Зобов язання що виникають внаслідок рятування колективного і державного майна

СОДЕРЖАНИЕ: Міністерство освіти України Івано-Франківський інститут права, економіки та будівництва Курсова робота з цивільного права України Зобовязання, що виникають внаслідок рятування колективного і державного майна

Міністерство освіти України

Івано-Франківський інститут права, економіки та будівництва

Курсова робота

з цивільного права України

« Зобовязання, що виникають внаслідок рятування колективного і державного майна»

Виконав: ст. гр. Юз-97-1

______________________

Науковий керівник:

доц. Васькович Й.В.

Івано-Франківськ

199 9 р.

Зміст

Вступ

1. Поняття та елементи зобовязань, що виникають внаслідок рятування колективного і державного майна

2. Підстави виникнення зобов’язань, пов’язаних з рятуванням колективного і державного майна

3. Обсяг шкоди і порядок її відшкодування

Додаток

Висновки

Список використаних першоджерел

Вступ

Тема даної курсової роботи є досить актуальною, оскільки значну частину предмета цивільного права становлять майнові відно­сини в галузі товарообороту та майнові відносини, що виника­ють внаслідок заподіяння шкоди здоровю особи і майну грома­дянина чи організації.

Майнові вщносини, врегульовані нормами цивільного права, набувають характеру цивільно-правових зобовязальних відно­син або цивільно-правових зобовязань. Разом з тим термін «зо­бовязання» вживають і в іншому значенні, розуміючи під зобо­вязанням обовязок, борг якоїсь особи. Зобовязанням також називають документ (боргову розписку), в якому зафіксовано чийсь обовязок, наприклад, повернути позикову суму грошей.

Майнові відно­сини в галузі товарообороту регулюються нормами цивільного права, а також майнові відносини по відшко­дуванню заподіяної шкоди? В їх регламентації виявляються озна­ки методу цивільно-правового регулювання:

1) юридична рівність учасників цивільно-правових відносин;

2) договірний та плано­во-договірний, якщо видання актів планування за законодавством тягне настання цивільно-правових наслідків, характер цивільно-правових відносин;

3) певна свобода розсуду при встановленні цивільних прав і обовязків;

4) майновий характер цивільно-пра­вових санкцій і позовний спосіб захисту цивільних прав.

Нижче охарактеризовано наведені ознаки зобовязань.

По-перше, в зобовязаннях субєкти мають юридична рівне поло­ження. Відомо, що юридична рівність сторін — це правовий ви­раз вартісної рівності їх у товарно-грошових відносинах, які ма­ють еквівалентно-платний характер. У товарно-грошових відно­синах повинен відбуватись обмін рівних вартостей. Відхилення від вартісної рівності в товарно-грошових відносинах обумовлені політикою цін Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кож­ний із субєктів у зобовязанні має права та обовязки і не підпо­рядкований іншому субєкту.

По-друге, переважна більшість зобовязань за участю громадян виникає з договорів; зобовязання між організаціями також ви­никають з договорів, а у випадках, передбачених нормативними актами, — з актів планування і договорів.

По-третє, зміст прав і обовязків субєктів зобовязань визна­чається не тільки згідно з вимогами імперативних (обовязко­вих) норм цивільного законодавства, а й за розсудом субєктів зобовязання. Тому поряд з імперативними є диспозитивні нор­ми, які надають субєктам зобовязань можливість визначити зміст прав і обовязків за власним розсудом. Разом з тим диспозитивні норми містять певні правила поведінки. Останні застосовуються у тих випадках, коли субєкти своєю волею не визначили зміст відповідних прав і обовязків.

По-четверте, зобовязання мають санкції. Для реалізації санкції субєкт зобовязання, чиє право порушено, вправі звернутися з позовом у суд або арбітражний суд.

Після того як зясовано коло майнових відносин, що є зобо­вязаннями, і виявлено та розкрито ознаки цивільно-правового регулювання їх, визначимо поняття зобовязального права.

Зобовязальне право — це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообороту(обігу), а також майнові відносини по відшко­дуванню заподіяної шкоди за участю організацій і громадян.

Норми зобовязального права є важливою і найбільш значною частиною цивільного законодавства. Так, у Цивільному кодексі України з 572 статей 321 стаття присвячена зобовязанням. Зо­бовязальне право має загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми, які передбачають правила, що поширю­ються на всі зобовязання. Маються на увазі норми про поняття і підстави виникнення зобовязань, виконання зобовязань, про відповідальність субєктів за порушення зобовязань та припи­нення зобовязань. Особлива частина зобовязального права містить норми, які регулюють окремі види зобовязань.

Зобовязання, що виникають внаслідок ря­тування колективного або державного майна належать до позадоговірних зобовя­зань. Самей цей вид цивільно-правового зобов’язання ми розглянемо в даній курсовій роботі.

1. Поняття та елементи зобовязань, що виникають внаслідок рятування колективного і державного майна

Шкода, якої зазнав громадя­нин при рятуванні колективного і державного майна від небез­пеки, яка йому загрожувала, повинна бути відшкодована тією організацією, майно якої рятував потерпілий[1] . Безпосереднім при­водом виникнення даного інституту послужили дві справи, що з’явились у судовій практиці України.

У справі за позовом громадянина М. було встановлено, що позивач, проїжджаючи по залізниці як пасажир, під час стоянки побачив пожежу у поїзді, який стояв на сусідній колії. Він почав гасити пожежу, внаслідок чого дістав каліцтво, водночас згорів його одяг. Потерпілий звернувся до суду про відшкодування за­подіяної шкоди, що спричинила втрату працездатності. Народ­ний суд відмовив у позові, справа розглядалась у різних судових інстанціях. Нарешті, одна із вищих судових інстанцій зайняла іншу позицію і висловила ряд принципових положень. Вона за­значила, що громадянин М. діяв не в особистих інтересах, а в інтересах охорони народного добра, виконуючи свій конститу­ційний обов’язок, і зобов’язала залізницю відшкодувати грома­дянинові М. заподіяну шкоду в повному обсязі. Аналогічною була справа за позовом громадянки Б. до товариства «Динамо», чоловік якої загинув під час гасіння пожежі, яка охопила склади названого товариства. На утриманні загиблого знаходилося двоє дітей, від імені яких їх мати громадянка Б. вимагала відшкоду­вання заподіяної шкоди. Верховний Суд при вирішенні даної справи зайняв аналогічну позицію, яку висловив щодо справи громадянина М.

Постанови судових інстанцій щодо наведених справ стали пред­метом глибокого наукового дослідження. Результати досліджен­ня знайшли своє відображення у новому інституті, який закріп­лений в статтях 467, 468 ЦК України.

Як уже зазначалося, в силу такого зобов’язання шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні колективного і державного майна від небезпеки, що йому загрожувала, повинна бути відшко­дована тією організацією, майно якої рятував потерпілий (ст.467 ЦК України).

Суб’єктами даного зобов’язання є: громадянин, який має пра­во на відшкодування понесеної шкоди і він виступає в особі кредитора (потерпілого) та організація, що зобов’язана цю шко­ду відшкодувати, виступає в особі боржника[2] .

Право вимагати відшкодування шкоди, понесеної при ряту­ванні майна організації, належить будь-якому громадянинові, який, виконуючи свій громадський обов’язок, зазнав цієї шко­ди. До того, немає значення, чи ці дії вчинені під час виконання трудових обов’язків, чи ні, важливо, щоб вони являли собою здійснення, громадського обов’язку.

Слід підтримати висловлений у літературі погляд, за яким пра­во на відшкодування за статтею 467 ЦК України мають так звані професійні рятувальники, оскільки вихідна позиція є хибною — такі працівники зобов’язані ризикувати своїм життям і здоров’ям у силу трудових (службових) обов’язків і ризик шкідливих наслідків повинен падати на них[3] . У разі смерті громадянина-рятувальника право вимоги належить особам, які мають право на відшкодування шкоди в звязку зі смертю годувальника[4] .

Обов’язок відшкодування шкоди покладено на організацію, май­но якої рятував потерпілий. Для визначення організації-боржни­ка вирішальним є приналежність даного майна організації. Йдеть­ся про державні підприємства і установи, громадські об’єднан­ня, кооперативи (колгоспи), колективні підприємства, госпо­дарські товариства тощо, яким майно належить відповідно на праві колективної власності, повного господарського відання або на праві оперативного управління. Якщо майно в момент ряту­вання знаходилось в іншій організації (оренда, перевезення, збе­реження тощо) або навіть у громадянина (прокат), то зобов’яза­ним суб’єктом буде організація, якій належить майно. Коли майно належало кільком організаціям, тоді шкода, якої громадянин зазнав у зв’язку з його рятуванням, відшкодовується організаціями солідарно.

Зміст зобов’язання, що виникає внаслідок рятування колек­тивного і державного майна, складає право потерпілого одержа­ти відшкодування шкоди, якої він зазнав, і обов’язок органі­зації-боржника відшкодувати цю шкоду.

Об’єктом зобов’язання є відшкодування шкоди потерпілому, якої він зазнав, рятуючи майно організації[5] .

2. Підстави виникнення зобов’язань, пов’язаних з рятуванням колективного і державного майна

Обов’язок відшкодування організацією шкоди громадянинові при рятуванні її майна виникає за таких підстав:

а) наявність шкоди;

б) спрямованість дій громадянина на рятування колективного і державного майна;

в) реальність небезпеки, що загро­жувала колективному або державному майну;

г) причинний зв’я­зок між діями громадянина по рятуванню майна і шкодою, якої зазнав громадянин.

Шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні колективного або державного майна, може виражатись у пошкодженні або знищенні належного йому майна, в повній або частковій втраті за­робітку, викликаною втратою або зменшенням працездатності, а також у витратах, викликаних ушкодженням здоров’я (посиле­не харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

У випадку смерті громадянина шкода виражається у втраті за­собів до життя непрацездатними особами, які перебували на ут­риманні померлого або мали право на таке утримання (частини друга, третя ст.456 ЦК України), а також у витратах, понесених на поховання (ст.459 ЦК України). Рятування колективного і державного майна виявляється у тому, що громадянин вчиняє фактичні дії на відвернення небезпеки, що загрожувала колектив­ному або державному майну (наприклад, зупиняє поїзд, чим за­побігає аварії; повідомляє про загрозу небезпеки), або на її змен­шення чи ліквідацію: бере участь у гасінні пожежі, знищує речі, що загрожували вибухом, тощо. Правове значення має в цьому випадку не вид дії громадянина, а її цілеспрямованість. Не має значення і та обставина, що громадянин за власною ініціативою чи за проханням інших осіб брав участь у рятуванні колективно­го або державного майна.

Обов’язок організації відшкодувати шкоду, якої зазнав грома­дянин при рятуванні її майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Власне цю обставину підкреслює й закон, вживаючи термін «при рятуванні», а не «в рятуванні». Отже, вимога грома­дянина до організації грунтується на факті виникнення у нього шкоди, а не на ефективності дії щодо відвернення небезпеки, яка загрожувала майну організації. Організація не може ухиля­тися від обов’язку відшкодування шкоди, посилаючись на ту обставину, що остання значно переважає шкоду, яка була або могла бути відвернена.

Обов’язок організації відшкодувати шкоду виникає і в тих ви­падках, коли дії громадянина були спрямовані на рятування майна громадян, що знаходиться у володінні організації. Правовою підставою знаходження майна громадянина в організації можуть бути відповідні договори, наприклад, комісії, схову, побутового підряду тощо. Приймаючи в даному випадку майно громадян, організація зобов’язана забезпечити його збереження. При нез-береженні майна громадян організація зобов’язана відшкодува­ти вартість втраченого або пошкодженого майна, що викличе в організації збитки. Тому громадянин, який здійснює рятування такого майна, запобігає шкоді, що могла понести організація, тим самим діє в інтересах організації.

Для виникнення відносин, що регулюються статтею 467 ЦК України, необхідно, щоб дії громадянина щодо рятування були обумовлені небезпекою, що загрожувала знищенню, втраті або пошкодженню майна організації. Небезпека може бути викли­кана стихійним лихом (повінь, землетрус, ураган), злочинним зазіханням на колективне або державне майно (пограбування, крадіжка), а також діями працівників організації внаслідок не­належного виконання ними своїх службових (трудових) обо­в’язків.

Небезпека, що загрожує колективному або державному май­ну, повинна бути реальною та наявною, обєктивно існувати і фактично бути на момент вчинення дії по рятуванню. Наявність небезпеки потребує вчинення дій раптово, не чекаючи її погод­ження з відповідними особами.

Для виникнення обов’язку відшкодувати шкоду необхідно, щоб між діями потерпілого по рятуванню колективного або держав­ного майна і шкодою, якої він зазнав, був причинний зв’язок.

У цьому зобов’язанні немає заподіювача шкоди. Причиною шкоди потерпілого є його дії, якими він рятував майно. Орга­нізація зобов’язана відшкодувати шкоду, якщо вона виникла вна­слідок дій потерпілого щодо рятування її майна.

Зобовязання, що виникають внаслідок рятування колектив­ного і державного майна, зовні подібні до зобов’язань, які вини­кають із заподіяння шкоди. І в першому, і в другому випадках йдеться про відшкодування шкоди. Однак між вказаними зобо­в’язаннями є істотна різниця. Зобов’язання із заподіяння шкоди виникають внаслідок вчинення заподіювачем правопорушення, тому покладення на нього обов’язку відшкодування є цивіль­ною відповідальністю. У зобов’язаннях, що виникають внаслі­док рятування колективного і державного майна, причиною шко­ди є правомірні дії самого потерпілого, якими він свідомо піддає себе небезпеці. Тому відшкодування шкоди за правилами статті 467 ЦК України не може кваліфікуватись як відповідальність.

За чинним Цивільним кодексом України рятування майна, що належить на праві приватної власності громадянам, не пород­жує обов’язку відшкодування. Проблема відшкодування шкоди, заподіяної при рятуванні життя і здоров’я громадян, охоплюєть­ся етично-моральними відносинами. Водночас це торкається тих випадків, коли небезпека викликана виною третьої особи (або незалежно від вини при дії джерела підвищеної небезпеки), тоді на третіх осіб або володільців джерела підвищеної небезпеки повинен покладатись обов’язок відшкодування шкоди, одержа­ної при рятуванні життя і здоров’я. В інших випадках, коли небезпека викликана стихійним лихом (повінь, землетрус тощо) чи виною особи, життя і здоров’я якої рятувалося, громадянин рятівник, що зазнав шкоди, повинен одержувати відшкодування в повному обсязі за рахунок державного бюджету.

3. Обсяг шкоди і порядок її відшкодування

Обсяг шкоди, якої зазнав громадянин у зв’язку з рятуванням колективного або державного майна, а також порядок її відшко­дування визначаються відповідно до частини другої статті 468, за правилами частини першої статті 440, статей 451, 453, 455, частин другої, третьої статті 456, статей 457, 461—466 ЦК України. Ос­кільки вказані норми застосовуються за аналогією, то їх тлума­чення необхідно проводити з урахуванням специфіки зобов’язань, що виникають в зв’язку з рятуванням зазначеного майна.

Відшкодування шкоди, зазнаної громадянином при рятуванні колективного та державного майна, провадиться у безспірних випадках за рішенням керівного органу організації, майно якої рятував потерпілий, а при наявності спору - за рішенням суду.

Шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Присуджуючи відшкодування шкоди, суд, арбітраж або третейський суд відповідно до обставин справи зобовязує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або повністю відшкодувати заподіяні збитки.

В разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоровя організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобовязані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втратиабо зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоровя (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) неповнолітнім дітям - до досягнення шістнадцятирічного віку, а учням - вісімнадцятирічного віку;

2) жінкам, старшим пятдесяти пяти років, і чоловікам, старшим шістдесяти років, - довічно;

3) інвалідам - на строк інвалідності;

4) одному з батьків або подружжя померлого незалежно від віку і працездатності, якщо він не працює і здійснює догляд за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли восьми років, - до досягнення ними восьмирічного віку.

Правила відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоровя громадянина, повязаним з виконанням ним трудових обовязків, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Якщо каліцтво або інше ушкодження здоровя заподіяно організацією або громадянином, не зобовязаними сплачувати за потерпілого внески по державному соціальному страхуванню, ця організація або громадянин повинні відшкодувати потерпілому шкоду за правилами статей 440, 441, 450 цього Кодексу у частині, що перевищує суму одержуваної ним допомоги або призначеної йому після ушкодження його здоровя і фактично одержуваної ним пенсії.

В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають особи, зазначені в частині другій статті 456 цього Кодексу, на строки, зазначені у частині третій тієї ж статті.

В разі ушкодження здоровя громадянина, який не підлягає державному соціальному страхуванню, організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобовязані відшкодувати потерпілому витрати, повязані з відновленням його здоровя, а також шкоду, викликану втратою або зменшенням його працездатності, в розмірі, обчислюваному стосовно до заробітної плати (заробітку) відповідної категорії робітників і службовців, якщо інше не передбачено законом.

В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди, що обчислюється у встановленому вище порядку, мають громадяни, зазначені в частині другій статті 456 цього Кодексу на строки, зазначені у частині третій тієї ж статті. (із змінами, внесеними Законом N 3128-12 від 22.04.93)

В разі ушкодження здоровя неповнолітнього, який не досяг пятнадцяти років (учні вісімнадцяти років) і не має заробітку на час заподіяння шкоди, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобовязані відшкодувати необхідні витрати, повязані з ушкодженням здоровя потерпілого (лікування, протезування, сторонній догляд тощо).

По досягненні потерпілим пятнадцяти років (учнями - вісімнадцяти років) організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобовязані відшкодувати потерпілому також шкоду, звязану з втратою чи зменшенням його працездатності, виходячи з розміру середньої заробітної плати (заробітку) некваліфікованого робітника в даній місцевості.

Якщо на момент ушкодження здоровя неповнолітній, який не досяг пятнадцяти років, мав заробіток, то шкода повинна бути відшкодована йому виходячи з розміру його заробітку, але не нижче ніж з мінімальної заробітної плати (заробітку) некваліфікованого працівника в даній місцевості.

Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної потерпілим кваліфікації він має право вимагати збільшення відшкодування за шкоду, повязану з зменшенням його працездатності внаслідок ушкодження здоровя, виходячи з розміру винагороди працівника його кваліфікації. (із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Потерпілий, який частково втратив працездатність, вправі в будь-який час зажадати від організації або громадянина, відповідальних за заподіяне йому каліцтво або інше ушкодження його здоровя, відповідного збільшення відшкодування, якщо його працездатність в дальшому зменшилась в звязку з заподіяним ушкодженням здоровя порівняно з тією, яка залишилась у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди, або коли зменшився розмір пенсії, що він одержує в порядку державного соціального страхування.

Організація або громадянин, які відшкодовують шкоду, повязану з зменшенням працездатності потерпілого внаслідок заподіяння йому каліцтва або іншого ушкодження його здоровя, вправі в будь-який час зажадати відповідного зменшення розміру відшкодування, що сплачується ними, якщо працездатність потерпілого збільшилась в порівнянні з тією, яка у нього залишалась на момент вирішення питання про відшкодування йому шкоди, або коли розмір пенсії, одержуваної ним в порядку державного соціального страхування, збільшиться.

Відшкодування за шкоду, повязану з зменшенням працездатності потерпілого, а також за шкоду, повязану з смертю, провадиться щомісячними платежами.

В разі реорганізації юридичної особи виплата щомісячних платежів (стаття 465 цього Кодексу), належних з неї в звязку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоровя чи заподіянням смерті, покладається на правонаступників юридичної особи.

При ліквідації юридичної особи без правонаступника належні потерпілому або особам, зазначеним у частині другій статті 456 цього Кодексу, платежі повинні бути капіталізовані за правилами державного страхування і внесені його органам для виплати їх у розмірі і строки, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди.

В разі ліквідації юридичної особи позови про відшкодування шкоди, заподіяної ликвідованою юридичною особою, звязані з ушкодженням здоровя чи смертю громадянина, предявляються до вищестоящої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи.

Вимога про збільшення або зменшення розміру одержуваного потерпілим відшкодування шкоди на підставах, передбачених у статтях 463 і 464 Цивільного Кодексу, предявляється до правонаступника або відповідно до організацій, зазначених у частині третій цієї статті, або відповідно правонаступником юридичної особи чи організаціями, зазначеними в частині третій цієї статті, які провадять відшкодування за заподіяну шкоду.

Відшкодування шкоди, заподіяної громадянином при рятуванні колективного або державного майна, проводиться у безспірних випадках за рішенням організації, майно якої рятував потерпі­лий, а при наявності спору — за рішенням суду[6] .

Додаток

ЗОБОВЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК РЯТУВАННЯ

СОЦІАЛІСТИЧНОГО МАЙНА

С т а т т я 467. Відшкодування шкоди, зазнаної

при рятуванні соціалістичного майна

Шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні соціалістичного майна від небезпеки, що йому загрожувала, повинна бути відшкодована тією організацією, майно якої рятував потерпілий.

С т а т т я 468. Порядок відшкодування шкоди,

зазнаної при рятуванні

соціалістичного майна

Відшкодування шкоди, зазнаної громадянином при рятуванні соціалістичного майна, провадиться у безспірних випадках за рішенням керівного органу організації, майно якої рятував потерпілий, а при наявності спору - за рішенням суду.

До відшкодування цієї шкоди застосовуються відповідно правила частини четвертої статті 78, частини першої статті 440, статей 451, 453, 455, частин другої і третьої статті 456, статей 457, 461 - 466 цього Кодексу. (із змінами, внесеними Законом N 3128-12 від 22.04.93)

Висновки

В даній курсовій роботі, тема якої «Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування колективного та державного майна» ми охарактризували поняття та елементи зобовязань, що виникають внаслідок рятування колективного і державного майна, висвітлили підстави виникнення даних зобов’язань, а також обсяг шкоди і порядок її відшкодування.

Правовою основою виникнення даних зобов’язань є розділ Цивільного Кодексу, статті якого висвітлені в додатку цієї роботи.

З викладеного матеріалу, який характеризує зобов’язання, які виникають внаслідок рятування колективного та державного майна, можна зробити слідуючі висновки:

- зобовязальне право — це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообороту(обігу), а також майнові відносини по відшко­дуванню заподіяної шкоди за участю організацій і громадян;

- суб’єктами даного зобов’язання є: громадянин, який має пра­во на відшкодування понесеної шкоди і він виступає в особі кредитора (потерпілого) та організація, що зобов’язана цю шко­ду відшкодувати, виступає в особі боржника;

- об’єктом зобов’язання є відшкодування шкоди потерпілому, якої він зазнав, рятуючи майно організації;

- обов’язок відшкодування організацією шкоди громадянинові при рятуванні її майна виникає за таких підстав: а) наявність шкоди; б) спрямованість дій громадянина на рятування колективного і державного майна; в) реальність небезпеки, що загро­жувала колективному або державному майну;

- зобовязання, що виникають внаслідок ря­тування колективного або державного майна належать до позадоговірних зобовя­зань.

Отже, шкода, якої зазнав громадя­нин при рятуванні колективного і державного майна від небез­пеки, яка йому загрожувала, повинна бути відшкодована тією організацією, майно якої рятував потерпілий.

Список використаних першоджерел

1.Конституція України.

2.Цивільний кодекс Української РСР

3.Цивільний процесуальний кодекс України

4.Цивільний процесуальний кодекс України (постатейні матеріали)

5.Цивільний процесуальний кодекс України (додатки)

6.Постанови Пленуму Верховного суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. редактор П.І. Шевчук. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 72 с.

7.Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 544 с.

8.Ярошенко К.Б. Жизнь й здоровье под охраной закона. Гражданско-правовая защита личних неимущественних прав граждан. — М.: Юрид. лит., 1990. - С. 97.

9.Захсит цивільних справ у суді. Посібник / Укладачі В.В.Комаров, В.А. Бігун, П.І. Радченко. За ред. В.В. Комарова. - Х.: Основа, 1995. - 256 с.

10.Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Практика судів України в цивільних справах. Шевчук П.І., Ярема А.Г., Девиденко Г.І., - К.: ЮРІНКОМ - 1995.

[1] Цивільний Кодекс України. ст. 467.

[2] Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - С. 365.

[3] Ярошенко К.Б. Жизнь й здоровье под охраной закона. Гражданско-правовая защита личних неимущественних прав граждан. — М.: Юрид. лит., 1990. - С. 97.

[4] Цивільний Кодекс України. час­тина перша, друга, третя ст.456.

[5] Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - С. 366.

[6] Цивільний Кодекс України. частина перша ст.468

Скачать архив с текстом документа