Загальна характеристика суджень 2
СОДЕРЖАНИЕ: СУДЖЕННЯ Загальна характеристика суджень Пізнаючи предмети і явища навколишнього світу, виділяючи в них певні ознаки, ми висловлюємо судження. Наприклад: Право є надбудова; Злочин є діяння суспільне небезпечне; Крадіжка здійснюється тільки навмисне і т. д.СУДЖЕННЯ
Загальна характеристика суджень
Пізнаючи предмети і явища навколишнього світу, виділяючи в них певні ознаки, ми висловлюємо судження. Наприклад: Право є надбудова; Злочин є діяння суспільне небезпечне; Крадіжка здійснюється тільки навмисне і т. д.
Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища обєктивної дійсності.
Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, звязків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні звязки й відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах.
Таким чином, судження — це не просто звязок понять чи уявлень, за котрими немає ніякої реальності, як твердить ідеалістична логіка, а відображення дійсно існуючих суттєвих звязків і відношень між предметами.
Судження може бути або істинним, або хибним.
Істинним називається таке судження, котре правильно відображає дійсність, відповідає тому, що є насправді.
Хибним є судження, яке неправильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.
Так, судження: Народ — творець історії; Суд — орган правосуддя; Вирок суду має бути законним і обґрунтованим — є істинними, вони відповідають дійсності, правильно відображають її. А таке судження, як Харків більший від Києва, Мистецтво не відображає дійсності, Крадіжка не є злочин — хибні, оскільки те, що висловлюється у кожному з них не відповідає дійсності.
Питання про те, яким є кожне конкретне судження — істинним чи хибним, розвязується практикою.
Структура судження
Судження складається із судження, предиката і звязки.
Субєкт — це те, про що йдеться у судженні. Субєкт — не сам предмет дійсності, а поняття про нього. Субєкт позначається літерою S (перша літера латинського слова subjectum).
Предикат — це те, що мовиться у судженні про предмет думки. Предикат є поняттям про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений субєктом. Позначається предикат літерою Р (від латинського слова рraedicatum).
Субєкт і предикат судження називаються термінами судження.
Звязка в судженні є відображенням звязку, існуючого між предметом думки і певною властивістю; звязка установлює, належить чи не належить предметові судження властивість, мислима в предикаті. Звязка виражається такими словами, як є, не є тощо.
Наприклад, у судженні Правові відносини є вольові відносини субєктом є поняття правові відносини, предикатом — поняття вольові відносини, звязка виражена словом є.
Судження як форма мислення є єдине ціле. Кожна з частин судження (субєкт, предикат і звязка) окремо не може скласти судження. Одну частину судження не можна відривати від другої та абсолютизувати. Субєкт у судженні не може бути субєктом без предиката, а предикат — без субєкта. Обидва вони немислимі без звязки між ними, унаслідок якої вони і стають субєктом і предикатом судження. Судження без субєкта, або без звязки, або без предиката бути не може. Якщо є предикат, то має бути і субєкт; якщо є субєкт, то має бути й предикат. Якщо у судженні говориться щось, то має бути названий і той предмет думки, котрому належить чи не належить це щось. Якщо в судженні наявний субєкт, то необхідно виявити і його предикат, тобто те, що стверджується чи заперечується про предмет, виражений субєктом.
Так, судження, виражене безособовими реченнями, як, наприклад, Вечоріє, Світає, Сутеніє, Дощить і т. д мають субєкт і предикат. Речення Вечоріє виражає судження Вечір (субєкт) надходить (предикат). Речення Дощить має судження Дощ (субєкт) іде (предикат).
Такі судження, виражені називними реченнями, в яких дається відповідь на будь-яке запитання, наприклад, Кафедра (при відповіді на запитання Що це?), Зима (на запитання Що тепер?) тощо, мають не тільки предикат, а й субєкт, хоч останній словесно й не виражений. Так, у реченні Кафедра, що є відповіддю на запитання Що це?, субєкт — поняття це, а предикат — кафедра (Це — кафедра), а у судженні Зима, що є відповіддю на запитання Що тепер?, субєктом є поняття тепер, а предикатом зима (Тепер зима).
Субєкт і предикат судження містять знання не однакового характеру. Субєкт виражає знання про предмет думки, а предикат — про ознаку, відношення, властивість, що належить або не належить предмету. Субєкт містить знання відоме, а предикат — нове, раніше не відоме знання. Предикат є характеристикою предмета думки, через нього ми зясовуємо те, що властиве (або не властиве) даному предмету. Предикат завжди несе нове знання про вже відомий предмет. Тому кожне нове судження про якийсь предмет розкриває нам ще невідому, нову його сторону. І чим більше суджень ми висловлюємо про предмет, тим повніше охоплюємо цей предмет.
Судження може складатися з одного субєкта і одного предиката або з кількох субєктів і предикатів.
За складом субєкта й предиката судження поділяються на прості та складні.
Простим судженням називається судження, яке складається з одного субєкта і одного предиката.
Складним судженням називається таке судження, в якому наявні кілька предикатів чи субєктів. Складні судження складаються з кількох простих суджень.
Судження — це думка, в якій стверджується наяв-ність або відсутність властивостей у предметів, відношень між предметами, звязків між ситуаціями. Будь-яке судження може бути оцінене як істинне або хибне. Якщо в ньому говориться про те положення справ, яке має місце в дійсності, то таке судження буде істинним, у противному разі воно є хибним. Напри-клад, судження «Самосуд є суспільно небезпечним діянням, що тягне за собою покарання конкретних учасників залежно від характеру вчинених ними проти-правних дій» — істинне, тому що воно відповідає дійс-ності, а судження «Крадіжка не є злочином» — хибне, оскільки воно суперечить реальному стану справ.
Оскільки судження» - одна з форм абстрактного мислення, то його матеріальною реалізацією є мова. Граматичною формою вираження судження є речення. Будь-яке судження виражається в реченні, проте не будь-яке речення виражає судження. Лише двоскладне розповідне речення виражає судження, воно містить повідомлення про щось.
агальна характеристика судження
Судження - форма мислення, в якій засобами ствердження чи заперечення розкриваються звязки предметів з їх ознаками або відношення між предметами.
Так, у судженні Ця троянда червона розкривається належність відповідної ознаки троянді, а в судженні Ця троянда не червона, навпаки, заперечується наявність у неї названої ознаки. В судженні Ссавці належать до хребетних множина ссавців включається до ширшої множини - хребетних, а в судженні Комахи не належать до ссавців обсяг першого поняття виключається з обсягу другого. В усіх цих випадках судження можна розглядати і як форму мислення, яка відображає відношення між обсягами понять - сумісні вони чи несумісні, а якщо сумісні, то в якій формі сумісності перебувають - у відношенні тотожності, пе-рехресності чи підпорядкування. У першому випадку троянду включають до множини червоних, а в другому, навпаки, виключають із цієї множини.
Відображаючи належність чи неналежність певної ознаки предметові думки (належність чи неналежність однієї множини предметів до іншої), судження тим самим співвідноситься з відповідною обєктивною реальністю, а тому воно неодмінно є або істинним, або хибним1. В істинному судженні думка про предмет і думка про його ознаку повязані відповідно до того, як цей предмет і його ознака повязані в дійсності. В хибному судженні, навпаки, те, що перебуває у звязку, розєднується, а те, що в дійсності є розєднаним, поєднується. Так, у судженні Сталін - великий гуманіст поєднується непоєднуване, оскільки Сталін причетний до знищення мільйонів людей. А заперечне судження, в якому субєкт і предикат проголошуються несумісними поняттями Українці не нація, теж не відповідає дійсності.
Формальна логіка абстрагується від діалектики абсолютного і відносного в істині. Вона виходить з абсолютного протиставлення істинних і хибних суджень, розглядаючи кожне з них або як істинне і тільки істинне, або як хибне і тільки хибне (тризначна логіка, крім істини і хиби, припускає і третю можливість - невідомо).
Істинність і хибність судження називають їх логічними значеннями. Кожне судження має логічне (іс-тиннісне) значення, тобто неодмінно є або істинним, або хибним. Перевіркою істинності змісту суджень займаються науки, до предметної сфери яких належать предмети того чи іншого судження. Так, істинність чи хибність судження Сума кутів трикутника дорівнює ста вісімдесяти градусам належить до компетенції геометрії, а істиннісне значення судження Б. Хмельницький - видатний політичний діяч українського народу - до компетенції історичної науки.
Структура судження
Кожне судження має певну структуру (будову, звязок його елементів), яка залежить від того, що воно відображає - властивості чи відношення між предметами.
Судження, в яких констатується наявність чи відсутність властивості в того чи іншого предмета, називаються судженнями про належність, або атрибутив-ними. Наприклад: Ссавці - хребетні; Три - просте число.
Судження, в яких стверджується чи заперечується наявність відношення між двома і більше предметами, називають судженнями про відношення, або релятивними. Наприклад: Сім менше девяти; Рівне знаходиться західніше від Києва.
Просте атрибутивне судження містить субєкт, предикат і звязку.
Субєкт судження - поняття про предмет думки.
Предикат судження - поняття про ту властивість предмета думки, наявність якої у ньому стверджується чи заперечується.
Субєкт судження позначається буквою S, предикат судження - Р. Субєкт і предикат називаються термінами судження. Звязка в судженні є відображенням звязку, який існує між предметом думки і відповідною властивістю. Вона вказує на належність чи неналежність предметові думки тієї властивості, яка мислиться в предикаті. Звязка виражається словами є, належить, не є, не належить тощо.
Слова, якими позначається звязка, часто випускаються. Так, у судженні Прикметник є самостійною частиною мови звязка має місце і виражена словом є, а в судженні Люди - примати слово є, яке виражає звязку судження, пропущено.
Треба чітко розмежовувати поняття предмет судження і субєкт судження. Предмет судження - Це реальний предмет, про який ідеться в судженні, а субєкт судження - поняття про реальний предмет, який виступає предметом судження.
Терміни судження є логічними змінними, а звязка o- логічною постійною. Вдаючися до символічних позначень елементів атрибутивного судження, його можна записати у вигляді такої формули: S є (не є) Р.
Релятивні судження (судження з відношеннями) відображають найрізноманітніші відношення між предметами. Вони також мають субєктно-предикатну форму і описуються з допомогою формул: xRy; R (х, У) Я (х, у, г) тощо. Судження з відношенням, що має структуру aRb, складається із субєктів а і Ь, які є ло-ічними змінними, і предиката R, який виражає відділення між предметами думки і є логічною постій-ою. Отже, властивості й відношення, які відобража-ься в поняттях, виступають як предикати. Властивості окремих предметів (або множин), відображені в судженні, називаються одномісними предикатами. Оскільки відношення мають місце між двома і більше предметами (або множинами, які складаються з будь-якого числа предметів), то їх називають багатомісними предикатами (двомісний - R (а, Ь), тримісний - R (а, Ъ, с)). Порядок понять-субєктів у релятивному судженні впливає на їх (суджень) істинність. Так, судження Львів знаходиться західніше від Києва є істинним, а судження Київ знаходиться західніше від Львова - хибним.
Пропозиційна функція
Деякі твердження не належать ні до істинних, ні до хибних, а тому їх не можна вважати судженнями. Наприклад: х у; х - геометрична фігура; х знаходиться південніше від у. Ці та подібні вирази перетворюються на судження тільки тоді, коли на місце змінних (х, у) підставляють імена обєктів відповідної предметної сфери. Підставлена замість логічної змінної така логічна постійна перетворює вираз із не-визначеним логічним значенням на істинне чи хибне судження. Якщо в першому прикладі (х у) іксу надати значення 8, а ігреку - 9, одержимо істинне судження 8 9.
Пропозиційна функція - твердження, в якому йдеться про певну властивість предмета чи відношення між предметами за невизначеності самого предмета (предметів).
Судження і речення
Судження, як і будь-яка інша форма мислення, ідеальне за своєю природою, а тому існує лише в матеріальній оболонці речення. Граматичною формою судження є двоскладне розповідне речення. Питальні й спонукальні речення, як правило, не виражають судження. Про це свідчить хоча б те, що думку, виражену питальним чи спонукальним реченням, не можна чітко охарактеризувати як істинну чи хибну.
Хоча судження перебуває в органічному звязку з реченням (судження поза реченням не існує), не можна абсолютизувати цей звязок, а тим більше ототожнювати судженняз реченням. Судження - явище ідеальне, а речення - матеріальне. Судження - категорія логіки, а речення - граматики. Судження має загальнолюдський характер, а речення містить бодай деякі моменти національної специфіки. І, нарешті, структурна відмінність. Якщо просте судження містить три елементи - субєкт, предикат і звязку, то речення може складатися з невизначеної кількості членів. Якщо виходити з того, що мова обслуговує мислення і лише його, то така структура речення здається нічим не виправданою. Проте мова виконує й інші функції, зокрема виражає ставлення людини до навколишнього світу і свого буття. Щоб збагнути органічний звязок реченняіз судженням, необхідно взяти до уваги такі дві обставини: по-перше, речення (розповідне двоскладне) складається з групи граматичного підмета і групи граматичного присудка; по-друге, простий дієслівний присудок завжди можна перетворити на іменний складений, і при цьому зявиться звязка є. Перебудувавши речення в такий спосіб, ми одержимо тричленну структуру - групу логічного підмета, групу логічного присудка і звязку, яка виокремиться у відносно самостійну структурну одиницю. Така перебудова речення наблизить його будову до будови судження. Яка з названих груп (група граматичного підмета чи група граматичного присудка) виражає субєкт судження (логічний підмет), а яка - предикат (логічний присудок), можна визначити лише за контекстом або за логічним наголосом в акті мовлення. Предикат судження (логічний присудок) завжди виражається наголошеною групою слів - або групою граматичного підмета, або групою граматичного присудка. Це пояснюється тим, що в процесі пізнання головним питанням, як правило, є те, якою властивістю наділити предмет думки, що йому присудити (звідси - присудок). Це особливо переконливо виявляється в полеміці, коли опоненти, говорячи про одне і те саме (тому група слів, яка позначає предмет думки, і не наголошується), але наділяючи його різними властивостями, підвищують голос саме на тій групі слів, яка характеризує предмет думки, тобто виражає предикат судження.
Про відмінність судження і речення свідчить і те, Що не кожне речення може бути засобом вираження думки у формі судження. Йдеться про речення, які складаються лише з групи підмета чи групи присудка, а також спонукальні і питальні речення. Правда, не будучи безпосередньою формою вираження суджень, питальні речення відіграють важливу роль у процесі пізнання.
Роль запитання в пізнанні
Процес пізнання породжується необхідністю задоволення потреб людини, суспільною практикою. В теоретичному плані ця необхідність знаходить своє вираження у формі запитань, які постійно виникають у всіх сферах людської життєдіяльності. Вміння правильно формулювати запитання має велике пізнавальне значення.
Феномени запитання і проблеми перебувають у тісному взаємозвязку, проте ототожнювати їх не можна. Відомо, що проблема виявляється у формі запитання чи цілої системи запитань, розвязання яких становить собою істотний практичний або теоретичний інтерес. Проблема формулюється на підставі певної інформації про якийсь предмет, усвідомленні неповноти її та необхідності оволодіти засобами подолання цієї неповноти. А запитання можуть стосуватися й неістотних аспектів дійсності.
Граматичною формою вираження запитань є питальні речення. Вміння формулювати запитання залежить від знання як логіки, так і тієї сфери реальності, яка відображається в запитанні. Таке вміння передбачає ще й знання мови.
Запитання поділяють на певні види залежно від обраної основи (принципу) поділу. Так, за специфікою структури запитання поділяють на запитання-уточнення і запитання-доповнення. Прикладом запитання-уточнення може бути Правда, що деякі громадяни України виступають проти її суверенітету?. *А прикладом запитання-доповнення - Хто вперше сформулював закон достатньої підстави?. Останнє запитання називають ще займенниковим.
Іноді запитання поділяють за специфікою шляхів і методів їх розвязання: інформаційні, задачі, проблеми.
Формулюючи запитання, необхідно дотримуватися таких правил:
1. Запитання має бути осмисленим, коректним. Для перевірки коректності запитання треба пересвідчитися в істинності його передумов. Так, запитання Яка віддаль від Житомира до Києва? коректне, оскільки твердження про існування Житомира, Києва і віддалі між ними істинне. А запитання Скільки кілограмів має віддаль між Житомиром і Києвом? некоректне, оскільки віддаль не вимірюється кілограмами.
2. Запитання треба формулювати якомога коротше. Складні, нечітко сформульовані запитання утруднюють їх розуміння і пошуки відповіді на них.
3. Складні запитання доцільно розбивати на прості. Так, запитання: Чи побували люди на Місяці і Марсі? доцільно розбити на два прості: Чи побували люди на Місяці? (відповідь - Так); Чи побували люди на Марсі? (відповідь - Ні).
4. У розділових судженнях треба називати всі можливі альтернативи. Так, у запитанні Яке це речення, розповідне чи питальне? не названо чи спонукальне, що може негативно вплинути на характер відповіді на це запитання.
Правильно сформульоване запитання є необхідною умовою ефективних пошуків відповіді.
Значення суджень як форми мислення
Мислити - це передусім виражати (письмово, усно, про себе) судження, тобто щось стверджувати чи заперечувати, зіставляти поняття (субєкт і предикат) за обсягом як сумісні (у стверджувальних судженнях) чи несумісні (в заперечних). А зіставляючи поняття, опосередковано судять про відповідні предмети обєктивного світу, їх властивості, звязки, відношення і саме існування. Завдяки судженням предмети і явища осягаються у найрізноманітніших їх проявах. Так, багатоманітні характеристики людини передаються з допомогою суджень: Людина здатна виробляти знаряддя праці; Людина - жива істота; Людина має свідомість; Людина має моральні орієнтири тощо.
Судження перебуває в органічному взаємозвязку з поняттям (та іншими формами мислення) і разом з тим якісно відрізняється від нього. По-перше, судження складається щонайменше з трьох елементів (субєкта, предиката і звязки, кожен з яких відіграє відповідну пізнавальну роль), а поняття становить собою найелементарнішу одиницю мислення (з точки зору її будови!).
Якщо поняття є швидше формою думки (мислі), опорним пунктом пізнання, його підсумком, коморою знань, то судження є формою руху знань, їх розвитку, формою мислення. У формі судження особливо переконливо виявляється активний і діалектичний характер мислення, зокрема, своєю структурою судження відображає факт обєктивної роздвоєності речей.
Окремими ізольованими поняттями мислити не можна. Це одна з обставин, беручи до уваги яку, деякі логіки вважають, ніби найелементарнішою формою мислення (а не мислі, думки) є судження. В понятті пізнання ніби підсумовується, завершується1, а завдяки судженню воно розвивається.
Поняття є ущільненою, прихованою формою думки, а судження - це відкрита, розгорнута, явновиражена думка. Завдяки судженням поняття виникають, формуються, розвиваються, а сформовані - розкриваються, зясовуються їх зміст і обсяг.
Судження доповнюють понятійне знання, оскільки в них відображаються не тільки загальні та істотні властивості, а й неістотні: на практиці доводиться зважати на будь-які властивості речей.
Ізольовані від судження поняття не виявляють основної логічної характеристики думок - істинності чи хибності, а судження, як відомо, неодмінно є або істинними, або хибними.
Так само, як судження немислиме без його складових - понять, різні види умовиводів немислимі без суджень, які виступають їх (умовиводів) складовими елементами. У цьому знову-таки виявляється роль судження як форми мислення.
Перевіркою істинності суджень займається та наука, предметна сфера якої відображена в судженні. Для логіки важливо чітко визначити структуру судження, оскільки це є необхідною умовою розвязання суто логічних (формально-логічних) задач.
Формальна логіка абстрагується від проблеми виникнення і розвитку суджень, їх сутнісної субординації тощо. її цікавить виключно формальний зміст суджень (як й інших форм мислення).
У формі суджень розкриваються зміст і обсяг понять, зясовується значення відповідних термінів.