк для усунення недоліків.
У разі виконання припису судді у встановлений ухвалою строк позовна заява вважається поданою в день її першого подання до суду. Якщо зазначені в ухвалі суду недоліки позивачем не усунуті в установлений строк, заява визнається неподаною і повертається позивачеві.
Статтею 121 ЦПК України також передбачено випадки, коли заява повертається позивачеві без надання строку для усунення недоліків. Суддя повертає заяву, якщо:
1) заяву подано недієздатною особою;
2) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноваження на ведення справи;
3) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;
4) справа підсудна іншому суду;
5) заява про розірвання шлюбу подана під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом.
Про повернення позовної заяви суддя виносить ухвалу.
Цей перелік випадків повернення позовної заяви є вичерпним. У разі якщо ці умови перестануть існувати, позивач вправі повторно звернутися до суду зі своїми вимогами па загальних підставах.
Слід зазначити, що залишення суддею позовної заяви без руху або повернення її позивачеві здійснюється на стадії предявлення позову, до відкриття провадження у справі. Якщо суддя з різних причин не виявив недоліків у заяві і відкрив провадження у справі, він надає строк для усунення недоліків, а в разі невиконання припису залишає заяву без розгляду за правилами, встановленими ст. 207 ЦПК.
Законом також передбачено підстави для відмови у відкритті провадження у справі, якщо навіть позовну заяву подано й оформлено відповідно до вимог, встановлених ЦПК.
Згідно зі ст.122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:
1) заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства;
2) за наявності рішення або ухвали суду, що набрала законної сили, про закриття провадження у справі у звязку з відмовою позивача від позову, укладення мирової угоди у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет, із тих самих підстав;
3) за наявності справи в цьому чи іншому суді за спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) внаслідок смерті фізичної особи або припинення юридичної особи, яка є однією зі сторін у справі, не допускається правонаступництво;
5) є рішення третейського суду щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, із тих самих підстав, за винятком випадків, коли судом відмовлено у видачі виконавчого листа на примусове виконання або скасування рішення цього суду і неможливості розгляду справи в тому самому третейському суді.
Про відмову у відкритті провадження у справі або про відкриття провадження суддя постановляє ухвалу, яка невідкладно надсилається позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами. Відмова у відкритті провадження у справі позбавляє позивача права повторно звернутись до суду із таким самим позовом.
Як бачимо із вищенаведеного, складання позовної заяви є складним і важливим етапом підготовки справи до її розгляду в суді, що вимагає неухильного дотримання вимог процесуального законодавства та попередження негативних наслідків, що перешкоджають відкриттю провадження у цивільному судочинстві.
Кожен юрист має усвідомлювати, що від його компетентності, професійного рівня, порядності залежать певною мірою, а то й повністю, результат розгляду справи і судового рішення, надійний захист цивільного права та інтересу як фізичних, так і юридичних осіб [5, с. 17-20].
Глава 2. ПРАВО НА ПОЗОВ
2.1 Право на пред’явлення позову
Конституційне положення про те, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України), деталізується у нормах матеріального права. Так, відповідно до ЦК України (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За ч.10 ст.7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Зазначене у наведених і подібних нормах право на судовий захист є правом на позов у матеріально-правовому розумінні, що означає можливість уповноваженої особи вимагати в судовому порядку виконання зобовязаною особою свого обовязку.
Говорячи про співвідношення права на позов і права на предявлення позову, слід мати на увазі, що:
1) право на позов (захист) визначається і матеріальним, і процесуальним правом, а право на предявлення позову - тільки процесуальним;
2) право на позов надає можливість вимагати від суду вирішити справу, а право на предявлення позову - лише звернутися до суду з позовом;
3) наявність права на позов встановлюється судом під час усього провадження у справі, а наявність права на предявлення позову - під час прийняття позовної заяви;
4) відсутність права на предявлення позову є підставою для постановлення ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, закриття провадження у справі або залишення позовної заяви без розгляду; відсутність же права на позов є підставою для ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.Виходячи з викладеного, право на позов і право на предявлення позову, є різними правами, головна відмінність між якими полягає у їх різній правовій природі.
Право на предявлення позову - це право особи звернутися до суду з позовом про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів має право кожна фізична та юридична особа, а у визначених законом випадках до суду можуть звертатися також органи й особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (ст.3ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.45 ЦПК України до органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду з позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, належать:
1)Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У п.10 ст. 13 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 23 грудня 1997 р. вказується, що він має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини, яка за станом здоровя чи з інших поважних причин не може цього зробити самостійно.
2) Прокурор. Відповідно до ст. 361 Закону України Про прокуратуру від 5 листопада 1991 р. органи прокуратури здійснюють представництво інтересів громадянина, якщо він неспроможний через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Крім того, перед прокуратурою поставлено завдання здійснювати представництво в суді інтересів держави за наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Однією з форм такого представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.
3) Органи державної влади, органи місцевого самоврядування. Їхнє право на звернення до суду з позовом про захист інтересів інших осіб, держави або суспільства встановлюється спеціальними законами. Наприклад, відповідно до п.10 ст.5 Закону України Про захист прав споживачів від 12 травня 1991 р. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів і його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі мають право подавати до суду позови про захист прав споживачів.
4) Фізичні особи можуть звертатися з позовом про захист інтересів інших осіб у встановлених законом випадках, у тому числі коли вони є законними представниками неповнолітніх, малолітніх, обмежених у дієздатності чи недієздатних осіб. Наприклад, відповідно до ч.2 ст.258 СК України дід і баба мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до суду без спеціальних на те повноважень.
5) Юридичні особи мають право звертатися з позовом до суду, якщо таке повноваження встановлено спеціальним законом і установчими документами цієї юридичної особи. Так, у ст.20 Закону України Про обєднання громадян від 16 червня 1992 р. встановлено, що зареєстровані обєднання громадян наділяються правом захищати законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах, що, зокрема, передбачає їх право звертатися з позовною заявою до суду.
Право на предявлення позову є невідємним правом кожної особи, тому відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (ч.3 ст.3ЦПК України) [3, с. 185-187].
2.2 Об’єднання і роз’єднання позовів
Можливість обєднати чи розєднати декілька позовів повязана із забезпеченням ефективного і швидкого вирішення судом спору між сторонами.
Обєднання позовів дає змогу досягти єдності судових рішень за відповідними вимогами, а також з економити час і засоби цивільного процесу. В одному провадженні можуть бути обєднанні декілька вимог одного позивача до одного відповідача, одного позивача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного відповідача.
Вимоги, що обєднуються в одному провадженні, мають бути однорідними. Однорідність вимог випливає із особливостей тих спірних матеріально-правових відносин, які породжують позов. Це означає, що позови, які обєднуються, випливають із одного і того самого правовідношення або з різних правовідносин, повязаних між собою. На встановлення однорідності вимог не впливає їх зміст, тобто допускається обєднання навіть різних за своїм характером вимог (наприклад, в одному провадженні можуть бути обєднані позов про визнання договору недійсним і позов про стягнення заподіяних при цьому збитків).
Якщо позови є неоднорідними (наприклад, випливають з різних за своєю галузевою належністю правовідносин) їх обєднання є недоцільним, адже це може призвести до ускладнення процесу розгляду і вирішення цивільної справи. Також не допускається обєднання позовів, коли відсутня спільність предмета позову.
Обєднання позовів може бути здійснене як позивачем (позивачами), так і судом. Найчастіше повязані між собою вимоги обєднує позивач, викладаючи їх в одній позовній заяві відповідно до ч.2 ст. 118 ЦПК України. Законодавство не забороняє позивачу оформити кожну з однорідних позовних вимог окремою позовною заявою. Однак він зазвичай зацікавлений в тому, щоб усі його вимоги були розглянуті та вирішені якнайшвидше і одним судом. Окреме ж оформлення однорідних вимог ускладнить діяльність суду і може призвести до затягування захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів позивача.
Якщо в проваджені суду знаходяться декілька справ з однорідними позовами, сторони можуть клопотати перед судом про їх обєднання в одне провадження. Суд може обєднати позови і за власною ініціативою, адже відповідно до ч.1 ст.126 ЦПК України суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про обєднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. Ухвала про обєднання позовів, як і ухвала про відмову в такому обєднанні, не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
При обєднанні позовів кожний з них зберігає своє окреме значення і підлягає вирішенню судом. У судовому рішенні обовязково повинно бути відображено, чи задовольнив суд і в якому обсязі кожний з обєднаних позовів. Враховуючи те, що в одному провадженні обєднуються однорідні позовні вимоги, вирішення однієї з них автоматично впливає на результати вирішення інших. Так, якщо суд визнає договір недійсним, він зобовязаний задовольнити й правомірні вимоги позивача щодо застосування наслідків недійсного правочину [7, с. 260-263].
Розєднання позовів полягає у виділенні судом в самостійні провадження обєднаних в одному проваджені вимог. Таке розєднання залежить від обставин справи і повязано з тим, що спільний розгляд обєднаних позовів ускладнює вирішення справи (наприклад, необхідно призначити складну експертизу за окремими вимогами, один з позивачів поїхав у тривале відрядження тощо).
Розєднання позовів зазвичай здійснюється в тому разі, коли суд одночасно не може ухвалити рішення за декількома вимогами, оскільки одна з них стосується інтересів третіх осіб. Так, у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи від 18 вересня 1987 р. вказується: якщо вимоги про поділ квартири і паю заявлені одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд має взяти до уваги: оскільки їх вирішення зачіпає інтереси кооперативу, вони повинні бути розєднані і розглянуті на загальних підставах.
Виділення в самостійне провадження вимог є правом, а не обовязком суду, тобто його здійснення цілком залежить від його розсуду. Оформлюється розєднання позовів ухвалою, яка також не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду,
У разі розєднання позовів підставою для провадження за виділеними вимогами є ухвала суду про розєднання позовів і копія позовної заяви [8, с. 29].
2.3 Способи захисту відповідача від заявленого позову
Для захисту від заявленого позову відповідач наділений комплексом процесуальних прав. До них слід віднести загальні (право подавати докази та приймати участь у їх дослідженні, заявляти міркування, доводи та пояснення у справі та інші права, закріплені у ст. 99 ЦПК). Однак, відповідач також має низку спеціальних процесуальних способів захисту. Це заперечення проти позову (п. 2 ст. 143 ЦПК) та зустрічний позов (ст. 140 ЦПК).
Заперечення проти позову — це пояснення відповідача, які відхиляють або спростовують вимоги позивача. Причому вони можуть бути спрямовані на повне або часткове, постійне або тимчасове нівелювання матеріально-правової вимоги позивача. Ці пояснення можуть носить матеріально-правовий та процесуально-правовий характер.
Матеріально-правові заперечення спростовують суть позову, вони полягають у тому, що відповідач оспорює матеріально-правову вимогу і тому, зазвичай, заперечує можливість виникнення процесу за нею.
Процесуально-правові заперечення обґрунтовують неправомірність виникнення або продовження процесу у справі в звязку з відсутністю передумов права позивача на звернення до суду або порушенням порядку його реалізації.
Зустрічний позов — це матеріально-правова вимога первісного відповідача до первісного позивача, пред явлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом. У такому випадку, за цією позовною вимогою первісний відповідач набуває процесуального статусу позивача, а первісний позивач — відповідача. Однак, повного процесуального статусу позивача у цьому випадку відповідач може набути тільки у разі, якщо первісний позивач відмовиться від заявленого ним позову і суд прийме таку відмову.
При зверненні до суду відповідача із зустрічним позовом він ставить перед собою мету, по-перше, захистити своє порушене, оспорене чи невизнане право. По-друге, відповідач захищається проти вимог позивача.
Суд зобовязує прийняти зустрічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємоповязані та сумісний їх розгляд є доцільним, зокрема, якщо вони випливають з одного правовідношення або якщо вимоги про них можуть зараховуватися (ст. 141 ЦПК).
Право на предявлення зустрічного позову відповідно до ст. 140 ЦПК виникає з порушенням у суді провадження у справі і може бути реалізоване не пізніше, як за три дні до судового засідання. Чи буде прийнято зустрічний позов після закінчення цього строку залежить від суду, оскільки йому надане право відмови в його прийнятті як у разі пропуску цього строку, так і у разі, якщо буде встановлено, що зустрічним позовом відповідач, зловживаючи своїми правами, навмисно спрямовує свої дії на затягування процесу.
Після розгляду справи по суті в судовому засіданні суд постановляє єдине рішення, в якому дає конкретну відповідь як на первісну вимогу позивача, так і на зустрічну вимогу відповідача [6, с.74-76].
2.4 Зміни у позовному спорі
У процесі розгляду та вирішення справи сторони наділяються широкими процесуальними правами і можуть вільно ними розпоряджатися.
Позивач протягом усього розгляду справи по суті має право змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можуть укласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК). Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності в цивільному процесуальному праві. Ці повноваження мають також важливе значення для суду, оскільки останній розглядає справу лише в межах заявлених вимог (ст. 15 ЦПК).
Зміна предмета та підстави позову є важливим правомпозивача, оскільки дозволяє оперативно змінювати конструкцію позовного спору (вимогу до відповідача та суду) у звязку, наприклад, зі збором доказів, дослідженням обставин справи, очевидністю неправильного визначення матеріально-правової вимоги та обставин, які її обґрунтовують тощо. Обмеження щодо зміни предмета та підстави позову законом не встановлені, однак ці зміни не повинні виходити за межі матеріально-правової вимоги. В протилежному випадку особа не позбавляється права на звернення до суду у загальному порядку.
Збільшення чи зменшення обсягу позовних вимог також дозволяє керувати процесом у справі, зважаючи на ті самі причини. Причому особливістю такої розпорядчої дії є те, що у разі збільшення обсягу позовних вимог повинні бути дотримані вимоги щодо змісту та форми такого звернення до суду, а також оплата державним митом, обчисленим виходячи із збільшеного обсягу позовних вимог. У випадку зменшення обсягу позовних вимог, зверхсплачене державне мито не повертається, оскільки у цьому разі наявна часткова відмова від позову, тобто особа у певній частині відмовляється від судового захисту заявленої вимоги [9, с.115-116].
Відмова від позову — це одностороннє волевиявлення позивача в суді, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги. Будучи проявом принципу диспозитивності, таке волевиявлення позивача здійснюється під контролем суду, адже суд може вирішити питання про прийняття чи відмову в прийнятті цього клопотання. Суд відмовляє у прийнятті відмови позивача від позову, якщо така розпорядча дія суперечить закону, інтересам інших осіб чи з інших причин не може бути прийнята судом.
Прийняття судом відмови позивача від позову тягне за собою закриття провадження у справі та виключає можливість у майбутньому звернення до суду з тотожним позовом. Особа, яка виконує такі дії, має право одержати розяснення суду щодо правових наслідків такої відмови (ст.ст. 15 і 179ЦПК).
Визнання позову відповідачем — цеодностороннє волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Прямих правових наслідків визнання відповідачем позову цивільним процесуальним законом не визначено, однак має важливе значення для встановлення обставин справи та постановлений рішення у справі. Але, суд не вправі покласти в основу свого рішення визнання позову відповідачем, не дослідивши його з точки зору обставин справи.
Суд може вважати позов визнаним, якщо у нього не виникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав та законних інтересів і не зроблене під впливом протиправної поведінки щодо нього інших осіб або з метою приховати істину.
Мирова угода — це укладена між сторонами та затверджена судом домовленість (договір) про припинення спору між сторонами шляхом взаємних уступок. позов цивільний право мирова угода
Процесуальне законодавство зобовязує суддю (суд) розяснити сторонам можливість укладення мирової угоди і сприяти примиренню сторін. Контроль суду забезпечує законність укладення мирової угоди і гарантує захист прав та інтересів субєктів спірних матеріально-правових відносин.
Умови мирової угоди сторін, викладені в усній формі, заносяться до протоколу судового засідання і підписуються сторонами. Мирова угода сторін, викладена письмово, додається до справи, про що зазначається у протоколі судового засідання. До прийняття мирової угоди суд зобовязаний сторонам оголосити наслідки відповідних процесуальних дій. Про затвердження мирової угоди сторін суд постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені умови такої угоди, і водночас закриває провадження у справі. Мотивована ухвала постановляється судом у випадку її незатвердження. Відповідно до ст. 3Закону України „Про виконавче провадження затверджена судом мирова угода є підставою для виконання.
Коли мирова угода укладається поза судом і ним не затверджена, то вона підлягає доказуванню в суді на загальних підставах [5, 227-229].
2.5 Забезпечення позову
Забезпечення позову - це вжиття судом передбачених законом заходів, що гарантують можливість виконання майбутнього рішення.
Заходи забезпечення позову можуть вживатися на будь-якій стадії розгляду справи (ч. 3 ст. 151 ЦПК). Відповідно до ч. 4 цієї статті допускається забезпечення позову до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню прав інтелектуальної власності.
Заява про забезпечення позову може бути подана особами, які беруть участь у справі. У ній мають бути зазначені:
1) причини, із звязку із якими потрібно забезпечити позов;
2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 2 ст. 151 ЦПК).
До заяви про забезпечення позову, додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є субєктом відповідного права інтелектуальної власності та що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. До заяви додаються також її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову (ч.4 ст.151 ЦПК).
У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом 10 днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову (ч. 5 ст. 151 ЦПК).
Забезпечення позову може здійснюватися різними видами забезпечення. У ст. 152 ЦПК міститься широкий їх перелік. Суд застосовує той або інший вид забезпечення залежно від конкретних обставин кожної справи.
Найбільш поширеним видом забезпечення позову є накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК).
Арешт майна полягає в його опису й оголошенні заборони розпоряджатися ним до набрання рішенням законної сили. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються (ч. 5 ст. 152 ЦПК).
До видів забезпечення позову п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК відносить заборону вчиняти певні дії ; п. 3 ч. 1 ст. 152 ЦПК — встановлення обовязку вчиняти певні дії. Метою цього виду забезпечення є збереження наявного становища до вирішення спору.
Видом забезпечення позову є заборона іншим особам, здійснювати платежі або передавати манно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобовязання (п. 4 ч. 1 ст. 152 ЦПК).
Пункт 5 ч. 1 ст. 152 ЦПК до видів забезпечення позову відносить зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису. Цей захід зупиняє дії державного виконавця щодо виконання судового рішення. Зупинення стягнення па підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку (п. 6 ч. 1 ст. 152 ЦПК), та передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам (пі 7 ч. 1 ст. 152 ЦПК) також належить до видів забезпечення позову.
У необхідних випадках суд може застосувати інші види забезпечення позову, які відповідають меті, вказаній у ст. 151 ЦПК. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 152 ЦПК).
Закон вводить обмеження допустимих видів забезпечення позову — вони мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 152 ЦПК).
Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообовязковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у звязку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу по безробіттю. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином (ч. 4 ст. 152 ЦПК).
Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обовязку вчиняти пенні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку (ч. 6 ст. 152 ЦПК). Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, оскільки вони можуть вжити заходів щодо приховування майна, що підлягає стягненню (ч. 1 ст. 153 ЦПК).
Заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше 2 днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову (ч. 2 ст. 153 ЦПК).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, суд може вимагати від заявника подати додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову (ч. 3 ст. 153 ЦПК).
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково (ч. 6 ст. 153 ЦПК).
У разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, негайно після її виконання (ч.7 ст.153 ЦПК).
У разі подання заяви про забезпечення позову без додержання вимог ст.151 ЦПК суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу (ч. 8 ст. 153 ЦПК).
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі (ч. 9 ст. 153 ЦПК).
На всі ухвали щодо забезпечення позову може бути подана апеляційна скарга (п. 2 ч. 1 ст. 293 ЦПК). Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (ч. 10 ст. 153 ЦПК).
Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного способу іншим (ч. 1 ст. 154 ЦПК) зупиняє виконання цієї ухвали (ч. 11 ст. 153 ЦПК) [4, с. 226-230].
Висновок
Тема моєї курсової роботи дуже актуальна. В ній за допомогою використаної наукової та навчальної літератури я розкрила важливі питання щодо поняття та елементів позову. Окрему увагу я приділила главі-2, яка розкриває право на позов, а також зміни які можна використовувати у позові.
Розглянувши ці питання, я можу зроботи для себе висновок, що позовна форма захисту прав і законних інтересів громадян, організацій і держави, являється одним із самих разновидних способів судового захисту, який існує в цивільному судочинстві, згідно із новим Цивільним процесуальним Кодексом 2004 року.
Під позовним провадженням розуміють вид провадження, в якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, сімейних, трудових, земельних і житлових правовідносин. Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цього провадження: участь у ньому двух сторін – позивача і відповідача.
Засобом захисту прав особи у позовному провадженні є позов. Позов — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.
Позов складається з трьох частин: предмета позову, підстави позову, змісту позову.
За способом процесуального захисту, який відображається у змісті позову, позови поділяються: на позови про присудження (виконавчі), визнання (установчі), перетворювальні (про конститутивне рішення).
Право на предявлення позову - це право особи звернутися до суду з позовом про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Заперечення проти позову — це пояснення відповідача, які відхиляють або спростовують вимоги позивача.
Зустрічний позов — це матеріально-правова вимога первісного відповідача до первісного позивача, предявлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом.
Відмова від позову — це одностороннє волевиявлення позивача в суді, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги.
Визнання позову відповідачем — цеодностороннє волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем.
Мирова угода — це укладена між сторонами та затверджена судом домовленість (договір) про припинення спору між сторонами шляхом взаємних уступок.
Забезпечення позову - це вжиття судом передбачених законом заходів, що гарантують можливість виконання майбутнього рішення.
Задача
Власниця будинку Петрова А.Н. пред’явила в суд позов про стягнення з Гончар Т.Н. заборгованості за квартиру і комунальні послуги. Відповідачка на суді пояснила, що вона ніякого боргу не має, оскільки вона таку суму витратила на ремонт квартири, який відмовилась провести Петрова А.Н. Суд своїм рішенням позов Петрова А.Н. задовольнив, а відповідачці пояснив, що вона має право подати окремий позов про стягнення грошових сум, витрачених на ремонт приміщення.
Чи правильно поступив суд?
Розв’язання
Згідно умови задачі, бачимо, що між позивачкою Петровою А.Н. та відповідачкою Гончар Т.Н. письмового договору найму житла не було. Тобто між ними був укладений фактично усний договір найму житла, за яким відповідачка повинна була сплачувати за квартиру і комунальні послуги. Але відповідачка відмовлялась сплачувати за квартиру і комунальні послуги, оскільки вона зробила ремонт квартири на суму, яку повинна сплатити позивачеві. А позивачка відмовилась провести ремонт квартири, і подала позов про стягнення заборгованості з відповідача.
Отже, я вважаю, що суд поступив правильно, що задовольнив позов Петровій А.Н. Але згідно ст.118ЦПК України відповідачка Гончар Т.Н. має повне право пред’явити позов до Петрової А.Н. про стягнення суми, яку витратила на ремонт квартири. Але суд позов Гончар Т.Н. (в разі пред’явлення) може не задовольнити, оскільки між ними усний договір. Якщо б був укладений письмовий договір найму житла, то за ч.2 ст. 819 ЦК України Петрова А.Н. зобов’язана здійснювати як наймодавець, капітальний ремонт житла. І тоді витрачена сума належить відшкодуванню. Але суд в даному випадку рішення може винести на свій розсуд.
Список використаної літератури
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996 р. – із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222 IV від 08.12.2004 р. К: Велес, 2007 р.
2. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково – практичний коментар / С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, В.У., Бірюков та ін.; За заг. ред. С. С. Бичкової. – К.: Атіка, 2008 р.
3. Андрушко А. В., Білоусов Ю. В., Бондаренко Н. Л./ Цивільний процес: навч. посібник. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 262 с.
4. Бичкова С. С., Бобрик В. І., Узарова І. О. та ін. Цивільно процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С. С. Бичкової. – 2 – гевид. доповн. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – 404 с.
5. Буркацький Л. К. /Захист цивільного права та інтересу: Методика складання док-тів, коментарі, позовні та інші заяви. Навчально - практичний посібник. – Вид стереотип. – К.: Юрінком Інтер, 2006.- 400 с.
6. Кілічава Т. М. Цивільний процес: Навч. посібник для дистанційного навчання / За наук. ред. О. Г. Мурашка. – К.: УніверситетУкраїни, 2006. - 215 с.
7. Комарова В. В. Гражданский процесс: учебник – Х.: ООО Одиссей, 2001. – 704 с.
8. Павлик П. М., Удовенко Ж. В., Кілічава Т. М. Процесуальна документація: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 464 с.
9. Червоний Ю. С. Цивільний процес України: Підручник. – К.: Істина, 2007. – 392 с.
10. Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004 – 308 с.