Вплив техносфери на навколишнє середовище

СОДЕРЖАНИЕ: Небезпеки техногенного характеру. Антропогенний вплив на навколишнє середовище. Забруднення атмосфери міст. Забруднення питної води в містах. Проблема забезпечення населення України якісною питною водою.

Міністерство освіти і наукиУкраїни

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Економічний факультет

Кафедра безпеки життєдіяльності

Реферат

з дисципліни «Безпека життєдіяльності»

На тему: «Вплив техносфери на навколишнє середовище»

Виконав: студент групи ЕМ-21 Шеремет Руслан Анатолійович

Зміст

1.Техносфера. 3

2.Небезпеки техногенного характеру. 6

3.Антропогенний вплив на навколишнє середовище. 8

4.Забруднення атмосфери міст. 10

5.Забруднення питної води в містах. 12

6.Список використаної літератури: 15

1. Техносфера

Людина давно живе не в «природі», а мешкає в середовищі, антропо­генно зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності. В життєвому циклі людина і навколишнє середовище утворюють по­стійно діючу систему «людина — довкілля».

Довкілля — навколишнє середовище людини, зумовлене в даний мо­мент сукупністю факторів, здатних чинити пряму або непряму, не­гайну або віддалену дію на людину, її здоров я і життя.

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на круго­обіг речовин та енергетичний обмін у біосфері, почалася трагедія біо­сфери. На шлях, який посилює конфронтацію з біосферою, предки су­часної людини ступили близько 1,5—3 млн років тому, коли підпоряд­ковуючись командам свого розумового апарату — головного мозку, який потребував все більшої кількості енергії для задоволення своїх потреб, вперше запалили вогнище в надрах Африки і Північної Якутії (у селищі Дирин-Юрях). З того моменту шляхи людини і біосфери остаточно розійшлися, почалося їх протистояння, наслідком якого може стати ко­лапс біосфери або зникнення людини.

Людство, розростаючись чисельно і розповсюджуючись на планеті, автоматично і неминуче відтіснило інших мешканців природи. Та і саму природу воно відкинуло на задвірки біосфери, замінюючи останню вже не ноосферою Вернадського, а техносферою, або біотехносферою.

Техносфера — це регіон біосфери в минулому, перетворений люди­ною за допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-еко­номічним потребам.

Створюючи техносферу, людина прагнула до підвищення комфорт­ності довкілля, до зростання комунікабельності, до забезпечення захис­ту від природних негативних впливів. Усе це позитивно вплинуло на умови життя і в сукупності з іншими факторами (поліпшення медично­го обслуговування тощо) на тривалість життя людей.

Але створення руками і розумом людини техносфери, призначеної максимально задовольняти її потреби в комфорті і безпеці, далеко не виправдувала надії людей. Нераціональна господарська діяльність, бага­торазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, зміни регенерацій­них механізмів біосфери, деформації сформованого протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних по­токів на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми.

У глобальній екосистемі, біосфері, яка є єдиним цілим, ніщо не може бути виграно або втрачено, не може бути обєктом загального поліпшен­ня. Усе, що добуто з неї людською працею, повинно бути повернене.

Оплати цього «векселя» неможливо уникнути, він може бути лише від­строчений.

Техносфера включає в себе регіони міста, промислової зони, вироб­ничого і побутового середовищ. До нових, техносферних, належать умови проживання людини в містах і промислових центрах, вироб­ничі, транспортні і побутові умови життєдіяльності.

Щоб жити, людина має забезпечити своє життя, насамперед матері­ально.

Матеріальне виробництво — передусім це діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища. Воно включає в себе промисловість і сільськогосподарську діяльність. Матеріальне виробництво є основою суспільного розвитку, тому що саме воно задовольняє найрізноманітніші людські потреби. Провідну роль у системі матеріального виробництва відіграли:

1) аграрне виробництво, що домінувало в Європі практично до по­чатку XVIIIст.;

2) промислове виробництво, яке розпочалося з того моменту, коли пара й машина здійснили революцію в промисловості:

3) інформаційне виробництво — виробництво знань, що все більше перетворюється на визначальну форму праці. На третьому етапі вироб­ництво ідей, знань, інформації виходить на перший план.

Людство вступає в нову еру — інформаційну. Основним видом економічної діяльності стає виробництво, збереження і розповсюдження інформації.

2. Небезпеки техногенного характеру

Пять тисячоліть тому, коли зявились перші міські поселення, поча­ла формуватися і техносфера — сфера, яка містить штучні технічні спо­руди на Землі. Звичайно, тоді це були тільки елементи техносфери. Справжня техносфера зявилась в епоху промислової революції, коли пара та електрика дозволили багаторазово розширити технічні можли­вості людини, давши їй змогу а) швидко пересуватися по земній по­верхні і створювати світове господарство, б) заглибитись у земну кору та океани, в) піднятися в атмосферу, г) створити багато нових речовин. Виникли процеси, не властиві біосфері: дотримання металів та інших елементів, виробництво енергії на атомних електростанціях, *синтез невідомих досі органічних речових. Потужним техногенним процесом є спалювання викопного палива.

У звязку з використанням все більших енергетичних потужностей люди змушені концентрувати енергію на невеликих ділянках, причому найчастіше в межах міст та інших населених пунктів. Йде просторова концентрація синте­тичних хімічних сполук (їх кількість досягла 400 тисяч), більша частина кот­рих отруйна. Внаслідок цього різко зросло забруднення навколишнього середови­ща, нищення лісів, опустелювання, все більше людей гине внаслідок аварій на виробництві і транспорті.

Аварії, спричинені порушенням експлуатації технічних обєктів, за своїми масштабами почали набувати катастрофічного характеру вже в 20-30-х роках XXст. Вплив цих аварій деколи переходить кордони держав і охоплює цілі регіони. Несприятлива екологічна обстановка, викликана цими аваріями, може зберігатися від декількох днів до багатьох років. Ліквідація наслідків таких аварій потребує великих коштів та залучення багатьох спеціалістів.

Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що ство­рює на обєкті, території або акваторії загрозу для життя і здо­ровя людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнан­ня і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Згідно з розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, се­редні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються великими жертвами.

Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середовище зумовив розподіл їх за видами.

· аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);

· аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище;

· пожежі та вибухи;

· аварії на транспорті та ін.

Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф. Катастрофа — це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування.

Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти, і їх розвиток ставить під загрозу існування усієї біосфери.

3. Антропогенний вплив на навколишнє середовище

Найбільший «внесок» в забруднення навколишнього середовища вно­сять теплові електростанції, металургійні й хімічні заводи. На частку теплових електростанцій припадає 35% сумарного забруднення води і 46% повітря. Вони викидають сполуки сірки, вуглецю та азоту, спожи­вають велику кількість води: для отримання однієї кВт-години електро­енергії теплові електростанції витрачають близько 3 л води (атомні – ще більше: 6-8 л). Стічні води теплових електростанцій забруднені й мають високу температуру, що стає причиною не тільки хімічного, а й теплового забруднення.

Металургійні підприємства відрізняються високим споживанням ре­сурсів і великою кількістю відходів, серед яких пил, оксид вуглецю, сірчаний газ, коксовий газ, фенол, сірководень, вуглеводні (в тому числі бензопірен). Металургійна промисловість споживає багато води, яка заб­руднюється в процесі виробництва.

Різноманітними видами виробництва характеризується хімічна про­мисловість. Найбільш небезпечними є виробництво аміаку, кислот, анілі­нових фарб, фосфорних добрив, хлору, пестицидів, синтетичного кау­чуку, каустичної соди, ртуті, карбіду кальцію, фтору.

Сильно забруднюють атмосферу автомобілі. Автомобільний транспорт (у світі налічується більше 600 млн автомобілів) дає 70-90% забруднень у містах. Якщо вра­хувати, що в містах мешкає більше половини населення Землі, то стане зрозумілим вирішальне значення автотранспорту щодо безпосереднього впливу на людей.

У викидних газах автомобілів переважають оксид вуглецю, діоксид азоту, свинець, токсичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол та ін). Взаємодія вуглеводнів та оксидів азоту при високій температурі призводить до утворення озону (О). Якщо в шарі атмосфери на висоті 25 км достатньо високий вміст озону, необхід­ний для захисту органічного життя від жорсткого ультрафіолетового випромі­нювання, то біля земної поверхні підвищений вміст озону викликає пригнічення рослинності, подразнення дихальних шляхів й ураження легень.

Значне забруднення дає целюлозно-паперова промисловість. За обє­мом забруднених стоків вона посідає перше місце (більше 15%). В стічних водах підприємств цієї промисловості налічується більше 500 компо­нентів, причому ГДК визначені лише для 55. Найбільшу небезпеку ста­новлять сполуки сірки та хлору, розчинена органіка.

Досить значна кількість забруднювальних речовин потрапляє в природне се­редовище в процесі сільськогосподарської діяльності. Найбільших збитків завдає застосування пестицидів — щорічно у світі їх використовують 4 млн т, але врешті-решт лише один їх відсоток досягає мети, тобто впливає безпосередньо на шкідників сільськогосподарських культур. Решта впливає на інші організми, вимивається в грунти та водоймища, розвіюється вітром. Ефективність застосування пести­цидів постійно знижується через звикання до них шкідників, тому, щоб досягнути попередніх результатів, необхідна все більша їх кількість. При розкладанні пести­цидів в грунті, воді, рослинах часто утворюються більш стійкі і токсичні мета­боліти. Щорічно у світі стається 0,5 млн випадків отруєння пестицидами.

Значне забруднення грунтів, а як наслідок — сільськогосподарських культур, повязане з використанням мінеральних добрив. Щорічно у світі на поля вносить­ся 400-500млн т мінеральних добрив.

Великі забруднення дають тваринницькі комплекси: в навколишнє середовище потрапляють гній, залишки силосу і кормових добавок, в яких досить часто містяться сальмонели та яйця гельмінтів.

4. Забруднення атмосфери міст

Основними джерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста та промисловість.

У містах зосереджена основна маса транспортних засобів. Це вантаж­ний, власний та громадський транспорт. Автотранспорт дає 70% усіх токсичних викидів в атмосферу. В Україні зареєстровано більше 1 млн. вантажних автомобілів та близько 3 млн легкових. Частка автотранспорт­ного забруднення атмосфери в загальній їх кількості становить в Ужго­роді - 91%, Ялті, Полтаві - 88%, Львові - 79%, Києві - 75%. За останній час в міському повітрі виріс обєм оксидів вуглецю, вугле­воднів, оксидів азоту, сажі. Але найбільшу небезпеку, окрім оксидів азоту, становлять сірчані та свинцеві сполуки. їх вміст у міському повітрі значною мірою зріс. Міста не пристосовані до такої кількості автотранс­порту. Довжина пробігу без зупинок між світлофорами становить лише 400-600 м, внаслідок чого середня швидкість руху вдень в центрі міста (зокрема, Києва) і на великих автошляхах знижується до 12-20 км/год, а це збільшує витрати палива в 3-4 рази. Відповідно збільшуються й викиди. Автотранспорт також призводить до специфічних форм забруд­нення повітря. При русі стираються шини, і тисячі тон гуми у вигляді пилу потрапляють у повітря. Міський автомобільний транспорт не тількизабруднює повітря продуктами згорання палива, він призводить до зростання надходження свинцю в навколишнє середовище. В Україні поки ще використовують бензин із вмістом свинцю 0,36 г/л, тоді як в Англії, Німеччині та США - 0,013-0,15.

Міста — основні споживачі енергії. Місто споживає енергію у різних формах. Досить широко використовується викопне паливо — камяне вугілля, нафтопродукти та природний газ. Це вже само по собі визначає забруднення міст продуктами згорання. До житлових будинків та ви­робничих приміщень енергія потрапляє у формі електрики, газу, паро­вого опалення.

Зниження якості атмосферного повітря небезпечне для здоровя міських мешканців. Людина за добу вживає в середньому 25 кг повітря. Навіть, якщо відносний вміст забруднювачів в повітрі незначний, їх сумарна кількість, яка потрапляє в організм людини при диханні, може виявитись токсичною. Найбільш поширеною шкідливою домішкою по­вітряного середовища є чадний газ. Надмірна кількість цього газу в повітрі призводить до швидкої втомлюваності людини, головного болю, запаморочення, ослаблення памяті, порушення діяльності серцево-су­динної та інших систем організму.

5. Забруднення питної води в містах

Питна вода — найважливіший фактор здоровя людини. В крани міських квартир питна вода потрапляє з річок, водосховищ, озер, з підземних глибин. Найчистіша — підземна (особливо глибинна, артезіанська) вода. Але для великих міст цієї води не вистачає.

За даними ВООЗ, вода може містити 13 тисяч токсичних речовин, водою передається до 80% усіх захворювань, від яких у світі щорічно вмирає 25 млн. осіб.

У реальних умовах вода містить органічні й мінеральні сполуки, мікро- і мак­роелементи, гази, колоїдні частинки та живі мікроорганізми. Основні компонен­ти питної води незмінні — гідрокарбонатні, сульфатні та солі кальцію, магнію та натрію. З мінералів у воді є кремній, фтор, стронцій, цинк, з макроелементів — залізо і калій. Вміст цих речовин не повинен перевищувати ГДК.

Частки грунту і все, що може гнити, вносить у воду органічні сполуки. їх різноманіття величезне.

Щоб природна вода була придатна для вживання, вона проходить декілька стадій очищення та знезараження на водопровідних станціях. Способи очищення забруднених вод можна обєднати в наступні групи:

— механічні,

— фізичні,

— фізико-механічні,

— хімічні,

— фізико-хімічні,

— біологічні,

— комплексні.

Після механічних, хімічних та фізико-хімічних методів очищення стічні води підлягають біологічному очищенню (мікроорганізми) для остаточної очистки стоків від органічної речовини. Біологічне очищення здійснюється в біофільтрах, в аеротенках, в біотенках тощо.

Після визначених методів очищення у воді можуть знаходитись різноманітні віруси та бактерії (дизентерійні бактерії, холерний вібріон, збудники черевного тифу, вірус поліомієліту, вірус гепатиті та ін.). Знеш­кодити мікроорганізми, які залишились, можна чотирма способами:

• термічно (скипятити);

• за допомогою сильних окисників (наприклад, хлору, озону, марганце­вокисло­го калію);

• впливом іонів благородних металів (зазвичай використовується срібло);

• фізичними методами (за допомогою ультрафіолетових променів або ультра­звуку).

Проблема забезпечення населення України якісною питною водою з кожним роком ускладнюється, - стає більш гострою. Склалася ситуація, коли практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води за рівнем забруднення не відповідають вимогам стандарту до джерел водо­постачання. Питна вода стає активним чинником шкідливого впливу на здоровя і першопричин виникнення багатьох небезпечних масових інфек­ційних захворювань, зокрема вірусного гепатиту А. А внаслідок хлору­вання в питній воді утворюються хлорорганічні сполуки, наприклад, кількість хлороформу перевищує в 1,5-2 рази норми, рекомендовані ВООЗ. Окрім того, в питну воду можуть потрапити інші токсичні речо­вини: іони важких металів, сполуки фосфору і сірки, пестициди, нітра­ти, нітрити. Про недостатню ефективність існуючої технології очистки води свідчить високий рівень захворюваності населення кишковими інфекціями. Взагалі ж на сьогодні відомо близько 100 хвороб, які «да­рує» нам питна вода.

Яку ж воду треба пити, щоб бути здоровим? Одні спеціалісти радять пити воду кипячену та відстояну, інші наполягають на воді «срібній», через те що срібло вбиває мікроорганізми. Але срібло — це метал, який здатний накопичуватись в організмі людини, зокрема, в нирках. Сьо­годні можна сказати, що «срібна» вода є лікувальним засобом, який може допомогти при лікуванні деяких хвороб тільки у випадку її вжи­вання в певних дозах і нетривалий час. Як альтернативу питній воді використовувати її просто недопустимо.

Згідно з розпорядженням Київської міської держадміністрації, в місті збудовано та введено в експлуатацію 25 павільйонів бюветної роздачі артезіанської води. Вода в них чиста, доброякісна, радіонукліди та важкі метали на таку глибину не потрапили. Але приблизно в 66% свердловин вода містить підвищену кількість заліза, марганцю, сірководню, сульфідів, сульфатів, хлоридів, карбонатів та інших домішок, що звичайно вимагає додаткового очищення цієї води. Нерідко артезіанська вода не відпові­дає вимогам щодо бактеріологічних показників. Наслідком неконтрольованого й довгострокового використання таких вод як питних можуть бути різні захворювання у людей — отруєння важкими металами, нітра­тами та ін. Як правило, артезіанська вода є умовно питною й може служити лише додатковим джерелом водопостачання.

У торговельних закладах можна придбати різноманітні індивідуальні та колективні фільтри для водопровідної води, але лише деякі з них здатні зробити воду максимально безпечною. Універсальних фільтрів, здатних повністю очистити воду від усіх шкідливих домішок, просто не існує. Але в наш час фільтри стали предметом першої необхідності.

6. Список використаної літератури:

1. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів. 3-є видання /За ред.. Є.П. Жалібо. –К.:Каравела, 2004. – 328 с.20

2. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. 2-е видання. – Львів: Львівський банківський коледж; К.: Т-во «Знання», КОО, 1999.

Скачать архив с текстом документа