Журналістика - творчість чи ремесло?
СОДЕРЖАНИЕ: Розуміння та тлумачення термінів творчість та ремесло. Чи можна назвати просто журналістику творчістю - справу, яка приносить регулярний дохід і допомагає утримувати себе і сімю? Дослідження професійної діяльності радіоведучого Севи Новгородцева.Державний вищий навчальний заклад
«Запорізький національний університет»
Міністерство освіти і науки України
Факультет журналістики
Зав. кафедрою журналістської творчості
к.пед.н., доц. Костюк Віктор Володимирович_
КУРСОВА РОБОТА
ЖУРНАЛІСТИКА – ТВОРЧІСТЬ ЧИ РЕМЕСЛО?
Виконав
студент ІІ курсу
група 3215-2
спец.: журналістика Полосухіна Аліна Ігорівна
Керівник
Сіріньок-Долгарьова Катерина Григорівна
Запоріжжя
2010
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1Творчість – основна складова журналістики
1.1. Розуміння та тлумачення терміну «Творчість»
1.2. Особливості масово-комунікативної творчості
1.3. Тлумачення терміну «Ремесло»
1.4. Журналістика як ремесло
Розділ 2 Діяльність Севи Новгородцева – творчість чи ремесло?
Висновок
Список використаних джерел
В СТУП
В сучасному суспільстві останнім часом досить гостро стоїть питання: «Що є журналістка? Чи є це виключно творчою професією? Чи по суті це звичайне ремесло?» Протиставлення цих понять часто має місце просто через нерозуміння або спотворення таких термінів як «ремесло» та «творчість».Тож, в даній роботі ми намагалися розкрити ці поняття, зіставити їх з журналістською професією і зробити висновки щодо даного питання.
Актуальність проблеми полягає у тому, що існує багато думок стосовно того чи можна назвати просто «творчістю» справу, яка приносить регулярний дохід і допомагає утримувати себе і сімю? Коли ти вимушений керуватися не лише і не стільки прекрасними поривами душі, скільки бажаннями суспільства.Існують різні підходи до журналістики. На сьогодні найбільш поширеними є західна модель, де метою журналістики є лише інформування без оцінок, і навпаки, модель, яка вбачає в журналісті людину спроможну дати свою оцінку реальній конкретній ситуації, масштабній проблемі, яка б допомогла аудиторії орієнтуватися у дійсності.
Всі люди різні за своїми фізичними та психічними показниками, але в професіональній діяльності певні кола спеціальностей мають характерні особливості своєї особистості. У математиків, фізиків, інженерів, наприклад, це чітке математичне мислення, прагматизм; у людей, які пов’язані з соціальною сферою – розвинута комунікація, розуміння інших; у митців (літератори, художники, актори, драматурги, та ін.) – розвинуте образне бачення світу, оригінальність у сприйнятті прекрасного. З цього боку журналістика є настільки полісемічною, адже вона має справу з усіма процесами в суспільстві. Журналіст у своїй практиці стикається з ситуаціями і коли потрібна чітка математична логіка, і коли потрібно проявити свої комунікативні здібності, а коли й образне мислення. В. Здоровега каже, що в вузькому професійному колі літератори й журналісти поділяють людей на тих, хто вміє добре писати, і тих, хто не вміє добре писати, навіть, якщо у кишені два дипломи. Здатність ця може бути більшою або меншою – продовжує дослідник. - Вона може усвідомлюватись чи ні самою особою, ця здатність може бути розкритою змолоду, а нерідко так і залишитися нерозкритою [4].
Але ми вважаємо, що вміння писати не є основною задачею творчого журналіста. В. Ученова у своїй книзі «Бесіди з журналістики» подає думку практикуючої журналістки Т. Чугай яка висловилася на цей рахунок на сторінках журналу «Журналіст»: «Звичайно, уміти писати – обовязково, причому це уміння удосконалюється за життя. Але воно не мета, а засіб, не результат журналістської справи, а тільки умова для того, щоб займатися цією справою. Ви не скажете, наприклад, що зір – суть роботи шофера. Проте сліпого шофера бути не може, зір – обовязкова умова для водіння автомобіля. Так і тут» [14].
Мета роботи: знайти і скласти загальне та точне визначення журналістської творчості й розкрити роботу журналіста як ремісника. Проаналізувати зібране й прийти до висновків щодо вирішення поставленої проблеми.
Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) Знайти та проаналізувати як найбільше визначень слову «творчість», розкрити це поняття.
2) Розкрити поняття «ремесло». Загалом і у призмі журналістської професії.
3) Дослідити діяльність радіоведучого Севи Новгородцева.
4) Зробити загальні висновки стосовно проведеної роботи.
Об’єктом дослідження є всі сторони журналістської діяльності у сучасному світі за допомогою теоретичної бази дослідників журналістики. Також об’єктом дослідження є особистість Севи Новгородцева, як практикуючого радіожурналіста й дослідження його творчої та професійної діяльності.
Предмет дослідження – професійні та творчі якості сучасного журналіста, які мають своє безпосереднє відображення у журналістських матеріалах.
У процесі дослідження були використані такі методи: аналізу та синтезу у формульовані теоретичного матеріалу, також метод аналізу застосовувався і під час роботи над практичною частиною й елементи компаративного методу у ході всієї роботи та опитування.
Методологічна та теоретична основа дослідження складається з праць В. Здоровеги, Г. Лазутіної, В. Олешка С. Корконосенка та інших журналістико знавців.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у своєму дослідженні ми намагались прийти до єдиного множника понять творчості та ремесла. На практиці довести їх єдність чи протилежність.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали курсового дослідження можуть послугувати базою для подальшого дослідження цієї теми у дипломній, магістерській та іншій науковій роботі.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг роботи 22 сторінки. Список літератури включає 20 найменувань (викладений на двох сторінках) .
РОЗДІЛ 1
ТВОРЧІСТЬ – ОСНОВНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ
1.1 Розуміння та тлумачення терміну «Творчість»
«Творчість» - знайоме нам всім поняття, є активною складовою лексикону людини, але перш, ніж розглядати творчій аспект журналістики, слід як найглибше й найповніше розкрити поняття «творчість», користуючись компетентними джерелами різних галузей пізнання.
Історико-філософська та соціологічна традиція розгляду творчості має давню традицію. Вона виникає з народженням філософської рефлексії взагалі. Так в античній свідомості творчість виступає в двох формах: як божественне – акт народження (творіння) космосу, та як людське – мистецтво, ремесло. У Середньовіччі творчість вже бачиться як викликання буття з небуття за допомогою вольового акту божественної особи. Тим самим створюється передумова розуміння творчості як створення чогось небувалого, унікального й неповторного. У епоху Відродження посилюється його антропологічне звучання: величезним по масштабах був сам крок від культу релігійного початку – до культу генія як носія творчого початку. Завершена концепція творчості створюється в XVIII столітті Еммануїлом Кантом. Творчою діяльністю називається продуктивна здатність уяви. Посилюється наочно-практичне, діяльне бачення творчості. Структура творчого процесу визнається найважливішим моментом структури свідомості. Фрідріх Шеллінґ акцентував увагу на тому, що творча здатність уяви – це єдність свідомої і несвідомої діяльності [5].
В. Роменець, доктор психологічних наук, професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, вважає, що у своїх найзагальніших та найістотніших рисах творчість слід визначати як виробництво певного оригінального продукту для комунікаційної мети. Ці два моменти – оригінальність і комунікація – стосуються будь якого виду творчості – додає вчений [13].
Електронна вільна всесвітня енциклопедія «Вікіпедія» подає наступне визначення: творчість(креативність) — ментальний феномен, сутність якого полягає у здатності людини створювати нове, до того невідоме (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхіднимикомпонентами творчості єфантазія, уява, психічнийзміст якої міститься у створенні образу кінцевогопродукту (результатутворчості) [16].
В.Ф. Олешко у книзі «Журналістика, як творчість» каже, що під творчістю слід розуміти процес творення, в якому особа пізнає в світі нове для себе і свідомо створює в навколишньому середовищі нове, тобто те, чого раніше не було. Індивідуальний процес відкриття і перетворення духовного і матеріального світу складає зміст процесу становлення особи. Як базисна форма творчості виступає наочна перетворююча діяльність, яка є джерелом як наочного «світу багатств», так і внутрішнього «багатства здібностей» індивіда. Творчість як «натхненну дію» піднімає особа на якісно новий рівень, обумовлений не логікою «зовнішнього багатства», а логікою виявлення творчих можливостей людини, розвитку всіх його сил як таких, відкриття нових наочно-соціально-смислових відносин. Сучасне розуміння творчості як сутнісної характеристики людини достатньо повно виявляє характер змін, що здійснюються в соціальному світі. Отже, творчість можна визначити як форму самодіяльності і саморозвитку індивіду, розгортання його сутнісних сил по мірках свободи, як залучення до вищих сенсів буття.Більшість сучасних зарубіжних вчених, що займаються питаннями творчості, одностайно вважають, що в області проблеми критеріїв творчості виконана велика робота, але до сьогодні ще не отримано бажаних результатів [12].
Г. Лазутіна каже, що творчість як феноменальна властивість людини полягає в здатності створювати і обєктивно нове – те, що не існувало раніше в світі взагалі, і субєктивно нове – що вже є в реальності, але для даної людини ново, створюється ним вперше, без жорсткої орієнтації на існуючі аналоги. У цьому сенсі «винаходити велосипед» – теж акт творчості, прояв здатності творити (якщо, звичайно, мова саме про винахід, а не про копіювання або «збірку за зразком»).Але у різних людей – різна міра здібності до творчості (креатівності, кажучи мовою науки). Проте, ця здатність піддається розвитку, може і зростати за сприятливих умов [7].
Тож, бачимо, що в більшості визначення слова «творчість» різними дослідниками збігаються. До цього переліку визначень я додам ще одне, більш конкретне і дотичне саме до журналістики, зроблене доцентом кафедри журналістської творчості Запорізького національного університету В. Костюком: «журналістська творчість – це здатність і бажання побачити дійсність, донести її до аудиторії так як вона не може бути побачена і донесена при звичайному сприйнятті, побачити те, що не всі можуть побачити».
1.2 Особливості масово – комунікативної творчості
За журналістикознавцем В. Олешко масово–комунікативна творчість як вид діяльності має мотиви, цілі, функції і результати. Він умовно називає такі три мотиви творчості :
1. Потреба виразити в слові будь яке явище життя і повязана з цим потреба виразити самого себе. Всі люди за своєю природою балакучі, вони розмовляють про роботу, політику, друзів, коханих, дозвілля і багато що інше. Говорять і про себе, тому що хочуть «вибратися» з самих себе, розібратися в собі, «розірвати» хоч би на мить пута лише індивідуального існування, позбавитися від самотності. Багато хто довіряється друзям, деякі – психотерапевтам. І лише одиниці обирають інший шлях: довіряють свої думки, відчуття паперу або ще ширшій аудиторії – телеглядачам, радіослухачам, допомагаючи тим самим розкритися собі і тим, хто читає, дивиться, слухає їх твори. Аудиторія впізнає в героях журналістських творів себе, свої проблеми і шукає вихід з важких життєвих ситуацій за допомогою ЗМІ. Іноді потрібні дуже сильні потрясіння, болісні або радісні, щоб викликати слова одкровень. Прикладом тут може служити, скажімо, військовата післявоєнна публіцистика радянської пори або журналістські твори, присвячені якимось трагічним ситуаціям: землетрусам, повеням, нападам терористів, на зразок тих, що трапилися 11 вересня 2001 року в США. Журналіст, який володіє даром слова, утілює загальне прагнення виразити свій світ і себе, і в цьому він підкоряється природному імпульсу людської натури, а разом з тим стає виразником тих людей, хто не вміє і не може висловитися. У такої людини схильність до самовираження знаходить особливу силу, здається, що вона є необхідним додатком до його життя і як би підсилює її. Прагнення увічнити явище в якусь мить може бути увінчане небувалим творчим тріумфом: автором створюються нові масово-комунікаційні цінності [12].
2. Нездійснені прагнення. У XVIII–XIX століттях, в публіцистиці і особливо в літературі, творчість повинна була в якійсь мірі компенсувати незнатне походження особи автора, удари долі, матеріальну незабезпеченість. Їм нерідко створювався якийсь вигаданий світ, оскільки реальний світ часто перетворював публіциста на розчаровану людину. У своїх творах він як би наділяв себе ідеальними якостями, створював інше життя, таку, яку йому хотілося б прожити. Це близько до функції компенсації. Тут же слід згадати і про такі мотиви творчої діяльності, у тому числі і в масово-комунікаційній сфері, як мода на журналістику. Або такий мотив, як комерційний інтерес, жадання влади. До цих пір в середовищі людей, далеких від журналістики, існує думка, що тут можна не отримувати величезні гроші «ні за що»: «пописуваючи», «мелючи язиком», переходячи з презентації на презентацію, з фуршету на фуршет». Словом, деякі люди бачать в даному виді творчості шлях до «вершини», можливо тому, що їм він здається найбільш легкою [12].
3. Захоплення самим процесом творчості. Той, хто хоч раз випробував стан творчого підйому, намагається знову і знову випробувати це відчуття. Багато журналістів і дослідники творчості називають цей стан прозрінням, натхненням [12].
Олешко також подає у своїй книзі думку Юлію Кисляк, яка стверджує, що мотиви у свою чергу складаються з:
· Із зживання за допомогою творчості часто навіть не усвідомлюваних потягів і бажань.
· За допомогою творчості і таким чином відбувається процес самопізнання особи. Людина пізнає себе і мир у дії, а дія для нього – це творчість.
· У творчості пізнається мир. Чим більше дізнається чоловік, тим більше він хоче дізнатися і старається це зробити. Звідси поява нових робіт.
· Естетичні відчуття народжують естетичні потреби. Естетичні відчуття можна реалізувати через естетичні потреби, потреби в творчості.
Ю. Кисляк визначає й функції творчості:
1. Пізнавальна функція. З погляду діяльності, повязаної з пізнанням і віддзеркаленням природи суспільства, творча людина відображає обєктивний світ через свій субєктивний.
2. Художньо-образна. Творчий твір має ідейний зміст, але на відміну від наукового трактату воно виражене в конкретно-образній формі. Особлива сила художньої уяви публіциста полягає перш за все в тому, щоб представити аудиторії нову ситуацію не шляхом порушення, а за умови збереження основних вимог життєвої реальності. А завдання подібного твору, створеного творчою людиною, – показати те, що бачить автор, з такою пластичністю, щоб це побачили інші.
3. Творча діяльність як вираз емоцій. Ситуації, герої, образи, субєктивно відібрані і представлені журналістом аудиторії, є передумовою, стимулом і обґрунтуванням діяльності для якогось соціуму або суспільства в цілому. Стимулюючи до дії, наприклад мрія, виступаюча метою однієї людини, або якась нестандартна дія можуть опосередковано стати мрією або потенційними вчинками інших людей. Опосередковано означає завдяки засобам масової інформації. Отже, споглядаючи світ ЗМІ, люди в своєму реальному житті роблять дії, які продиктовані новими цілями, відображеними в цьому новому для них світі [12].
Виходячи з вищесказаного можна робити висновки, що журналістська творчість направлена на аудиторію і без неї існувати не може, але в ній присутні як і в іншій творчості такі фактори, як емоційність та образність. Досить складно визначити чим саме керується журналіст при написанні матеріалу, але на мою думку найоб’єктивнішим мотивом саме журналістської творчості є потреба виразити у слові будь яке явище життя і повязана з цим потреба виразити самого себе. А всі інші мотиви, названі В. Олешко, можна вважати другорядними.
1.3. Тлумачення терміну «Ремесло»
Перш ніж переходити до детального розгляду поняття «ремесло» крізь призму журналістської діяльності слід детально розібрати значення цього поняття загалом, користуючись джерелами з різних галузей пізнання.
Перше джерело, до якого у сучасному світі за потрібними визначеннями звертається чи не кожна людина - електронна вільна всесвітня енциклопедія «Вікіпедія». То ж і розглядаючи термін «ремесло» звернемо увагу на те, яке визначення подає нам дана енциклопедія.
Отже, ремесло — дрібне виробництво за допомогою примітивного знаряддя, для задоволення широких побутових потреб, господарського (раніше й військового) утвору, різного роду будівництва та частин його устаткування. З завмиранням натурального господарства ремесло відокремилося від хатнього виробництва (для власних потреб і для сусідів) і, щораз більше спеціалізоване, зосередилося головне в містах і містечках у вигляді дрібних підприємств. Вироби виконувалися на замовлення, рідше на ринок. Якщо звертати увагу на останнє речення, то можна помітити звязок журналістики з поняттям «ремесло», адже в сучасному світі журналіст досить часто виконує свою роботу на замовлення. І в цій ситуації ні про яку творчість і мови бути не може [16].
Дослідниця Н. Шкуратова у своїй статті «Проблема катарсису: історичнийаспект» подає таке визначення, як ремесло - досконале знання справи, якою людина займається, ремесло - це шлях до професіоналізму [15].
Ф. Мейєр досить активно включає в аналіз мистецтва поняття «ремесло» і вважає, що неможливий високий професіоналізм митця без обізнаності свого ремесла [2].
Отже, можна зробити висновки з вищесказаного, що ремісник – це людина , яка досягла високого рівня професіоналізму у своїй справі. І якщо розглядати роботу журналіста саме у такому аспекті, то бажано, щоб кожен хто називає себе журналістом, був ремісником у цій нелегкій справі.
1.4. Журналістика як ремесло
Для того, щоб детальніше проникнути у це питання ми розглянули кілька праць відомих журналістико знавців, таких як
Виноградова С. М. щодо даної теми висловлює таку думку, що праця журналіста професійна, тобто підпорядкована заданим алгоритмам, залежна від знань, підготовки, практичних навиків, корпоративних традицій. Для газетяра (як і для будь-якого іншого фахівця) необхідний досвід вирішення схожих завдань, що дозволяє заощадити сили, час і уникнути типових помилок. Один з класиків вітчизняної публіцистики М. Кольцов радив товаришам по цеху: «Річ потрібно конструювати міцно, щоб, прочитавши її, людина... побачив, де почало, де кінець,як саме цей абзац... перекликається з іншим абзацом в кінці. Особливо на тому короткому майданчику, який дається звичайно... у газеті і в журналі...»[6].
У книзі під редакцією Малькольма Ф. Меллета на питання - чи можна взагалі стати гарним пишучим журналістом? Знаходимо загалом позитивну відповідь, тому що журналістика є таким же ремеслом, як, скажімо, столярна справа. Але лише найкращі уміють перетворювати ремесло на мистецтво. Роблячи висновки з цього твердження, можна помітити, що автор у першу чергу вважає журналістику ремеслом, а вже потім, і дуже в рідких випадках, творчістю [8].
Журналіста Діана Клімченко висуває досить цікаву думку з цього приводу. Ремесло - це набір стандартних для якого-небудь процесу прийомів, знання їх і уміння ними користуватися! Відповідно, можна володіти ремеслом журналіста, художника, співака, і уміти, технологічно правильно, вибудовувати відео ряд, ставити стандартні питання під час інтервю, написати картину з правильним поєднанням кольорів і в потрібній гаммі, заспівати пісню в певній тональності... Але чи буде при цьому знятий сюжет цікавий, і чи утримає він глядача біля екрану довше, ніж попередній? Чи зможе ця картина вразити відвідувача виставки, змусити його захоплюватися? Чи чіпатиме така пісня слухача до глибини душі, торкнувшись сокровенних ноток його серця? Швидше за все, немає. Тому, що освоїти ремесло або це для професії одна справа. І зовсім інше діло - стати професіоналом, майстерним співцем, художником, письменником або... журналістом! Мені дуже сподобалася фраза одного відомого перукаря про перукарське мистецтво -,,Ремесло – це коли тебе навчили ножиці в руках тримати. Якщо при роботі людина механічно виконує мінімум і не уявляє, як можна поліпшити, урізноманітити, і навіть якщо бачить, не може втілити.,, На мій погляд, схоже можна сказати, у нашому випадку, і про журналістику [17].
РОЗДІЛ 2
ДІЯЛЬНІСТЬ СЕВИ НОВГОРОДЦЕВА – ТВОРЧІСТЬ ЧИ РЕМЕСЛО?
У теоретичній частині були викладені основні наукові підходи до визначення термінів «творчість» та «ремесло». Та було зазначено ставлення журналістико знавців до проблеми питання: журналістика – творчість чи ремесло? На основі теорії спробуємо зрозуміти чи є діяльність Севи Новгородцева, відомого радіоведучого, який працює у російській службі Бі-бі-сі, суто ремесли або творчість. Але для того, щоб краще розібратися у питанні, спочатку наведемо біографічну довідку.
Народився 9 липня 1940 року в Ленінграді в сімї капітана далекого плавання. У 1949 році у батька були великі неприємності, він перейшов у Естонське пароплавство рядовим диспетчером, сім’я переїхали в Таллінн. У школі займався фотографією, закінчив курси сурмачів-барабанщиків в Будинку піонерів, ходив в драмгуртку. У 1954 році отримав Першу премію на Естонському конкурсі талантів. У 1957 вступав у московські театральні інститути (ім. Щукіна і Щепкіна), та спробі завершилися невдачою. За порадою батька в те ж літо вступив до Ленінградського Вищого Інженерного Морського Училищя ім. Адм. Макарова на судноводійський факультет.
З 1959 року грав в училищному духовому оркестрі на кларнеті. З 1962 року - в Ленінградському джаз-октеті, регулярно зявляється в молодіжнійтелепередачі.Навесні 1964-го, під час тривалої відпустки в Ленінграді отримав пропозицію працювати в Ленконцертіз Давидом Голощокіним.У 1965-му потрапив у джаз-оркестр Йосипа Вайнштейна. В цей же час Сева Новгородцев інтенсивно вивчанє англійську мову.Влітку 1966-го прецює перекладачем в Інтуристі.
У 1972-му році ВІА Добрі молодці запросили Новгородцева керівником. 1973-й рік - перехід до Москви, В Росконцерт. У грудні 1974 року на піку слави і успіху захопився йогою і, переосмисливши життя, залишив роботу.
Під впливом дружини вирішив емігрувати. 18 листопада 1975 покинув Батьківщину. Австрія, потім Італія, де випадково зустрівся з Олексієм Леонідовим, який загітував піти на Бі-бі-сі. На початку 1977 року перебрався до Лондона.
1 березня 1977 прийшов на роботу в Буш-хаус. Перекладав новини і зачитував в ефір. Музичну передачу тоді робив Сем Джонс. Місяця через три начальство, знаючи про музичне минуле, запропонували йому вести предачу разом із Новгородцевим. Перша передача вийшла 9 червня 1977 під назвою Програма поп-музики з Лондона. Місяця через два Сем, розчарований заробітною платнею, вирішив виїхати до Америки. Так, несподівано, Сева Новгородцевстав єдиним ведучим передачі.
Протистояння радянської системи відчувалося повсякденно. У 79-му році стали приходити перші листи, щодо антирадянського змісту передач Новгородцева. У 1982 році він виграв конкурс на посаду і став редактором у відділі тематичних передач Бі-бі-сі. Через зайнятість у кіноіндустріїу травні 1984 року пішов з Бі-бі-сі, залишивши за собою тільки Рок-Посіви.
На початку 1987-го Севу Новгородцева викликав голова Бі-бі-сі, Баррі Холланд. В ефірі утворилася дірка і Новгородцеву запропонували заповнити її музикою. У відповідь він виклав давно заготовлену ідею. Так у листопаді 1987 року в ефір вийшов перший Севаоборот.
У 1988 році у СРСР був створений клуб шанувальників рок-передачі, названий Норіс (Незалежна Обєднаний Інформаційний Рок-Синдикат). Московський Норіс прийшов до думки про видання програм в книжковому вигляді.Так народилася концепція книжки Рок-Посіви.
У 1995 році почався ще один, вельми памятний проект - журнал О!. Товстий, ілюстрований, щомісячний рок-журнал. Але через фінансову кризу журнал закрився, проіснувавши 14 місяців.Вийшло 3 номери на папері, четвертий був у плівках, пятий в електроному варіанті.
Взимку 2000 року російський бізнесмен в Лондоні запропонував створити російське радіо для нашої діаспори. Народу на той час тут вже було достатньо. 1 березня 2000 на радіостанції Spectrum (558 кГц), на середніх хвилях, вийшов перший щоденний випуск«годину Першого Російського Радіо». C березня 2003 року на хвилях Бі-бі-сі виходить щоденна передача БібіСева, новини з людським обличчям, а з осені 2004-го - телепрограма Севалогія на телеканалі НТВ + Ностальгія.
27 квітня 2005 року за свою діяльність був нагороджений орденом Британської імперії.
Сева Новгородцев, бачимо, багато що досяг у радіожурналістиці. А от якими якостями володіє цей радіоведучий і чи мають вони творчий характер? З метою якнайглибше зрозуміти ставлення до його діяльності безпосередньої аудиторії слухачів, за допомогою глобальної мережі «Інтернет» провели опитування, де поставили питання: Чи вбачаєте ви у роботі Севи Новгородцева творчу діяльність? Та оримали такі відповіді:
«Низькийуклін Вам,Всеволод Борисович і Вашим передачам, завдяки яким дух рока - жив,живеі буде жити. (Лада. Україна)» [16].
«Він створював історію, всі його передачі були своєрідною культурною революцією (Георг. Росія)» [16].
«Безперечно його діяльність – це справжня творча робота. Прекрасно пам’ятаю кінець 80-х: дача, ніч, приймач VEF и його передачі. Просто завчений професіоналізм так не впливає (Олександр. Росія)» [16].
Відгуки, які ми отримали, вказують на визнання Севи Новгородцева талановитим, професіональним журналістом, який залишив у серцях цілого покоління величезний слід.
Розглянемо детальніше діяльність Севи Новгородцева. На що ми взагалі звертаємо увагу, коли чуємо журналіста в ефірі? Звичайно, на те, як він почуває себе біля мікрофону і на те, як і що він говорить. Новгородцева виділяє вміння чітко і досить емоційно говорити, не мало важливим у його передачах є підбір теми, які він сам готує до ефіру. Комунікація зі слухачами та гостями у студії відбувається невимушено. Манера ведення програм Севи Новгородцева є унікальною, говорячи зрозумілі речі, його слова завжди мають двозначний смисл. Під час ефіру, якою б гострою не була тема, радіоведучий ніколи не захоплюється нею з головою і завжди тримає розмову під контролем. Що безперечно є важливою ознакою професіоналізму справжнього радіожурналіста.
Вміння цікаво, гостро та об’єктивно подавати матеріал, звичайно є важливим, але це не є ідентифікатором саме журналістської творчості. То чи присутня творча сторона у діяльності Севи Новгородцева?
Суть творчого підходу закладена в самій концепції його радіо продуктів. Тамами його передач завжди були і є різні актуальні події і проблеми – соціальні та культурні. Сам підхід до створення програм є майже художнім.
Його програма «Рок-посіви» лунає в ефірі вже більше 30 років. На початку зародження програми не існувало в Росії такої професії як диск-жокей, тому Сева Новгродцев керувався лише власними внутрішніми переконаннями. Озираючись на те, що саме він ввів такий жанр, можна зробити висновки, що в цьому він проявив себе як творча натура.
Програма «СеваОборот» має не на багато коротшу історію. Вона виходила в ефірі Бі-бі-сі майже 20 років. Це розмовна передача. Вона є авторською самого радіожурналіста. Народилася під час обіду у їдальні Бі-бі-сі, де завжди оговорювалися новини без усілякого офіціозу. Такий формат здався Новгородцеву цікавим для радіостанції. Без особливих зусиль помітно, що ця програма задумана і підготовлена безперечно творчою людиною. Суть програми полягала у «радіо-посиденьках» Севи Новгородцева з цікавим гостем. Вінвинайшоврадянський варіант «тэйбл-тока», рісйською — балаканина в ефірі. Тобто можна назвати його батьком радіостанцій сучасного популярного формату. Цікавинкою у такій програмі як «Севаоборот» було те, що вся розмова в ефірі проходила за пляшкою вина. Така особливість виникла у зв’язку з тим, що на час її зародження припалв той факт, що в СРСР проводилася політика «сухого закону».
У 2003 році в ефірі з’являється така програма як «БібіСева». Концепція програми полягала у осмисленні політичних новин за день, але без всілякою політтехнології, по можливості нормальною людською мовою. У зв’язку з поганою обізнаність ведучого у політичному питанні до студії було вирішено запрошувати компетентного гостя. А ведучий виконує роль представника аудиторії, задаючи актуальні питання. Загалом Сева Новгородцев керує цією передачею, технічно організовує потік інформації, створюючи сприятливі умови в ефірі.
Загалом у Севи Новгородцева можна відзначити спокій у подачі матеріалу. Цей спокій виглядає як професійно запланований, продуманий. Він спокійно поглядає на всі інтриги і спокійно їх розголошує, виносячи сміття, не доступне широкій аудиторії.
Сам Новгородцев говорить про свою діяльність так: «Я намагався колись музику писати і зрозумів, що розумовою працею мелодію ніколи не вигадаєш – вона повинна народитися. Тут щось подібне. Я зізнаюсь вам у своєму професійному секреті. Протягом передачі іноді до кінця не розумію що я говорю. Так я знаходжуся у стані напівтрансу. Тобто, мабуть, відкривається якийсь канал і існують сили, які вище менеі допомагають мені у роботі» [17].
За Романцем творчість слід визначати як виробництво певного оригінального продукту для комунікаційної мети [13]. Спираючись на це твердження та аналізуючи все сказане вище безпомилково можна назвати Севу Новгородцева яскравою творчою особистістю. Достойним журналістом, професіоналом нашого часу.
ВИСНОВКИ
Вивчивши теоретичну базу й перевіривши отриманні результати на практиці, ми дійшли таких висновків з приводу нашого дослідження.
«Журналістика є професійна діяльність по збору, переробці і періодичному поширенню актуальної інформації» - пояснює нам тлумачний словник. Ремесло журналіста полягає в знанні і володінням навиками журналіста, теоретичними правилами побудови текстів, послідовністю дій в процесі написання статті або зйомки відео сюжету, здатності обробити інформацію, і так далі.
Звичайно без всих цих якостей Сева Новгородцев не зміг би досягти таких висот у радіожурналістиці. Адже просто бездумною балаканино, без знання специфіки радіо, як ЗМІ, не можливо вибудувати радіопрограму так. Щоб вона дійшла до слухачів і зачепила їх.
Але кінцевий результат не зможе стати захоплюючим і цікавим, справжнім продуктом творчої діяльності журналіста, без цієї самої творчості! Творчість, талант, мистецтво може зробити з журналіста по професії дійсно майстерного журналіста, з писаки-кандидата Пулітцеровськой премії, з ведучого рубрики- улюбленого, що вселяє довіру, цікавого автора!Тим самим можна відповісти і на питання про гарні новини - гарні новини вийдуть лише у гарного журналіста. Посередні - в посереднього. Тут, мені здається, присутня прямо пропорційна залежність.
Творчість відмінна від ремесла приблизно так, як жива людина відрізняється від мертвої, як оригінал відрізняється від копії або як небо відрізняється від землі. Зовсім не ремесло визначає творчість, а щось інше. Я б назвала це щось – друкарським духуом.
У випадку Севи Новгородцева професіоналізм тісно переплітається з творчістю. Тому не можливо однозначно сказати чи є діяльність Новгородцева виключно ремеслом чи творчістю.
Ці поняття не розривні між собою у діяльності будь-якого гарного, вартого уваги журналіста.
Загалом же журналістика може бути і ремеслом, і професією, і мистецтвом. Як алмаз, в різних руках може стати діамантом в різну кількість карат, а може залишитися самородком, так і журналістика може бути і четвертою владою, і цікавим чтивом, і просто викладом подій дня.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Актуальні проблеми журналістики: Збірник наукових праць/ Ред. Бідзіля Ю.М.- Ужгород: МПЛіра, 2001.
2. Борев Ю. Б. Предмет и задачи эстетики // Эстети ка. – М., 1985.
3. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творче ства: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976.
4. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник. – Львів:ПАІС, 2000.
5. История философии: Энциклопедия. – Мн.:Интерперссервис; Книжный дом, 2002.
6. Корконосенко С.Г. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб. : Знание, СПбИВЭСЭП, 2000.
7. Лазутина Г.В. Основы творческойдеятельности журналиста. Учебник для вузов. - М.: «Аспект Пресс», 2001.
8. Малкольм Ф. Мэллет Справочник для журналистов стран Центральной и Восточной Европы. – М., 1993.
9. Мельник Г. С. Тепляшина А.Н. Основи творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2004.
10. Михайлин І. А. Основи журналістики: Підручник. – 3-тє вид. – Л., 2003.
11. Нерух О.О. Першооснови журналістської творчості: Навчальний посібник для студентів філологічного факультету, спеціальність «журналістика»/ Мін-во освіти України, ХНУ ім.Н.В. Каразіна. – Х.: Світ дитинства, 2000.
12. Олешко В. Ф. Журналистика как творчество. Учебное пособие для курсов «Основи журналистики» и «Основы творче ской деятельности журналиста». – М.:РИП – холдинг, 2003.
13. Роменець В. А. Психологія творчості. - К.; Либідь, 2001.
14. Ученова В.В. Беседы о журналистике. – М., 1985
15. Шкуратова Н. Б. Проблема катарсису: історичний аспект //Етика, естетика і теорія культури: Зб. - К., 1992. - № 35.
16. http://seva.ru/
17. http://journalisti.ru/
18. http://www.arba.ru/
19. http://uk.wikipedia.org
20. http://www.jaunlatvija.lv