Віровчення іудаїзму

СОДЕРЖАНИЕ: Зародження та становлення віровчення іудаїзму. Святе Письмо іудеїв, віровчення та культ. Свята в іудаїзмі, Течії теології. Течії іудаїзму як світової релігії. Пятикнижжя, виокремлення Талмуду та віра в Мессію. Вимоги до спасіння іудея за Торою. Кабала.

Реферат на тему

Іудаїзм

ПЛАН

1. Зародження та становлення віровчення.

2. Святе Письмо іудеїв.

3.Віровчення та культ.

4. Свята в іудаїзмі.

5. Течії теології іудаїзму.

6.Течії іудаїзму як світової релігії.

7. Використана література

1. Зародження та становлення віровчення.

Однією з найдавніших етнонаціональних релігій є іу­даїзм, якому належить особливе місце в історії релігії та світової культури.

Іудаїзм — одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка запо­чатковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебільшого серед євреїв.

Назва цієї релігії виникла в VI ст. до н. е. в середови­щі грекомовних євреїв («елліністів») з метою відокрем­лення власне еллінізму від єврейського релігійного спосо­бу мислення. Сам же іудаїзм як релігія єврейського на- лише на початку IVст. імператор Костянтин Великий по­вернув місту попередню назву.

У деяких джерелах можна знайти критику раннього іудаїзму за багатобожжя, ідолопоклонство та примітивізм. Проте немає ніяких достовірних даних, які б підтверджу­вали таку позицію. Насправді вже ранні книги Старого Завіту свідчать про розвинуте етичне єдинобожжя, яке не має собі подібних серед вірувань давнього світу.

Із самого початку Бог Старого Завіту явив себе як все­могутній, люблячий, благий і справедливий. Він — безкі­нечний і глибоко персоніфікований Творець усього сущо­го. Бог поставив перед народом Ізраїлю високі моральні вимоги і його благословіння залежало від соціальної та моральної справедливості, досягнутої обраним народом.

Як визначальний елемент культу було введено своє­рідну систему жертвопринесень, які демонстрували необ­хідність спокутувати гріхи. Ізраїль повинен був стати без­грішним богообраним народом, яким би постійно опіку­вався Всевишній. Мета вчення Старого Завіту полягає в тому, що кінець кінцем Бог — через обраний народ Ізраї­лю — благословить усіх. І тоді Месія з роду Давида при­йде спокутувати гріхи людства і правити як цар усіма народами.

Сучасний іудаїзм значною мірою відрізняється від іу­даїзму Старого Завіту. Суттєві зміни в релігії іудеїв поча­лися ще в часи Вавилонського полону. Ще тоді вони поча­ли збиратися для молитов і роздумів в особливих місцях — синагогах. Навіть після відновлення Єрусалимського хра­му синагоги продовжували залишатися місцями молитов­них зібрань більшості іудеїв. Коли ж римляни остаточно знищили храм, синагоги стали офіційними центрами роз­повсюдження іудаїзму.

Зі знищенням храму перервалась і традиція жертво­принесень. Синагоги були місцями обрядів, молитов. Іу­дейських жерців (левітів) замінили вчителі Закону — раби-ни, що походили, як правило, з фарисеїв (іудеїв, що вимага­ли суворо дотримуватися релігійних догм та відзначалися показним благочестям), які започаткували традицію його усної передачі. Закон став регламентувати навіть незнач­ні моменти повсякденного життя.

2. Святе Письмо іудеїв.

Святе Письмо іудаїзму відоме також за давньоєврейською абревіатурою як ТаНаХ. Воно скла­дається з Тори (Закону, Пятикнижжя Мойсеевого), Не-виїм (євр. — Пророки — 21 книга) та Кетувім (євр. — Писання — 13 книг). Цей канон було остаточно затверджено приблизно у 100 р. рабинським собором у м. Ям-нія (Палестина) під керівництвом рабина Іонафана Бен Закката. Іонафан заснував рабинську школу в Ямнії, яка проіснувала 60 років. її вчителі почали складати збірку коментарів до Тори.

Приблизно 220 р. цю усну традицію було нарешті за­фіксовано письмово. Рабином Палестини Ієгудою га-Насі на основі численних коментарів танаїв (єврейських вчи­телів Закону) до Тори було укладено збірку правових норм, яка одержала назву Мішна (євр. — Повторення). До Міш­ни увійшли кодекс нормативних актів Галаха (євр. — За­кон) та Агада (євр. Передання) — оповідання і притчі, які пояснюють фрагменти з ТаНаХу і Галахи. Сама Мішна складається з 63 трактатів, 524 розділів та 4 тисяч мішна-йон (віршів) і містить майже 4 тисячі суджень 150 найша-нованіших рабинів.

У IV—Vст. амораїми (євр. — ті, хто пояснює Мішну) додали до Мішни нові законодавчі положення, і ця книга одержала назву Гемара (євр. — Завершення). Точніше, Ге-мар у іудеїв дві: менша за обсягом, палестинська, створена приблизно у 220 р., та більша за обсягом і шанованіша — вавилонська, написана приблизно у 500 р. Поєднання Мішни та вавилонської Гемари відоме як Вавилонський Талмуд. Мішна і палестинська Гемара називаються ра­зом Палестинським Талмудом.

Талмуд (євр. — Вчення) складається з великої кілько­сті томів. Так, виданий у 60-х роках Радою синагог Аме­рики Талмуд має 13 томів. Його детально вивчають у іу­дейських семінаріях, коледжах і суботніх школах, адже він є основою основ усієї повсякденної практики і теоло­гії іудаїзму. До Талмуду входять моральні міркування, афоризми життєвої мудрості, метафізичні ідеї, історичні оповіді, мрії про майбутнє євреїв, месіанське уявлення про шляхи порятунку всього людства тощо.

3.Віровчення та культ.

Спасіння іудея досягається жор­стким дотриманням усіх 613 вимог Тори. 365 із них (за кількістю днів сонячного року) забороняють певні вчин­ки, наприклад «не вбий», «не вкради». 248 (за кількістю органів людського тіла) наказують, наприклад «шануй ба­тька твого і матір твою». Кожна з цих вимог розроблена до найменших дрібниць.

За недотримання передбачено систему покарань, що складається із семи сходинок: побиття камінцями; спа­лення; вбивство; задушення; смерть, послана з неба; зни­щення; тілесне покарання. Шістнадцять злочинів кара-ються побиттям камінцями; девять — спаленням; два — відсіченням голови мечем; девять — задушенням; два­дцять два — знищенням (карет); одинадцять — смертю, посланою з неба. Загалом за сімдесят один злочин перед­бачено смерть, а двісті сімдесят сім злочинів підлягають тілесним покаранням. Так, людина, що свідомо порушила накази про обрізання та пасхальну жертву, підлягає зни­щенню. Окрім двадцяти двох, існує ще чотирнадцять зло­чинів, які караються карет, якщо їх вчинено свідомо, але без попередження.

За свідоме порушення заборон карають знищенням, за несвідоме — людина зобовязана принести очищувальну жертву (хатат).

Відмінність між знищенням (карет) та смертю, посла­ною з небес, полягає в тому, що на знищеного кара чекає і після смерті, тобто по тому, як він залишить цей світ. Смерть, послана з небес, несе спокуту.

Кожного, хто порушив заборони Тори, карають: йому наносять тридцять девять ударів паском із волячої шкі­ри. Перед екзекуцією покараного оглядають, щоб визна­чити, чи зможе він витримати тридцять девять ударів, чи це не приведе до смерті. Не можна карати людину більше, ніж вона зможе витримати.

Рішення про покарання смертю могло затверджувати лише зібрання із 71 мудреця Тори — Синедріон (Вели­кий Бет-дін), що збиралося в Єрусалимському храмі. У 60 р. до н. є. смертну кару в Ізраїлі було відмінено, і нині тілесні покарання не застосовуються.

Зруйнування давньоєврейської держави римлянами по­клало край первинному іудаїзму і стало початком його синагогального періоду. Синагогу (євр. — Будинок для зборів) будували завжди на громадські кошти. Як прави­ло, це приміщення чотирикутної форми, поділене колона­дами на три відділення. В середині ставлять лави для си­діння віруючих, кафедру рабина і головне — спеціальну шафу для зберігання пергаментних сувоїв Тори. Синагогу могли утворити не менше 10 чоловіків-євреїв, що мешка­ли поряд. Вона була не тільки місцем богослужінь, а й своєрідною школою та центром громадського життя.

Під час богослужіння чоловіки одягають спеціальні го­ловні убори і білі шарфи. Віруючі євреї носять головні убо­ри, не знімаючи їх. В ортодоксальних синагогах чоловіки і жінки сидять окремо. Особливе значення в іудаїзмі мають молитви, в яких мова йде про нескінченні біди та страж­дання єврейського народу, розсіяного по всьому світі.

4. Свята в іудаїзмі.

В іудаїзмі чільне місце посідає сімя. Значна кількість релігійних свят водночас є сімейними. Найзначніше з них — щотижневий Шабат (євр. — Субота) розпочина­ється увечері в пятницю із заходом сонця. Це — свято, повне спокою від роботи. Господиня запалює світильник шабату, молиться за свою сімю і просить благословіння у Бога. Стіл накривають чистою скатертиною. На нього ставлять чашу з вином і дві хали (хлібинки). Перед ша-бат-вечерею глава сімї проголошує похвалу добропоряд­ній дружині та читає вірші з Тори про створення світу (Буття 2, 3): «І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був». Після цього він від імені Бога бла­гословляє хліб і вино.

Урочисто відзначають у сімї й інші свята. Протя­гом віків іудейська сімя була і продовжує залишатися джерелом релігійної духовності, незважаючи на численні гоніння, фізичне знищення, приниження та придушення євреїв.

Одна з найхарактерніших рис іудаїзму — щорічні свя­та та пости, в яких беруть участь усі віруючі. Передусім це Шабат (Субота) — щотижневий святковий день відпо­чинку. У цей день віруючий єврей не працює, не користу­ється транспортом і не бере в руки ніяких знарядь праці, якщо тільки не виникає небезпеки для життя, що автома­тично знімає всі суботні заборони.

Головне свято іудеїв — Песах (Великдень), яке випадає на 15-й день місяця нисан (березень — квітень). Воно вод­ночас є символом весняного відродження природи й ізра­їльської нації після виходу з Єгипту.

Друге щорічне свято — Суккот (свято кущів), яке по­чинається на 15-й день місяця тишрей (вересень — жов­тень). Це веселе свято жнив, коли будують курені з гілляк, в основному пальм та маслин, згадуючи ходіння ізраїль­ського народу в пустелі після звільнення з єгипетського рабства. У цих куренях їдять і сплять, вчаться і моляться (якщо не йдуть до синагоги). Тобто все, що людина робить удома цілий рік, вона повинна робити протягом семи днів у курені. Особливої похвали заслуговує той, хто поза ку­щем не випє навіть склянки води.

Є й інші свята: Рош-Ашана — єврейський Новий рік, що випадає на перший день Тишрея, Иом-Кіпур (день Спо­кути), Пурілі, Ханука (Освячення) тощо.

5. Течії теології іудаїзму.

Теологія іудаїзму знає кілька течій. Це — караїми та кабала. Рух караїмів виник у VIII ст. у Вавилоні як новий підхід до коментування Тори. Прихильники цієї школи називалися караїмами, тобто «Синами Писання». Засно­вником її був учений Анан бен Давид, мешканець Багда­да. Він зі своїми послідовниками повністю відкинув ра-бинські коментарі до Талмуду і вчив, що єдиним автори­тетом має бути єврейська Біблія, в першу чергу Тора. Караїми, які згодом розділилися на багато малих груп, не погоджувалися з лібералізацією в дотриманні вимог Тори, яка проявилась у Талмуді. Так, вони були проти медичного лікування, посилаючись на слова «я Господь, цілитель твій» з книги Вихід (15:26). Хоча цей рух і не набув значного поширення, проте спонукав багатьох ор­тодоксальних рабинів перевірити правильність тлумачен­ня Святого Письма.

Кабала — містичне релігійне вчення, яке виникло в іудаїзмі у XIIIст. Його прибічники оголошують себе про­довжувачами давніх таємних релігійних учень. З часом Кабала стала центром найрізноманітніших окультних те­чій, що не мають нічого спільного з іудаїзмом.

Власне Кабалу поділяють на дві основні течії: теоре­тичну та практичну. Прибічники теоретичної течії опікуються в основному метафізичними та містичними проблемами; практичної — цікавляться насамперед тав-матургіею (практичними основами магії). «Теоретики» до­сліджують філософські питання космогонії (походження і розвитку Всесвіту), космології (будови Всесвіту), епісте­мологію (теорію пізнання) та інші світові проблеми. Пер­ша течія за своєю суттю є єврейською теософією — пі­знанням Бога засобами містичного проникнення у сут­ність Всесвіту.

Кабала — єдина форма окультизму, в основу якої по­кладено поетико-фантастичне тлумачення Старого Завіту, в першу чергу Пятикнижжя Мойсея. Одним із централь­них положень кабалістичного вчення є еротичний місти­цизм, у якому статеві стосунки розглядаються як найви­ще священнодіяння.

6.Течії іудаїзму як свтової релігії.

Сучасний іудаїзм має три головні течії: ортодоксальну, реформістську і консервативну. Серед ортодоксів виділяються ультраортодокси, що дістали назву хасиди (євр. — благочестиві). Заснована ця течія в Україні в середині XVIII ст., а її фундатором є БЕШТ (абревіатура імені Ісраеля Баал Шем Това). Він учив, що соціальна нерівність, притаманна цьому світу, не впливає на стосунки між людиною і Богом. Звичайна, але істинно благочестива людина цінніша того, хто за­розумівся від своєї вченості. Справжнім праведником є не той, хто віддає весь свій час власному навчанню, а той, хто турбується про простих людей. Служити Богу слід із радістю. Навіть покаяння повинно стати не сумом про минуле, а радістю від отриманої гармонії душі. Мо­литву, під час якої людина зливається з божеством, ха­сиди поціновують як головний засіб проникнення у йо­го суть. Кожний, хто виконує міцвот (заповіді Тори), за життя може стати цадиком — хранителем божествен­ного знання.

Демократизм і релігійний темперамент нового вчення, сприятливі історичні умови спричинили широке і віднос­но швидке його поширення в єврейських масах. З Украї­ни хасидизм потрапив разом із мігрантами до єврейської діаспори. Нині його центр перемістився до США.

Ортодоксальний іудаїзм мало змінився за останні два­дцять століть. Його послідовники навіть у найдрібніших деталях дотримуються правил, передбачених Талмудом, святкують Суботу, обмежуються кошерною їжею (з якої виключено певні мясні страви) тощо. Однією з головних причин такої незмінності є те, що євреї, зазнаючи протя­гом історії переслідувань і жорстоких гонінь у багатьох країнах, постійно були змушені виокремлюватися, зами­катися і прагнути до самодостатності в житті та релігії.

Реформістський іудаїзм виник в Америці. У ньому менше значення надається положенням і приписам Тал­муду. Синагоги реформістів, як правило, називаються хра­мами, а святкування Суботи вони перенесли на неділю. Вчення реформістів передбачає майбутнє пришестя Месії й тілесне воскресіння. Вся їхня релігійна система побудо­вана на фундаменті суворого єдинобожжя.

Консервативна течія займає серединне положення між ортодоксальною й ліберальною. Іудаїсти-консерватори від­значають свята і дотримуються основних традицій, нама­гаються зберегти незмінною сутність національної куль­тури і релігії. У той же час вони в сучасному стилі, але обережно інтерпретують Закон Мойсея, пробують краще повязати його із сучасною культурою, філософією. Іудеї-консерватори — це, як правило, освічені люди, які віді­грають значну роль в інтелектуально розвинених проша­рках суспільства.

Нині в Україні діють десятки ортодоксальних, хасид­ських і реформістських іудейських організацій, які обєд­нано у республіканські структури.

Використана література

1. Боровський Я. Світогляд давніх киян. — К., 1992.

2. Буланже П. А. Будда, Конфуций: Жизнь и учение. — М„ 1995.

3. Восхождение к Дао. — М., 1997.

4. Гоч В. П. Практика Дао. — К., 1999.

5. Древо индуизма. — М., 1999.

6. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського наро­ду. — К., 1992.

7. Історія релігії в Україні. — К., 1999.

8. Малерб М. Религии человечества. — М. — СПб., 1997.

9. Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь. — М., 1996.

10. Конфуций. Беседы и суждения. — СПб., 1999.

11. Мень А. История религии: В 7-ми т. — М., 1991—1992.

12. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. — К., 1996.

Скачать архив с текстом документа