Зарубіжний досвід підтримки інноваційного розвитку АПК
СОДЕРЖАНИЕ: Стан, проблеми та перспективи інноваційного розвитку аграрного сектору України. Особливості концепції реформ і удосконалення аграрної освіти та науки. Основні стратегічні та пріоритетні напрями розвитку та результати міжнародної діяльності в сфері АПК.Зміст
Вступ
1. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 рр
2. Стан, проблеми та перспективи розвитку АПК України
2.1 Стан та проблеми інноваційного розвитку аграрного сектору України
2.2 Концепція реформ і розвитку аграрної освіти та науки в Україні
2.3 Основні стратегічні напрями розвитку та результати міжнародної діяльності в сфері АПК
2.4 Інновації АПК
3. Використання міжнародного фактору в інтересах інноваційного розвитку економіки України
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
В період подолання кризи в Україні актуальним є питання розвитку інноваційних процесів у сфері сільського господарства. Особливо важливим є залучення інноваційних технологій при здійсненні підприємствами зовнішньоекономічної діяльності. Основною проблемою при цьому є підтримка науково-технічного і освітнього потенціалу на належному рівні та постійне фінансування проектів розвитку інноваційної діяльності.
Інноваційний розвиток України досліджували багато вітчизняних авторів. Серед них можна виділити Л.Гаман, І.Павленко, Д. Кокоріна, М. Згуровського, В. Семеноженка та інших наукових діячів, що приділяють увагу розвитку інноваційної діяльності та її необхідності для розширення виробництва при виході на світовий ринок.
Метою роботи є розкриття необхідності використання інновацій у сільському господарстві, отримання належної фінансової підтримки та розвитку інноваційної діяльності для вирішення проблем виходу на зарубіжні ринки.
Подолання кризових явищ та вибір правильних орієнтирів економічного розвитку АПК свідчить, що найоптимальнішим із можливих напрямків у сільськогосподарській сфері є інноваційна. Лише таким чином можна швидко і ефективно трансформувати сільськогосподарське виробництво, стимулювати мале і середнє підприємництво та водночас забезпечити вихід на світовий ринок, що надзвичайно важливо для нашої держави з її величезним потенціалом аграрної країни.
Поряд з постійним розвитком інноваційних технологій завжди існує ризик. Уникнути його цілком в інноваційному підприємництві не можливо, оскільки інновації і ризик - дві взаємозалежні категорії. Інноваційна діяльність має високий ступінь невизначеності. Дуже важко передбачати, яке нововведення буде мати успіх на ринку, а яке не буде користатися попитом. Тому інноваційним підприємствам у першу чергу варто ретельно аналізувати інноваційні проекти для того, щоб уникнути можливих помилок на самій ранній стадії - стадії відбору проектів.
Активізації інноваційної діяльності в сільському господарстві на етапах розробки, апробації та відтворення новацій сприятиме створення технопарків, дослідних станцій й інших інноваційних структур. Це прискорить процес поширення і впровадження новацій, а також ліквідації тіньового ринку в аграрній сфері.
Для здійснення інноваційного розвитку використовуються два підходи до розвязання проблем: стабілізація і розвиток сільськогосподарських і харчових підприємств та розробка шляху розвитку з урахуванням регіональних аспектів.
В умовах реформування української економіки виникла проблема пошуку фінансових джерел активізації інноваційної діяльності - прийняття відповідних законів, надання пільг, створення приватного капіталу, стимулювання припливу в науку талановитої молоді, оновлення наукових кадрів через удосконалення системи оплати праці та відродження престижу професії науковця.
В сучасних умовах відбувається багато змін, які впливають на інноваційний потенціал і які слід ураховувати при управлінні його розвитком. Це розширення варіантів використання ресурсів для досягнення цілей інноваційної діяльності, посилення функцій держави з мобілізації й ефективного використання інноваційних ресурсів, підвищення ролі ймовірнісних факторів, повязаних із визначенням напряму інноваційного потенціалу, ускладнення змісту, структури й динаміки ресурсної бази інноваційного розвитку економічних субєктів.
Таким чином, на даному етапі розвиток інноваційної сфери при виході сільськогосподарських підприємств на зарубіжні ринки є основою подолання кризової ситуації у виробничої діяльності підприємств. Найголовнішими факторами слабкого розвитку є постійне реформування економіки, недостатнє фінансування з боку влади та інвесторів, а також небажання частини українських працівників застосовувати свої знання й навички в інноваційній сфері. Самофінансування інноваційних заходів, на даний момент, найбільше використовується підприємцями, саме тому інноваційна діяльність характеризується низькими темпами розвитку.
1. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 рр
інноваційний аграрний сектор освіта міжнародний
Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів розроблена на виконання Постанови ВР України від 17 лютого 2009 р. «Про проведення парламентських слухань «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів». Комітетом Верховної Ради з питань науки і освіти, Центром досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України за участю інших наукових установ НАН України, а також центральних і місцевих органів державної влади із врахуванням ключових положень, закладених в проекті Стратегії інноваційного розвитку України на 2009–2018 роки та на період до 2039 року, підготовленого Державним агентством з інновацій та інвестицій України і Державним підприємством «Інститут економіки і прогнозування НАН України», та в ряді інших стратегічних проектів.
Дана Стратегія є органічною складовою Стратегії розвитку України у період до 2020 року (проект цієї Стратегії розроблено на виконання доручення Кабінету Міністрів України Міністерством економіки України). Вона розвиває основні положення Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р., уточнює і доповнює їх з врахуванням нових вимог сучасності і викликів щодо змін, на які Україна повинна мати адекватні відповіді. Визнання високої актуальності тиску зовнішніх і внутрішніх викликів, що посилюються, врахування їх можливих наслідків з метою недопущення кризових явищ в економіці і суспільстві є головною передумовою формування дієздатної інноваційної політики соціально-економічного розвитку держави.
Стратегія систематизує і конкретизує законодавчі, нормативні та інші засади організації наукової, науково-технічної, інноваційної та підприємницької діяльності, що містяться в сучасному законодавстві України, нормативних та програмних документах органів державної влади і разом з іншими державними стратегічними документами є стрижневою основою для подальшого розвитку законодавчої і нормативної бази в цій сфері, для формування державних, регіональних і галузевих програм інноваційного розвитку, забезпечення скоординованої діяльності влади, суспільства, підприємництва, науки та освіти – всіх головних учасників національної інноваційної системи.
Стратегія складається з аналітичної та безпосередньо стратегічної частин. У першій частині сформульовано системну соціально-економічну проблему, що вирішується Стратегією. Ця проблема спроектована на існуючий стан інноваційного розвитку України у порівнянні з основними мегатрендами інноваційного розвитку світової та європейської економік, а також економік окремих країн. Надано також характеристику основних викликів і загроз, що стають перед Україною, адекватні відповіді на які можливі за умов посилення інноваційного розвитку країни.
Стратегічна частина окреслює ключові стратегічні цілі, основні стратегічні пріоритети, визначає напрямки, механізми і можливі варіанти вирішення проблеми, містить формулювання ключових заходів щодо практичного впровадження Стратегії.
Результатом реалізації Стратегії має стати утвердження в Україні інноваційної моделі її економічного і соціального розвитку, підвищення ефективності використання інтелектуального потенціалу країни, всіх її людських і природних ресурсів, забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки, досягнення стабільного сталого розвитку і підвищення добробуту громадян. Реалізація Стратегії створить можливості для успішного просування України по шляху розбудови економіки і суспільства, заснованих на знаннях.
Термін дії Стратегії визначено з врахуванням масштабу часу, необхідного для здійснення узгоджених системних змін у всіх ланках національної інноваційної системи – науці, освіті, підприємництві, винахідництві, управлінні, та можливості за умов послідовної і дійової реалізації положень Стратегії досягти активно зростаючої фази наступного циклу інноваційного розвитку економіки, коли інноваційний фактор стане визначальним у забезпеченні зростання вітчизняної економіки.
Сучасні досягнення України в міжнародному вимірі конкурентоздатності економіки, рівня розвитку і особливо ефективності функціонування національної інноваційної системи є недостатніми для забезпечення сталого розвитку вітчизняної економіки, гарантованої національної безпеки, виходу в найближчій перспективі за рахунок економічного зростання на європейські стандарти життя українських громадян.
Головна системна проблема полягає в тому, що результативність, якість функціонування і структура креативної частини національної інноваційної системи – сектору досліджень і розробок, освіти, винахідництва – не повною мірою відповідають потенційним потребам інтенсивного розвитку економіки. З іншого боку, структурно відстала, технологічно низькоукладна вітчизняна економіка, отримана у спадок від СРСР, а також система підприємництва, що склалася під впливом нав’язаних Україні ззовні неоліберальних реформ, залишаються вкрай неприйнятними до сучасних досягнень науки та технологічних інновацій.
Для ефективного вирішення цієї проблеми необхідно визначити вихідні позиції основних компонентів національної інноваційної системи, ступінь їх відповідності вимогам інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, виявити слабкі сторони і перепони, що гальмують такий розвиток, а також наявні переваги і потенційні можливості щодо здійснення узгоджених системних змін.
2. Стан, проблеми та перспективи розвитку АПК України
2.1 Стан та проблеми інноваційного розвитку АПК України
Україна, яка має найкращі у світі природні та сприятливі кліматичні умови для сільськогосподарського виробництва, внаслідок технологічної відсталості та нераціональної організації реформованого за неоліберальною моделлю аграрного сектору сьогодні не в змозі забезпечити своє населення доступною за ціною і достатньою за стандартними нормами харчовою продукцією. Виробництво сільськогосподарської продукції на душу населення скоротилося в 2007 р. порівняно з 1990 р. на 40%. До того ж на внутрішньому ринку відбувається виштовхування вітчизняної продукції імпортною внаслідок її більш високої конкурентоспроможності, досягнутої за рахунок використання більш передових, ніж в Україні, технологій.
Реформи в сільському господарстві проводилися передусім задля ліквідації існуючих крупних колективних і державних господарств та розпаювання землі. Проте ефективного фермерства замість цих господарств створити не вдалося, однак за час реформ село втратило 2/3 парку тракторів, зернозбиральних комбайнів і вантажних автомобілів. Виробництво продукції сільського господарства лягло на плечі господарств населення, яке змушене за відсутності технічних засобів і коштів на їх закупівлю перейти на примітивне ведення господарства. Таким чином в Україні виробляється понад 60% сільськогосподарської продукції, а деяких її видів – до 90 відсотків і більше.
З вищесказаного слідує, що найбільш суттєвими результатами реформування українського села стали катастрофічне падіння виробництва сільськогосподарської продукції і детехнологізація і деіндустріалізація аграрного сектору. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що в умовах масштабної детехнологізації і деіндустріалізації аграрного сектору майже повністю зберігся його науковий потенціал. З 1991 р. він скоротився лише в 1,3 рази, в той час як загальна чисельність дослідників країни скоротилася у 2,6 рази. У цілому зменшення чисельності дослідників в аграрному секторі було менш значним, ніж скорочення самого аграрного сектору, включаючи обсяги виробництва продукції, розмір ріллі, а також чисельність зайнятих в цьому секторі.
Кадрова наукоємність аграрного сектору за роки реформ навіть зросла. В інтересах цього сектору сьогодні працює понад 11 тис. науковців (15% загальної чисельності науковців країни), в тому числі 2,1 тис. докторів і кандидатів наук, понад 200 академіків та членів-кореспондентів. Аграрний сектор обслуговує державна Українська академія аграрних наук, в складі якої понад 120 наукових установ. На потреби цього сектору працює добре розвинута система навчальних закладів.
Проблема полягає в тому, що дуже низьким залишається рівень затребуваності результатів аграрної науки сільськогосподарським виробництвом, що закономірно призводить також до зниження якості її функціонування. Головна причина полягає в тому, що в Україні не сформувалися крупні сільськогосподарські підприємства і не відбулася ринкова інтеграція фермерських господарств. На початок 2008 р. майже 70% господарств мали в своєму розпорядженні сільськогосподарські угіддя розміром до 100 га, що автоматично робить їх нездатними до використання сучасних дороговартісних технологічних і технічних засобів виробництва. До того ж в аграрному секторі набирає обертів тенденція скуповування торговельним, фінансовим та промисловим капіталом корпоративних прав засновників сільськогосподарських підприємств, що призводить до відчуження значної кількості угідь із сільськогосподарського виробництва.
Аграрна наука на 75% фінансується за рахунок державного бюджету (наука країни в цілому – на 39%). Такий стан – ще один доказ, який свідчить про неефективність проведених в аграрному секторі реформ, внаслідок яких аграрна наука залишилася відірваною від сільськогосподарського виробництва і слабо комерціоналізованою, що суперечить світовому досвіду. У розвинутих країнах аграрна наука є найбільш комерціоналізованим сектором наукових досліджень.
Зрозуміло, що за умов збереження існуючої архаїчної організації українського сільського господарства, коли технічні засоби для більшості підприємств, особливо фермерських господарств, залишаються недоступними, виробник сільськогосподарської продукції відтиснутий від її покупця численними перекупщиками, кредитори обмежують аграріїв не підйомними кредитами на придбання сучасної матеріальної бази, на розгортання інноваційної діяльності не вистачить коштів не тільки самих аграріїв, але й усіх доходів країни.
У рамках нав’язаної селу доктрини неоліберальних реформ створити в Україні в найближчій перспективі сучасне ринкове інноваційне сільське господарство, здатне забезпечити в повному обсязі потреби населення в продуктах харчування, а тим більше успішно конкурувати з аграріями інших країн, фактично неможливо. Тому держава і суспільство мають здійснити масштабні заходи з метою захисту сільськогосподарського виробника від руйнівної сили неолібералізму і створення економічних, правових, організаційних, соціальних та інших умов для спрямування реформ на забезпечення інноваційного розвитку цього найважливішого для нормального життя країни і суспільства сектору економіки.
2.2 Концепція реформ і розвитку аграрної освіти та науки в Україні
Реформування аграрної освіти та науки має підвищити їх якість та результативність, сприяти зростанню ефективності використання кадрового потенціалу країни, забезпечити конкурентоспроможність агропромислового сектору економіки держави, підвищити добробут населення. В основу реформування аграрної освіти і науки покладається:
а) поглиблення інтеграції вказаних видів діяльності та переведення їх на інноваційні системи взаємодії з виробничою сферою АПК;
б) введення диференціації відповідальності за розробку загальнодержавних і регіональних наукових, інноваційних і кадрових проблем в АПК (в цілому і по регіонах), згідно міжнародних стандартів;
в) відповідальність за стан науково-технічного прогресу і кадрове забезпечення сфери АПК, а також за зберігання і переробку сільськогосподарської і харчової сировини та продукції, їх якість і безпеку, збереження довкілля та соціальний розвиток сільської місцевості – вчорашні аграрні університети і НДІ мають стати установами наук про якість життя і безпеку довкілля та раціональне природокористування.
Метою реформування системи аграрної освіти та науки є :
·докорінне підвищення конкурентоспроможності результатів діяльності ВНЗ та відповідних науково-дослідних установ Мінагрополітики, НААН України спрямованих на покращення наукового і кадрового забезпечення розвитку на інноваційній основі галузей вітчизняного агропромислового комплексу з урахуванням нових економічних умов та світових продовольчих і фінансових викликів.
·реалізація державної аграрної політики удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників і фахівців для агропромислового виробництва, формування кадрового потенціалу, спроможного швидко адаптуватися і ефективно працювати в нових економічних умовах та міжнародному конкурентному середовищі шляхом спільного використання наукового потенціалу та матеріально-технічної бази установ Мінагрополітики, НААН України;
·підвищення рівня наукових досліджень та впровадження їх у виробництво;
·створення загальнодержавної системи інформаційно-консультативного та телекомунікаційного забезпечення агропромислового і природоохоронного комплексів України.
Завданнями реформування аграрної освіти та науки для досягнення поставленої мети :
-завершити формування національної моделі конкурентоспроможної багаторівневої аграрної освіти, інтегрованої у світовий простір, яка здатна задовольняти потреби суспільства та особистостей;
-модернізувати систему державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації керівників і фахівців у відповідності до потреб на них вітчизняного агропромислового виробництва, які спроможні швидко адаптуватися і ефективно працювати в нових економічних умовах;
-сформувати систему ефективного управління науково-технічною та інноваційною сферами на основі концентрації управлінських та координаційних функцій, кадрового потенціалу, фінансових і матеріально-технічних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку установ аграрної науки і освіти та їх інноваційної діяльності;
-інтенсифікувати фундаментальні та прикладні дослідження, результати яких повинні відповідати світовому рівню і мати вагомий вплив на освіту та соціально-економічний розвиток агропромислового виробництва;
-забезпечити високу результативність наукових досліджень та широке спрямування їх результатів на інноваційний розвиток агропромислового виробництва;
-підготувати проекти законодавчих та нормативних актів, які необхідні для реалізації пропозицій з реформування аграрної освіти та науки України в нових економічних умовах;
-привести у відповідність до діючих нормативів МОН України та вимог Болонського процесу критерії оцінки рівнів підготовки фахівців різних ступенів.
Основні стратегічні напрями реформування аграрної науки і освіти:
перехід на створення інновацій, які повинні забезпечити конкурентоспроможність та комерційну привабливість науково-технічних розробок на ринку наукоємної продукції;
оптимізація систем аграрної науки і освіти для концентрації матеріально-технічних, кадрових і фінансових ресурсів на вирішення пріоритетних завдань АПК;
запровадження системи планування та виконання науково-технічних програм під інноваційну модель розвитку галузей АПК;
створення дієвих систем інноваційного провайдингу;
формування системи державного замовлення на науково-технічну продукцію через Мінагрополітики;
оптимізація системи аграрної освіти для концентрації матеріально-технічних, кадрових і фінансових ресурсів забезпечення розвитку всіх ланок освітніх закладів;
створення системи мотивації одержання аграрної освіти;
підпорядкування навчальних закладів аграрного профілю галузевому міністерству;
удосконалення системи післядипломної освіти, підготовки організаційно-управлінських кадрів;
інтеграція аграрної освіти, науки і виробництва;
формування системи перманентного наповнення змісту нового та запровадження в навчальний процес інноваційних технологій;
формування системи замовлень АПК на підготовку фахівців аграрного профілю та оцінка їх кваліфікаційного рівня;
реформування системи підготовки науково-педагогічних кадрів, їх освітянської та наукової діяльності, її нормативно-правового забезпечення у відповідності до міжнародних стандартів;
навчання в університетах зорієнтувати на вирішенні глобальних проблем сьогодення;
підвищення якості та безпеки сільськогосподарської продукції;
екологізація усіх сфер аграрного сектору економіки на усіх етапах життєвого циклу людини;
мінімізація шкідливого впливу від сільськогосподарської діяльності на довкілля;
розвиток систем управління якістю в сфері агарного виробництва, переробки і зберігання сільськогосподарської продукції;
посилення ролі гуманітарної підготовки фахівців, як фактора розвитку демократії та протистояння тероризму, наркоманії та іншим негативним соціальним проявам у суспільстві;
посилення практичної складової у підготовці фахівців за всіма напрямами підготовки (спеціальностями) та освітньо-кваліфікаційними рівнями.
2.3 Основні стратегічні напрями розвитку та результати міжнародної діяльності в сфері АПК
Основні напрями розвитку :
1) Сформувати пріоритетні напрями міжнародної наукової діяльності, які сприятимуть майбутній Угоді про асоціацію України та ЄС.
2) Започаткувати нові комунікаційні канали з метою обміну науковою і освітянською інформацією між партнерами у вирішенні глобальних проблем людства.
3) Спрямувати зусилля наукового і освітнього потенціалу на зближення позицій України та ЄС з питань, які розглядаються в рамках міжнародних організацій IGC, ISO, FAO тощо. 4) Взяти участь у проектах TWINNING та TAIEX з метою розбудови інституційної спроможності, необхідної для адаптації національного законодавства до законодавства ЄС.
5) Використати європейський інструмент сусідства та партнерства (ENPI) для ефективної координації та застосування зовнішньої допомоги в галузі науки та технологій.
6) Збільшити чисельність фахівців, які у свою діяльність спрямовують на вирішення питань міжнародного розвитку, патентного та стандартизаційного законодавства.
7) Визначити першочергові дії щодо визнання дипломів спеціалістів, магістрів, кандидатів наук (PhD), докторів наук (doc.habil.) в країнах Спільноти;
8) Відродити традицію проведення щорічних спеціалізованих виставок в тому числі з міжнародним представництвом, завершених науково-технічних і технологічних розробок, які сприятимуть зустрічам виробників і споживачів наукової продукції.
9) Завершити гармонізацію у сфері інтелектуальної власності і трансферу технологій до єдиної термінології з метою унеможливлення подвійного трактування законодавства суб’єктами міжнародної науково-технічної співпраці.
10) Інтенсифікувати практику стажування вітчизняних вчених, особливо молодих науковців, у провідних зарубіжних університетах та фірмах.
11) Збільшити кількість науковців і студентів ВНЗ та їх відокремлених підрозділів, які беруть участь у міжнародних освітянських і наукових проектах.
12) Розширити контингент набору іноземних студентів на навчання в аграрні ВНЗ; удосконалювати методики навчання іноземних студентів, підготовку викладачів, здатних викладати відповідні навчальні курси. Здійснити заходи щодо відкриття підготовчих відділень для іноземних громадян на базі аграрних ВНЗ.
13) Здійснити заходи щодо проведення систематичної профорієнтаційної роботи в зарубіжних країнах для популяризації вищої аграрної освіти України.
14) З метою інформування ВНЗ та залучення їх до міжнародних проектів створити на веб-сайті Міністерства аграрної політики України окремий розділ з інформацією про реалізацію міжнародних проектів в сфері освіти, науки та дорадництва України.
15) Брати участь у міжнародних програмах і проектах, спільному проведенні досліджень і розробці проектів, спрямованих на створення конкурентоспроможної високотехнологічної продукції й новітніх технологій, створення спільних наукових організацій і інноваційних структур та забезпечення їхнього фінансування.
Очікувані результати:
o У результаті реалізації реформ очікується створення спільно з науково-дослідними установами НААН України та Міністерства аграрної політики України Регіональних центрів інноваційного розвитку АПК.
o Буде скоординована та інтегрована система взаємодії аграрної освіти та науки, спрямованої на інноваційний розвиток АПК.
o Поглибляться та розширяться міжнародні зв’язки з посиленням інтервенцій вітчизняної продукції АПК на міжнародні ринки.
o Будуть створені регіональні та галузеві об’єднання, як основний елемент поєднання науки та виробництва.
o Будуть запроваджені ресурсозберігаючі і природоохоронні агротехнології з компетентним фаховим супроводом.
o Буде створений єдиний інтелектуальний (науково-технічний, економічний та культурно-просвітницький) простір в аграрній сфері.
o Поглибляться зв’язки і сформуються партнерські стосунки з потужними аграрними підприємствами та фермерськими господарствами.
2.4 Інновації АПК
Інноваційна діяльність складається з трьох основних складових:
а) наукова діяльність;
б) роботи по доведенню завершених науково-дослідних і дослідно-конструкторських і технологічнихробіт (НДДКР) до рівня інноваційних проектів (продуктів, товарів, технологій і т.д.);
в) діяльність з освоєння (впровадження) інноваційних проектів, технологій виробництва продукції і т.д.
Першою складовою - наукового забезпечення АПК присвячені конференції, «круглі столи» і т.д. У той же час існує ряд проблем в самій організації аграрної науки. Необхідно удосконалити процес організації НИОКР. Як тільки зявиться конкуренція серед сільськогосподарських товаровиробників у сфері ідеї та технологій, інноваційних проектів, почнеться перехід до сталого економічного розвитку сільськогосподарського виробництва в Києві, як і в усьому світі.
Важливо виробити дієвий механізм приймання завершених науково-технічних і технологічних розробок та їх відбору вже на рівні інноваційних проектів, необхідних сільськогосподарському виробництву. Велику роль у вирішенні цих проблем належить відіграти Науково-технічній раді (НТР) Мінсільгоспу України в якому повинні проходити апробацію всі завершені та рекомендовані для освоєння науково-технічні розробки. Слід налагодити звязок між наукою та виробництвом, щоб забезпечити передачу адаптованих науково-технічних розробок та їх ефективне впровадження.
Технологічне і технічне переозброєння сільського господарства в сучасних умовах є ключовою проблемою забезпечення продовольчої безпеки України. Тільки створення й освоєння нової техніки і машинних технологій дозволить підняти якість і конкурентоздатність вітчизняної сільгосппродукції. Для розвитку сільського господарства та енергозабезпечення потрібна державна підтримка, особливо при розробці та освоєнні енерго- і ресурсозберігаючих агротехнологій.
Головним пріоритетом науково-технічної та інноваційної політики в АПК повинна стати державна підтримка фундаментальної і прикладної науки з орієнтацією на впровадження наукових розробок. Кінцева мета аграрної науки - це підвищення ефективності сільського господарства.
Передові наукові розробки
Ефективність агропромислового виробництва визначається взаємодією науки і практики, впровадження у виробництво передових інноваційних технологій. На це був націлений пятирічний цикл науково-дослідних робіт Української академії сільськогосподарських наук, намічених програмами фундаментальних та пріоритетних прикладних досліджень з наукового забезпечення розвитку агропромислового комплексу України на 2001-2005 та 2006-2010 рр.. Програми розроблені у відповідності з вимогами «Основ політики України у галузі розвитку науки і технологій на період до 2010 року та на подальшу перспективу» і складені з урахуванням переліку критичних технологій державного рівня і пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки, затверджених Президентом України.
Прийняття закону України «Про розвиток сільського господарства» знімає багато непорозумінь в аграрній політиці, закріплює за АПК певний пріоритет, орієнтує державу на сталий розвиток сільськогосподарського виробництва та сільських територій.
Концепція переведення економіки на інноваційний шлях розвитку знайшла повну підтримку в суспільстві. Однак при виробленні стратегії і тактики реалізації цієї концепції виникли розбіжності. У черговий раз «реформатори» спробували зробити науку головною винуватицею того, що наше виробництво несприйнятливе до досягнень НТП. Доцільно також в Україні розробити програми по збільшенню виробництва сої і сорго. Вчені можуть запропонувати виробникам с/г продукції нові ресурсозберігаючі технології обробітку цих культур, що забезпечують захист посівів від бурянів, хвороб і шкідників, а також зниження енерговитрат на обробку ґрунту і посівів.
Важливим резервом у вирішенні кормової проблеми є розширення посівів багаторічних бобових трав. У нових сортів конюшини вдало поєднуються ультра скоростиглих і висока зимостійкість. Вони дозволили розширити зону стійкого обробітку цієї культури на 300 км на північ, і на 600 км на північний схід.
Вченими Відділення захисту рослин розроблені біотехнологічні методи діагностики небезпечних фіто патогенів. Обґрунтовані і реалізовані інформаційні технології багаторівневого дистанційного та аерокосмічного зондування та вивчення фіто санітарного стану агроекосистем країни. Складені карти, представлені на електронних носіях та на сайті в Інтернеті.
В останні роки, інститутами та станціями приділяється недостатня увага розвитку теорії та практики імунітету рослин. У багатьох наукових установах згорнуті роботи та ліквідовані наукові підрозділи по цьому найважливішому напрямку. Низький рівень практичного освоєння препаратів, що ідентифікують захисні функції рослин.
Сьогодні ж абсолютно ясно, що не тільки окреме поле, але й окремі його контури вимагають особливої агротехніки. Ученими розроблені унікальні технології, що дозволяють досить точно визначити рівень родючості ґрунту, забуряненість, зараженість окремих ділянок поля і за один прохід агрегату, оснащеного сучасним бортовим компютером, забезпечити оптимальне внесення хімікатів. Це технології майбутнього, вони забезпечують підвищення врожайності при скороченні в 2-3 рази кількості внесених меліоратів. Основними проблемами, тут є не тільки відсутність сучасної техніки, але й необхідність оновлення картографічних матеріалів. Ефективно ведуться роботи з використання альтернативних видів енергії. Вченими агро інженерної науки розроблена програма по стимулюванню широкомасштабного перекладу сільськогосподарської техніки на газомоторное паливо, реалізація якої дозволить скоротити витрати в 1,82 рази в порівнянні з використанням дизельного палива і бензину.
У число найважливіших проблем в Україні входить боротьба за здоров’я нації. Істотний внесок у її рішення вносять інститути Відділення зберігання і переробки сільськогосподарської продукції. За звітний період ними розроблено та передано для освоєння у промисловість понад 700 нових технологій і близько 3700 нових найменувань продуктів харчування.
3. Використання міжнародного фактору в інтересах інноваційного розвитку економіки України
В умовах глобалізації великого значення для позиціювання країни на високому рівні інноваційного розвитку має використання можливостей міжнародного співробітництва. Серед таких факторів надзвичайно важливим є залучення зарубіжних інвесторів до розвитку вітчизняної інноваційної сфери, зокрема в області АПК. Вирішення проблеми залучення зарубіжних інвесторів має здійснюватись наступними заходами:
- поліпшення загальних умов для інвестицій в економіку України;
- створення законодавчих норм, ідентичних для вітчизняних та зарубіжних інвесторів;
- розробка єдиних критеріїв оцінки інвестиційної привабливості інноваційних програм і проектів.
Залучення інвестицій з різних груп країн має свої особливості. Що стосується інвестицій з країн СНД, перш за все з Росії, то необхідно стимулювати відповідну взаємодію у рамках вже існуючих численних угод та міждержавних домовленостей. Доцільною є державна підтримка пріоритетних проектів за рахунок залучення як державних, так і приватних інвестицій в авіаційну, космічну та деякі інші галузі.
Позитивний вплив на залучення інвестицій з країн СНД можуть мати перегляд національного законодавства щодо створення вільних економічних зон, промислово-фінансових груп та внесення змін в практику приватизації підприємств у високотехнологічному секторі економіки. Це важливо тому, що інвестиції з країн СНД можуть прийти насамперед на вже існуючі підприємства, в роботі яких зацікавлені технологічно пов’язані з ними підприємства Росії та інших країн СНД.
Щодо інвесторів з розвинутих країн Європи, Азії та США, то, як свідчить статистика, вони можуть бути залучені не тільки до вже існуючих підприємств, але і для здійснення інвестицій в нові проекти та виробництва. Важливим кроком в цьому напрямі повинно стати створення відповідних баз даних та підрозділів (агенцій) у міністерствах і відомствах, які мають проводити активну політику залучень інвесторів через проведення відповідних конференцій, презентацій тощо.
Скасування привілеїв для іноземних інвесторів не повинно супроводжуватися встановленням додаткових бар’єрів (у вигляді спеціальних умов приватизації для вітчизняних інвесторів і таке інше).
Україна бере участь в різноманітних міжнародних проектах і програмах і має формальну можливість брати участь у майже всіх міжнародних відкритих програмах. Необхідно провести аналіз існуючих програм і співвіднести їх зі здатністю держави надавати їм фінансову підтримку.
Пріоритети повинні віддаватися перш за все міжнародним програмам під егідою ЄС та країн СНД. Механізми і конкретні пропозиції щодо участі в них розроблено досить детально. Є проект Концепції співробітництва в інноваційній сфері країн СНД, який підготовлено за активної участі України. Конкретизація форм і напрямків співробітництва в інноваційній сфері має бути здійснена прийняттям відповідних нормативних актів. Стосовно співробітництва з ЄС завдання полягає в ініціюванні нових програм на умовах, що існували й існують у ЄС для країн Центральної та Східної Європи. Це дозволить не тільки залучати більш значні кошти до виконання НДДКР та інноваційних проектів, але і розширити спектр співробітництва між українськими та зарубіжними організаціями.
Крім того, необхідно суворіше дотримуватися виконання зобов’язань держави з фінансування українських частин спільних проектів. Для цього подібне фінансування могло б бути включене окремим рядком до так званих “захищених ” статей бюджету.
Податкова політика держави стосовно участі в міжнародних проектах також має відповідати міжнародним стандартам, тобто відповідні трансфери не повинні обкладатися податками як виробнича діяльність.
Важливим завданням є формування нормативно-правової бази забезпечення рівноправного входження України в науково-технологічний простір країн Європи та світу. Нормативно-правова база повинна формуватися у відповідності з тенденціями, що спостерігаються у світі. Україна приєдналася до більшості існуючих угод та конвенцій у сфері захисту інтелектуальної власності, ноу-хау тощо.
Ціла низка угод існує у рамках СНД. Проблеми полягають в тому, що, по-перше, не розроблено ефективного механізму введення відповідних законодавчих актів у дію. По-друге, велика кількість законодавчих актів має відверто декларативний характер і не сприяє реальному розвитку міжнародного співробітництва.
Тому головним завданням повинен стати перегляд існуючих угод і законів з метою наповнення конкретним змістом, зокрема перегляд закону про фінансово-промислові групи, який би дозволив провести процеси реальної інтеграції підприємств у високотехнологічних секторах економіки.
Необхідно розробити перелік унікальних наукових об’єктів, розташованих на території України, які можуть бути використані у міжнародних проектах, в тому числі в рамках наукового співробітництва, яке здійснюється МААН.
Положення щодо розвитку науково-технічного співробітництва повинні, як правило, входити до нових угод, що укладає Україна із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, зокрема в економічній сфері.
Слід переорієнтувати зовнішньоекономічну діяльність України на високотехнологічний експорт і скорочення частки продажу за кордон сировинних ресурсів. Політика держави щодо стимулювання експорту високотехнологічної продукції повинна бути більш активною і цілеспрямованою. Держава має виходити зі своїх стратегічних інтересів, а не з короткочасної вигоди. Цього можна досягти за рахунок впровадження двох груп заходів.
По-перше, держава зобов’язана створити дійсно рівні умови для роботи підприємств у традиційних секторах економіки. Це знизить середню прибутковість таких підприємств і змусить деякі фірми впроваджувати інновації або переносити свою діяльність у високотехнологічні сектори. Для діяльності високотехнологічних секторів повинні бути встановлені серйозні пільги з метою стимулювання НДДКР.
Потрібно удосконалити державну систему експертизи технологій, технічного обладнання, а також ліцензій для виробництва продукції, які купує Україна. Експертиза технологій повинна спиратися на існуючі міжнародні стандарти і відповідати діючим в Україні законодавчим положенням. Для експертної оцінки окремих спірних проблем, пов’язаних із технологічними трансферами, доцільно створити відповідні науково-технічні ради із залученням провідних українських (а в деяких випадках і зарубіжних) фахівців.
Проблеми захисту інтелектуальної власності повинні вирішуватися за умов дотримання міжнародних угод у цій галузі. Їх вирішення пов’язане головним чином з труднощами впровадження основних положень законодавчих актів у дію, а також браком коштів на захист інтелектуальної власності.
Основним напрямком удосконалення захисту інтелектуальної власності в Україні має стати підтримка державою переходу до міжнародно-визнаної практики у галузі патентування та захисту інтелектуальної власності.
Висновки
Впровадження результатів зарубіжного досвіду інноваційних досліджень сприятиме збереженню ґрунтового покриву, відтворенню його родючості, сталому розвитку сільськогосподарських територій, зростанню продуктивності агроекосистем, завдяки чому середньорічні обсяги виробництва зерна зростуть до 65 млн. тонн, олійних культур – 16, овочів – 9, плодів та ягід – 4,6 і винограду – 1,2 млн. тонн.
Використання нової системи організації селекційного процесу дасть можливість у 2,5-3,0 рази інтенсифікувати генетичні дослідження з метою виведення нових порід тварин з наперед визначеними господарсько-корисними властивостями. Розробки щодо збалансованої годівлі тварин і поліпшення умов їх утримання сприятимуть підвищенню ефективності засвоєння корму, завдяки чому витрати на 1 кг приросту свиней знизяться до 2,8-3,0, а великої рогатої худоби – до 7-8 кормових одиниць. Впровадження наукових розробок у сільськогосподарське виробництво дозволить забезпечити виробництво молока в обсязі 22 млн. тонн, м’яса – 6,1 млн. тонн, яєць – 17,1 млрд. штук.
Буде налагоджено виробництво нових видів високоякісних харчових продуктів функціонального призначення, збільшено вихід м‘ясної і молочної продукції з одиниці сировини. Інтенсифікація окремих технологічних процесів дасть змогу збільшити вихід продукції на 5-8 % за рахунок зменшення її втрат у процесі переробки і подовжити термін зберігання плодоовочевої продукції без суттєвих змін споживчих якостей більше ніж у 2 рази, а м’ясних виробів – майже в 5 разів.
Застосування нових організаційних, технологічних і технічних рішень дасть можливість зменшити питомі витрати промислової енергії на виробництво продукції в 1,5-1,7 рази і підвищити продуктивність праці в 2,0-2,3 рази. Завдяки використанню енергії з поновлюваних джерел у сільському господарстві на 10% знизиться споживання енергії з традиційних джерел.
Реалізація наукових розробок з удосконалення податкової, фінансово-кредитної політики, організаційних та економічних механізмів розвитку аграрного сектора економіки країни забезпечать його рентабельність в межах 18-20% і розширене відтворення галузі.
Кошти, які вивільняться за рахунок оптимізації та реструктуризації системи аграрної освіти та науки, спрямуються на оновлення лабораторного обладнання і приладів наукових установ та вищих навчальних закладів, а також розвиток нових напрямів досліджень.
Таким чином, будуть нарощуватися обсяги виробництва національної сільськогосподарської продукції та її експортної складової, підвищиться якість харчових продуктів, а їх показники будуть доведені до міжнародних стандартів, збільшиться кількість робочих місць та поліпшаться умови праці, прискориться соціальний розвиток села, а також зменшиться негативний вплив агропромислового виробництва на довкілля. Впровадження у виробництво нових наукових розробок сприятиме підвищенню життєвого рівня народу.
Список використаних джерел
1. Гнаткович О.Д. Активізація інновацій у сільське господарство України. [Електронний ресурс] / http: // www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1iid=65.
2. Захарченко В.И. Інноваційний потенціал підприємства як обєкт економічного дослідження [Електронний ресурс] / http: // www.ldpu.org.ua/liberalism/4289db18020f0.
3. Іртищева І.О. Побудова інноваційних моделей регіональної агропродовольчої сфери на інтеграційній основі. Економіка АПК. - 2009. - №9. - С. 39-43.
4. Лайко П.А., Кулієв М.М. Інноваційні процеси в аграрному секторі економіки. Економіка АПК. - 2009. - №9. - С. 26-30.
5. Міщенко І.М. Інноваційна діяльність у сільському господарстві. [Електронний ресурс] / http: // www.dy.nayka.com.ua/a/2_2009_15.files/image001.gif.
6. http://library.if.ua/library.if.ua-tov.html
7. http://minagro.gov.ua/page/?10662
8. http://www.rusnauka.com/ONG_2006/Economics/17818.doc.htm
9. http://innovations.kmpu.edu.ua/
10. http://agpr.info/index.php?l=2o=61
11. http://h.ua/story/74747
12. http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/337743.html