Життя і творчість українського композитора М.В. Лисенка
СОДЕРЖАНИЕ: Життєвий шлях та творчість М.В. Лисенка - видатного українського композитора кінця XIX-початку XX ст., який став основоположником української класичної музики та увійшов в історію національного мистецтва як талановитий диригент, вчений-фольклорист.Вступ
Микола Віталійович Лисенко — найвидатніший український композитор другої половини XIX — початку XX ст. Він став основоположником української класичної музики, увійшов в історію національного мистецтва як талановитий диригент, вдумливий педагог, вчений-фольклорист і визначний музично-громадський діяч.
М.Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській музичній творчості жанри. Своїми теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчість. Педагогічною діяльністю М.Лисенко заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні. Безпосередніми продовжувачами кращих творчих традицій М.Лисенка в українській музичній культурі були К.Стеценко, Я.Степовий, М.Леонтович.
Розділ 1. Життєвий шлях М. В. Лисенка
Народився Микола Лисенко у 1812 році в селі Гриньки на Полтавщині. Вже з раннього дитинства він тягнувся до музики, любив слухати народні пісні. Першою вчителькою його була мати, Ольга Єреміївна Лисенко — досить добра піаністка. Згодом його віддали до пансіонату П. Гедуена в Києві, потім — до харківської гімназії, де він навчається також і музики. Фортепіанну гру він проходить під Керівництвом відомих педагогів А. Паночіні та І. Вільчека. Перебуваючи в Харкові, він часто виступає на вечорах як піаніст і акомпаніатор.
У 1859 році Микола вступає до Харківського університету, а через рік переводиться до Києва, куди переїжджають на постійне мешкання його батьки. Лисенко поринає у студентське життя: опановує науки, бере участь у таємних сходках, влітку активно записує фольклор.
Захоплення юнака поезією Тараса Шевченка згодом переростає у глибоку любов до його натхненної творчості. Палке й гостре слово Кобзаря виховує Лисенка як громадянина і митця.
Вже у студентські роки Микола Віталійович збирає довкола себе любителів музики і організовує студентський хор, репертуар якого складається переважно з українських народних пісень, записаних і опрацьованих Лисенком.
Закінчивши природничий факультет університету і захистивши магістерську дисертацію, Лисенко вирішує повязати свою долю з музичним мистецтвом. У студентські роки він не припиняв заняття з фортепіано, робив перші спроби в композиції.
Протягом двох років (1867—1869) Микола Віталійович навчається у Лейпцігській консерваторії — одному з найвідоміших у Європі навчальних музичних закладів. Його вчителями були відомі педагоги І. Мошелес, К. Рейнеке, Е. Венцель, Е. Ріхтер та інші. Він завершив повний курс фортепіанної гри і пройшов історію музики й усі теоретичні предмети. Екзаменаційна комісія визнала гру випускника Миколи Лисенка гідною відзнаки і дала йому право на гастрольні подорожі по Європі.
З 1874 по 1876 роки Лисенко був у Петербурзі. Він відвідував лекції з інструментовки у М. Римського-Корсакова. Микола Віталійович намагався максимально використати свій час у столиці. Крім інструментування власних творів (опери «Різдвяна ніч» тощо), він писав вокальну та фортепіанну музику, опрацьовував народні пісні для хору. Організований ним хор у Соляному містечку Петербурга брав участь у концертах словянської музики. Разом з Лисенком виступали відомі артисти, а також композитор М. Мусоргський, кобзар Остап Вересай. Преса досить часто позитивно відгукувалась на ці концерти. Вказувалось, що «словянські концерти» 70-х років продовжують традиції, закладені Балакірєвим.
В 70-ті роки Лисенко створив значну кількість романсів, фортепіанних творів, ряд хорів (вийшов у світ третій випуск українських народних пісень для голосу з фортепіано). В основі його вокальних композицій — поезії Т. Шевченка. Митця приваблюють як героїко-історичні, так і ліричні, лірико-побутові теми, народно-жанрові зарисовки тощо.
В кінці 70-х і особливо в 80-ті роки пожвавлюється інтерес композитора до хорової музики. Лисенко організовує хор із студентів Київського університету і дає публічні концерти. Перший виступ хору відбувся 1881 року.
В цей період написано значну частину хорових творів композитора, а також велику кількість обробок народних пісень для хору. Тоді створено кантати «Бють пороги» (1878) і «Радуйся, ниво неполитая», хорову поему «Іван Гус», хори «Сон», «Ой діброво, темний гаю» (усі перелічені твори написано на вірші Т. Шевченка).
У 80-ті роки Лисенко активно працює в оперному жанрі. Він створює лірико-побутову фантастичну оперу «Утоплена», завершує третю редакцію лірико-комічної опери «Різдвяна ніч», пише дитячу оперу «Коза-Дереза», лірико-побутову «Наталку Полтавку» і героїко-історичну народну музичну драму «Тарас Бульба». Останній твір є вершинним у творчості Лисенка і найвищим досягненням української дожовтневої оперної музики. Це десятиліття (1880–1890) було найбільш плідним у творчості Лисенка. Вже в той час митець зумів глибоко й переконливо втілити у своїй музиці найпрогресивніші ідеї — ідеї революційних демократів, зокрема Т. Шевченка.
В ній звучав заклик до боротьби з соціальною несправедливістю, розкривалися світлі мрії про майбутнє, віра в народ, його творчі сили. Музика його, що міцно спирається на фольклорну основу, доступна і близька кожній людині.
У 90-ті й на початку 1900-х років продовжують виходити в світ Лисенкові обробки народних пісень для хору (так звані хорові десятки від четвертого до дванадцятого), пятий і шостий випуски народних пісень в обробці для голосу з супроводом фортепіано, а також окремі фольклорні цикли — «Веснянки», «Купальська справа», «Колядки та щедрівки», «Весілля».
Новою сторінкою в його вокальній музиці стали романси на вірші Г. Гейне, І. Франка, Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Олександра Олеся та інших. Такі романси, як «Коли настав чудовий май», «У мене був коханий, рідний край», «Місяцю-князю», «Безмежнеє поле» стали класичними зразками української дожовтневої музики. З великих форм композитор пише кантату «На вічну память Котляревському», опери «Пан Коцький», «Зима й Весна», «Сапфо» (про долю давньогрецької поетеси). Тоді ж було створено ряд мініатюр для фортепіано (опуси 37—41).
Події 1905—1907 років — першої російської буржуазно-демократичної революції — сколихнули суспільне життя України, вплинули на літературний і мистецький процес. Незважаючи на досить похилий вік (понад шістдесят років), Лисенко палко відгукнувся на цю подію. Композитор пише хор «Вічний революціонер», солоспів «В грудях вогонь», згодом оперу-сатиру «Енеїда», музику до драми «Остання ніч» М. Старицького. Митець створює також ряд ліричних мініатюр на слова Дніпрової Чайки, Олександра Олеся, М. Вороного — «Єрихонська рожа», «Айстри», «Нічого, нічого», кілька хорів, фортепіанних пєс та оперу-хвилинку «Ноктюрн».
Помер М. В. Лисенко 6 листопада 1912 року. Його поховано на Байковому кладовищі у Києві.
Розділ 2. Творчість М.В. Лисенка
2.1 Обробка народних пісень
Інтерес до народної музики виникає у М. Лисенка ще в дитинстві. Потім, у гімназії та університеті, він поглиблюється. Лисенко записує фольклор, вивчає його, науково підходячи до народної мелодії і слів, прагне точно зафіксувати ладоінтонаційну будову, метроритм і музичну форму.
Протягом усього свого свідомого життя Микола Віталійович займався збиранням народних пісень. Він по праву вважається одним з найвизначніших музичних науковців-фольклористів дожовтневого часу.
Фольклорні зразки він згрупував за жанрами й публікував окремими випусками. Вийшли у світ сім випусків, по 40 пісень у кожному, для голосу з супроводом фортепіано (роки виходу—1868, 1869, 1876, 1887, 1892, 1985, 1911), тринадцять хорових десятків (1886, 1887, 1889, 1891, 1892, 1897—1898— два випуски, 1908 — два випуски, 1909 — два випуски, останній випуск залишився в рукопису). Крім того, було надруковано пять випусків обрядових пісень (два збірники «Веснянок», «Купальська справа», «Колядки та щедрівки», «Весілля», 1896—1903 pp., збірка танків і веснянок «Молодощі», 1876 р.) та «Збірник народних українських пісень в хоровому розкладі, пристосованих для учнів молодшого і підстаршого середнього віку в школах народних», 1908 р.). В цілому Лисенкові фольклорні збірники (всього понад 600 зразків) охоплюють майже всі пісенні жанри: обрядові, побутові, історичні та думи. Значне місце займають пісні з соціальною тематикою.
Усі народні пісні Лисенко залишав недоторканими як щодо мелодій, так і щодо тексту. У фортепіанному супроводі до сольних зразків він прагне повніше висвітлити ладогармонічну природу, укладену в самій мелодії. У більш ранніх обробках (перший і другий випуски) помітне прагнення до концертності акомпанементу {досить великі фортепіанні вступи й заключения). В піснях пізнішого часу супровід стає значно простішим, в ньому переважає мелодичне начало. Саме ця простота підкреслює виразовість народної мелодії. Розглянемо кілька пісень.
Зміст поетичних слів уточнюється й коментується у фортепіанному супроводі: то звучить «застольна пісня», то ілюструється суєта, переполох товариства, то зявляється ряд інших образних штрихів. У пяти куплетах пісні композитор поступово ускладнює і варіює гармонію.
Проте у творчості М. Лисенка помітна й тенденція до різноманітної обробки кількох куплетів однієї пісні, тобто до індивідуалізації окремих її образів. «Верховино, світку ти наш» є саме таким зразком опрацювання фольклорної мелодії. Завдяки різній обробці кожного з куплетів пісні характер, лад і фактура її просвітлюються. До того ж тут поєднано два жанри — ліричну пісню й коломийку.
2.2 Романси
У доробку Миколи Віталійовича Лисенка — понад 100 романсів. Показово, що творчий шлях митця почався з сольної вокальної музики. До неї він звертався і далі протягом майже всього життя. Найбільше солоспівів композитор написав у 60—80-ті роки, а потім у другій половині 90-х і у 1900-ті роки. Два періоди в романсовій творчості Лисенка — це два етапи його мистецьких пошуків. У 60— 80-ті роки Лисенко звертається до поезій Тараса Шевченка. Вже перших двадцять творів у цьому жанрі, написані в консерваторський період (за два роки), засвідчили появу нової оригінальної мистецької особистості. Чим привабила Лисенка поезія Великого Кобзаря? Передусім глибокою народністю, правдивістю зображення подій, палким революційним пафосом, щирістю висловлення. Для ранніх романсів Лисенко вибрав тексти, в яких ідеться про важку жіночу долю, соціальне гноблення.
У романсі «Ой одна я, одна» передано скаргу дівчини-сироти, яка не зазнала щастя, не відчула тепла батьківського дому і не має майбутнього. Вже у фортепіанному вступі композитор подає поспівки-зерна, в яких міститься музична характеристика образу.
Мелодія романсу, хоча й авторська, не народна, але наскрізь просякнута духом народної музики. Поштовхом для такого музичного прочитання була сама поезія Шевченка. Тут знаходимо ладоінтонащйні звороти з ліричних пісень, пісень-романсів і плачів (ходи на широкі інтервали з поступовим їх заповненням, стрибки мелодій до VII підвищеного ступеня в мінорі, звороти з IV підвищеним ступенем у мінорі тощо).
Форма романсу «Ой одна, я одна» — двочастинна, що повторюється з варіантними змінами двічі. У другому варіанті, де міститься кульмінація твору, музика набуває підкресленої напруженості. У мелодії зявляються запитальні інтонації. Вони посилені гострими дисонуючими гармоніями (зменшений терцквартакорд VII ступеня, раптова поява мінорної субдомінанти у мажорі). Невелика чотиритактова побудова є своєрідним спадом від кульмінації, трагедійним завершенням сумної розповіді. Саме вона утворює другу половину фортепіанної постлюдії, тобто вже у вступі поставлено запитання й дано відповідь. Завершує романс чотиритактова постлюдія (післямова) фортепіано (на матеріалі вступу). Це своєрідне ліричне обрамлення досить драматичного твору.
В солоспіві «Ой одна, я одна», як і в багатьох інших творах цього жанру на слова Т. Шевченка, композитор знайшов засоби музичної виразності, що є глибоко народними за своєю суттю. Вони широко застосовані і в інших творах, таких як «О люлі, люлі», «Навгороді коло броду», «Якби мені, мамо, намисто», «Якби мені черевички», «Ой стрічечка до стрічечки». Лисенко ґрунтовно засвоїв закони народнопісенної музичної творчості та природно їх застосував у своїй музиці. У згаданих вище романсах звязки з фольклором помітні як у мелодиці, так і в гармонічній мові, фактурі.
Цікавими є пошуки композитора в галузі форми. Тут він також прагне бути близьким до народної пісні, до принципів її формотворення. Інтерес викликають ті романси Миколи Віталійовича, в яких помітне намагання перебороти повторну куплетність, поєднати строфічну будову з більш динамічними формами. Композитор відбирає для романсів не тільки пісенні, а й масштабніші музичні форми та жанри, наприклад, баладу, поему.
Образне багатство поезії Шевченка спричинилося до значно ширшого її прочитання засобами музики. Оригінальний за формою його романс «Садок вишневий». Лисенко виступив у цьому творі як тонкий колорист, що вміє кількома штрихами створити переконливий образ, втілити переживання героя, змалювати пейзаж.
Романс складається з кількох завершених побудов (періодів). У першому відтворено ліричну картину чудового літнього вечора, коли дівчата з піснями повертаються з поля. У другій побудові композитор застосував інший принцип викладу матеріалу. Якщо раніше музика мала мякий, пісенний характер, то зараз її витримано в аріозно-речитативному плані. Гармонією підкреслюються окремі образно-емоційні штрихи, наприклад, раптове відхилення з соль мажору в сі-бемоль мажор, а потім — соль мінор або відхилення в ля мінор, різка зміна фактурного рисунка тощо.
Наступний етап у романсовій творчості класика української музики повязаний з іншими поетичними образами й музичними тенденціями. В 90-ті роки Лисенко звертається до багатої своєю ліричною палітрою поезії Генріха Гейне. З-під пера композитора зявляються такі чудові вокальні твори, як «Чого так поблідли троянди ясні», «У мене був коханий, рідний край», «Не жаль мені», «Коли настав чудовий май». Невдовзі Лисенко пише пять романсів на слова І. Франка, також ліричних за змістом. У 1900-ті роки було створено солоспіви на вірші Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Олександра Олеся та інших поетів. Головний герой романсів Лисенка на слова Гейне, Франка, Олеся — людина з багатим внутрішнім світом. Образний зміст цих солоспівів викликав до життя й іншу музичну мову
Солоспів «Чого так поблідли троянди ясні» характеризується наявністю широких мелодичних фраз і тремтливого гармонічного фону. Вокальна партія підтримується басовим голосом або дублюється мелодією фортепіано. Гармонічна пульсація тільки на перший погляд видається простим ритмічним рисунком, вона також дуже «жива», й мелодично активна завдяки рухливості кожного акордового голосу (затримання, прохідні й допоміжні звуки тощо).
Фортепіанний вступ відразу ж вводить у зміст твору. Хоральний акордовий склад малює мірний хід групи людей. Альтерована субдомінанта на початку другого речення «заіскрилася» свіжим, новим відтінком. Вокальна партія першого речення має монотонно-оповідний характер, що цілком відповідає змісту поетичної строфи. Друге речення починається поетично-просвітленою мелодією в мі-бемоль мажорі, прозорою стає і фактура. Дуже виразною є кульмінація на VI низькому ступені («О диво — квітка ожила, розквітла»).
Романси були творчою лабораторією композитора, в якій викристалізувалися його мелодика, гармонія, фактура, остаточно формувалися музичні форми, композиційні та жанрові особливості його творів. У солоспівах Лисенка бере свій початок українська класична камерно-вокальна музика. Вони становлять одну з найкращих сторінок духовної культури нашого народу.
2.3 Фортепіанна творчість
До фортепіанної творчості М. Лисенко звертається протягом усього свого життя, особливо в 70-ті та 1900-ті роки. На жаль, цей жанр не став для композитора провідним. За ідейно-образним змістом, яскравістю й оригінальністю музичної мови його фортепіанні твори поступаються романсам, хорам, операм та обробкам народних пісень.
Як відомо з біографії, гру на фортепіано Лисенко почав опановувати з раннього дитинства. Ці заняття не припинялись ні під час навчання в пансіонаті чи гімназії, ні в університетські роки. Завдяки цьому Миколі Віталійовичу пощастило вступити до Лейпцігської консерваторії на фортепіанний факультет і успішно закінчити її за два роки. Якщо захоплення фортепіанною творчістю Шопена почалося ще у Харкові та Києві, то в Лейпцігу Лисенко ґрунтовно вивчав музику Й. С. Баха, віденських класиків, Шумана, Мендельсона, Ліста і Глинки.
Перші фортепіанні опуси композитора написано в консерваторські роки. Вони повязані з фольклором, як, наприклад, його фортепіанна сюїта. Що вона являє собою? Це народні українські пісні, опрацьовані у формі старовинних танців: прелюдія — «Хлопче-молодче», токката — «Пішла мати на село», сарабанда — «Сонце низенько, вечір близенько», гавот — «Ой чия ти, дівчино, чия ти», скерцо — «Та казала мені Солоха». Це чи не єдина спроба такого використання фольклору. Лисенко вдало поєднав народні теми з жанровими особливостями європейських танців.
В 70-ті роки композитор створює понад півтора десятки фортепіанних творів. Тут і великі форми — соната, два концертних полонези, дві рапсодії на українські теми, і невеликі пєси — «Пісні без слів», «Мрії», мазурка, баркарола тощо. З одного боку, в музиці Лисенка відчувається вплив Ф. Шопена і Ф. Ліста, а з другого — спостерігається інтерес до фольклорних джерел, як це ми бачимо і в творчості російських композиторів. Нагадаємо, що з 1874 по 1876 роки Лисенко перебував у Петербурзі, цікавився музичним життям столиці, вивчав музику М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова,П. Чайковського.
2.4 Хорова творчість
Твори М. Лисенка для хору становлять яскраву сторінку його музичної спадщини. Композитор не відразу захопився цим жанром. Можна відзначити два періоди в біографії митця, коли він найбільше уваги приділяє хорові,— це кінець 70-х — 80-ті та 1900-ті роки.
Звернення до вокально-хорової музики зумовлювалося рядом причин. По-перше, це віковічні традиції народного і професіонального співу на Україні. По-друге, цей вид мистецтва — найбільш масовий і доступний для широких слухацьких кіл. Крім того, вокально-хорова музика могла тоді швидше знайти виконавця, ніж оркестрова чи оперна. Як уже мовилося, композитор періодично організовував хори із студентів, семінаристів, які виступали в Києві та інших містах України. Ці хори славилися високим професіональним рівнем. Вони виконували твори самого Миколи Віталійовича, його обробки народних пісень, музику російських і зарубіжних композиторів. Ці гастрольні подорожі мали велике значення для дальшого розвитку виконавства.
Хорова творчість Лисенка — одне з найцінніших надбань української музичної культури дожовтневого часу. Більшість хорів написано на вірші Т. Шевченка. Композитор глибоко пройнявся ідейністю та драматизмом полумяних поезій Великого Кобзаря.
Лисенко написав понад три десятки творів для хору. Вони різноманітні за ідейно-образним змістом та формою. Тут є великі вокально-симфонічні полотна, хорові поеми, мініатюри. Всі вони нерозривно повязані з фольклором.
Кантату «Радуйся, ниво неполитая» написано 1883 року. Крім того, Лисенко створив у цьому жанрі ще два великі вокально-симфонічні полотна: драматичне «Бють пороги» (1878) й урочисте «На вічну память Котляревському» (1895).
Кожна частина твору вирішується в іншому образному і тембро-фактурному ключі. У другій, просвітлено-ліричній за характером,— мелодія віддалено нагадує пісенно-романсові фольклорні зразки. Вокальна партія сопрано соло, а згодом інших учасників квартету ллється широко, розлого.
Звернімо також увагу на темпові й тональні контрасти між частинами. Починаючи з другої частини, відбувається постійне прискорення темпу. Динамічним є і тональний план твору: фа мажор, ля мажор, ре мінор, до мажор і фа мажор. Знов-таки з другої частини відбувається активізація функціонального звязку. Якщо фа мажор і ля мажор можна розглядати як барвисте колористичне зіставлення, то рух від ля мажору до ре мінору, від до мажору до-фа мажору — від домінанти до тоніки — є найактивнішим.
Розділ 3. Опера “Тарас Бульба”
В українській дожовтневій музиці опері «Тарас Бульба» М. Лисенка належить особливе місце. Цей твір є найбільшим здобутком музично-театрального мистецтва того часу. В ньому втілено важливі суспільно-патріотичні ідеї, порушено ряд морально-етичних питань. Композитор створив яскраві художні образи: героїчні, трагедійні, ліричні.
Опера писалась тривалий час. Робота над клавіром продовжувалась десять років (1880—1890). Згодом композитор почав працювати над партитурою. На початку XX ст. велися переговори з Петербузьким Марийським театром про постановку опери на сцені. Крім того, Лисенко активно готував клавір для видання. Але за життя митця «Тарас Бульба» так і не побачив світла рампи.
Премєра опери відбулася вже за радянського часу, в середині 20-х років у Києві та Харкові. Кілька разів видатні радянські композитори Л. Ревуцький і Б. Лятошинський при поновленні твору в театрі редагували оперу. Нову партитуру опери створив Лятошинський, оскільки авторська на той час вважалася загубленою. В остаточному редакторському варіанті введено систему лейтмотивів, вилучено менш важливі епізоди і на матеріалі Лисенка створено увертюру, яка замінила невелику за обсягом інтродукцію; в цілому твір динамізовано. В нашому підручнику опера розглядається в редакції Л. Ревуцького та Б. Лятошинського.
Літературним першоджерелом опери послужила однойменна повість М. Гоголя. При написанні лібретто М. Старицький, зберігши основну канву твору, вніс до нього деякі зміни. Зокрема, він пристосував сюжет до послідовного сценічного розгортання, вилучив ряд фрагментів та фінал повісті (опера закінчується сценою взяття мурів міста Дубно). Літературне редагування лібретто здійснив згодом М. Рильський.
Зміст опери. Київ. Майдан перед Братським монастирем. Проходить простий люд, жовніри. Зявляється Кобзар, співає. Народ прислухається до його співу. Останні його слова: «Запасаймо ж товариша гострого в халяву: треба буде рятувати свою волю І ще й славу!» — викликають схвалення й підтримку серед людей: Та поява польських комісарів одразу змінює ситуацію — Кобзар переводить на жартівливу пісню.
З брами монастиря виходить Тарас Бульба з синами. Він просить ключника наглядати за синами. З розмови братів зясовується, що Андрій закохався в дочку польського воєводи. Остап звертається до Кобзаря, просить заспівати знову. Уявляються комісари, відбувається сутичка народу з ними. Остап разом з іншими не дає покарати Кобзаря.
Покої дочки воєводи — Марильці. Панночка милується собою. З комина вилазить Андрій. Спочатку Марильця і її служниця — Татарка — лякаються, а потім панночка жартує над соромязливим і мовчазним хлопцем. Стукають у двері — Андрій стрибає через вікно й тікає.
Будинок Тараса Бульби. Тут готуються до зустрічі з синами, які повернулися після закінчення Київської академії. Дружина Тараса Настя непокоїться а долю дітей. Вона мріє бачити їх одруженими, щасливими. Поява хлопців у студентських рясах викликає насмішку батька. Він вітає їх по-своєму: випробовує силу. Приходять гості. В розпалі частування, співів, розмов Тарас гаряче під-римує думку їхати на Запоріжжя, бо там — справжня життєва наука для його синів. Почувши про це, мати падає непритомною.
Запорізька Січ. Тарас дорікає козакам за бездіяльність, підбурює їх проти отамана, намовляє обрати на його місце відважного лицаря. Остап і особливо Андрій мріють про походи, славу. Бють у литаври — козаки збираються на раду. Усі вимагають від Кошового скласти свої обовязки, кожний гурт пропонує свого представника на отамана. Врешті перемагають ті, хто підтримав пропозицію Тараса обрати за кошового відважну і чесну людину — Кирдягу. За народним звичаєм він тричі відмовляється від такої високої посади, а потім погоджується. Коли завершився обряд обрання кошового, приїздить посланець. Він сповіщає про знущання над простим людом, що їх чинять польські магнати і військо. Рада приймає рішення йти у похід.
Ніч. Козачий обоз під Дубном. Андрію не спиться, він думає про кохану. Зявляється Татарка. Вона розповідає про страждання панни в обложеному місті. Там голод. Татарка просить Андрія допомогти воєводівні, її рідним та близьким. Андрій після деяких вагань наважується перейти у ворожий табір. Він збирає з возів припаси і потаємним ходом іде з Татаркою до міста.
Каплиця у лубенського воєводи. Поляки моляться, просять порятунку. Усі відходять, залишається сама Марильця. Зявляються Андрій і Татарка. Марильця і Андрій захоплені одне одним, вони вже не можуть приховати свого кохання. Входить Воєвода з вельможним панством. Він дякує козакові за його вчинок, але обурюється, коли Андрій просить руки його дочки. Єзуїт радить Воєводі обійтися обіцянкою.
Табір запорізького війська під Дубном. Біля намету наказного отамана Тараса Бульби козаки сходяться на раду. Тарас звертається з промовою, в якій закликає до виконання священного обовязку — захисту батьківщини. Згодом він віддає наказ взяти місто штурмом. Приходить звістка про зраду Андрія. Батько не може повірити в це. Він у глибокій тузі. У нього остаточно визріває думка — скарати зрадника власною рукою, і він убиває сина. Остап прощається з тілом брата і йде у бій. Козаки штурмують мури міста Дубно.
Опера «Тарас Бульба» — це історико-героїчна народна музична драма. Вагоме місце в ній належить образам народу, його окремих груп і представників. У звязку з цим композитор приділяє значну увагу Масовим хоровим сценам. Яскравими є музичні характеристики головних персонажів — Тараса Бульби, Остапа, Насті, Андрія, Марильці. Основна ідея твору — боротьба українського народу проти соціального і національного поневолення. На першому плані — розкриття патріотичних почуттів. Достатню увагу приділено також висвітленню родинних взаємин, почуттів закоханих тощо. Ці лінії реалізуються через показ стосунків Андрія з Тарасом, Настею, Марильцею.
Увертюра до опери концентрує в собі її ідейно-образний зміст. Вона по праву вважається кращим зразком вітчизняної симфонічної музики. Характер музики глибоко драматичний. Тут втілено героїку боротьби і торжество перемоги. Відкривається вона темою закличного характеру (див. пр. 123). Затактові квартові трубні сигнали, що складають її найважливішу рису, творять героїко-драматичне начало музики. Ці інтонації лягли в основу провідного лейтмотиву опери. Чотиритактова тема набуває далі значного розвитку, що зумовлює появу другої пісенного типу теми. Вона широкорозаспівна. Мелодія її ллється, як повноводний потік могутньої ріки.
Цю музику написано редакторами опери Ревуцьким і Лятошинським в характері народного багатоголосся. Далі звучить досить великий епізод розробкового характеру. В ньому зявляються інтонації як з початкової теми, так і з наступної. В момент кульмінації виростає перша тема. Вона втілює силу, могутність і волю. Це своєрідна реприза (ре мінор, початок твору — фа мінор). Але сама невелика за розмірами перша тема знов переростає в розробкового характеру побудову.
Завершує увертюру третя тема (тут використано мелодію народної пісні «За світ встали козаченьки»), її урочистий характер підсумовує попередній розвиток. Зміст увертюри випливає з характеру музичних тем — це заклик, боротьба і перемога.
Кожна з поспівок завершується або квінтольною ритмічною групою, або мелізматичним візерунком. Гармонічний мінор змінюєтеся натуральним, тоніко-домінантовий органний пункт у супроводі нагадує гру на лірі. Образ Кобзаря — борця за волю повніше розкритий у його другій пісні, яка звучить у фіналі першої картини (ми спеціально відступаємо від сюжетної послідовності, щоб повністю розкрити цей образ). Звернення Кобзаря до людей, що зібралися довкола нього, звучить ще гостріше: «Ой чи довго ще нам та коритися панам...» Міцне, як криця, його слово знаходить відгук у присутніх. І як тільки комісари хочуть забрати народного співця — люди обороняють його. В цій сутичці виділяється Остап, який вступає в боротьбу. Пісню «Ой чи довго ще нам» витримано в характері народних ліричних багатоголосних пісень, Кожний наступний куплет пісні стає .динамічнішим. Здійснюється це поступовим ускладненням гармонії та інструментовки. Кульмінаційне проведення звучить могутньо й велично. Зазначимо, що цю пісню введено в оперу редакторами Л. Ревуцьким і Б. Лятошинським з метою повнішого показу образу Кобзаря й динамізації дії. Вона звучить також в увертюрі.
Висновок
Творчості Лисенка, як і взагалі класичній музиці, властиві глибока ідейність, народність, реалізм, органічна єдність змісту і форми, висока професіональна майстерність.
У своїх композиціях Лисенко створив галерею народних типів. Взяті з самого життя, вони відзначаються реалістичністю художнього втілення і широтою узагальнення.
Засоби музичної виразності у Лисенка виростають з народнопісенних інтонацій і зворотів. Уміння передати зміст народної творчості, розкрити її виражальні можливості, правильно відобразити психологію народу з допомогою засобів музичної творчості — такі характерні риси Лисенка-художника.
Діяльність Лисенка дуже широка: він був композитор, піаніст, педагог, диригент, вчений-фольклорист, активний музично-громадський діяч.
Своїми теоретичними роботами (про характерні особливості українських дум і пісень, що їх виконував кобзар Остап Вересай, про українські народні музичні інструменти та ін.) він зробив цінний вклад у вітчизняну науку про народну музичну творчість.
Як художник-демократ Лисенко у своїх творах правдиво відобразив життя народу і його боротьбу проти визискувачів. Глибокий патріотизм, народність і реалізм — основні риси творчості Лисенка. На цих благородних засадах виховувались і продовжували почату Лисенком справу його найближчі послідовники — К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий,
Під впливом Лисенка формувалась і розвивалась творчість українських радянських композиторів — Л. Ревуцького, С. Людкевича, М. Вериківського, Г. Верьовки, П. Козицького, представників молодшого покоління — П. Майбороди, Г. Жуковського. А. Свєчнікова та інших.
Список використаної літератури
1. С. Лісецький. Українська музична література для 4-5 класів ДМШ. К.: «Музична Україна», – 1991.
2. Фільц Б. Джерела музичної культури [України] // Дзвін. – 1990.
3. Рудницький А. Українська музика. Історико-критичний огляд. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1963. – 406 с.
4. Ольховський А. Нарис історії української музики / Ред. Л.Корній. – К.: Муз.Україна, 2003. – 512 с. ІІ нот. Музика Західної України (Галичина та Закарпатська Україна.
5. Місячник “Українська музика” (1937-1939) Сист. покажчик змісту журналу / Ред. П.Костюк. – Львів, 2003. – 59 с.
6. Митці України: Енциклопедичне видання / Упорядник Г.Лабінський, С.Музда. За ред. В.Кудрицького. – К.: Українська Енциклопедія, 1992. – 848 с.
7. Арсенич П. Меморіальна дошка М.Лисенку в Коломиї // Галичина. – 2003. – 9 грудня.
8. С. Газарян “В світі музичних інструментів” Антонюк Р. Коломийська гімназія імені М.Грушевського // Поліття. – 1998. – лютий №8.
9. Л. Й. Височанська, В. А. Уманець “Музика і співи”.