Жіноча статева система
СОДЕРЖАНИЕ: (SYSTEMA GENITALE FEMININUM) Внутрішні жіночі статеві органи До внутрішніх жіночих статевих органів (organa genitalia feminina interna) належать яєчники, матка, маткові труби, надяєчники, піхва.Внутрішні жіночі статеві органи
До внутрішніх жіночих статевих органів (organagenitaliafemininainterna) належать яєчники, матка, маткові труби, надяєчники, піхва.
Яєчник (ovarium) — парна жіноча статева залоза, яка за формою і розмірами нагадує мигдалевий горіх (довжина — 2,5 см, ширина — 1,5 см, товщина — 1 см). Яєчник має матковий і трубний кінці, присередню, бічну поверхні і два краї: вільний, обернений до черевної порожнини, та брижовий, яким орган за допомогою брижі яєчника фіксується до пристінкової очеревини. Яєчник звязаний з маткою щільним тяжем, що складається переважно з гладкої мязової тканини, — власною звязкою яєчника (lig. ovarii proprium).
Яєчник складається з кіркової та мозкової речовини — кори (cortexovarii) і мозку (medulla ovarii) яєчника. У стромі кори закладено різного ступеня розвитку фолікули, що містять жіночі статеві клітини — яйцеклітини. Спочатку це вузликові скупчення недиференційованих клітин, розташовані ближче до брижового краю, що називаються первинними фолікулами яєчника. У міру дозрівання фолікули поступово підходять до поверхні — вторинні фолікули, всередині їх утворюється пухирець, наповнений рідиною — третинні (пухирчасті) фолікули яєчника. Третинний фолікул виступає над поверхнею яєчника, лопається, і яйцеклітина виходить у порожнину очеревини.
У тих випадках, коли не настає вагітність, на місці фолікула, що лопнув і спорожнився, формується циклічне (менструальне) жовте тіло, а потім внаслідок рубцювання – білувате тіло. Пр зачатті утворюється жовте тіло вагітності, що відіграє важливу внутрішньосекреторну роль під час ембріогенезу.
Топографічна анатомія . Яєчник розташований у порожнині малогoтаза. Він межує згори із зовнішніми клубовими судинами та великим поперековим мязом, знизу — з матковою артерією, спереду — з широкою звязкою матки, ззаду — з внутрішньою клубовою артерією та сечоводом.
Кровопостачання: яєчникові артерії, що відходять від черевної частини аорти, і вени, з яких права впадає в нижню порожнисту вену, а ліва найчастіше вливається в ліву ниркову вену. Крім того, яєчник отримує кров від гілок маткової артерії.
Лімфатичні судини несуть лімфу до поперекових та внутрішніх клубових лімфатичних вузлів.
Іннервація: гілки черевного, ниркового, аортального та нижнього підчеревного нервових сплетень.
Матка (uterus) — непарний порожнистий мязовий оріан грушоподібної форми, розташований у порожнині малого таза між сечовим міхуром спереду і прямою кишкою ззаду. Довжина матки близько 8 см. У матці розрізняють масивне дно, спрямоване догори і вперед, трохи сплюснуте спереду назад тіло і шийку, яка утворює з тілом тупий кут, відкритий вперед, і спускається до порожнини піхви (піхвова частина шийки матки). Матка має дві поверхні (міхурову й кишкову), які відділені одна від одної правим і лівим краями. Кут між дном і краєм називається рогом, який сполучається з матковою трубою.
Порожнина матки на лобовому розрізі має вигляд трикутника, верхівка якого обернена донизу і продовжуєnься в канал шийки матки. Починається канал у звуженій частині магки, яка називається перешийком, де розрізняють два внутрішніх вічка матки (анатомічне й гістологічне). У порожнині матки є три отвори, два з яких ведуть у маткові труби, та один (нижній) вічко матки, що відкривається в піхву.
Стінка матки складається з серозної з підсерозним прошарком, мязової і слизової оболонок.
Серозна оболонка, або периметрій, переходить з сечового міхура на передню стінку матки, починаючи з середини її шийки і утворюючи при цьому міхурово-маткову заглибину. Потім, щільно зростаючись із мязовою оболонкою, вона вкриває дно, кишкову поверхню тіла та шийку матки й невеликий відрізок задньої стінки піхви. Звідси вона переходить на пряму кишку, утворюючи глибоку прямокишково-маткову заглибину. Вкривши міхурову і кишкову поверхні матки, маткові труби, круглу звязку матки, очеревина утворює дуплікатуру, яка переходить у пристінкову очеревину малого таза й розділяє його порожнину на передню і задню частини. Ця дуплікатура дістала назву широкої звязки матки, на задньому листку якої міститься яєчник її частина на рівні яєчника називається брижою яєчника, маткової труби — брижою маткової труби, матки — брижою матки її нижня частина називається кардинальною звязкою, або поперечною звязкою шийки матки. На рівні нижньої третини матки листки широкої звязки розходяться. Між ними залягає жирова тканина, що називається приматковою клітковиною, або параметрієм.
М’язова оболонка матки, або міометрій, товста (у невагітної статевозрілої жінки до 2 см) , щільна і складається з трьох шарів міоцитів, які переплітаються між собою: зовнішнього переважно поздовжнього, середнього колового і дуже слабкого внутрішнього поздовжнього.
Крім широкої звязки матку фіксують ще три парні звязки, які містять міоцити та сполучнотканинні волокна, а саме: власна звязка яєчника, кругла звязка матки та прямокишково-матковий мяз.
Кругла звязка матки починається від верхнього відділу краю матки, проходить між листками широкої звязки матки до глибокого пахвинного кільця, проникає до пахвинного каналу і, вийшовши через поверхневе пахвинне кільце, фіксується в клітковині лобкового підвищення.
Топографічна анатомія . У порожнині малого таза матка займає майже центральне положення, і в нормі дно матки не виходить за межі отвору малого таза. Звичайно матка дещо нахилєна вперед, з віком нахил збільшується ерез утворення перегину між тілом і шийкою матки (кут перегину становить 70-100°). Матка дуже рухома, її положення алежить від положення тіла, наповнення сусідніх органів (прямої кишки, сечового мixypa) тощо. Висота розташування матки значною мірою залежить від стану її вязкового апарату і мязів тазового дна.
Бічні відділи матки межують з приматковою клітковиною, де з обох боків проходить маткова артерія, перетинаючи сечовід, і велике венозне сплетення.
Маткова труба парна; розташована в товщі цирокої звязки матки, відходячи від її югу. Частину широкої звязки матки між штковою трубою та лінією фіксації брижі яєчника називають брижею маткової трубки. Ширина її неоднакова нaвсьому протязі, довжина 10-12 см.
Стінка піхви складається із слизової оболонки, вкритої багатошаровим плоским епітелієм, мязової (два,шари гладких міоцитів — внутрішній коловий і зовнішній поздовжній) і зовнішньої адвентиційної. Розрізняють дві стінки піхви: передню, що прилягає до сечового міхура і сечівника, та задню, що межує з прямою кишкою. Слизова оболонка нижніх двох третин обох стінок товста, нерухома, має поперечні піхвові складки. Згори піхва обмежена піхвовою частиною шийки матки, яка, заходячи в просвіт піхви, утворює передню, задню і бічні частини склепіння. Знизу піхва закінчується отвором, що відкривається у присінок піхви.
Кровопостачання матки, маткових труб і піхви здійснюється від маткової, яєчникової та внутрішньої соромітної артерій. Венозна кров відходить однойменними венами.
Лімфовідтік від маткових труб і дна матки відбувається по ходу яєчникових судин до поперекових лімфатичних вузлів, від тіла і шийки матки — до нижніх підчеревних і внутрішніх клубових, від піхви (а іноді від шийки матки) — до крижових і глибоких пахвинних вузлів.
Іннервація матки, маткових труб і піхви: гілки нижнього підчеревного сплетення.
Зовнішні жіночі статеві органи
До зовнішніх жіночих статевих органів належать: жіноча соромітна ділянка, клітор і жіночий сечівник.
До жіночої соромітної ділянки , або вульви належить лобкове підвищення, великі й малі соромітні губи, присінок піхви з його залозами, і дівоча перетинка.
Лобкове підвищення утворене горбками лобкових кісток з добре розвинутою підшкірною клітковиною. Шкіра лобкового підвищення вкрита волоссям, яке зявляється у період статевого дозрівання.
Великі соромітні губи — парні масивні поздовжні шкірні валки, що обмежують з боків соромітну щілину. Спереду і ззаду вони зєднуються передньою й задньою спайками губ. Поверхню великих соромітних губ ділять на зовнішню шкірну, вкриту волоссям, і внутрішню, на якій волосся немає і яка містить велику кількість слизових залоз.
Малі соромітні губи – це дві тонкі шкірні складки, які лежать присередньо від великих статевих губ і паралельно до них, обмежуючи присінок піхви. При зімкненій соромітній щілині малі губи можуть дещо виступати між великими. У товщі малої соромітної губи ближче до її основи розташована цибулина присінка, гомологічна губчастому тілу статевого члена.
У присінку піхви відкриваються: зовнішнє вічко сечівника (позаду клітора); парні отвори проток великих присінкових залоз і численних малих, що виробляють слизовий секрет; отвір піхви. У жінок, які не жили статевим життям, біля заднього і частково бічних країв отвору піхви є тонка дуплікатура слизової оболонки — дівоча перетинка.
Клітор — рудиментарний гомолог печеристих тіл статевого члена. Розташований між передньою спайкою соромітних губ та зовнішнім вічком сечівника. Він складається з головки з передньою шкірочкою, печеристих тіл тіл 1,5 — 2,5 см завдовжки та ніжок, що прикріплюються до лобкових кісток.
Жіночий сечівник починається від сечового міхура внутішім вічком сечівеника. На відміну від чоловічого жіночий сечівник короткий (3 — 4 см), прямий і широкий, завдяки поздовжнім складкам слизової оболонки може бути розтягнутим до 4 см і більше.
Стінка його складається із слизової оболонки з підслизовим прошарком, багатим на слизові залози, мязової оболонки, що складається з гладкої мязової тканини, та незначної адвентиції.