Верховный Суд США

СОДЕРЖАНИЕ: МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ Прикарпатський Університет ім. В.Стефаника КОНТРОЛЬНА РОБОТА НА ТЕМУ: «ВЕРХОВНИЙ США» ВИКОНАВ: студент 1-ого курсу юридичного факультету

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Прикарпатський Університет ім. В.Стефаника

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

НА ТЕМУ:

«ВЕРХОВНИЙ СУД США»

ВИКОНАВ:

студент 1-ого курсу

юридичного факультету

Ламах Євген Борисович

ПЕРЕВІРИВ:

м. Івано-Франківськ

2000 рік

«Судова влада Сполучених Штатів надається єдиному Верховному судові й тим нижчім судам, що їх час від часу може призначати й засновувати Конгрес». - Стаття ІІІ, розділ 1, Конституція США

Федеральний суд. Наявність федеральних судів чи судів штатів мотивується визначальною рисою Конституції США, що відображає федеральний устрій країни. Федералізм передає деякі функції урядові Сполучених Штатів (феде­ральному, тобто загальнодержавному урядові), полишаючи решту функ­цій штатам. Функції уряду Сполучених Штатів стосуються нації в цілому, власне, спрямовані на розвязання таких завдань, як прокладання водних шляхів загальнодержавного значення, забезпечення оборонних потреб країни, догляд національних парків. Уряди штатів виконують функції, що їх звичайно називаємо «урядуванням», чи то «управлінням»: йдеться, зокрема, про керівництво системою шкіл, завідування поліційними відділками, правління у справах функціонування вулиць тощо.

Федеральні суди організовані урядом США для розвязання конфліктів, що стосуються федеральної Конституції та затверджених Конгресом законів - законодавчих актів. Суди штатів організовує штат, округ чи місто у межах відповідного штату. Незважаючи на те, що суди штатів мають дбати про виконання федеральної Конституції та законів, зде­більшого справи, які вони розглядають, стосуються конституції та зако­нів відповідного штату.

Серед усіх федеральних судів найчисленніші - окружні державні суди. За ухвалою Конгресу територія США поділена на 94 федеральні судові округи, у кожному з яких діє окружний суд. Це суд першої інстанції: там досліджують обставини справи, виступають свідки, присяжні складають вердикт. У кожнім судовім окрузі діє федеральний суд з питань банкрут­ства - підрозділ окружного суду.

Конгрес передав кожний з 94 округів до одного з 12 районів. У кожному районі діє апеляційний суд. Програвши справу в окружному суді, заці­кавлена особа може звернутись до апеляційного суду з проханням переглянути справу та вивірити правильність дій судді першої інстанції. До апеляційних судів звертаються також із проханням переглянути ухвали федеральних адміністративних установ, - наприклад, Націо­нальної ради з трудових відносин.

На карті Сполучених Штатів відзначено географічні межі 94 су­дових округів і 12 районів (до яких належать 11 районів під номерами та район округу Колумбія). Виділяється ще Федеральний район, апеляційний суд якого міститься у Вашингтоні, окр. Колумбія. Він розглядає спеціальні справи з усієї країни.

Найвідоміший з федеральних судів - це Верховний суд Сполучених Штатів у Вашингтоні, окр, Колумбія. Коли хтось програє свою справу в апеляційному суді (або, в окремих випадках, у верховному суді штату), він може звернутися з апеляцією до Верховного суду. Проте, на відміну від апеляційних судів, Верховний суд не зобовязаний розглядати її. 1 справді, Верховний суд розглядає лише кілька відсотків апеляцій, з якими до нього звертаються.

Стаття 111 Конституції передбачає утворення Верховного суду та інших федеральних судів, що їх визнає за необхідні Конгрес. Конгрес утворює окружні та апеляційні суди, визначає кількість суддів у федеральному суді (враховуючи і Верховний суд) та визначає, якого типу справи вони мають розглядати.

Верховний суд США є частиною системи федерального суду, але його функціонування змішане. Він виконує апеляційну юрисдикцію над справами, які надходять з апеляційних судів США, а також судів штатів стосовно питань федерального законодавства .

Верхів`я федеральної судової пераміди становить Верховний суд — це єдиний суд, створення якого спеціально передбачено Конституцією. Однак кількість його членів та його юрисдикцію в межах юрисдикції, зафіксованої Статтею ІІІ Конституції, визначаються законодавчими актами Конгресу. Від середини ХІХ століття й понині Верховний Суд складається з 9 суддів: 8 помічників судді та одного «Головного судді США». В різні часи у ньому було від 5 до 10 суддів. Як і федеральних суддів, їх призначає президент країни за рекомендацією та згодою Сенату. Суд розташований поруч з Капітолієм у Вашингтоні і слухає кожну справу у розширеному складі. Це означає, що всі 9 суддів засідають і приймають остаточні рішення з усіх питань. Щороку суд починає роботу в перший понеділок жовтня й закінчує, як правило, наприкінці червня.

Верховний суд має повноваження переглядати будь-які рішен­ня федеральних апеляційних судів. До його юрисдикції входять також рішення вищих судів штатів з питань федерального зако­нодавства. Функція перегляду справ судів штатів та федеральних судів надає Верховному судові виняткового положення в амери­канській системі судочинства.

Тобто, Верховний суд Сполучених Штатів - найвищий суд країни. Постанови Верховного суду з приводу справ, апеляції на які надійшли з нижчих судів, створюють преценденти для тлумачення Конституції та федеральних законів, що ними керуються всі інші суди - як штатні, так і федеральні. На відміну від нижчих апеляційних судів, Верховний суд не зобовяза­ний розглядати всі справи, що надходять до нього на перегляд. Розглядати якусь справу чи ні, вирішує сам Верховний суд. Це суд іншого типу, тому виправляння помилок судів присяжних - не головна його функція. Найперше завдання Верховного суду - розяснювати закон, коли інші суди не можуть дійти згоди в тлумаченні Конституції або федеральних законів. Щороку ті сторони, котрі програли процес, звер­таються до Верховного суду з проханням перевірити близько 5000 із майже 30 мільйонів справ, розглянутих штатними та федеральними судами. Більшість цих апеляцій надходить як клопотання, щоб суд послав вимогу на надання справи нижчим судом. Суд відбирає близько 170 найсерйозніших випадків.

Повноваження Верховного суду на судовий перегляд робить його роль у нашому врядуванні ще істотнішою. Судовий перегляд - це повноваження суду, розвязуючи певну справу, заявити, що закон, вида­ний законодавчим органом або та чи та дія виконавчої влади неправо­мочні, бо вони несумісні з Конституцією. Незважаючи на те, що окружні, апеляційні і штатні суди також мають право на судовий перегляд, їхні постанови завжди теж можуть переглядатися за апеляцією Верховним судом. Але якщо якийсь закон оголосить неконституційним Верховний суд, ця ухвала може бути скасована лише наступною ухвалою Верховного суду або доданою поправкою до Конституції. Сім із 26 поправок до Конституції скасовують ухвали Верховного суду. І все ж більшість поста­нов Верховного суду стосуються не конституційності законів, а швидше інтерпретації законів, що видані Конгресом і штатами.

Під час сесії суд ви­слуховує усну аргументацію протягом тижня, а під кінець його на закритій нараді обговорює справи, ухвалює постанови й починає готувати загальні висновки. Жодна сентенція не висловлюється, поки не оголо­шено постанов - здебільшого під кінець весни або на початку літа. Найважливіші постанови Верховного суду наводяться й обговорюються у всеамериканських засобах масової інформації.

Постанови Верховного суду впливають на життя мільйонів людей - від заарештованого, який має право не відповідати на запитання в поліції, але якого слід поінформувати про це право, і до редактора журналу, який силкується зясувати, чи публікація компрометуючої стат­ті на відому людину буде порушенням закону. Широкий діапазон впливу деяких справ викликає жваве обговорення в засобах масової інформації. Декотрі з цих спірних питань так ніколи й не знаходять остаточного розвязання. 1 все-таки якщо справу заслуховує вже Верховний суд, усі докази кожної зі сторін всебічно виважуються. Навіть більше - поста­нови Верховного суду видаються остаточними з того погляду, що їх не може скасувати жоден суд.

Які ж найприкметніші факти та поняття, що їх слід памятати при зясуванні діяльності федеральних судів США? Що вважати характе­ристичним - це залежить від особистого погляду кожного, але бодай такі пункти варто памятати всім:

• Федеральні й штатні суди співіснують у своїй діяльності. Штатні суди - суди універсальної юрисдикції, вони розглядають незмірно біль­ше справ, аніж федеральні. Федеральні суди - суди обмеженої юрисдик­ції.

• Суди розвязують конфлікти через змагальний процес як на рівні першої інстанції, так і на апеляційному, а в прийнятті постанов керують­ся прецедентами.

• Кожна людина має право прийти зі своєю справою до федерального суду (якщо тільки цей суд має відповідну юрисдикцію, як і незаперечне право апеляції - клопотання про перевірку постанови окружного суду. Тільки в рідкісних випадках справа доходить аж до Верховного суду Сполучених Штатів.

• В кримінальних справах суд передбачає для оскарження неплато­спроможних безоплатний юридичний захист.

За нечисленними винятками, юрисдикція Верховного суду є вибірковою. Сторони процесу подають до суду петицію з прохан­ням заслухати справу та винести рішення з її обставин. Суд вирі­шує на свій розсуд, чи задовольнити це прохання, використовую­чи «правило чотирьох». Якщо четверо з девяти членів суду дають згоду на т.зв. certiorari — витребування судом вищої інстан­ції справи з нижчої інстанції, справа приймається до розгляду. У протилежному випадку петиція відхиляється і чинним зали­шається рішення нижчого суду.

Існує два шляхи, як домогтися перегляду справи Верховним судом США: апеляція, повязана із питаннями законодавства, і дії, передбачені правилом certiorari. Дуже мало справ підпадає під категорію апеляцій в питаннях законодавства. На практиці найчастіше використовують certiorari — це єдиний шлях домогтися перегляду справи Верховним судом. certiorari означає «витребування справи з провадження у нижчому суді до вищого», що є, в цілому, першим кроком в апеляційному процесі, коли юрисдикція вже розпочата. Застосовуючи свою апеляційну юрисдикцію над справами, які надходять з нижчих федеральних судів та вищих судів штатів, суд керується верховенством федерального законодавства, приводить все у відповідність саме до його норм.

Порядок certiorari . З приводу certiorari судді голосують. Питання про підтримку certiorari вирішуються згідно з «Правилом чотирьох», що означає: для надання ходу certiorari потрібні голоси чотирьох суддів. Як і Верховний суд штату, що виконує дискреційну юрисдикцію, так і Верховний суд США покликаний не виправляти окремі дрібні помилки, а служити інтересам закону, системі законодавства взагалі. Через це хід справі надається лише тоді, коли має місце конфлікт у питаннях феде­рального закону, який виник між федеральними апеляційними судами, між одним з них і Верховним судом штату, або коли Верховний суд штату чи федеральний апеляційний суд розвязали важливе федеральне питання у спосіб, що суперечить рішенням Верховного суду . Загалом Верховний суд одержує приблизно 6000 пети­цій за процедурою certiorari, а переглядає лише 130 з них, тобто приблизно 2 % .

Відмова Верховного суду у наданні certiorari не означає, що нижчий суд виніс правильне рішення з обставин справи, а просто, що суд не приймає до розгляду правничу проблему, яка стано­вить основу справи — принаймні на цей час. Таке може статися че­рез перевантаженість розкладу роботи Верховного суду; неваж­ливість проблеми, порушеної в справі; неясний виклад обставин справи, або бажання суду дочекатися подальшого розгляду про­блеми в інших судах, щоб мати змогу ознайомитися з аргумента­ми інших суддів.

Якщо certiorari надано, справа призначається до слухання. Протилежні сторони подають письмові виклади справи, адвокати представляють усні аргументи перед повним складом суду, а справа вирішується письмовим свідченням. Всі аспекти процесу — рішення з приводу certiorari, слухання аргументів та винесення рішення — здійснюються за участю всіх девяти членів Верховно­го суду; окремі засідання не утворюються.

Як правило, Верховний суд переглядає справу після винесення рішення Федеральним апеляційним судом. Взагалі, Верховний суд може дати згоду на перегляд справи до винесення рішення в апеляційному суді, але це повноваження використовується нечас­то — тільки у випадках, що мають велике громадське значення та потребують особливої оперативності. Є тільки одна обставина, за якої Верховний суд може безпосередньо переглядати справу окружного суду. Якщо окружний суд проводить засідання в при­сутності трьох суддів, у деяких випадках апеляцію можна подати прямо до Верховного суду.

Юрисдикція Верховного суду щодо судів штатів обмежена переглядом рішень вищого суду штату, що порушують так зване контрольне питання федерального права. Федеральне питання вважається контрольним, якщо спростування Верховним судом рішення суду штату з цього питання неодмінно змінить наслідок судочинства. Федеральний закон може бути статутним або кон­ституційним. Таке становище надає Верховному судові право контролю над пятдесятьма верховними судами штатів в аспек­тах, що стосуються федеральних законів. Це право розповсюд­жується також на суди округу Колумбія та Співдружності Пуерто-Рико. Верховний суд не має юрисдикції над законами штатів, що походять від судів цих штатів. Верховний суд кожного штату є повноправним та остаточним арбітром законів цього штату.

У підсумку, юрисдикція Верховного суду Сполучених Штатів розповсюджується на шістдесят пять апеляційних судів — три­надцять апеляційних судів США (з усіх питань), а також пятде­сят верховних судів штатів, Апеляційний суд округу Колумбія та Верховний суд Пуерто-Рико (з федеральних питань). Вірогідно, це єдиний в світі суд, який має настільки широкі повноваження щодо інших апеляційних судів.

Базова юрисдикція . Верховний суд здійснює також базову юрисдикцію щодо вузької категорії справ. Ці справи становлять незначну частину його роботи, десь менше однієї десятої від усієї кількості. Практично в усіх справах оригінальної юрисдикції, розглянутих Судом, йдеться про спори між штатами. Більшість з них стосується територіальних подань. Характерним нетериторіальним спором, що виник нещодавно, був до безтями нескінченний судовий процес між штатами Техас, Каліфорнія і Юта з приводу того, хто має право оподаткувати майно мульти-мільярдера Говарда Хюса . У таких випадках Верховний суд діє як суд першої інстанції, тому що будь-які судові розгляди до Верховного суду були б досить громіздкими. Суд у таких спорах призначає «спеціального майстра», зазвичай федерального суддю у відставці, для слухання доказів і винесення рішення-рекомендації.

Методи відбору суддів

Характеристики суддів. Досвідченість як обовязкова умова вступу до колегії адвокатів. Практично усі судді сьогодні є членами колегії адвокатів. Вони мають однакову юридичну освіту, пройшли процедуру прийняття до колегії адвокатів. В історії США були такі часи, коли судді не входили до колегії адвокатів, навіть не знали за­конодавства. Від колоніальних часів і до XIX ст. суддями призначали відомих людей. Сьогодні ситуація інша, хоча у деяких штатах у сільській місцевості обо­вязки суддів виконують не юристи.

У США, як правило, місце судді займають лише через кілька років юридичної практики в ролі приватного адвоката, прокурора або громадського звинувачувача. Через це судді у США дещо старші за віком від своїх колег у країнах цивільного за­кону, де більшість починає свою суддівську карєру одразу після здобуття юридичної освіти. Такий підхід зумовлений не тільки англо-американською традицією, а й тим, що суддя повинен мати відповідні знання законодавства, досконало володіти судовою процедурою. Особливо це стосується складних судових процесів. До цього в юридичних школах не дуже добре готують. Але це ще не все. Для прийняття зва­женого рішення вимагається не лише фаховий, а й життєвий досвід, на думку ба­гатьох у США, саме останній є важливою характеристикою хорошого судді. Найбільше це стосується суддів, що працюють у системі загального права.

Карєра суддів. В США вона відрізняється від карєри судді у країнах цивільного закону або в Англії . Судді у США зазвичай починають свою карєру з самого початку, з перших сходинок, і сумлінною працею прокладають шлях до посад у вищих судах. Суддя у США, працюючи на рівні суду першої інстанції, залишається там доти, доки не приверне увагу виборців або політичних властей, що призначають суддів. Офіційної системи «розгляду особистих характеристик» немає. А взагалі-то карєра судді на будь-якому рівні залежить від його вміння завойовувати симпатії виборців, привертати увагу властей. Тому адвокат, у якого немає попереднього су­дового досвіду, все-таки може стати суддею суду останньої інстанції у штаті, або навіть Верховного суду США. Так сталося з молодим суддею Феліксом Френкфертеро, який прийшов до Верховного суду у 25 років. Як показує статистика, менше половини суддів, що працювали у Верховному суді США, мали який-небудь попередній юридичний досвід.

додаток 1

СТАТТЯ III

ФЕДЕРАЛЬНОЇ КОНСТИТУЦІЇ США

Розділ 1. Судова влада Сполучених Штатів надається єдиному Верховному судові й тим нижчим судам, що їх час від часу може призначати й засновувати Конгрес. Судді як Верховного, так і нижчих судів зберігають свої посади, поки до них немає претен­зій, і в визначені строки дістають за свою службу винагороду, яка не може бути зменшена, поки вони перебувають на посаді.

Розділ 2. Судова влада поширюється на всі справи, що розвя­зуються за законом і правом справедливості, виникають на основі цієї Конституції, законів Сполучених Штатів, міжнародних угод, що укладені чи будуть укладені Сполученими Штатами; на всі справи, що стосуються послів, інших повноважних представни­ків та консулів; на всі справи адміралтейства та інші морські спра­ви, в яких Сполучені Штати є стороною; на всі спори між двома чи більше штатами, між штатом і громадянами іншого штату, між громадянами різних штатів, між громадянами одного штату за позовами про землі, даровані різними штатами, а також між шта­том чи його громадянами та чужоземними державами, громадя­нами чи підданцями.

Усі справи, що стосуються послів, інших повноважних пред­ставників та консулів, а також справи, де однією із сторін є котрийсь штат, підсудні Верховному судові як першій інстанції. У всіх ін­ших згаданих вище випадках Верховний суд є апеляційною ін­станцією, що розвязує як питання права, так і факту з тими обме­женнями і відповідно до тих правил, що їх запровадить Конгрес.

Усі справи про злочини, за винятком випадків імпічменту, під­судні суду присяжних, і судовий розгляд відбувається в тому шта­ті, де скоєно злочин, а якщо його скоєно за межами штату, то суд відбувається в тому місці чи місцях, які визначить Конгрес.

Розділ 3. За зраду Сполучених Штатів уважається тільки розвя­зання війни проти них, приєднання до їхніх ворогів, надання во­рогам допомоги та послуг. Ніхто не може бути визнаний винним у державній зраді, якщо це не буде підтверджено свідченнями двох свідків інкримінованого акту чи власним зізнанням у відкри­тому судовому засіданні.

Конгрес має право визначати покарання за зраду, але засуджен­ня за зраду не повинне тягти за собою позбавлення громадян­ських прав чи конфіскацію майна інакше як за життя засудженого.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Конституція Сполучених Штатів Америки

Даніел Джон Мідор «Суди в Сполучених Штатах» - Київ-1997 р.

Федеральний судовий центр «Чим займаються федеральні суди Сполучених Штатів» - Київ-1995 р.

American Bar Association - Public Education Division LAW AND THE COURTS - New-York. – 1990.

Гуценко К.Ф. «Судебная система США и её классовая сущность» - Москва-1961 г.

Мишин А.А. «Принцип разделения властей в конституционном механизме США» - Москва-1984 г.

Скачать архив с текстом документа