Вексель и вексельные операции

СОДЕРЖАНИЕ: ПЛАН: Вступ. – стр.2 Історія виникнення векселя, його розвиток. – стр.4 Правове положення векселя в національному законодавстві України, його особливості. – стр.10

ПЛАН:

Вступ. – стр.2

1. Історія виникнення векселя, його розвиток. – стр.4

2. Правове положення векселя в національному законодавстві України, його особливості. – стр.10

2.1. Економічна природа векселя, основні терміни і поняття. – стр.17

2.2. Акцепт, індосамент і цесія векселів. – стр.23

2.3. Акцепт і аваль векселів, вирішення спірних питань. – стр.32

3. Розрахунки – стр.40

3.1. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень – стр.42

3.2. Розрахунки чеками – стр.43

3.3. Розрахунки акредитивами – стр.47

3.4. Розрахунки векселями – стр.50

3.5. Вексельні операції та їх характеристика – стр.52

4. Висновок – стр.59

5. Додаток – стр. 62

5.1. Зноски до диплому – стр.62

5.2. Використана література – стр.63

Вступ.

Своєчасна і повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, інших боргових забовязаньє однією з головних передпосилок і ознак ефективного функціонування економіки в цілому і кожного субєкта окремо. Тому у всіх країнах багато уваги надається організації грошових розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, в центрі яких знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні установи.

В залежності від форми використання грошових коштів всі розрахунки поділяються на дві сфери: готівкових розрахунків – яка обслуговується законними грошовими знаками держави; безготівкових розрахунків – яка обслуговується платіжними засобами в депозитній формі у формі комерційних боргових забовязань (вексель, чек, банковський сертифікат).

Жодний з інструментів сучасного фінансового ризику, крім, звичайно, самих грошей у всіх численних проявах їхніх економічних функцій, не може зрівнятися по своїй історії і значенню з векселем. Саме розвиток вексельного обертання призвів до безготівкових грошових розрахунків: витисненню з грошового обігу металів - золота і срібла, заміна еквівалентів мінового обороту паперовими символами.

Безумовність векселя як боргового зобовязання, строгість і швидкість стягнення по ньому, послужили основою створення інших видів платежів і розрахунків - банкнот, чеків, акредитивів. Розвиток різноманітних інструментів ринку цінних паперів - акцій, облігацій, депозитних сертифікатів і їх похідних, йшло так само на базі векселя.

Векселя активно використовувалися і використовуються в міжнародних розрахунках і внутрішніх угодах країн. Промисловцям і комерсантам векселя дають можливість оплачувати свої покупки з відстрочкою платежу - бути засобом оформлення і забезпечення кредитів як комерційних, так і банківських.

В Україні розвиток векселя, як і інших фінансових інструментів перервалося в 1917 році. Але під час НЕПу вексель був відновлений у своїх правах, але лише з тим, щоб бути безславно скасованим у 1930 році. Але перехід економіки розвитого соціалізму призвів до відновлення векселя.

Банки налагоджують не тільки вексельний кредит, але й організовують взаємозалік векселів. За допомогою вексельного обертання робляться спроби рішення неплатежів підприємств.

У даній роботі розкриваються переваги застосування векселя як фінансового інструмента на шляху виходу з кризи неплатежів, особливості векселя і вексельного обігу, розглянуті конфліктні питання тлумачення національного законодавства.

. Задача роботи полягає в тому, що вищезгадані проблеми можна вирішити за допомогою вдосконалення вексельного законодавства.

В даний час існує достатньо багато літератури на тему ознайомлення з поняттям векселя і вексельного обігу.

На рахунок книг, присвячених цій темі, можна сказати однозначно - майже в усіх розглядається правова сторона векселя і не викладається в широкому спектрі економічна сутність векселя. Як приклад, можна призвести такі книги:

1). Вексель і вексельне обертання в Україні. 1994 р.

2). Беляков М.М. Вексель як найважливіший платіжний засіб. М. 1992 р.

3). Лукасевич И.Я. Аналіз фінансових операцій. М. 1998 р.

4). Миркин Я. М. Цінні папери і фондовий ринок. М. 1997 р.

Всі публікації, присвячені даній темі, спрямовані на вишукування шляхів подолання проблеми неплатежів. Вони не розглядають вексель як такий, а лише причини і слідства взаємних заборгованостей і як вихід називають вексельне кредитування. У якості ілюстрації приводяться статті:

- Грицун Ю.Н. Проблемы дефіциту грошей і особливості вексельного кредитування (Фінанси №12, 1997 р.)

- Маневич В.Е., Перламутров В.Л. Вексельний обіг і вексельний кредит. (Фінанси №5, 1996 р.)

- Мєшкова Е. Чарівність векселя і керування ризиками. (Економіка і життя. №45, 1997 р.)

- Одес В.И. Досвід вексельного обігу. (Фінанси №6, 1996 р.)

- Тринц А.Г. Результати впровадження системи вексельного обігу. (Фінанси № 12 1997 р.)

Усі автори згодні в одному - вексельний обіг одержав размах в Україні і СНД, і став виходом із кризових ситуацій для багатьох підприємств. Даються конкретні ради і приклади застосування вексельних операцій.

Актуальність даної теми явна. Наскільки багато надається фінансових операцій, що придумані давно, але не завжди використовуються і впроваджуються в практику для вирішення наболілих проблем в українській економіці.

1. Історія виникнення векселя, його розвиток.

[1] Історично, виникнення векселя сягає античності. Перші згадки звязані зДревньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні звязки між обмінювачами в різних містах. Нестачанаявних грошей, а такожрозуміння небезпекитривалих переходів призвели до того, щокупецьодержуваврозписку від одного обмінювача в тому, що він одержитьборг в іншому місті у іншого обмінювача, а потім з цією розпискою обмінювач зможе повернути собі гроші у того хто видав розписку.

По своїй суті така розпискабулапереказним векселем. Такі векселі широко використовувалися в Італії із середини XII до середини XVII ст., коли вона вважалася центром господарської і фінансової діяльності. Саме тому, Італія і вважається батьківщиною векселів. Якщоспочатку вексель гарантуваводержання готівки в іншому місці, то пізніше він став виступати фактом обміну товару на гроші, які продавецьодержував пізніше з врахуванням або без врахування затримки - безвідсотковий і відсотковий векселі. Прикладом першого, що дійшов до наших часів, може бути відсоткова розписка 1339 р.: [2]

Барталус и Ко. в Пизе. Во имя Господа Аминь. Барталус и Ко. посылает свой привет Барна из Лухи и Ко. Авиньон. Заплатите по этому письму 20 ноября 1339г. Ландуччио Бассадраги и Ко. из Лухи 312 3/4 золотых гульденов, которые мы сегодня получили от Такредо Баначмунти и Ко., начислив 4 1/2% в их пользу, и зачислите эту сумму на наш счёт. Выдано 5 октября 1339г.

Взагалі, у розвитку вексельних відносин можна виділити декілька періодів.

Перший період історії векселя може бути названий італійським, італійський він не тільки тому що відбувається в Італії, але і з іншої причини: практика векселя, навіть наскільки вона проникає і за межі Італії, знаходилась в руках італійських обмінювачів-банкірів. А тому до італійського періоду повинна бути віднесена і подальша епоха в розвитку векселя, - епоха ярмарків у Шампані (XIII ст.), та особливо ярмарків Бургундії (у Ліоні) і ярмарків у Безансоні (XIV - XVI стст.).

До кінця італійського періоду, тобто до кінця XVI - початку XVII ст., вексель майже цілком сформувався. Протягом чотирьох століть, шляхом довгого, історичного процесу виробилися вексельні звичаї і навіть зявляється перший вексельний статут - Болонії (1569 р.). Вексель використовується не тільки для переказу грошей, але і для інших цілей, але використовується, не виходячи з рук італійських банкірів: ніхто не може застосувати вексель для своїх тих чи інших цілей не прибігаючи до участі банкіра; останній є потрібним або в ролі трасанта, або в ролі ремітента, або предявника, або в декількох з цих ролей. Але в цьому була і сприятлива сторона: вексель та правила його обігу вироблювались в обстановці єдиної банкірськоїтехніки.

Та незважаючи на це, при всій сформованості, до кінця італійського періоду вексель не має однієї властивості - рухливості, переказуваності; він ще не папір, здатний переходити від однієї особи до іншої, змінювати своїх кредиторів. Виражена в ньому сума прикріплена до визначенихосіб. До настаннятерміну платежу вексель залишається незмінно в тих самих руках - в руках предявника, і тільки на момент платежу, при особистій присутності і при участі всіх згодних на це осіб, може перейти від одного боржника до іншого. Необхідну переказуваність вексель знаходить вже в новому періоді свого розвитку, коли він стає надбанням усього торгового, а потім і неторгового люду.[3]

Новий період у розвитку векселя - період індосаменту, цієї спрощеної форми і своєрідного способу передачі векселя. Сцена нового періоду вже не Італія, а центр та північ Європи, насамперед Франція, а потім Голландія, Німеччина й Англія. Першазвістка про індосамент відноситься до початку XVII ст. (у Pragmatica Неаполя 1607 р., де міститься заборона індосаменту). Після нерішучих коливань французького законодавства, індосамент остаточно визнаний і повноправно закріплений в ОрдонансіЛюдовика XIV (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) - у зразковому для того часу ВексельномуСтатутіЛейпцигу.[4]

Індосамент визволив вексель із рук банкірів і передав його в розпорядження торговців як знаряддя торгового кредиту. Відтепер головна функція векселя - покривати платежі, відстрочені (кредитовані) при покупці товарів, і таким чином сприяти обігу грошей (цінностей).

В Німеччину вексель занесений з Італії і Франції. Італійський вплив можна побачити не тільки в термінології старих вексельних статутів Німеччини, але також і в тому, що в Лейпцизі ще в 1711 році біржовий бюлетень вексельних курсів складався італійською мовою. Вексель зявився в Німеччині поза тією обстановкою та поза тією технікою, у яких він виник в Італії, а потім розвивався у Франції. З усіх особливостей векселя привертало увагу те, що

а) це письмове документоване грошове зобовязання;

б) воно наділене особливою швидкістю і суворістю стягнення;

в) таку суворість можна додати всякому борговому документу, досить лише позначити його векселем.

Отже вся сила, у позначці - вексель; її однієї досить, щоб перетворити у вексель будь-який письмовий документ, що містить в собі зобовязання на гроші.[5]

Такі три періоди в історії векселя: перший, - італійський, він зник, передавши вексель для подальшого розвитку другому періоду - французькому (індосамент). Найважливіша памятка французького періоду - це Соde de commerce (1808 р.). Третій період - німецький; його найважливіший твір - Загальнонімецький Вексельний Статут (1847 р.) - модель, з якої копіювалися сучасні йому вексельні статути.

В Росії вексель почав діяти за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг, знайшов можливим застосовувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вже при Петрові II, у виданому при ньому вексельномустатуті, векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут і є перший, введений у Росії, за розпорядженням уряду, у виглядітвору, виданого16-го травня 1729 р. німецькою та російськоюмовами. В основу цього статуту покладено сучасні йому німецькі вексельні статути, із яких запозичено багато визначень і майже вся термінологія векселя.

Основнаувага в Статуті 1729 р. приділена переказному векселя, а про простий згадано лише мимохіть. Необхідним визнається вказівка валюти векселя - одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове зобовязання. Зобовязуватися векселями дозволено купцям і особам, які вступають з ними в договірні відносини.

Перший вексельний статут проіснував більше століття, в нього 70 разів вносилися зміни і доповнення, поки нарешті був прийнятий новий Статут про векселі від 25 червня 1832 р., складений на основі як французького, так і німецького вексельних законодавств. Суттєві зміни в нього вніс закон від 3 грудня 1862 р., яким вексельна дієздатність була розширена до загальногромадської дієздатності, з винятками по відношенню доосіб духовних, нижніх військових чинів[6] , селян, що не мають нерухомої власності і торгових свідоцтв та заміжніх жінок без згоди чоловіків.

Вже в 40-х роках XIX ст. було підняте питання про перегляд вексельного законодавства. Одночасно з виданням в Німеччині вексельного статуту (1847 р., вступив у дію з 1848 р.) питання про перегляд підіймається офіційно. Відтоді було складено декілька вексельних проектів (1860, 1880, 1884, 1890, 1895 р.) підготовлених під впливом німецького права. І тільки 27 травня 1902 року був затверджений новий Статут про векселі, що вступив у дію з 1 січня 1903 року, а законом від 5 жовтня 1906 року з селян знята заборона зобовязуватися векселями.

Характерними рисами російського вексельного обігу в період після скасування кріпосного права (1861 р.) і до жовтневої революції (1917 р.) були:

- довгостроковість векселів (3,6,12 і більше місяців);

- велика валюта векселів;

- панування у внутрішньомуобігупростих векселів. Переказні векселі використовувалися, як правило, у зовнішній торгівлі та при одержанні закордонних банківських кредитів;

- великапитомавагабанківськогокапиталу в кредитуванні вексельного обігу.

Статут про векселі 1903 року був останнім вексельним статутом Росії. Після жовтня 1917 року він втратив силу поряд з усіма іншими законами дореволюційного часу. Однак потреба у векселях відчувалась навіть під час «військового комунізму» і вони виписувались по старих зразках (на вексельному папері для боргових зобовязань). Згодом такі векселі були визнані радянськими судами лише в якості боргових розписок.[7]

З переходом до нової економічноїполітики стала відчуватися потреба в боргових зобовязаннях, які б могли забезпечити швидке стягнення боргу, на відміну від боргових розписок і інших боргових зобовязань. Тому в 1922 році було прийнято «Положення про векселі». В його основу були покладені Статут 1903 року і німецьке вексельне законодавство, що разом із так званими бременськими правилами склало основу подальшого розвитку і європейського вексельного обігу. Але Положенню судилося коротке життя - до фінансово-кредитної реформи 1930 - 32 р.

Вексельний обіг розвивався протягом багатьох століть і відрізнявся великими розбіжностями часом навіть у країнах, звязаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 році у Женеві. В результаті її роботи були вироблені три вексельні конвенції:

Конвенція № 358, що встановлює Однаковий закон про переказний і простий вексель;

Конвенція № 359, що має на меті вирішення деяких колізій законів про переказні і прості векселі;

Конвенція № 360 про гербовий збір по відношенню до переказних і простих векселів.

Країни, що приєдналися до першої із зазначених конвенцій (спочатку їх було 25), взяли на себе зобовязання ввести в дію на своїй території Однаковий закон про переказний і простий вексель (далі по тексту- ОВЗ), що є додатком 1 до зазначеної конвенції, з можливістю включення в національне законодавство обмовок до закону, наведених у додатку 2 до цієї ж конвенції.

До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 року приєднався Радянський Союз, а ПостановоюЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 року на території СРСР введено в дію Положення про переказний і простий вексель, що за текстом майже співпадає з ОВЗ. Однак на практиці векселі на радянському ринку до 1990 року не використовувалися.

2. Правове положення векселя в національному законодавстві України, його особливості.

Лише 19 червня 1990 року постановою Ради Міністрів СРСР №590 Положення про цінні папери векселі були реабілітовані. Дію цієї Постанови, конвенцій і Положення на своїй території Україна підтвердила в 1991 році [8] , а безпосередній поштовх до поновлення вексельного обігу в Україні був даний у середині 1992 року з прийняттям Постанови Верховною Радою України «Про застосування векселів у господарськомуобороті України».

За Законом України «Про цінні папери та фондову біржу»[9] , вексель - цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей володільцю векселя (векселедержателю).[10]

Векселя поділяються на прості і переказні.

Простим векселем називається вексель, складений у формі простого, нічим не обумовленого зобов’язання виданого однією особою іншій за отримані від останньої цінності. Це зобов’язання можно виразити такими словами:

«Ми заплатимо проти цього векселя наказу...» або «Ми заплатимо...», або будь-якою іншою формулою, що містить зобовязання платежу в тексті векселя і стосуєтьсяособи, яка підписала вексель.

Переказним векселем називається вексель, складений у формі безумовного наказу або пропозиції зробити платіж, виданийоднієюособоюіншій, за раніше відпущені їй в кредит цінності, або внаслідок отриманого від неї на те права. Наказ цей виражається словами:

«Сплатіть проти цього векселя наказу...» або « Сплатітьнаказу...» або будь-якою іншою формулою, яка містить наказ здійснити платіж в тексті векселя і звернена до особи, якій особа, що підписала вексель, доручає здійснити платіж.

Векселі, як прості, так і переказні, що виписані та підлягають сплаті в даному місці, називаються місцевими, що підлягають сплаті в межах тієї ж країни, де вони виписані, - внутрішніми, а виписані в одній країні та підлягають сплаті в іншій країні - іноземними (зовнішніми).

Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, які відрізняють його від інших боргових зобовязань. До цих особливостей векселя відносяться:

- грошовість, тобто предметом вексельного зобовязання можуть бути тільки гроші;

- строковість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного зобовязання може бути розрахована заздалегідь, або тільки за одними даними у тексті векселя, або на підставі вексельного закону (векселя за предявленням з граничним терміном його презентації). Тривалість існування векселя не може залежати від настання або ненастання яких-небудь подій або умов;

- безумовність і беззастережність, тобто наказ у переказному і зобовязання в простому векселі про сплату визначеної грошової суми повинні бути простими і не залежати від будь-яких умов. Можлива вказівка у самому векселі на якийсь документ, що лежить в основі видачі векселя, повинна бути юридично нейтральною і може нести лише інформаційну функцію, але така вказівка не повинна впливати на беззастережність наказу (зобовязання) платежу;

- абстрактність. Вексельне зобовязання - є відірваним від основної угоди (за якою виданий вексель) як за текстом, так і по суті. Боржник не вправі захищатися проти вимог сумлінного векселедержателя запереченнями, заснованими на дефектах і невиконанні основної угоди, яка лежить в основі видачі або передачі векселя, за винятком: заперечень боржника проти векселедержателя, коли останній, знаючи про недоліки векселя, придбав його з метою свідомо завдати шкоди боржнику;

- оборотність і однобічність, тобто право вимоги платежу за векселем передається разом із векселем, з вчиненням у необхідних випадках спеціальних написів, що встановлюють правові підстави володіння векселем. Отже, для одержання платежу за векселем досить предявлення самого векселя. Однобічність вексельного зобовязання полягає в тому, що особа яка зобовязана за векселем є лише зобов’язаною (без якої-небудь вимоги з її сторони), а інша особа має лише право вимоги за векселем (без якого-небудь зобовязання з її сторони);

«:«

- письмова, чітко встановлена законом форма, при недотриманні вимог якої вексель втрачає свою силу особливого грошового зобовязання. Вексельне зобовязання може міститися тільки в тексті векселя і не поза ним. Саме по собі воно цілком відповідає підпису на векселі, адже підпис на векселі рівнозначний прийняттю вексельного зобовязання.[11]

Особливість вексельного обігу полягає в тому, що всі учасники вексельного зобовязання (і боржники, і кредитори) підпадають під дію особливих правових норм. До них відносяться:

1. Солідарна відповідальність. Кожний, хто поставив свій підпис на векселі, тим самим гарантував вчасний платіж за векселем. Векселедержатель, у випадку несплати за векселем при настанні терміну сплати, може предявити свої вимоги кожній із зобовязаних за векселем осіб і навіть усім їм відразу, не дотримуючи при цьому ніякої послідовності і не чекаючи будь-яких термінів.

2. Право зворотньої вимоги. Векселедержатель, який не одержав платежу за векселем, одержує право на прямий позов до особи, зобовязаної платити за векселем (у переказному векселі) або до особи яка видала вексель (у простому векселі), а, після вчинення деяких формальностей, - має право на регресний позов до всіх осіб, які зобов’язались за векселем раніше його самого (як у переказному, так і в простому векселі). Для обгрунтування такого позову векселедержателю досить предявлення векселя з позначкою про опротестування в неплатежі (женевська система вексельного обігу) або навіть без такої (англо-американська система). У такий спосіб забезпечується подальший прискорений спосіб розгляду позову і наступного стягнення за векселем.

3. Неможливість заперечень. Заперечення боржника проти кредитора практично неможливі, лише за винятком випадків, коли кредитор, набуваючи вексель, діяв свідомо задля шкоди боржнику. Але навіть і в цьому випадку сам боржник має довести правомочність своєї вимоги.

Вексель є зобовязанням щодо визначеної грошової суми, що не залежить від тієї матеріальної підстави, на основі якої воно виникло. Як зобовязання, що регулюється спеціальними вексельними нормами, такий документ повиненмістити в собі такі необхідні складові частини (елементи), які б за змістом і формою не залишали ніяких сумнівів щодо волі векселедавця.

Національні законодавства висувають різні вимоги до упорядкування вексельного тексту, але вимагають обов’язкової наявності вексельних реквізитів, тобто тих елементів вексельного тексту, що разом складають вексельне зобовязання і перетворюють його з простого боргового зобовязання в зобовязання, що базується на нормах права які регулюють вексельні відносини.[12]

В більшості країн встановлювані національними банками форми векселів - вексельні формуляри, мають лише значення зразка, і відступ від форми за умови дотримання при написанні векселя усіх вимог та реквізитів не впливає на рішення про правоздатність векселя. Але в Україні векселі виписуються на спеціальних бланках зразок яких затверджений Національним законодавством.[13] В Україні, наявність усіх реквізитів на звичайному аркуші паперу не перетворюють цей аркуш на вексель та не наділяють його вексельною правоздатністю, на відміну від інших країн де позначка «вексель» з усіма необхідними реквізитами та підписом зобов’язаних осіб перетворює будь-який папір на вексель (англо-американська система вексельного обігу не вимагає навіть позначки «вексель»).

Простий вексель міститьті ж реквізити, що і переказний, із тією тільки відмінністю, що немає вказівки трасата кому платити, тому що платником-векселедавцем єсам боржник.

ЄВЗ вказує, що документ, у якому відсутній хоча б один із зазначених реквізитів, не є векселем, крім наступних випадків:

- вексель, у якому не зазначений термін платежу, розглядається як такий, що підлягає оплаті за предявленням;

- при відсутності спеціальної вказівки, місце, позначене біля назви платника, вважається місцем платежу і, водночас, місцезнаходженням платника;

- вексель, що не містить вказівки на місце його видачі, розглядається як підписаний у місці, позначеному поруч із найменуванням векселедавця.

Не у всіх країнах закони вимагають наявності всіх зазначених реквізитів. Якщо ЄВЗ для дійсності переказного векселя вимагає наявності усіх восьми пунктів, то як я вже зазаначив, ні в англійській, ні в американській системі не вимагається позначки «вексель», а достатньо лише пунктів 2, 3, 6 і 8 як мінімум, тобто: зобов’язання сплатити певну суму, найменування платника, найменування того кому має бути здійснено платіж та підпис векселедавця.

Допускається (і в женевській, і в англо-американській системах) вказівка на векселі декількох платників, а також видача векселя одночасно декількома векселедавцями. Так само у векселі може бути призначено декілька перших набувачів, однак дроблення вексельної суми ні між декількома платниками (векселедавцями), ні між декількома першими набувачами не допускається.

За згодою контрагентів вексель виписується на будь-якій мові, звичайно - на мові місця видачі або місця платежу. За бажанням наступних учасників (наприклад, при покупці іноземного векселя) він може бути перекладений на відповідну мову шляхом прикріплення до нього нотаріально завіреного перекладу.

Зміни в реквізитах векселя першонабувачем або його спадкоємцями не допускаються. Тільки за згодою зацікавлених сторін (платника, векселедавця) можуть бути зроблені незначні зміни, що доповнюють незначні відсутні реквізити (наприклад, додаток відсутньої дати видачі).

Якщо векселедавець залишив незаповненими багато або навіть усі вексельні реквізити (у першу чергу це стосується суми, терміна платежу і найменування першонабувача) і підписав вексель, то кажуть, що він підписав вексельу бланк. Якщо ж він передає такийбланковий вексель першонабувачу, то останній має право самостійно заповнити відсутні частини. Мається на увазі, що векселедавець безмовно дав йому і наступним векселедержателям таке право.

Крім головних складових частин - реквізитів або істотних приналежностей векселя, вексель може містити ще й інші елементи - несуттєві приналежності, частково встановлені законодавчо, як складові частини векселя, частково законодавчо не встановлені і визнані не необхідними, наприклад, аваль, посередницька адреса, формула «не наказу » та інші приналежності. Деякі з цих частин на практиці стали настільки повсякденними, що без них неможливо уявити вексель.

Наявність необумовлених змін, підчищувань і перекреслених частин, коли ними затемнюються або знищуються реквізити і приналежності векселя, можуть спричинити недійсність векселя вже з тієї підстави, що ними вексельний документ порушується з формальної сторони. Все, що у векселі викреслене і переправлене - знищене в змісті форми, а так як дійсність векселя визначається його формою, то дефект форми робить недійсним і сам вексель. У тей же час, якщо вексель виявиться розірваним або яка-небудь з частин векселя відірвана, але при цьому будуть збережені всі реквізити, то вексель залишиться дійсним; однак за умови, що таке ушкодження було випадковим, без наміру знищити вексель.[14]

Від дефектів вексельної форми необхідно відрізняти дефектність або недійсність, в основі якої - правоздатність особи, яка поставила свій підпис на векселі. У цьому випадку недійсність підпису неправоздатної особивідноситься тільки до цієї особи, не перетворюючи вексель на недійсний стосовно інших векселеучасників.

Вексель називаєтьсяпідробленим, якщо напис на ньому зроблений якою-небудь іншоюособою, а не тією, від імені якої він виданий. Тей, чиє імя було використане для такого вексельного напису не несе ніяких вексельних зобовязань, тому що у дійсності він не підписував вексель. З іншого боку, і тей, хто скористався для підпису чужим імям, також не несе ніяких вексельних зобовязань, тому що на векселі немає іменіособи, що дійсно підписала вексель. Його відповідальність визначається, з одного боку, кримінальним правом, а з іншого боку - цивільним - за збитки, заподіяні сумлінному векселедержателю.

Вексель називаєтьсявигаданим (фіктивним), якщо в ньому вказуються неіснуючі, вигадані особи. Такі векселі часто вживаються з метою одержання грошей для яких-небудь операцій шляхом дисконту векселя (в банку) з наступним його викупом до настаннятерміну платежу. Значення вигаданих векселів визначається тими ж основами, що і значення підроблених векселів.

2.1. Економічна природа векселя, основні терміни і поняття.

Всі векселі по їх економічній природі можна розділити на:

-комерційні або торгові (товарні, купівельні) векселі, тобто такі векселі, які видані на підставі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.і.;

- фінансові векселі, тобто такі, джерелом яких є фінансові операції та у підставі видачи яких лежить одержання грошової позики проти видачі боргового зобовязання.

В основі видачи і комерційних, і фінансових векселів завжди є фактична угода, чи то одержання товарного (комерційного) чи грошового (банківського) кредиту.[15]

Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не яка-небудь реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або - переважно - грошового кредиту, котрий не вдалосябодержати іншим способом. До подібних векселів відносяться дружні та бронзові векселі. Загальною ознакою і тих, і інших єбезгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобовязанні законної підставиборгу, реальної економічної бази його видачі) і безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобовязанні майнового забезпечення боргу, відплати за його видачу). Оскільки безгрошове зобовязання юридично мізерне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом виявиться в руках сумлінного держателя, який не знав про цей недолік, то такий держатель все ж залишиться законним держателем і буде мати право вимагати за векселем.

До дружніх векселів відносяться векселі, які не мають підставою своєї видачі розрахунки векселедержателя по товарних і грошових угодах, і що видаються головним чином з метою одержання грошей від обліку векселів у банку. Такими векселями визнаються такі, що видані один одному родичами, близькими, членами і пайовиками одного товариства й інші безгрошові векселі.

До бронзових векселів відносятьсябезгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їхнього обліку в банках, або - штучного збільшення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів по векселях фіктивних,особи, причетні до їхнього виникнення, не приймають на себе відповідальність за векселем, оскільки вексель створюється лише для однієї мети - ввести в оману кредиторів і шахрайським шляхом витягнути з них кошти.

До зустрічних векселів відносятьсядружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні особи виступають поперемінно то векселедавцем (платником), то векселедержателем (набувачем). Такі векселі визнаються зустрічними, навіть якщо б їхні терміни сплати і суми не збігалися. Зустрічні векселі можуть бути не тільки дружніми і бронзовими, але і комерційними, які виникли з взаємних торгових відносин і угод між двома особами.

Переказні векселі, які зустрічаються в міжнародномуобігу, можуть бути розділені на:[16]

1) виставлені експортерами на своїх імпортерів- торгові тратти. Коли тратти супроводжуються товарними документами, вони називаються документарні тратти.

2) виставлені підприємствами на банки - банківськіакцепти.

3) виставлені банками на банки - фінансові тратти.Переказні векселі, виписані в іноземній валюті і трасовані за кордон (з-за кордону), підрозділяються до того ж на власні тратти та готові векселі. Іноземний переказний вексель в руках ремітента або в руках першого набувача, на імя якого трасант індосувув вексель власному наказу, називається власною траттою; така тратта має тільки підпис трасанту і, можливо, підпис трасату-акцептанту, при відсутності підписів індосантів, що забезпечують добротність векселя. Тей же вексель, индосований хоча б тільки один раз ремітентом на імя свого индосата, або тей же вексель власному наказу, индосований по іншому індосаменту першим індосатом на імя другого, є в руках останнього вже не власною траттою, а готовим векселем.

Стосовно форм платежу векселі поділяються на платіжні, коли вони підлягають оплаті в термін, і забезпечувальні, які лише забезпечують наданий кредит.[17]

Забезпечувальні векселі зберігаються в банку на спеціальному рахунку і не оплачуються, а викуповуються позичальниками до терміну замість погашення позичкової заборгованості; якщо ж забезпечувальний вексель є стосовно позичальника чужим векселем, то на погашення заборгованості може спрямовуватись й інкасована банком сума по такомувекселя. Відповідно забезпечувальні векселі можуть бути:

- чужими векселями, по яким позичальник є індосантом. Такі векселі, в залежності від угоди, передаються банку або за передаточним або за забезпечувальним на його імя написом. Сюди ж відносяться векселі, в яких поручитель позичальника виступає в якості схованого поручителя. І ті й інші є підставою для ломбардної операції, а тому їх ще називаютьломбардними векселями;

- власними векселями, по яких позичальник значиться платником; це, як правило, соло-векселі. Такі векселі передаються банку або за іменним (за допомогою обмовки «не наказу»), або за бланковим, або, нарешті, за забезпечувальним написом і зберігаються в банку на заставному праві, але на відміну від чужих векселів не виступають додатковим забезпеченням отриманої позички, а мають на меті лише якнайшвидше стягнути прострочену або непогашену заборгованість. Соло-векселі позичальника наказу банку, які окрім інших заставних цінностей є додатковим забезпеченням позички, відносяться довласних ломбардних векселів.

Оскільки по зовнішніх ознаках векселя не можна визначити ані характер відносин між векселеучасниками, ані природу виникнення вексельного зобовязання, тобто і добротність векселя, і надійність боржника - найважливіша задача особи яка працює з векселями, і бухгалтера і банкіра, перш за все в тому, щоб виявити справжній характер векселя, його реальну економічну та юридичну основу.[18]

Виходячи із визначення простого і переказного век­селів первинними сторонами простого векселя виступа­ють дві особи:

• векселедавець — особа, що виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем;

• ремітент — перший отримувач за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобовязання про платіж. У переказному векселі первісними учасниками є:

• трасант (векселедавець) — особа, що виписує вексель;

• трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;

• ремітент — перший отримувач або перший векселе­держатель, на користь якого виставляється вексель. Тобто, за переказним векселем, на відміну від прос­того, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк — ця спеціаль­на дія називається акцептом тратти.

Тому переказний вексель має форму наказа трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здій­снити платіж за векселем.

Всіх учасників векселя повязують визначені право­відносини, предметом яких є, в кінцевому результаті, сплата вексельної суми.

Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітен­ту, приймає на себе перед ремітентом, а також і перед наступним держателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний ха­рактер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.

Відповідальність є безотзивною, тому буде недій­сною усяка оговорка на векселі, . за допомогою якої трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад «без звороту »). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому, що, якщо платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право предявити трасанту негайну ви­могу про платіж за векселем, не чекаючи строку плате­жу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем.[19]

Ремітенту (або наступному держателю векселя) на­лежить право вимагати платіж за векселем у трасанта у ви­падку відмови платника від акцепта або сплати вексе­ля. Але це право може бути реалізоване тільки при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своє­часного предявлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку «без протес­ту» або «без витрат», то дотримання перелічених умов для предявлення вимоги про платіж до трасанта не обовязкове.

Зобовязання трасанта перед ремітентом (і наступ­ним держателем) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим, трасант і ремітент повязані також відно­синами тієї угоди, яка була передумовою видачі вексе­ля. Ці правовідносини між ними регулюються нормами цивільного права про зобовязання, що витікають із договорів. Тобто ви­дача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою. Внаслідок цьо­го ремітент, що втратив за будь-якої причини право ви­моги до трасанта із векселя, може предявити остан­ньому позов із основної угоди, а трасант має право за­явити проти вимоги ремітента за векселем заперечення із цієї ж утвореної між ними угоди.

Але трасант не тільки несе зобовязання за вексе­лем, але й має також право прямого позову, основано­го на векселі, проти акцептанта, що не сплатив вексель. Такий позов можливий у випадку, коли сам трасант од­ночасно є і ремітентом (тобто коли вексель виписаний за власним наказом трасанта), а також у випадку, ко­ли трасант оплачує вексель у порядку зверненої до нього регресної вимоги держателя векселя.

Платник, що не акцептував вексель, не є відповідаль­ною за

векселем особою, тому що він не поставив на векселі свій підпис, який тільки і може породити век­сельну відповідальність. Але акцепт не є обовязковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставле­ного на нього векселя. Тому ремітент (або інший дер­жатель) має право надати вексель платнику у належний строк для оплати. Платіж, здійснений платником за та­ким векселем, буде носити визвольний характер, тобто визволить платника від його зобовязання за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанта від його віповідальності перед ремітентом (або іншим дер­жателем) за векселем; з оплатою векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він може нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди, по якій і був виставлений вексель.[20]

2.2 Акцепт, індосамент і цесія векселів.

Акцептант — це платник, що акцептував виставлений на нього переказний вексель. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобовязанням на векселі платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зо­бовязання за векселем стає безотзивним (навіть якщо він пізніше й закреслив свій акцепт).

Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовій стороні векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю су­му векселя), так і частковим (на частину суми векселя).

У випадку відмови (повної або часткової) в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель в неакцепті. В цьому випадку у його держателя виникає право оплати в порядку регреса, тобто зворотньої ви­моги до попередніх зобовязаних за векселем осіб.

Вексель має підвищену обігоздатність і тому широко використовується як платіжний за­сіб. Векселі легко приймаються в уплату боргу не тіль­ки тому, що кредитор впевнений у своєчасності плате­жу, але й тому, що таким векселем він, в свою чергу, має можливість розплатитися за своїми власними зо­бовязаннями, а при необхідності — шляхом обліку в банку отримати гроші до строку платежу. Один і той же вексель в процесі обігу здатний погасити цілий ряд грошових зобовязань. Звичайним засобом передачі векселя є індосамент— особлиий передаточний напис, що здійснюється, як правило, на оборотній стороні векселя або на додатково му аркуші — алонжі. Переуступка векселя за допомогою передаточних написі в називається індосу­ванням або індосацією векселя. Особа, що здійснює передаточний напис, тобто переуступає вексель по ін­досаменту - індосантом, а особа, що отримує вексель по індосаменту — індосатом або індосатором (векселедержателем).

Можливість передачі векселя за допомогою індоса­менту поширила межі його застосування, перетворив­ши вексель із знаряддя переказу коштів в засіб плате­жу і далі — в товар, що купується з метою здійснення ним платежу.[21]

В силу оборотності векселів ця якість визначаєть­ся за будь-яким векселем, навіть виданим без застере­ження про наказ. У звязку з цим вираз «або наказу» не є обовязковим реквізитом, тому що і при відсутнос­ті такого зазначення вексель може передаватися по ін­досаменту. Навпроти, лише включення у вексель спеці­альної відмітки «не наказу» або рівнозначної їй може позбавити вексель властивості оборотності. Право по­збавити вексель цієї здатності належить тільки векселе­давцю. Якщо вексель виданий у формі оборотного до­кумента, він продовжує залишатися таким до кінця, тобто до його погашення. Ніякі застереження на вексе­лі, що обмежують його переуступку (передачу), зроб­лені після видачі векселя, або позавексельна угода сто­рін не можуть коливати оборотність векселя. А засте­реження «не наказу», що зроблене індосантом, не вик­лючає можливості подальшого індосування векселя, а лише знімає відповідальність з такого індосанта перед наступним його придбавачем.

Векселі з застереженням «не наказу», яке зроблене векселедавцем, можуть бути передані у власність або переуступлені ремітентом іншій особі, новому кредитору, але лише з дотриманням форми і з наслідками загально­цивільного договору про переуступку вимоги (цессії) так, як може бути передане право вимоги за звичайним ци­вільним зобовязанням. За договором цессії право вимо­ги переходить до нового кредитора саме у тому стані, в якому воно було у першого кредитора, зі всіма характер­ними для нього перевагами і недоліками. Відбувається лише зміна осіб у зобовязанні. Місце першого кредито­ра займає нова особа, яка має ті ж права, що і ї ї попе­редник, у звязку з чим боржник може висувати проти вимоги нового кредитора усі заперечення, які він мав проти першого кредитора на момент уступки вимоги. Перший кредитор несе відповідальність перед новим кре­дитором лише за дійсність переданої вимоги, але він не відповідає за виконання боржником своїх зобовязань.

Крім того за допомогою цессії передаються векселі після протесту у неплатежі або після закінчення стро­ку, встановленого для здійснення протесту.

Переуступка векселів по індосаменту суттєвим чином відрізняється від переуступки за договором цесії за змістом, правовими наслідками і формою:

в результаті здійснення індосаменту індосант прий­має на себе відповідальність перед будь-яким наступ­ним векселедержателем (якщо в текст передаточного напису не включене спеціальне застереження); при цес­сії той, хто поступається своїми правами відповідає тільки перед своїм спадкоємцем і лише за їх дійсність, але не за здійсненність;

індосамент являє собою односторонню угоду, яка укладається тим, хто поступається своїми правами за векселем; цесія ж є двостороннім договором між тим, хто поступається, і тим, хто придбає права;

вексельне законодавство допускає здійснення блан­кового або предявительського ін досаменту; цесія ж може бути тільки іменною;

індосамент передбачає повну і безумовну передачу прав за векселем; при цесії передача прав може бути здійснена при умові чи частково.

Для зручності в наведеній нижче таблиці вказана різниця між індосаментом і цесією: [22]

ІНДОСАМЕНТ	ЦЕСІЯ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ	індосант приймає на себе відповідальність перед всяким наступним векселедержателем (якщо в текст передавльного напису на включене спеціальне застереження)	при цесії той, хто поступається своїми правами відповідає тільки перед своїм наступником та лише за їх дійсність, але не здійснимість
ВІДМІННОСТІ У ЗАКОНОДАВСТВІ	допускає здійснення бланкового або індосамента на пред’явника	цесія може бути тільки іменною
ПРАВА, ЩО ПЕРЕДАЮТЬСЯ	передбачає повну та нічим не обумовлену передачу прав по векселя	передача прав може бути здійснена під умовою або частково
СТОРОНИ УГОДИ	представляє собою односторонню угоду, що здійснюється тим, хто поступається своїми правами по векселя	є двосторонньою угодою між тим, хто поступається правами та тим хто набуває прав
ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ	повинен здійснюватися на бланку векселя або на додатковому листі - алонжі	здійснюється як на самому документі так і у вигляді окремого договору

Вручення векселя новому кредитору (індосатору) є також необхідним і важливим елементом процесу пере­уступки векселя по індосаменту. Індосатор для реаліза­ції своїх прав, які визначені векселем, повинен мати сам цінний папір, тобто стати векселедержателем. Пе­ре-

уступка векселя у власність нового кредитора тільки тоді може вважатися завершеною, коли після індоса­менту вексель реально переходить до рук нового кре­дитора або знаходиться в його розпорядженні. Тобто вручення векселя є тим юридичним фактом, який виз­начає момент виникнення у індосатора права власнос­ті на вексель. Тому до вручення векселя передаточний напис, що зроблений індосантом, вважається відтзивним і може бути ним анульований, а будь-який закрес­лений індосамент вважається ненаписаним.

Щоб індосамент міг виконати свою функцію, необ­хідно, перш за все, щоб індосаменти, які проставлені на векселі, являли собою непереривний ряд, низку, тому що тільки із непереривного ряду індосаментів можливо відслідкувати перехід прав від однієї особи до іншої. Цей ряд починається індосаментом ремітента (або тра­санту ) і далі продовжується індосаментами наступних держателів. Для непереривності ряду індосаментів дос татньо наявності зовнішньої тотожності між підписом ін­досанта і імям попереднього держателя. При цьому на­віть фальшивий або неуповноважений індосамент вва­жається повністю дійсним і не перериває низку.[23]

Індосамент повинен бути здійснений у письмовій формі, ніякі усні угоди про переуступку прав за вексе­лем не вважаються індосаментом. Індосамент повинен бути простим і нічим не обумовленим. Усяке обмежен­ня його умов вважається ненаписаним. Частковий індо­самент, тобто передача тільки частини суми векселя, не допускається.

По формі індосамент може бути повним (іменним) і бланковим. Повний індосамент містить найменування особи, на користь якої він зроблений, наприклад: «Платіть АТ «0ріон » або його наказу. Завод побуто­вих приладів (підписи)». Повний індосамент зберігає іменний вексель в якості такого, а вексель на предяв­ника перетворює в іменний. Бланковий індосамент не містить назву особи, на користь якої він зроблений, або складає ться із одного підпису індосанта, наприк­лад: «Платіть. Завод побутових приладів (підписи)» або «Завод побутових приладів (підписи)». Силу бланково­го має також індосамент на предявника: «Платіть предявнику. Завод побутових приладів (підписи)». Бланковий індосамент перетворює іменний вексель у вексель на предявника.

Держатель, який отримав вексель по бланковому ін­досаменту має можливість:

• заповнити цей бланк своїм імям або імям якої-не­будь іншої особи, перетворивши тим самим бланко­вий індосамент в іменний;

• не заповнюючи бланкового індосаменту, в свою чер­гу, індосувати вексель за допомогою повного або бланкового передавального напису;

• передати вексель іншій особі, не запов нюючи блан­ку і не здійснюючи індосаменту, тобто простим вру­ченням документу.

Коло осіб, яким може передаватися вексель, не об­межене. Вексель може бути індосований навіть на ко­ристь трасанта або платника, а вони в свою чергу, мо­жуть індосувати вексель далі.

На практиці у забезпечувальних цілях, тобто коли векселедавець у відповідності зі специфікою угоди не має наміру випускати свої векселі на ринок, можуть виставлятися необоротні векселі, які можуть передава­тися тільки за нормами цивільного права в загальному порядку передачі прав за борговими вимогами (цесії). Звичайно ця операція зді йснюється завдяки напису на оборотній стороні векселя, наприклад: «Всі права по даному векселя переуступаються Укрінбанку».

Наступним видом індосаменту є передоручувальний. У цьому випадку індосамент може містити ряд застережень, наприклад: «на інкасо», «як довіреному», «ва­люта до отримання», які мають на увазі просте дору­чення провести операції за векселем (інкасування кош­тів, здійснення протесту і т.д. — в цьому випадку векселедержатель, вказаний в індосаменті, не розглядаєть­ся як власник векселя, ним залишається індосант), «ва­люта у заставу», «валюта у забезпечення», які мають на увазі заставу векселя. Індосат у цих випадках може ін­досувати вексель наступній особі тільки у порядку передоручительства, тобто з аналогічними застереженнями.

Крім того, відрізняють безоборотний індосамент, який здійснюється з застереженням «без обороту на мене» і знімає відповідальність з векселедавця за несплаченим і опротестованим у неплатежі векселем. Дана особа вибу­ває із ряду попередніх і наступних осіб, які несуть солі­дарну відповідальність за векселем в результаті здійснен­ня непереривного ряду передавальних написів.

Основними функціями індосаменту є передаваль­на , гарантійна та легітимаційна.[24]

Передавальна функція полягає в тому, що за допо­могою індосаменту всі права, що витікають із векселя, переносяться від однієї особи (індосанта) на нового кредитора (індосатора). Так як всі права за векселем повязані з володінням документом, індосамент повинен бути доповнений врученням. В результаті індосування векселя зявляється новий власник векселя — його дер­жатель. Він отримує право вимагати від платника-акцеп­танта обумовлену у векселі суму грошей у встановлений термін, право вимоги по відношенню до попереднього кредитора і будь-якої іншої особи, що поставила на векселі свій підпис, у випадку несплати або неакцепта векселя платником (право на регресні вимоги), а також право переуступити вексель іншій особі. Індосатор не замінює собою попереднього держателя, а є самостій­ним вексельним кредитором. Його право вимоги до век­сельного боржника незалежне від прав його поперед­ників і базується виключно на володінні векселем і здій­сненому індосаменті. Здійснення індосаменту не завж­ди повязане з передачею права власності на вексель. Індосамент може мати тільки передоручительний харак­тер або здійснюватися з метою застави векселя. У цьо­му випадку до держателя не переходить право власнос ті на вексель. Він має право здійснювати усі дії з метою отримання платежу за векселем і примусового стягнен­ня, але передати вексель далі він може тільки у поряд­ку передоручительства. Відмінність передоручительного індосаменту від заставного полягає в тому, що держа­тель за передоручительним

індосаментом отримує суму векселя для свого індосанта, а держатель за заставним векселем має право направити отриману суму або її частину на погашення виданого ним індосанту кредиту, що забезпечений заставою векселя. Гарантійна функція індосамента полягає в тому, що після передачі векселя індосант сам стає перед індосатором у положенні век­сельного боржника, який відповідає згідно з законом за акцепт і платіж за векселем. Індосант гарантує ново­му держателю, що платник належним чином акцептує і сплатить вексель, а якщо він цього не зробить, то індо­сант сам оплатить вексель. Тобто індосамент створює в особі індосанта нового вексельного боржника. Усі індо­санти разом з трасантом є солідарними гарантами пе­ред держателем, у звязку з чим по мірі збільшення кількості індосаментів зростає і коло осіб, повязаних солідарною відповідальністю за векселем, і тим самим підвищується цінність векселя. Але на відміну від трасанта, який є головним гарантом платежу за векселем, індосант може звільнитися не тільки від відповідальнос­ті за акцепт, але також і від відповідальності за платіж шляхом включення у свій індосамент застереження «без звороту», «без гарантії» або подібної відмітки. Відповідальність індосанта як боржника другого поряд­ку настає у випадку зверненої до нього регресної вимо­ги, для якої необхідне здійснення протесту у неакцепті або неплатежі. Індосант може звільнити держателя від необхідності здійснення протесту шляхом застереження на векселі «без витрат», «без протесту», але засте­реження діє тільки по відношенню до цього ін доса нту і не звязує інші сторони за векселем.

Важливе значення має легітимаційна функція індосаменту. Законність прав вексельного кредитора грунтується на послідовності ряду передавальних написів.

Ряд індосаментів, для того щоб вважатися послідовним та безперервним, має розпочинатися з підпису ремітента (першого векселедержателя) чи векселедавця, якщо переказний вексель виставлено його власному наказу. Наступні індосаменти кожного разу повинні підписуватися іменем тієї особи, яка була вказана в попередньому індосаменті. Після бланкового індосаменту кожна особа, що володіє векселем, може індосувати його своїм підписом, не порушуючи при цьому послідовності індосаментів, оскільки в цьому випадку вважається, що векселедержатель придбав вексель на підставі бланкового передавального напису.

Кожний наступний передавальний напис, як правило здійснюється під попереднім, але безперервність ряду індосаментів може бути встановлена й за датами індосаментів. У будь-якому випадку послідовність ряду індосаментів визначається виключно за зовнішніми формальними ознаками. Необхідна лише зовнішня тотожність між підписом індосанта та найменуванням особи, вказаної у попередньому індосаменті.[25]

2.3. Акцепт і аваль векселяів, вирішення спірних питань.

Письмовою згодою платника на оплату векселя є акцепт.

Цією дією платник (трасат) приймає на с ебе зо­бовязання сплатити вексель у встановлений строк. Ак­цепт ставиться в лівій частині лицьової сторони вексе­ля і виражається словом: «Акцептований» або іншими по­дібними за змістом словами: «Прийнятий», «Заплачу», «Згоден», «Зобовязуюсь заплатити» і т. п. Дл я ді йс­ності акцепта він обовязково повинен бути пі дписаний платником. Простий підпис платника також означає ак­цепт векселя.

Ініціатива предявлення векселя до акцепту завжди надходить від векселедержателя, але саме пред ’явлен­ня до акцепту може бути здійснене будь-якою особою, у якої знаходиться вексель (наприклад, банком).[26]

Предявлення векселя до акцепту може бути прове­дене у будь-який час, починаючи з дня його видачі і за­кінчуючи моментом настання платежу, в ексель може бути предявлений до акцепту і акцептований навіть піс­ля настання строку платежу, і боржник відповідає за ним так, як і у випадку прийняття векселя до строку. У випадках, коли вексель підлягає сплаті «в стільки-то часу від предявлення» або в силу вказівок векселедав­ця чи індосантів повинен бути предявлений до акцепту у визначений строк, обовязковим є датування акцепту. При відсутності дати акцепту векселедержатель пови­нен посвідчити це упущення своєчасним здійсненням протесту, щоб зберегти свої права проти індосантів і проти векселедавця. В інших випадках акцепта прос­тавлення дати не є обовязковим.

Боржник не має права вимагати залишення у себе векселя для акцепта, але має право вимагати предяв­лення йому векселя повторно, наступного дня після першого предявлення. Якщо після цього строку не бу­де прийняття, то вексель вважається неприйнятим.

Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовле­ним, але він може бути частковим, тобто боржник зго­ден сплатити тільки частину суми. Наприклад, вексель в сумі 10 тисяч гривень може бути частково ак­цептований наступним записом: «Акцептований в сумі 5 тис.грн.». Платник в цьому випадку відповідає за уплату в строк лише суми, зазначеної ним в акцепті, а держатель має право після здійснення протесту в част­ковому неакцепті предявити регресні вимоги до вексе­ледавця і інших відповідальних осіб про дострокову сплату неакцептованої вексельної суми. Усяке інше за­стереження в акцепті рівнозначне відмові у ньому. Але акцептант відповідає згідно зі змістом свого акцепту. Наприклад, якщо платник в акцепті вказує «Акцептова­ний, але платіж 14 травня 1999 р.», в тей час як строк платежу був зазначений на векселі 3 травня 1999 р., то таке застереження рівнозначнае відмові у акцепті век­селя з первісним текстом. У цьому випадку векселедержатель може опротестувати вексель у неакцепті і предявити регресні вимоги векселедавцю чи індосан­там, або при настанні строку (14 травня) предявити вексель до платежу акцептанту, який несе відповідаль­ність за платіж саме згідно зі змістом свого акцепту.

До повернення векселя держателю платник може закреслити напис про свій акцепт. У цьому ви падку вва­жається, що у акцепті було відмовлено. Але якщо век­сель після акцепту був переданий векселедавцю, то боржник вже не має права вимагати анулювання свого акцепту. Акцепт носить безвідзивний характер. Крім того, якщо платник письмово повідомив про свій ак­цепт векселедержателя або будь-кого із індосантів, а після цього закреслив свій акцепт і повернув вексель, він буде залишатися зобовязаною особою згідно з умовами свого акцепту.

Таким чином, за допомогою акцепту акцептант стає головним вексельним боржником. У випадку неплатежу, держатель векселя, навіть якщо він є векселедавцем, має проти акцептанта прямий позов, заснований на акцеп­тованому векселі, і акцептант, на відміну від векселедав­ця і індосантів, відповідає за оплату векселя незалежно від своєчасності предявлення векселя до платежу.

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або у частині вексельної суми за допомогою аваля — вексельного доручительства. Виступати в ролі вексель­ного доручителя (аваліста) може третя особа або одна із осіб, що підписала вексель (індосант, векселедавець і навіть акцептант). Аваль дається на лицьовій стороні век­селя або на додатковому аркуші (алонжі) і виражається словами: «вважати за аваль», «як доручитель», «як га­рант» або іншою аналогічною фразою і обовязково під­писується авалістом — юридичною особою (двома упов­новаженими особами: керівником та головним бухгалте­ром, чиї підписи скріплюються печаткою).

Аваль дається за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказати, за кого він дає доручительство. При відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця. Не допускається авалювання векселя за особу, яка не несе відповідаль­ності за векселем, наприклад, за індосанта, що поста­вив застереження «без звороту на мене», або за плат­ника, що не акцептував вексель. Відповідно, аваль, здійснений після закінчення строку протесту за особу, яка внаслідок цього пропущення звільняється від відпо­відальності, також недійсний. Хоча строки авалювання векс еля не встановлені — аваль може бути даний до і після закінчення строку платежу, і навіть після здійс­нення акта протесту.

Аваль, який не містить ніяких додаткових обмежень, гарантує виконання зобовязань відповідальною осо­бою в повному обсязі. Але вексельне доручительство може обмежуватися частиною суми, тобто аваліст від­повідає згідно зі змістом аваля.[27]

Аваліст і особа, за яку він доручається, несуть солі­дарну відповідальність. Оплативши вексель, аваліст придбає право зворотньої вимоги до того, за кого він видав доручительство, а також до тих, хто зобовяза­ний перед цією особою. Але в цьому випадку діють з а­гальні правила регресу, тобто аваліст може предявля­ти вимоги тільки до попередніх боржників, але не до наступних. Крім того, аваліст несе перед векселедержателем солідарну відповідальність разом з іншими особами, що поставили на векселі свої підписи. Тобто, векселедержатель має право предявити йому позов незалежно від предявлення позову іншим зобовяза­ним за векселем особам.

Аваліст звільняється від відповідальності, коли залишає нести відповідальність за векселем основний боржник, наприклад, у випадку закінчення строку по­зовної давності.

На відміну від норм цивільного права, згідно з яки­ми недійсність основного зобовязання тягне недійс­ність забезпечуючого його зобовязання, аваліст відпо­відає за оплату векселя, навіть якщо зобовязання, яке він гарантував, виявиться недійсним.

Нормальний процес обігу векселя завершується йо­го оплатою у встановлений строк головним вексельним боржником — акцептантом. Необхідною передумовою виконання вексельного зобовязання є предявлення документа для оплати боржнику. Предявлення повин­но відбутися у місці, зазначеному у векселі як місце платежу, а при відсутності такого зазначення — у міс­ці знаходження платника.

Держатель переказного векселя строком на визначе­ну дату або в стільки-то часу від складання або предявлення повинен предявити переказний вексель до платежу або в день, коли він повинен бути оплаче- ний, або в один з двох наступних робочих днів.

При визначенні строку погашення векселя не врахо­вується день, в який він виписаний, і якщо дата плате­жу припадає на неробочий день, то в ексель сплачується наступного робочого дня.

Боржник, перш ніж оплатити вексель, зобовязаний засвідчитися у тому, що цей вексель предявлений йо­му для оплати законним держателем. Для цього він по­винен перевірити послідовність ряду індосаментів і тим самим підтвердити власника векселя в якості законно­го держателя. При цьому в обовязки платника не вхо­дить перевірка справжності підписів індосантів.

Платіж за векселем повинен наступати негайно по предявленню. Відстрочка платежу можлива тільки при виникненні обставин непереборної сили, наяв­ність яких повинна бути підтверджена компетентними органами.[28]

Звільняється від зобовязання за векселем особа, що сплатила вексель в строк, а разом з нею і всі осо­би, що поставили на векселі свої підписи. Оскільки пла­тіж за векселем здійснений проти його вручення, наяв­ність векселя у платника є фактом, що підтверджує йо­го повну оплату і погашення.

Предявлення векселя до строку не зобовязує бор­жника сплачувати його, хоч він може сплатити його. З іншої сторони, векселедержатель не може бути приму­шений прийняти платіж до закінчення строку векселя.

Перенесення строку платежу за векселем (пролонга­ція) не допускається.

Боржник може сплатити тільки частину своїх зо­бовязань, і предявник векселя зобовязаний прийняти цю суму. У такому випадку на векселі робиться відмітка про платіж на суму, що залишилася, і векселедержатель може здійснити протест і предявити позов до будь-якої зобовязаної особи в розмірі несплаченої суми.

Вексель може бути не прийнятий до платежу або ак­цепту у випадку неспроможності платника або якщо за вказаною адресою неможливо відшукати платника.

Під вексельним протестом розуміють офіційно зас­відчену вимогу платежу та його неодержання. Існують такі види протесту:

1) протест переказного векселя в неакцепті або недатуванні акцепту. Мета протесту — створення умов для дострокового задовільнення вимог кредитора;

2) протест в несплаті векселя як простого, так і пе­реказного. Юридична мета протесту — збереження прав зворотних вимог (регресу) до зобовязаних по векселя осіб — трасанта, індосантів та їх гарантів (авалістів). Однак протест не є необхідним для збере­ження держателем права регресу проти акцептанта пе­реказного векселя, які несуть вексельну відповідаль­ність як головні боржники протягом всього строку позовної давності.[29]

Здійснення протесту в несплаті не потрібне, як­що вексель був раніше опротестований в неакацепті, а також в разі обяви неспроможності платника, неза­лежно від того, акцептував він вексель чи ні, та трасан­та по векселя, який не підлягає акцепту.

Трасант, індосант або аваліст можуть шляхом вклю­чення . в вексель підписаного ними застереження («без витрат» або «без протесту») звільнити держателя від здійснення протесту для одержання права регресу. Причому, якщо це застереження включене трасантом, воно має силу відносно всіх сторін, які підписали век сель, якщо ж воно включене індосантом або авалістом, то воно діє лише відносно його самого.

Отже, для виникнення права регресу необхідно, щоб факт відмови платника від акцепту або платежу був засвідчений офіційним актом — протестом, який здій­снюється державним нотаріусом. Строки здійснення протесту:

1) В неакцепті. Якщо предявлений вексель не буде акцептований у двадцять чотири години або вексель буде прийнятий не в повній сумі, то векселедержатель може здійснити протест у неприйнятті, внаслідок чого одержує право на дострокове задовільнення. Протест в неакцепті повинен бути здійснений у строки, встанов­лені для предявлення до акцепту, тобто протягом од­ного року від дня видачі векселя. Векселедавець може скоротити або збільшити цей строк, індосанти можуть скоротити його, тоді вексель може бути прийнятим до опротестування в неакцепті протягом цих строків, але не пізніше 12 годин наступного за цим строком дня.

2) В несплаті. Для векселя строком на визначений день або в стільки-то часу від складання або предяв­лення протест повинен бути здійснений в один з двох робочих днів, які слідують за днем, в який вексель під­лягає сплаті; для векселя строком за предявленням — протягом строку, встановленого для предявлення до акцепту, або наступного дня, якщо предявлення було здійснено в останній день цього строку.

Якщо не здійснена сплата за векселем, векселедер­жатель повинен передати вексель наступного дня нота­ріусу (судовому виконавцю) для опротестування за міс­цем знаходження платника або за місцем платежу. Як­що строк платежу або строк відправки векселя припа дає на встановлені законом дні відпочинку, ці строки переносяться. В цей же день нотаріус предявляє плат­нику вимогу про сплату або акцепт векселя. Якщо піс­ля цього послідує платіж, нотаріус, не здійснюючи про­тесту, повертає платнику вексель з відміткою про спла­ту. Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, він також повертається до векселе-держателя без протесту. Якщо до 12 годин наступного дня не одержано підтвердження про здійснення сплати за векселем, нотаріус в цей же день протестує вексель шляхом запису про це в реєстрі та відмітки на векселі. Оформлюється протест актом. Опротестовани й вексель з написом про протест та актом повертається від нота­ріуса (судового виконавця) до векселедержателя. [30]

Протест в неакцепті здійснюється проти векселедав­ця. Протест в несплаті по простому векселя — проти векселедавця, по переказному — проти акцептанта.

Крім здійснення протесту, держатель повинен пові­домити індосанта та трасанта про відмову в акцепті або сплаті протягом наступних за днем протесту чотирьох робочих днів. Недотримання цього правила не звільняє гарантів від відповідальності по векселя, але накладає на держателя відповідальність за збитки, які може по­нести відповідальна особа, в розмірі, що не перевищує суму векселя.

Якщо протест здійснений своєчасно, то виникають такі наслідки:

— судові органи мають право виносити рішення по позовах, заснованих на опротестовних векселях;

— наступає відповідальність по простому векселя — написателів, а по переказному — написателів та трасанта (векселедавця).

Всі ці особи, за виключенням індосантів, які поміс­тили перед своїм підписом застереження «без обороту на мене», є солідарно відповідальними перед векселедержателем. Він має право предявити позов до всіх зобовязаних за векселем осіб (право регресу) або до одного з них, не звертаючи уваги на послідовність під­писів цих осіб на векселі. Особа, що сплатила за векселем звертається з вимогою до інших та, одержавши необ­хідну суму, передає тій особі, що сплатила опротестований вексель.

Таким чином, своєчасне опротестування векселя в разі відмови в акцепті або сплаті є умовою початку від­повідальності трасанта, індосантів та авалістів. Акцеп­тант та векселедавець простого векселя як головні бор­жники по векселя є відповідальними протягом всього строку позовної давності.

Векселедавець може вимагати з того, до кого він предявив позов:

• суму векселя, не акцептовану і не сплачену, з від­сотками, якщо вони були обумовлені;

• відсотки від дня строку платежу;

• збитки по протесту, здійсненню повідомлення, а також інші збитки;

• пеню від дня строку платежу.

В разі закінчення строків, встановлених для здійс­нення протесту в некцепті або несплаті, векселедержатель втрачає свої права проти індосантів, векселедавця та інших зобовязаних осіб, за виключенням акцептан­та. Векселедержатель, який не одержав платіж, має право на стягнення у судовому порядку належної йому суми.

Право на предявлення позовів обмежується визна­ченим строком, який носить назву вексельна давність (тобто в межах строків позовної давності). Для позов­них вимог проти акцептанта та векселедавця простого векселя встановлений трирічний строк давності. Дер­жатель може виставити позов проти індосантів, трасанта та їх гарантів протягом одного року з дня протес­ту, або із дня строку платежів за векселем, що не під­лягає протесту, а кожний індосант — проти іншого ін­досанта і трасанта протягом 6 місяців з дня, у який ін­досант сплатив вексель, або з дня предявлення до нього позову.[1]

3. Розрахунки

Безготівкові розрахунки в господарському обороті України регулюються інструкцією Національного банку, яка розроблена згідно із Законом України Про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами України та нормативними актами Національного банку України. Інструкція визначає загальні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу, що впроваджуються в господарський оборот України.

Юридичні особи, їх філії, відділення, фізичні особи - субєкти підприємницької діяльності відкривають поточні рахунки, інші рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків. Якщо підприємство відкриває більше одного рахунку, один з цих рахунків визначається як основний. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів з поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

Банки приймають доручення підприємств на перерахування коштів до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках і тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання коштів передбачене законами України. У разі відсутності коштів на основному рахунку підприємства банки приймають до виконання доручення на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків.

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- платіжними вимогами;

- інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

3.1. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень.

Платіжне доручення - документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується.

Якщо на основному рахунку платника кошти відсутні, він зобовязаний протягом трьох робочих днів перерахувати залишки коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості або погасити її безпосередньо з додаткового рахунку.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

- за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); в порядку попередньої оплати;

- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

- для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

- в інших випадках за згодою сторін.

Попередня оплата здійснюється підприємствами у разі, якщо це обумовлено в договорі або встановлено окремими указами Президента України та рішеннями уряду (за хлібопродукти, воду, електро- та теплову енергію, за користування телефоном і за поштово-телеграфні послуги, за перевезення товарів для розрахунків із залізницями, пароплавствами, автотранспортними підприємствами).

3.2. Розрахунки чеками.

Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством та нормами міжнародного права. Страни СНГ у якості джерела чекового права використовують Постанову ЦВК та СНК СРСР “Положення про чеки” від 6 листопада 1929 року, а також нормами Женевської конвенції, яка встановила “Єдинообразний закон про чеки”.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Застосування чека в платіжному обороті в значній мірі спрощує розрахунки, що дозволяє зменьшувати витрати по обігу дійсних грошей і прискорювати розрахунки, так як усі чеки оплачуються по предявленню.

Як засіб обігу і розрахунку чек виникає із функції грошей, як платіжного засобу, але не є дійсними грошима, а тільки заміщує їх в платіжному обороті. Обіг чеку, як засобу платежу обмежено, тому що, по-перше, чек – це грошове забовязання часного порядку і не може икористовуватись як всезагальний засіб платежу. По-друге, чек виступає лише як письмовий дозвіл банку разпоряджуватися засобами на поточному рахунку чекодавця у банку і не може бути як засіб кредиту, тобто на суму чека не нараховують проценти, хоча він і виступає у ролі кредитних грошей.

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове безумовне розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель - підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.

Банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку України.

Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Їх облік ведеться окремо від чекових книжок.

Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на імя чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.

Строк дії чекової книжки - один рік. Розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, три місяці.

За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек включає:

а) назву розрахунковий чек;

б) назву (для фізичних осіб - прізвище, імя, по батькові чекодавця, дані його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки (далі-чекодавця) та номер його рахунку;

в) назву банку-емітента і його номер МФО;

г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;

д) назву чекодержателя;

е) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

є) призначення платежу;

ж) число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;

з) підписи чекодавця та відбиток печатки.

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.

Чек із чекової книжки предявляється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).

Обмін чека на готівку і отримання здачі із суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється. У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми чека. Якщо сума здачі більша, ніж двадцять відсотків від суми чека, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.

Згідно з “Єдинообразним законом про чеки” чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення до нього передаточного напису – індосаменту . Індосамент здійснюється на зворотній стороні чека і підписується особою, яка зробила цей напис. Той хто підписався під передаточним написом називається індоссантом. Передаточний напис повинен бути простий та не чим не обумовлений. Він засвідчує передачу прав по чеку іншій особі, а також визначає відповідальність індоссанта перед усіма наступними держателями чеку.

Умови передачи чеку від однієї особи іншій визначають вид чеку та характер його використання в обігу як засобу платежу.

Розрізняють наступні види чеків:

а) іменний, або чек, який виписаний на користь відповідної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосамента. Пердача здійснюється цессієй, тобто шляхом здійснення передаточного напису з поміткою “Не наказу”, який завірений нотаріально. При здійсненні передачі шляхом цессії його власник набирає тільки ті права, які мав попередній чекодержатель.

б) ордерний чек, тобто чек, який виписан на користь відповідної особи або її наказу. Такий чек передається за допомогою індосамента з поміткою “Наказу” або без неї. Цей вид чеку найбільш широко застосовується в міжнародному розрахунковому обороті.

в) чек на предявника виписується предявнику і може бути предан іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Як правило, цей чек виставляється клієнтом на свій банк. Чекодержатель висилає його своєму партнеру за кородоном, який при отримані виставляє його своєму банку для кредитування свого рахунка. Таким чином, за допомогою чеку на предявника чекодержатель здійснює розрахунок прямо своєму партнеру, в цілому це виявляється швидше, ніж розрахунок шляхом банківського переказу.

Згідно Женевський конвенції чек, виставлений без зазначення отримувача, розглядається як чек на предявника. Крім того чеки розділяються на фірмові та банківськи.

Банковський чек – це чек, який виписан банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких чеків немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата по таким чекам здійснюється за рахунок коштів банка чекодавця на його рахунках в банку-кореспонденті за кордоном.

Фірмовий чек – це чек, виписаний фірмой на отримувача. В більшості випадків такі документи виписуються на прдявника в національній або іноземній валюті на предявника і виставляються фірмой на свій банк. Оплата по ним провадиться за рахунок коштів чекодавця.

У випадках, коли при видачі чеку не мається на увазі отримання готівки, застосовуються кросовані та розрахункові чеки. Ознака, яка відрізняє кросований чек – дві паралельні лінії, які наненсені по діагоналі на ліцевій стороні чеку. Це робиться для того, щоб усунути зловживання чеком. Його держатель не може отримати визначену суму готівкою. Ця сума зараховується на рахунок чекодержателя в банку, який виступає платником по чеку, або в іншому будь-якому банку. Такий чек можна оплатити тільки банку або іншій кредитній установі. При цьому, якщо між паралельними діагоналями вписується найменування банку, то чек може бути сплачен лише цьому банку. Таким чином, кросовані чеки застосовуються для переведення тієї чи іншої суми з одного рахунка на інший. Видача розрахункового чеку теж передбачає перевод грошей з одного рахунка на інший. Але в цьому випадку банк-платник кредитує на суму чеку рахунок чекодержателя.

3.3. Розрахунки акредитивами..

Аккредитив, який використовується при розрахунках, незалежно від того, як він назван або позначений, являє собою одностороннє, умовне грошове забовязання банка, яке видається їм за дорученням клієнта-наказодателя аккредитива на користь його контрагента по контракту – бенефіціара, по якому банк, відкривший аккредитив, повинен здійснити сплату бенефіціару або акцептувати тратти бенефіціара і сплатити по ним у строк, або уповноважує інший банк здійснити такі розрахунки, при умові надання бенефіціаром документів, які передбачені в аккредитиві, та при виконанні інших умов аккредитива.

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобовязаний:

- виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

- надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.

Банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.

Бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо).

Виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Залежно від характеру акредитивної операції, що покладена банком-емітентом на виконуючий банк, він може виступати авізуючим або банком-платником.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий - акредитив, для здійснення платежів при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку;

б) непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відзивні та безвідзивні. На кожному акредитиві має бути вказано, чи є він відзивним або безвідзивним. У разі відсутності такої вказівки акредитив вважається безвідзивним.

Відзивний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про змінення умов відзивного акредитива заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній -бенефіціара.

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива.

Виконуючий банк зобовязаний оплатити документи, які відповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконуючим банком, до отримання останнім повідомлення про змінення або анулювання акредитива.

Безвідзивний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива, якщо таке передбачено його умовами. Із своїми пропозиціями про змінення умов акредитива бенефіціар має звернутися до заявника акредитива, а заявник, у разі згоди, вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який надсилає потрібне повідомлення виконуючому банку.

Акредитиви в іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися:

а) депоновані - списанням коштів з аналітичного рахунку Розрахунки акредитивами, відкритого у виконуючому банку;

б) гарантовані - наданням виконуючому банку права списувати кошти з кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками. Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами, в яких передбачається розмір комісійних за авізування та інші витрати, повязані з відкриттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива.

Аккредитив за своєю природою являє собою угоду, яка відокремлена від контракта куплі-продажу, і банки ні в якому разі не несуть відповідальності за невиконання умов контракту будь-яким з контрагентів.

3.4. Розрахунки векселями.

Вексель як визначена форма грошового забовязання широко застосовується в господарському обороті України. Його застосування в якості засобу обігу і розрахунку у цій сфері повязане з тим, що частина обігу здійснюється за рахунок кредиту.

У багатьох країнах світу обіг векселя регламентується єдиним законом, який був прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 році. Через сім років і в колишньому Радянськлму Союзі було впорядковано вексельне законодавство.

Векселем визначається цінний папір, який засвідчує нічим не обумовлене зобовязання векселедавця (простий вексель) або іншого вказаного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням зазначеного у векселі строку відповідну суму володарю векселя (векселедержателю). Таким чином, вексель є безумовне, абстрактне, суворе формальне зобовязання або наказ сплатити відповідну суму грошей. Основні учасники вексельних правовідносин – векселедавець, векселедержатель та платник. У залежності від того, хто є платником за векселем – сам векселедержатель чи третя особа – розпізнають два види векселів: простий і переказний. Переказний вексель інакше називається “трата”. Вексельне забовязання утворюється одностороннім волевиявленням з боку векселедавця. Особливість векселя як цінного папера полягає в тому, що він є суворо формальним документом. З одного боку, щодо нього діє правило: чого немає у векселі, того не існує, з іншого – дефект форми векселя спричиняє його недійсність без попереднього визнання данного фокту з боку суду. Ця особливість одержала також назву вексельної суворості. Та недійсність векселя є відносною: недоліки форми векселя забирають від нього тільки “вексельну силу”, але не можуть перешкодити розгляду такого векселя як ділового документа іншої ділової природи (наприклад, боргової записки).

Векселі, як і чеки, - невідємні елементи грошового обігу. Без них не можливо ефективно здійснювати міжгосподарськи розрахунки і вийти з платіжної кризи. Однак функціонування вексельного обігу в Україні повязане з певними труднощами. Причини тут різні: брак традиційних навичок у здійснені розхрахунків векселями; ненасиченість ринку відповідною товарною масою; неплатоспроможність та недисциплінованість багатьох господарських організацій.

Звичайно, поки комерційні банки активно не працюють із векселями, адаптувати вексель до умов чинної системи розрахунків буде важко. Нині операції з векселями поетапно впроваджуються у практику діяльності комерційних банків. Діяльність банку здійснюється за двома основним напрямками:

- проведення класичних банківських операцій з векселями, тобто облік, інкасування, надання авалю, надання кредитів під заставу векселів, продаж векселів, що належать банку;

- оформлення векселями взаємозаборгованості субєктів підприємницької діяльності.

3.5. Вексельні операції та їх характеристика..

Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:

1. операції, повязані з видачею та погашенням векселей, тобто операції з власними векселями, точніши з векселями, по яким підприємство виступає або платником (векселедателем в простих та та трассатом-акцептантом в переказних векселях), або векселедателем-трассантом (в переказних векселях);

2. опреації, повязані з обігом векселей, тобто операції з чужими векселями, а точніши з векселями, в яких підприємство виступало надписником, яке не приймало участі в складанні векселя.

До першої групи операцій відносяться:

- видача простого векселя;

- трассування:

на іншого платника наказу третій особі;

на іншого платника власному наказу;

на самого себе;

- доміціляція векселя;

- оплата векселя.

До другої групи операцій відносяться:

- облікова операція (індосування);

- ломбардна операція (кредит під заставу векселя);

- комісіонна операція (інкасування векселів і супроводжуючих їх товарних документів);

- депозитна операція (зберігання та керування векселями);

- акцептна операція (акцептний кредит);

- гарантійна операція (поручительство по векселям).

Доміціляція векселів.

Якщо платнику представляється зручним, щоб вексель при настанні строку платежу був оплачений не їм самим, а третьою особою, тоді складається доміцільований вексель. Місце платежу по ньому відрізняється від місця проживання платника – векселедателя в простих та акцептанта в переказних векселях. Особа, яка буде платити по векселю і замінює акцептанта або векселедержателя, називається доміціліатом, а особа, яка уповноважує доміціліата зробити платіж, – доміціліантом.

Для трассата доміціліювання має ту перевагу, що звільнює його від турбот, які повязані з оплатою векселя. Для векселедателя доміціліювання корисно в тих випадках, коли він проживає в будь-якому населенному пункті, де немає установи банків. Шляхом доміціліювання векселя в одному з банківських пунктів вексель стає «прийнятним» як для банків, так і для інших осіб, які бажають його приобрести; він легше може бути облікован, а при інкасуванні по такому векселю не потрібно нести накладних витрат (дамно, порто та інш.)

По звичаям, що склалися, для доміціліювання векселя трассант у переказних і першепридбавач в простих векселях доручають доміціліювати вексель: перший – трассату, а другий – векселедателю. Потім трассат (векселедатель) звертається до особи, яка мешкає по місцю передбачуваній або бажаємої доміціляції, з проханням про дозвіл доміціліювати вексель, сповістити умови покриття і додаткові умови відносно самої операції: розміру комісіонної винагороди, відсотків по рахунку на залишкм сум та інше. Комісіонер дозволяє призначити себе доміціліатом, як правило, на умові попереднього покриття (при наявності кредиту з боку доміціліата по відношенню до доміціліанта питання про покриття не виникає, сторонами нормуються лише умови доміціляції). Трассат в переказному та векселедатель в простому векселях доміцілюють потім вексель у доміціліата та письмову повідомляють їх про це, а також трассанта в переказному та першепридбавача в простому векселі, надсилая тому або іншому сам доміцілійований вексель (прийнято, що доміцілійований вексель по-перше акцептується трассатом, щоб не визивати підозри у першепридбавача щодо платежа).

Доміціліант надсилає свому доміціліату відповідне покриття, а тот потім оплачує у строк доміцілійований у нього вексель; він же перекреслює підпис особи, яка забовязана платежом по векселю – акцептанта в перказному та векселедателя в простому векселях, - і повертає йому або іншому сплачений та касирований (знищений) таким чином доміцілійований вексель.

Право доміціліювати весель належить виключно векселедателю (трассанту), так як тільки він має право обумовлювати вексель в його істотних частинах, до яких належить місце платежу. Після того, як векселедатель вказав місце платежу, ні одна особа, навіть він сам, не можуть змінити його.

У випадку відмови доміціліата оплатити доміцілійований у нього вексель повинен бути зроблено протест з позначенням причини відмови від платежу. Отже, доміціліат не забовязан нічим, навіть в тому випадку, коли він пообіцяв трассату оплату векселя.

Облікова операція.

Облікова (дисконтна) операція, яка здійснюється з векселями, складається з того, що підприємство або фінансова установа – банк, предоставляє векселедержателю кредит, коли придбає у нього вексель в оплату товарів, робіт, послуг (або просто як фінансовий документ, цінний папір) до настання строку платежа за ціною, котра менше, вказаної на векселі, на величину обліку (дисконта).

Облік векселів полягає у передачі їх векселедержателем – дисконтантом у повну власність векселепридбавачу – дисконтера по передаточним на його імя надписам (шляхом індосування) в обмін видачі коштів або заліку їх по розрахункам у розмірі валюти векселя з утриманням на користь дисконтера відсотків, так званого дисконта. По векселям з іншого міста може утримуватися особливий вид комісії дамно, і поштово-телеграфні витрати або порто. Операція обліку по відношенню як до дисконтанту, так і до дисконтера зветься обліковой, бо і дисконтант і дисконтер обліковують, а у випадку іноземного векселя – негоціюють, тобто продають і покупають вексель.

Рекомендується приймати до обліку тільки ьакі векселя, які мають не менше двох підписей, а саме:

1. прості векселя – з підписом векселедателя і бланком векселедержателя;

2. переказні векселя на іншого платника наказу третій особі – з підписом трассанта, трассата і бланком ремітенту;

3. переказні векселя на іншого платника власному наказу – з підписом трассанта, трассата і бланком трассанта;

4. переказні векселя, трассовані на векселедателя (трассантом на сомого себе) – з підписом трассанта і бланком ремітенту;

5. секунда, якщо прима призначена тільки для акцепта, - з підписом трассанта і бланком ремітенту;

Також слід стежити за тим, щоб – як правило – купувати:

- векселя, які виникли на грунті реальних торгових угод;

- векселя, які видані на солідні промислові, торгові та банківські фірми. Сюди перш за все відносяться акцепти першокласних банків.

- векселя з платежом у банківському пункті;

Але крім першокласних векселів на грошовому ринку обертаються і векселя меншого гатунку, хоча вони і не зустрічають великого попиту. До таких векселів відносяться:

- векселя з безоборотними надписами;

- внутрішні векселя, які підлягають оплаті в іностранній валюті;

- векселя, які підлягають оплаті в пункті, де немає установи банку;

- переказні векселя, які не підлягають акцепту, - мандати.

Передача векселей в уплату боргу.

Однорідною з обліковою операцією є операція по передачі векселів в уплату боргу: розрахунок робиться на тих самих підставах, а різниця складається в тому, що належна з дисконтера сума не може бути отримана грошима, а зараховується в уплату боргу за його особистоим рахунком.

Ломбардна операція.

Ломбардна операція, яка здійснюється з векселями, складається з передачі векселів до банку для забеспечення отриманих кредитів, а саме:

- за позиками строковими за позичковими рахунками;

- за позиками до запитання за спеціальним позичковим рахунком.

Всі ці векселя забеспечуються індосаментом (бланковим, рідше іменним).

По лобардним векселям комісію, дамно, порто і витрати по проесту банки у відповідних випадках нараховують на свою користь, з відношенням їх на дебет рахунку боржника, тільки тоді, коли ці векселя ними інкасовані або опротестовані.

КОМІСІЙНА ОПЕРАЦІЯ.

Комісійні операції, які здійснюються з векселями за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки приймають:

- прості і переказні векселя і супроводжуючи їх документи для інкасо до настання по ним строку платежу, а у випадку неплатежу – в їх протесту;

- переказні і прості візо-векселя для предявлення до акцепту, а у випадку неакцепту – в їх протесті;

- протестовані векселя для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом предвлення їх до платежу тим особам, які вказані довірителем.

За здійснення всіх цих операцій банки утримують на свою користь комісію, а по векселям з іншого міста, крім того, дамно і порто.

Без комісії банки виконують доручення постійних клієнтів по розрахунковим і кореспонденським рахункам як на інкасо, так і на предявлення до акцепту місцевих векселів.

Депозитна операція.

Депозитні операції або операції депо, які здійснюються з векселями, виконуюються за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки приймають векселя:

- на збереження (чисте депо);

- на збереження і керування (кваліфіковане депо);

- на збереження, в керування і розпорядження (забеспечуюче депо).

При чистому депо банк приймає на себе забовязання зберігати векселя, відповідати за всі наслідки їх загибелі або порчи і повертати їх за першою вимогою клієнта; при кваліфікованому депо банк, крім того слідкує за строками векселей, інкасує строкові векселя і в певних випадках протестує їх, а також здійснює всі інші дії, необхідні для охорони прав доверителя. Витрати банка по інкасуванню і опротестуванню погашаються за рахунок сум, які поступають в оплату векселів.

Забеспечуюче депо на умовах застави служить для цілей забеспечення видаваємих клієнту позик і складає основу ломбардних операцій.

АКЦЕПТНА операція.

Акцептна операція, яка здійснюється з векселями, виконується за участю банків, які забеспечують їх проведення. Вона полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього переказний вексель за умовою, що клієнт предоставить банку покриття до настання строку платежу по векселю. В цій операції, на відміну від облікової, банк сам виступає платником. Сума для оплати векселя банком предоставляється клієнтом не пізніше, чим за день до настання строку. Тому банки предоставляють акцептний кредит тільки першокласним позичальникам при безумовній впевненості в їх кредитоспроможності, а в якості забеспечення утримують у себе соло-векселя позичальника; від менш надійних позичальників банки потребують також надання гарантії та додаткового високоліквідного забеспечення.

Ремітент може використати акцепт в різних целях: передати в уплату боргу своєму кредитору або облікувати в банку для миттєвого отримання коштів. В останньому випадку дисконтером може виступати сам банк-акцептант, який не бажає пускати свій акцепт в обіг, – тим самим він переводить акцептний кредит в облікову позику, але він може і не обліковувати власний акцепт, а за згодую з ремітентом депонувати його у себе до настання строку платежу.

У зовнішньоторгових операціях акцептний кредит часто приймає форму акцептно-рамбурсного кредиту, при якому експортер (або його комісіонер) виставляє тратти на будь-який іноземний банк, а покриття по кредиту предоставляє банк імпортера, або інший третій банк, але все це – за дорученням та за рахунок імпортера. Ця форма кредиту використовується тоді, коли валюта платежу по контракту не є валютою країни ні експортера, ні імпортера.

Як акцептний, так і акцептно-рамбурсний кредит відкривається по товарним угодам, і векселя акцептуються проти предявлення товарних документів і часто супроводжуються акредитивами.

По акцептним кредитам банк утримує комісію в залежності від строку і суми забовязань і ризику непогашення кредиту, а по акцептно-рамбурсним кредитам банк, окрім комісії, утримує ще і відсотки.

ГАРАНТІЙНА операція.

Гарантійна операція, яка здійснюється з векселями, полягає в тому, що третя особа – підприємство або банк приймає на себе відповідальність по забовязанням доверителя чи у формі письмової гарантії, чи у формі авалювання векселя і тим самим предоставляє авальний кредит. Якщо доверитель не зможе виконати свої забовязання по відношенню до свого контрагента, а саме – у строк погасити векселя, гарантор бере на себе оплату даних забовязань, тобто гарантор страхує ризик непогашення кредиту у формі гарантії платежу, причому гарантія є безвідзивною і не залежить від виконання сторонами по угоді своїх забовязань.

Гарантії, в забеспечення оплати векселів, як правило, надаються банками, так як очами ділового світу тільки вони можуть забеспечити солідність та добротність фірми.

Гарантійна операція вигідна банкам, тому що в момент видачі гарантії не виникає імобілізація грошових коштів; в той же час це одна з найбільш ризикоаваних операцій, бо не можливо наперед (до моменту платежу по забовязанням) передбачити, чи зможе доверитель погасити свої забовязання. Винагорода банка виражається у вигляді комісії, яка виплачується доверителем до видачі гарантії; її розмір складає 1-8% в залежності від суми, строків забовязань і ризику операції.

4. Висновок.

Якщо загальновизнана істина така, що кредит – душа промисловості, то вексель без сумніву – кращій представник кредита. Подібно тому, як торгівля не обумовлена розмірами того чи іншого государства, так і вексель, перший і головний слуга торговлі, не має ніяких обмежень. Виконнуючи роль инструмента великих торгівельних підприемств, встановлюючи звязок між усіма народами всесвіту, вексель і в інших відношеннях надав важливого впливу на розвиток торгівлі, як інші відкриття. Поява векселя навіть в їого найпростішій конструкції, стало плодом таемної і могутьної сили, яка може бути названа автономієй торгівельного сослов’я, в звязку з подальшим розвитком його реквізітів, як результат того ж самого мистецтва, - все це належить до найбільш важливих відкриттів торгівельного світу. Якщо компас розширив географічний кругозір людства и якщо гроші звільнили торгівлю від вузьких уз мени, то вексіль – шматочок бумаги, незабеспечений скарбом держави, розвив кредит – цю могутню силу и основу усієї промисловості. Переносячи капітали з одних рук до інших і служачи способом передачі капітала, вексель тим самим викликає до діяльності без нього не використані богатства, збільшує розміри виробництва, уособлює в собі сам капітал і отримує сам купувальну силу.

Якщо заміна натурального господарства грошовим мала таке важливе значення, то вексель, превосходячи економічну важливість грошей різновидами своїх функцій, первищує останні і як платіжний знак. Значення грошей обмежено державною теріторією, за межами якої вони, якщо не зовсім, то відчутно зменьшують свою вартість. Вексель же завжди і будь де має однакову цінність, його дійсність не обмежена ніякими кордонами і його сила не обумовлена ніякими законами ввоза та вівоза. В цьому відношенні він заслужено отримав назву універсального засобу сплати і монети всього торгового світу. Вексель має також інші переваги перед грошима. Гроші завжди виражають зазначену вартість, тоді коли вексель може виражати яку завгодно суму; припошук грошей звязано з важливими складностями, тоді як вексель може бути утворений у будь який час, як швидко є у особи відповідна для цього цінність.

Економічне значення векселя цім не вичерпується: служа зброєю кредита і суррогатом готівкової сплати, маючи покупну силу грошей, вексель набуває значення товару, отримує свою вартість і свій курс (ціну), служа міжнародним розрахункам, позбавляє від необхідності переводити і пересилати дзвінку монету і розпадаясь, подібно сортам і якостям товару, на різні категорії, дивлячись по місцю видачи та місцю платежа по векселю.

В своїй роботі, в першому розділі я стисло виклав історію виникнення і розвитку векселю в світовій історії, цей розділ введений для лаконічного сприйняття цієї теми, вексель, це не якась загадкова істота чи дитина наукових розробок. Поява векселю була зумовлена загальним розвитком людства, так би мовити наступний кроком у розвитку, без подалання якого мабуть людство і не досягло б такого інтелектуального рівня розвитку.

В другому розділі я виклав усі основні поняття і терміни нерозривно повязані з векселем, принципи класифікації векселів, правовий стан і специфіку вексельного обігу в Україні, розглянув основні конфліктні ситуації, що мають місце в справі інтеграції і удосконалення національного вексельного законодавства з всесвітнім, виклав свою точку зору та шляхи вирішення ціх конфліктів так як усуненя протерічь є основним фактором здорової і життєспроможної економіки.

У третьому розділі що має назву “Розрахунки” я виклав правила розрахунків різними засобами, але перевага, зрозуміло, була віддана векселю, в цому розділі наведені приклади та методи практичного застосування векселя для проведення фінансових операцій.

5. Додаток

5.1. Зноски до диплому.

[1] Юровский Б. «Краткий курс вексельного обращения для руководителя» /Сборник библиотека бухгалтера, 1999.

[2] Приклад наведено з книги Балашовой Ю.В., Козаковой И.А. «Вексель в торговом обороте» - М.: Консультант, 1994.

[3] Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» - К.: Лад Наукова думка,1996.

[4] Барац С.М. «Курс вексельного права» - СПб: Т-во «Общественная польза», 1893 ( з матеріалів Мороза Ю.М.).

[5] Цитович П.П. «Курс вексельного права» - К.: Типография И.Н.Кушнарева и К, 1887 ( з матеріалів Мороза Ю.М.).

[6] - заборона нижнім військовим чинам зобов’язуватися векселями знята законом від 5 червня 1875р.

[7] Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» - К.: Лад Наукова думка,1996.

[8] Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. і відповідно Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства СоюзуРСР» від 12 вересня 1991р.

[9] Стаття 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 р.

[10] Виходячи з визначення цінного папіра за вказаним законом вексель не можна однозначно вважати цінним папером (див. попередній розділ).

[11] Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» - К.: Лад Наукова думка,1996.

[12] перелік реквізитів векселя наведений в попередньому питанні;

[13] Постанова Кабінету міністрів України та Національного банку України від 10.09.1992р. № 528 про «Правила виготовлення та використання вексельних бланків».

[14] Малюк В. «Вексель в Україні», К.: ЕКОНОМІСТ, 1997.

[15] Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» - К.: Лад Наукова думка,1996.

[16] Ильин В.В., Макеев А.В. «Вексельное право» - М.: Банковский деловой центр, 1997.

[17] Лисенков Ю.М., Ляшко В.П. «Операции банков с векселями» - К.,1995.

[18] Лисенков Ю.М., Ляшко В.П. «Вексель в хозяйственном обороте» - К.: Прес-центр, 1994.

[19] В.Малюк «Вексель в Україні». - Київ: Економіст, 1997.

[20] Там же.

[21] Захарьин В.Р. «Все о векселе» - М.: ДИС, 1998.

[22] таблицю наведено з матеріалів семінару Міжнародного центру приватизації, інвестицій і менеджменту «Вексель як альтернативний спосіб взаємного заліку заборгованостей між підприємствами». Київ - 1998.

[23] Хабарина Л.П. «Операции с векселями» - М.: Интел-Синтез, 1995.

[24] Єфімов О. «Правова природа індосаменту переказного та простого векселя» /Журнал Право України, 1999, №4,

[25] Там же.

[26] Вишневский А.А. «Вексельное право» - М.: Юристъ, 1996.

[27] Фельдман А.А. «Вексельное обращение» - М.: Инфра-М, 1995.

[28] достатнім доказом дії обставин непереборної сили або форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України

[29] Юровский Б. «Краткий курс вексельного обращения для руководителя» /Сборник библиотека бухгалтера, 1999.

[30] В.Малюк «Вексель в Україні». - Київ: Економіст, 1997.

5.2. Використана література.

1. Юровський Б. “Краткий курс вексельного обращения для руководителя» 1999

2. Козакова И.А. «Вексель в торговом обороте» М. 1994

3. Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» К. 1996

4. Закон України «про правонаступництво України» 12.09.1991 р.

5. Ст. 21 ЗУ «про цінні папери і фондову біржу» 18.06.1991р.

6. Постанова КМУ та НБУ від10.09.1992 р.№528 «про правила виготовлення та використання вексельних бланків»

7. Ильин В.В, Макеев А.В. «Вексельне право» М. 1997 г.

8. Захарин В.А. «Все о векселе» М. 1998р.

9. Малюк В.М. «Вексель в Україні» К. 1997 р.

10. Хабарина В.М. «Операції з векселями» 1995 р.

11. Ефімов К.В. «Правова природа індосаменту, переказного та простого векселя» 1999 р журнал «право України» № 4 с.45

12. Фельдман А.А . «Вексельное обращение» М. 1995р.

13. Вишневский А.А. «Вексельное право» М. 1996р.

14. Юровский Б.П. «Краткий курс вексельного обращенния для руководителей» 1998р. К.

15. Мересьев Т.И. «Практика вексельного звертання в Українї» 1998р.К.

16. Старовойтова К.В. «Фінансове право» К. -1998р.

Скачать архив с текстом документа