Газифікація вугілля
СОДЕРЖАНИЕ: Реферат на тему: Газифікація вугілля Виробництво висококалорійного, енергетичного і технологічного газів можна здійснити методами газифікації вугілля. Виробництво синтетичного рідкого палива повязане з споживанням технічного водню і синтез-газу, які також можуть бути отримані газифікацією палива.Реферат на тему:
Газифікація вугілля
Виробництво висококалорійного, енергетичного і технологічного газів можна здійснити методами газифікації вугілля. Виробництво синтетичного рідкого палива повязане з споживанням технічного водню і синтез-газу, які також можуть бути отримані газифікацією палива. Газифікація палива частково вирішує задачу боротьби із забрудненням атмосфери при використанні сірчистих палив на електростанціях.
Газифікація твердого палива була широко розвинена в СРСР до 1960 року, коли у звязку з бурхливим зростанням видобутку природного газу, роль газифікації твердих палив по технічних і економічних міркуваннях була зведена до мінімуму. У 1958 р. в СРСР працювало понад 350 газогенераторних станцій на яких в 2500 генераторах вироблялося біля 35 млрд. м3 в рік енергетичних і технологічних газів.
Газифікація - високотемпературний процес взаємодії вуглецю палива з окислювачами, що проводиться з метою отримання суміші горючих газів (H2 , CO, CH4 ). Як окиснювачі або газифікуючі агенти застосовують кисень, водяну пару, двоокис вуглецю або суміш цих речовин. У залежності від складу, співвідношення початкових речовин, температури, тривалості взаємодії можна отримати газові суміші різного складу.
Процес газифікації залежить від багатьох чинників, які впливають на склад газу, його теплоту згоряння і тому класифікація методів газифікації вельми різноманітна. Один з найбільш поширених варіантів класифікації приведений нижче.
1. За видом дуття (газифікуючого агента) розрізняютьгазифікацію повітряну, повітряно-кисневу, пароповітряну, парокисневу;
2. За тиском: при атмосферному тиску (0,1-0,3 МПа), середньому (до 2-3 МПа) і високому тиску (вище за 2-3 МПа);
3. За розміром частинок палива: газифікація грудкового, дрібного і пилоподібного палива;
4. За конструктивними особливостями реакційної зони: в щільному шарі палива, у псевдожзрідженому шарі палива і в пиловугільному факелі;
5. За способом виведення смоли;
6. За способом підводу тепла: автотермічна (стабільна температура підтримується за рахунок внутрішніх джерел тепла в системі) і алотермічна газифікація, тобто потребуюча підводу тепла ззовні для підтримки процесу за допомогою твердих, рідких і газоподібних теплоносіїв, а також теплопередачі через стінку реактора;
7. За теплотою згоряння газу, що отримується (в МДж/м3 ): низької (до 6-7), середньої (від 12 до18) і високої (30-35) теплоти згоряння;
8. За призначенням газів: для енергетичних і технологічних (синтезу, виробництва водню, технічного вуглецю) цілей;
9. За температурою газифікації: низькотемпературна (до 8000 С), середньотемпературна (800-1300 0 С) і високотемпературна (понад 13000 С).
Сьогодні виявлені наступні ефективні області застосування газифікації твердого палива.
Газифікація високосірчистого і високозольного вугілля з подальшим очищенням газу від сірчистих сполук і спалення на теплових електростанціях. У вугіллі, що добувається щорічно в Україні міститься біля 10 млн. т сірки, велика частина якої при спаленні викидається з атмосферу у вигляді токсичних оксидів. При газифікації вугілля утворюється сірководень, який легко вилучать і переробляють в товарну сірку або сірчану кислоту.
Другий напрям газифікації твердих палив - для великомасштабного виробництва замінників природного газу в районах, віддалених від магістральних газопроводів, і третій - для отримання синтез-газу, газів відновників і водню для потреб хімічної і металургійної промисловості.
Загальні принципи роботи газогенераторів можна розглянути на прикладі найпростішого шарового газогенератора, який являє собою вертикальну шахту, у верхній частині якої є завантажувальний люк із затвором. У нижній частині газогенератора встановлено колосникові грати, через які в шахту подають газифікуючий агент. Зверху поступає тверде паливо (мал. 2.3).
При подачі в газогенератор кисню в зоні, розташованій безпосередньо біля колосникових грат (зона горіння або окиснювальна зона) відбувається горіння твердого палива:
2С + О2 = 2СО + 218,8, МДж/(кмоль ° С ),
С + О2 = СО2 + 394,4, МДж/(кмоль ° С).
Діокис вуглецю, що утворюється, відновлюється у відновній зоні новими порціями вуглецю:
СО2 + С = 2СО - 175,6, МДж/(кмоль ° С)
Рис. 2.3 Шаровий газогенератор
1 - шлюз для завантаження вугілля; 2 - розподільник вугілля; 3 - колосникові грати; 4 - холодильник; 5 -- пароводяна сорочка; 6 - камера золовидалення.
Якщо разом з киснем в генератор подають водяну пару, то у відновній зоні протікають реакції:
С + Н2 О = СО + Н2 - 132,6, МДж/(кмоль ° С)
С + 2Н2 О = СО2 + 2Н2 - 89,5, МДж/(кмоль ° С)
У цьому випадку газ, що утворюється містить два горючих компоненти: оксид вуглецю і водень, які утворилися за рахунок гетерогенних реакцій.
Крім того, в газовій фазі можуть протікати гомогенні реакції між газоподібними продуктами:
СО + Н2 О СО2 + Н2 + 43,1, МДж/кмоль,
СО + 3Н2 = СН4 + Н2 О + 203,7, МДж/кмоль.
Метан в умовах процесу схильний до термічного розпаду:
СН4 = С + 2Н2 - 71,1, МДж/кмоль.
Поєднання цих і деяких інших реакцій визначає склад газів, що утворюються по висоті газогенератора. З відновної зони гази виходять з температурою 800-9000 С. Проходячи через вугілля, що росташоване вище, вони нагрівають його, внаслідок чого протікає процес піролізу. Ця зона називається зоною піролізу або зоною напівкоксування. Гази, що виходять з неї, підігрівають і сушать вугілля у верхній зоні - зоні сушки. Дві нижні зони (окиснювальна і відновна) складають зону газифікації, а дві верхні - зону підготовки палива.
Таким чином, при шаровій газифікації поєднується термічна підготовка палива (напівкоксування) і власне газифікація напівкоксу. У звязку з цим газ, що відводиться з газогенератора, містить продукти газифікації і продукти піролізу (газ, пара смоли, водяна пара), частина з яких при охолоджуванні газу конденсується (смола і вода).
У цьому процесі змінюється і склад твердої фази, оскільки в зону газифікації поступає кокс або напівкокс, а з неї виводиться зола.
Термодинамічні розрахунки дозволяють визначити рівноважні склади газів в залежності від температури і тиску процесу, однак використати результати цих розрахунків для прогнозу реального складу газів важко через значні відмінності в швидкостях реакцій і впливу на процес технологічних чинників. Швидкість реакцій газифікації лімітується швидкістю хімічних перетворень і швидкістю дифузії, причому при низьких температурах (700-800 0 С) вона лімітується швидкістю хімічної взаємодії, а при температурах понад 900 0 С переважно дифузією до поверхні, тобто в реальних умовах процес протікає в проміжній області.
Процес газифікації інтенсифікують шляхом підвищення температури, збільшення тиску газифікації, що дозволяє значно збільшити парціальні тиску реагуючих речовин, а також досягти збільшення швидкості дуття, концентрації кисню в дуття і збільшення реакційної поверхні.
Пневмозріджений шар - це сукупність твердих рухливих частинок, які під дією газового потоку здійснюють зворотно-поступальний рух в межах шару. Тонко подрібнене вугілля з частинками 0,5-3 мм звичайно газифікують в такому шарі, оскільки в цьому випадку можлива безперервна подача палива в газогенератор, а хороше перемішування забезпечує високу теплопередачу, що приводить до рівномірного розподілу температури по всьому шару. Завдяки хорошій теплопередачі можна швидко і легко регулювати температуру.
Цей процес придатний в основному для бурого вугілля і молодого камяного вугілля з підвищеною реакційною здатністю. Коксівне вугілля може спікатися при нагріванні до температури реакції, внаслідок чого розмір частинок росте. Максимально можлива температура газифікації обмежується температурою плавлення золи, а при значному підвищенні продуктивності велика частина не прореагованого вуглецю виноситься з газогенератора.
Дуже дрібне (пилоподібне) вугілля газифікують при одному напрямку подачі вугілля і газифікуючого агента. Це забеспечує в порівнянні з процесом газифікації в нерухомому шарі:
1. меншу вартість пилоподібного палива в порівнянні з грудковим;
2. можливість застосування вугілля будь-якого ступеня вуглефікації і будь-якої спікливості;
3. відсутність побічних продуктів і необхідность очищення від них;
4. можливість замінити тверде паливо газоподібним і рідким.
Однак, при використанні вугілля з високою температурою плавлення золи важко вибрати матеріал для футеровки реакційної камери, а при високому вмісті золи в паливі знижується КПВ в більшій мірі, ніж при газифікації в шарі, внаслідок високого тепловмісту розплавленого шлаку.
Таблиця 2.25 - Середній склад газу при автотермічних умовах
Спосіб газифікації |
Вид дуття |
Теплота згорання QB , МДж/м3 | Склад, % обємні | ||||
СО |
Н2 |
СО2 |
СН4 |
N2 |
|||
Стаціонарний шар |
Пароповітряний | 5,2 | 27,8 | 12,4 | 3,6 | 0,2 | 56,0 |
| -- | Парокисневий | 10,6 | 40,0 | 41,0 | 16,5 | 0,9 | 1,6 |
| -- | Кисневий (рідкий шлак) |
11,8 | 64,6 | 28,7 | 5,7 | - | 1,0 |
| Псевдозріджений шар | Парокисневий | 12,3 | 48,2 | 35,2 | 13,8 | 1,8 | 0,9 |
Пиловугільний Факел |
Парокисневий | 11,2 | 57,2 | 30,7 | 10,5 | 0,1 | 1,2 |
| Пил над розсплавленим шлаком | О2 + СО2 | 10,8 | 56,8 | 28,0 | 14,0 | 0,2 | - |
| -- | Повітря | 4,0 | 22,8 | 8,0 | 5,1 | - | 64,1 |
При алотермічних процесах газифікації тепло надходить зі стороннім теплоносієм, що дозволяє знизити вихід діоксиду вуглецю і відмовитися від кисню як газифікуючого агента, тобто не будувати дорогої кисневої установки.
Алотермічні процеси можна розділити:
1. за способом передачі зовнішнього тепла (з газоподібним або твердим теплоносієм і з передачею тепла через стінку);
2. за способом отримання алотермічного тепла (процеси з ядерним теплом, електричною або іншими видами енергії);
3. автотермічні процеси, в яких спалення палива проводиться на окремому рівні, а не в зоні газифікації.
Цей спосіб газифікації раніше не знайшов застосування і тільки тепер завдяки можливості поєднання тепла, що отримується в атомному реакторі, з процесом газифікації вугілля він зможе конкурувати з автотермічними процесами.
Одним зі способів газифікації палива є підземна газифікація вугілля (ПГВ) досліди з якої були розпочаті в 1933 році. Розроблена в СРСР технологія підземної газифікації вугілля базується на безшахтній підготовці підземних газогенераторів і здійсненні газифікації в каналах, в яких вугілля взаємодіє з потоками дуття і газу (рис. 2.4).
Безшахтна підготовка полягає в бурінні з поверхні вертикальних, похилих і похило-горизонтальних свердловин, що розкривають вугільний пласт, а також у створенні по вугільному пласту газифікаційних каналів між свердловинами. Для створення у вугільному пласті реакційних каналів застосовується фільтраційна збійка або прожиг каналу, оснований на газопроникності вугільного пласта, гідравлічній збійці (гідравлічний розрив пласта) і похило-горизонтальному бурінні. Отримання горючого газу здійснюється в каналах різної довжини в залежності від умов залягання вугільного пласта, шляхом нагнітання дуття в одні свердловини і відведення газу в інші.
I II III IV
Рис. 2.4 Схема підземної газифікації
Практичні роботи з ПГВ були проведені на бурому і камяному вугіллі, що залягає в різних гірничо-геологічних умовах. У різні періоди часу працювало до шести дослідно-промислових і промислових станцій ПГВ. Сьгодні діє дві з них - Ангренська в Середній Азії і Абінська в Кузбасі.
ЛІТЕРАТУРA
1. Саранчук В.И., Айруни А.Т., Ковалев К.Е. Надмолекулярная организация, структура и свойства углей.- К.: Наукова думка.
2. Саранчук В.И., Бутузова Л.Ф., Минкова В.Н. Термохимическая деструкция бурых углей.- К.: Наукова думка, 1984.
3. Нестеренко Л.Л., Бирюков Ю.В., Лебедев В.А. Основы химии и физики горючих ископаемых.- К.: Вища шк., 1987.-359с.
4. Бухаркина Т.В., Дигуров Н.Г. Химия природных энергоносителей и углеродных материалов.-Москва, РХТУ им. Д.И. Менделеева,-1999.-195с.
5. Агроскин А. А., Глейбман В. Б. Теплофизика твердого топлива.-- М. Недра 1980.-- 256 с.
6. Глущенко И. М. Теоретические основы технологии твердых горючих ископаемых.-- К. : Вища шк. Головное изд-во, 1980.-- 255 с.
7. Еремин И. В., Лебедев В. В., Цикарев Д. А. Петрография и физические свойства углей. -- М. : Недра, 1980. -- 266 с.
8. Касаточкин В. И., Ларина Н. К. Строение и свойства природных углей.-- М : Недра, 1975.-- 159 с.
9. Раковский В. Е., Пигулееская Л. В. Химия и генезис торфа.--М. : Недра, 1978.--231 с.
10. Саранчук В. И. Окисление и самовозгорание угля.-- К. : Наук. думка, 1982.-- 166 с.
11. Стрептихеев А. А., Деревицкая В. А. Основы химии высокомолекулярных соединений.-- 3-е изд., перераб. и доп.-- М. : Химия, 1976.-- 436 с.