Закони та підзаконні нормативно-правові акти

СОДЕРЖАНИЕ: Поняття і специфічні ознаки закону та його співвідношення з законодавчим актом. Підстави, види і класифікація підзаконних нормативно-правових актів, їх юридичні властивості та переваги перед іншими джерелами права, роль у системі правового регулювання.

ТЕМА

Вступ

Право і держава нерозривно взаємопов’язані і кожна країна будує свою правову систему, беручи до уваги свої індивідуальні особливості історичного розвитку. Сучасні правові системи різних держав відрізняються одна від одної, і мають свої характерні риси.

Само визначення „правова система” безумовно вказує на наявність в правовій державі розгалуженого систематизованого законодавчого закріплення, яке являється першоосновою у формуванні правової соціальної держави і суспільства. Таким закріпленням є нормативно-правові акти, які приймаються відповідними державними органами і регулюють всі сфери суспільного життя суспільства. Саме тому я вважаю за необхідне дослідити саму цю тему, адже вивчення самого поняття, сутності нормативно-правових актів як ніщо інше необхідне для розуміння самого поняття держави і права, воно дає широке уявлення щодо прав і обов’язків кожного громадянина і держави в цілому. Метою цієї роботи є вивчення особливостей нормативно-правових актів сучасності, закономірності їх становлення і розвитку. Так як нормативно-правові акти відображають соціально-економічний розвиток і рівень культури народу, то їх вивчення дозволяє відновити поняття про суспільні відносини, зрозуміти механізм суспільства, маючи на увазі права і обов’язки.

Актуальність цієї теми, ще й в тому, що Україна, як країна однієї правової системи, переходить в іншу правову систему. Зараз здійснюється реформа права в Україні, і вивчення особливостей нормативно-правових актів дуже важливо на цей момент, так як це допоможе проаналізувати українське законодавство, дозволить використати позитивні моменти і уникнути негативних наслідків.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування місця та ролі законів та підзаконних нормативно-правових актів в системі нормативно-правових актів незалежної України в контексті положень чинної Конституції України, тенденцій розвитку законотворчості в європейських, зокрема постсоціалістичних, країнах та формування правової держави.

Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідних задач, основними з яких є:

· дослідити зміну уявлень про закон і підзаконні нормативно-правові акти та їхню роль у правовій системі в умовах розподілу влади та дії принципу верховенства права;

· уточнити у зв’язку з цим визначення загального поняття закону, розкрити його співвідношення із суміжними поняттями – “законодавство” і “законодавчий акт”;

· з’ясувати зміст принципу верховенства закону в умовах дії принципу верховенства права;

· спираючись на досягнення загальнотеоретичної правової думки та положення Конституції України , уточнити предмет закону та підзаконних нормативно-правових актів і визначити їх межі;

· окреслити напрями вдосконалення законотворчої діяльності та підвищення якості законів;

· проаналізувати існуючі в літературі критерії класифікації законів та визначити шляхи подальшого можливого розширення видів законів у правовій системі України.

Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу місця й ролі закону та підзаконних нормативно-правових актів в системі нормативно-правових актів України. Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони та категорії діалектики. Системний метод застосовувався, зокрема, при аналізі понять “закон”, “законодавство”, “законодавчий акт”,”підзаконний нормативно-правовий акт” і полягав у залученні категоріального апарату теорії систем. Герменевтичний метод використовувався для з’ясування смислу нормативно-правових актів, історико-правовий – при зверненні до генезису предмету дослідження. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались питання, пов’язані з видами законів та їх місцем у правовій системі, в конституціях зарубіжних держав, а також проблеми делегування законодавчих повноважень у сучасних демократичних країнах. На підставі методу прогнозування формулювалися пропозиції щодо вдосконалення законодавчої діяльності в Україні. В даній роботі я прагнув вести дослідження, спираючись на принцип верховенства права, що втілюється, насамперед, у принципі верховенства Конституції, закріпленому нею пріоритеті невід’ємних та невідчужуваних прав і свобод людини, а також верховенства правового закону в системі нормативно-правових актів, через розгляд проблемних питань у світлі сучасного політико-правового мислення з метою сприяння побудові правової системи України на демократичних засадах.

1. Закон та його види

1.1 Поняття Закону та його співвідношення з Законодавчим актом

Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

Вже виходячи з самого визначення ми можемо побачити, що закон є найважливішою складовою нормативно-правової системи держави. Закон маю найвищу юридичну силу, є загальнообовязковим і поширюється на всю територію держави. Більш ширше значення Закону розкриваються в його юридичних властивостях.Так:

· він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);

· закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема, як передбачено ст. 18 Конституційного договору: “Виключно законами визначаються: 1) регулювання питань про права та свободи людини і громадянина, громадянство” і т. д. (всього 12 пунктів);

· він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим субєктом, який його встановлював;

· для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

Якщо взяти за основу характеристику закону як правового документа вищої юридичної чинності, то в загальному вигляді це буде означати означає таке:

· закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

· усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не суперечать їм. [14,78]

Щодо поняття “законодавчих актів”, то цим поняттям поряд із законами охоплюються нормативні акти, прийняті в порядку делегованої законотворчості, тобто на основі спеціального уповноваження Конституцією та законами України чітко визначених державних органів видавати нормативні акти, які мають спільні з законом ознаки за предметом регулювання, порядком внесення змін та юридичною силою (Декрети Кабінету Міністрів України видані відповідно до статті 971 Конституції України 1978 року) або ж за предметом регулювання та особливостями порядку наступного законодавчого урегулювання (Укази Президента України, видані на підставі пункту 4 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України 1996 року);

1.2 Ознаки Закону

Як один з видів нормативно-правового акту закон має ряд специфічних ознак. А саме:

1. Закон – це акт точно визначених, вищих за статусом субєктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обовязки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.

З метою ефективного використання виникаючої безлічі законів, що виникають, необхідно однозначне розуміння їх видів, загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів: 1. Конституційний, коли в конституціях закріплюється перелік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Конституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН — розділ VII «Законодавство федерації», у Конституції Російської Федерації -- низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), У Конституції України — частини статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XV та ін.).

Видання спеціального закону про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик, зазначенням способів забезпечення з метою правильного співвідношення між собою.

В Україні підготовлено проекти законів «Про нормативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяльність», які регулюватимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготовки, експертизи, узгодження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів. [7,56]

За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:

· конституції

· конституційні закони

· звичайні (поточні) закони

· забезпечуючі (оперативні) закони

1. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.

Вони бувають двох видів:

· кодифіковані — становлять єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула Конституції 1946 p.;

· некодифіковані — складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права — основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. У Канаді — це конституційні акти 1867-1987 pp.: Конституційний акт 1982 p.; Хартія про права і Білль про права, ухвалені у ряді провінцій; Акт про Верховний суд, Антидискри-мінаційний акт та ін. Основний конституційний документ Канади говорить: «Ми хочемо мати конституцію, у принципі схожу на конституцію Великої Британії». А у Великої Британії немає єдиної писаної конституції, а є група конституційних законів (статутів) —Акт про парламент 1911 р., Акт про міністрів Корони 1937 р., Акт про місцеве врядування 1972 р. та ін,, які діють разом із судовими прецедентами і конституційними звичаями, іменованими конституційними угодами. Тому англійську конституцію називають конституцією змішаного типу. [13,57]2. Конституційні закони:

· закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т. ін.);

· закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції (див., наприклад, розділ XIII Конституції України).

Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції,

На жаль, у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших. [13,58]

У Конституції Росії чітко визначений блок федеральних конституційних законів. До них віднесені закони, що регламентують надзвичайний стан (ст. 56), зміну статусу субєкта Федерації (ст. 66), опис і порядок використання Державного прапора, герба і гімну Росії (ст. 70), референдум (ст. 87), введення на території Російської Федерації або в окремих її місцевостях надзвичайного стану (ст. 88), порядок діяльності уряду Російської Федерації (ст. 114), встановлення судової системи Росії (ст. 118) та ін. (усього 15).

Конституційний закон відрізняється від інших законів такими ознаками:

а) юридичною чинністю;

б) предметом регулювання — особлива сфера;

в) порядком ухвалення — особлива процедура.

Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікованою більшістю голосів (в Україні — 2/3, у Росії — 3/4) [9,37]

3. Звичайні закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

а) загальні закони — закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх.

Загальні закони можуть бути:

· кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.);

· поточні (наприклад, Закон про вибори);

б) спеціальні закони — закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).

4. Забезпечуючі (оперативні) закони -- нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик.

Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

Інший критерій розподілу Законів – за їх строком дії. Так, за цим критерієм вони бувають:

1) постійні — закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові — закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2001 рік»);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) — ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.

Також, закони відрізняються за субєктами законотворчості, а саме:

· ухвалені громадянським суспільством (народом) у результаті референдуму;

· ухвалені законодавчим органом держави. Види законів за межами дії:

· закони України;

· закони Автономної Республіки Крим. Види законів за структурною формою:

· кодифіковані;

· некодифіковані.

До останніх примикають Зібрання законодавства, Зводи законів, які є актами такого виду систематизації законодавства, як консолідація.

За галузевою ознакою закони поділяються на:

· конституційно-правові;

· цивільно-правові;

· адміністративно-правові тощо.

Є ще й міжгалузеві (комплексні) — про охорону здоровя, освіту та ін.

Види законів за сферами суспільного життя:

· закони р галузі регулювання економіки;

· закони в галузі регулювання політики;

· закони в галузі регулювання соціальної сфери;

· закони в галузі регулювання військової сфери та ін. (див. Закон України «Про закони і законодавчу діяльність» — після його ухвалення).

Серед основних напрямків розвитку законодавства України можна виділити такі:

· розроблення нових законів, необхідність яких випливає з Конституції України;

· приведення поточних законів у відповідність до Основного Закону;

· адаптація поточних законів до норм європейського і міжнародного права.

Органічний Закон. Особливим видом Закону є Органічний закон. Органічним називається закон, який приймається за прямим приписом конституції, в порядку, який відрізняється від порядку прийняття як конституційних, так і звичайних законів, і займає в юридичній ієрархії місце поміж ними.

За загальним правилом, органічні закони містять норми, що відносяться до важливих конституційних інститутів (виборче право, конституційний контроль, громадянство тощо).

Виділення органічних законів у особливий вид законодавчих актів уперше було визнане у Франції (1958), а згодом — практично у всіх колишніх французьких колоніях. Останнім часом до цієї групи держав додалися Іспанія, Португалія, Румунія, Молдова, Угорщина тощо.

Конституція сусідньої Росії теж увела з 1993 року категорію органічні закони, до яких належать 15 найважливіших законів з ключових питань конституції (уряд, судова система, надзвичайний стан, символи держави тощо). Тому говорити, що виокремлення органічного закону як джерела конституційного права для пострадянських держав Східної Європи є нехарактерним, немає підстав.

Однак в Україні пішли традиційним шляхом, внаслідок чого втрачається струнка ієрархія законів, характерна для багатьох європейських держав: Конституція (основний закон)- конституційний закон, органічний закон, звичайний закон.

Висновок

Отже в даному розділі ми зясували поняття Закону, його ознаки та види, роль в системі держави і права. Так, Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Значення закону в системі права також випливає з його ознак, серед яких те, що це акт точно визначених, вищих за статусом субєктів влади в державі, він може бути лише нормативним за змістом має бути складений в письмовій формі, має вищу юридичну чинність тощо. Ми зясували, що Закон розподіляється на види, які в свою чергу вирізняються за безліччю критеріїв, серед яких поділ За значенням і місцем у системі законодавства, сферами суспільного життя, строком дії тощо.

Ми розглянули перший з видів нормативно–правових актів, і можемо переходити до наступного – підзаконного нормативно-правового акту

2. Підзаконні нормативно-правові акти

2.1 Поняття, підстави і класифікація підзаконних нормативно-правових актів

Нижчої після Законів юридичної сили набувають підзаконні нормативно-правові акти. До них відносяться нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

До видів підзаконних нормативно-правових актів в Україні відносяться Укази Президента України; постанови Президії Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, розпорядження і накази міністерств, державних комітетів і відомств України; розпорядження глав обласних та районних державних адміністрацій; рішення виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій тощо. [2,60]

Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обовязковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів.

Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного ( в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи утворюють складну ієрархічну систему.

Їх можна класифікувати за такими критеріями:

1. за суб”єктами видання – нормативні акти глави держави, уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;

2. за компетенцією правотворчого органу і сферою дії акта – загальні, відомчі, локальні;

3. за зовнішньою формою акта – укази, постанови, розпорядження, рішення, статути, та ін.;

4. за часом дії – постійні і тимчасові;

5. за характером правотворчої компетенції і прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень;

6. за порядком прийняття – видані особисто і прийняті колегіально.

Залежно від характеру норм, що приймаються (первинних чи повторних), підзаконні нормативні акти центральних державних органів можна поділити на дві категорії (групи):

1.Такі, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання.

2. Такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання (відомчі акти).

До першої групи як правило відносяться укази і розпорядження Президента України, акти (постанови) Верховної Ради України нормативного характеру. Як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону.

Що стосується похідних норм, то до них можна віднесвти акти (постанови та розпорядження) Кабінету Міністрів України, видані в межах його компетенції. Ці постанови є самостійними загальними актами управління, поширюються на всю територію країни і, відповідно до закону (за галузями, групами галузей тощо), можуть поширюватися на все населення.

2.2Види підзаконних нормативно-правових актів

Підзаконним нормативно-правовим актом визнається акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм. Як і Закони, підзаконні нормативно-правові акти поділяються на певні види, які різняться за своїм призначенням, формою тощо. Серед основних видів виділяють Відомчі акти, Підзаконні нормативні акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, акти комерційних організацій тощо.

Відомчий акт — підзаконний нормативний акт (указ, інструкція, нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання. [1,68]

Відомчі акти (акти конкретних міністерств, комітетів, фондів та ін.) мають внутрішнє, внутрішньовідомче юридичне значення:

1. видаються з питань, віднесених виключно до їх відання;

2. поширюються на осіб, які входять до сфери їхнього відання, тобто знаходяться в системі управлінської, службової та дисциплінарної підлеглості лише даних відомств. Наприклад, наказ МВС України від 6 червня 1997 р. № 600 «Про встановлення заохочувального знака відзнаки МВС України «Хрест Слави» поширюється лише на працівників системи МВС.

Водночас акти деяких відомств (Міністерства фінансів, Фонду Держкоммайна, у певних межах — відомств, що відають транспортом, охороною громадського порядку) в силу їх статусу і делегованих їм прав можуть набувати загального, міжвідомчого значення.

Відомчі нормативні акти вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації (внесення до Державного реєстру), яка здійснюється Міністерством юстиції України, якщо в них не передбачений пізнішій строк, але не раніше їх офіційного дня обнародування.

До державної реєстрації не рекомендуються акти нормативно-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності тощо).

Відомчі акти видаються у випадках, коли в межах сфери відання міністерства, комітету, відомства:

· нечітко, лише у загальних рисах, визначені права і обовязки субєктів;

· є прогалини у певних аспектах взаємовідносин субєктів;

· прямо доручено законом (указом, постановою, розпорядженням) видати акт для конкретизації норми закону.

Відомчі акти призначаються щодо:

· встановлення права одного субєкта і відповідно до обовязку іншого;

· розяснення, конкретизація змісту (значення) прав або обовязків, викладених у законі в загальних рисах;

· розширення (звуження) змісту права одного субєкта і звуження (розширення) права іншого;

· введення нових або доповнення старих вимог для здійснення субєктом свого права;

· розяснення, конкретизація змісту (значення) контрольної функції органу управління, який знаходиться в сфері відання міністерства, комітету, відомства.

Відомчі акти мають певні позитивні риси: мобільність, охоплення всіх сторін суспільних відносин, безпосередність спілкування керівника і підлеглого, швидкість інформованості адресатів виконання і оперативність організації виконання та ін.

Захоплення створенням відомчих актів є показником двох негативних явищ:

• надмірного нормативного регулювання суспільних відносин;

• невисокої якості ухвалених законів.

Відомчі акти, ухвалені з перевищенням компетенції, є незаконними і необовязковими до виконання. Наприклад, орган приватизації, що прийняв рішення про приватизацію орендованого державного майна без згоди орендаря, перевищив свої повноваження, і його рішення є незаконним. Такий акт підлягає скасуванню. На жаль, в Україні не розвинуто інститут юридичної відповідальності за правопорушення у сфері створення і застосування відомчих нормативних актів, які суперечать законам.

Серед нормативних актів є група таких, що не підлягають офіційному опублікуванню за рішенням правотворчих органів. Вони мають обмежувальні грифи (секретно). Наприклад, оперативно-розшукова діяльність до останнього часу регулювалася підзакон-ними актами, які становлять секретні або повністю секретні документи. Такі акти вступають у дію з моменту одержання їх виконавцями.

Слід зважити на те, що серед відомчих актів є багато ненормативних, індивідуальних у правлінських актів, які містять індивідуальні розпорядження і вичерпують себе одноразовим застосуванням (наприклад, призначення на посаду, виділення бюджетних коштів). Індивідуальні відомчі акти, як правило, іменуються розпорядженнями, наказами, тоді як відомчі нормативні акти називаються інструкціями, циркулярами, взірцевими положеннями і статутами. Не слід їх ототожнювати. Накази і розпорядження міністерств, відомств, які мають разове розпорядницьке значення, не містять нормативних розпоряджень, тому підзаконними нормативно-правовими актами вони не є.

Підзаконний нормативний акт органу місцевого самоврядування і місцевого органу виконавчої влади.

Нова система адміністративного управління ґрунтується на поєднанні двох підсистем — місцевого самоврядування і місцевих органів урядової адміністрації. Вони видають підзаконні нормативні акти, які містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання в межах відповідної території і тому є обмежено-загальними. [6,45]

Підзаконний нормативний акт органів місцевого самоврядування — акт-документ (постанова, рішення), що видається в межах компетенції органу місцевого самоврядування (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних і районних рад), який містить норми права, обовязкові для населення самоврядованих територій, а також для установ і організацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій. Це правовий акт громадянського суспільства.

Особливістю актів місцевого самоврядування є їх територіальна обмеженість і самостійність в ухваленні рішень, які стосуються питань управління комунальною власністю, формування, затвердження і виконання місцевого бюджету, встановлення місцевих податків і зборів, здійснення охорони суспільного порядку та ін. їхні рішення обовязкові для розташованих на відповідній території підприємств, установ і організацій незалежно від відомчої підлеглості, а також для посадових осіб і громадян цієї території.

Рішення сільських, селищних міських, районних у містах, обласних і районних рад вступають у дію з дня їх офіційного обнародування, якщо радою не встановлений пізнішій строк уведення цих рішень у дію.

Виконання актів місцевого самоврядування забезпечується заходами адміністративного впливу і захищається в судовому порядку.

Підзаконний нормативний акт місцевих органів виконавчої влади — акт-документ (постанова, рішення), який видається в межах компетенції місцевого органу виконавчої влади (урядової адміністрації), містить норми права, обовязкові для установ і організацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій, а також для населення відповідної території. Це правовий акт держави на місцевому рівні.

Підзаконні нормативні акти місцевих органів виконавчої влади:

· акти (постанови, рішення і розпорядження) Ради Міністрів Автономної Республіки Крим є загальними в межах даної території для всього населення

· акти (розпорядження) місцевих виконавчих органів влади є обмежено-загальними

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції і законам України, можуть бути (відповідно до закону) скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Нормативні акти відділів, управлінь, інших служб місцевих органів виконавчої державної влади, господарського управління і контролю, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації. Реєстрація здійснюється управлінням юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, якщо в них не передбачений пізніший строк надання чинності, але не раніше дня їх офіційного обнародування.

Підзаконний нормативний акт державного підприємства,установи, організації. Підзаконний нормативний акт комерційної організації

Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації і Підзаконний нормативний акт комерційної організації — локальні нормативні акти (нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішнього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного підприємства, установи, організації, комерційної організації.

До локальних нормативних актів належать також санкціоновані державою акти сходів та інших форм народовладдя.

Основне призначення локальних нормативних актів — конкретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежуючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону, їх ще називають корпоративними нормативними актами.

Корпоративний нормативний акт — це акт-документ органу управління комерційної та некомерційної корпорації — підприємства, установи, організації, який містить корпоративні норми, спрямовані на саморегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкретизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданих законодавцем, а також вищими правотворчими органами, з якими він знаходиться у відносинах службової підлеглості.

Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це й є корпоративний нормативний акт, який видається органами управління підприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого і соціального життя колективу, тобто питань локальних — лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обовязковість корпоративного нормативного акта.

Корпоративний нормативний акт має такі ознаки:

· має правотворчий характер, тому що в ньому корпоративні норми встановлюються, змінюються і припиняються;

· видається органом (посадовою особою) управління корпорації лише в межах своєї компетенції;

· видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий встановлено (наприклад, разом або за узгодженням із профспілковим комітетом);

· відповідає Конституції України, законодавству, а також нормативним актам, які мають вищу юридичну чинність;

· має форму письмового акта-документа (рішення загальних зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвалення, номер, підписи посадових осіб та ін.).

Крім нормативних актів, на підприємстві видаються й інші корпоративні акти, які не мають нормативного характеру (наприклад, наказ керівника видати цінний подарунок робітникові або наказ про звільнення його за прогул).

Корпоративні нормативні акти різняться за субєктами:

· акти колективів підприємств, акціонерів у вигляді актів корпоративних референдумів, актів загальних зборів;

· акти виконавчих органів корпорацій — акти рад директорів, правлінь, рад підприємств та ін.;

- акти керівників корпорацій, ухвалених у порядку єдиноначальності.

Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою:

· фінансові корпоративні акти — акти, що регулюють фінансову діяльність корпорації;

· адміністративні корпоративні акти — акти, що регулюють сферу управління;

· трудові корпоративні акти — акти, що регулюють сферу застосування праці;

· цивільно-правові нормативні акти — акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін.

Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулюють порядок застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стягнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати, Положення про порядок розподілу прибутку, Положення про порядок укладення договорів тощо).

За наявності типових актів локальні акти розробляються стосовно них, а за їх відсутності — самостійно.

Висновок

В цьому розділі ми розглянули і зясували основні положення щодо визначення і значення в системі права підзаконного нормативно-правового акту. Підзаконні нормативно-правові акти — це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні: Укази Президента України; постанови Президії Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, розпорядження і накази міністерств, державних комітетів і відомств України; розпорядження глав обласних та районних державних адміністрацій; рішення виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій.

Так, ми визначили, що підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм. Підзаконні нормативно-правові акти поділяються на дві основні категорії, до яких входять норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання, та такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Щодо видів даних підзаконних актів, то виділяють Відомчі акти, Підзаконні нормативні акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, акти комерційних організацій тощо, кожен з яких має своє універсальну форму, зміст і призначення.

закон нормативний акт

3. Юридичні властивості нормативно-правових актів

Основним джерелом права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обовязкові правила фізичної поведінки субєктів суспільного життя. Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:

· він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обовязки субєктів суспільного життя;

· дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до субєктів суспільного життя;

· дає можливість та створює умови для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права;

· дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;

· нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, крім того, вони дають можливість для узгодження і впорядкування чинних правових норм.

Юридичні властивості нормативно-правових актів наступні:

· вони є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням;

· містять у собі правові норми;

· мають зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми;

· володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.

Юридична сила — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обовязковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Отже, за юридичною силою нормативно-правові акти поділяються:

Законодавчі акти:

1. Конституція України — Основний Закон держави.

2. Закони, прийняті на референдумі;

3. Нормативно-правові акти Верховної Ради України:

4. Закони України.

Підзаконні нормативно-правові акти:

· постанови ВР України;

· нормативно-правові акти Президента України — укази Президента України;

· нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України — постанови Кабінету Міністрів України;

· нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади — накази.

· нормативно-правові акти державних адміністрацій — розпорядження Голови адміністрації, накази керівників відділів і управлінь,

· нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування — рішення відповідної ради, розпорядження сільського, селищного, міського голови, рішення виконавчого комітету відповідної ради.

· локальні нормативно-правові акти — нормативні накази керівників державних установ і організацій різних форм власності.

Висновки

Як висновок, хотілося б відмітити, що згідно актам проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р. і Конституції України від 26 червня 1996р. - Україна являє собою незалежну суверенну державу. Всі державні інститути України знаходяться на початку реформування, в тому числі і правова система. Україна являється країною кодифікованого права, в якій головною рисою є верховенство закону. Найбільш важливий закон на Україні - Конституція. І для нас дуже важливо знайти ту ідеальну правову модель, яка б нас задовольнила.

Але мабуть не існує ідеальної правової моделі, яка б одночасно підходила б для всіх країн світу.

Розширення міжнародних зв’язків, як економічних так і політичних, сприяє уніфікації правових систем. Інтегруючу роль відіграло утворення «спільного ринку», різноманітних міжнародних організацій, які завдяки єдиному правовому регулюванню стимулюють наближення джерел права.

В результаті цього, хоч і збільшується круг джерел права, але співвідношення їх впливу все рівно неоднакове. Наприклад, в країнах з романо-германським правом основним джерелом права є закон і підзаконний акт; в державах, чиї правові системи належать до англосаксонської правової сім’ї ведучу роль грає судовий прецедент, який інколи стоїть вище закону.

Зараз в англо-саксонських країнах намітилась тенденція до збільшення значення закону і підзаконних актів; в державах континентального прав навпаки, роль судової практики і претендента зростає з кожним днем.

Пріоритетними серед норм права цивілізованих держав стають, перш за все, націлені на захист прав і свобод людини. Правда, найбільш складно процеси уніфікації правових норм і законодавства в цілому проходять в тих державах, правові системи, яких знаходяться під сильним впливом релігійних і національних традицій. Що стосується Законів і підзаконних нормативно-правових актів, то слід відзначити, що вони відіграють визначальну основоположну роль у правотворчості будь-якої держави. Тому розуміння, правильне застосування законодавства на всіх рівнях є пріоритетною задачею кожної держави. В даній роботі я розглянув основні положення щодо тлумачення нормативно-правових актів, роздивився їх структуру, зміст і значення.

Так, нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обовязкові правила фізичної поведінки субєктів суспільного життя. Нормативно-правовий акт є необхідним і невіддільним елементом правотворчої системи держави. Він має різну юридичну силу і, відповідно, поділяється на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Нормативно-правовий акт є волевиявленням держави або всього народу, тобто він приймається тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням, містить у собі правові норми, має зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми, володіє юридичною силою, яка відображає його співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.

Нормативно правові акти поділяються за своїм змістом і значенням, але головним критерієм їх поділу є їхня юридична сила.

Законом в Україні визнається нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

Щодо значення і властивостей Заокну, то він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму). Закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема, як передбачено ст. 18 Конституційного договору: “Виключно законами визначаються: регулювання питань про права та свободи людини і громадянина, громадянство” і т. д. (всього 12 пунктів), він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим субєктом, який його встановлював, для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

Підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм. Підзаконні нормативно-правові акти поділяються на дві основні категорії, до яких входять норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання, та такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Серед видів підзаконних актів, виділяють Відомчі акти, Підзаконні нормативні акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, акти комерційних організацій тощо, кожен з яких має своє універсальну форму, зміст і призначення.

До підзаконних нормативно-правових актів в Україні відносяться Укази Президента України; постанови Президії Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, розпорядження і накази міністерств, державних комітетів і відомств України; розпорядження глав обласних та районних державних адміністрацій; рішення виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій тощо.

Внутрішня єдність і диференціація сукупності правових норм не виключають різноманітних, не однорідних і недостатньо узгоджених між собою форм вираження права. Ці форми складаються з множини законів та інших нормативних актів, виданих різними органами держави в різний час, опублікованих в різних офіційних виданнях. Винятково швидкі темпи розвитку суспільства на сучасному етапі обумовлюють активну нормотворчу діяльність державних органів. Тому створення повної, змістовною і юридично грамотної правової бази в Україні є головною задачею держави. Адже ми стоїмо на порозі входження до повноцінної європейської системи і тому з кожним днем питання закріплення, визначення основ правотворчості стає дедалі актуальнішим. Лише наполеглива праця щодо тлумачення, вдосконалення правової системи України дозволить їй гідним чиним називатися Європейською правовою державою.

Література

1. Теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В. В. Копейчикова К.: Юрінформ, 1995.

2. Конституційне право України за ред. В. Ф. Погорілка/ Київ Наукова думка 1999.

3. В.Шаповал “Вищі органи сучасної держави”; “Програма Л”, Київ, 1995р.

4.Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994.

5. Алексеев С.С. Государство и право. М.: Юридическая литература, 1996.

6. Копейчиков В.В. Механізм радянської держави. - М., 1968.

7. Агеєва Е.А. Юридична відповідальність в державному управлінь. –М,, 1990.

8. Волощинський Б. Місцеве самоврядування: здатність до територіальної самоорганізації // Віче, 1995, № 10.

9. Заєць А. Законодавча діяльність: деякі питання методології i практики.// Українське право, 1995, №2.

10. Кампо В. Проблеми еволюції влади // Українське право, 1995, №2.

11. Рене Давид. Основные правовые системы современности. М.: Прогресс., 1988.

12. Кривенко Л. Т. Верховна Рада України: місце в система державної влади Держава і право, 1995, №6.

13. Прийдак М.М. Виконавча влада в «автономному режимі» // Віче, 1996, №5.

14. Шумський.Г. Місце прокуратури в системі державних органів // Право України, 1995, №2.

15. Кривенко Л. Т. Верховна Рада України: місце в система державної влади Держава і право, 1995, №6.

16. Загрядский Г.В. Правовые системы современности. М., 1995.

17. Конституція України - К., 1996р.

18. Коментар до Конституції України, Інститут законодавства Верховної Ради України, друге видання, виправлене й доповнене, К., 1998р.

19. Конституційне право України, друге видання, виправлене й доповнене, за ред. Проф. В.Ф. Погорілка, К.:Наукова думка, 2000р.

20. Кравченко В.В., Конституційне право України: Навчальний посібник, ч.1., К., 1988р.

21. Луняк М.О., Конституційне право України, Лекційний курс та навчально методичні матеріали, Ніжин, 2001р.

22. Боботов С.В., Конституційна юстиція (порівняльний аналіз), Москва, 1994р.

Скачать архив с текстом документа