Закономірності навчання

СОДЕРЖАНИЕ: Дидактика, як і кожна наука, має свої закономірності. Закономірності навчання — обєктивні, стійкі й Істотні звязки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Дидактика, як і кожна наука, має свої закономірності.

Закономірності навчання — обєктивні, стійкі й Істотні звязки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Специфіка дидактичних закономірностей полягає в то­му, що вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання — діяльністю вчителя, діяльністю учня та обєктом засвоєння, тобто змістом навчання. За­кономірності навчання є обєктивними, властивими про­цесу навчання за його суттю, та субєктивними, залежни­ми від учителя, його діяльності.

Обєктивні закономірності процесу навчання

Виховний і розвиваючий характер навчання. У проце­сі навчання учні засвоюють знання, на цій основі у них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, есте­тичні та фізичні якості, виробляється відповідне ставлен­ня до процесу навчання. Водночас здійснюється і процес розвитку особистості, її пізнавальних сил — мислення, памяті, уваги, уяви, мовлення та ін.

Ефективність реалізації закономірності виховного і розвиваючого характеру навчання зростає за умови, що вчитель знає і враховує під час уроку переконання учнів, їхнє ставлення до знань, глибину усвідомленості, світоглядні ідеї та риси характеру, які формуються в результаті навчання. Першорядне завдання педагога — навчити шко­лярів мислити, виховувати в них прагнення до пізнання нового, до самостійного опанування знаннями. Така здат­ність формується і розвивається, коли вони мають змогу виявляти самостійність і активність.

Зумовленість навчання суспільними потребами, її сут­ність у тому, що кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості членів суспільства, що забезпечується їх навчанням. Становлення і розвиток Української держави потребують високоосвіче­них, усебічно розвинутих громадян, національне свідомих, з почуттям причетності до державотворення. На вирішен­ня цього завдання повинні спрямовуватися навчально-ви­ховна діяльність школи, потенційні виховні можливості всіх навчальних дисциплін.

Ефективність навчального процесу залежить від умов, у яких він протікає, навчально-матеріальної бази (навчаль­ні кабінети, майстерні, їх оснащення технічними засоба­ми навчання, приладами, інструментами, компютерною технікою, дидактичними матеріалами тощо).

Процес навчання залежить від вікових і реальних нав­чальних можливостей учнів. Його зміст і методи визнача­ють передусім з огляду на вікові особливості дітей. Реальні навчальні можливості учнів зумовлені рівнем розвитку інтелектуальної, емоційної та вольової сфер, знань і вмінь, навичок до навчання, ставленням до навчання, фізичним станом і працездатністю. Свідчення цього — у школі різ­ні діти вчаться по-різному.

Ефективність процесу навчання залежить від рівня активності учня. Суть цієї закономірності полягає в тому, що результати навчання учня залежать від характеру нав­чально-пізнавальної діяльності й рівня розвитку його мотиваційної сфери.

Навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію вчи­теля, учня і виучуваного обєкта. Навіть якщо учень опа­новує предмет самостійно за підручником чи додатковою літературою, вчитель спрямовує його пізнавальну діяль­ність і контролює її.

Навчальний процес ефективний лише за умови актив­ності учнів. Що більша різноманітність діяльності учнів на Уроці, що більша інтенсивність їхньої праці, організованої педагогом, то результативніший процес навчання.

Субєктивні закономірності процесу навчання

Поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли органі­зовано пізнавальну діяльність учнів щодо співвідношен­ня понять, відокремлення одних понять від інших.

Навички сформуються лише за умови організації від­творення операцій і дій, покладених в їх основу.

Міцнішому засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє систематичніше організовано пряме й відстрочене повторення цього змісту та його введення в систему вже засвоєного раніше змісту.

Опанування учнями складними способами діяльності залежить від успішного оволодіння попередніми простими видами діяльності, що входять до складного способу, і від готовності учнів визначати ситуацію, в якій ці дії можуть бути використані.

Рівень і якість засвоєння за рівних умов (память, здіб­ності) залежить від урахування вчителем ступеня значу­щості для учнів засвоюваного змісту.

Використання вчителем варіативних завдань, що пе­редбачають застосування засвоюваних знань в істотних для учнів ситуаціях, сприяє формуванню готовності до пе­ренесення засвоєних знань і повязаних з ними дій у но­ву ситуацію.

У навчальному процесі виявляються й такі закономір­ності: методи, форми і засоби навчання залежать від йо­го змісту і завдань; взаємозвязок компонентів процесу навчання забезпечує міцні, усвідомлені й ефективні ре­зультати навчання, розвитку та виховання.

Характеристика основних принципів навчання

Принципи навчання (дидактичні принципи) — основні положен­ня, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчаль­ної роботи школи.

Принцип навчання, відображаючи якийсь один істот­ний аспект процесу навчання, стає підґрунтям для форму­лювання правил навчання.

Правила навчання залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони мають чітко окреслений характер практичних вказівок, якими користуються в конкретній навчальній ситуації.

Процес розвитку педагогічної науки позначений різ­ним обґрунтуванням системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я.-А. Ко-менський. Його система принципів спирається на принцип природовідповідності: у навчанні та вихованні слід врахо­вувати природні, вікові та психологічні особливості дітей. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні не­обхідно дотримуватися принципу послідовності, поступо­вості й систематичності. Один з найважливіших його принципів — наочність: кожен учитель повинен домагати­ся, щоб учні все сприймали чуттям.

Ф.-В.-А. Дістервег, прагнучи розкрити дидактичні принципи і правила якомога конкретніше, розглядав їх як вимоги до змісту навчання, до вчителя й учнів.

Цінними теоретичними положеннями, що збагатили систему принципів навчання та їх трактування, багата пе­дагогічна спадщина К. Ушинського. Він обстоював думки, що в навчанні слід враховувати: зміст і дозування навчаль­ного матеріалу, посильність його для учнів, послідовність вивчення, розвиток свідомості, діяльності й активності уч­нів, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін. Заслуга Ушинського полягає в тому, що дидактичні прин­ципи він розглядав у тісному звязку з формами й мето­дами навчання.

Хоча Коменський, Дістервег, Ушинський та інші педа­гоги минулого висунули й обстоювали основні положення систематичності, доступності, наочності, провідної ролі вчителя, активності та свідомості учнів, не вони є їх від­кривачами. Ці положення свого часу зявилися як резуль­тат педагогічного досвіду. Заслуга класиків педагогіки в тому, що вони обєднали розрізнені положення в систему, намагались обґрунтувати їх і поширити.

Сучасна дидактика розглядає такі принципи навчання:

Принцип науковості. Його сутність — усі факти, знан­ня, положення і закони, що вивчаються, повинні бути нау­ково правильні, так само як і спосіб обґрунтування поло­жень і законів та формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука. Він вимагає: розкриття причинно-наслідкових звязків явищ, процесів, подій; проникнення в сутність явищ і подій; демонстрації могутності досягнень людських знань і науки та ознайомлення з методами науки, пізнання; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; орієнтації на міждисциплінарні наукові звязки.

Принцип систематичності й послідовності навчання.

Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка відбувається відповідно до вікових законо­мірностей розвитку дітей. Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і міжпредметних звязків), а також системність у ро­боті учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у вико­нанні домашніх завдань, час виконання завдань, система­тичне повторення навчального матеріалу).

Принцип доступності навчання. Навчання успішне, ефективне за умови, що його зміст, форми і методи відпо­відають віковим особливостям учнів, їх розумовим мож­ливостям. Наголошуючи на важливості дотримання цьо­го принципу, К. Ушинський зазначав, що тільки система дає нам цілковиту владу над нашими знаннями. Голова, наповнена безсистемними знаннями, на його думку, подіб­на до комори, в якій немає порядку, і сам господар не мо­же відшукати потрібну річ. Голова, в якій лише система без знань, подібна до крамниці, в якій на всіх ящиках є написи, а в самих ящиках порожньо1. Реалізація цього принципу передбачає: врахування рівня розвитку учнів; індивідуальних, вікових особливостей; дотримання пра­вил: від простого — до складного, від відомого — до неві­домого, від близького — до далекого.

Суть доступності полягає в тому, щоб діти сприймали і розуміли пояснюваний матеріал. Доступно організувати навчання означає звертатися до найвищої межі можливо­стей учнів з метою постійного підвищення цих можливо­стей. Водночас цю найвищу межу не можна переступати, оскільки в такому разі чимало у змісті навчання стане не­зрозумілим.

Я.-А. Коменський обґрунтував правила, які забезпечу­ють доступність навчання: починати його слід своєчасно, поки не зіпсувався розум; воно можливе за належної під­готовленості розуму; у процесі навчання необхідно просу­ватися від загального до часткового, від легкого до важчого; неперевантаженість навчальним матеріалом; рухати­ся вперед непоспішаючи; не навязувати того, що не від­повідає віку й методу навчання; усе повинно передавати­ся через зовнішні чуття.

Принцип звязку навчання з життям. В його основі — обєктивні звязки між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політех­нічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують: використання на уроках життєвого досвіду учнів; застосування набутих знань у практичній діяльності; розкриття практичної зна­чимості знань; використання в процесі навчання краєзнав­чого матеріалу; безпосередня участь школярів у громадсь­кому житті.

Наголошуючи на важливості поєднання навчання з життям, Коменський вважав, що учень легше засвоює нав­чальний матеріал, якщо йому показати, яку користь має те, що вивчається, в повсякденному житті. Він пропону­вав дотримуватися цього правила і в граматиці, і в діалек­тиці, і в математиці, і в фізиці.

Принцип свідомості й активності учнів у навчанні. Цей принцип є провідним, тому що визначає головне спря­мування пізнавальної діяльності учнів і керування нею. Він випливає з мети і завдань національної школи, а та­кож з особливостей процесу навчання, які передбачають осмислений і творчий підхід до опанування знань. Свідо­мому засвоєнню знань сприяють: розяснення мети і зав­дань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив самого учня; викори­стання у процесі навчання мислительних операцій (аналі­зу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції); позитивні емоції; позитивні мотиви навчання; раціональні прийоми роботи на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу та його засвоєння; належний контроль і само­контроль. Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності учнів. Активізації пізнавальної діяль­ності сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу; позитивні емоції, викликані навчальною діяльністю; тісний звязок навчання з жит­тям, що актуалізує значення наукових знань; єдність інтелектуальної та мовленнєвої діяльності учнів; взаєморозуміння між учителем І учнями; використання на прак­тиці засвоєного матеріалу, умінь і навичок; систематичне повторення засвоєних знань; варіантність та диференціа­ція вправ; робота щодо засвоєння важкого матеріалу дос­тупними методами; використання знань для узагальнення інтелектуальних умінь при розвязанні конкретних зав­дань; проблемне навчання; диференціювання матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів; використан­ня сучасних технічних засобів навчання; уміння вчителя враховувати психічний стан учнів і стадії їх психічного розвитку.

Принцип наочності в навчанні. Обґрунтований у XVII ст. Я.-А. Коменським у праці «Велика дидактика». Учений сформулював «золоте правило» дидактики: «...все, що тільки можна, подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме — для сприймання зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, смакове — смаком, доступне дотику — через дотик. Якщо якісь предмети одразу можна сприйма­ти кількома відчуттями, нехай вони одразу охоплюються кількома відчуттями...».

Залежно від характеру відображення дійсності наоч­ність поділяють на такі види: а) натуральна — рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні ре­човини та ін.; б) зображувальна — навчальні картини, репродукції художніх полотен, макети, муляжі та ін.; в) схематична — географічні, історичні карти, схеми, діа­грами, графіки, малюнки тощо.

Використання наочності залежить від творчого потен­ціалу вчителя. Відомий донецький учитель математики В. Шаталов активно використовує рисунки — так звані опорні сигнали, в яких в образно-символічній формі відо­бражено головну суть факту чи явища. Вони настільки прості, що учень може їх запамятати й відтворити, збе­рігаючи в памяті за їх допомогою основний зміст нового матеріалу. Головна їхня цінність — сконцентрованість ін­формаційного змісту, виклад його в такому вигляді, який легко сприймається.

Використання наочності у процесі начання сприяє ро­зумовому розвиткові учнів, допомагає виявити звязок між науковими знаннями і життєвою практикою, між теорією і практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати обєкт у розмаїтті його сторін і звязків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів. При цьому важливо дотриму­ватися таких дидактичних вимог: не перевантажувати процес навчання наочністю — це знижує самостійність і активність учнів в осмисленні навчального матеріалу; по­трібна чітка мета використання наочних засобів у струк­турі уроку (коли ввести, з якою метою, який висновок бу­де зроблено); вивішування заздалегідь усіх наочних засо­бів дезорганізовує сприймання учнів, розсіює їхню увагу. Учні повинні у потрібний момент зосередитися лише на необхідному обєкті, решта мають бути закриті; наочний обєкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викли­кати в учнів побічних асоціацій (не слід, наприклад, для створення уявлення про змішаний ліс, використувати кар­тину, на передньому плані якої зображено дітей, що зби­рають гриби); використовуючи наочність, необхідно зважа­ти на вік школярів.

Наочність сприймається не одномоментно. У першій фазі зображені обєкти постають «розмито», невиразно. На другій — увага учнів концентрується на обєкті, сприй­мання стає чіткішим, залишаючись, однак, загальним. На третій — сприймання обєктів диференційоване. На всіх трьох фазах учитель повинен уміло поєднувати наочність з поясненням. Адже його слово передусім спрямовує без­посереднє сприймання змісту навчального матеріалу, відо­браженого в наочності, в певній послідовності, допомагає осмислити спостережуване і сформулювати звязки між фактами і явищами. Тому він має усвідомлювати, що, ко­ментуючи наочність, дає додаткову інформацію про спосте­режуваний обєкт, його звязки, які безпосередньо не сприймаються.

Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головна ознака міцності — свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, гли­боке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, звязків і відношень між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального ма­теріалу за розділами і структурними смисловими частина­ми; запамятовування нового навчального матеріалу в по­єднанні з пройденим; активізацію учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних мето­дик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо твор­чого застосування знань; постійне звернення до раніше за­своєних знань для їх трактування з нової точки зору.

Психологічна основа міцності — память (збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді). Память дає змогу повторювати, закріплювати засвоєне, щоб не за­бути його або відновити забуте. Цей принцип спирається також на мислительні, емоційні, вольові процеси пізнавальної діяльності учнів.

Принцип індивідуального підходу до учнів. Дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом. Реалізуючи цей принцип, ураховують рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та прак­тичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, пра­цездатності. Щоб враховувати індивідуальні особливості учнів, учитель повинен уважно вивчати кожного з них, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребує виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальній діяльності й поведінці окремих школярів та їх усунення. Обовязок учителя — організувати індивідуальну допомогу відстаю­чим у навчанні.

Принцип емоційності навчання. Виходить з того, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів виникають пев­ний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати ус­пішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, жвавий, образ­ний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, ви­користання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу — керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

Принципи навчання тісно взаємоповязані, зумовлю­ють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Зокрема, правильно поєднати тео­рію з практикою можна лише за умови, що навчання є водночас доступне, наукове й систематичне, що вчитель спонукає учнів до творчої діяльності та ін. Отже, у процесі навчання вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допоможуть правила навчання.

Народна педагогіка про принципи навчання:

Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як поздовж, то тоді його вже трудно вчити.

Чого Івась не навчиться, того Іван не знатиме (природовідповідність).

Усяк розумний по-своєму: один спершу, другий — по­тім.

Що голова, то розум (вікові та індивідуальні особливо­сті).

Краще раз побачити, ніж сто разів почути (наочність).

Хто думає, той і розум має (свідомість).

Хто що вміє, то і діє (звязок із життям).

Спочатку ази та буки, а потім підуть науки.

Скачать архив с текстом документа