Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання
СОДЕРЖАНИЕ: Поняття та правове регулювання права промислової власності, особливості використання прав на її обєкти. Правила складання та подання заявок на винахід та заявки на корисну модель. Основні ознаки та механізм комерціалізації інтелектуальної власності.Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання
План
Вступ
1. Промислова власність
1.1 Поняття та правове регулювання права промислової власності
1.2 Особливості використання прав на обєкти промислової власності
2. Механізм комерціалізації інтелектуальної власності
Висновок
Використана література
Вступ
Відповідно до чинного законодавства України про промислову власність до цієї групи обєктів інтелектуальної власності належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Промислова власність — один із видів інтелектуальної власності, є її складовою. Отже, промислову власність можна визначити як результати науково технічної творчості, які можуть бути використані на користь суспільства в будь якій діяльності людей. Право промислової власності в субєктивному значенні — це право, яким наділяється відповідно до законодавства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності. Основними обєктами промислової власності є результати винахідництва та промислові зразки. Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок.
Винахід - це технічне рішення в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання.
Корисна модель - це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислова придатним. Винаходи і корисні моделі — близькі між собою результати технічної творчості. Промисловий зразок — це нове конструктивне рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.
1. Промислова власність
1.1 Поняття т правове регулювання права промислової власності
У сфері господарювання широко застосовуються обєкти права промислової власності або так звані «промислові права». Право промислової власності - це субєктивні права на різноманітні результати інтелектуальної творчості (технічні та нетехнічні), яким надається спеціальна правова охорона з огляду на їх важливе значення для господарської діяльності (виробничої та торговельної). До обєктів права промислової власності належать:
винаходи та корисні моделі;
промислові зразки;
сорти рослин та породи тварин;
торговельні марки (знаки для товарів і послуг);
комерційне (фірмове) найменування;
географічне зазначення;
комерційна таємниця;
компютерні програми;
компіляція даних (бази даних);
виконання;
наукові відкриття;
компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
інші обєкти, передбачені законом.
У звязку з наданням особливої охорони обєктам права промислової власності для них притаманний спеціальний правовий режим, що характеризується такими рисами;
Спеціальне правове регулювання за допомогою системи нормативно-правових актів:
кодексів:
Господарського кодексу, який містить главу 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності* (статтіЛ54-162);
Цивільного кодексу, в якому ціла книга (кн. 4 «Право інтелектуальної власності») з 12 глав присвячена регулюванню відносин, повязаних з використанням обєктів права промислової власності;
законів:
загального - від 23.12.1993 р. «Про авторське право і суміжні права» (спрямований на охорону особистих немайнових прав і майнових прав авторів та їх правонаступників, повязаних зі створенням і використанням творів науки, літератури та мистецтва, а також прав виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення як носіїв суміжних прав);
спеціальних (щодо певних обєктів права промислової власності):
від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність»-, який регулює відносини, повязані з використанням інвестиційного проекту будівництва, в тому числі проведення обовязкової державної комплексної експертизи цих проектів як необхідної умови їх реалізації;
від 13.12.1991 р. «Про основи державної політики у сфері науки і наукової діяльності»;
від 21.04.1993 р. «Про охорону прав на сорти рослий»; від 25.06.1993 р. «Про науково-технічну інформацію»:
від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції Закону від 01.06.2000 р.);
від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»; від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки»-: від 15.12.1993 р. «Про насіння»: від 07.06.1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» (передбачає захист від неправомірного використання комерційної таємниці, товарного знаку та інших обєктів права промислової власності для досягнення переваг у сфері економічної конкуренції);
від 05.11.1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;
від 14.09.2006 р. «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» та ін.;
актів Уряду України, серед яких:
постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці»;
Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених): затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1994 р. № 545 та ін.;
відомчих нормативно-правових актів, у тому числі таких:
Правила складання та подання заявок на винахід та заявки на корисну модель: затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. № 22;
Положення про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи: затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 12.04.2001 р. №291;
Правила складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару: затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 17.08.2001 р. № 598;
Правила складання та подання заявки на промисловий зразок: Затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. № 110 та ін.
Особливу роль у регулюванні зазначених відносин відіграє такий міжнародно-правовий акт, як Паризька конвенція щодо охорони промислової власності від 29 березня 1883 р.
Субєкти господарювання мають правомочності щодо використання певних обєктів права промислової власності відповідно до Цивільного та Господарського кодексів, вищезгаданих законів.
1.2 Особливості використання прав на обєкти промислової власності
Особливості використання прав на обєкти промислової власності передбачені Господарським кодексом (щодо відносин, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України та згаданих законів):
щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка (ст. 156 ГК України; глава 39 ЦК України; закони «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки»);
а)право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок відповідно до законодавства України засвідчується патентом;
б)використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері господарювання є:
виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону;
застосування способу, що охороняється відповідно до закону, або пропонування його для застосування в Україні за умов, передбачених Цивільним кодексом України;
пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний і обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється відповідно до закону;
в) володілець патенту може передавати свої права щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вклад у статутний фонд підприємства;
щодо використання торговельної марки (статті 157-158 ГК України; глава 44 ЦК України):
а) право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом; торговельна марка, що належить кільком особам (торговельна марка обєднання, спільна торговельна марка) підлягає реєстрації в установленому законом порядку;
б) використання торгівельної марки у сфері господарювання взнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонаті на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг. Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торгівельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торгівельної марки без його дозволу;
в) суб’єкти права на торгівельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торгівельна марка, яка застосовується зареєстрована в Україні;
г) суб’єкти права на торгівельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торгівельну марку з торгівельною маркою виробника, а також замість його торгівельної марки;
д) право інтелектуальної власності на торгівельну марку може бути передано як вклад до статутного фонду суб’єкта господарювання;
е) у разі банкрутства суб’єкта господарювання право на торгівельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб’єкта;
щодо комерційного найменування
а) комерційне найменування індивідуалізує субота господарювання юридичну особу або громадянина-підприємця, які можуть мати таке найменування – як повне, так і скорочене; громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я;
б) відомості про комерційне найменування субєкта господарювання вносяться за його поданням до відповідних реєстрів, порядок ведення яких встановлено актом. Субєкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим субєктом, тотожне комерційне найменування якого включене до реєстру пізніше;
в) у разі якщо комерційне найменування субєкта господарювання є елементом торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки;
г) особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобовязана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки;
щодо використання географічного зазначення (ст. 160 ГК України; глава 5 ЦК України):
а) право на використання географічного зазначення мають лише субєкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено ну реєстрацію відповідного географічного зазначення;
б) використанням географічного зазначення субєктом господарювання, застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо;
в) субєкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торговельну марку поряд з географічним зазначенням товару виробника не інакше як на підставі договору;
г) правова охорона географічного зазначення надається з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням;
щодо назви країни походження товару (ст. 161 ГК України):
а) вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту, повинні містити інформацію про країну їх походження;
б)інформація про країну походження має знаходитися у доступному місці виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам;
в)забороняється використання субєктами господарювання напису (клейма) «Виготовлено в Україні» або аналогічного за змістом щодо товарів, які мають іноземне походження;
г)уповноважені органи державної влади контролюють дотримання зазначених вимог відповідно до закону;
щодо комерційної таємниці (ст. 162 ГК України; глава 46 ЦК України):
а) субєкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у звязку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності;
б)майновими правами на комерційну таємницю є: право на використання комерційної таємниці; виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці: інші права, встановлені законом;
в)строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності вищезазначених (в пункті «а») умов;
г)особа, яка протиправно збирає, розголошує та/або використовує комерційну інформацію, що належить субєкту господарювання, зобовязана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до ст. 24 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»; особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд;
д)у передбачених законом випадках органи державної влади зобовязані охороняти комерційну таємницю від недобросовісного використання.
2. Механізм комерціалізації інтелектуальної власності
Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності здійснюється на умовах її комерціалізації.
Механізм комерціалізації — це відтворення руху інтелектуального капіталу з метою отримання продукту. Інтелектуальний капітал має два основних компоненти: людський капітал та інтелектуальні ресурси. Людський капітал чи інтелектуальна сила створюють інновації, і те, що можна описати й ідентифікувати, стає інтелектуальними ресурсами. Деякі інтелектуальні ресурси, звичайно ті, що мають більший комерційний потенціал, отримують правову охорону і стають інтелектуальною власністю. Господарська діяльність стає засобом реалізації економічних інтересів. Для того, щоб приватні інтереси (власника, інвестора) реалізовувалися у своїй сукупності (в інноваційному проекті), потрібно, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала власнику, інвестору надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість збагачення. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелектуальної власності набуває споживчих якостей.
З означених позицій слід зазначити, що інтелектуальний капітал набуває авансованої вартості у процесі господарської діяльності, тобто коли він створюється і використовується даним підприємством чи реалізується іншим підприємством (субєктом господарювання). Для того, щоб зрозуміти, звідки береться надлишок над авансованим капіталом, слід проаналізувати процеси, що здійснюються безпосередньо у процесі створення інтелектуального продукту, тобто це результат свідомих дій підприємця (власника,інвестора). В умовах господарської діяльності підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед авансує кошти (інвестиції) для придбання (використання) необхідних факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Капітал (або інвестиції) тут виступає як виробничий капітал, функцією якого є створення інтелектуального продукту і додаткової вартості. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація інтелектуального продукту і одержання додаткової вартості у грошовій формі.
Отже, інтелектуальний продукт проходить три стадії капіталу — грошову, виробничу і товарну. Такий послідовний рух називається кругообігом інтелектуального капіталу.
З означених позицій інтелектуальний капітал у чистому вигляді— це створений або придбаний інтелектуальний продукт, що має вартісну оцінку, обєктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується підприємством (субєктом господарювання) з метою ймовірного одержання прибутку (додаткової вартості). Вартість інтелектуального продукту (товару), створеного за умов застосування найманої праці, визначається як сума постійного, змінного капіталу та додаткової вартості. Вартісна оцінка інтелектуальної власності — це інтелектуальний капітал, обєктивований та ідентифікований з позиції створеного або придбаного інтелектуального продукту, що набув права інтелектуальної власності. При використанні створеного інтелектуального продукту безпосередньо на самому підприємстві додаткова вартість складається з двох складових: 1) з частини додаткової вартості, що входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді;
2) з решти додаткової вартості, отриманої при реалізації продукції з використанням інтелектуального капіталу в чистому вигляді, тобто на умовах використання вже оновлених або удосконалених засобів і предметів праці, найманої робочої сили. Комерціалізація інтелектуальної власності виникає при використанні результатів інтелектуальної діяльності на умовах укладання договорів, наприклад, між співавторами патенту; між власниками патенту й авторами у звязку з виплатою винагороди за використання обєкта промислової власності; між власниками патенту під час комерційної реалізації інтелектуального продукту та ін. Договори про передачу права власності, як зазначено чинним законодавством України, слід здійснювати у письмовій формі і зареєструвати у чинному порядку. Згідно з чинним законодавством України про охорону прав інтелектуальної власності комерційну реалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання шляхом укладення ліцензійного договору. При наданні виключних прав застосовується тріада правочинностей — володіння, користування і розпорядження. Враховуючи нематеріальний характер результатів інтелектуальної власності, ряд спеціалістів розглядають власність на обєкти творчої діяльності не як класичну тріаду правочинностей власника, а в інших виключних правочинностях: «забороняти» і «дозволяти», в такому разі буде присутня правочинність лише з використання (розпорядження). Це особливо важливо враховувати, коли право на інтелектуальну власність є внеском до статутного фонду в обмін на корпоративні права.
До правочинностей власників виключних прав щодо промислової власності з позиції юриста можна віднести: правочинності володіння: визначення власника патенту; хто з власників вирішує питання про підтримку чинності патенту (питання вирішують спільно або за більшістю голосів—якщо співвласників декілька); порядок сплати мита (одним із співвласників або кожним почергово); правочинності користування: право використання винаходу за патентом у власному виробництві; право використання на інших підприємствах; право рекламно-комерційної розробки винаходу; право використання винаходу за патентом при створенні підприємств будь-якої організаційно-правової форми, а також спільних підприємств; правочинності виплати винагороди авторам і особам, які сприяють створенню, правовій охороні і використанню обєктів промислової власності; правочинності розпорядження: право надання дозволу на використання іншим особам, що містить: право укладати договори про передачу права власності на патент; право продажу патенту; право укладати ліцензійні договори з різним обсягом переданих прав; право передачі в статутні фонди інших підприємств, під заставу, в кредит і т. д. Коли укладається договір невиключної ліцензії, ліцензіату передаються права в обмежених рамках і ліцензіар залишає за собою право подальшого використання винаходу або інше право в повному обсязі на тій самій території. Виходячи з цих правових позицій щодо використання інтелектуальної власності в умовах господарської діяльності, тобто в умовах комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності, стає зрозумілою складність проблеми комерціалізації на рівні правових відносин, якщо мати на увазі певні труднощі, що мають місце при розробці договірних документів між субєктами договірних відносин.
Висновок
Інтелектуальна власність в умовах господарської діяльності (комерціалізації) набуває головної ознаки — це спроможність за рахунок її отримати дохід, приносити відповідний ефект при її використанні. Ця ознака логічно повязується з вимогами змісту господарської діяльності, яка згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) розглядається як «будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації діяльності є регулярною, постійною та суттєвою». Господарська діяльність повязана з підприємницькою діяльністю, тому нинішній підприємець, маючи у своєму активі продукт інтелектуальної власності, може розпоряджатися ним на свій розсуд. Слід чітко відрізняти вартість інтелектуальної власності від вартості прав на її придбання або продаж. Вартість інтелектуальної власності враховує сукупність витрат, повязаних з розробкою, адаптацією та підтримуванням на відповідному рівні обєктів власності. Вартість прав на придбання або продаж інтелектуальної власності враховує лише вартісну ціну придбання або продажу з урахуванням прибутку (рентабельності) і податкових відрахувань.
Література
1. Господарський кодекс України від 01.03. 2009 – 184с.
2. Вінник О. М.: Господарське право: Підручник – К.: Атіка, 2005 – 624с.
3. Гайворонський В. М. і Жушман В.П.: Господарське право України- Х.: Право, 2005 – 385с.
4. Щербина В.С. Господарське право : Підручник – К.: Юрінком Інтер, 2006 – 480с.