Гранична і середня схильність до заощаджень в Україні
СОДЕРЖАНИЕ: Заощадження як неспожита частина особистого безподаткового доходу, та середня схильність до заощадження і до споживання населення України в 2002–2008 роках. Фактори, які впливають на обсяги споживання і заощадження, гранична схильність до заощаджень.РЕФЕРАТ
Гранична і середня схильність до заощаджень в Україні
Перш ніж обчислити граничну і середню схильність до заощаджень в Україні, з`ясуємо основні макроекономічні визначення економічних категорій, пов`язаних з заощадженнями, та фактори, що на них впливають.
Заощадження – це неспожита частина особистого безподаткового доходу. На рис. 1 наочно видно функції споживання і заощадження.
Рисунок 1 – Функції споживання і заощадження
Середня схильність до заощадження (ССЗ) - частка безподаткового доходу (Д), яка спрямовується на заощадження (З), виражена у відсотках.
Так як Д = С + З, то ССС + ССЗ = 100% або ССС + ССЗ = 1, де ССС – Середня схильність до споживання 
Закономірність - середня схильність до споживання перевищує граничну схильність до заощаджень.
ССС ССЗ
Гранична (додаткова) схильність до споживання (ГСС) - показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання.
Гранична (додаткова) схильність до заощадження (ГСЗ) - показує, яка частка додаткового доходу направляється на додаткові заощадження.
Так як DД = DС + DЗ, то ГСС + ГСЗ = 100% або ГСС + ГСЗ = 1
Тенденція - із зростанням доходу зростають одночасно і споживання, і заощадження, але при цьому гранична схильність до споживання зменшується, а гранична схильність до заощаджень, навпаки, збільшується. Нижче. на рис 2 наведена схематична інтерпретація цієї загальносвітової тенденції:
 |
Рисунок 2.
Крім доходу на обсяги споживання і заощадження впливають фактори, приведені в таблиці 1.
Додатковий обсяг споживання (DС) можна знайти за формулою:
DС = DСА + ГСС DД
де СА - автономне споживання, яке залежить лише від недохідних факторів.
Таблиця 1 – Фактори, яки впливають на обсяги споживання і заощадження
| 1. |
Багатство |
чим більше розмір вже накопиченого багатства (нерухомого майна і фінансових засобів), тим менше стимули до заощаджень. |
| 2. |
Податки |
чим менший розмір податків, тим більший безподатковий дохід і відповідно збільшується можливості як споживання, так і заощадження. |
| 3. |
Відрахування на соціальне страхування |
збільшення цих відрахувань призводить до скорочення поточного споживання і заощадження, але водночас чим краща система соціального забезпечення, тим менші заощадження населення протягом трудового життя. |
| 4. |
Рівень цін |
зростання цін веде до скорочення споживання і заощадження, та навпаки. |
| 5. |
Очікування |
якщо очікування населення щодо майбутніх змін цін, доходів, виникнення дефіциту несприятливі, домашні господарства змушені створювати резервні запаси, тим самим збільшуючи поточне споживання і зменшуючи заощадження. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому також активізує споживчий попит в поточному періоді. |
| 6. |
Споживча заборгованість |
чим більша споживча заборгованість, тим менш обсяги споживання і заощаджень, і навпаки. |
| 7. |
Відсоткова ставка |
при зростанні відсоткової ставки поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що водночас збільшить майбутнє споживання. |
Додатковий обсяг заощадження (DЗ) можна обчислити за формулою:
DЗ = DЗА + ГСЗ DД
де ЗА - автономне заощадження, яке залежить тільки від недохідних факторів.
Під впливом недоходних факторів криві споживання і заощаджень зміщуються вниз або вгору.
Значну увагу дослідженню агрегованої величини сукупних заощаджень приділив Дж. Кейнс. В своїй головній праці „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” Дж. Кейнс стверджував, що в умовах розвинутого грошового господарства гроші окрім функції розрахункової одиниці і засобу обміну починають виконувати функцію засобу збереження вартості. З’являється, відповідно, попит на гроші – потреба в ліквідності. Досліджуючи нову роль і якість грошей, Дж.М. Кейнс відмічає, що гроші перетворюються в самостійний актив тривалого користування і тому починають відігравати свою особливу самостійну роль та впливати на мотиви поведінки економічних суб’єктів.
Попит на гроші, у Дж. Кейнса, складається з трьох складових, однією з яких є попит, пов’язаний з обережністю та прагненням убезпечити себе від непередбаченості майбутньої ситуації. Економічні суб’єкти завжди прагнуть заощаджувати певні грошові резерви – найбільш ліквідні тривалі активи, щоб забезпечити собі можливість покриття майбутніх непередбачених фінансових витрат.
Таким чином, на думку Дж. Кейнса, в суспільстві в умовах розвинутого грошового господарства завжди існує певна схильність до ліквідності. І позичковий процент є платою за відмову від ліквідності.
Наявність схильності до ліквідності впливає на бажання членами суспільства заощаджувати частину свого доходу. Тому не весь отриманий дохід іде на споживання і отже витрачається. Принципова відмінність кейнсіанської теорії від неокласичної полягає в тому, що отриманий дохід складається з двох частин: з тієї, що йде на особисте споживання – витрачається і тієї, що заощаджується (в трактуванні неокласиків дохід повністю йде на витрати). Це положення можна відобразити формулою:
Y = C + S,
де: Y – національний дохід; C – частина доходу, що йде на споживання;
S – частина доходу, що заощаджується.
Також, на думку Дж.М. Кейнса, в суспільстві діє так званий „головний психологічний закон”. Суть цього закону полягає в тому, що із збільшенням доходу частка, що йде на споживання, також зростає, але в значно меншій мірі ніж зростає дохід. Тому співвідношення між споживанням і нагромадженням змінюються на користь останнього. Зростає гранична схильність до заощаджень, а гранична схильність до споживання зменшується.
де: с – гранична схильність до споживання; s – гранична схильність до заощаджень; С – приріст споживання; S – приріст заощаджень; Y – приріст доходу.
Оскільки, Y = С + S, то с + s = 1.
Дія „основного психологічного закону”, зростання граничної схильності до заощаджень роблять актуальною проблему ефективного сукупного попиту – доходу, що використовується. Він складається із споживчих витрат населення і інвестиційних витрат бізнесу.
Y = C + I,
де: Y – національний дохід; C – споживі витрати; І– приватні інвестиції.
Якщо споживчі витрати за даного рівня доходів величина більш-менш стала, то приватні інвестиції є величиною мінливою. Окрім того, їх вплив на рівень національного доходу не є прямолінійним. Крім безпосереднього впливу інвестиційного попиту на відповідну частку виробленого продукту, має місце так званий множинний, мультиплікаційний ефект, коли приріст інвестицій викликає значно більший приріст доходу і навпаки – зменшення інвестицій тягне за собою значно більше скорочення національного доходу.
де: k – мультиплікатор інвестицій; Y – приріст національного доходу; І – приріст інвестицій.
Зробивши відповідні перетворення можна вивести залежність величини мультиплікатора інвестицій від рівня граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощаджень.
Поділивши і чисельник і знаменник дробу на Y, отримаємо вираз:
, або 
, або 
де: с – гранична схильність до споживання; s – гранична схильність до заощаджень.
Принцип мультиплікатора інвестицій відображає суттєву відмінність поглядів Дж.М. Кейнса на роль заощаджень в економіці. Якщо початку класична а потім і неокласична політична економія говорила про заощадження як головне джерело нагромадження капіталу та відповідну їх роль в економічному зростанні, то Дж. Кейнс підходить до цього дещо помірковано. По-перше, для економіки краще, коли значна частину доходу споживається – більший коефіцієнт мультиплікатора інвестицій. Перед суспільством завжди постає дилема та існує так би мовити соціальна ціна вибору між споживанням на даний момент і споживанням та рівнем зайнятості в майбутньому. Саме останні забезпечується заощадженнями і інвестиціями. По-друге, на думку Дж. Кейнса, заощадження – це ще не інвестиції. Перетворення заощаджень в інвестиції цілком залежить від інвестиційної активності бізнесу.
Ще в ранній праці „Трактат про гроші” Дж. Кейнс розглядає проблему співвідношення інвестицій і заощаджень та приходить до висновку, що найоптимальнішою для економіки в цілому є ситуація, коли сукупні інвестиції дорівнюють сукупним заощадженням. Якщо інвестиції менші заощаджень темпи економічного розвитку поступово спадають. Якщо ж більші – відбувається перегрів економіки з неминучим наближенням економічної кризи.
Ідеї Дж. Кейнса розвинули неокейнсіанці Р.Ф. Харрод та О.Д. Домар.
Модель Р. Харрода доводить, що темпи економічного зростання залежать від частки нагромадження (заощадження) в національному доході і відповідно – величини капіталовкладень (інвестицій), а також виходить із рівності інвестицій і заощаджень (приватних і корпоративних), а також з наявності ефекту акселератора (прискорювача).
У О. Домара загальне рівняння макроекономічної рівноваги має вигляд:
,
де I – обсяг інвестицій; – середня продуктивність інвестицій, а – середня схильність до заощаджень, обернена величина якої визначає величину мультиплікатора.
Отже, забезпечується рівність між приростом доходу і приростом виробництва.
О. Домар в своїй моделі динамічної рівноваги, на відміну від Р. Харрода, прагне врахувати постійні зміни ємності ринку. Але так само як і Р. Харрод підкреслює, що динамічна рівновага є нестійкою і тому необхідним є державне регулювання економічного зростання.
На поєднанні ефекту мультиплікатора і акселератора була побудована і теорія циклічного розвитку відомого англійського вченого Д.Р. Хікса.
Модель Дж. Хікса має наступний вигляд:
Yt = At + (1-s)*Yt-1 + v*(Yt-1 – Yt-2 ) ,
де Y – національний доход; A – автономні інвестиції; s – гранична схильність до заощаджень; v – акселератор.
Д.Р. Хікс робить висновок – нециклічна динаміка можлива лише за високого коефіцієнта споживання, або низького рівня коефіцієнта заощадження.
Не залишались без уваги питання співвідношення споживання і заощадження в працях інших вчених і науковців.
Таким чином, усвідовивши основні положення взаємозв`язку доходу, споживання та заощаджень на макроекономічному рівні, перейдемо до аналізу структури і динаміки національних заощаджень в Україні, а також обчислимо граничну та середню схильність до заощаджень в Україні.
Із формул наведених вище, ми знаємо, що гранична схильність до заощаджень дорівнює
Із даних наведених Держкомстатом України на офіційному сайті відомі наступні дані, приведені в таблиці 2.
Таблиця 2 – Доходи, споживання та заощадження населення України в 2002–2008 роках, млн. грн.
| Період |
Доходи населення - усього |
Витрати населення (без заощаджень) |
Заощадження населення |
||
| номінальні |
наявні |
реальні наявні,% (з урахуванням інфляції) |
|||
| 1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
| 2002 |
185 073 |
141 618 |
118,0 |
168 015 |
17 058 |
| 2003 |
215 672 |
162 578 |
109,1 |
199 395 |
16 277 |
| 2004 |
274 241 |
212 033 |
119,6 |
243 164 |
31 077 |
| 2005 |
381 404 |
298 275 |
123,9 |
335 753 |
45 651 |
| 2006 |
472 061 |
363 586 |
111,8 |
427 858 |
44 203 |
| 2007 |
623 289 |
470 953 |
114,8 |
575 510 |
47 779 |
| 2008 |
760 353 |
572 432 |
111,4 |
701 753 |
58 600 |
Розрахуємо граничну схильність до заощаджень, розрахунки зведені в таблиці 3.
Таблиця 3 – Розрахунок граничної схильності до заощаджень населення України в 2003–2008 роках
| Період |
Доходи населення - усього |
Витрати населення (без заощаджень) |
Заощадження населення |
Зміни |
Гранична схильність до заощаджень, s |
||
| номінальні |
доходу |
витрат |
заощаджень |
||||
| 2002 |
185 073 |
168 015 |
17 058 |
0 |
0 |
0 |
- |
| 2003 |
215 672 |
199 395 |
16 277 |
30 599 |
31 380 |
-781 |
-0,026 |
| 2004 |
274 241 |
243 164 |
31 077 |
58 569 |
43 769 |
14 800 |
0,253 |
| 2005 |
381 404 |
335 753 |
45 651 |
107 163 |
92 589 |
14 574 |
0,136 |
| 2006 |
472 061 |
427 858 |
44 203 |
90 657 |
92 105 |
-1 448 |
-0,016 |
| 2007 |
623 289 |
575 510 |
47 779 |
151 228 |
147 652 |
3 576 |
0,024 |
| 2008 |
760 353 |
701 753 |
58 600 |
137 064 |
126 243 |
10 821 |
0,079 |
Отже, в досліджуваний період в різні роки поведінка населення при зміні використовуваного доходу була неоднаковою. В 2003 та 2006 роках відбувалось скорочення заощаджень населення порівняно з попередніми роками і, як наслідок, гранична схильність до заощаджень була від`ємною. Це означало, що в ці роки витрати домогосподарств перевищували їх доходи. В 2004, 2005, 2007 та 2008 роках відбувалось зростання абсолютних заощаджень і, як наслідок, гранична схильність до заощаджень була позитивною. Це означало, що в ці роки домогосподарства вважали за краще частку доходу зберігати як заощадження (на поточних та депозитних рахунках в банках, в цінних паперах та ін.).
В залежності від обсягів доходів рівень схильності до заощаджень був різним: найбільшою гранична схильність до заощаджень проявилася у населення в 2004 році, тобто із кожної 1 гривні додаткового доходу спрямованого на використання 25 копійок не витрачалось, а накопичувалось для майбутніх витрат. На слідуючий 2005 рік рівень показника зменшився практично в два рази, така ж ситуація відбувалась і в наступний 2006 рік – населення прагнуло споживати більше, ніж заробляло. Передчуття світової фінансової кризи, напевно, змусило задуматись певну частку населення про майбутнє, і в 2007 році гранична схильність до заощаджень знову почала зростати, але її рівень в 2008 році був в три рази меншим порівняно з відносно благополучним 2004 роком. Очевидно, заощаджувати стало нічого.
Середня схильність до заощадження (APS) – це частина використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто
Розрахуємо середню схильність до заощаджень, розрахунки зведені в таблиці 4.
Таблиця 4 – Розрахунок середньої схильності до заощаджень населення України в 2002–2008 роках
| Період |
Доходи населення - усього |
Витрати населення (без заощаджень) |
Заощадження населення |
Середня схильність до заощаджень |
| номінальні |
||||
| 2002 |
185 073 |
168 015 |
17 058 |
0,092 |
| 2003 |
215 672 |
199 395 |
16 277 |
0,075 |
| 2004 |
274 241 |
243 164 |
31 077 |
0,113 |
| 2005 |
381 404 |
335 753 |
45 651 |
0,120 |
| 2006 |
472 061 |
427 858 |
44 203 |
0,094 |
| 2007 |
623 289 |
575 510 |
47 779 |
0,077 |
| 2008 |
760 353 |
701 753 |
58 600 |
0,077 |
Із даних таблиці 4 видно, що на протязі 2002–2005 років середня схильність до заощаджень у населення зростала з 0,092 в 2002 році до 0,12 в 2005 році, тобто із кожної 1 гривні отриманого доходу для використання в середньому в 2002 році 9 копійок йшло в заощадження (не використовувалось для поточних потреб), в 2005 році – вже йшло 12 копійок. В наступні роки середня схильність до заощаджень знижувалась: з 12 копійок з 1 гривні доходу в 2005 році до 8 копійок в 2008 році.
Висновок
Отже, українські реалії засвідчили, що в досліджуваний період, не зважаючи на постійний приріст використовуваного доходу та заощаджень, середня схильність до заощаджень мала періоди зростання в 2004–2005 роках, тобто тенденція розвитку показника не відповідала теоретичним поглядам науковців. Можливо, це було пов`язано з періодом нестабільності в політиці України (президентські вибори, невизначеність після них), хоча в цей час був період деякої стабілізації економіки країни.
Список літератури
1. Кваснюк Б.Э. Національні заощадження України // Фінанси України –1997.- №11
2. Кичко І.І., Шаркаді Н.В. Захист депозитів населення/Фінанси України №2, 2006.-с.122
3. Роль грошових заощаджень населення в розбудові економіки України: Матеріали науково-практичній конференції 19 лютого 2007 року // Наук. ред.. А.М. Мороз. – К:КНЕУ,2007
4. Габбард, Р. Глен. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. – К.: КНЕУ, 2004. – 889 с.
5. Коваленко В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посібник / Українська академія банківської справи Національного банку України. — К.: Знання України, 2006. — 332с.
6. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / Університет економіки та права КРОК. — К.: Таксон, 2004. — 346с.
7. Палехова В.А. Макроекономіка: Навч. посібник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу Києво-Могилянська академія. — 2. вид., доп. та перероб. — Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. Петра Могили, 2005. — 300с.
8. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — 2.вид., випр. — К.: Знання, 2005. — 856с.:
9. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Навч. посіб.. — 2.вид., доп. — К.: Атіка, 2006. — 368с
10. Экономика: Учебник /Под ред. доц. А.С. Булатова, 2-е изд.,-М.: Издательство БЕК, 2007 – 816с.