Й. Шумпетер – засновник еволюційної економічної теорії
СОДЕРЖАНИЕ: Дослідження поглядів Йозефа Шумпетера – одного з найбільш видатних і оригінальних учених-економістів першої половини XX ст., творчість якого справила істотний вплив на основні напрями сучасної економічної науки. Інноваційно-еволюційна теорія Шумпетера.Реферат на тему:
«Й. ШУМПЕТЕР – ЗАСНОВНИК ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ»
Йозеф Шумпетер – один з найбільш видатних і оригінальних учених-економістів першої половини XXст., творчість якого справила істотний вплив на основні напрями сучасної економічної науки. Разом з тим він приділив значну увагу проблемам динамічного розвитку економіки, що дало можливість започаткувати дослідження економічної динаміки на противагу статичному аналізу, характерному для неокласичної школи. Інновації, нововведення і підприємництво в системі його поглядів набувають зовсім нового звучання як фактори економічного зростання. Поширення нововведень та економічне новаторство, тобто підприємництво, визначають економічну динаміку. Усе це дало йому змогу створити міцні підвалини цілісної економічної теорії господарського розвитку, тобто еволюційну економічну теорію. У своїй праці Теорія економічного розвитку Й. Шумпетер писав: ...Всередині економічної системи є джерело енергії, що викликає порушення рівноваги. Якщо це так, то має існувати економічна теорія господарського розвитку, яка спирається не тільки на зовнішні фактори, що спричиняють рух економічної системи від одного стану рівноваги до іншого. Якраз таку теорію я спробував розробити.
Інноваційно-еволюційна, чи просто еволюційна, економічна теорія, створена Й. Шумпетером, стає дедалі більш поширеною і визначальною в сучасному світі. У його головних працях Теорія економічного розвитку (1912 р.), Економічні цикли (1939 р.), Капіталізм, соціалізм і демократія (1942 р.) та ін. викладено основоположні теоретичні ідеї та методологічні підходи, які визначили формування нової, еволюційної парадигми економічної теорії.
Складність виявлення і визнання цієї теорії повязана з тим, що Й. Шумпетер почав свої дослідження в умовах панування неокласичної теорії, або, як її називають, ортодоксії, що базувалася на маржиналізмі та загальній теорії економічної рівноваги. Він високо оцінював заслуги Л. Вальраса – творця цієї теорії і став продовжувачем його традицій, намагався розвинути його вчення, подолати закритість, статичність і надати йому такі риси, як відкритість і динамічність, підвищити відповідність економічної теорії реаліям життя. Шумпетер був активним консервативним захисником неокласичної теорії, її маржиналістського ядра. Це можна пояснити тим, що теорія економічної рівноваги завоювала широкі й міцні позиції, обєднала навколо себе відомих учених-економістів. Це дало підставу представникам неокласичної школи, і особливо її основної течії – мейнстріму, зображати справу так, нібито він створив лише додаток до неокласичної теорії і є промейнстрімівським економістом.
Як зазначають учені, мейнстрім, ретельно вибравши все, що належить до економічної еволюції та еволюції економічної теорії, перетворив весь комплекс його (Й. Шумпетера. - А.Ч.) ідей на карикатуру і пародію на них. Не менш запопадливо попрацювали над творами цього автора представники ортодоксії, тобто неокласичної теорії. Вони зробили все, щоб спрощений, начебто шумпетерівський, підхід відповідав її власним положенням про прогрес аналітичної економіки... Його праці розглядаються головним чином як корисне доповнення до неокласики.... Коротше кажучи, ортодокси хотіли довести, що ідеї та розробки Шумпетера йшли в руслі основної течії економічної теорії того часу. Хоча насправді праці Шумпетера щодо розробки теорії економічної еволюції були не лише серйозним викликом теорії і гносеології неокласики, вони означали створення якісно нової економічної теорії, буквально протилежної ортодоксії. До еволюційної економічної теорії будемо відносити, - пише В. Маєвський, - такі економічні дослідження, де істотну роль відіграють загальносистемні принципи різноманітності, які змінюються, неоднорідність агентів, нерівновага, невизначеність розвитку, нестійкість тощо; до ортодоксії-дослідження, в яких акцент робиться на прямо протилежних принципах застиглої різноманітності, однорідності агентів, рівноваги, детермінізму, стійкості тощо.
З часом і сам Шумпетер зрозумів і оцінив свій внесок в економічну еволюцію та економічну динаміку, розглядаючи його вже не як додаток до теорії мейнстріму чи неокласики, а як такий, що має революційне значення. Він заперечив постулат мейнстріму рівновага завжди і на основі глибокого дослідження звязку економічного розвитку і економічної теорії розкрив поступ економічної науки, який проходить обєктивно зумовлені етапи: ендогенні зміни, нововведення долають опір, порушуючи безперервність, і через творче руйнування вихід на новий щабель розвитку.
Завдяки своїй методології Шумпетер у праці з економічної еволюції ґрунтовно розкриває процес нагромадження знань і передбачає у майбутньому виникнення і розвиток економіки знань. Його метод економічної еволюції, в тому числі теорія інновацій, будучи застосованою до такої галузі, як наука, дозволяє розкрити внутрішній механізм і етапи її розвитку. Шумпетер виходить з того, що наука стала галуззю народного господарства із своїм обладнанням, спеціальними технологіями, методами та аналітичним апаратом, а її продукт, по суті, нічим не відрізняється від виробничого продукту. Тому трансформації у матеріальному виробництві відбуваються в інтелектуальній сфері, а процес розвитку науки - у відповідності з теорією інновацій, розробленою Шумпетером насамперед для матеріального виробництва. Це дало йому підставу дійти висновку, що аналітичний прогрес в економічній науці нерозривно повязаний з технологічним прогресом, як матеріальне виробництво - з інтелектуальним розвитком.
Розробка Шумпетером економічної історіографії збагатила його теорію економічної еволюції. Він показав, що економічній історії властиві і безперервність, і зміни. Учений виходив з імовірності прогресу, а не його неминучості, стверджуючи, що, хоча цей розвиток має безперервний характер, проте він відбувається не по прямій лінії, а зигзагами. Проте це не заважало йому бачити загальну безперервність розвитку економічної науки зокрема і науки в цілому. Отже, Шумпетер поєднав розвиток економічної теорії з історичним аналізом, що дало можливість на великому історичному матеріалі обґрунтувати економічну теорію еволюційного розвитку, яка стала набагато повніше відповідати процесам реального світу і значно збагатила інтелектуальний потенціал людства.
Еволюційна економічна теорія з великою повнотою реалізує обєктивний, природно-історичний підхід до розвитку економіки і суспільства. Й. Шумпетер у своїх дослідженнях спирався на досвід класичної школи. Він вважав, що найбільшим досягненням К. Маркса є бачення економічного процесу як історичного часу, що виробляє в кожний даний момент той стан, який сам визначає наступний стан. Але він не просто сприйняв цей принципово важливий методологічний підхід, але й конкретизував його, збагатив, розкривши внутрішній механізм і логіку змін. Він показав, що внутрішні, ендогенні фактори визначають зміни, а підприємець, впроваджуючи нововведення у період спокою і рівноваги, викликає порушення рівноваги, а значить, безперервності розвитку. Такі нововведення він називає інноваціями, а рух економіки подає у вигляді кругообороту. Процес кругообороту відбувається на основі економічної діяльності людей, для якої є характерними дві сторони. З одного боку, це традиції, звичаї, рутина, які є головними рисами, що визначають розвиток виробництва у кругообороті. Разом з тим інерція і закритість гальмують цей рух. Як стверджував Шумпетер, усі дії і реакції виконуються у межах знайомої практики, яка виникла на основі довготривалого досвіду і частого повторення.
Очевидно, економічний розвиток, на думку Шумпетера, виступав як складний процес взаємодії позитивних і негативних факторів, ринкових і неринкових сил. Вихід за межі відомого, створення нових зразків техніки та їх впровадження зумовлюють необоротний рух уперед. Адже під їх впливом відбувається творче руйнування застарілих способів виробництва, тобто заперечується все старе і неефективне. Ось чому діяльність підприємців він вважав революційною за своєю суттю, бо вона стимулює творче руйнування, забезпечує рух уперед. Це означає, що інновація саме завдяки своїй новизні може здійснити якісні вдосконалення, перериваючи безперервність.
Інакше кажучи, економічний розвиток Й. Шумпетер уявляв як складний і багатогранний процес, в якому спрямуванню до нововведень протистоять різного роду обмеження, в тому числі традиційне мислення, усталена і звична поведінка, прихильність людини до вже освоєного і зрозумілого, тобто традиційні стереотипи. Шумпетер образно пояснював: Усі знання і звички, отримані колись, твердо укорінюються в нас, як залізничний насип у землю.
Шумпетер показав, що традиції корисні і лише з часом втрачають цю якість, а сили інерції, що чинять опір змінам, водночас сприяють збереженню економічного ладу. Нововведення повязані з ризиком, бо вони підривають старе, звичне, і утверджують нове. Тому підприємець - це новатор, який долає інерцію, здійснює зміни, які відкривають нові можливості (ресурсної бази, засобів виробництва, джерел фінансування банківської системи). Інакше кажучи, змінюючи та вдосконалюючи комбінацію факторів виробництва, підприємці спрямовують їх до нової комбінації, яка має забезпечити зростання прибутку. Цілком зрозуміло, що нововведення порушують безперервність задля руху вперед. Причому творче руйнування забезпечує поліпшений кругооборот, підриває існуючий порядок, тобто старі методи виробництва, знецінює устаткування, яке морально застаріло. Шумпетер вважав діяльність підприємця революційною, бо саме з нею повязані нововведення і творче руйнування, бо саме вона забезпечує оновлення техніки і технології виробництва, зміни їх комбінації і прогрес економіки. Шумпетер бачив, що інновація повязана саме з глибокими якісними зрушеннями у виробництві. Можете послідовно приєднувати скільки завгодно поштових диліжансів, - писав він, - але таким шляхом ви ніколи не отримаєте залізницю.
Для розуміння еволюційної економічної теорії важливо знати її співвідношення з неокласичною, тобто ортодоксальною, теорією. Адже вона виросла із заперечення неокласики, проте не відкидає цю теорію, а перебуває з нею у взаємодії, що забезпечує їх взаємодоповнення. Проте в економічній літературі не лише констатується їхня протилежність, але й зазначається небезпека відособлення двох теоретичних напрямів, пропонуються заходи для того, щоб еволюційна теорія не відгороджувалась від ортодоксії, а шукала шляхи до діалогу з нею і щоб було досягнуто утворення еволюційно-ортодоксальної теорії. Неважко побачити, як у даному разі ігноруються обєктивний характер розвитку науки, діалектика цього процесу, що довів у своїй еволюційній теорії Шумпетер. Тому наслідком взаємодії протилежностей, на думку деяких авторів, має бути не нова наука, а якийсь симбіоз. Це абсолютно неможливо тому, що еволюційна теорія і ортодоксія - протилежні за своєю методологією. Перша виходить з різноманітності, яка весь час розвивається, нерівноваги, нестійкості, а друга - з незмінної, застиглої різноманітності, рівноваги, стійкості тощо. Такі протилежні принципи і підходи механічно поєднати неможливо, бо це суперечить елементарним законам діалектики.
Помилка авторів цих тверджень полягає в тому, що вони виходять з хибного посилання, начебто існують різні сфери компетенції цих двох учень. Тому еволюційна теорія, мовляв, намагається знайти ті ніші в економіці, де її принципи виявляють себе найбільш виразно, а принципи ортодоксії або неістотні, або взагалі недоречні. На нашу думку, спроба представити, так би мовити, паралельне існування еволюційної теорії і ортодоксії суперечить самій суті еволюційної теорії. У своїй історіографії Шумпетер бачив прогрес науки у єдності безперервності змін. І хоча розвиток науки відбувається не прямолінійно, а з відхиленнями, все-таки для нього є характерною безперервність. Це відповідає такому закону діалектики, як заперечення заперечення, за яким обєктивний розвиток передбачає спадковість того, що заперечується, і того, що заперечує. Діалектичне заперечення старого і утвердження нового означають включення елементів старого в нове, але, як правило, у перетвореній формі, у знятому вигляді. Еволюційна теорія не відкидає ортодоксальне вчення, а вбирає з нього те, що їй потрібно. Як відомо, еволюційна теорія виходить з довгостроковості еволюційного поступу як результату динамічних змін завдяки новаторам та їхнім нововведенням. Інновації виступають головним фактором довгострокового економічного розвитку. Проте це, на нашу думку, не дає ніяких підстав для висновку, що начебто еволюційна теорія, як зауважує автор,... обминає стороною завдання статистичного та короткострокового характеру. Навпаки, при всій протилежності цих напрямів економічної науки, їхньої теорії і методології еволюційна теорія може в спадковому порядку інкорпорувати те, що розроблено неокласикою.
Ще менш переконливий аргумент на користь паралельного існування цих теорій - те, що еволюційні принципи нібито виразніше виявляються у тій частині економіки, яка виробляє речові ресурси, а ортодоксальні - в економіці, де виробляються товари і послуги. Важко збагнути і цей секторальний поділ теорії, а тим більше висновок, за яким ресурсну економіку начебто краще вивчати з позицій динамічної та еволюційної теорії, а виробництво товарів і послуг - з позицій статики і ортодоксії. Ці обидва сектори розвиваються і змінюються, тому найбільшою мірою відбиває ці процеси динамічна, еволюційна економічна теорія.
І нарешті, аргументом на користь різних сфер компетенції цих двох теорій є те, що еволюційна теорія начебто обмежена дослідженням мікрорівня і не дає повноцінного аналізу еволюційних процесів на мікрорівні. Дійсно, починаючи з кейнсіанства в економічній теорії інтенсивно розроблялися проблеми макроекономіки. І хоча тут справді є проблеми, але цілком зрозуміло, що в інтересах розвитку еволюційної економічної теорії, яка означає великий крок уперед у пізнанні економіки, не лише можна, але й треба використати надбання неокласиків, пристосувавши їх до системи і принципів еволюційної теорії.
Усе це переконує, що спроби надати драматизму ситуації в економічній теорії (бо, мовляв, існує небезпека відособлення двох теоретичних напрямів і тому пропонується переглянути сфери компетенції еволюційної теорії та ортодоксії в імя їх обєднання) мають штучний характер, оскільки ігнорують обєктивний процес взаємодії протилежностей, які є джерелом руху і розвитку економічної теорії.
У теорії еволюційного розвитку Й. Шумпетера важливе місце займає дослідження ролі людського фактора. І тут чітко виявляється, що вчений спирається на неокласичні підходи, згідно з якими людину, її поведінку було введено до предмета економічної теорії і вони підлягали глибокому вивченню. Водночас він бачив багато поведінкових та інституціональних недоліків в ортодоксальній теорії дослідження людини, її намаганні обмежити інтереси людини максимізацією прибутку, тобто звести їх до суто утилітарних проблем, ігноруючи культуру, всю широту людської діяльності, її історичний характер. Замість історичного підходу, який розкривав би розвиток і зростання людини, неокласика метафізично, статично розглядає роль людини, начебто вона живе поза історичними та суспільно-економічними умовами.
На противагу ортодоксальній теорії, Шумпетер по-новому розглянув людську поведінку, людський фактор, застосувавши широкий соціологічний підхід, розкривши конкретно-історичний характер діяльності людини. Він одним з перших економістів-учених зміг замість абстрактної людини побачити і визначити в узагальнених поняттях відмінності у поведінці людини, насамперед щодо науково-технічного прогресу та його впровадження у виробництво. Це те саме відношення до засобів виробництва, яке класична теорія базує на відносинах власності, але взяте в іншій площині, коли розкривається взаємодія людини і техніки безпосередньо у виробничій діяльності. На цій основі Шумпетер виділяє новаторів, які впроваджують нововведення у виробництво; консерваторів, які гальмують або взагалі протистоять оновленню виробництва на основі нової техніки і технології; імітаторів, які роблять вигляд, що вони здійснюють науково-технічне удосконалення виробництва й т.д. Цінним є те, що автор не обмежується характеристикою того чи іншого типу людини, а намагається розкрити процес у його суперечливості та багатогранності. Внаслідок цього новаторів можуть тіснити консерватори або вони можуть перетворитися в імітаторів та ін. Отже, методологічний підхід Шумпетера конкретизує діяльність людини, розкриває форми, в яких вона виступає у процесі нововведень. Разом з тим він розкриває процес еволюційного розвитку, його реальний перебіг. Він показує, що підприємницька діяльність людини у певних суспільно-економічних умовах означає, що людина частково обмежена і частково вільна. Адже взаємодія індивідів та інститутів одночасно заперечує і повну відособленість індивідів, і їхню повну свободу, оскільки вони діють у межах певних інститутів, тобто встановлених норм і правил. Разом з тим Шумпетер виходить з того, що умови життєдіяльності людини змінюються, а підприємець як творча особа, новатор, за допомогою своїх нововведень активно впливає на цей процес. Інакше кажучи, Шумпетер розкриває діалектику інституцій та індивідів: хоча люди живуть і зростають у певних інституціональних умовах, але вони можуть їх змінювати. А інститути, які обмежують поведінку людини і спрямовують її, також зазнають змін, тому що люди як суспільні істоти діють усвідомлено і цілеспрямовано при розвязанні певних проблем.
Про широту його підходу до дослідження людського фактора свідчить і те, що він бачив вплив на людську діяльність багатьох факторів, таких як час, місце, ресурси, таланти і здібності. До того ж він вважав за необхідне враховувати біографію людини, її минуле, інституціональні умови, культуру. Шумпетер бачив суперечності в діяльності людини. Так, підприємець, впроваджуючи нововведення, долає інерцію і всілякі перепони, але разом з тим він може порушувати ті чи інші норми і правила. Гострота суперечностей у підприємницькій діяльності залежить від панівної суспільної свідомості, морально-політичного клімату, який або сприяє, або заважає цьому руху.
Отже, Шумпетер, як і австрійська школа економічної теорії у цілому, поділяв думку,що людина (людський фактор) формується в історичному часі та конкретно-історичному інституціональному середовищі. На її діяльність впливають ступінь освіченості і культури, невизначеність економічного розвитку та інші фактори. Тому інститути,тобто система норм і правил людської поведінки, не лише обмежують, а напевно (і це головне) визначають напрями, цілеспрямованість у людській діяльності. Еволюційний характер людської діяльності зумовлюється тим, що спирається на попередній розвиток людини і враховує вплив поведінкових, інституціональних, інформаційних та часових факторів.
Становлення теорії еволюційного розвитку порушує питання про співвідношення творчого спадку її засновника і сучасності, в тому числі й щодо ролі людського фактора. В економічній літературі цілком справедливо звертається увага на неприпустимість абсолютизації ідей Шумпетера та його підходів до проблеми взаємодії в системі новатор - консерватор. Це зауваження є дуже правильним, тому що будь-яка абсолютизація, догматизація його ідей суперечить самій природі теорії еволюції. Вона розглядає ці процеси у розвитку, в змінах. Разом з тим допускаються висловлювання, в яких, хоч і не дуже виразно, але проглядається вимога чи докір автору за те, що він не розкрив зміни у людському факторі, які відбуваються в наш час. Той новатор, якого на власні очі бачив Шумпетер, - пише один з авторів, - дуже відрізняється від новатора, якого ми маємо сьогодні. Як ми вже наголошували, Шумпетер не тільки сформулював теоретичні положення і виробив методологічні підходи, на основі яких передбачив багато процесів, що й зумовило його визнання. Головне те, що він розробив теоретико-методологічні засади, на основі яких ми маємо розкривати особливості тих чи інших соціально-економічних процесів на сучасному етапі. І добре робить О. Сухарєв, коли, спираючись на теоретично узагальнене поняття новатор - консерватор, введене Шумпетером, розкриває те нове, що народжене в наш час. Так, він вважає, що Шумпетер дещо однолінійно розглядає проблему зростання новаторів, тоді як у сучасній економіці структура джерел їх зростання ширша. Тому ефективна економічна політика має бути спрямована на створення умов не лише для новацій та новаторів, а й для стабільності ситуації в країні, щоб не допустити зростання безробіття з його негативним впливом на соціально-економічний розвиток, отже, і на зростання новаторів.
О. Сухарєв вважає, що ідея творчого руйнування поступово втрачає минуле теоретичне значення, оскільки в нових економічних умовах процеси глобалізації привели до того, що занепад ділової активності може супроводжуватися домінуванням конкретної країни і впровадженням нових технологічних розробок у виробництво при скороченні зайнятих у високотехнологічних галузях. Таке є можливим за умови, що система новатор - консерватор зазнає локального розриву, тобто перестає бути залежною від ресурсної бази консерватор.
Ідеї Й. Шумпетера стали основою аналізу і розкриття особливостей взаємодії звязку новатор - консерватор в сучасних умовах. У цьому їх неоціненна значимість, бо саме підходи Шумпетера визначили і напрям, і інструментарій реалізації людського фактора. Нова модель системи новатор - консерватор, - пише О. Сухарєв, - може бути основою розробки більш гнучкої економічної політики, спрямованої на стимулювання появи у господарській сфері певних стилів поведінки агентів, повязаних з низькими витратами трансакцій, а також на забезпечення певного їх поєднання, але найбільш продуктивного для соціального розвитку. Дуже переконливий доказ життєвості та ефективності шумпетерівської методології. Адже саме він знайшов і обґрунтував новаторів - когорту людей, яка є генератором науково-технічного прогресу, визначив важливий напрям політики держави і корпорацій - створення сприятливих умов для розгортання руху новаторів і стимулювання їхньої діяльності. Це важлива умова науково-технічного та соціально-економічного прогресу країни.
Важливою складовою еволюційної економічної теорії є вчення про інноваційний тип економічного розвитку. Як відомо, неокласична школа не займалася дослідженням проблем науково-технічного прогресу. Вона зосереджувала свою увагу на аналізі умов довгострокової рівноваги економічної системи, при цьому фактор техніки і технології вважався чимось заданим. Навіть кейнсіанство приділяло головну увагу проблемам макроекономічного регулювання, як правило, короткочасного періоду і належним чином не розглядало проблеми довгострокового економічного розвитку, серед яких техніка і технологія відіграють вирішальну роль. На цьому фоні у всій величі виділяється постать Й. Шумпетера, який своїм розумом осягнув особливості нової епохи, коли науково-технічний прогрес став головним джерелом економічного зростання. Тому він, на відміну від представників класичної і неокласичної шкіл економічної теорії, зробив науково-технічний і техніко-економічний прогрес обєктом свого дослідження і на цій основі відкрив і обґрунтував якісно новий тип економічного розвитку - інноваційний, породжений новою епохою, епохою перетворення науково-технічного прогресу на вирішальний фактор економічного зростання.
Запорукою успіху було те, що він відкинув методологію ортодоксії, за якою економічний розвиток трактувався метафізично як щось застигле, однорідне, стійке і незмінне. Як родоначальник еволюціонізму він бачив навколишній світ у процесі розвитку і змін, нестійкості тощо. Він виводив економічну рівновагу з науково-технічних, технологічних змін, що дало змогу розкрити неминучість порушення рівноваги, стабільності, тому що нові технології і створювані на їхній основі нові товари неминуче повязані з творчим руйнуванням, витісняють старі продукти виробництва, зумовлюють структурні зміни в економіці.
Інноваційна політика Шумпетера увібрала в себе напрацювання таких визначних економістів, як М. Туган-Барановський, М. Кондратьєв, які зробили значний внесок у пізнання характеру суспільно-економічного розвитку. М. Туган-Барановський показав, що циклічний характер розвитку економіки визначається закономірностями циклічного відтворення основного капіталу, що це не якісь зовнішні фактори, а внутрішні властивості економічної системи, яка потребує для свого розвитку нових техніки і технології. Ідеї М. Туган-Барановського набули подальшого розвитку в теорії довгих хвиль М. Кондратьєва, цикл яких охоплює більш як півстоліття і чинники яких містяться у технічних винаходах, їхньому широкому застосуванні.
Праці зазначених учених показали, що науково-технічний прогрес - це не щось зовнішнє у відношенні до економіки, а її внутрішній мотор, її локомотив. Заслуга Шумпетера полягає в тому, що він, спираючись на ці теорії, розкрив внутрішній механізм технологічних змін, створив цілісну теорію інноваційного типу розвитку. Саме Шумпетер запровадив у науковий оборот категорію інновація, розуміючи під цим не просто нововведення, а зміну технології виробництва, доводячи, що інновацією є не кожне нововведення, а лише таке, яке зумовлює вдосконалення технології, її перехід на новий, вищий ступінь розвитку.
Визначення інновації було дано Шумпетером у його праці Теорія економічного розвитку (1912 р.), де він називає її також нова комбінація, тобто більш високі якість та взаємозвязки впроваджених засобів виробництва. Надалі термін нова комбінація він замінив на інновацію, що визначило її тривале життя в економічній науці. За Шумпетером, виділяються пять типів інновацій:
- виробництво невідомого споживачам нового продукту з якісно новими властивостями;
- впровадження нового засобу виробництва, в основу якого не обовязково покладено нове наукове відкриття, а може бути застосований новий підхід до комерційного використання продукції;
- освоєння нового ринку збуту галуззю промисловості країни, незважаючи на те, чи існував цей ринок раніше чи ні;
- залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів незалежно від того, чи існували ці джерела раніше чи ні;
- введення нових організаційних та інституціональних форм, наприклад, створення монопольного стану чи послаблення монопольного становища іншого підприємства.
Якщо узагальнити цю класифікацію, то можна побачити, що в перших двох пунктах інновація виступає у формі продукту, а в решті - як процес. Це виявляється у практиці господарювання: інновація - продукт та інновація - процес, між якими існують тісна взаємозалежність та взаємодія.
Й. Шумпетер розрізняв поняття винахід, дослідження і розробки та інновація. На його думку, винахід - це ідеї, що є корисними для бізнесу, але не обовязково використовуються; дослідження і розробки - це науково-технічна діяльність, яка проводиться у виробництві і в державних чи громадських установах. І нарешті, інновація - це комерційне впровадження нової продукції чи нових засобів виробництва.
Створення Шумпетером теорії якісно нового інноваційного типу розвитку є визначним внеском в економічну теорію, що докорінно змінив традиційні уявлення про економічний розвиток, економічне зростання. Він став одним з вирішальних джерел подальшого поглибленого вивчення науково-технічного прогресу, навіть привернув увагу неокласичної теорії до цих проблем. її представники М. Абрамовиць, Є. Дені-сон, Д. Кендрік показали: саме науково-технічне вдосконалення виробництва зумовило те, що валовий національний продукт США зростає темпами, вищими від сумарних темпів збільшення обсягів використаних ресурсів праці і капіталу. Р. Солоу у своїй праці Технічні зміни та функція сукупного виробництва (1957 р.), яка у 1987 р. була відзначена Нобелівською премією, підрахував, що в США збільшення удвічі валової продукції на одну витрачену людино-годину за період 1909-1949 рр. досягнуто на 12,5% за рахунок зростання капіталоозброєності праці і на 87,5% - за рахунок технологічних змін. Усе це визначило, що в останні десятиліття XXст. сформувалась як особлива наука економічна теорія технологічних змін. Отже, ідеї Шумпетера дали змогу значно поглибити дослідження науково-технічного прогресу, виявити в його системі особливу роль технології і на цій основі значно збагатити вчення про закономірності соціально-економічного прогресу. Лауреат Нобелівської премії С. Кузнець вважав, що науково-технічна революція відкрила нову економічну епоху, для якої є характерними прискорення зростання виробництва на душу населення і продуктивності праці, швидкі структурні зрушення, перерозподіл діяльності від промисловості до сфери послуг, швидкий темп модернізації життя, посилення процесів міжнародної інтеграції національних економік тощо. Цей висновок дістав підтвердження у процесі статистичного аналізу економічного зростання 16 розвинутих країн за 120 років, який показав, що період 1951-1990 рр. істотно відрізняється за характером і пропорціями розвитку від періоду 1870-1950 рр. Можна тільки дивуватися, що Й. Шумпетер, завдяки прозорливості свого розуму, глибокій обізнаності в розвитку економіки і суспільства, зумів передбачити необхідність, роль і значення нового інноваційного типу, який фактично був породжений науково-технічною революцією, становленням нового інформаційного (постіндустріального) способу виробництва.
У працях Й. Шумпетера тісно поєднуються дослідження внутрішньої динаміки економічної системи (економічних систем) з глобальними світовими економічними і соціальними процесами. У відомих працях Соціологія імперіалізму, Капіталізм, соціалізм і демократія та ін. розкривається складний процес руху цивілізації від феодалізму до капіталізму, хоча Шумпетер не вважав, що це був болючий розлом, і акцентував увагу на розвитку демократії, раціоналізації та підвищенні ролі індивідууму. Капіталістична цивілізація не тільки народжує нові економічні цінності, а й глибоко змінює поведінку індивідуума, що зумовлює усунення мілітаристських тенденцій, які, на його думку, успадковані від феодалізму. Він переконаний, що розвиток капіталізму неминуче породжує пацифізм і веде до поступового зникнення ворожих атавістичних проявів.
Й. Шумпетер приділяв значну увагу соціалізму, написав працю Рух до соціалізму. Він не бачив нічого поганого у чистій логіці соціалізму, тому що фундаментальна логіка економічної поведінки - одна й та сама і в комерційному, і в соціалістичному суспільстві. Модель соціальної еволюції Шумпетера односпрямована: конкурентний капіталізм - трестівський капіталізм - соціалізм; вона побудована з урахуванням як дискретності, так і необоротності змін. Разом з тим Шумпетер бачив, що сучасна демократія є продуктом капіталістичного процесу, проте, як це не дивно, недооцінював прагнення людей брати активну участь у політичному житті і при капіталізмі, і при соціалізмі, що суперечило його ж теорії еволюційного розвитку. Очевидно, що замість класового підходу, досить поширеного у його час, замість протиборства, ідеологічного протистояння, які визначили суспільне життя, стан і розвиток економічної науки, Шумпетер знаходить з позиції еволюційного підходу спільне в логіці економічної поведінки людей за різних систем, що, безперечно, є визначальним у їхньому розвитку. І знову треба віддати належне глибині мислення Шумпетера, який в умовах першої половини XXст., сповненої двома страшними світовими війнами і безліччю інших, був упевнений в усуненні мілітаризму, воєн, у посиленні пацифізму, тобто миру і мирного розвитку.
Аналіз творчого спадку Й. Шумпетера яскраво свідчить, що, всупереч ортодоксії та її догмам, він здійснив науковий подвиг, заклавши основи еволюційної економічної теорії, яка має універсальний характер і може застосовуватися не лише для аналізу проблем довгострокового розвитку, але й для розвязання завдань короткострокового типу як на мікро-, так і на макрорівні 19 . Разом з тим становлення еволюційної парадигми економічної теорії ставить перед усіма школами і напрямами сучасної економічної теорії завдання - спираючись на теоретико-методологічні засади, розроблені та обґрунтовані Шумпетером, наповнити її глибоким змістом шляхом широкого міжнародного співробітництва.
інноваційна еволюційна економічна шумпетер
Література
1. Шумпетер Й. Теория экономического развития. М., Прогресс, 1982.
2. Винарчик П. Спасение идей: Й. Шумпетер и ключевые проблемы противоборствующих экономических теорий. Вопросы экономики №11, 2003.
3. Маевский В. О взаимоотношении экономической теории и ортодоксии. Вопросы экономики №11, 2003.
4. Сухарев О. Эволюционная макроэкономика в шумпетеровском измерении. Вопросы экономики № 11, 2003.