Журналістика як галузь масово-інформаційної діяльності

СОДЕРЖАНИЕ: Реферат на тему: Журналістика як галузь масово-інформаційної діяльності Поняття масової інформації як одиниці мислення в журналістиці. Ти­пологічні концепції соціальної інформації. Перетворення в журналістиці наукових, професійних, художніх та індивідуальних повідомлень на масо­ву інформацію.

Реферат на тему:

Журналістика як галузь масово-інформаційної діяльності


Поняття масової інформації як одиниці мислення в журналістиці. Ти­пологічні концепції соціальної інформації. Перетворення в журналістиці наукових, професійних, художніх та індивідуальних повідомлень на масо­ву інформацію. Спонукальність масової інформації. Специфіка інфор­мації в журналістиці (актуальність, оперативність, документалізм, по­вторюваність тем і неповпюрність матеріалів). Рівні і форми існування масової інформації. Зовнішній і внутрішній типи інформації

Сьогодні в суспільній думці з терміном журналістика конкуру­ють терміни органи (засоби) масової інформації і мас-медіа. В обох з них наголошується на тому, що в сучасному світі журналістика сприй­мається як масово-інформаційна діяльність. Відреагувала на це й теорія журналістики, де поняття масова інформація сьогодні теж висунуло­ся на перший план. Воно складається з двох частин, кожна з яких семан-тпчнозначима.

У сучасній науці існує дві концепції поняття інформація: атри-бутнпна іі функціональна. Згідно з першою, інформація розуміється як атрибут матерії, а відтак є властивістю будь-якого матеріального обєкта. Згідно з другою, інформація функціонує лише на соціальне свідомому рівні, є результатом спрямованої активності, а обмін інфор­мацією між людьми за допомогою ишків та символів розглядається як головна умова розвитку людської кулі-1 урн, її найважливіша форма.

Згідно з сучасними поглядами на людину, вона відрізняється від решти представників живого світу здатністю засвоювати у великих кількостях зовнішню інформацію і на її підставі продукувати внутрішню. Власне поява істот, що містили більше інформації в мозку, аніж у генах, спричинила мільйони років назад революцію в розвитку живого світу. Для прогресу живих організмів виявилися потрібними ре­човина, енергія та інформація. А відтак інформація виявляється одним з базових атрибутів життя як такого. Людина стоїть вище усяких інших форм життя, тому що вона є передусім життя, що усвідомлює саме себе. Причому з розвитком людини від нижчих до вищих її типів потреба в інформації стало збільшується, унаслідок чого на певному етапі розвит­ку людства виникає журналістика. Таким чином, журналістика є най­важливішою складовою соціальної інформації і може бути пояснена ли­ше з погляду функціональної концепції інформації.

Слово інформація в журналістиці має широке і вузьке значен­ня. У широкому значенні інформація — всяке нове знання, що пере-

дається від одного субєкта до другого. Вживаючи слово інфор­мація, важливо також памятати і про етимологію цього слова, — відзначає академік Російської АН Микита Моїсеєв. — У звичайному, життєвому смислі воно означає суму відомостей, яку отримує певний субєкт — людина чи група людей (або тварин) — про навколишній світ, про самого себе, про другого субєкта або досліджуване явище — відомостей, з допомогою яких він може точніше прогнозувати насшдки своїх дій і відбирати способи використання своїх можливостей для за­безпечення власних інтересів і для досягнення поставлених цілей.

Таке розуміння інформації висуває на центральне місце субєкта, який використовує отриману інформацію на свій розсуд. Під субєктом в даному випадку розуміємо не лише окрему людину, але й людську спільноту будь-якого обсягу, аж до людства в цілому.

У вузькому значенні інформація — сукупність коротких некоменто-ваних повідомлень. У теорії журналістики слово інформація використо­вується й у спеціальному значенні, у цьому випадку воно означає конкрет­ний жанр невеликої за обсягом замітки, що повідомляє про певну новину.

Масова інформація, таким чином, є різновидом соціальної інфор­мації. Соціальна інформація — це повідомлення, передані будь-якою зро­зумілою людині знаковою системою про процеси функціонування суспіль­ства, а також про те, що стосується цих процесів і може вплинути на них.

Існує кілька типологічних концепцій соціальної інформації.

Автори підручника Теорія і практика радянської журналістики: Основи майстерності, проблеми жанрів (Львів, 1989) за предметом зо­браження розподіляють інформацію на такі типи:

1. Офіційна інформація. Сюди належать державні постанови, ре­золюції партійних зїздів і конференцій, промови політичних діячів, за­яви політичних партій, громадських організацій та окремих осіб. Офіційна інформація надається для опублікування відділами звязків з громадськістю, прес-центрами та прес-бюро установ чи організацій, зїздів чи конференцій. Вона не підлягає редагуванню і мусить бути опублікована дослівно, у тому вигляді, у якому надійшла.

2. Подієва інформація. Це — основний інформативний блок, створюваний редакційним колективом, його репортерами й кореспон­дентами. Сюди належать оперативні повідомлення про факти й події внутрішнього й міжнародного життя.

Подієва інформація надходить з двох джерел: а) від інформаційних агентств і

б) від власних кореспондентів.

Цей тіш інформації створює особливо гарний ґрунт для реалізації творчих можливостей журналіста.

3. Ділова інформація. До неї відносяться виступи фахівців з як­найширшого кола питань, що цікавлять аудиторію. Це можуть бути ма­теріали з медицини, освіти, будівництва, агрономії тощо, як створені са­мими спеціалістами, так і отримані від них у вигляді інтервю.

4. Довідкова інформація і реклама. До цього виду інформації на­лежать програми радіо і телебачення, театральна й кіноафіша, розклад руху транспорту. Рекламна інформація займає в сучасній журналістиці вагоме місце й виконує не тільки функцію повідомлення, але й фінансо­вого забезпечення видань.

5. Естетична інформація. Це літературні твори, репродукції жи­вопису й художні фотографії в друкованих ЗМІ; музика, вистави, теле-й художні фільми на радіомовленні й телебаченні.

6. Публіцистична інформація або просто —публіцистика. Це сер­цевина, стрижень журналістики, аналітичні матеріали різних жанрів від коментаря до огляду, статті, нарису. Разом з подієвою інформацією публіцистика створюється в редакційному колективі. Але на відміну від першого виду (подієвої інформації), другий повязаний не з відтворен­ням вже готових фактів і явищ, а з створенням нових духовних та інте­лектуальних цінностей.

Автори підручника Масова комунікація (К., 1997) виділяють такі типи соціальної інформації:

1. Масово-розповсюджувана (масова) інформація, до якої відно­сять усю публічно розповсюджувану друковану або аудіовізуальну про­дукцію (книжки, брошури, пресу, теле- й радіопередачі, а також будь-які записи на касетах чи компакт-дисках).

2. Статистична інформація — це офіційно документована інфор­мація державних органів чи наукових установ про процеси, що відбува­ються в економічному, соціальному й культурному житті суспільства.

3. Довідково-енциклопедична інформація — це офіційно повідо­млення або систематизовані відомості, складені за відповідною формою з використанням передбачених законом засобів про різноманітні події, явища, процеси, героїв та персонажів історії та сучасності.

4. Інформація про особу — це сукупність офіційних документова­них анкетних відомостей про особу.

5. Інформація про діяльність державних органів і організацій (правова інформація) — це офіційна інформація, що створюється в про­цесі діяльності органів влади, громадських чи партійних обєднань, державних та приватних підприємств, установ та організацій25.

Легко помітити, що типологія львівського підручника включає в себе більше розмаїття явищ соціальної інформації, демонструючи їхню участь у творенні журналістики, тоді як київські науковці зосередили увагу власне на двох її типах: масово-розповсюджуваній (п. 1) та аль­тернативній до неї офіційній (п.п. 2-5).

Сучасна людина живе зараз у густо насиченому різноманітною інформацією суспільстві. Щодня на неї зі шпальт газет і сторінок жур­налів, з радіоприймачів і телевізорів навалюється величезна кількість новин і повідомлень найрізноманітнішого характеру. Подальшій еска­лації інформаційної агресії на людину сприяє вдосконалення інфор­маційних технологій, поява новітніх типів журналізму на електронній базі. Разом з тим науковці відзначають, що фізичні можливості люди­ни пропускати через себе і засвоювати інформацію не збільшилися за останні сімдесят тисяч років. А відтак, лише відбір інформації, її уза­гальнення на аналітичній основі може врятувати людину та її розум від розчинення в хаосі світу. Цей процес і здійснює масова інформація.

Для того, щоб уявити процеси її творення та спосіб функціону­вання важливо взяти до уваги таке. Унаслідок запровадження дедалі більшої спеціалізації в житті суспільства люди все більше втрачають здатність розуміти одне одного, оскільки предметом їхньої діяльності стають дедалі вужчі ділянки дійсності.

Науковці створюють статті й монографії, висувають гіпотези, пи­шуть звіти про свої дослідження, здійснюють відкриття. Причому пред­ставники навіть суміжних дисциплін вже далеко не завжди розуміють сутність проведеної їхніми колегами роботи. Наукова інформація, як різновид соціальної, має характер езотеричної, внутрішньої інформації, вона не доступна масовій аудиторії у тій формі, в якій виробляється і потребує свого розяснення, витлумачення у звичних для реципієнта-не-спеціаліста поняттях.

Ще одним різновидом соціальної інформації є професійний її тип. Кожна спеціатьність (фах) має свої секрети, потребу певних спеціальних знань, навичок і вмінь. Для того, щоб розповісти широкому чнтмчені про професійні обовязки та діяльність інженера чи агронома, учителя чи лікаря, будівельника чи митника, необхідно також звернутися до про­стих і звичайних понять, зуміти професійну термінологію (часто цілий соціальний діалект) перекласти на зрозумілу масовій аудиторії мову.

Те ж саме справедливо сказати й про художній тип соціальної інформації. Художня думка в XX столітті ускладнилася настільки, що далеко не всі твори музики, живопису, театру, кіно, літератури є зро­зумілими широкій аудиторії безпосередньо. Процес їхнього сприйняття сьогодні вимагає опосередкування мистецькою критикою. Афористич­но це висловив французький філософ і літературний критик Роланд Барт, сказавши: Критика не є наука. Наука вивчає смисли, критика їх виробляє. (..) Відношення критики до твору є відношенням змісту до форми. Іншими словами, художній твір залишається певною річчю в собі без розяснюючого його витлумачення літературної (чи якоїсь іншої мистецької) критики, яка й відіграє роль перекладача художньо­го висловлювання на мову масової інформації.

Нарешті, кожна особистість, навіть звичайна людина, володіє величезним обсягом індивідуальної інформації, яка складається з її і свого досвіду, погляду на явища й процеси дійсності, ставлення до героїв та персонажів історії та сучасності. Ця індивідуальна інформація також становить величезну цінність, оскільки саме людство являє со­бою спільноту окремих особистостей, які складають цілісність саме за­вдяки тому, що комунікативно повязані між собою.

А відтак, далеко не вся соціальна інформація, що функціонує в суспільстві, доступна широкій аудиторії навіть тоді, коли відзначається важливістю й актуальністю. Пресічна людина не зрозуміє наукових но­винок, складних художніх творів, комерційних таємниць, професійних секретів, хоч би вони й були їй повідомлені. Журналістика сьогодні — це спосіб перетворення наукових, професійних та фахових, ко­мерційних та бізнесових, художніх та індивідуальних повідомлень на за­гальнозрозумілу масову інформацію. Якщо люди здатні розуміти один одного, так це тому, що в соціальній інформації є шар, який виконує роль духовного мосту між представниками різних соціальних спільнот — це шар масової інформації.

Продемонструємо процес творення масової інформації на прикладі від протилежного. У всеукраїнському тижневику Наша газета + 27 лис­топада 1999 року на сторінці Клуб допитливих у рубриці Очевидне — неймовірне була опублікована стаття відомого журналіста Валентина Смаги Альберте, ти не правий! Вона розповідала про відкриття ук­раїнського ученого Петра Пруссова, яке спростовує теорію відносності Альберта Ейнштейна. Автор досить популярно розповідає, що для зруч­ності своїх висновків сам знаменитий фізик, творець теорії відносності, вдався до спрощення фізичного світу, відмовившись від явища ефіру.

Але далі журналіст, закликавши читача згадати шкільний курс фізики, пропонує йому досить складні термінологічне й незвичні для неспеціаліста наукові факти. Усім відомо, — пише В. Смага, — що при переміщенні провідника в магнітному полі виникає електрорушійна си­ла. Це і є електричний струм. Проте є також, стверджує Пруссов, і поз­довжня дія магнітного поля на провідник. Вона впорядковує рух части­нок ефіру в потік, який і захоплює вільні електрони, внаслідок чого на кінцях провідника, розташованого вздовж магнітного поля, також ви­никає електрорушійна сила.

Поперечна дія магнітного поля на провідник — це, згідно з Пет­ром Пруссовим, використання потенційної енергії ефіру, на чому ґрун­тується вся сучасна енергетика.

Поздовжня дія приведе до використання кінетичної енергії ефіру. У ній — ключ до енергетики майбутнього, коли людство зможе отрима­ти необхідну енергію безпосередньо з Космосу.

Цілком очевидно, що виклад журналіста не є загальнозро­зумілим, і читачі, що не мають спещаттьної підготовки, не зрозуміють відкриття українського науковця. Сенсаційний за своєю сутністю ма-

теріал залишиться несприйнятим аудиторією. Журналістові не вдалося перетворити наукову інформацію на масову. А це явище не просто не бажане, а цілком заборонене в процесі творення масової інформації.

Адже журналістика функціонує в системі: автор (журналіст) — інформація (текст) — аудиторія. З самого початку виникнення газет і журналів постало питання про вимірювання цінності й корисності інформації з погляду її використання. Важлива проблема діяльності журналіста — встановлення таких взаємин з аудиторією, за яких по­тенційна інформація стає прийнятою, засвоєною, а відтак і реальною.

В американській журналістиці, аби уникнути брутального ґвал­тування свідомості читачів, було запропоновано правило news not views (новини без поглядів). Асоціація американських редакторів ще в 1923 році ухвалила рішення про те, що новини не повинні містити оцінок, навязувати читачам погляди журналістів. Це рішення було прийняте для захисту читачів від агресивності інформаційного потоку, мало певні наслідки, але змінити прагматичну природу журналістики виявилося неспроможним.

Як продукт активної діяльності людини соціальна інформація ха­рактеризується цілепокладенням. Про це дуже добре сказали автори підручника Масова комунікація. Соціальна інформація, — відзначи­ли науковці, — ніколи не буває нейтральною. Інформація, що пере­дається засобами масової комунікації, обєктивно впливає на людей. Проводилося досить багато досліджень, метою яких було довести, що можна виконати настанову американської журналістики news not views (новини без поглядів), але вони щоразу показували, що навіть без коментаря, через добір новин чи якісь інші умови комунікатор свідомо чи несвідомо певним чином впливав на аудиторію.

Журналіст, як і будь-який політичне активний громадянин, про­сто не може не мати своїх поглядів на ті чи інші події і явища сучасності, не може не мати свого ставлення до героїв і персонажів історичної дійсності. Так же, як і всі інші громадяни, він має цілковите право опри­люднити свою точку зору. Справа полягає в іншому: важливо, щоб він не заважав іншим субєктам інформаційних відносин висловити свої по­гляди, навіть тоді, коли б вони виявилися альтернативними щодо його позиції. Лише вільний ринок ідей є гарантією справді гармонійного роз­витку суспільства, лише за такої умови продуктивного обміну думками можливий пошук найбільш прийнятних рішень виникаючих соціальних

проблем. Модель внутрішнього плюралізму повинна сприйматися як норма часної журналістики.

Зрештою, у світі мас-медіа американська концепція news no views далеко не є переважаючою. Німецькі журналісти, як уже мовило­ся, віддають перевагу адвокатському типу журналістики, вважаючи, що її завдання можуть бути розвязані не в площині чистої інформати­ки, а на рівні публіцистики, тобто активної пропаганди загальнолюдсь­ких жиггашх цінностей.

Вітчизняна традиція розуміння журналістики ніколи не сприйма­ла її лише як безстороннього носія інформації, а завжди розглядала її як спосіб Формування громадської думки, соціальної педагогіки, ро:н ;: :••:*•.я важливих суспільних завдань, захисту простої людини від сваволі державного бюрократичного апарату.

Отже, інформація в журналістиці — це не просто новини, а пра­цюючі повідомлення, це новини, що увійшли в свідомість і вплинули на аудиторію в розрахованому автором напрямі. Журналістика— це праг­матична, спонукальна інформація. Саме це робить її масовою.

У словосполученні масова інформація складник масовий оз­начає зовсім не низької якості, не ширвжитковий. На перший же план висуваються такі ознаки масовості:

1. Спрямованість на масу (на все населення) при відсутності безпо­середнього контакту, незалежно від розмірів і просторової розосередже­ності аудиторії. Слід при цьому мати на увазі відносність поняття масо­вості. Особ:Іиво великі тиражі й справді називаються масовими, але здебільшого гака ситуація характерна для тоталітарних країн, де існує монополія держави чи партії на розвиток преси і поширення інформації. У ринкових же умовах, унаслідок вільної конкуренції народжується й існує велика кількість газет і журналів з меншими тиражами. Зменшення тиражів, але збільшення кількості видань сприяє більш повному задово­ленню інформаційних потреб громадян, масовому охопленню населен­ня інформацією, забезпечує можливість вибору періодичних видань.

Тираж слід співвідносити з розмірами розрахункової аудиторії. Дві тисячі примірників — малий наклад для України й навіть для Хар­кова, але для Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, у якому саме таким тиражем продовжує виходити внутрішня газета Харківський університет, це тираж масовий.

Так само масовим є тираж пять-шість тисяч для районної газети, що видається в районі зі загальною кількістю населення 40-50 тис. чо­ловік. Наприклад, у конкурсі Часопис, що його проводить щороку до Дня журналіста Харківська обласна державна адміністрація та

Харківське обласне відділення Спілки журналістів України, у 2000 році в номінації Читацькі симпатії експертна комісія відзначила Кегичів-ську районну газету Наш край, її разовий тираж склав 2165 примір­ників. Нібито в абсолютних вимірах він малий. Але в Кегичівському районі Харківської області проживає 25,6 тис. чол. У розрахунку на 1 тис. населення газета виявилася найбільш масовою.

2. Відповідність до потреб маси в інформації. Журналістика зорі­єнтована переважно на загальнозначиму інформацію, змістом якої є відображення життєдіяльності суспільства в повідомленнях, відомостях, знаннях. Журналістика спрямована на забезпечення інформаційних по­треб населення в ідеологічній, суспільно-політичній, науково-технічній, економічній, культурній та ін. сферах. Засобом безпосереднього обміну інформацією між людьми є спілкування. Журналістика і є головним ко­мунікативним каналом, що забезпечує обмін інформацією в найрізно­манітніших сферах. Вона є масовою, бо соціальна інформація, що ство­рюється журналістами й поширюється через канали масової комунікації, становить інтерес для всього суспільства, є загальноцікавою.

3. Прагнення до консолідації, тобто вироблення спільної для ба­гатьох позиції. Формуючи громадську думку навколо найважливіших проблем суспільного буття, журналістика сприяє обєднанню людей за поглядами й інтересами. Обговорення проблем і вироблення спільної позиції щодо їх розвязання консолідує націю, дає кожному громадяни­нові відчуття плеча, відчуття своєї несамотності в світі. Журналісти­ка — це органи масової інформації, бо вона сприяє виробленню масою читачів спільної позиції, орієнтує їх уздовж одного суспільно-політич­ного вектора, налаштовує на сприйняття тих чи інших соціальних, еко­номічних та культурних цінностей.

4. Доступність для маси. Ця проблема має кілька аспектів. Пере­дусім інформація має бути доступною читачам за змістом і формою, тобто зрозумілою їм, написаною простою мовою, має містити витлума­чення складних понять. По-друге, інформація повинна бути доступною економічно, тобто продаватися за невелику плату. І, нарешті, по-третє, відзначимо ще один аспект доступності — зручність доставки. Сьогодні газету чи журнал, що видається у будь-якому місті України, можна пе­редплатити на всій її території. Деякі газети і журнали, що виходять в регіонах— Журналіст (Харків), Собеседник (Одеса) — проголошу­ють себе всеукраїнськими виданнями. Передплата дозволяє читачеві щодня виймати із своєї поштової скриньки газети й журнали, що вида­ються не лише в його, айв інших містах України, а також отримувати зарубіжну періодику. Доставка радіо- й телепрограм здійснюється через ефірний чи дротовий (кабельний) звязок і дозволяє слухачеві й гляда­чеві сприймати їх удома в зручний час.

5. Відкритість для співпраці усім охочим до цього. Журналістика містить потенційну можливість виступу кожного громадянина з будь-якого питання, аби цей виступ був виконаний на достатньому для сприйняття аудиторією рівні. Більше того, співробітники редакції завжди мають змогу стилістично допрацювати матеріал стороннього автора, якщо тільки в ньому міститимуться суспільне цінні думки. Газе­ти і журнали вміщують на своїх сторінках листи читачів, до участі в радіо- й телепрограмах запрошується досить широке коло громадян. У цій відкритості для співпраці теж виявляється ще один аспект масо­вості журналістики.

Масовій інформації протистоїть індивідуальна (особистий досвід) та спеціальна (фахові знання) інформація, але в сукупності ра­зом вони є основою духовності особи, створюють інформаційну базу для її орієнтації в світі й практичної діяльності.

Отже, журналістика невіддільна від поняття масова інформація.

Специфіку масової інформації визначають такі атрибутивні ознаки:

1. Змістова актуальність. З цього погляду інформація повинна мати загальносуспільне значення, бути важливою для досить широкого кола громадян, викликати інтерес великої групи читачів.

В. В. Різун виділив такі три складові актуальності: суспільна зу­мовленість (суспільна мотивованість), відповідність важливим суспільним завданням (суспільна цілеспрямованість) і суспільна доцільність (суспільний смисл). У першому аспекті актуальна тема — це така, що покликана до життя суспільними потребами й проблемами. У другому аспекті актуальність повязується з активним суспільним цілепокладенням, яке повинне бути розташованим у межах поліпшення суспільного життя, оздоровлення соціальних процесів. У третьому ас­пекті під актуальністю розуміється можливість журналістського твору справляти позитивний вплив на подальшу діяльність чи: мчів.

2. Хронологічна актуальність або оперативність. З цього погляду всі новини повинні бути останніми, відзначатися свіжістю. Мабуть, не одну людину в дитинстві дивувшіа парадоксальна вербальна формула, не­одноразово чута по радіо: Передаємо останні новини, — адже ці нови­ни насправді ніколи не були останніми, а виходили в ефір знову й знову.

Ліпне підрісши, особа осягає зміст метафори: новини є останніми, з тих що повідомлені на цю хвилину; останні за хронологічною актуальністю.

У журналістиці точиться постійна боротьба за оперативність, першість і пріоритетність у поданні повідомлень. З цього погляду прик­метний епізод описано в романі російського письменника Сави Данґулова (1912-1989) Кузнецький міст30 (кн. 1-3, 1971-1979). У творі, що його присвячено діяльності під час другої світової війни Міністерства закордонних справ СРСР, багато уваги приділено й відо­браженню роботи зарубіжних кореспондентів, акредитованих при Міністерстві. За законами тоталітарної держави в Радянському Союзі журналістика не була незалежним інформаційним інститутом, а викону­вала роль наймички при державно-партійному апараті. У романі описа­но, як з цією метою використовується навіть іноземний журналістський корпус, акредитований при Міністерстві закордонних справ СРСР. Пе­реміщення кореспондентів та їх доступ до інформації суворо регламен­тувалися. Але наприкінці 1943 року вже організовувалися з метою інформування світової громадськості колективні виїзди кореспондентів провідних світових інформаційних агентств і найголовніших щоденних періодичних видань на місця бойових дій.

У третій книзі роману описано повернення групи тридцяти жур­налістів з України. Відразу по приїзді кожен кореспондент дав телеграму-блискавку до своєї редакції: Виїздив на Дніпро, бачив переправу радянських військ. Був прийнятий командувачем армії українських пар­тизанів. Найближчі півтори-дві години передам двісті рядків. Після відправки блискавок до Лондона, Нью-Йорка, Мельбурна і т. д. кім­ната кореспондентів у відділі преси наповнилася гуркотом друкарських машинок. Двісті рядків і справді повинні бути відлиті негайно і за півтори години переправлені до редакції телеграфом, інакше буде пізно, повідомлення зявиться в інших газетах і перестане кваліфікуватися як останні новини.

Дивовижною здається швидкість, з якою працювали зарубіжні кореспонденти, нібито їм допомагає якась чудо-сила. Насправді все простіше. Як тільки кореспондентський ковчег залишає столицю, га­зетчик перетворюється на акина: він складає свій майбутній жур­налістський твір і, складаючи, заучує його напамять. Цей пронес три­ває під час усієї поїздки і завершується лише з поверненням літака в Москву. Журналіст готовий повторити свій текст, як Отче наш. Відп-

равивши телеграму, він кидається за машинку і з швидкістю друкарки вистрілює вже готовий, складений у голові текст. Йому не в силі зава­дити ніщо: ні розмови сусідів, ні стукіт їхніх машинок. Навіть укинутий у кратер Етни, він розмістивши свій ремінгтон на колінах, видасть заповітних двісті рядків у найкращому вигляді.

пераменту читача, особливостей конкретних умов його діяльності, спе­цифіки політичних обставин) від емоційного співпереживання до актив­ного вчинку.

Саме прагматизм масової інформації, її імперативність дозволяє використовувати її з метою маніпулювання громадською свідомістю та спрямування сусмільних емоцій. Помилковою здається думка про те. що імперативність журналістики завжди повязана лише з маніпуляті-т-ною пропагандою і властива лише тоталітарному сіспільству. В умовах сучасної духовної кризи й дегуманізації культури (і журналісттіхи як її складової) особливої актуальності набуває імперативність, спрямована на захист політичної стабільності в світі, утримання екологічної рівно­ваги, збереження загальнолюдських цінностей, утвердження тра­диційної моралі. Під цим кутом зору імперативність виглядає, не реля­тивною, а абсолютною властивістю масової інформації.

Виробництво масової інформації завжди здійснюється на двох рівнях:

1) творцем її може бути кожен громадянин в силу творчої приро­ди людини;

2) масова інформація створюється інституційно, тобто спеціаль­ними суспільними інститутами.

Звідси — два рівні масової інформації:

1) стихійний, що створюється спонтанно й поширюється самими масами переважно в усній формі;

2) організований, створюваний спеціалістами й поширюваний за відкритими, доступними кожному комунікаційними каналами.

Журналістика і є наслідком історичного суспільного розвитку й головним способом існування організованого типу інформації, що й дозволило їй стати масовою.

Масова інформація накопичується в інформаційних сховищах. Але у вжитку живих поколінь перебувають в основному верхні, свіжі її пласти. Однак суспільство в усі часи передбачає надходження в кана­ли комунікації інформаційних продуктів з шарів глибокого залягання, актуалізуючи тим самим вічні істини, а іноді й нерозпізнані помилки.

З погляду функціонування є три форми існування масової інфор­мації:

1) пасивна; її складають тексти, законсервовані у фондах сховищ, це потенційна інформація, яка може бути актуалізована за певних обставин;

2) стихійна; її складають анонімні повідомлення (ч Ікн, фольк­лор, у тому числі й анекдоти), що циркулюють каналами усних ко­мунікацій;

3) активна; її складають масово-інформаційні потоки (тобто, журналістика); динамічна сукупність інформаційних продуктів, що створюються безперервно.

Журналістика, створюючи специфічні тексти, виявляється ор­ганізатором масово-інформаційних потоків. Збираючи воєдино тексти масової інформації, журналіст створює з них новий, збірний про­дукт — рухому, еволюційну інформаційну картину сучасності. Ця кар­тина сучасності формує масову свідомість, громадську думку, суспільні настрої, багато в чому визначає поведінку людей і діяльність соціаль­них інститутів.

Ремісницька діяльність журналіста як посередника весь час сусідить з чисто творчими її аспектами. Винести внутрішню інфор­мацію поза межі журналістики уявляється неправомірним, тому що, по-перше, насправді журналістика не існує без неї, а по-друге, помилково запліднювати свідомість майбутнього фахівця спрощеною концепцією журналістики, де їй відведено лише посередницьку роль між джерелами новин та масовою аудиторією.

Використання різних видів інформації урізноманітнює інфор­маційний потік, робить друковане видання чи програму електронного органу масової інформації цікавими й конкурентноспроможнимк.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

АЛЬМАНАХ (арабськ. аль манах — букв, там, де схиляють хо.ша , тобто зупинка на відпочинок каравану) — так первісна називався неперіодичний збірник календарно-довідкового характеру, у якому давалися відомості про схід і захід сонця, фази місяця тощо. Згодом, десь із XIVст., в альманахах стали вміщувати розповіді про різні країни та памятні місця, коментарі про історичні події, інформацію про ярмарки, придворні розваги, рух пошти та ін. Поступово до альманахів етапи включати ху­дожні твори та наукові праці. На XVIII cm. вони витісняють з альманахів астрономічні відомості в календарі. Альманахи набули характеру не­періодичних журналів, стали збірниками раніше недрукованих літератур­них творів, написаних різними авторами-сучасниками, та літературно-критичних праць. Часто альманахи компонувалися за тематичною, ж-ан-ровою, ідейно-художньою чи регіональною ознакою.

В Україні альманахи мали особливо велике значення тоді, коли ук­раїнська журналістика ще не існувала або була заборонена царським уря­дом у Росії. В історію української духовності навічно вписані Украинский альманах! (1831), РусалкаДністрова (1837), Ластівка (1841), Сніп (1841), Молодик (1843-1844, mm. 1-4), Записки о Южной Руси (1856-1857, т. 1-2), Хата (I860) та ін.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 236 с.

2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой информа­ции и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 119с.

3. Бауман Юрій. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз ук­раїнської преси) // Історична міфологія в сучасній українській куль­турі. — К., 1998. — С. 5-67.

4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевиде­ния. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.

5. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г. Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут, 1993. — 204 с.

6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творче­ства: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976. —67 с.

7. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новые средства массовой ин­формации — их аудитория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Га-натлеба, 1989. — 672 с.

8. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с.

9. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П., Гу-ревич С. М., Ибрагимов А.-Х.-Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.

Скачать архив с текстом документа