Вільна економічна зона
СОДЕРЖАНИЕ: Стимулювання та прискорення процесу вдосконалення системи управління. Функції вільних економічних зон. Макроекономічні цілі та локальні задачі, класифікація видів, фінансові аспекти та чинники, які впливають на функціонування вільних економічних зон.Зміст
Вступ
Розділ I. Сутність поняття «Вільна економічна зона»
1.1 Визначення поняття – спеціальна або вільна економічна зона
1.2 Функції вільних економічних зон. Макроекономічні цілі та локальні задачі
1.3 Класифікація видів вільних економічних зон
Розділ II. Фінансові аспекти створення вільних економічних зон
Висновки
Вступ
Багато які країни зверталися і звертаються до нетрадиційних методів активізації своєї участі у міжнародному розподілі праці. Одним уз напрямків стимулювання розвитку виробництва, зростання валютних надходжень, покращення платіжного балансу та одержання доступу до нових та новітніх технологій є утворення вільних економічних зон (ВЕЗ). Вони повинні бути з особливим юридичним та митним статусом. Подібні зони створюють сприятливі умови для залучення іноземного капіталу. Ці умови охоплюють різноманітні податкові, митні, валютно-фінансові та інші преференції, які надають право іноземним фірмам безмитно ввозити машини, устаткування, технології, сировину і матеріали, напівфабрикати, створювати експорт виробництва, переводити значну частину одержаного прибутку за межу митного кордону вільної економічної зони. Складність даної проблеми полягає в тому, що вільні економічні зони повинні вписуватися в національну економічну систему і в той же час, бути привабливими для зарубіжних інвесторів.
Важливою задачею функціонування вільних економічних зон є створення передумов для поступового поширення із зони на економіку навколишнього регіону і всієї країни найбільш ефективних елементів ринкового механізму, який використовується для стимулювання та прискорення процесу вдосконалення системи управління, який проходить в країнах з перехідною економікою. До числа таких країн відносять і Україну. Тому створення вільних економічних зон є досить доцільним для перебудови економіки та виходу України на міжнародний рівень.
У даній роботі вивчалися питання пов’язані з формуванням, функціонуванням вільних економічних зон, їх класифікацією, видами та чинниками, які впливають на їх створення.
Розділ 1. Сутність поняття «вільна економічна зона»
1.1 Визначення поняття - спеціальна або вільна економічна зона
Особливості формування політики відкритої економіки в Україні і створення вільних економічних зон складаються виходячи з безпрецедентних умов, які виникли на перехідному етапі трансформації економічних відносин. В Україні, як і в інших державах, які виникли на території колишнього СРСР, ці процеси за багатьма параметрами значно відрізняються від процесів, які відбуваються в інших країнах, де механізми ринкових відносин є звичайними у соціально-економічному розвитку (наприклад, США, Західна Європа), або де державна політика «відкритих дверей» сприяла глибокому залученню національної економіки у процес створення вільних економічних зон (наприклад, Китай).
Разом з тим, світовий досвід функціонування таких зон свідчить про те, що до їх формування треба підходити виключно зважено, всебічно і обєктивно оцінивши всі позитивні і негативні наслідки їх діяльності. А тому економісту, який спеціалізується в галузі підприємницької діяльності необхідно володіти певним обсягом знань у цій галузі економічної науки.
Слід також мати на увазі, що вивчення даного курсу спирається на знання студентами основ підприємницької діяльності, міжнародних економічних відносин.
Починається вивчення курсу з визначення поняття — вільна економічна зона. В економічній літературі Зустрічаються різні формулювання її сутності. Наведемо визначення, яке дали експерти ООН: це обмежені регіони, які характеризуються такими основними рисами:
· в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні), на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також готової продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обумовлених експортно-імпортними операціями;
· існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертуємої валюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій;
· держава надає загальні гарантії від конфіскації іноземної власності і надає зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв.
У Законі України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» наводиться таке визначення: «Спеціальна (вільна) економічна зона уявляє собою частину території України, у якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони впроваджуються пільгові, митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних та фізичних осіб» (Див.Додатки). Разом з тим, визначається, що статус, строк і територія спеціальної економічної зони встановлюються Верховною Радою України, шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.
1.2 Функції ВЕЗ. Макроекономічні цілі та локальні задачі
Після визначення сутності ВЕЗ слід перейти до розгляду цілей і задач їх формування, що проявляється в їх функціях.
При формуванні зон важливо визначити, якими показниками можна вимірювати їх досягнення. Це можуть бути показники експорту, зайнятості, створення підприємств, передачі технології чи модернізації промисловості.
Але треба мати на увазі, що на практиці багато зон не виправдали сподівань своїх засновників, подекуди все закінчилось цілковитим провалом.
Приклади класичних невдач на етапах планування і розробки проекту:
- невдалий вибір місця для зони (наприклад, слабко розвинений регіон з поганими дорогами та авіаційним сполученням);
- недостатня увага до базової інфраструктури, наприклад, телекомунікації та забезпечення електроенергією;
- слабкі організаційні звязки між керівництвом зони та різними державними органами (Міністерством фінансів. Митним управлінням та ін.) підтримка яких необхідна для розвитку зони.
На основі аналізу діяльності цілого ряду зон можуть бути зроблені такі висновки:
o зони ніколи не розвиваються згідно з початковим планом, свідчення цього — перетворення ряду зон у промислові монокультури, а не у добре збалансовані та високодиверсифіковані промислові парки, які передбачалося зробити;
o економічні та соціальні переваги зони, які звичайно служать виправданням для її створення у більшості випадків не відповідають початковим розрахункам.
А тому вважається, що запорукою успішного розвитку зон є не стільки якість початкового планування чи уточнення основних економічних оцінок проекту, стільки подальша здатність керівництва зони (або уряду) пристосування до змінного середовища, розробити гнучкий та ефективний механізм оцінок та розвязання проблем.
Якщо врахувати всі ці зауваження зони можуть мати такі довгострокові переваги:
• модернізуючий вплив їх на господарство приймаючої країни;
• можливість експериментувати з політичними інструментами, які не використовувались в інших секторах економіки;
• їх здатність полегшувати перехід від закритої до відкритої економіки.
Будь-яка держава, що йде на утворення ВЕЗ на своїй території визначає законом порядок утворення і ліквідації, а також механізм функціонування ВЕЗ.
При цьому переслідуються, перш за все загальнонаціональні, макроекономічні цілі: економічні, науково-технічні і соціальні.
Цілі створення ВЕЗ:
1. Економічні цілі
· Залучення іноземного та національного капіталу завдяки спеціальним пільговим економічним механізмам, стабільній законодавчій базі та спрощенню різних організаційних процедур.
· Використання переваг міжнародного географічного розподілу і міжнародного обігу капіталу для розширення експорту готових виробів регіонального імпорту та створення імпровізованого механізму виробництва.
· Ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через подання доступу до різних форм зовнішньоекономічної діяльності всім підприємствам і організаціям ВЕЗ.
· Зростання валютних надходжень в бюджет країни та регіонів.
2. Науково технічні цілі.
· Залучення передових, зарубіжних та вітчизняних технологій.
· Прискорення інноваційних та запроваджу вальних процесів.
· Залучення зарубіжних вчених та спеціалістів.
· Підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури конверсійних комплексів.
3. Соціальні цілі.
· Прискорення розвитку інших регіонів за рахунок концентрації у межах зон обмежених національних ресурсів.
· Підвищення зайнятості населення, створення нових робочих місць, боротьба з безробіттям.
· Задоволення потреб населення у високоякісних товарах народного споживання, насичення внутрішнього ринку.
Це особливо характерно для країн, що розвиваються, у яких ВЕЗ покликані сприяти прискоренню темпів економічного зростання, освоєнню нових технологій, насиченню внутрішнього ринку високоякісними товарами, тощо.
В індустріально розвинутих країнах створення БЕЗ спрямовано на подолання застою в окремих галузях промисловості, банківської і страхової справи.,
Поряд з макроекономічними цілями створення ВЕЗ покликано вирішувати і локальні задачі окремих регіонів:
• сприяти розвитку відсталих у економічному відношенні регіонів;
• забезпечувати більш повну зайнятість робочої сили у ВЕЗ та прилеглих регіонах;
• залучення іноземних інвестицій;
• організацію у ВЕЗ таких виробництв, продукція яких могла б йти на експорт, не ущемляючи місцеві підприємства;
• спільна підготовка фахівців;
• спільна діяльність у галузі рекреації і туризму тощо.
В економічний літературі пропонуються деякі концептуальні підходи до формування вільних економічних зон у нових державах Східної Європи. Виділяються два концептуальні підходи:
а) вільні економічні зони як конкретно означені території, на які поширюється певний режим {«територіальний підхід»);
б) режим якій надає певні переваги фірмам, розташованим у будь якій місцевості приймаючої країни, якщо вони відповідають певним критеріям («режимний підхід»).
Враховуючи сьогоднішній стан економіки країн Східної Європи, видається, що територіальний підхід до ВЕЗ більш доцільний, ніж режимний. На користь територіального підходу існує третій аспект, а саме величезна технічна складність організації та розподілу різноманітних фінансових та адміністративних переваг режиму ВЕЗ серед великої кількості підприємств, що діють в різних місцях і в різних умовах.
Територіальний та режимний підходи можуть співіснувати поряд.
Роль ВЕЗ у східноєвропейських країнах виявляється в таких сферах:
- перехід від високо централізованої економіки, що базується на централізованому розподілі вкладень та розподілі результатів діяльності до економіки, більше орієнтованої на ринок;
- підвищення незалежності економічних субєктів країни, які у довгостроковому плані перетворяться на підприємницькі організації, що самостійно приймають рішення (на відміну від їхньої нинішньої функції агентів державної бюрократичної машини);
- урізноманітнення форм власності підприємств, а також видів організаційних структур;
- поступова ліквідація монополії зовнішньої торгівлі у міру надання доступу до зовнішньоторговельних операцій всім господарським організаціям країни;
- більш повне задоволення потреб споживачів у високоякісних товарах та промислових потреб у новій техніці і більш якісних товарах виробничого призначення;
- активніше входження самостійних країн у світову економіку та міжнародний розподіл праці. В цьому плані ВЕЗ можна розглядати як сполучний механізм чи засіб полегшення переходу до конвертованості грошової одиниці.
ВЕЗ можуть розглядатися як один із інструментів, спрямованих на досягнення стратегічних цілей цих країн.
ВЕЗ можуть допомагати у вирішенні більш конкретних завдань:
- їх можна розглядати як джерело нових товарів і техніки;
- вони можуть виробляти нові знання і виконувати освітню функцію;
- вони можуть виконувати важливу функцію випробу вального полігону перед широкомасштабним впровадженням окремих реформ;
- вони можуть бути механізмом для зосередження до сить обмежених ресурсів (технічних, фінансових, управлінських, організаційних) та їх концентрованого спрямування на досягнення певної мети;
- зони можна розглядати як засіб сприяння розвитку певного регіону.
В Україні згідно з Законом «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», цілі їх створення полягають:
1. у залученні іноземних інвестицій та сприяння їм;
2. активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;
3. у залученні і впровадженні нових технологій, ринкових методів господарювання;
4. у розвитку інфраструктури ринку;
5. покращанні використання природних і трудових ресурсів;
6. у прискоренні соціально-економічного розвитку України.
У відповідності з цілями свого функціонування БЕЗ можуть мати різні назви. Різноманітність вільних економічних зон в світі обумовлюється як самим процесом їх еволюції, так і підвищення рівня економічного розвитку країни, посилення експортного і науково-виробничого потенціалу регіону, покращанням стану інфраструктури (транспорту, соціально-побутової сфери та ін).
1.3 Класифікація видів ВЕЗ
У міжнародній практиці нараховується понад трьох десятків різновидностей вільних економічних зон. За матеріалами ООН зустрічаються такі їх види: митна, безмитна, зовнішньоторговельна, торговельна, безмитна торговельна, особлива економічна, спеціальна, вільна, відкрита, промислово-торговельна, виробнича, промислова, промислово-експортно-виробнича, експортно-виробнича, експортна, привілейована підприємницька, сприяння інвестиціям, спільного підприємництва, спільна, «Макьюладорас» (мексиканський термін зони), економічного і науково-технічного розвитку, техніко-впроваджувальна, науково-технічна, страхових і банківських послуг та ін.
При всій цій різноманітності, мова йде, по суті, про одне і теж явище — створення господарських анклавів, які мають безмитний або пільговий режим ввезення і вивезення товарів, певну відособленість у торговельному і валютно-фінансовому відношенні від решти території приймаючих країн, тісний звязок зі світовим ринком та активне залучення іноземного капіталу. Найбільш характерним для західної економічної літератури сучасного періоду є визначення ВЕЗ, яке дає відомий японський економіст Т.Сімадзакі: «райони, в яких припинено дію окремих статей національного законодавства з метою сприяння прискореному розвитку, збереженню або підвищенню існуючого рівня зайнятості».
Досвід функціонування ВЕЗ дозволяє провести їх класифікацію по видам:
- комплексні спеціальні економічні зони виробничого характеру. Такі зони доцільно створювати на порівняно обмежених територіях, які мають сприятливе географічне положення на перехрестях міжнародних транспортних систем. Це безмитні зони, в яких створюються умови для широкого залучення іноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну інфраструктуру;
- зони вільної торгівлі — вільні митні зони і порти, транзитні зони;
- промислово-виробничі зони, в т.ч.:
- експортні промислові зони, які орієнтовані головним чином на зовнішню торгівлю;
- імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту, які покликані забезпечити країну, що приймає, сучасними товарами, а місцеві підприємства — передовою технологією;
- парки технологічного розвитку — створюються на основі існуючого у країні, що приймає, науково-технічного потенціалу, з участю іноземного капіталу і з використанням зарубіжного досвіду;
- сервісні (зони страхових і банківських послуг, офшорні);
- туристичні зони та інші.
На практиці, у більшості випадів, характерне сполучення різних форм діяльності.
Вузькоспеціалізовані зони (за винятком зон вільної торгівлі) в наш час зустрічаються досить рідко. -- По типу організації ВЕЗ розподіляються, перш за все, на експортно-орієнтовані (як правило, анклавні) зони та зони імпортозаміщення.
За розмірами ВЕЗ можна розподілити на крупно-, середньо- і дрібномасштабні. До першого типу можна віднести, наприклад, вільну зону Манауса в Бразилії (3,6 млн. кв. км), та ВЕЗ Китаю по декілька десятків тисяч квадратних кілометрів.
До другому типу — частину ВЕЗ, кожна площею по декілька десятків квадратних кілометрів.
І, нарешті, третій тип становлять «мині-зони» площею декілька десятків гектарів і часто обмежені територією окремих підприємств (ВЕЗ в Угорщині, підприємства «макьюладорас» у Мексиці, країнах Карибського басейну та ін.).
На території України, згідно з законом, можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів:
• вільні митні зони і порти;
• експортні, транзитні зони;
• митні склади;
• технологічні парки;
• технополіси;
• комплексні виробничі зони;
• туристично-рекреаційні;
• страхові, банківські та ін.
При цьому окремі зони можуть обєднувати в собі функції, притаманні різним типам ВЕЗ.
Розділ ІІ. Фінансові аспекти
Формування вільних економічних зон у самостійних країнах СРСР відбувається в безпрецедентних економічних та структурних змін, і навіть з цієї причини розвиток цих зон мабуть значно відрізнятиметься від усіх інших. У більшості країнах світу встановлення експортних переробних зон мало досить обмежені і цілком конкретні цілі. Завдання в основному полягало у розширенні експорту і сприянні розвитку зайнятості шляхом залучення іноземних інвесторів. У вільних економічних зонах цих країн необхідність сприяння експорту і створення робочих місць також має місце, але відіграє значно меншу роль, ніж задоволення зростаючих потреб внутрішнього ринку, у споживчих товарах, продукції промисловості і послугах або сприяння розвитку нових високотехнологічних підприємств для потреб внутрішнього і зовнішнього ринку.
Створення експортної промислової, вільної економічної чи спеціальної економічної зони повязане із значними інвестиціями з боку приймаючої країни. Це, перш за все, земля, на якій будуть розташовані підприємства і адміністративні приміщення зони. По-друге, фізична інфраструктура {в тому числі підїзні шляхи, земляні роботи, водопостачання, енергопостачання, каналізація, телекомунікації тощо). Третій момент — виробничі приміщення. Четвертий — це витрати на презентацію і рекламно-пропагандистську діяльність, які можна розглядати як капітальні, а не поточні витрати. До цього слід додати і фінансові витрати на всю операцію, тобто виплати по процентах, і амортизацію.
Ці витрати значно відрізняються одні від одних у залежності від місця розташування зони і від країни. Певною мірою на них впливає і характер базового проекту зони. При цьому важлива врахувати те, що ці інвестиції і щорічні витрати на діяльність зон здійснюються, як правило, приймаючою країною, а не іноземним інвестором. Крім того, інвестиції слід вкласти ще до появи перших інвесторів у зоні. Якість і масштаби цих початкових інвестицій — це ключові фактори у рішенні іноземних компаній про викладення ними інвестицій.
З цієї точки зору залучення іноземних інвесторів у вільну економічну чи експортну промислову зону значно відрізняється від залучення інвесторів у звичайну економіку. Основна частина початкових інвестицій повинна бути внесена приймаючою країною (або ж керівництвом зони), в той час як при звичайних зарубіжних інвестиціях фінансовий тягар лягає, в основному, на самого, інвестора (мабуть, за певної фінансової підтримки у вигляді, позик місцевих банків). Це означає, що у випадку інвестицій до експортних переробних зон приймаюча країна значно більше ризикує в таких операціях, ніж у звичайних випадках прямого іноземного інвестування. З урахуванням масштабів початкових капіталовкладень така країна не може собі дозволити зазнати невдачі. Хоча твердих вимог щодо параметрів початкових інвестицій в таких зонах не існує, все жє деякі загальні орієнтири, які характерні сьогодні для світового ринку. Першим орієнтовним показником є обсяг початкових капітальних витрат на створення зони — 5 000 доларів на робоче місце. Наприклад, зона, де планується створити 10 тис. робочих місць (це досить стандартний показник) потребуватиме капіталовкладень на суму приблизно 50 млн.дол., або від 40 до 60 млн. дол. На перші два компоненти (земля і основна інфраструктура) знадобиться до 10 млн. з загальної суми, на заводи і адміністративні приміщення — 30—40 млн. дол., а решту становитимуть витрати на рекламно-пропагандистську діяльність.
Щорічні витрати на рекламно-пропагандистську діяльність такої типової зони вартістю 50 млн. дол. включають фінансові витрати (майже 5 млн. дол., при передбачуваній ставці проценту 10%), адміністративні витрати (можливо, близько 5 млн. дол., якщо припустити зайнятість на рівні 250 працюючих вартістю 20 тис.дол. кожен), амортизаційні та інші видатки. Ці витрати становитимуть 12—15 млн. дол. на рік, або 25—35% початкових капіталовкладень.
Початкові інвестиції робитимуться протягом порівняно тривалого часу (як мінімум протягом 5, а скоріше, на протязі 10 років), а це означатиме, що суми щорічних інвестицій можуть бути цілком прийнятними. Проте обсяги інвестицій є дуже суттєвими, і слід з самого початку продумати, як можна фінансувати ці інвестиції і яка їх частина робитиметься за рахунок дефіцитних валютних ресурсів. Повертаючись знову до орієнтовної цифри —50 млн. дол. для зони з 10 тис. працюючих — можна передбачити, що витрати на землю будуть дуже низькими, а може, навіть і дорівнюватимуть нулю, якщо врахувати, що земля у новоутворених країнах здебільшого перебуває у власності держави. У цьому відношенні вільні економічні зони знаходитимуться у вигіднішому фінансовому становищі, ніж недавно створені експортні промислові зони поблизу великого міста чи аеропорту s країні з ринковою економікою. Однак можна передбачити, що витрати на інфраструктуру будуть порівняно високі як в абсолютному вираженні, так і в іноземній валюті, з огляду на розташування цих зон і необхідність досягнення міжнародних стандартів якості. Враховуючи все це, можна було б реально передбачити, що низька вартість землі значною мірою перекриватиметься більшими витратами на створення основ інфраструктури і що уже згадувані витрати 5— 10 млн. дол. на користування землею і інфраструктуру є цілком реальними.
Але найбільшою статтею витрат в сумах початкових інвестицій є вартість заводських приміщень (або адміністративних приміщень, якщо у зоні розвиватиметься у першу чергу сфера послуг, а не виробничі галузі). Від 30 до 40 млн. дол. можна використати на внутрішні закупки (цегла, цемент, екскаватори тощо). Але для того, щоб зона привертала увагу іноземних інвесторів, вітчизняні ресурси повинні відповідати міжнародним стандартам якості, а це, мабуть, викличе значні витрати у іноземній валюті. Ці проблеми певною мірою схожі на ті, що виникають при будівництві готелю міжнародного класу: приймаюча країна може надати сантехніку і електрообладнання, але досвід показує, що для досягнення необхідного рівня якості краще купувати це обладнання у зарубіжних постачальників.
Останньою статтею витрат є інвестиції на рекламно-пропагандистську діяльність. Враховуючи те, що значна частина зусиль по рекламі буде спрямована на зарубіжні країни — у вигляді створення іноземних представництв, поїздок за кордон, рекламних кампаній та ін. — цілком імовірно, що майже всі витрати будуть вимагати твердої валюти.
Поки що, за відсутності точних бюджетних даних, складно точно визначити, яка частина типових інвестицій у розмірі 50 млн. дол. (у вільній економічній зоні з 10 тис. працюючих) буде зроблена у іноземній валюті. Однак можна передбачити, що витрати іноземної валюти складатимуть 50— 80% загальних витрат, тобто приблизно 25—40 млн. дол. Якщо це перенести на проект, що передбачає 1 млн. працюючих, то ця сума складатиме 2,5—4 млрд. дол.
Це означає, що на даному етапі однією з головних є проблема залучення коштів з-за кордону для фінансування вільних економічних зон. Однією з таких можливостей є запозичення коштів у іноземних банках, другою — позики у іноземній валюті з внутрішніх джерел. Третьою можливістю може стати певна форма акціонерної участі-майбутніх інвесторів зони, які можуть виявитися готовими до того, щоб розглянути можливість свого перетворення на акціонерів зон (на зразок того, як організатор зарубіжних поїздок може стати власником частини акцій новостворюваного готелю). Ці три можливості не виключають одна одну, і в залежності від типу іноземних інвесторів можна передбачити багато таких комбінацій. Наприклад, іноземний банк, що розпочинає свої операції у зоні, зовсім по-іншому відреагує на пропозицію взяти участь у акціонерному капіталі самої зони, ніж це зробить фірма, що виробляє одяг чи побутову електроніку. Серед інших факторів можна назвати місце розташування зони (наприклад, район туризму) або її основне призначення (організація виробництва або науково-дослідних робіт).
На прикладі сусідніх країн можна побачити вплив різних видів інвестування на економічний розвиток держави. Наприклад: наприкінці 1980 х – на початку 1990 х років ВЕЗ були започатковані у більшості країн Центрально-Східної Європи. На сьогодні зокрема в Угорщині функціонує 33 таких зон, Польщі 14, Хорватії12, Болгарії 7. Україна не залишилася осторонь таких європейських тенденцій:спеціальний податковий режим,наприкінці 1990 х років поширився на 10% її території. Польща й Україна одночасно 1995 р. створили свої перші економічні зони (Євро парк «Мєлєц» та «Сиваш» відповідно),які мали розв’язати схожі проблеми монофункціональних територій. У Польщі під загрозою соціального вибуху опинилось місто Мєлєц, більшість мешканців якого працювала на авіабудівному заводі який після втрати ринків збуту опинився на межі банкрутства. В українському випадку внаслідок подібних причин відбулося падіння виробництва хімічних підприємств Криму: Кримського содового заводу та ВО «Титан»,які для міст Красноперекопська та Арменська були бюджетоутворюючими. Підходи до розв’язання проблеми були застосовані різні. Завданням першої польської ВЕЗ було створення робочих місць на нових підприємствах, які мали розвиватися на основі інфраструктури авіазаводу. Натомість у Криму зробили акцент на підтримку хімічних велетів та збереження робочих місць. Результати були досить непередбачуваними. Незважаючи на те, що на початок 2005 р. у польських та українських спецрежимах реалізовувалось приблизно однакова кількість проектів (близько 650) результати суттєво відрізнялися. Наші західні сусіди у рамках зон залучили 4,8 млрд. доларів інвестицій і створили 63 тис. робочих місць. У Польщі особливий акцент робився на розвитку інфраструктури відповідних територій ВЕЗ – транспортних комунікацій, інформаційного телекомунікаційного забезпечення та інше. В Україні ж саме низька якість інфраструктури відлакує потенційних інвесторів.
Висновок
Функціонування на цей час більше як 700 вільних економічних зон практично в усіх країнах світу активно впливає на загальноекономічні процеси – збільшує обсяг виробництва товарів і послуг посилює активність зовнішньоекономічного обміну, сприяє зростанню чисельності зайнятих, підвищує рівень життя населення тощо.
На цей час найбільша кількість вільних економічних зон сконцентрована в країнах що розвиваються, а частка продукції виробленої на території всіх вільних економічних зон перевищує 5% від загального обсягу світової торгівлі.
Сьогодні механізм вільних економічних зон для залучення іноземних та вітчизняних інвестицій з успіхом використовують країни з ринковою та перехідною економікою, держави що розвиваються. Найбільше таких економічних юрисдикцій створено у наймогутнішій країні світу – США, Де їх функціонує більше 20% загальносвітової кількості. Свого часу вільні економічні зони сприяли розвитку США, Ірландії, Китаю, Гонконгу, Південної Кореї та інших держав світу. На шляху створення на своїй території вільної економічної зони стала й Україна. Вона поповнила ряд країн, які створюючи вільні економічні зони сподіваються на піднесення національної економіки. В Україні станом на 01 січня 2004 року створено та функціонує 11. Слід наголосити, що незважаючи на порівняно незначний період свого функціонування (3-5 р.), вони показують позитивні результати діяльності, ними залучено більше 1 млрд. дол. США, що в розрахунку на одиницю площі становить 4,2 тис. дол., тоді як у незональних територіях лише 0,088 тис. дол.
Звичайно ці результати були б набагато кращими, якби в вільних економічних зонах України був добре налагоджений господарський механізм, стрижневою основою якого є кредитно-грошове регулювання. Проведений науковцями аналіз показує, що найслабшою ланкою вітчизняних вільних економічних зон є недостатньо розвинена ринкова інфраструктура, страхова справа та фінансове забезпечення, які є наслідком недосконалості монетарного регулювання.
Отже, як свідчить довід вільні економічні зони діють у тих державах, котрі вміло використовують можливості монетарного регулювання у вільних економічних зонах.
Вільні економічні зони відображають як відособлену економічну територію в рамках національної економіки, залучає іноземний капітал, послуговує каталізатором інвестиційної політики в регіоні, сприяє структурній перебудові. Головне призначення вільних економічних зон полягає в тому, що вони є первинним ступенем для розвитку продуктивних сил регіону, що базується на впровадженні нових технологій, виробничих інновацій, що нарощують випуск експорто- та імпортозамінних товарів. Вона виступає своєрідним засобом залучення іноземного капіталу до економіки регіону, зокрема сільське господарство.
Виходячи з цього можна сказати, що прямі іноземні інвестиції є найважливішим чинником глобалізації сучасної світової економіки. Їхню роль тісно пов’язують з діяльністю ТНК і формуванням міжнародного виробництва. Перспективи розвитку інвестицій і трансаціоналізації визначається значною інтенсифікацією операцій зі злиття і поглинання компаній. Розширенням вкладень в інфраструктурні галузі міжнародної корпорації у сфері науково-дослідної та конструкторської роботи. Вільні економічні зони сприяють зростанню в процесі підвищення ефективності інвестування.
Список використаної літератури
1. Вільні економічні зони: Міжнародні аспекти / Центр Транснаціональних Корпорацій ООН.. – К.: «Дніпро», «Основи», 1993.
2. Сіваченко І.Ю. Вільні економічні зони: Навчальний посібник / Національна Академія наук України. – К.: Дакор-Алерта, 2002.
3. Вільні економічні зони: які перспективи? / /Урядовий кур’єр:Газета центральних органів виконавчої влади України. – Київ, 2005 - №155.
4. Сутність, концептуальні принципи та особливості функціонування вільних економічних зон: (Світова практика та досвід використання в Україні) / В. Мандибура, В. Опанасюк / / Економіст. – Київ, 2003. - №3
5. Вільні економічні зони як фактор підвищення продуктивності інвестиційного процесу / П. Пахолко // Економіка і держава: Міжнародний науково-практичний журнал. – Київ, 2005. - №5.
6. Грошово-кредитне регулювання у вільній економічні зоні / В. Василенко //Банківська справа: Науково-практичний журнал. – Київ, 2005. - №2.