Жовква - культурний простір
СОДЕРЖАНИЕ: Памятки історії, архітектури та культури. Державний історико-архітектурний заповідник. Принципи історизму та системного підходу до обєктивного висвітлення явищ минулого. Висвітлення архітектурної спадщини міста. Історичні споруди XVII століття.Вступ
Актуальність теми
Місто Жовква - старовинне українське місто, важливий культурно - релігійний центр Львівської області - вабить середньовічним замком і торговими кварталами, унікальними культовими спорудами. Із цим містом повязані важливі події української та європейської історії, а його архітектурні памятки є вагомим надбанням українського та польського народів, загалом європейської цивілізації.
Місто Жовква збудоване за принципом ідеальних міст - концепції доби Ренесансу. Суть концепції полягала у створенні збалансованої планувальної структури міста - кожному архітектурному обєкту відводилося його певне розміщення відносно інших. До видатних історико - архітектурних ансамблів відносяться Ринкова площа (сучасна площа Вічева) із замком 1594, костелом Святого Лаврентія XVII століття, Василіанський (XVII - XX століття) і Домініканський (XVII - XVIII століття) монастирі та інші. Високу художню цінність мають зразки деревяного зодчества, збережені на території колишніх передмість та синагога в стилі Ренесанс.
Загалом, щоб пішки оглянути найвидатніші архітектурні памятки Жовкви потрібно не більше як дві години, адже більшість із них розміщено на площі Вічевій та вулицях, що виходять із площі, зокрема Львівській.
На невеликій території історичного центру, що з 1994 року має статус Державного історико-архітектурного заповідника, сьогодні знаходиться близько 55 памяток архітектури, в тому числі світового рівня. Місто віднесене до першої категорії цінності реєстру історичних міст України. З 1998 року Жовква є претендентом на внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
В період свого найбільшого розквіту і багатства (друга половина XVII - початок XVIII ст.) місто знаходилося в центрі європейських подій, вважалося одним з найкрасивіше збудованих приватних міст-резиденцій Європи, було важливим осередком мистецтв, книгодрукування та релігійного життя. На той час це невелике місто нараховувало пять великих монастирських комплексів, єврейський релігійний центр з духовною школою та двома синагогами, мало красиву гармонійну забудову, прекрасні паркові ансамблі. Місто славиться таким своїм видатним явищем як Жовківська школа живопису і різьби, яка відіграла провідну роль у становленні бароко на західно-українських землях в XVII - XVIII ст.
Жовківщина багата памятками історії, архітектури та культури. Всього у районі нараховується: археологічних памяток - 27, памяток архітектури - 49, історичних 82. Серед Жовківських памяток найбільш видатними є ансамбль костелу і монастиря домініканів у стилі бароко (1653р.), Парафіяльний костел св. Лаврентія Фара (1606р.), Жовківський замок (1594-1606рр.), ренесансна синагога (1692-1700рр.), деревяна Святотроїцька церква (1702р.)
Усі ці архітектурні памятки мають загальноєвропейське значення, що робить їх обєктами не тільки вітчизняного, а й міжнародного туризму.
Обєктом дослідження є історичні споруди XVII століття.
Предметом дослідження є висвітлення важливості історичних споруд міста для сучасності.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період, обмежений, власне XVII століття.
Територіальні рамки охоплюють територію сучасного міста Жовкви.
Методологічну основу курсової роботи складають принципи історизму та системного підходу до обєктивного висвітлення явищ минулого на основі комплексного висвітлення архітектурної спадщини міста. Вони органічно поєднані з такими методами мистецтвознавчих досліджень, як систематизація фактологічного матеріалу, його порівняльний аналіз, періодизація, класифікація.
Мета дослідження: Спроектувати важливість для сьогодення архітектурної спадщини міста Жовкви, що стосуються видатних історичних споруд сакрального і світського типу. Для досягнення цієї мети необхідно було розвязати наступні основні завдання:
проаналізувати історичних споруди XVII століття, зберігаючи послідовність у часі;
висвітлити вклад видатних дослідників в розвиток архітектури;
визначити особливості розташування фортифікаційних укріплень.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в курсовій роботі на основі систематизації, узагальнення й аналізу значного за обсягом фактичного матеріалу - архітектурні памятки (ілюстративний матеріал), було висвітлено важливість для формування націофілософської думки через призму бачення для сьогодення передачі архітектурних памяток мистецтва міста Жовкви XVII століття.
Структура роботи: курсова роботи складається з вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури ( 30 позицій).
Висновки: У висновках - містяться загальні підсумки проведеного дослідження сакральних памяток мистецтва XVII століття міста Жовква, багатій історико - архітектурній спадщині України визначне місце належить памяткам оборонної архітектури - фортецям, замкам, оборонним храмам, міським укріпленням. Упродовж багатьох століть роль оборонних споруд була провідною в системі міст і містечок. Без перебільшення можна сказати, що від рівня організації оборони залежала доля всіх поселень.
Основна частина курсової роботи поділена на два розділи:
В першому розділі: Польський король Ян 3 Собеський як меценат і розбудовник Жовкви вивчаються причини розквіту Жовкви за часів короля Яна ІІІ Собєського. Саме за часи Яна ІІІ Собєського Жовква вважалася одним з найяскравіших забудованих приватних міст - резиденцій Європи.
У другому розділі досліджується Архітектура Жовкви - культурна спадщина України. У підрозділі 2.1 досліджуються сакральні памятки мистецтва до яких я віднесла: деревяні церкви, костели, синагогу. У підрозділі 2.2. досліджується світська забудова міста. До цього підрозділу я обрала житлові будинки а також Жовківський замок що є складовою частиною міста - фортеці.
памятник архітектура культура спадщина
Розділ 1 Польський король Ян ІІІ Собеський як меценат і розбудовник Жовкви
Найбільшого свого розвитку, слави і багатства Жовква досягла в другій половині ХVII століття, коли була приватною резиденцією і центром величезних землеволодінь короля Яна ІІІ Собеського, який одержав Жовкву у спадок від Теофілії Собеської, яка була онукою Станіслава Жолкевського.
Це була виняткова людина навіть для багатої на колоритні особистості історії Речі Посполитої. Народився Ян Собеський у 1629 році в Олеському замку. Від дня народження його супроводжували події, які можна назвати містичними. В той час, коли на світ мав з’явитися майбутній король Речі Посполитої, бушувала сильна гроза. До того ж замок штурмували татарські нападники. Коли повитуха, яка приймала пологи, поклала немовля на чорний мармуровий стіл, ударив грім такої сили, що стіл тріснув, а повитуха оглухла. З’явилося пророцтво, що новонароджений стане незвичайною людиною.[1]
В 1668 році Собеський заклав на звіринці великий регулярний парк у французькому стилі, розвинувши композиційну вісь замку. В парку знаходились кілька сотень рідкісних порід дерев при альтанах і галявинах, павільйони і вольєри для звірів, оранжереї і фруктовий сад, а також пишні лазні на ставу і алея на дубових палях через став і болота до лісового парку на Гараю, де був споруджений мисливський палац з парком. Король перебудовує замок і пишно оздоблює його. В замку він значно збагатив великі збірки цінної зброї, живопису і графіки італійських, голландських, французьких та жовківських майстрів, колекції медалей, монет, карт та інших творів мистецтва.
В ті часи (1683 рік) з - під мурів Жовкви відправлялися в переможні походи на турків під Відень і Паркани величезні обєднані армії європейських держав і народів. В Жовкві відбувалися багатомісячні тріумфальні урочистості з нагоди великої перемоги над турецькою навалою на Європу, сюди прибували короновані особи і посли з усіх держав Європи з нагородами для переможця.
Король відбудовує після пожежі ратушу, розбудовує громадські і храмові будівлі, багато оздоблює парафіяльний костьол, будує нову велику синагогу. При старому костьолі св. Андрія в 1682 році будує монастир для Домініканок, які втекли із взятого турками Камянця Подільського. В тому ж році запрошує в Жовкві монахів Василіян і закладає їм монастир при церкві Різдва Христового, а в 1691 році (після пожежі) перевозить в нього мощі св. Мученика Івана з Сучави, запрошує на постійно в Жовкву митрополита Сучавського Досифея. Тоді ж в Жовкву на запрошення короля перебралися нові багаті євреї, купці і майстри. Жовква поступово набувала рис європейської столиці, досягнення жовківських малярів і різьбярів славилися далеко за межами королівства.
В ті часи Жовква вважалася одним з найкрасивіше забудованих приватних міст - резиденцій Європи. Нею захоплювались численні почесні гості і прості прочани. Так. наприклад, Феофан Прокопович, видатний діяч епохи Петра І, ректор Києво - Могилянської Академії, під враженням побаченого писав: Жолква-город, хоть и мал собой, однако славен стал... Палаты превеликие, каменные, несколько сот изб в себе имущих и как делом архитектурским, так украшенные различными живопишескими картинами и шпалерами и иными дивными уборы, зело великолепные.
В сприятливій атмосфері меценатства розквітли ремісничі цехи, розвинулися і швидко досягли висот міцні мистецькі традиції. Ціла плеяда видатних живописців та скульпторів з європейською славою, як місцевих, так і запрошених, жили і працювали в Жовкві: скульптори з європейською славою Андрій Шлютер і Стефан Шванер. вихованці Римської Академії св. Луки Юрій ІІІимонович і Мартіно Альтамонте, видатні художники українського бароко Іван Руткович, Иов Кондзелевич, Василь Петранович, Демян Роєвич, Іван Поляхович та десятки інших художників і різьбярів різного таланту, які своїми новаторськими досягненнями зробили майже революцію в мистецтві, створили цілу мистецьку школу, відому як Жовківська школа живопису та різьби по дереву ХVІІ-ХVII століть.
Ще в молоді роки Яна Собеського почали зараховувати до найвідоміших особистостей свого часу. Найгучнішу славу йому принесла перемога над турецькими військами під Віднем. Після якої його ім’я вже звучало поруч з іменами найзнаменитіших полководців. Його кінну статую планували навіть встановити навпроти кінної статуї імператора Костянтина у Ватикані.
Та згодом доля ніби відвернулася від цього видатного полководця. Уперше його престиж серйозно похитнувся на початковому етапі ще однієї знаменитої битви поляків з турецькою армією, яка увійшла в історію як битва під Парканами (7-9 жовтня 1683 року). Тоді очолюваний Яном ІІІ Собеським авангард польських військ зненацька заатакувала і повністю знищила турецька кіннота. Сам король тільки чудом залишився живим – ціною власного життя його врятував якийсь рейтар.
Поляки швидко переформували свої сили, розробили новий стратегічний план баталії. 9 жовтня, після запеклого п’ятигодинного бою, ворожа армія була дощенту розгромлена, а Османська імперія повністю усунена з політичної карти Європи, в чому Ян ІІІ Собеський бачив найбільше своє призначення в історії Польщі. Від повного знищення Турків врятували тільки міжопозиційні чвари верхівки польської шляхти, яка боялася свого короля більше, ніж ослаблених турків, і не дозволила йому продовжити похід на територію Туреччини і захопити цю країну повністю.
Підступи шляхти призвели до того, що король вже не зміг повною мірою реалізувати жодного політичного задуму. Доля відвернулася від нього і на полі бою. Невдалими були, зокрема, два його походи на Молдавію. У 1684 році його військо зазнало ще однієї тяжкої поразки – у битві з турками під Жванцем.
Та найбільше політичні позиції Яна ІІІ Собеського похитнулися після підписання так званого Вічного миру з Росією, згідно з яким Річ Посполита остаточно втратила все Лівобережжя включно з Києвом, а також Смоленську, Сіверську та Чернігівську землі.[2]
В 1665 році, оженившись на вдові по Сандомирськім воєводі Якубі Замойськім француженці Марі-Казимирі, помножує свої багатства; а в 1666 році стає коронним гетьманом. Жовква стала центром його величезних приватних землеволодінь, які на той час налічували сотні сіл і десятки міст.
У 1674 році 45-річного Яна Собєського обрано королем Польщі. За його правління Річ Посполита перетворюється в найвпливовішу європейську державу з найсильнішою армією.
Жовква стає приватною королівською резиденцією, розбудовується, набирає рис справжньої європейської столиці.
Король перебудовує замок на міру багатої королівської резиденції. Під керівництвом будівничого Петра Бебера у замку здійснюється ряд змін та добудов. Пишно оздоблює споруду архітектор Августин Лоцці.[3]
Наметові дахи башт, які були покриті дахівкою, замінено на банеподібні, покриті позолоченою мідною бляхою. У замку збільшено габарити більшості віконних проємів, а також встановлено нові білокам’яні різьблені обрамлення. У південно-західному корпусі замінено форму щипців, а над боковими корпусами добудовано ще по одному ярусу. З південного заходу від замку, між наріжниками п’ятикутних бастіонів, закладено регулярний парк, входами в який служили одноповерхові відкриті підсіння, прибудовані до замку.[4]
Парк, замкнутий з трьох сторін високим шпалерами, було закладено на двох терасах. На верхній терасі влаштовано чотири клумби, у кожній з яких викладено квітами герб Собеських „Яніна”. Між ними, по центру, було споруджено мармуровий фонтан восьмигранної форми. Між терасами заклали поперечну алею, яка замикалась двома альтанками. На нижній терасі, відділеній від верхньої кам’яною балюстрадою, було закладено два квіткових партери. Поза парком (по його осі) над ставом, у напрямку до звіринцю, було влаштовано поміст на дерев’яних палях, на якому було споруджено два павільйони лазень з фонтаном між ними.[5]
Французький мандрівник, відвідавши Жовкву у 1688 році, писав, що величезний замковий звіринець, оточений дерев’яним парканом, простягався далеко за місто. Одну половину звіринця займав ліс, другу – луки на яких паслося безліч сарн і оленів.
В замку формують великі колекції цінної зброї, живопису і графіки італійських, голландських, французьких та жовківських майстрів, збірки медалей, монет, карт та інших творів мистецтва.[6]
Протягом кількох десятиліть королем і міщанами вкладено колосальні кошти в розбудову міста і громадських споруд. Король закладає в Жовкві Василіянський монастир, монастир Домініканок, розбудовує монастир Домініканів, допомагає в будівництві нової великої синагоги. Тоді ж на запрошення короля в Жовкву перебралися нові багаті купці і майстри, надзвичайно розвинулися ремесла і промисли, досягнення жовківських малярів і різьбярів славилися далеко за межами держави. Під час великої пожежі 1691 року згоріло ціле середмістя, проте місто швидко відбудувалося, стало ще красивішим, завдяки зусиллям багатих міщан та короля.
Маленька Жовква з населенням 1,5-2 тисячі чоловік, стала відомим центром релігійного життя. Вона вже тоді налічувала п’ять великих монастирів, чотири костьоли і п’ять церков з численними братствами при них, дві великих синагоги, єврейську духовну школу. Жовква була також відомим центром єврейської філософської думки, письменництва і книгодрукування (з кінця XVII століття тут діяли три єврейські друкарні). Завдяки просвіченості власників міста в ньому панувала атмосфера толерантності і співпраці.
В ті часи Жовква вважалася одним з найкрасивіших забудованих приватних міст-резиденцій Європи. Нею захоплювались численні почесні гості і прості прочани. Так, наприклад, Феофан Прокопович, видатний діяч епохи Петра І, ректор Києво-Могилянської Академії, під враженням побаченого писав: “Жолква-город, хоть и мал собой, однако славен стал... Палаты превеликие, каменные, несколько сот изб в себе имущих и как делом архитектурским, так украшенные различными живопишескими картинами и шпалерами и иными дивными уборы зело великолепные…”[7]
У 1683 році з-під мурів Жовкви відправляються в переможні походи на турків під Відень і Паркани величезні об’єднані армії європейсьських держав і народів. В Жовкві відбуваються кількохмісячні тріумфальні урочистості з нагоди великої перемоги над турецькою навалою, сюди прибувають короновані особи і посли з усіх держав Європи з вітаннями і нагородами для переможця.
У 1696 році великий король Польщі Ян ІІІ Собеський помирає. Замок та місто успадковує молодший син короля Костянтин Собєський (1696-1726).
1706 – 1707 роки – Жовква знову в центрі європейських політичних подій (події Північної війни 1700-1721 років). З грудня 1706 року по травень 1707 року в Жовкві розміщувалася ставка російського царя Петра І.[8] Тут російський володар розробляв плани розгрому шведів і реорганізації Гетьманщини, управляв державою, розробляв реформаторські документи, приймав іноземних послів і козацьких старшин. Перебував в ставці також гетьман України Іван Мазепа, тут він готував і вів таємні переговори із шведським королем.[9]
На початку І пол. XVIII ст. відбувається швидкий розвиток військової промисловості. Зокрема вдосконалення артилерії: в декілька разів збільшується дальність обстрілу, вдосконалюється система прицілювання, розвиток системи навісного обстрілу, за яким вогонь проводиться не по земляних насипах, а безпосередньо по стінах та внутрішньому контурі Фортифікації. Це призводить до того, що замкові та міські укріплення стають малоефективним засобом оборони під час ведення боїв.
В 1709 році на постійне місце проживання в Жовкву приїжджає королевич Констянтин Собеський. По його смерті (1726 р.) містом керує його дружина Марія де Весел (1726 – 1728), а згодом передає маєток на управління старшому королевичу Якубові Собеському (1728 – 1737). З 1737 р. містом залишається правити його дочка княжна Кароліна де Войон (1737 – 1740), яка в 1740 році продала весь маєток Радзивілу.
В часи правління нащадків короля ще кілька десятиліть XVIII століття місто зберігало високий престиж, залишалося одним з найбільш шанованих міст королівства, в місті підтримувався певний рівень ремесел і торгівлі, при замку королевичі утримували 1,5-тисячне приватне військо.
В цей період Жовква прославилася таким видатним явищем, як Жовківська школа живопису та різьби по дереву XVII-XVIII століть. Мистецькі традиції, закладені ще за часів гетьмана Жолкевського, за королівських часів у сприятливій атмосфері меценатства досягли небувалого, як для такого маленького міста, високого розвитку. Три покоління потомственних малярів та різьбярів, цілі плеяди видатних живописців та скульпторів з європейською славою, як місцевих, так і запрошених, жили і працювали в Жовкві: скульптори з європейською славою Андреас Шлютер і Стефан Шванер, вихованці Римської Академії Св.Луки Юрій Шимонович і Мартіно Альтамонте, видатні художники Іван Руткович, Йов Кондзелевич, Василь Петранович, Дем’ян Роєвич, Іван Поляхович та десятки інших художників і різьбярів різного таланту, які своїми новаторськими досягненнями створили видатну мистецьку традицію, названу Жовківською школою живопису і різьби. Жовківська школа мала визначальний вплив на становлення і розвиток стилю барокко в мистецтві цілого регіону.
Розділ 2 Архітектура Жовкви - культурна спадщина України
Місто Жовква є відомим і одним з найцікавіших малих історичних міст України. Закладене в кінці XVI століття в бурхливу епоху війн і будівництва оборонних міст, у свій час місто досягло високого розвитку в багатьох сферах мистецтва і культури, зайняло важливе місце в історії Польської держави і Європи.
Непересічна історична культурна спадщина міста сформувалася з чотирьох великих частин: перша, яка сьогодні найбільше впадає в око відвідувачам і дослідникам міста, - це видатна архітектурна спадщина Жовкви - замок, вежі, оборонні мури, монастирі, костели, церкви, синагога; друга, менш представлена в місті, проте, не менш вражаюча, а в мистецькому відношенні, можливо, цінніша від першої, - видатна спадщина українського бароко і модерну в живописі та різьбі по дереву; третя - видатна історична традиція єврейської філософської думки, письменництва і книгодрукування; і четверта, найбільш значима для нашої історії та слави, - безпосереднє повязання міста з найвидатнішими історичними особистостями трьох сусідніх народів - українців, поляків і росіян, та із визначними подіями європейської історії.
Своєму високому розвиткові, історичному культурному значенню Жовква завдячує насамперед самовідданій праці багатьох жертовних людей високого духу - засновника і наступних видатних власників міста, її будівничих, митців та філософів, також - сприятливому географічному розташуванню, і, не в останню чергу, - високим ідеям та здобуткам Європейського Ренесансу, закладеним в її основу при будівництві. Місто було закладене на території давнього села Винникив 1594 році як приватне укріплене місто-резиденція великим коронним гетьманом і канцлером Польської Республіки Станіславом Жолкевським. Для будівництва замку і міста були запрошені зі Львова відомі архітектори, італійці за походженням, Павло Щасливий та Павло Римлянин, пізніше також Амброзій Прихильний. Місто, за задумом просвіченого засновника, було розплановане на високих принципах так званих ідеальних міст, опрацьованих та розвинутих великими гуманістами і теоретиками Європейського Ренесансу.
На невеликому плато піднятої над прилеглою заболоченою рівниною піщаної гряди, вдало використовуючи рельєф і природні перешкоди для забезпечення оборони, було розплановане самобутнє місто-фортеця в комплексі з великим замком та просторою ринковою площею. Зовні місто було оточене кільцем мурованих та земляних оборонних укріплень голландської школи фортифікації. В основі надзвичайно цінного, унікального розпланування міста лежать кілька композиційних осей та досконала пропорційна модульна схема. Це невеличке місто отримало дуже мальовничу і гармонійну забудову з багатьма високими домінантами храмів та оборонних веж, з виразними впливами архітектури італійського ренесансу - камяниці центральної площі і усіх головних вулиць мали аттикові завершення фасадів та відкриті галереї-підсіння перших поверхів. Одночасно місто було досконало продумане для зручного і безпечного проживання громадян, громадської злагоди різних етнічних та релігійних общин і цехових братств, які його спільно успішно будували і розвивали.
ПЕРЕЛІК памяток культурної спадщини Державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовкві
| № п/п | Найменування памятки | Датування | Місце знаходження | Охоронний | |
| номер | Підстава для занесення в перелік | ||||
| 1. | Історичне населене місце - місто Жовква | (1363 р.) | м. Жовква | б/н | Постанова КМ України 26.07.2001 № 878 |
| 2. | Державний історико-архітектурний заповідник у м. Жовкві | 1994 р. | Центральна частина міста | б/н | Постанова КМ України 27.12.2001 № 1761 |
| 3. | Замок (муров.) | 1594 р. | пл. Вічева 2 | 385 | Постанова РМ УРСР 24.08.1963 №970 |
| 4. | Комплекс парафіяльного костелу | 17-18 ст. | пл. Вічева 18-19 | 386/0 | |
| 5. | Костел Св.Лаврентія (муров.) | 1606 р. | пл. Вічева 18 | 386/1 | |
| 6. | Башта-дзвіниця (муров.) | к. 16-п.17 ст | пл. Вічева 19 | 386/2 | |
| 7. | Комплекс монастиря Домініканців: | 17-19 ст. | вул. Львівська 7 | 387/0 | |
| 8. | Костел Успіння Пресвятої Діви Ма-рії / церква Св. Иосафата (муров.) | 1653 р. | вул. Львівська 7 | 387/1 | |
| 9. | Монастирські приміщення (муров.) | 1754 р. | вул. Львівська 7 | 387/2 | |
| 10. | Монастирські мури з брамами (муров.) | 17-19ст. | вул. Львівська 7 | 387/3 | |
| 11. | Комплекс монастиря Василіян: | 17-19СТ. | вул. Василіянська 4 | 388/0 | |
| 12. | Церква Різдва Христового / Пресвятого Христового Серця (муров.) | 1612.1905 р. | вул. Василіянська 4 | 388/1 | |
| 13. | Монастирські приміщення (муров.) | 1780 р. | вул. Василіянська 4 | 388/2 | |
| 14. | Брама-дзвіниця (муров.) | 1721 р. | вул. Василіянська 4 | 388/3 | |
| 15. | Синагога (муров.) | 1687 р. | вул. Запорізька 8 | 389 | |
| 16. | Фортифікаційний комплекс - башти та мури міста: | к. 16-17 ст. | Центральна частина міста | 392/0 | |
| 17. | Оборонні мури (муров.) | к.16-п.17 ст. | Центр, частина міста | 392/1 | |
| 18. | Оборонна башта (муров.) | к. 16-п.17 ст | вул. Василіянська 13 | 392/2 | |
| 19. | Оборонна башта (муров.) | к. 16-п.17 ст | вул. Львівська 7 | 392/3 | |
| 20. | Оборонна башта (муров.) | к.16-п. 17 ст | вул. І.Підкови | 392/4 | |
| 21. | Церква Пресв.Трійці (дер.) | 1720 р. | вул. Львівська 90 | 393 | |
| 22. | Церква Різдва Пресв. Богородиці (дер.) | 1705 р. | вул. І.Франка 9 | . 395 | |
| 23. | Житлової забудови площі Вічевої: | к.16-18 ст. | пл. Вічева 3-17 | 394/0 | |
| 24 | Аиі.швии оудинок (муров.) | 1 / ст. | пл. сичева і : | :У4 1 | |
| 25. | Житловий будинок (муров.) | 17 ст. | пл. Вічева 14 | 394/2 | |
| 26. | Житловий будинок (муров.) | 17 ст. | пл. Вічева 15 | 394/3 | |
| 27. | Житловий будинок (муров.) | 17 ст. | пл. Вічева 16 | 394/4 | |
| 28. | Житловий будинок (муров.) | 18 ст. | пл. Вічева 3 | 394/5 | Постанова РМ УРСР |
| 29. | Житловий будинок (муров.) | 17-18 ст. | пл. Вічева 4 | 394/6 | 06.09.1979 №442 |
| ЗО. | Житловий будинок (муров.) | 17-18 ст. | пл. Вічева 5 | 394/7 | |
| 31. | Житловий будинок (муров.) | 17-18 ст. | пл. Вічева 6 | 394/8 | |
| 32. | Житловий будинок (муров.) | 17 ст. | пл. Вічева 7 | 394/9 | |
| 33. | Житловий будинок (муров.) | 17-18 ст. | пл. Вічева 8 | 394/10 | |
| 34. | Житловий будинок (муров.) | 17-18 ст. | пл. Вічева 9 | 394/11 | |
| 35. | Ратуша (муров.) | 17 ст.1928 р | пл. Вічева 1 | 1378 | |
| 36. | Житловий будинок (муров.) | 17-18 ст. | пл. Вічева 10 (вул. Львівська 2) | 1379 |
Список использованной литературы
1. Бевз М. Архітектурно-просторовий уклад міста Жовкви в констекті європейської урбаністики// Галицька Брама. - 1994. – № 4 (28). – 6-7с.
2. Бевз М. Жовква – ренесансне ідеальне місто. Українська реалізація концептуальної схеми П’єтро Катанео // Історична, мистецька, архітектурна спадщина Жовкви. роблеми охорони, реставрації, використання / Збірник матеріалів українсько-польського науково-практичного семінару. – Жовква, Львів, 1998. – С.36-54.
3. Великий В., Голяк В., Ковальчук М. Жовківщина. Історичний нарис.– Жовква-Львів-Балтимор. У 3-х т. Т.-1. – 325с.
4. Грушевський М. Історія України-Руси. Хмельниччина в розцвіті (1648-1650). – Київ, 1995. – Т.VIII. ч. 3. – 420с.
5. Каліка Я., Яремич Г. Нестсров: Путівник. - Львів: Каменяр, 1990. – 65с.
6. Жовква// Галицька брама. – 1994. - № 4 (28). –2-3с.
7. Кубай М.// Стаття в Енциклопедію сучасної України. Офіційний сайт Української народної партії// www. viaduk. net/ clients/ ups. nsf.
8. Кубай М. Олеський замок і родина Собеських// Галицька Брама. – 2003.
9. Мацюк О. Замки і фортеці західної України. – Львів, 2005. – 200с.
10. Накопало В., Литвин М., Яремич Г. Історична та мистецька спадщина Жовкви: проблеми охорони, реставрації та використання. Жовква. – 1998. –
11. Оконченко О., Оконченко І. Дослідження міських оборонних башт Жовкви XVII ст.// Вісник „Укрзахідпроектреставрація”. – № 13. – Львів, 2003. – 96-108с.
12. Оконченко І., Оконченко О. Жовква. Украплення// Незалежний культурологічний часопис „Ї”. – 2005. – №36. – http:// www. Ji. Lviv. ua/n36text/okonchenko. htm.
13. Оконченко О. Жовківський замок// Галицька Брама. – 2003. – № 10-12 (106-108). – 14-15с.
[1] Кубай М. Олеський замок і родина Собеських// Галицька Брама. – 2003. – № 10-12 (106- 108). – С.16.
[2] Sliwinski A. Jan Sobieski. Wydawnictwo M.Arcta w Warszawie, 1924. – S.36.
[3] Aftanazi R. Materialy do dziejow rezydencji. – Warszawa, 1990. – T. VIIa. – S.567.
[4] Оконченко О. Жовківський замок// Галицька Брама. – 2003. – № 10-12 (106-108). – С.15.
[5] Osinski M. Zamek w Zolkwi. – Lwow 1933. –S.19.
[6] Finkel. InwentarzzamkuZolkiewskiegozr. 1726.NaklademAkademiiUmiejelnosci, drukarni “Czasu”. – Krakow, 1891. – S.2.
[7] Оконченко І., Оконченко О. Жовква. Украплення// Незалежний культурологічний
часопис „Ї”. – 2005. – №36. – http:// www. Ji. Lviv. ua/n36text/okonchenko. htm.
[8] Каліка Я. Ф., Яремич Г. Р. Нестеров: Путівник. – Львів, 1990. –С.25.
[9] Великий В., Голяк В., Ковальчук М. Жовківщина. Історичний нарис.– Жовква-Львів-Балтимор. У 5-ти томах. Т.-1. – С.36.