Відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані спяніння

СОДЕРЖАНИЕ: Особливості і види кримінальної відповідальності за злочини, вчинені в стані сп’яніння, внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин. Порядок судово-психіатричної оцінки осіб, що вчинили злочини в стані сп’яніння.

План

Вступ

1. Історичний аспект досліджуваної теми

2. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння, наслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин

3. Судово-психіатрична оцінка осіб, що вчинили злочини в стані сп’яніння, васлідок вживання алкоголю, наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин

Висновки

Список використаних джерел

кримінальне сп’яніння злочин відповідальність

Вступ

Необхідність теми, яка розглядається в рефераті, викликана нагальною потребою вирішення на практиці проблеми притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які скоїли злочин у стані спяніння, внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

В теоретичному аспекті висвітлення питання щодо осудності винного субєкта в такому стані сприятиме усуненню прогалин у розгляді більш загального інституту кримінального права України — субєкта злочину та його кримінальної відповідальності.

Нестабільність соціально-економічних та політичних процесів у перші роки незалежності України й на сучасному етапі демократизації українського суспільства призвели до збільшення проявів девіантної поведінки громадян – пияцтва, наркотизму – і зростання на цьому ґрунті злочинів, які перебувають у центрі уваги як держави, так і суспільства в цілому.

Високий рівень злочинності та смертності, зруйновані людські долі – все це лише незначна частина тієї ціни, яку суспільство платить за малоефективне запобігання вказаним явищам. Зокрема, в Україні показник смертності від вживання неякісного й фальсифікованого алкоголю щорічно перевищує 9 тис. осіб, а частка випадків, які стосуються неповнолітніх, становить майже пяту частину загальної їх кількості. Водночас, за даними МВС, кількість померлих від наркоманії з числа тих, які перебувають на обліку, у 2007 р. становила 1137 осіб, із них 5 неповнолітні.

Вищесказане засвідчує, що зловживання алкоголем та наркотиками є гострою не лише медико-психологічною та соціальною проблемою, що не одержала до сьогодні належного вирішення, а й кримінологічною, оскільки вживання алкоголю та наркотиків продовжує залишатися однією з основних детермінант учинення багатьох злочинів. Окрім того, за даними МВС України, поряд зі зростанням кількості споживачів алкоголю та наркотиків досить високим залишається число злочинів, вчинених ними в стані спяніння. Так, у 1992 р. було зареєстровано 6533 таких злочинів. Пік цього виду злочинності випав на 1995-1996 рр., коли було зареєстровано 7414 і 7435 злочинів відповідно. В наступні роки і досі аналізований вид злочинів характеризується поступовим зниженням із коливанням в окремі роки. Так; у 2002 р. було зареєстровано 4853 таких злочинів, у 2003 р. – 3995, в 2005 р. – 4070, а в 2007 р. – 3973 злочини.

Суспільно небезпечні наслідки злочинів, які вчинюються в стані спяніння, потребують не тільки застосування соціально-економічних, медичних, правових та інших заходів впливу, а й проведення науково-теоретичного дослідження стану, детермінант поширення та пошуку ефективних методів запобігання цьому небезпечному соціально-правовому явищу.

1. Історичний аспект досліджуваної теми

Питання про відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані спяніння, кримінальним правом традиційно розглядається у контексті проблеми осудності. Разом з тим саме вивчення питань кримінальної відповідальності осіб, які скоїли суспільно небезпечне діяння в стані спяніння, має важливе теоретичне й практичне значення для дослідження більш загальної проблеми субєкта злочину в кримінальному праві України.

Положення про відповідальність за вчинення подібних злочинів у вітчизняному кримінальному законодавстві знайшло відображення не одразу. За своєю суттю кримінальну відповідальність довгий час було передбачено лише за вчинення злочинного діяння в стані алкогольного спяніння, яке на розсуд суду могло бути визнано обтяжуючою обставиною. Водночас згідно із ст. 21 Кримінального кодексу України 2001 р., який нещодавно набув чинності, відповідальність настає за вчинення злочину не тільки в стані алкогольного спяніння, а й також внаслідок наркотичного спяніння або в разі вживання одурманюючих засобів.

Безпосередня історія розвитку цього інституту кримінального права була такою. Керівні начала з кримінального права Російської республіки 1919 р. не передбачали відповідальності за скоєння злочину в стані спяніння.

Перший Кримінальний кодекс УРСР 1922 р. не розглядав стан спяніння як обставину, що виключає кримінальну відповідальність, якщо особа призвела себе до такого стану спеціально задля вчинення злочину.

Основні начала кримінального законодавства СРСР 1924 р. також не вирішували питання про відповідальність осіб, що скоїли злочин у подібному стані. Кримінальний кодекс УРСР 1927 р. зазначав, дублюючи КК РРФСР 1926 p., що особи, які вчинили злочин у стані неосудності, звільняються від кримінальної відповідальності; до того ж у примітці до цієї норми особливо відзначалось те, що її дія не поширюється на осіб, які вчинили злочин у стані спяніння. Основи кримінального законодавства СРСР 1958 р. та КК УРСР 1960 р. аналогічно тлумачили вирішення цієї проблеми: особи, що вчинили злочин у стані спяніння, не звільняються від кримінальної відповідальності; в цьому випадку (як і в усіх попередніх нормативних згадках про цю відповідальність) мова йшла саме про стан алкогольного спяніння [5, с. 126—127].

Натомість законодавче закріплення поряд з алкогольним спянінням, а також спянінням, викликаного вживанням наркотичних засобів та одурманюючих речовин, є новелою в кримінальному праві України, повязаною з прийняттям нового Кримінального кодексу.

Актуальність проблеми, яка розглядається, важко оспорювати через те, що всім добре відомий негативний вплив алкоголю, наркотиків як на організм людини, так і на її поведінку в суспільстві. Кримінологічні дослідження показують, що під впливом пияцтва вчиняються 40-45 % усіх злочинів, а такі тяжкі злочини, як убивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, хуліганство, грабежі та розбої в 70 — 75 % випадків вчиняються у стані спяніння. Тому стан звичайного спяніння не може розглядатися як помякшуюча обставина ні в якому разі [2, с. 126].

На сьогодні дослідники кримінального права трактують спяніння як звичайне, фізіологічне спяніння, яке виникає внаслідок вільного вживання алкогольних напоїв (алкогольне), наркотичних засобів (наркотичне), психотропних речовин чи інших одурманюючих засобів (токсичне). Звичайне спяніння треба відрізняти від патологічного спяніння, яке є формою тимчасового розладу душевної діяльності і про яке мова йтиме окремо.

Основними ознаками звичайного спяніння є те, що:

а) особа приводить себе до такого стану свідомо;

б) при цьому вона не втрачає здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Нерідко особи, які вчинили злочин у стані сильного спяніння, посилаються на те, що зовсім не памятають, як вони вчинили правопорушення і чим саме були зумовлені їхні дії. Зловживання спиртними напоями, наркотиками чи іншими одурманюючими речовинами справді знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні моменти, у неї зявляється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення антисоціальних цілей [2, с. 127].

Варто також підкреслити, що в стані фізіологічного спяніння повністю не викривляється сприйняття навколишнього світу та обєктивної реальності, оскільки відбувається лише короткочасне порушення психічної діяльності, яке є прямо протилежним патологічному спянінню. Як наслідок, під час фізіологічного спяніння послаблюється функціонування гальмівних процесів в організмі, особа втрачає контроль над своєю поведінкою, але субєкт все ж таки зберігає безпосередній контакт з навколишнім середовищем, а його дії та поведінка, незважаючи на певні порушення в організмі, мають умотивований характер [8, с. 341].

Зазвичай фізіологічне спяніння настає поступово, а особа, яка вживає спиртні напої, наркотики, усвідомлює та розуміє, що, вживаючи їх, добровільно доводить себе до такого стану. Тому в разі скоєння злочинів у стані фізіологічного спяніння відсутнім є не тільки медичний (тобто певний психічний розлад), а й юридичний (повна відсутність контролю над своєю свідомістю та поведінкою) критерій неосудності. Більше того, в таких випадках осудність особи є настільки очевидною, що навіть немає необхідності призначати судово-медичну експертизу.

Найчастіше суспільно небезпечні діяння вчиняють у стані алкогольного спяніння Вирішуючи питання про кримінальну відповідальність за злочини, які мають алкогольне підґрунтя, необхідно знати про вплив алкоголю на загальний стан та психіку особи.

Алкоголь, діючи на організм людини, вражає її свідомість та волю тим сильніше, чим важчий ступінь спяніння. Основний вплив алкоголю — спяніння. Натомість безпосередній вплив алкоголю та дія алкоголю на організм людини визначається не тільки кількістю вжитого спиртного, а й його міцністю. Умовно просте алкогольне спяніння поділяють на такі стадії: легкий, середній та тяжкий ступінь спяніння [6, ст. 133—135].

Варто звернути увагу й на те, що через відсутність у діях спянілої особи критеріїв неосудності вона в будь-якому разі є субєктом злочину і не звільняється від кримінальної відповідальності.

Наркотичне спяніння зазвичай наступає під час вживання особою або впливу на організм наркотичних засобів. Такими засобами є речовини, включені до спеціального переліку засобів, які становлять небезпеку для здоровя в разі зловживання ними та мають стимулюючий або збуджуючий вплив на організм,

зокрема на центральну нервову систему [4, с. 74].

Стан наркотичного спяніння має свої відмінності від алкогольного й за зовнішніми проявами може бути визначений як ейфорія. Характерними ознаками млявість та сонливість, монотонна й нечітка мова. Часто наркотичне спяніння супроводжується галюцинаторними переживаннями.

Варто додати, що усвідомленість своєї поведінки та контрольованість вчинків у особи, що перебуває в такому стані, знаходяться в прямій залежності від виду та дози наркотичного засобу, тривалості й частоти його вживання, а також індивідуальних психічних особливостей субєкта.

Отже, особа, яка вчинила злочин під впливом наркотиків, також не звільняється від кримінальної відповідальності у звязку з посиланням на ст. 21 КК України. Наголосимо ще на одному моменті: немедичне вживання наркотичних засобів та зловживання ними набуває характеру захворювання, яке має назву наркоманія. Специфіка наркоманії як захворювання, що знаходить вияв у постійному потязі до вживання наркотиків, а також психічній та фізичній залежності від них, як і алкоголізм, призводить до глибоких змін особистості та виснаження організму.

До одурманюючих засобів, що спричиняють токсичне спяніння, відносять:

1) психотропні речовини, включені до спеціального переліку заборонених засобів;

2) різноманітні речовини промислового, побутового та іншого призначення;

3) деякі прекурсори (речовини, які використовують для виготовлення наркотичних засобів та психотропних речовин) [4, с. 74].

Вдихання перерахованих речовин викликає одурманюючий стан. Картина спяніння найчастіше нагадує за зовнішніми ознаками стан алкогольного спяніння, а особа відчуває приємний стан ейфорії, а також загального соматичного благополуччя; особа стає зухвалою, багатослівною, грубою та навязливою. Часте використання або користування одурманюючими засобами може призвести до токсикоманії — хвороби, викликаної зловживанням одурманюючих речовин, що спричиняє залежність від них. Токсикоманія може бути викликана також і систематичним вживанням токсичних речовин, а також у разі вдихання токсичних засобів, зокрема засобів побутової хімії, які доступні не тільки дорослим, а й дітям через можливість їх легального придбання. Можливість відрізнити стан патологічного спяніння від звичайного фізіологічного має істотне значення для вирішення питань про притягнення осіб, що скоїли різноманітні злочини в стані спяніння, до кримінальної відповідальності або звільнення від неї. Кримінальний кодекс України 1960 р. передбачав примусове лікування лише хронічних алкоголіків та наркоманів, у свою чергу, КК 2001 р. не конкретизує категорії осіб, до яких може бути застосовано подібні заходи; разом з тим до переліку небезпечних для життя хвороб чинне законодавство України відносить поряд з туберкульозом, психічними захворюваннями, СНІДом також хронічний алкоголізм та наркоманію (на жаль, на сьогодні до цього переліку не включено токсикоманію).

Беззаперечним є той факт, що спяніння є передумовою скоєння багатьох злочинів. Тому кримінальне законодавство України визнає стан спяніння обставиною, що обтяжує відповідальність (ч. 1 п. 13 ст. 67 нового КК України).

Залежно від характеру злочину суд вправі не визнати вчинення злочину особою у стані спяніння обставиною, що обтяжує відповідальність, у випадках, коли:

а) вчинення злочину взагалі не повязане зі станом спяніння винуватої особи;

б) субєкт був доведений до стану спяніння всупереч його волі.

Якщо суд не визнає цю обставину обтяжуючою, він повинен спеціально вказати про це у вироку, мотивувавши своє рішення [2, с. 129].

4. Судово-психіатрична оцінка осіб, що вчинили злочини в стані сп’яніння, васлідок вживання алкоголю, наркотичних засобів та інших одурманюючих речовин

Однією з найбільш постійних і складних судово-психіатричних експертиз є експертизи осіб, що скоїли правопорушення в результаті зловживання алкоголем, наркотичними засобами та речовинами, які можуть спричиняти токсикоманію. Психічні порушення відображаються в психічній неврівноваженості, емоційній нестійкості, подразливості, швидкому переключенню уявлень у рухові акти, спробах передчасної реалізації виниклих намірів і загальному психомоторному збудженні. Однак ці психічні розлади не можна розглядати ізольовано, загалом поза звязком з особою. Алкогольне спяніння виявляє схильності особи, приховані наміри, знижує можливості до супротиву здійсненню злочину. В свідомості хворого можуть легко зявлятися неочікувані, дивні думки, що негайно реалізуються в дії. В практиці експертизи спостерігаються стани звичайного алкогольного спяніння з істеричними явищами (фантазуванням, вигадками, самозвинуваченнями та ін.), елементами перебільшення, бешкетування, розпусності тощо. Відношення оточуючих завжди відбивається на поведінці і характері дій спянілих. Так, вони, наштовхуючись на активну протидію з боку оточуючих, часто докорінно змінюють свою поведінку, намагаються виправдовуватись, уникнути відповідальності [8; с.74].

Таким чином, психічні зміни, що виникають в результаті дії алкоголю, відбиваються на вчинках спянілих і формуванні в них задуму, характеру виконання злочину. Разом з тим у стані звичайного алкогольного спяніння немає тієї сукупності ознак, які властиві присмерковому (сутінковому) розладу свідомості. Це свідчить, що психічні розлади при звичайному спянінні не можуть бути ототожнені з психотичними розладами. В деяких випадках при скоєнні злочину в стані звичайного спяніння здатність особи розуміти свої дії і керувати ними лише послаблюється. Все це виключає звичайне алкогольне спяніння в законодавстві з тих психотичних розладів, які обумовлюють неосудність.

Лікарям-психіатрам, судово-психіатричним експертам клінічну картину патологічного спяніння доводиться відновлювати ретроспективно, на основі показань свідків, які містяться в матеріалах карних справ. Свідки, звичайно, показують, що спянілі раптом стали тривожними, розгубленими, відстороненими від реального світу, рухи їх були нечіткими, швидкими, висловлювання їх набули погрозливого характеру. Хворобливі пережиття, котрі раптово виникли, виявляються в секундних репліках, своєрідній напруженій манері себе тримати, нерідко в самих скоєних діях, що мають захисний характер. Для діагностики патологічного спяніння більш цінним є не встановлення факту забування подій, а зясування, що збереглося в памяті субєкта, які хворобливі переживання він памятає. Суттєве значення для діагностики патологічного спяніння має характер поведінки субєкта після скоєння правопорушення. Так, наприклад, особи, котра перебувають у звичайному алкогольному спянінні, при затриманні спричиняють супротив, нерідко вступають у конфлікт з працівниками міліції, дебоширять, обурюються тощо. Такого ніколи не трапляється з субєктами, які перенесли патологічне спяніння. Вони, навпаки, при затриманні виявляють неадекватно байдужість до того, що сталося, спостерігається невідповідна до обставин заспокоєність; в інших відбувається намагання пригадати щось, вони напружено, перелякано озираються навколо себе, здригаються при зверненні до них. Завжди спостерігається загальна фізична слабкість, різка стомлюваність. Випадки правопорушень, повязаних з гострою і хронічною інтоксикацією наркотиками, зустрічаються відносно рідко. Особи, котрі зловживають наркотиками, як правило, визнаються осудними. В окремих випадках наркоманій все ж може бути прийняте рішення про неосудність; це відноситься до правопорушень, що були скоєні в гострому психотичному стані. Наявність особливо глибоких змін особистості теж може бути основою для визнання правопорушника неосудним.

У судово-психіатричній практиці особи, які зловживають опіатами, в переважній більшості випадків визнаються осудними. Виключення становлять хворі, котрі скоїли правопорушення в психотичному стані.

Висновки

У ст. 21 КК України закріплено, що особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

Зрозуміло, що тут залишаються відкритими деякі питання, а саме, як бути при недобровільному сп’янінні. Ці проблеми залишаються для розв’язання судовій практиці.

Також п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України закріплює, що злочини, вчинені у стані сп’яніння вважається обставиною, яка обтяжує покарання, хоча суд вправі не визнавати його таким. Але є такий стан сп’яніння як недобровільне, яке законодавством багатьох країн вважається або обставиною, що пом’якшує покарання, або обставиною, яка є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності, що є досить обґрунтованим. Під недобровільним розуміється сп’яніння, яке виникло проти волі особи, а саме із-за непередбаченого випадку чи у результаті обману, примусу.

На мою думку, при наявності п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України суд навряд визнає стан сп’яніння як обставину, що пом’якшує покарання. Тим більше, що в нашій кримінально-правовій доктрині стан сп’яніння розглядається як обставина, яка не може пом’якшувати покарання (Мельник М.І.) [М.І. Мельник, В.А. Клименко. Кримінальне право України. Загальна частина - К.: Юридична думка, 2004. с. 109]. Я.Ю. Кондратєв розглядає його з двох сторін: воно має значення для визначення обставини, яка обтяжує покарання, а також те, що стан сп’яніння пов’язаний з встановленням осудності [Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник/ Отв. Ред. Кондратьев Я.Ю. – К.: Атика, 2002. с. 136].

Тобто ми бачимо, що як українська правова доктрина, так і законодавець, налаштовані категорично і майже безальтернативно, стосовно призначення покарання за злочини, вчинені у стані сп’яніння.

Також не закріплено в законодавстві причини сп’яніння, які мають дуже важливе значення при визначенні умислу. На нашу думку, ця обставина дає можливість суддям не звертати на них увагу, що іноді робить покарання більш суворим, ніж того вимагає насамперед справедливість.

В законодавстві багатьох країн є норми, які закріпили, що ступінь сп’яніння, а також вплив його на вчинення злочину повинні враховуватись при визначенні покарання, як у сторону його пом’якшення, так і в сторону його обтяження. Пропоную передбачити у КК України норму, у такій редакції: “Причини сп’яніння, його ступінь і вплив на вчинення злочину враховуються при призначенні покарання”.

Список використаних джерел

1. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. Скуратова Ю.И., Лебедева В.М. — М: НОРМА-ИНФРА, 1999 — С. 33—34.

2. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. Баженова М. 1., Сташиса В.В., Тація В.Я. — X.: Право, 1997.—С. 126—129.

3. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. Матишевського П.С, Андрушка П.П., Шапченка С.Д. та ін. — К.: Юрінком-Інтер, 1998.—С. 512.

4. М.І. Мельник, В.А. Клименко. Кримінальне право України. Загальна частина – К.: Юридична думка, 2004. – С.109.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. / За ред. Мельника М. 1., Хавронюка М. І, — К.: Каннон, 2001.— С. 73 -74.

6. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. — СПб., 2000.—- С. 126—140.

7. Уголовное право. Общая часть / Под ред. Козаченко И.Я., Незнамова 3. А.— М.: НОРМА-ИНФРА, 1999,— С. 177.

8. Уголовное право. Словарь-справочник / Автор-составитель — Т.А. Лесниевски -Костарева. — М.: НОРМА-ИНФРА, 2000.—С. 341—342.

9. Уголовное право Украины: Общая часть: Учебник / Отв. Ред. Кондратьев Я.Ю. – К.: Атика, 2002. – С.136.

Размещено на http://www.

Скачать архив с текстом документа