Значення об єктивної сторони злочину для його кваліфікації
СОДЕРЖАНИЕ: Реферат на тему: Значення об’єктивної сторони злочину для його кваліфікації ВСТУП ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ І ЇЇ ЗНАЧЕННЯ _Реферат на тему:
Значення об’єктивної сторони злочину
для його кваліфікації
ВСТУП
1. ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ І ЇЇ ЗНАЧЕННЯ_______________________________________ ст. 3
2. СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНЕ ДІЯННЯ (ДІЯ АБО БЕЗДІЯЛІНІСТЬ ЇХ ФОРМИ Й ОЗНАКИ _____________ ст . 5
3. СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ НАСЛІДКИ. ПОНЯТТЯ І ВИДИ
___________________________________________________ ст. 8
4. ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК МІЖ ДІЄЮ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ ___________________________________________________ ст.9
5. ФАКУЛЬТАТИВНІ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ_________________________________________ ст.10
ЗАКІНЧЕННЯ______________________________________ ст.12
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ______________________________ ст.14
ВСТУП
У даній роботі розглядається тільки обєктивна сторона злочину. Як-от ознаки, що характеризують зовнішній прояв злочину, зміни в навколишньому соціальному середовищі, до яких призводить учинення злочину, а також саме діяння, подія вчинення злочину. Можна визначити:
-дія - активна поведінка. Суспільно значиме поводженняособи, що складається з власних фізичних зусиль особи, використання іншої особи, а також використання машин, механізмів, сил природи або тварин.
-бездіяльність – пасивна поведінка. Невиконання особою своїх професіональних та інших обовязків.
Обєктивна сторона злочину - це зовнішній акт суспільно небезпечного зазіхання на обєкт, що охороняється кримінальним правом. Обєктивну сторонускладають:
-суспільно небезпечне діяння;
-злочинні наслідки;
-причинний звязок між діянням і злочинними наслідками;
-засіб, місце, час, знаряддя й обстановка вчинення злочину.
Всі ці елементи обєктивної сторони злочину мають значення:
для встановлення наявності складу злочину як підстави кримінальної відповідальності;
для правильної кваліфікації вчиненого;
для призначення справедливого покарання.
Обєктивна сторона злочину - важлива передумова кримінальної відповідальності, це своєрідний фундамент кримінальної відповідальності, без якого вона взагалі не існує. Це головний критерій в оцінці намірів і цілей злочинця, в оцінці його субєктивної сторони.
ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ
І ЇЇ ЗНАЧЕННЯ
Обєктивну сторону злочину утворюють:
1. Ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв:
-суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність);
-суспільно небезпечні наслідки (злочинний результат);
-причинний звязок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками;
-спосіб, знаряддя і засоби, місце, час і обстановка вчинення злочину.
2. Ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння:
-місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання – ситуація.
Обєктивна сторона злочину - важлива передумова кримінальної відповідальності. Кримінальне право України визнає злочином не самі по собі ідеї або думки людини, реалізація яких становить небезпеку для особистості, товариства і держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує кримінально-правові норми (ст.1,3,7 і ін. ст. КК України). Обєктивна сторона злочину - своєрідна основа кримінальної відповідальності, без якої вона взагалі не існує.
Обєктивна сторона злочину є тому головним критерієм в оцінці намірів і цілей злочинця, в оцінці його субєктивної сторони. Відповідно до цього при розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи в першу чергу встановлюється обєктивна сторона злочину, робиться висновок про наміри, мотиви і цілі особи, що учинила суспільно-небезпечне діяння, яке заборонено кримінальним законом. Без ознак обєктивної сторонипитання про субєктивну сторону не виникає, тому що остання існує тільки в звязку з першою. Таким чином, створюється барєр для проникнення сваволі і субєктивізму в діяльність суду і прокурорсько-слідчих органів. Це служить серйозною гарантією дотримання законності при відправленні правосуддя по кримінальних справах.
Важливість обєктивної сторони злочину для кримінальної відповідальності, у тому, що саме цей елемент складу злочину є фундаментом усієї конструкції складу злочину і кримінальної відповідальності, свідчить той факт, що в диспозиціях статей Особливої частини КК України частіше всього вказуються самеознаки обєктивної сторони злочину. Наприклад, у кримінальному законі завжди вказуються ознаки суспільно небезпечного діяння, без них неможлива жодна диспозиція якийсь статті Особливої частини, часто вказуються в кримінальному законі й інші ознаки обєктивної сторони. Важливо відзначити, що не усі вони мають однакове кримінально-правове значення. Обовязковим для всіхскладів злочинів є суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність).
Між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком існує причинний звязок.
СУСПІЛЬНЕ НЕБЕЗПЕЧНЕ ДІЯННЯ
(ДІЯ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ) ЇХ ФОРМИ Й ОЗНАКИ .
Злочинне діяння (дія або бездіяльність ) є найважливішою ознакою обєктивної сторони, тому що саме воно виступає стрижнем обєктивної сторони в цілому і її окремих ознаках. Діяння може мати форму дії або бездіяльності (ст. 7. КК України ).
З фізичної сторони дія характеризується активним поводженням людини. Воно завжди виявляється в фізичних зусиллях , але не зводиться лише до них, тому що звичайно включає не одне а декілька фізичних рухів (наприклад, постріл вбивці з пістолета включає ряд рухів, повязаних із прицілюванням і натисканням на спусковий гачок пістолета). Але головною для злочинної дії є не фізична, а соціальна характеристика, у якості якої виступає його суспільна небезпека. Суспільно небезпечною є дія, яка заподіює шкоду обєктам, що охороняються законом, або ставить їх під безпосередню погрозу заподіяння шкоди. Якщо дія не є суспільно небезпечною, то вона не може бути визнана злочинною і не може спричиняти кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 7 КК України н е є злочином дія або бездіяльність , що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.
Щоб мати кримінально-правовий характер, дія повинна бути обовязково вольовою . Не має кримінально-правового характеру активне поводження людини, допущене їм під впливом непереборного фізичного примуса з боку іншоїособи або іншихосіб. Під ним розуміється фізичний вплив на людину (наприклад, нанесення йому побоїв) з метою змусити його учинити суспільно небезпечну дію. Для того щоб фізичний примус виключав кримінальну відповідальність, необхідно, щоб діяння відбувалося усупереч волі особи, що діє по примусу. Не може, наприклад, відповідати за ушкодження чужої речі особа, яку зумисне штовхнули, щоб вона ушкодила цю річ.
Якщо фізичний примус не виключав для особи можливість діяти по своїй волі, то вона не звільняється від кримінальної відповідальності, проте застосоване до неї насильство при цьому розглядається як обставина, що помякшує відповідальність при призначенні покарання.
Визначене кримінально-правове значення має і психічний примус . Під ним розуміється погроза заподіяння якоїсь шкоди (у тому числі і фізичної) з метою змусити людину учинити суспільно небезпечне діяння. Психічний примус (насильство ) звичайно не виключає вольового характеру дії, і тому він по загальному правилу не виключає кримінальної відповідальності особи, що здійснила під його впливом передбачене законом суспільно небезпечне діяння. Водночас, як і фізичний, психічний примус признається обставиною, що помякшує кримінальну відповідальність. Психічний примус може виключати кримінальну відповідальність особи, що діяла під його впливом, лише тоді, коли ця особа діяла в стані крайньої необхідності. Наприклад, касир, що під погрозою негайного позбавлення його життя передає злочинцям гроші, звільняється від кримінальної відповідальності, тому що життя людини дорожче будь-яких матеріальних цінностей .
Таким чином, кримінально-правова дія являє собою суспільно небезпечне, вольове й активне поводження людини.
Як було уже відзначено, злочин з обєктивної сторони може бути зроблено не тільки шляхом дії, але і шляхом бездіяльності.
Під кримінально-правовою бездіяльністю розуміється суспільно небезпечне, вольове і пасивне поводження. Воно полягає в не вчиненні особою тих дій, що вона повинна була і могла учинити в силу лежачих на неї обовязків. Пасивність поводженняособи - це не фізична його (поводження) характеристика, а соціальна. У фізичному змістіособа може поводитися дуже активно, але якщо вона при цьому не виконала визначеногообовязку, порушив кримінально-правову заборону, у наявності кримінально-правова бездіяльність. Наприклад, особа відмовляється від дачі показань, у якості свідка, ухиляючись від явки в суд (ст. 179 КК України), і при цьому працює на своєму городі. У фізичному змісті вона діє (прибирає. Наприклад , овочі), у кримінально-правовому - не діє (ухиляється від дачі показань у якості свідка).
Обовязокособи діяти може виникати по різноманітним підставам.
По-перше, із указівки закону. Так, закон зобовязує повнолітніх дітей допомагати матеріально непрацездатним батькам, а батьків – утримувати неповнолітніх дітей. Злісне порушення цього обовязкунаказується в кримінальному порядку (ст.116, ст. 114 КК України).
По-друге обовязок діяти може виникнути в силу обраної професії. Наприклад, лікар у відповідності зі своєю професією зобовязаний допомагати хворим, і невиконання цього обовязку без поважних причин спричиняє за собою кримінальну відповідальність (ст.113 КК України).
По-третє, такий обовязок може виникнути в силу прийнятих на себе зобовязань. Так, особа, що визвалася стежити за малолітньою дитиною, буде відповідати в карному порядку, якщо через недбале, неуважне відношенняособи до виконання цього обовязку дитина загине (ст.111 КК України).
По-четверте, обовязок діяти може виникнути також із поводженняособи, що ставить у реальну небезпеку обєкти, що охороняються законом. Наприклад, водій автомашини, що учинив наїзд на людину, зобовязаний доставити потерпілого в найближче лікувальне заснування або оказати йому іншупоміч. Невиконання особою цього обовязкуспричиняє кримінальну відповідальність .
Як і кримінально-правова дія, бездіяльність носить кримінально-правовий характер лише тоді, коли вона євольовою .
Пасивне поводження, позбавлене вольового характеру, не спричиняє за собою кримінальної відповідальності. Тому так само, як і при дії, кримінальна відповідальність за бездіяльність не наступає, якщо вона цілком під впливом непереборного фізичного примуса. Так, охоронець не може відповідати за те, що не перешкодив розкраданню ввіреного під його охорону майна, якщо злочинці звязали його і позбавили можливості втручатися або звати на поміч. Психічне насильство при бездіяльності розглядається і як помякшувальна обставина при призначенні покарання.
Не має кримінально-правового характеру і пасивне поводження людини, допущене їм під впливом непереборної сили природи.
Під непереборною силою розуміється такий вплив обєктивних чинників (стихійних сил природи, тварин, хворобливих процесів), у силу котрих людина позбавлена можливості фізично діяти. Непереборна сила виключає кримінальну відповідальність тому, що особане в змозі перебороти перешкоди на шляху до виконання лежачому на ньому обовязку діяти. Не може, наприклад, бути визнано злочинним поводженням лікаря, що не допоміг хворому унаслідок того, що лікар сам був тяжко хворий, або шлях до пацієнта перепиняє ріка, що розлилася, і лікар не зміг переправитися через її.
Проте поняття непереборної сили не є абсолютно незмінним. Конкретне рішення цього питання залежить від установлення кола обовязкуособи тих вимог, що подаються до нього у визначеній ситуації. Наприклад, пожежа єнепереборною силою для звичайного громадянина, у звязку з чим його не можна притягти до кримінальної відповідальності за залишення особи в будинку, що горить. Проте для пожежного за професією ця обставина не може виключати відповідальності. Така згадана уже обставина, як розлив ріки, визнана для лікаря непереборною силою на шляху до виконання його фаховихзадач, не може бути визнана такою для військового, що зобовязаний переборювати будь-які перешкоди, що є перепоною на шляху до виконання відданого йому бойового наказу (навіть із ризиком для свого життя).
СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ НАСЛІДКИ
ПОНЯТТЯ І ВИДИ
Показником, що характеризує злочин, є наслідки. Злочинні наслідки можуть бути класифіковані в такий спосіб : майнова, моральна, фізична й інша шкода, що заподіюється злочинами суспільним відносинам, а також усі витратитовариства на боротьбу з цим соціально-негативним явищем.
Існують дві основні групи злочинних наслідків:
-матеріальні ;
-нематеріальні.
У свою чергу, матеріальні наслідки підрозділяються на наслідки майнового характеру і заподіяння шкоди для життя і здоровя громадянина.
Нематеріальні наслідки також підрозділяються на наслідки, повязані з порушенням суспільного порядку або діяльності установі підприємств і порушення честі і гідності громадян і їх особистих майнових прав ( наприклад, моральна шкода при обмові або образі).
Кримінальний закон виділяє:
- злочини з матеріальними складами тобто, коли наявність кінченого складу злочину звязується з настанням цілком визначених наслідків.
-злочини з формальними складами.
Злочин рахується закінченим після вчинення суспільно небезпечного діяння незалежно від настаннявизначених суспільно небезпечних наслідків.
У реальній дійсності будь-які злочини, у тому числі і формальні, завжди спричиняють якісь шкідливі зміни в об’єктах, що охороняються законом. Проте ці зміни і наслідки не включені до складу формальних злочинів і при вирішенніпитання про наявність або відсутність діяння не приймаються в увагу. У цьому випадку наслідки можуть мати кримінально-правове значення, але не для визначення складу злочину, а як обставини, що помякшують або отягчають провину при призначенні покарання.
При конструюванні обєктивної сторони злочину (матеріальний або формальний склад) вибирається не довільно, а з урахуванням і в залежності від характеру і специфічних особливостей суспільної небезпеки злочину й особливостей кримінально-правових мір боротьби з ним.
Наслідки лежать за межами складів таких небезпечних злочинів, як розбій (ст. 86 КК України), вимагательство ( ст. 86-2 КК України).
ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК МІЖ ДІЄЮ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ
Причинний звязок є ознакою обєктивної сторони матеріальних злочинів. Мова про відповідальність особи за суспільно небезпечні наслідки , що наступили (при наявності, зрозуміло, провини) може йти тільки тоді, коли вони знаходяться в причинному звязку суспільно небезпечною дією або бездіяльністю, що відбулися. При відсутності причинного звязку кримінальна відповідальність за настання шкідливих наслідків виключається.
Причина - це філософська категорія, яка відображає одну з форм загального обєктивного звязку, взаємозалежності і взаємозумовленості предметів, явищ і процесів, що відбуваються в природі й у суспільстві.
Під причиною розуміється явище, що закономірно, з внутрішньою необхідністю породжує інше явище, яке розглядається як слідство. Це філософське розуміння причинності єзагальним для всіх галузей знань, і тому воно застосовується і до причинного звязку в кримінальному праві.
Обєктивний характер причинних звязків має важливе значення і для кримінального права. Слідчі органи і суд при розслідуванні і судовому розгляді кримінальної справи встановлюють не якийсь уявлюваний звязок між суспільно-небезпечним поводженнямособи і шкідливих наслідків цього поводження, а обєктивний, істотну причинний звязок, існуючий поза свідомістю слідчого і суду.
Найбільшою загальною ознакою наявності причинного звязку в карному праві варто назвати багатозначність - у реальній дійсності рідко бувають випадки, коли один наслідок породжується одною причиною. Причинний звязок частіше усього не взаємодія двох явищ, а сукупність ряду явищ.
При рішенніпитання про наявність або відсутність причинного звязку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком при розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи, не обмежуючись установленням того, чи наступили в реальній дійсності суспільно небезпечні наслідки, необхідно встановити, чи відбулося при цьому суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки відповідного складу злочину. Цю обставину необхідно в першу чергу враховувати в тих випадках, коли ознакою обєктивної сторонискладу злочину є порушення визначених правил або інструкцій. Наприклад, якщо в результаті наїзду шофера наступила смерть пішохода, то не можна відразу ж вирішити питання про наявність причинного звязку між дією шофера (наїздом) і наслідком , що наступив, (смерть потерпілого). Необхідно зясувати, чи порушив шофер якісь спеціальні правила (правила безпеки прямування й експлуатації транспортних засобів), тому що смерть пішоходу могла наступити і не в результаті порушення цих правил. В усіх таких випадках порушення відповідних правил входить в обєктивну сторону злочинного діяння, і при відсутності такого порушення відповідний склад злочину також відсутний.
ФАКУЛЬТАТИВНІ ОЗНАКИ
ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ
Інші ознаки обєктивної сторони факультативні, тобто для одних складів злочинів вони є ознаками їх обєктивної сторони, а для інших - не є. Наприклад, для складів заподіяння шкоди здоровю байдуже місце вчинення злочину, і кримінальна відповідальність за ці злочини наступає незалежно від того, де вони зроблені. Проте ця ознака (місце) є обовязковим для встановлення, наприклад, складу незаконного видобутку водяних тварин і рослин.
Варто мати на увазі і те, що факультативні ознаки обєктивної сторони завжди мають важливе доказове значення по кримінальній справі. Всі вони є необхідною фізичною характеристикою будь-якого злочину. Кримінальна справа не може рахуватися розкритою, якщо, наприклад, не встановлене місце і час учинення злочину (хоча стосовно до окремого складу вони можуть і не мати значення для кваліфікації). Тому всі ознаки обєктивної сторони злочину незалежно від своєї «обовязковості» або факультативності» у кримінально-правовому змісті входять у предмет доведення по будь-якій кримінальній справі.
Місто вчинення злочину - це певна територія , де було почате і закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їх вчинення є обов’язковою ознакою, Наприклад, місцем вчинення злочину, передбаченого ст. 163, є континентальний шельф України, ст. 204 – море.
Час вчинення злочину як ознака складу злочину - це визначений тимчасовий період, протягом якого може бути зроблений злочин. Час є обов’язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місяця, тижня або доби. Наприклад, заборонений час як ознака складу злочину, передбаченого ст. 161 (Незаконне полювання).
Обстановка вчинення злочину – це сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) певних подій.
Прилюдність або наявність подій як компоненти обстановки іноді безпосередньо зазначаються в законі. Так у ст. 189 ідеться про прилюдну образу представника влади або громадськості, який охороняє громадський порядок.
Знаряддя і засоби вчинення злочину - це ті знаряддя і пристосування, за допомогою яких був зроблений злочин. Використання злочинцем тих або іншихзасобів також може істотно впливати на ступінь суспільної небезпеки діяння. У тих випадках, коли відповідні засоби і знаряддя підвищують його суспільну небезпеку, вони включаються законодавцем у число ознак обєктивної сторонискладу злочину.
Під способом учинення злочину розуміються ті прийоми і методи, що використовував злочинець для вчинення злочину.
Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є ситуація вчинення злочину . Наприклад, поняття “ бою” означає не лише певний проміжок часу, а й наявність подій, що мають соціальне значення. Так само не охоплюються терміном “місце вчинення злочину” такі ситуації, як “поле бою”, “район воєнних дій” тощо).
У тих випадках, коли місце, час, обстановка, засоби і знаряддя, а також засіб учинення злочину не є ознаками обєктивної сторонискладу злочину, вони, як було відзначено, не байдужі для кримінальної відповідальності, тому що можуть враховуватися як змякшуючі або обтяжуючі відповідальність обставини при призначенні покарання або мати важливе доказове значення по кримінальній справі.
ЗАКЛЮЧЕННЯ
За Конституцією Україна є суверена і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст.1). Але це тільки загальні конституційні засади, а насправді таку державу необхідно ще розбудовувати і наближатися до її принципів та ідеалів. Поки що цього не вдалося досягти жодній цивілізованій високодемократичній, розвинутій державі, оскільки і у цих державах є злочинність, порушення прав людини, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, несправедливість, жорстокість, наркоманія та інші негативні явища.1
Поняття справедливості ніколи не було однозначним. У жодній країні , ні у які епохи не був створений суспільний устрій, що сприймався би як справедливий абсолютно всіма громадянами. За своєю природою держава більшою чи меншою мірою відображає інтереси переважно приватновласницьких пануючих класів і верств, обмежуючи більшою чи меншою мірою інтереси переважної більшості населення. У самій ідеології держави закладена суперечність, яка породжує соціальну нерівність, з якою певна частина громадян не бажає миритися, і яка є глибиною першопричиною злочинності.
Кримінальне право України визнає злочином не самі по собі ідеї або думки людини, реалізація яких становить небезпеку для особистості, суспільства або держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує кримінально правові норми. При розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи в першу чергу встановлюється обєктивна сторона злочину і тільки на її основі субєктивна. Без ознак обєктивної сторони не виникає самого питання про субєктивну сторону злочини. У такий спосіб створюється серйозна гарантія дотримання законності при відправленні правосуддя по кримінальних справах.
Про соціальну природу протиправного поводження. Головне в цьому поводженні - те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює або здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і товариства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства. Злочини розрізняють по своїй спрямованості, по можливостінастання шкідливих наслідків і їхньої ваги, по характеру їхніх мотивів, по цілям правопорушень. Незважаючи на всі ці розходження, злочини складають одну групу явищ у соціальному і правовому відношеннях, тому що мають єдину сутність і подібні юридичні ознаки.
Вітчизняна наука вивчає правові явища в соціально-історичному аспекті, підкреслюючи, що злочинність - це масове, історично мінливе, соціальне явище , що має кримінально-правовий характер , класового суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, що чиняться у відповідній державі у визначений період часу .2
У своїй принциповій основі це положенняставиться і до іншихвидів правопорушень.
На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і випливати в загальній формі з духу закону, протиправні дії повинні бути чітко сформульовані чинними правовими нормами. З цього погляду правопорушення можна говорити лише в рамках і з поліції закону, що визначає поняття й ознаки цивільного, адміністративного або іншого правопорушення, а нерідко й встановлюючого точний перелік протиправних діянь. Такого роду формалізм противоправності забезпечує ясність і єдність вимог, запропонованих до всіх громадян і організацій.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кримінальний кодекс України.
2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: Спеціальний випуск. , К: “Юрінком”, НВФ “Агуст”, 1994.
3. За редакцією професора Матишевського П.С., доцентів АндрушкаП.П, Шапченка С.Д. Кримінальне право України.Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів.-Київ: Юрінком Інтер, 1999.
4. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник.-2-ге вид., перрероб. і доп.-Київ:Либідь, 1999.
5. Кузнецова Н.Ф.,Злочин та злочинність, М.,1976.
6. За ред.акад. АПрН Украхни, док.юр.наук проф. Копєйчикова В.В. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник.- К.: Юрінком Інтер, 1998.
1 Михайленко О. Проблеми справедливості при розбудові правової держави.//Право України.-1998-№8-с.43
2 Кузнецова Н.Ф.//Преступление и преступность.-1996-с.17