Зарахування зустрічних однорідних вимог: проблеми застосування
СОДЕРЖАНИЕ: Правовідносини заліку, що виникають на практиці. Догма права (міф), що створює проблему. Теоретичні підстави зарахування. Право України, що регулює залік. Завершальна стадія судового процесу. Норми матеріального права. Рішення господарського суду.ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ОДНОРІДНИХ ВИМОГ: ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ
У правовій практиці часто доводити стикатися із міфами, догмами та стереотипами, які визначають рівень впливу права на суспільний розвиток, на формування позитивної правосвідомості громадян чи спотворюють соціальну цінність права, доводять людську свідомість до правового нігілізму.
На одному із них, проблемі заліку взаємних однорідних вимог (залік), слід зупинитися окремо, оскільки, як видно із деяких юридичних видань, існує проблема в питаннях розуміння і застосування інституту заліку вимог у господарських відносинах, перешкодою для нормального існування якого є догматизація цих правовідносин.
Сподіваємося, що деякі висновки, що будуть викладені нижче, будуть узяті на озброєння колегами-юристами і реалізовані на практиці для захисту прав і законних інтересів їхніх довірителів.
Правовідносини заліку, що виникають на практиці
Для прикладу візьмемо правову ситуацію, що була розкрита в одній із юридичних газет. У подібній ситуації можуть опинитися багато субєктів господарювання та особи, що надають їм юридичну допомогу.
Так, щодо Підприємства-боржника господарським судом було видано наказ на примусове виконання рішення про стягнення з нього на користь кредитора певної грошової суми. За заявою стягувача державною виконавчою службою (ДВС) відкрито виконавче провадження та запропоновано боржникові добровільно у n-денний строк виконати зобовязання. На виконання постанови державного виконавця Підприємство направило на адресу ДВС листа, в якому повідомило про добровільне виконання своїх зобовязань перед стягувачем шляхом проведення взаємозаліку, у звязку з чим Підприємство просить ДВС припинити виконавче провадження.
Не одержавши задовільної відповіді від ДВС, Підприємство звернулося до господарського суду із скаргою на дії ДВС, а саме на неправомірне неприйняття постанови про закінчення виконавчого провадження у звязку з добровільним виконанням судового рішення. Таким виконанням, на думку Підприємства, є проведення заліку зустрічних однорідних вимог.
Рішенням господарського суду Підприємству було відмовлено у задоволенні скарги. Наступні скарги Підприємства на рішення суду апеляційною і касаційною інстанціями були залишені без задоволення, а Верховний Суд України відмовив Підприємству у відкритті касаційного провадження.
Господарські суди трьох інстанцій, у тому числі двох вищих, не погодилися з позицією Підприємства щодо можливості припинення виконавчого провадження у звязку із заліком зустрічних однорідних вимог. Пославшись на норми Конституції та Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК), судові інстанції дійшли висновку, що право на стягнення заборгованості, яке підтверджене судовим рішенням і наказом господарського суду, повинно бути реалізоване у формах і у спосіб, встановлений законодавством про виконавче провадження. Отже, залік зустрічних однорідних вимог на цій стадії повинен здійснюватися виключно на підставах і в порядку, визначених ГПК і Законом України Про виконавче провадження. Суди вказали, що угода про залік зустрічних однорідних вимог, здійснена на стадії виконання судового рішення, не є підставою для завершення виконавчого провадження у звязку з фактичним його виконанням. Виконавчий документ передбачав виключно стягнення з Підприємства коштів як спосіб виконання відповідного рішення суду. Судове рішення підлягає виконанню тільки у спосіб, вказаний у судовому наказі (виконавчому документі). Судові інстанції вказали, що угода про залік зустрічних однорідних вимог, яка здійснена на стадії виконання судового рішення, може бути підставою для укладення між стягувачем і боржником мирової угоди про закінчення виконавчого провадження, яка у випадку затвердження судом є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Звідси виникає закономірне питання, чи встановлює законодавство України процедуру заліку взаємних вимог на стадії виконавчого провадження?
Догма права (міф), що створює проблему
У свідомості багатьох юристів укоренилося неписане правило, що не зазначене прямо в законі, однак якому слідують, незважаючи на нові дані практики і науки, конкретні умови місця і часу, не перевіряючи його істинності. Полягає воно в наступному. Вважається, що якщо прийнято рішення суду і видано виконавчий документ (наказ), то він підлягає обовязковому виконанню незалежно від наявності взаємної заборгованості. При цьому стверджується, що в такому випадку немає взаємного однорідного зобовязання, оскільки після прийняття судом рішення грошовому зобовязанню однієї сторони протиставляється вже не грошове зобовязання, а рішення суду, що є обовязковим до виконання, тому — залік неможливий. Деякі стверджують, що залік усе-таки можливий, але тільки за умови, якщо обидві сторони мають виконавчі документи, які можна протиставити один одному. Тобто однорідна вимога має бути виражена в однорідному документі (виконавчому).
Таким чином, створена догма права, котра існує тільки віртуально, однак яка заважає практиці господарських відносин і практиці вирішення спорів про залік взаємних вимог.
Здається, що вищеописана ситуація вирішувалася практиками, в тому числі й судами, також під впливом зазначеної догми, про що вказує мотивувальна частина рішень.
Теоретичні підстави зарахування
Зобовязання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Заліком визнається угода, за якою із двох зустрічних однорідних вимог за предметом зобовязання одне — менше по сумі — погашається цілком, а інше — більше по сумі — припиняється в частині, рівній меншій вимозі. Якщо обидва зобовязання по сумі рівні, то вони цілком погашаються заліком.
Для припинення зобовязань заліком необхідна наявність декількох умов.
По-перше, залік можливий за умови, що зобовязання є зустрічним. Тобто для заліку є необхідною і достатньою наявність двох зобовязань. При цьому, особа, яка виступає кредитором по першому зобовязанню, повинна бути боржником по іншому і, навпаки, боржник по першому зобовязанню повинен бути кредитором по іншому з них.
По-друге, вимоги, що підлягають заліку, повинні бути однорідними, у даному випадку — грошовими.
По-третє, залік можливий тільки за умови, що термін виконання зобовязання настав або строк виконання не встановлений чи визначений моментом предявлення вимоги.
Але, у той же час, інша сторона має право заперечити заявлену вимогу про залік у звязку, наприклад, з недійсністю вимоги або відсутністю передбачених законом умов для заліку (ст. 602 Цивільним кодексом України).
Заява про залік є способом приведення (включення) у дію самої процедури заліку, який має бути здійснений взаємно і добровільно сумлінними учасниками господарських відносин шляхом здійснення відповідних проводок по рахунках бухгалтерського обліку, зафіксувавши, таким чином, факт безготівкового розрахунку зі своїм контрагентом. Завершити результат цієї господарської операції можна, наприклад, складанням акта звіряння взаємних розрахунків і/або укладанням мирової угоди в порядку, визначеному Законом Про виконавче провадження. Саме виконавче провадження в цьому випадку підлягає закінченню на підставі п. 2 ст. 37 цього Закону у звязку з визнанням судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження. Мирова угода, про яку вказували судові інстанції, що розглядали скаргу Підприємства, ґрунтується на згоді сторін і їхній добрій волі щодо проведення заліку.
Звідси виходить, що сама заява про залік не є безумовною підставою для заліку грошових вимог і, таким чином, не визначає того моменту, з якого починається дія заліку. Отже, дія кредитора-боржника щодо предявлення заяви про залік грошових вимог повинна мати зворотну дію (сприяння) з боку боржника-кредитора.
У противному разі — це спір про право, що може бути вирішений тільки судом.
Право України, що регулює залік
Питання умов і порядку зарахування взаємних вимог регулюється главою 50 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) — припинення зобовязань.
Один зі способів припинення зобовязання передбачений у ст. 601 ЦК, відповідно до якого зобовязання припиняється заліком зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
У ст. 602 ЦК встановлені вичерпні випадки, коли виключається можливість заліку зустрічних вимог. Так, не допускається залік наступних зустрічних грошових вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зі змісту правової норми ч. 4 ст. 341 ГК прямо випливає, що залік взаємних зобовязань і грошових претензій між учасниками господарських відносин — це один із способів безготівкових розрахунків.
Положеннями ст. 117 ГПК визначений порядок визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Так, згідно з ч. 2 ст. 117 ГПК господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача чи боржника визнати наказ таким, що не підлягає виконанню. Господарський суд розглядає таку заяву в десятиденний термін у судовому засіданні з повідомленням стягувача і боржника і за результатами розгляду заяви виносить відповідну ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. Особливо важливим є те, що до розгляду заяви по суті господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом.
Господарський суд, визнаючи заяву обґрунтованою, задовольняє її і виносить ухвалу про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо зобовязання боржника відсутнє повністю або частково у звязку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою, або з інших причин.
Зазначена норма (ст. 117 ГПК) прямо кореспондується з положеннями ст. 601 ЦК, які встановлюють підстави припинення зобовязання.
Відповідно до ч. 5 ст. 117 ГПК ухвала господарського суду за результатами розгляду заяви направляється стягувачеві та боржнику в пятиденний термін із дня її винесення. Ухвала може бути оскаржена в порядку, встановленому ГПК.
Зміна парадигми
З метою розвінчання зазначеної догми спробуємо навести декілька тез.
По-перше, у досліджуваному нами випадку зобовязанням є зустрічний обовязок сторін (взаємних боржників) сплатити одна одній гроші.
По-друге, кожна зі сторін, будучи взаємним кредитором, вправі заявити про залік вимог, що прямо передбачено нормами ЦК.
По-третє, рішення суду не змінює правового статусу взаємних боржників, фактично та юридично вони залишаються такими. При цьому один із них, усього лише, має перед іншим єдину перевагу, що полягає в примусовому, через ДВС, вилученні від взаємного боржника на свою користь грошової суми. Тобто зобовязання боржника виконується примусово органом ДВС замість самого боржника.
По-четверте, рішення суду не змінює правової природи грошей, що підлягають стягненню з однієї сторони на користь іншої, — вимога залишається грошовою.
По-пяте, цивільне і процесуальне законодавство (ні прямо, ні опосередковано) не встановлює заборон на залік взаємних вимог при наявності наказу суду про стягнення. Заборона випадків заліку в ЦК — є вичерпною.
По-шосте, навпаки, ст. 117 ГПК встановлює обовязок суду визнати наказ таким, що не підлягає виконанню при припиненні зобовязання. Залік — це пряме припинення зобовязання і право на нього установлено законом, що з позицій верховенства права не може бути поставлене під сумнів.
І останнє, виходячи з принципів філософії прагматизму, на якому засноване вчення про правовий прагматизм, право необхідно розглядати як засіб досягнення практичної користі незалежно від обєктивної реальності. Необхідність правового прагматизму в сучасних умовах звязують з такими важливими принципами людської діяльності, як: потреба у практичних діях, матеріальний інтерес, вирішальна роль волі у забезпеченні правового розвитку, раціоналізація і обґрунтованність законотворчості, підвищення ефективності державно-управлінських рішень. З позицій правового прагматизму залік взаємних вимог — це благо для боржника і держави. Залік вимог дозволяє закрити виконавче провадження і не відволікати державні ресурси на примусове публічне виконання приватних зобовязань. Тим більше, якщо у кожної сторони є виконавчі документи.
Іншими словами, примусове виконання наказу з боку ДВС про стягнення грошей із боржника на користь стягувача, при тому, що стягувач одночасно є взаємним боржником свого боржника, при наявності заяви боржника про залік — нерозумно і нераціонально.
Завершальна стадія судового процесу
Багато проблем у практиці застосування законодавства створюються самими практикуючими юристами, про що свідчить опис начебто нерозвязної в Україні проблеми заліку взаємних вимог.
Варто підкреслити, що виконання судових рішень у силу ст. 1 Закону України Про виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Європейський суд з прав людини при розгляді, наприклад, справи Реджент компани проти України (2007) і щодо інших справ відзначив, що виконання рішення, винесеного будь-яким судом, повинно розглядатись як невідємна частина судового процесу. Тому судові інстанції, що розглядали скаргу Підприємства на дії ДВС, зовсім обґрунтовано відмовили в задоволенні скарги. Згідно зі ст. 124 Конституції України, ст. 115 ГПК рішення господарського суду, що набули законної сили, є обовязковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження.
Очевидно, що Підприємство обрало не той шлях і не той спосіб для захисту свого права.
Оскільки виконання судового рішення є невідємною частиною судового процесу, то припинити судовий процес можна тільки на підставах, встановлених законом і тільки за рішенням (ухвалою) відповідного суду. Тільки суд, який розпочав (порушив) процес, може його припинити!
Сама ДВС є всього лише інструментом, виконавцем волі органу державної влади (суду), що виражена Іменем України у виконавчому документі (наказі, виконавчому листі). Рішення суду для ДВС — закон. Невиконання державним виконавцем наказу суду — є невиконанням закону. Державний виконавець не може своїм рішенням визнати залік взаємних однорідних (грошових) вимог учасників виконавчого провадження таким, що відбувся. Тому немає законних підстав зажадати від державного виконавця винесення рішення про завершення виконавчого провадження. Така вимога до виконавця суперечить закону.
Неписані норми матеріального права, що прямо випливають із процесуальних норм
Залік взаємних однорідних вимог здійснюється за вимогою будь-якої сторони господарських правовідносин і можливий у будь-який момент за зобовязаннями, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, крім випадків, коли залік вимог прямо заборонений законом.
З процесуальної норми ст. 117 ГПК прямо випливає норма матеріального права, що встановлює взаємні права й обовязки учасників виконавчого провадження, як боржника так і стягувача. Гіпотеза і диспозиція цієї норми може бути сформульована у такий спосіб: Боржник, який повністю або частково виконав зобовязання перед стягувачем, у тому числі шляхом припинення зобовязання передбаченим законом способом, вправі вимагати від суду, що видав наказ, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. У свою чергу стягувач, який одержав повне чи часткове задоволення своїх вимог, у тому числі шляхом припинення зобовязання передбаченим законом способом, вправі подати заяву до суду, який видав наказ, про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
З цієї ж норми ст. 117 ГПК прямо випливає і норма матеріального права, що встановлює обовязок суду в 10-денний термін у судовому засіданні розглянути заяву стягувача або боржника і прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, або відмовити заявнику.
Зі змісту правової норми ч. 4 ст. 341 ГК прямо випливає норма матеріального права, що встановлює право боржника з метою безготівкового розрахунку з кредитором (стягувачем) — провести залік взаємних зобовязань і грошових претензій. Праву боржника, при цьому, протиставляється обовязок (при відсутності заборон) кредитора прийняти залік взаємних вимог.
Висновки
1. Залік взаємних однорідних вимог здійснюється за вимогою будь-якої сторони господарських правовідносин і можливий у будь-який момент за зобовязаннями, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, крім випадків, коли залік вимог прямо заборонений законом.
2. Наявність рішення суду про примусове стягнення і відкриття виконавчого провадження не є перешкодою до заліку взаємних однорідних вимог. Залік взаємних вимог є підставою для укладання між боржниками і кредиторами мирової угоди у виконавчому провадженні про закінчення виконавчого провадження (при згоді іншої сторони) або — підставою для визнання судом наказу таким, що не підлягає виконанню (при запереченні заліку іншою стороною).
3. Після визнання судом наказу таким, що не підлягає виконанню, виконавче провадження закривається (закінчується) на підставі п. 4 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження у звязку з визнанням судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Література:
1. Господарський процесуальний кодекс України
2. Цивільний кодекс України
3. Сарбаш С. В. Право удержания как способ обеспечения обязательств. — М.: Статут, 2003. — 250 с.
4. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України. — К., 2005;