Вексельна форма розрахунків та її використання на підприємствах
СОДЕРЖАНИЕ: Визначення векселю. Умови та особливості обігу векселів. Індосамент. Акцепт векселю. Аваль векселю. Передача векселів в сплату боргу. Оплата векселів. Опротестування векселя. Податковий вексель. Місце НБУ в регулюванні вексельного обігу.МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ТЕХНОЛОГІЙ ТРАНСПОРТУ
КАФЕДРА «ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ І ФІНАНСІВ ТРАНСПОРТУ ”
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
„ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ ”
ТЕМА:
«ВЕКСЕЛЬНА ФОРМА РОЗРАХУНКІВ ТА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ»
ВИКОНАЛА:
студентка заочної форми навчання
групи 4–ОА-2 Код 690
Колесніченко Н.В.
КИЇВ 2006 РІК
ПЛАН
№ п/п |
||
| Вступ | ||
| 1. | Визначення векселю | |
| 1.1. | Історія виникнення векселю | |
| 1.2. | Вексельне право і його основні системи | |
| 1.3. | Основні документи регулювання вексельних відносин на Україні | |
| 1.4. | Особливості заповнення та використання векселів | |
| 2. | Умови та особливості обігу векселів | |
| 2.1. | Правова природа векселів та умови обігу | |
| 2.2. | Особливості обігу | |
| 2.3. | Учасники вексельної форми взаєморозрахунків, організація та технологія. | |
| 2.4. | Види векселів за економічною природою | |
| 3. | Індосамент | |
| 3.1. | Призначення індосаменті і його юридична природа | |
| 3.2. | Фоми і види індосаменту | |
| 3.3. | Основні функції індосаменту | |
| 3.4. | Приклади оформлення індосаменту | |
| 4. | Акцепт векселю | |
| 5. | Аваль векселю | |
| 6. | Передача векселів в сплату боргу | |
| 6.1. | Ломбардна операція | |
| 6.2. | Комісійна операція | |
| 6.3. | Депозитна операція | |
| 6.4. | Акцептна операція | |
| 6.5. | Гарантійна операція | |
| 7. | Оплата векселів | |
| 8. | Опротестування векселя | |
| 9. | Податковий вексель | |
| 9.1. | Умови використання податкового векселя | |
| 9.2. | Хто має право видати податковий вексель у сплаті ПДВ | |
| 9.3. | Як отримати довідку про статус відповідності вимогам закону | |
| 9.4. | Видача податкових векселів | |
| 9.5. | Погашення податкових векселів | |
| 10. | Векселя при внесенні інвестицій до статутного фонду і веденні спільної діяльності | |
| 10.1. | Порядок видачі та обліку векселів | |
| 10.2. | Погашення векселів | |
| 11. | Місце НБУ в регулюванні вексельного обігу | |
| 12. | Комерційні банки і вексельний обіг | |
| 13. | Дисконт і оподаткування векселів | |
| 14. | Приклади заповнення векселів | |
| 14.1. | Реквізити переказного векселя. | |
| 14.2. | Практичні рекомендації щодо заповнення векселів. | |
| 15. | Характеристика підприємства та приклад використання векселя у веденні діяльності | |
| 16. | Недоліки вексельного обігу та шляхи удосконалення | |
| Висновок | ||
| Використана література | ||
ВСТУП.
Жоден з інструментів сучасного фінансового ринку, крім, природно, самих грошей, у всіх численних проявах їх економічних функцій, не може зрівнятися за своєю історією і значенням з векселем. Власне, розвиток вексельного обігу певною мірою обумовив перетворення всіх грошових розрахунків у безготівкову форму. Роль і значення векселя завжди підтримувалися вексельним правом і забезпечувалися державою. Векселі активно використовувалися і використовуються у міжнародних і внутрішніх розрахунках країн з розвиненою економікою.
Нині, на жаль, не можна стверджувати, що вексель, як інструмент фінансово-правового регулювання, міцно увійшов і широко використовується у цивільно-правових відносинах, які динамічно розвиваються в Україні.
У колишньому СРСР вексель набув широкого поширення в період НЕПу. У подальші роки використання векселя було обмежене через ряд обєктивних і субєктивних причин: монополії державної власності на засоби виробництва, адміністративно-планової економіки, цільового фінансування народного господарства. У подальшому, при проведенні фінансово-кредитної реформи вексель взагалі був практично виключений з товарно-грошового обігу. Наприкінці 80-х років в умовах реформ, викликаних перебудовою в СРСР, у процесі виникнення різних форм власності, розвитку підприємницької діяльності, становлення системи комерційних кредитних установ і інших фінансових інститутів використання векселя стало реальною необхідністю. Вексель є інструментом, без якого важко уявити сучасні кредитно-розрахункові відносини, що виникають у цивільно-правовому обігу.
В умовах переходу до ринкової економіки виникла обєктивна необхідність формування професійного вексельного ринку в Україні. Векселі кредитних установ, фінансових і страхових компаній, великих підприємств стають обєктами біржових торгів. За допомогою вексельних програм здійснюються спроби розвязання проблеми неплатежів, здійснення взаємозаліків заборгованості, а також розробляються і здійснюються інші фінансові програми.
Повернення векселя до економіки України має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі і ,зокрема, задачу реформування відносин власності. Властивості векселя як цінного паперу дозволяють максимально прискорити процеси приватизації, причому, насамперед, за рахунок нерентабельних підприємств-боржників. Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових зобовязань порівняно з іншими цивільними зобовязаннями. За наявності досить конструктивного механізму переходу від фінансової відповідальності до майнової створюються умови, за яких векселі стають одним з дійових інструментів ринкової економіки.
Учасниками вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.
Потрібно відмітити, що широкому впровадженню в Україні вексельного обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації. Створення системи вексельного обігу і вексельного арбітражу в Україні починається практично заново. Відсутні відповідні фахівці, а також налагоджені організаційні й правові інститути; немає в достатній кількості спеціальної економічної і юридичної літератури з цих проблем. Все це і визначає мету, задачі та актуальність теми даної курсової роботи.
1.Визначення векселю.
1.1. Історія виникнення векселю.
Вексель — можливо, найстаріший цінний папір, народжений необхідністю переказу грошей і оформлення розстрочки платежу при здійсненні торговельних угод. Його поява в Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової, що бурхливо розвивалась в ті часи. Італія тоді вважалась центром господарчого життя, тому що займала вигідне географічне положення, знаходячись на перехресті торговельного шляху, що звязував Західну Європу зі Сходом. Північні італійські міста — Генуя, Венеція, Флоренція — перетворювались у великі європейські центри ремесел, промисловості і торгівлі; ці міста стали піонерами в створюванні цілого ряду економічних нововведень, в тому числі — утворенні банків. Вже тоді середньовічні банкіри — міняли, які займались звичайним обміном монет, що знаходились в обігу, почали здійснювати переказ грошей із міста в місто, із країни в країну. Ці угоди мали письмову форму, як правило, нотаріального акту, який був документальним правом особи, що внесла валюту міняли в одному місці, на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншому місці обумовленою монетою і в обумовлений час та одночасно був зобовязанням особи, що отримала валюту, сплатити відповідний еквівалент. Міняла постачав купця супроводжувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента сплатити подавачу листа відповідну суму грошей. В результаті таких переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін «вексель» означав «обмін». Так зявились три основних учасника вексельних відносин: особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, — векселедавець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель — перший векселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної суми грошей подавачу листа — платник (трасат). А цей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і небезпеки, повязаних з перевозкою монет. Вигода була і міняйлам, які отримували винагороду від різниці між прийнятою валютою і виданою за вексельним зобовязанням.
Спочатку відносини між учасниками цієї переказної угоди мали чисто довірчий характер, але з розвитком і ускладненням грошового обігу набули характер юридичних зобовязань. При цьому не тільки векселедавець, але і банкір, якому було адресоване прохання про платіж, після прийняття листа (пізніше ця процедура перетворилась в акцепт переказного векселя) визнавалися особами, відповідальними за оплату переказного листа (векселя). Законодавство з метою заохочення і розвитку торгівлі захищало інтереси вексельного кредитора, суворо караючи невиправних вексельних боржників. В силу цих обставин за допомогою векселя почали оформлятися крім зобовязань, повязаних з переказом грошей, й іншого роду зобовязання, перш за все ті, що виникають із кредитних відносин. Так зявився простий вексель, який разом із звичайною борговою розпискою став використовуватися для оформлення зобовязань за договором займу.
Як вже вказувалось, вексельні операції спочатку були повязані з переказом грошей із однієї місцевості в іншу, але скоро з розвитком і ускладненням ринкових відносин векселі стали знаряддям комерційного кредиту: купці, продаючи один одному товари в кредит, розплачувались векселями. Можливість полегшеної переуступки права вимоги за векселем іншій особі за допомогою передаточного напису (індосаменту) — XVII ст. - або просто врученням дозволила суттєво розширити коло учасників вексельного обігу. В звязку з тим, що одним векселем в процесі обігу стало можливим погасити цілий ряд грошових зобовязань, вексель став не тільки інструментом кредиту, але й зручним засобом платежу, сурогатом грошей.
Таким чином з плином часу практика розширяла коло учасників вексельного обігу і створювала принципи, які склались в основу вексельних правовідносин. Але тепер вони не могли регулюватися загально цивільним законодавством, тими його нормами, які відносились до відповідної угоди, яка була причиною появи векселя. Виникла необхідність в особливому вексельному законодавстві, яке в першу чергу звернуло увагу на більш сувору розробку зовнішніх, формальних елементів вексельного зобовязання, які слугували єдиним джерелом прав векселедержателя.
Таким чином, в ході історичного розвитку вексель перетворився в універсальний інструмент, який широко використовується у кредитно-розрахункових відносинах.
1.2 Вексельне право і його основні системи
Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, що відрізняють його від інших боргових зобовязань і надають йому силу особливого, вексельного права. Останнє являє собою сукупність законодавчих та інших норм, що регулюють відносини між особами, причетними до вексельного зобовязання. Спочатку вексельне право являло собою частину цивільного права, потім відокремилося в особливий інститут і сьогодні складає зміст особливої юридичної дисципліни, що має самостійний характер.
Вираз “сила вексельного права” означає сукупність тих особливостей, які властиві тільки векселям і які можна виділити при аналізі чинного законодавства, що визначає вексельний обіг в Україні, а саме: абстрактність, договірний характер, безперечність, односторонність, самостійність зобовязання за векселем, формальність, обіговість або передаваність, грошовість, право або можливість протесту, солідарна відповідальність, відсутність емісійного характеру.
Абстрактність вексельного зобовязання полягає в тому, що до тексту векселя не включаються причини його появи, тобто видача його юридично не привязується до конкретного договору. Вексель містить у собі лише просте і нічим не обумовлене зобовязання або пропозицію сплатити певну суму.
Векселі (прості або переказні), що мають однаковий склад первинних учасників, одного номіналу, видані на однаковий термін і з однаковою відсотковою ставкою, укладені в результаті реалізації торговельної угоди, або на виконання кредитного договору, або просто з добрих спонукань векселедавця по відношенню до векселедержателя, не мають ніяких юридичних відмінностей.
З цього випливає, що з моменту видачі векселя припиняється зобовязання, на погашення якого був виданий документ, і виникає зобовязання абсолютно нового характеру - зобовязання за векселем - борг, що цілком відволікається від підстав свого виникнення. Таким чином, юридичними наслідками факту видачі векселя будуть погашення заборгованості, що раніше існувала, за придбані товари (виконані роботи, надані послуги), отриманий кредит і виникнення зовсім нового зобовязання - боргу за векселем. Умови угоди не відображаються на обігу векселів і стягненні боргів за ними. У цьому сутність і причина абстрактності векселя. Для характеристики правової природи векселя необхідно звернути увагу на його договірний характер, безумовність, формальність та інші ознаки.
Договірний характер. Розглядаючи вексель як договірне зобовязання, потрібно мати на увазі не ті договірні відносини, які призвели до появи векселя (наприклад, купівлю-продаж або кредит), а ті відносини, які створюються самим векселем. Договірний момент у векселі виявляється у тому, що векселедавець стає відповідальним перед векселедержателем внаслідок видачі йому векселя з наміром бути зобовязаним за ним, а останній погоджується прийняти виписаний векселедавцем документ.
Безумовність векселя випливає з його абстрактності і полягає в тому, що наказ у переказному і зобов’язання в простому векселі про сплату певної грошової суми повинні бути простими і не обтяженими будь-якими умовами або застереженнями або посиланнями на них. Боржник за векселем зобовязаний платити тільки тому, що він видав (або акцептував) вексель, абсолютно незалежно від його сподівань, повязаних з прийняттям на себе вексельного зобовязання, що виправдалися або не виправдалися.
Односторонність зобовязання векселедавця у простому векселі має безумовний характер. У переказному векселі зобовязання приймає більш складну форму. Тут зобовязання векселедавця поставлене у залежність від скасовуючої умови - платежу з боку трасата. У переказному векселі векселедавець приймає на себе зобовязання заплатити вексельну суму з моменту видачі їм документа, але це зобовязання є умовним, оскільки він зобовязаний платити, у випадку якщо не заплатить трасат. Однак до моменту коли особа, вказана у векселі як платник, не акцептує його, вона не має до вексельного зобовязання жодного відношення. Отже, до акцепту векселя трасатом він являє собою одностороннє безумовне зобовязання векселедавця. З іншого боку, в переказному векселі існує також одностороннє зобовязання векселедавця, яке після акцепту векселя платником стає умовним. З прийняттям векселя до платежу виникає одностороннє безумовне зобовязання трасата, яке існує поряд з умовним зобовязанням векселедавця. Але треба відмітити, що серед науковців існує також і інша точка зору з приводу визначення сутності цієї особливості: односторонність вексельного зобов’язання полягає в тому, що для того, хто за цим зобов’язанням зобов’язаний, воно лише зобов’язання, без будь-якої вимоги з його боку, а для того, хто за ним має право, воно – лише вимога, без будь-якого зобов’язання з його боку.
Самостійність зобовязання за векселем. Кожне умовне або безумовне зобовязання за векселем, прийняте на себе особою, що виступає як учасник, носить цілком самостійний характер і абсолютно не залежить від того, чи дійсні інші укладені у векселі зобовязання.
Формальність. Вексель являє собою формальне зобовязання, яке повинне мати суворо встановлену законом письмову форму. Будь-яка умова, повязана з виникненням, зміною або припиненням вексельного зобовязання, має силу лише тоді, коли вона зазначається безпосередньо на векселі або на додатковому листі до нього (алонжі). Реквізити векселя визначені в законі. Недотримання форми позбавляє документ сили вексельного зобовязання.
Обіговість (передавальність ). Ця властивість векселя забезпечується тим, що особа, яка придбала його першою, має право передати вексель іншій особі. Таке ж право має і кожен з подальших векселедержателів. Передача векселя проводиться шляхом здійснення індосаменту. Передача векселя у власність іншій особі і лежить в основі передавальності як однієї з основних властивостей векселя. При передачі векселя за індосаментом новий (добросовісний) держатель документа є самостійним кредитором, а тому відносно нього не допускаються заперечення, які могли б мати місце відносно його попередника.
Грошовість. Вексель являє собою грошове зобовязання. Воно не може бути виражене ні в якому іншому вигляді, крім як у грошах.
Право зворотньої вимоги . Векселедержатель, що не отримав платежу за векселем, отримує право на прямий позов до особи, зобов’язаної за векселем (у переказному векселі) або тієї, що видала (у простому векселі), і, після здійснення ряду формальностей, - на регресивний позов до всіх осіб, що зобов’язалися за векселем раніше за нього самого. Для обґрунтування такого позову векселедержателю достатньо пред’явити вексель з позначкою про опротестування у неплатежі (женевська система права) або навіть без неї (англо-американська система права).(В Україні опротестований вексель вже являється виконавчим документом)
Солідарна відповідальність . Якщо протест було здійснено своєчасно, векселедержатель може звернути свій позов проти зобовязаних за векселем осіб (переказний вексель). Всі особи, що видали, індосували або авалювали вексель, є солідарно зобовязаними перед векселедержателем. Отже, векселедержатель має право предявлення позову до всіх цих осіб або до кожного окремо. Таке ж право належить кожній особі, що підписала переказний вексель, після того, як вона сплатила за нього. Позов, предявлений до одного з боржників, не перешкоджає предявленню позовів до інших осіб, навіть якщо вони зобовязалися після первинного відповідача. Після закінчення термінів, встановлених для предявлення векселя терміном платежу по предявленні або після закінчення певного терміну у такий-то час від предявлення; для здійснення протесту в неакцепті або неплатежі; для предявлення до платежу у разі застереження без протесту, векселедержатель втрачає права проти індосантів, проти векселедавця і проти інших зобовязаних осіб, за винятком акцептанта в переказному векселі і векселедавця у простому.
Відсутність емісійного характеру . Вексель не є емісійним цінним папером. Отже, його видача не передбачає спеціальних процедур, повязаних з емісією цінних паперів. У звязку з цим істотне значення набуває питання векселеспроможності, під якою розуміють здатність якої-небудь особи бути учасником вексельного зобовязання як кредитор або боржник.
На основі усього вищевикладеного можна зробити висновок, що векселем є письмове, за встановленою законом формою, одностороннє, абстрактне і безумовне грошове зобовязання, що передається за спрощеним порядком по передавальному напису і що перебуває під солідарною відповідальністю всіх причетних осіб, яке підлягає платежу законному векселедержателю проти предявлення самого векселя під загрозою процесуально суворого і спрощеного стягнення.
В сучасних умовах, яку б функцію на практиці не виконував вексель (знаряддя кредиту, засіб платежу, інструмент для інкасування боргу), взаємовідносини учасників вексельного обігу в будь-якому випадку носять характер вексельних правовідносин і регулюються не загальними нормами цивільного, а особливого вексельного права.
В 1930 р. в Женеві працювала конференція, в результаті чого була напрацьована Конвенція, що встановила Уніфікований закон про переказний та простий вексель. Країни, що підписали або приєднались до неї, прийняли на себе зобовязання ввести в дію на своїх територіях Уніфікований вексельний закон. До таких країн відносяться:
Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, СРСР, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія, Японія.
Такі країни як:
Алжир, Аргентина, Афганістан, Болгарія, Буркіна-Фасо, Гаїті, Габон, Гвінея, Гондурас, Ірак, Іорданія, Ісландія, Індонезія, Камбоджа, Камерун, Коста-Ріка, Лаос, Ліван, Лівія, Люксембург, Мароко, Малі, Нігер, Республіка Бенін, Республіка Заїр, Південна Корея, Румунія, Саудовська Аравія, Сірія, Сенегал, Туніс, Того, Чехословаччина, Чад, Еквадор, Ефіопія, Югославія, не приєднались до Женевської вексельної конвенції, але видали на її основі свої національні вексельні закони. Усі вищезгадані країни утворюють Женевську систему вексельного права.
Іншу основну систему вексельного права складають країни англо-американського права, чиє вексельне законодавство базується на англійському законі про переказні векселі 1882 р. До них відносяться: Англія, Австралія, Багамські острови, Бермудські острови, Ботсвана, Бірма, Вірджинські острови, Гана, Гренада, Гонконг, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Ірландія, Канада, Кенія, Кіпр, Колумбія, Лесото, Малазія, Нова Зеландія, Намібія, Нігерія, Пакістан, Пуерто-Ріко, Свазіленд, Судан, США, Танзанія, Уганда, Фіджі, Філіпіни, Шрі-Ланка, ПАР, Ямайка.
Самостійну групу утворюють країни, чиє вексельне законодавство не входить в жодну з двох основних систем права і не основується на жодному, спільному для усіх цих країн вексельному законі. Це, наприклад, такі країни: Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Єгипет, Іран, Іспанія, Колумбія, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Тайвань, Таїланд, Уругвай, Чілі.
Між Женевським Уніфікованим вексельним законом (далі — УВЗ) і англійським Законом про переказні векселі (далі — ЗПВ) спостерігаються деякі розбіжності. Прослідкуємо найсуттєвіші з них.
У відповідності до УВЗ переказний вексель повинен вміщувати: найменування «переказний вексель», яке включене у самий текст документа і подане тією мовою, на якій цей документ складений; просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму грошей; найменування платника (трасата); зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен здійснитися платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений (першого векселедержателя); зазначення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця, трасанта) (ст.1 ЄВЗ).
Документ, в якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, не має сили переказного векселя, за винятком таких випадків: вексель, строк платежу у якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за предявленням; якщо відсутня назва місця платежу, ним вважається місцезнаходження платника; вексель, в якому не вказане місце його складання, розглядається як підписаний у місці знаходження трасанту (ст.2 ЕВЗ).
Відповідно до ЗПВ переказний вексель повинен містити наступні обовязкові реквізити: безумовний наказ сплатити певну грошову суму; строк платежу; найменування платника; найменування отримувача або зазначення, що вексель сплачується предявнику; підпис векселедавця (трасанта). Вексель не буде недійсним тому, що він не має «вексельної відмітки», не датований, не вказане місце виставлення або місце платежу (ст.3,6,7 ЗПВ). Тобто, в англійському законі передбачається менша кількість обовязкових реквізитів, ніж у ЄВЗ, і допускається виставлення на предявника (але в міжнародних розрахунках такі векселі не застосовуються).
Форма переказного векселя за Уніфікованим Торговельним Кодексом США (далі — УТК) відповідає положенням англійського закону, з тією особливістю, що для оборотного векселя, що виставлений на користь конкретної особи, необхідне включення в вексель застереження про наказ або відмітки «переказний» (ст. ст. 3-104, 3-111, 3-102, 3-110, 3-112 УТК).
Згідно з УВЗ оборотність векселя, тобто можливість передачі його по індосаменту, визнається за будь-яким векселем, навіть виданим без застереження «наказу». Навпроти, лише включення у вексель спеціальної відмітки «не наказу» або рівнозначного застереження може позбавити вексель властивості передачі по індосаменту. Такий вексель може бути переуступленим тільки з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії (ст.11 ЄВЗ).
За ЗПВ оборотним є вексель, виставлений платежем предявнику або наказу, але являється платежем наказу, якщо містить застереження про наказ, а також, якщо сплачується визначеній особі, але не містить слів, що забороняють передачу. Вексель з застереженням, що забороняє передачу, буде дійсним між сторонами, але не може бути оборотним.
Переказний вексель може бути виданий на користь трасанта або виставлений на самого трасанта (ст. о ЄВЗ, ст. 3-110, 3-118 УТК). У випадку, коли у переказному векселі трасат і трасант — одна і та ж особа, англо-американське законодавство передбачає, що держатель може на свій розсуд розглядати його або як переказний, або як простий вексель.
Крім того, англійський закон допускає зазначення у переказному векселі декількох платників, але документ, що містить наказ, адресований двом трасатам в альтернативі або двом чи більше трасатам в послідовності, не є переказним векселем (ст. 6 ЗПВ). Американський закон також передбачає можливість виставлення переказного векселя на двох чи більше трасатів, при умові, що особи несуть солідарну відповідальність (ст. 3-118 УТК).
За англо-американським законодавством вексель може бути виданий на користь самого платника, а також на користь двох або більше одержувачів платежем сукупно або в альтернативі (ст.ст.5,7 ЗПВ, ст. 3-110 УТК). При цьому, якщо вексель підлягає сплаті двом або декільком одержувачам по альтернативно, то він повинен бути сплачений всім їм сукупно і індосуватися ними теж тільки разом (ст.32 ЗПВ, ст.3-116 УТК).
Згідно з УВЗ трасант, виставляючи вексель, може скласти з себе відповідальність за акцепт, але будь-яке застереження на векселі, за допомогою якого він складає з себе відповідальність за платіж, вважається ненаписаним (ст.9 ЄВЗ). А за англо-американським законом трасант має право скласти з себе відповідальність як за акцепт, так і за платіж (ст.16 ЗПВ, ст. 3-413 УТК).
Відповідно до УВЗ, якщо на векселі є підписи осіб, недієздатних за векселем, підписи фальшиві або вигаданих осіб, підписи, які за різними іншими причинами не можуть зобовязувати тих осіб, які їх поставили або від імені яких він підписаний, то підписи інших осіб все ж таки залишаються в силі (ст. 7 ЄВЗ). Тобто, за наявністю серед індосаментів підробленого або не уповноваженого підпису не переривається низка індосаментів, і добросовісна оплата платником такого векселя держателю, який основує своє право на послідовному ряді індосаментів, є правильною. На відміну від цього, за англо-американським законодавством підроблений або не уповноважений індосамент є повністю недійсним, внаслідок чого особа, що володіє таким векселем, не є держателем, а оплата такій особі не носить визвольного характеру для платника від його вексельного зобовязання (ст.3-404 УТК).
Згідно з УВЗ включення у вексель процентної оговорки допускається тільки в векселях платежем за предявленням і в стільки-то часу від предявлення (ст. 5 УВЗ). В будь-якому іншому векселі вона буде вважатися ненаписаною. Англо-американське законодавство дозволяє включення процентної оговорки в любий вексель (ст.9 ЗПВ, ст. 3-106 УТК).
Відповідно до УВЗ вексель може бути виданий строком платежу: за предявленням, в стільки-то часу від предявлення, в стільки-то часу від складання, на визначену дату; якщо в переказному векселі строк платежу не вказаний, він підлягав оплаті за предявленням. Векселі, що містять інше визначення строку платежу або послідовні строки платежу, недійсні. Строк платежу, вказаний або визначений за векселем, є твердим: ніякі граціонні дні, ні за законом, ні судові не допускаються (ст.ст.2,33,74 УВЗ).
Англо-американське законодавство передбачає ті ж засоби визначення у векселі строків платежу, що і УВЗ, але й дозволяє виставлення векселів строком платежу по настанню або у визначений період часу від настання певної події, яка повинна відбутися, хоча час, коли вона відбудеться, може бути невідомим. Також не забороняється виставлення векселів з оплатою частками в послідовні строки. Крім того, за американським законом вексель може бути також виставлений у визначений строк з застереженням про можливість його наближення або відстрочки (ст. ст.9, 11 ЗПВ, ст. 3-Ю, 3-109 УТК).
Оплата векселя повинна здійснюватися, як правило, в тій валюті, в якій виражена сума векселя. Але, відповідно до УВЗ, якщо вексель виписаний у валюті, що не має обігу у місці платежу, то сума його може бути сплачена в місцевій валюті за курсом на день настання строку платежу, а за простроченим платежем — на день здійснення платежу. Держатель може обумовити, що платіж повинен бути здійснений у визначеній векселем валюті (застереження про ефективний платіж в будь-якій іноземній валюті) (ст. 41 УВЗ), але так як ця умова порушує питання, що регулюються національним валютним законодавством, УВЗ передбачає для країн-учасниць можливість відступу від ст.41 у відношенні ефективного платежу в іноземній валюті за векселями з платежем на території цієї країни або складеним на ЇЇ території (ст. 7 Додатку 1). Тобто, положення ст. 41 УВЗ про ефективну оплату векселів у валюті, що не є валютою місця платежу, може підпадати під правила валютного контролю країни-учасниці конвенції, що визначають обмеження на платежі в іноземній валюті.
В англійському законі передбачено, що якщо вексель виставлений за кордоном, але з платежем у Обєднаному Королівстві і сума платежу за векселем не виражена в валюті Обєднаного Королівства, то сума, при відсутності особливих вказівок, повинна бути вирахована за курсом для тратти по предявленню в місці платежу на день оплати векселя, тобто повинна бути сплачена у фунтах стерлінгів (ст.72 ЗПВ).
Згідно з американським законом зобовязання або наказ сплатити певну суму, виражену в іноземній валюті, можуть бути виконані шляхом сплати доларів за чековим курсом, що діє на день строку платежу за векселем. Якщо ж вексель передбачає іноземну валюту як засіб платежу, то повинен бути сплачений в цій валюті (ст. 3-107 УТК).
Відповідно до УВЗ відмова платника в оплаті векселя повинна бути засвідчена у визначений строк актом, складеним в публічному порядку (протестом у неплатежі), крім випадків, коли вексель був раніш опротестований у неакцепті, обявлення платника неспроможним, обявлення неспроможним трасанта за векселем, що не підлягає акцепту, включення до векселю трасантом, індосантом або авалістом і підписаного ними застереження («без протесту») звільняє держателя від здійснення протесту для здійснення права регресу (ст.ст.11,46,53 УВЗ).
За англо-американським законодавством протест у неплатежі є необхідною умовою настання відповідальності трасанта або індосантів тільки у випадку «іноземних векселів» (ст.51 ЗПВ, ст. 3-501 УТК). «Іноземний вексель» за англо-американським законодавством той, що виставлений або сплачуваний за межами відповідно Обєднаного Королівства або США. У випадку виникнення неплатоспроможного акцептанта іноземного векселя до строку платежу держатель може вчинити протест у цілях більш надійного забезпечення своїх інтересів, тобто своїх прав по відношенню до трасанта індосантам (ст. 51 ЗПВ, ст. 3-501 УТК).
В деяких країнах протест у неплатежі дає держателю процесуальні та інші переваги при здійсненні примусового стягнення за несплаченими векселями (спрощена судова процедура, попередній арешт майна акцептанта, блокування коштів на його рахунках в банку). Крім того, так як у деяких країнах вексельним протестам надається гласність (про опротестовані векселі дається публікація в пресі та ін.) протест може негативно вплинути на ділову і моральну репутацію вексельного боржника.
Згідно з УВЗ, протест у неплатежі векселя строком на визначений день або в стільки-то часу від складання чи предявлення повинен бути здійснений в один із двох робочих днів, наступних за днем, в який вексель підлягає сплаті; векселі строком за предявленням — на протязі одного року з дня складання векселя, якщо трасантом або індосантом не встановлені інші строки, або наступного дня, якщо предявлення мало місце в останній день цього строку (ст.44 УВЗ).
За англійським законом протест у неплатежі іноземного векселя повинен бути здійснений в день, коли вексель був несплачений. За американським законом зобовязання здійснення протесту банком настає в той же робочий день, будь-якою іншою особою — на протязі трьох робочих днів після відмови платника від платежу(ст. 3-508 УТК).
Відповідно до УВЗ за будь-яку відповідальну за векселем особу може бути даний аваль — спеціальне вексельне поручительство, за допомогою якого гарантується платіж (повністю або частково). Аваль дається на векселі або додатковому аркуші (алонжі), виражається словами «вважати за аваль» або іншим подібним формулюванням і підписується авалістом. Кожний підпис таким векселем, є товарна угода, комерційний кредит, що надається продавцем покупцю при реалізації товару. В цій якості вексель може виступати, з однієї сторони, як знаряддя кредиту, а з іншої — виконувати функції розрахункового засобу, багато разів переходячи із рук в руки та обслуговуючи в якості замінника грошей численні угоди купівлі-продажу товарів.
Вексель як міжнародний фінансовий документ за час свого існування може переходити від однієї особи до іншої на територіях різних держав. Звідси виникнення цілої низки зобов’язань, підлягаючих виконанню, охороні, а у випадку суперечки – судовому розв’язанню не тільки в різний час, але й на територіях дії різних вексельних законів. Таким чином, для суду території одного вексельного закону часто буває необхідним вирішувати проблеми про вексельну суперечку з врахуванням також і чужих вексельних законів
1.3. Основні документи регулювання вексельних відносин в Україні.
Вексель – безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюються законодавством про вексельний обіг. Розрізняють простий і переказний.
Розрахунки за допомогою векселів - одна з найскладніших форм розрахунків, адже вона вимагає знання досить великого за обсягом вексельного законодавства й вільного володіння термінами, що вживаються при таких розрахунках.
З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів на конференції в Женеві (Швейцарія) були розроблені й 07.06.1930 р. прийняті три вексельні конвенції:
Конвенція №358, що встановлює Уніфікований закон про переказний і простий вексель ;
Конвенція №359, яка має за мету вирішення деяких колізій законів про переказні й прості векселі;
Конвенція №360 про гербовий збір щодо переказних і простих векселів.
Радянський Союз приєднався до Женевських вексельних конвенцій 25.11.36 р., а постановою ЦВК і РНК СРСР у 1937 р. на території СРСР набрало чинності Положення про переказний і простий вексель, яке текстуально майже повністю збігалося з Уніфікованим законом про переказний і простий вексель.
Законом України від 18.06.91 р. Про цінні папери і фондову біржу вексель був визнаний цінним папером в Україні. А Законом України від 12.09.91 р. Про правонаступництво України і Постановою Верховної Ради України за тією ж датою Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР фактично підтверджено дію названих конвенцій і Положення на території України.
Пізніше, прийнявши три закони від 06.07.99 р., Україна вже самостійно приєдналася до всіх трьох Женевських вексельних конвенцій. Згідно з повідомленням Генерального секретаря ООН на адресу Міністерства закордонних справ України, Женевські вексельні конвенції 1930 р. набрали сили закону для України 06.01.2000 р.
Вексельне право в нашій країні було розвинуте в Законі України від 05.04.2001 р. Про обіг векселів в Україні. У ньому в основному подаються застереження до Уніфікованого закону про переказний і простий вексель. Цим же Законом передбачено прийняття ще кілька вексельних законів.
Відповідно до Женевської конвенції 1930 р. прості і переказні векселі введено в господарський оборот України Постановою ВР Про застосування векселів в господарському обороті України від 17.06.92 р. №2470-XII. Цією ж постановою було доручено КМУ та НБУ розробити та затвердити правила виготовлення і використання вексельних бланків.
Основні документи, якими регулюється випуск та використання векселів у господарському обороті України на даний час:
1. Постанова ВР України Про застосування векселів в господарському обороті України від 17.06.92 р. №2470-XII.
2. Указ Президента України Про сплату державного мита за вексельні бланки від 02.11.93 р. №504/93.
3. Указ Президента України Про розширення сфери обігу векселів від 26.07.95 р. №658/95.
4. Правила виготовлення та використання вексельних бланків, затверджені постановою КМУ та НБУ від 10.09.92 р. №528.
5. Положення про переказний і простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.37 р. №104/1341.
6. Розяснення НБУ щодо використання векселів у господарському обороті (лист НБУ від 22.02.95 р. №150010/48).
7. Лист Міністерства фінансів України Про бухгалтерський облік вексельного обігу від 12.08.92 р. №18-4116.
8. Закон України Про цінні папери і фондову біржу від 18.06.91 р. №1201-XII
1.4. Особливості заповнення та використання векселів.
Правила заповнення та використання векселів були затверджені постановою КМУ і НБУ від 10.09.92 р. №528. Ними встановлено, що до затвердження Порядку випуску та обігу векселів використання вексельних бланків здійснюється відповідно до Положення про переказний та простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.37 р. №104/1341, з урахуванням деяких особливостей. Українське вексельне право встановлює такі, на відміну від Уніфікованого закону про переказний і простий вексель ,особливості заповнення і використання векселів:
- використовувати векселі, а також виступати векселедавцями , акцептантами , індосантами й авалістами можуть лише юридичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до чинного законодавства України. Однак Закон України від 05.04.2001 р. Про обіг векселів в Україні зазначає, що з 01.01.2002 р. ними можуть бути й фізичні особи;
- умова про проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково передбачається у відповідному договорі й у разі видачі (передачі) векселя, відповідно до договору, припиняються грошові зобов’язання за платежами за цим договором і виникають зобов’язання платежу за векселем. Особи, винні в порушенні цих вимог, несуть відповідальність згідно із законом;
- вексель може видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи й надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, вказана у векселі як трасат , або векселедавець простого векселя, повинна мати перед трасантом або особою, яка або за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого повинна бути не меншою від суми платежу за векселем. Векселі Мінфіну, НБУ та комерційних банків України, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також установ і організацій, які фінансуються за рахунок держбюджету, бюджету Автономної Республіки Крим або місцевих бюджетів, емітуються і беруть участь в обігу в порядку, визначеному чинним законодавством або встановленому КМУ;
- стаття 10 УВЗ не застосовується. У ній сказано, що якщо переказний вексель, не заповнений на момент видачі, був заповнений не відповідно до укладених угод, то недотримання цих угод не може бути протипоставлене векселетримачу, якщо тільки він не придбав переказний вексель недобросовісно або ж, придбаваючи його, не допустив грубої необережності;
- векселедавець зобов’язаний вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженому Держкомісією з цінних паперів і фондового ринку;
- забороняється використовувати векселі як внески до статутного фонду господарського товариства;
- резиденти можуть видавати й індосувати векселі як переказні, так і прості, в іноземній і національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України (до прийняття Закону України Про обіг векселів в Україні видача й індосамент векселів за межі України не дозволялися). Умова проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом із застосуванням векселів обов’язково передбачається у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті). Придбання резидентом векселя в іноземній валюті і проведення розрахунків між резидентами за таким векселем здійснюється відповідно до валютного законодавства України;
- юридичні ситуації, викладені в статті 41 Уніфікованого закону про переказний і простий вексель, українське законодавство вирішує таким чином: сума векселя, виражена в іноземній валюті, на території України може бути сплачена в національній валюті України за курсом НБУ на день настання терміну платежу (якщо боржник прострочить платіж - на розсуд векселетримача - на день здійснення платежу) або в іноземній валюті з дотриманням вимог валютного законодавства України. Це положення застосовується і в тому разі, якщо векселедавцем (трасантом) обумовлено, що платіж здійснюється у зазначеній у векселі валюті (обумовлення про здійснення платежу в іноземній валюті);
- платежі за векселями на території України здійснюються лише в безготівковій формі;
- у господарському обороті можуть використовуватися простий і переказний векселі;
- вексельний бланк можна заповнювати друкарським способом і від руки;
- сума платежу за векселем обов’язково заповнюється цифрами і літерами;
- вексель підписується: від імені юридичних осіб - особисто керівником і головним бухгалтером (якщо ця посада передбачена штатним розписом юридичної особи) або уповноваженими ними особами, підписи засвідчуються печаткою. Від імені фізичних осіб - особисто зазначеною у векселі фізичною особою або уповноваженою нею особою і засвідчується печаткою, якщо вона є;
- вексельні бланки, які мають відповідний захист, купуються підприємствами в комерційних банках України. При придбанні вексельних бланків покупці в обов’язковому порядку, крім вартості бланка, сплачують у дохід державного бюджету держмито за кожний бланк у розмірі 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, якщо інше не передбачене законодавством України;
- зміни в текст векселя можуть вноситися з ініціативи його тримача тільки векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту і написання нового із зазначенням дати внесення зміни і підписанням особами, які мають право підписувати вексель. Векселетримач повинен дати згоду на внесення зміни в текст векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів згідно із змінами із зазначенням дати внесення зміни й підпису. У разі зміни терміну платежу за переказним векселем векселетримач повинен отримати згоду (акцепт) трасата на оплату векселя в новий термін. Якщо акцепт вже був здійснений раніше, векселетримач повинен отримати додаткову згоду акцептанта стосовно нового терміну. Якщо ж векселетримач, який погодився на внесення змін у текст векселя, хоче зберегти відповідальність попередніх індосантів, він повинен отримати їх згоду. Інакше попередні індосанти несуть відповідальність, як і до внесення змін;
- хоч вексель є безумовним зобов’язанням, Законом України Про обіг векселів в Україні передбачено, що КМУ повинен підготувати проект Закону України про порядок розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів в Україні;
- згідно із Законом України Про обіг векселів в Україні, юридичні ситуації, викладені в абзаці третьому статті 44 Уніфікованого закону про переказний і простий вексель, в нашій країні застосовуються так: протест у неплатежі за векселем , що підлягає оплаті на певну дату або в певний термін від дати складання або пред’явлення, повинен бути здійснений або в день, коли вексель підлягає оплаті, або в один із двох подальших робочих днів;
- векселетримач має право регресу у разі порушення справи про банкрутство трасата, а також у разі визнання його банкрутом і незалежно від того, чи акцептував він вексель. Таке ж право настає і в разі визнання банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту. Для використання цього права векселетримачу досить пред’явити судове рішення про визнання такого трасата або трасанта банкрутом;
- тримач може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу , суму неакцептованого або неоплаченого векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені у векселі, а також витрат, пов’язаних з протестом векселя, та інших. У разі якщо право регресу використане до настання терміну платежу (наприклад при банкрутстві боржника), то з вексельної суми утримуються облікові відсотки за діючою на дату використання права регресу офіційною (банківською) ставкою за місцем проживання тримача.
- якщо у векселі була обумовлена сплата відсотків, то тримач з особи, до якої він використовує своє право в порядку регресу, від дати настання терміну платежу може стягнути відсотки на суму векселів як виданих, так і таких, що підлягають оплаті на території України, в розмірі облікової ставки НБУ на день пред’явлення позову і від дня настання терміну платежу (від дня платежу) до дня пред’явлення позову відповідно. В такому ж розмірі стягує відсотки особа, яка прийняла переказний вексель і здійснила платіж за ним, за іншими зобов’язаннями перед ним осіб від дня здійснення ним платежу до дня пред’явлення позову. В інших випадках, згідно з Уніфікованим законом про переказний і простий вексель, стягується 6% річних;
- якщо вексель видається на території України і місце платежу за ним також в Україні, то він складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов’язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою подано офіційне найменування у їх засновницьких документах.
Приклад застосування векселів в Україні
В Україні вексель застосовується не як «чистий» цінний папір, а як засіб проведення господарських операцій. Навіть якщо підприємство знаходиться «на картотеці». Особливо актуальним вексельний обіг став після заборони договорів уступки вимоги i переводу боргу.
Учасники операцій:
А — постачальник комплектуючих для заводу
Б — завод-виробник лiквiдної продукції (на картотеці)
В — покупець (можливо, дочiрня фiрма вiд «Б»)
Г — фірма - продавець послуг (маркетингових, iнформацiйних, брокерських)
1 — «А» постачає «Б» комплектуючi на 100 одиниць
2 — «Б» не розраховується з «А» (вiдсутнi кошти)
3 — «Б» продає «В» лiквiдну продукцiю на 150 одиниць
4 — «В» винний «Б» суму у 150 одиниць
5 — «Б» видає «А» переказний вексель на 100 одиниць (платник — «В»)
6 — «А» пред`являє «В» вексель до оплати
7 — «В» проводить оплату векселя у повному обсязi (100 одиниць)
8 — «Г» проводить для «Б» продаж послуг на суму 50 одиниць
9 — «Б» видає «Г» переказний вексель на 50 одиниць (платник — «В»)
10 —«Г» пред`являє «В» вексель до оплати
11 —«В» проводить оплату векселя у повному обсязi (50 одиниць)
12 —«Г» засвiдчує подяку «Б» за здiйснену операцiю
P.S. Можливi i iншi варiанти (без фiрм А або Г, з продажем векселя за цiною нижче номiналу тощо).
2. Умови та особливості обігу векселів.
2.1. Правова природа векселя та умови обігу.
Для ефективного використання векселя в економіці, перш за все, необхідно мати уявлення про його правову природу і умови обігу.
Цивільне законодавство, як відомо, відносить вексель до категорії цінних паперів, які є предметом діяльності учасників цивільних правовідносин.
Поняття цінних паперів розкривається внаслідок аналізу функцій, які виконують в торгово-грошовому обігу юридичні документи. Останні являють собою документи, зміст яких засвідчує ті чи інші юридичні факти або засновані на них правовідносини. Юридичні документи виконують в обігу різні функції залежно від того, яке значення має документ для відповідних правовідносин, зокрема, документ може мати процесуальне і матеріально-правове значення, тобто наявність документа необхідна для виникнення відповідних правовідносин. Рівною мірою матеріально-правові функції належать документу тоді, коли він має значення при здійсненні вираженого в ньому права. Відносно цілого ряду цінних паперів (у тому числі й векселя), їх предявлення необхідне для здійснення вираженого в них права. Документи, що визначаються як цінні папери, свідчать про наявність певних взаємних прав і обовязків між особою, яка їх випустила (емітентом), і особою, яка є їх власником (інвестором).
Останнім часом, як показала практика, посилилася тенденція до більш широкого використання «без паперових» цінних паперів замість «паперових». Відповідно до цієї обставини виникає питання про зміст поняття документ в умовах зміни його форми з «паперової» на «без паперову». Коли мова йде про цінні папери як про грошові документи, потрібно брати до уваги три важливих аспекти. Перший – «документальний» характер цінного паперу; другий - матеріальна форма документа; третій - наявність певних взаємних прав і обовязків, що витікають з права власності на цінний папір.
Документальний характер цінного паперу означає, що його випуск і обіг обумовлює виникнення певних відносин між інвестором і емітентом, тобто поняття документальний характер цінного паперу має таке ж значення, як і її офіційний характер.
Матеріальна форма цінного паперу означає форму або вид матеріального носія, на якому виконаний документ.
Права, які визначають зміст цінного паперу, можуть належати до різних категорій субєктивних прав. Найчастіше вони належать до зобовязальних прав. У цінному папері не можуть бути виражені правовідносини, внаслідок яких обидві сторони взаємно набувають права і обовязки, оскільки сторона, що не володіє папером, не зможе реалізувати права, що належать їй.
Необхідність предявлення цінного папера для здійснення вираженого в ньому права має подвійне значення. По-перше, предявлення цінного папера для кредитора є легітимацією його як субєкта права. Зокрема, для витребування від боржника за цінним папером виконання його зобовязання кредитор повинен його предявити. Без цінного папера кредитор не має права вимоги. Якщо цінний папір не предявлений, боржник має право відмовити у виконанні. По-друге, особа, зобовязана за цінним папером, може виконати своє зобовязання тільки відносно предявника папера. У противному разі ця особа буде нести відповідальність перед субєктом, уповноваженим цінним папером. Зокрема, боржник за векселем може виявитися вимушеним двічі виконати своє зобовязання. Виконавши ж своє зобовязання належному держателю цінного папера, боржник гасить (виконує) своє зобовязання.
«Таким чином легітимація держателя цінного папера як субєкта відповідного права має значення як в інтересах самого держателя, якого він уповноважує виступити з відповідною претензією, так і в інтересах зобовязаної особи, яка, виконавши свій обовязок предявнику, звільняє себе від відповідальності перед дійсним субєктом права, якщо держатель таким не був».
При аналізі поняття цінний папір важливо відмітити, що не кожний фінансовий документ може мати статус цінного папера. Головним критерієм, відповідно до якого одні фінансові документи вважаються цінними паперами, а інші ні, є законодавче визначення і закріплення вичерпного переліку категорії цінних паперів. У звязку з цим потрібно підкреслити, що у багатьох країнах існує нормативно-правовий перелік фінансових документів, що мають юридичний статус цінного папера.
Цей перелік, як правило, закріплений законом. Документи, не віднесені законодавцем до категорії цінних паперів, таким чином, не можуть бути цінними паперами.
Законом України від 18 червня 1991 року Про цінні папери і фондову біржу(ст. 3) встановлено вичерпний перелік цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні: акції, облігації внутрішнього державної і місцевої позик; облігації підприємств; казначейські зобовязання; депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.
Згідно з цим Законом (ст. 21), векселем є цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобовязання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
При цьому Закон розрізняє два види векселів:
а) переказний (тратта);
б) простий.
ВЕКСЕЛЬ
Реквізити простого векселя:
Переказний вексель, крім зазначених вище реквізитів, повинен також містити просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму та найменування того, хто повинен платити (платника). |
Вексель, у якому відсутній будь-який з обовязкових реквізитів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:
а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті після предявлення;
б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника (місце складання - для простого векселя), вважається місцем платежу й одночасно місцем проживання платника (векселедавця - для простого векселя);
в) вексель, у якому не вказано місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.
2.2. Особливості обігу векселів
Простий вексель - просте i нічим не зумовлене зобовязання векселедавця сплатити власнику векселя певну суму грошей у визначеному мiсцi у визначений час.
Схема застосування простого векселя показана на мал. 1. Спочатку векселедавець виписує вексель векселедержателю. Через обумовлений час останній предявляє його до оплати. Після цього проводиться оплата векселедавцем. Останній крок - вручення погашеного векселя векселедержателем векселедавцю з обовязковою розпискою про отримання платежу.
Мал. 1
Схема обігу простого векселя
1 - видача векселя
2 - предявлення векселя до оплати
3 - погашення векселя (оплата)
4 - вручення погашеного векселя з розпискою про отримання платежу
Переказний вексель (тратта) - це письмовий наказ векселедавця платнику (трасату) про сплату векселедержателю певної суми грошей у визначеному мiсцi у визначений час. Причому отримувачем коштів може виступати як перший векселедержатель (ремiтент), так i кожний з наступних векселедержателів (iндосат).
Схема застосування переказного векселя показана на мал. 2 (нижче). Векселедавець виписує переказний вексель векселедержателю; за цим векселем платник повинен сплатити iндосату визначену суму грошей. Пiсля цього векселедержатель здiйснює предявлення векселя до акцепту (презентацiю).Платник переказного векселя (трасат) стає боржником по векселю тільки після того, як акцептує вексель. Акцепт – засвідчена підписом трасата або іншої особи (посередника в акцепті) згода оплатити переказний вексельну тому вигляді, в якому він пред’явлений до платежу. Платник може відмовитись від акцепту. В цьому випадку ремітент вимагає від трасата оплати виданого векселя. Якщо ж платник здійснив підтвердження акцепту, то вексель вважається акцептованим. В зумовлений час вексель предявляється до оплати. Якщо трасат не здійснює відмови від платежу по векселю (можливе й таке), проводиться погашення векселя (оплата) з подальшим врученням погашеного векселя з розпискою про отримання платежу.
Векселі загалом застосовуються у випадках: коли необхідно провести відстрочення платежу або коли є потреба оперативно провести фінансову операцію. У торговельних операціях часто переказний вексель виписує продавець - клієнт певного банку, де він брав кредит для здійснення операції (трасант) на покупця-контрагента (трасат) на користь банку-кредитора (ремітент).
Будь-який переказний вексель може бути переданий шляхом індосаменту, тобто передавального напису на векселі. Індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Індосамент має бути написаний на переказному векселі або на приєднаному до нього аркуші та підписаний особою, що володіє векселем на підставі індосаменту (індосантом). Особа, в якої знаходиться переказний вексель, вважається законним векселедержателем.
Кожний індосант (особа, що володіє векселем на підставі індосаменту) може обумовити, що вексель повинен бути предявлений до акцепту з призначенням строку або без його призначення, якщо тільки вексель не оголошений векселедавцем як такий, що не підлягає акцепту. Акцепт має бути простим і нічим не обумовленим. Платник через акцепт бере на себе зобовязання оплатити переказний вексель у визначений строк.
Платіж за переказним векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми через аваль . Аваль - це вексельне поручительство, яке гарантує оплату векселя .
Аваль дається на переказному векселі або на додатковому аркуші, проте він може бути даний і на окремому аркуші з зазначенням місця його видачі. Він виражається словами вважати за аваль або будь-якою іншою рівнозначною формулою і підписується тим, хто дає аваль. Для авалю достатньо лише підпису, поставленого авалістом на лицьовому боці переказного векселя, якщо тільки цей підпис не поставлений платником або векселедавцем. В авалі повинно бути вказано, за кого він виданий. У разі відсутності такої вказівки він вважається виданим за векселедавця.
Аваліст відповідає так само, як і той, за кого він дав аваль. Оплачуючи переказний вексель, аваліст набуває прав, що випливають з переказного векселя, проти того, за кого він дав гарантію.
Платник може, оплачуючи переказний вексель, вимагати, щоб він був вручений йому векселедержателем з розпискою про одержання платежу.
Векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших зобовязаних осіб, якщо при настанні терміну платіж не був здійснений, а також у разі повної або часткової відмови від акцепту.
Усі ті, хто видали, акцептували, індосували переказний вексель або поставили на ньому аваль, є солідарно зобовязаними перед векселедержателем.
Використання підприємствами, які мають податкову заборгованість, переказних векселів для розрахунків з постачальниками матеріальних цінностей, дозволяє таким підприємствам, як і при звичайному бартері, ухилятись від сплати нарахованих податків і зборів.
Мал. 2
Схема обігу переказного векселя (тратти)
1 - видача векселя
2 - предявлення векселя до акцепту (презентацiя)
3 - пiдтвердження акцепту
4 - предявлення векселя до оплати
5 - погашення векселя (оплата)
6 - вручення погашеного векселя з розпискою про отримання платежу
2.3. Учасники вексельної форми взаєморозрахунків, організація та технологія.
Виходячи із визначення простого і переказного векселя первинними сторонами простого векселя виступають дві особи:
- векселедавець — особа, що виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем;
- ремітент — перший отримував за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобовязання про платіж. У переказному векселі первісними учасниками є:
- трасант (векселедавець) — особа, що виписує вексель;
- трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;
- ремітент — перший отримував або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. Тобто, за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк — ця спеціальна дія називається акцептом тратти.
Тому переказний вексель має форму наказу трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.
| Особа яка: | Простий вексель |
Переказний вексель | |||
При участі 3-х осіб |
При участі 2-х осіб |
При участі 4-х осіб |
|||
| Платить по векселю | Векселедавець | Трасат | Трасат | Трасат, він же трасант | Трасат |
| Видає вексель | Трасант | Трасант, він же ремітент | Трасант | ||
| Отримує вексель | Векселедержатель | Ремітент | Ремітент | Ремітент | |
| Отримує платіж | Презентант | ||||
Простий вексель видається з метою оформити раніше (або одночасно) здійснений перехід цінностей, це значить, що простий вексель видається боржником кредитору. Отже, для боржника – він борговий документ, а в руках кредитора – доказ відправки цінностей і забезпечення зворотного отримання в строк грошового еквівалента, а разом з тим, у випадку необхідності, вексель дає можливість кредитору отримати капітал, що знаходиться у векселі, раніше строку.
Усіх учасників векселя повязують визначені правовідносини, предметом яких є, в кінцевому результаті, сплата вексельної суми.
Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, приймає на себе перед ремітентом, а також евентуальне і перед наступним держателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.
Ця відповідальність є безвідзивною, тому буде недійсною усяка відмова на векселі, за допомогою якої трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад, «без звороту »). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому, що, якщо платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право предявити трасанту негайну вимогу про платіж за векселем, не чекаючи строку платежу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем.
Ремітенту (або наступному держателю векселя) належить кореспондентське право по відношенню до трасанта, тобто право вимагати платіж за векселем у випадку відмови платника від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути реалізоване тільки при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своєчасного предявлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку «без протесту» або «без витрат», то дотримання перелічених умов для предявлення вимоги про платіж до трасанта не обовязкове.
Зобовязання трасанта перед ремітентом (і наступним держателем) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим, трасант і ремітент повязані також відносинами тієї угоди, яка була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними регулюються не нормами вексельного права, а нормами цивільного права про зобовязання, що витікають із договорів. Тобто видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою. Внаслідок цього ремітент, що втратив за будь-якої причини право вимоги до трасанта із векселя, може предявити останньому позов із основної угоди, а трасант має право заявити проти вимоги ремітента за векселем заперечення із цієї ж утвореної між ними угоди.
Але трасант не тільки несе зобовязання за векселем, але й має також право прямого позову, основаного на векселі, проти акцептанта, що не сплатив вексель. Такий позов можливий у випадку, коли сам трасант одночасно є і ремітентом (тобто коли вексель виписаний за власним наказом трасанта), а також у випадку, коли трасант оплачує вексель у порядку зверненої до нього регресної вимоги держателя векселя.
Платник, що не акцептував вексель, не є відповідальною за векселем особою, тому що він не поставив на векселі свій підпис, який тільки і може породити вексельну відповідальність. Але акцепт не є обовязковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставленого на нього векселя. Тому ремітент (або інший держатель) має право надати вексель платнику у належний строк для оплати. Платіж, здійснений платником за таким векселем, буде носити визвольний характер, тобто визволить платника від його зобовязання за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанта від його відповідальності перед ремітентом (або іншим держателем) за векселем; з оплатою векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він може нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди, по якій і був виставлений вексель.
Акцептант — це платник, що акцептував виставлений на нього переказний вексель. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобовязанням на векселі платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобовязання за векселем стає безвідзивним (навіть якщо він пізніше й закреслив свій акцепт).
Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовій стороні векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя).
У випадку відмови (повної або часткової) в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель в неакцепті. В цьому випадку у його держателя виникає право оплати у порядку регресу, тобто зворотної вимоги до попередніх зобовязаних за векселем осіб.
2.4. Види векселів за їх економічною природою.
Всі векселі за їх економічною природою можна поділити на:
- Комерційні або торгові (товарні) векселі, тобто такі векселі, які видані на основі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.п.;
- Фінансові векселі, тобто такі векселі, джерелом яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить отримання грошової позики проти видачі боргового зобов’ язання. В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів лежить завжди фактична угода, чи-то є отримання товарного (комерційного) або грошового (банківського) кредиту.
Векселі, що виставлені на банк, носять комерційний характер, коли банк надає свій акцепт з метою загального або спеціального фінансування підприємства. Векселі, якщо вони є виставленими банком на банк, зазвичай являються фінансовими траттами, за допомогою яких один банк надає іншому можливість скористатися кредитом шляхом продажу цих тратт на грошовому ринку. Ці тратти являються засобом фінансування банку, а часто і фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою (наприклад, при внесенні у якості застави у реєстраційну палату біржі).
Серед фінансових векселів виділяють векселі, в основі видачі яких не яка-небудь реальна угода, а лише мета отримання товарного або - переважно - грошового кредиту, який в інший спосіб отримати б не вдалося. До таких векселів відносяться дружні (приятельські) та бронзові (дуті) векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) та безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні майнового забезпечення боргу). Оскільки безгрошове зобов’язання юридично нікчемне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом опиниться у руках добросовісного держателя, який не знав про цю ваду, то такий держатель все ж таки залишиться законним держателем і має право вимагати задоволення за векселем. В Україні законодавством дозволено видавати векселі лише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, за виключенням векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків. Ні ділових звичаїв, ні судової практики у відношенні даних векселів поки що не існує.
До дружніх векселів відносяться векселі, що не мають в основі своєї видачі розрахунків векселедержателя за товарними та грошовими угодами, що видаються головним чином з метою отримання грошей від врахування векселів у банку. Такими векселями визнаються: видані один одному родичами, членами та пайовщиками одного товариства, однією юридичною особою на користь іншої та інші безгрошові векселі.
До бронзових (дутих) векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їх врахування в банках , або штучного підвищення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів за векселями фіктивними особи, причетні до їх виникнення, не приймають на себе відповідальності за векселем, оскільки вексель створюється лише з однією метою – ошукати кредиторів і шляхом шахрайства виманити у них кошти.
До зустрічних векселів належать дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні або фізичні особи виcтупають по черзі то векселедателем (платником), то векселедержателем (покупцем). Такі векселі визнаються зустрічними, хоча б їх строки та суми не співпадали. Очевидно, що зустрічні векселі можуть бути не лише дружніми та бронзовими, але й комерційними, що виникли із взаємних торгових відносин та угод між двома особами.
Розглянемо більш детальніше індосамент, аваль та акцепт векселю.
3. Індосамент.
3.1. Призначення індосаменту і його юридична природа
Вексель як цінний папір має підвищену обігоздатність і тому широко використовується як платіжний засіб. Векселі легко приймаються в оплату боргу не тільки тому, що кредитор впевнений у своєчасності платежу, але й тому, що таким векселем він, в свою чергу, має можливість розплатитися за своїми власними зобовязаннями, а при необхідності — шляхом обліку в банку отримати гроші до строку платежу. Один і той же вексель в процесі обігу здатний погасити цілий ряд грошових зобовязань.
Звичайним засобом передачі векселя є індосамент — особливий передаточний напис, що здійснюється, як правило, на оборотній стороні векселя (звідси термінологія, що історично склалась і походить від італійського іn dosso — на спині) або на додатковому аркуші — алонжі. Переуступка (дія передачі векселя) векселя за допомогою передаточних написів називається індосуванням або індосацією векселя. Особа, що здійснює передаточний напис, тобто переуступає вексель по індосаменту - індосантом, а особа, що отримує вексель по індосаменту — індосатом або індосатором (векселедержателем).
Можливість передачі векселя за допомогою індосаменту поширила межі його застосування, перетворивши вексель із знаряддя переказу коштів в засіб платежу і далі — в товар, що купується з метою здійснення ним платежу.
В силу оборотності векселів — ця якість визначається за будь-яким векселем, навіть виданим без застереження про наказ. У звязку з цим вираз «або наказу» не є обовязковим реквізитом, тому що і при відсутності такого зазначення вексель може передаватися по індосаменту. Навпроти, лише включення у вексель спеціальної відмітки «не наказу» або рівнозначної їй може позбавити вексель властивості оборотності. Право позбавити вексель цієї здатності належить тільки векселедавцю. Якщо вексель виданий у формі оборотного документа, він продовжує залишатися таким до кінця, тобто до його погашення. Ніякі застереження на векселі, що обмежують його переуступку (передачу), зроблені після видачі векселя, або позавексельна угода сторін не можуть коливати оборотність векселя. А застереження «не наказу», що зроблена індосантом, не виключає можливості подальшого індосування векселя, а лише знімає відповідальність з такого індосанта перед наступним його придбавачем.
Векселі з застереженням «не наказу», що зроблена векселедавцем, можуть бути передані у власність або переуступлені ремітентом іншій особі, новому кредитору, але лише з дотриманням форми і з наслідками загально цивільного договору про переуступку вимоги (цессії) так, як може бути передане право вимоги за звичайним цивільним зобовязанням. За договором цессії право вимоги переходить до нового кредитора саме у тому стані, в якому воно було у першого кредитора, зі всіма характерними для нього перевагами і недоліками. Відбувається лише зміна осіб у зобовязанні. Місце першого кредитора займає нова особа, яка має ті ж права, що і її попередник, у звязку з чим боржник може висувати проти вимоги нового кредитора усі заперечення, які він мав проти першого кредитора на момент уступки вимоги. Перший кредитор несе відповідальність перед новим кредитором лише за дійсність переданої вимоги, але він не відповідає за виконання боржником своїх зобовязань.
Крім того за допомогою цессії передаються векселі після протесту у неплатежі або після закінчення строку, встановленого для здійснення протесту.
Переуступка векселів по індосаменту суттєвим чином відрізняється від переуступки за договором цесії за змістом, правовими наслідками і формою:
в результаті здійснення індосаменту індосант приймає на себе відповідальність перед будь-яким наступним векселедержателем (якщо в текст передаточного напису не включене спеціальне застереження); при цесії той, хто поступається своїми правами відповідає тільки перед своїм спадкоємцем і лише за їх дійсність, але не за здійсненність;
індосамент являє собою односторонню угоду, яка укладається тим, хто поступається своїми правами за векселем; цесія ж є двостороннім договором між тим, хто поступається, і тим, хто придбає права;
вексельне законодавство допускає здійснення бланкового або предявительського індосаменту; цесія ж може бути тільки іменною;
індосамент передбачає повну і безумовну передачу прав за векселем; при цесії передача прав може бути здійснена при умові чи частково.
Вручення векселя новому кредитору (індосатору) є також необхідним і важливим елементом процесу переуступки векселя по індосаменту. Індосатор для реалізації своїх прав, які визначені векселем, повинен мати сам цінний папір, тобто стати векселедержателем. Переуступка векселя у власність нового кредитора тільки тоді може вважатися завершеною, коли після індосаменту вексель реально переходить до рук нового кредитора або знаходиться в його розпорядженні. Тобто вручення векселя є тим юридичним фактом, який визначає момент виникнення у індосатора права власності на вексель. Тому до вручення векселя передаточний напис, що зроблений індосантом, вважається відзивним і може бути ним анульований, а будь-який закреслений індосамент вважається ненаписаним.
Щоб індосамент міг виконати свою функцію, необхідно, перш за все, щоб індосаменти, які проставлені на векселі, являли собою неперервний ряд, низку, тому що тільки із неперервного ряду індосаментів можливо відслідкувати перехід прав від однієї особи до іншої. Цей ряд починається індосаментом ремітента (або трасата) і далі продовжується індосаментами наступних держателів. Для неперервності ряду індосаментів достатньо наявності зовнішньої тотожності між підписом індосанта і імям попереднього держателя. При цьому навіть фальшивий або неуповноважений індосамент вважається повністю дійсним і не перериває низку.
3.2. Форма і види індосаменту
Індосамент повинен бути здійснений у письмовій формі, ніякі усні угоди про переуступку прав за векселем не вважаються індосаментом. Індосамент повинен бути простим і нічим не обумовленим. Усяке обмеження його умов вважається ненаписаним. Частковий індосамент, тобто передача тільки частини суми векселя, не допускається.
По формі індосамент може бути повним (іменним) і бланковим. Повний індосамент містить найменування особи, на користь якої він зроблений, наприклад:
«Платіть АТ «0мега» або його наказу. Завод побутових приладів (підписи)». Повний індосамент зберігає іменний вексель в якості такого, а вексель на предявника перетворює в іменний. Бланковий індосамент не містить назву особи, на користь якої він зроблений, або складається із одного підпису індосанта, наприклад: «Платіть. Завод побутових приладів (підписи)» або «Завод побутових приладів (підписи)». Силу бланкового має також індосамент на предявника: «Платіть предявнику. Завод побутових приладів (підписи)». Бланковий індосамент перетворює іменний вексель у вексель на предявника.
Держатель, який отримав вексель по бланковому індосаменту має можливість:
- заповнити цей бланк своїм імям або імям якої-небудь іншої особи, перетворивши тим самим бланковий індосамент в іменний;
- не заповнюючи бланкового індосаменту, в свою чергу, індосувати вексель за допомогою повного або бланкового передавального напису;
- передати вексель іншій особі, не заповнюючи бланка і не здійснюючи індосаменту, тобто простим врученням документа.
Коло осіб, яким може передаватися вексель, не обмежене. Вексель може бути індосований навіть на користь трасанта або платника, а вони в свою чергу, можуть індосувати вексель далі.
На практиці у забезпечувальних цілях, тобто коли векселедавець у відповідності зі специфікою угоди не має наміру випускати свої векселі на ринок, можуть виставлятися необоротні векселі, які можуть передаватися тільки за нормами цивільного права в загальному порядку передачі прав за борговими вимогами (цесії). Звичайно ця операція здійснюється завдяки напису на оборотній стороні векселя, наприклад: «Всі права по даному векселю переуступаються Укрінбанку».
Наступним видом індосаменту є передоручувальний. У цьому випадку індосамент може містити ряд застережень, наприклад: «на інкасо», «як довіреному», «валюта до отримання», які мають на увазі просте доручення провести операції за векселем (інкасування коштів, здійснення протесту і т.д. — в цьому випадку векселедержатель, вказаний в індосаменті, не розглядається як власник векселя, ним залишається індосант), «валюта у заставу», «валюта у забезпечення», які мають на увазі заставу векселя. Індосат у цих випадках може індосувати вексель наступній особі тільки у порядку передоручительства, тобто з аналогічними застереженнями.
Крім того, відрізняють безоборотний Індосамент, який здійснюється з застереженням «без обороту на мене» і знімає відповідальність з векселедавця за несплаченим і опротестованим у неплатежі векселем. Дана особа вибуває із ряду попередніх і наступних осіб, які несуть солідарну відповідальність за векселем в результаті здійснення неперервного ряду передавальних написів.
3.3. Основні функції індосаменту
Індосамент виконує три основні функції: передавальну (трансфортабельну), гарантійну і легітімаційну (легітімація — засвідчення законності будь-якого права).
Передавальна функція полягає в тому, що за допомогою індосаменту усі права, що витікають із векселя, переносяться від однієї особи (індосанта) на нового кредитора (індосатора). Так як усі права за векселем повязані з володінням документом, індосамент повинен бути доповнений врученням. У результаті індосування векселя зявляється новий власник векселя — його держатель. Він отримує право вимагати від платника-акцептанта обумовлену у векселі суму грошей у встановлений строк, право вимоги по відношенню до попереднього кредитора і будь-якої іншої особи, що поставила на векселі свій підпис, у випадку несплати або неакцепту векселя платником (право на регресні вимоги), а також право переуступити вексель іншій особі. Індосатор не замінює собою попереднього держателя, а є самостійним вексельним кредитором. Його право вимоги до вексельного боржника незалежне від прав його попередників і базується виключно на володінні векселем і здійсненому індосаменті. Здійснення індосаменту не завжди повязане з передачею права власності на вексель. Індосамент може мати тільки перепоручальний характер або здійснюватися з метою застави векселя. У цьому випадку до держателя не переходить право власності на вексель. Він має право здійснювати усі дії з метою отримання платежу за векселем і примусового стягнення, але передати вексель далі він може тільки у порядку перепоручительства. Відмінність перепоручального індосаменту від заставного полягає в тому, що держатель за передоручительним індосаментом отримує суму векселя для свого індосанта, а держатель за заставним векселем має право направити отриману суму або її частину на погашення виданого ним індосанту кредиту, що забезпечений заставою векселя.
Гарантійна функція індосаменту полягає в тому, що після передачі векселя індосант сам стає перед індосатором у положенні вексельного боржника, який відповідає згідно з законом за акцепт і платіж за векселем. Індосант гарантує новому держателю, що платник належним чином акцептує і сплатить вексель, а якщо він цього не зробить, то індосант сам оплатить вексель. Тобто індосамент створює в особі індосанта нового вексельного боржника. Усі індосанти разом з трасантом є солідарними гарантами перед держателем, у звязку з чим по мірі збільшення кількості індосаментів зростає і коло осіб, повязаних солідарною відповідальністю за векселем, і тим самим підвищується цінність векселя. Але на відміну від трасанта, який є головним гарантом платежу за векселем, індосант може звільнитися не тільки від відповідальності за акцепт, але також і від відповідальності за платіж шляхом включення у свій індосамент застереження «без звороту», «без гарантії» або подібної відмітки. Відповідальність індосанта як боржника другого порядку настає у випадку зверненої до нього регресної вимоги, для якої необхідне здійснення протесту у неакцепті або неплатежі. Індосант може звільнити держателя від необхідності здійснення протесту шляхом застереження на векселі «без витрат», «без протесту», але це застереження діє тільки по відношенню до цього індосанта і не звязує інші сторони за векселем.
Легітімаційна функція має важливе юридичне значення. Законність прав вексельного кредитора базується на неперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Неперервний і послідовний індосамент починається підписом ремітента (першого держателя) або векселедавця, якщо переказний вексель виставлений його власному наказу. Наступні індосаменти кожний раз повинні підписуватися імям тієї особи, яка була вказана у попередньому індосаменті. Після бланкового індосаменту будь-яка особа, що володіє векселем, може індосувати його своїм підписом, не перериваючи послідовність низки, тому що у цьому випадку держатель придбає вексель на основі бланкового передаточного напису.
3.4. Приклади оформлення індосаменту
У відповідності до норм Пунктів 11-20 і розділу 2 Положення про переказний і простий вексель індосувати (передати іншому векселедержателю і індосату) можна як переказний, так і простий вексель. Індосамент не можна обумовити настанням визначених умов, наприклад, при умові, якщо індосат поставить товар за іншим договором. Не дозволяється індосувати вексель частково, наприклад, на частину вексельної суми, що відповідає наявній заборгованості індосанта перед індосатом.
Індосант (векселедержатель, який здійснює передачу векселя) несе відповідальність за акцепт і, головне, за платіж за векселем. У цьому і є одна із найбільших відмінностей вексельних відносин від договору цесії, тому що при цесії сторона, що передала право вимоги, несе відповідальність перед отримувачем тільки за належне оформлення переданого зобовязання, але не за платіж боржника. Якщо векселедавець помістив у текст векселя слова «не наказу», документ може бути переданий іншій особі лише з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії.
Приклад: «04 червня 1996 року ми заплатимо проти даного векселя не наказу ВАТ »3авод «Реахім».
У звязку із зазначеним особливо важливе правильне оформлення індосаменту векселя.
а) одним із найбільш прийнятих в практиці засобів оформлення індосаменту є здійснення на оборотній стороні векселя запису «платіть наказу», «наказу», «платіть тільки», «за наказом», «замість мене уплатіть». Далі вказується повне і правильне найменування індосата, а також підпис індосанта з урахуванням вищезазначених додаткових вимог до підпису.
Приклад:
Платіть наказу АТ «Спеирсіммаш».
ТОВ «Зірковий»,
код ЄДРПОУ Ї2345678,
333333, М.Нікополь, вул.Вєтрова, 14
Директор С. Ю. Потокар
Гл.бухгалтер В. К.Ярош
м.п.
Використання при оформленні індосаменту нетрадиційних записів може привести до зміни змісту вексельних взаємовідносин або до порушення прав одного із учасників вексельного обігу. Так, наприклад, в останній час зявилась значна кількість векселів, індосамент яких оформлений фразою «одержувачем за даним векселем є ... », що призводить до порушення прав наступного векселедержателя, перетворюючи його із власника векселя тільки в особу з вексельними повноваженнями.
б) якщо запис «не наказу» включений у текст індосаменту, тим самим індосант забороняє новий індосамент і не несе відповідальності перед тими особами, на користь яких вексель буде передаватися.
Приклад:
Платіть не наказу ВАТ «Гідромаштіб».
АТ «Спецхіммаш»,
код ЄДРПОУ 87654321,
444444, м.Вольск, вул. Тихомирова, 78
Директор Т.П.Іванков
Гол,бухгалтер С.Д. Курбала
м.п.
в) оговорка в індосаменті «валюта до отримання», «на інкасо», «як довіреному» має на увазі просте доручительство.
Приклад:
Платіть наказу банка «Турбо» на інкасо.
А Т «» Спецхіммаш«,
код ЄДРПОУ 87654321,
444444, м.Вольск, вул.Тихомирова, 78
Директор Т.П.Іванков
Гол. бухгалтер С.Д. Курбала
м.п.
Зобовязані особи можуть заявляти проти держателя векселя тільки такі заперечення, які витікають із їх відносин з індосантом. При цьому держатель векселя може здійснювати усі права свого попередника, але індосувати вексель може тільки у порядку передоручительства, тобто індосування здійснюється індосантом, який діє за дорученням векселедержателя.
Найчастіше перепоручительний індосамент зустрічається при отриманні банком грошей за дорученням клієнта і при отриманні з клієнта платежу за векселем. Здійснюючи інкасо векселя, банк приймає лише доручення клієнта отримати вексельний борг і передати його власнику векселя (пункт 46 Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженого Головою НБУ 25.02.1993 р.).
4. Акцепт векселів.
Акцепт — це письмова згода платника на оплату векселя.
Цією дією платник (трасат) приймає на себе зобовязання сплатити вексель у встановлений строк. Акцепт ставиться в лівій частині лицьової сторони векселя і має вираз словом: «Акцептований» або іншими подібними за змістом словами: «Прийнятий», «Заплачу», «Згоден», «Зобовязуюсь заплатити» і т. п. Для дійсності акцепта він обовязково повинен бути підписаний платником. Простий підпис платника також означає акцепт векселя.
Ініціатива предявлення векселя до акцепту завжди надходить від векселедержателя, але саме предявлення до акцепту може бути здійснене будь-якою особою, у якої знаходиться вексель (наприклад, банком).
Предявлення векселя до акцепту може бути проведене у будь-який час, починаючи з дня його видачі і закінчуючи моментом настання платежу. Вексель може бути предявлений до акцепту і акцептований навіть після настання строку платежу, і боржник відповідає за ним так, як і у випадку прийняття векселя до строку. У випадках, коли вексель підлягає сплаті «в стільки-то часу від предявлення» або в силу вказівок векселедавця чи індосантів повинен бути предявлений до акцепту у визначений строк, обовязковим є датування акцепту. При відсутності дати акцепту векселедержатель повинен посвідчити це упущення своєчасним здійсненням протесту, щоб зберегти свої права проти індосантів і проти векселедавця. В інших випадках акцепта прославлення дати не є обовязковим.
Боржник не має права вимагати залишення у себе векселя для акцепта, але має право вимагати предявлення йому векселя повторно наступного дня після першого предявлення. Якщо після цього строку не буде прийняття, то вексель вважається неприйнятим.
Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але він може бути частковим, тобто боржник згоден сплатити тільки частину суми. Наприклад, вексель в сумі 1 мільйон гривень може бути частково акцептований наступним записом: «Акцептований в сумі 500 тис. грн». Платник в цьому випадку відповідає за оплату в строк лише суми, зазначеної ним в акцепті, а держатель має право після здійснення протесту в частковому неакцепті предявити регресні вимоги до векселедавця і інших відповідальних осіб про дострокову сплату неакцептованої вексельної суми. Усяке інше застереження в акцепті рівнозначне відмові у ньому. Але акцептант відповідає згідно зі змістом свого акцепту. Наприклад, якщо платник в акцепті вказує «Акцептований, але платіж 14 травня 1998 р.», в той час як строк платежу був зазначений на векселі 3 травня 1998 р., то таке застереження рівнозначне відмові у акцепті векселя з первісним текстом. У цьому випадку векселедержатель може опротестувати вексель у неакцепті і предявити регресні вимоги векселедавцю чи індосантам, або при настанні строку (14 травня) предявити вексель до платежу акцептанту, який несе відповідальність за платіж саме згідно зі змістом свого акцепту.
До повернення векселя держателю платник може закреслити напис про свій акцепт. У цьому випадку вважається, що у акцепті було відмовлено. Але якщо вексель після акцепту був переданий векселедавцю, то боржник вже не має права вимагати анулювання свого акцепту. Акцепт носить безвідзивний характер. Крім того, якщо платник письмово повідомив про свій акцепт векселедержателя або будь-кого із індосантів, а після цього закреслив свій акцепт і повернув вексель, він буде залишатися зобовязаною особою згідно з умовами свого акцепту.
Таким чином, за допомогою акцепту акцептант стає головним вексельним боржником. У випадку неплатежу держатель векселя, навіть якщо він є векселедавцем, має проти акцептанта прямий позов, оснований на акцептованому векселі, і акцептант, на відміну від векселедавця і індосантів, відповідає за оплату векселя незалежно від своєчасності предявлення векселя до платежу.
5. Аваль векселів
Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або у частині вексельної суми за допомогою аваля — вексельного доручительства. Виступати в ролі вексельного доручителя (аваліста) може третя особа або одна із осіб, що підписала вексель (індосант, векселедавець і навіть акцептант). Аваль дається на лицьовій стороні векселя або на додатковому аркуші (алонжі) і виражається словами: «вважати за аваль», «як доручитель», «як гарант» або іншою аналогічною фразою і обовязково підписується авалістом — юридичною особою (двома уповноваженими особами: керівником та головним бухгалтером, чиї підписи скріплюються печаткою).
Аваль дається за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказати, за кого він дає доручительство. При відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця. Не допускається авалювання векселя за особу, яка не несе відповідальності за векселем, наприклад, за індосанта, що поставив застереження «без звороту на мене», або за платника, що не акцептував вексель. Відповідно, аваль, здійснений після закінчення строку протесту за особу, яка внаслідок цього пропущення звільняється від відповідальності, також недійсний. Хоча строки авалювання векселя не встановлені — аваль може бути даний до і після закінчення строку платежу, і навіть після здійснення акта протесту. У звязку з цим датування аваля юридично не має значення.
Аваль, який не містить ніяких додаткових обмежень, гарантує виконання зобовязань відповідальною особою в повному обсязі. Але вексельне доручительство може обмежуватися частиною суми, тобто аваліст відповідає згідно зі змістом аваля.
Аваліст і особа, за яку він доручається, несуть солідарну відповідальність. Оплативши вексель, аваліст придбає право зворотної вимоги до того, за кого він видав доручительство, а також до тих, хто зобовязаний перед цією особою. Але в цьому випадку діють загальні правила регресу, тобто аваліст може предявляти вимоги тільки до попередніх боржників, але не до наступних. Крім того, аваліст несе перед векселедержателем солідарну відповідальність разом з іншими особами, що поставили на векселі свої підписи. Тобто, векселедержатель має право предявити йому позов незалежно від предявлення позову іншим зобовязаним за векселем особам.
Аваліст звільняється від відповідальності, коли перестає нести відповідальність за векселем основний боржник, наприклад, у випадку закінчення строку позовної давності.
На відміну від норм цивільного права, згідно з якими недійсність основного зобовязання тягне недійсність забезпечуючого його зобовязання, аваліст відповідає за оплату векселя, навіть якщо зобовязання, яке він гарантував, виявиться недійсним.
6. Передача векселей в уплату боргу.
Однорідною з обліковою операцією є операція по передачі векселів в сплату боргу: розрахунок робиться на тих самих підставах, а різниця складається в тому, що належна з дисконтера сума не може бути отримана грошима, а зараховується в сплату боргу за його особистим рахунком.
6.1. Ломбардна операція.
Ломбардна операція, яка здійснюється з векселями, складається з передачі векселів до банку для забезпечення отриманих кредитів, а саме:
- за позиками строковими за позичковими рахунками;
- за позиками до запитання за спеціальним позичковим рахунком.
Всі ці векселя забезпечуються індосаментом (бланковим, рідше іменним).
По ломбардним векселям комісію, дамно, порто і витрати по проекту банки у відповідних випадках нараховують на свою користь, з відношенням їх на дебет рахунку боржника, тільки тоді, коли ці векселя ними інкасовані або опротестовані.
6.2. Комісійні операції.
Комісійні операції, які здійснюються з векселями за участю банків, які забезпечують їх проведення. Банки приймають:
- прості і переказні векселя і супроводжуючи їх документи для інкасо до настання по ним строку платежу, а у випадку неплатежу – в їх протесту;
- переказні і прості візо-векселя для предявлення до акцепту, а у випадку неакцепту – в їх протесті;
- опротестовані векселя для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом пред’явлення їх до платежу тим особам, які вказані довірителем.
За здійснення всіх цих операцій банки утримують на свою користь комісію, а по векселям з іншого міста, крім того, дамно і порто.
Без комісії банки виконують доручення постійних клієнтів по розрахунковим і кореспондентським рахункам як на інкасо, так і на предявлення до акцепту місцевих векселів.
6.3. Депозитна операція.
Депозитні операції або операції депо, які здійснюються з векселями, виконуються за участю банків, які забезпечують їх проведення. Банки приймають векселя:
- на збереження (чисте депо);
- на збереження і керування (кваліфіковане депо);
- на збереження, в керування і розпорядження (забезпечуючи депо).
При чистому депо банк приймає на себе зобов’язання зберігати векселя, відповідати за всі наслідки їх загибелі або псування і повертати їх за першою вимогою клієнта; при кваліфікованому депо банк, крім того слідкує за строками векселів, інкасує строкові векселя і в певних випадках протестує їх, а також здійснює всі інші дії, необхідні для охорони прав довірителя. Витрати банка по інкасуванню і опротестуванню погашаються за рахунок сум, які поступають в оплату векселів.
Забезпечуючи депо на умовах застави служить для цілей забезпечення виданих клієнту позик і складає основу ломбардних операцій.
6.4.Акцептна операція.
Акцептна операція, яка здійснюється з векселями, виконується за участю банків, які забезпечують їх проведення. Вона полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього переказний вексель за умовою, що клієнт представить банку покриття до настання строку платежу по векселю. В цій операції, на відміну від облікової, банк сам виступає платником. Сума для оплати векселя банком представляється клієнтом не пізніше, чим за день до настання строку. Тому банки представляють акцептний кредит тільки першокласним позичальникам при безумовній впевненості в їх кредитоспроможності, а в якості забезпечення утримують у себе соло-векселя позичальника; від менш надійних позичальників банки потребують також надання гарантії та додаткового високоліквідного забезпечення.
Ремітент може використати акцепт в різних цілях: передати в сплату боргу своєму кредитору або облікувати в банку для миттєвого отримання коштів. В останньому випадку дисконтером може виступати сам банк-акцептант, який не бажає пускати свій акцепт в обіг, – тим самим він переводить акцептний кредит в облікову позику, але він може і не обліковувати власний акцепт, а за згодую з ремітентом депонувати його у себе до настання строку платежу.
У зовнішньоторгових операціях акцептний кредит часто приймає форму акцептно-рамбурсного кредиту, при якому експортер (або його комісіонер) виставляє тратти на будь-який іноземний банк, а покриття по кредиту представляє банк імпортера, або інший третій банк, але все це – за дорученням та за рахунок імпортера. Ця форма кредиту використовується тоді, коли валюта платежу по контракту не є валютою країни ні експортера, ні імпортера.
Як акцептний, так і акцептно-рамбурсний кредит відкривається по товарним угодам, і векселя акцептуються проти предявлення товарних документів і часто супроводжуються акредитивами.
По акцептним кредитам банк утримує комісію в залежності від строку і суми зобов’язань і ризику непогашення кредиту, а по акцептно-рамбурсним кредитам банк, окрім комісії, утримує ще і відсотки.
6.5. Гарантийна операція.
Гарантійна операція, яка здійснюється з векселями, полягає в тому, що третя особа – підприємство або банк приймає на себе відповідальність по зобов’язанням довірителя чи у формі письмової гарантії, чи у формі авалювання векселя і тим самим представляє авальований кредит. Якщо довіритель не зможе виконати свої зобов’язання по відношенню до свого контрагента, а саме – у строк погасити векселя, гарант бере на себе оплату даних зобов’язань, тобто гарант страхує ризик непогашення кредиту у формі гарантії платежу, причому гарантія є безвідзивною і не залежить від виконання сторонами по угоді своїх зобов’язань.
Гарантії, в забезпечення оплати векселів, як правило, надаються банками, так як очами ділового світу тільки вони можуть забезпечити солідність та добротність фірми.
Гарантійна операція вигідна банкам, тому що в момент видачі гарантії не виникає і мобілізація грошових коштів; в той же час це одна з найбільш ризикованих операцій, бо не можливо наперед (до моменту платежу по зобов’язанням) передбачити, чи зможе довіритель погасити свої зобов’язання. Винагорода банка виражається у вигляді комісії, яка виплачується довірителем до видачі гарантії; її розмір складає 1-8% в залежності від суми, строків зобов’язань і ризику операції.
7. Оплата векселів
Нормальний процес обігу векселя завершується його оплатою у встановлений строк головним вексельним боржником — акцептантом. Необхідною передумовою виконання вексельного зобовязання є предявлення документа для оплати боржнику. Предявлення повинно відбутися у місці, зазначеному у векселі як місце платежу, а при відсутності такого зазначення — у місці знаходження платника.
Держатель переказного векселя строком на визначену дату або в стільки-то часу від складання або предявлення повинен предявити переказний вексель до платежу або в день, коли він повинен бути оплачений, або в один з двох наступних робочих днів.
При визначенні строку погашення векселя не враховується день, в який він виписаний, і якщо дата платежу припадає на неробочий день, то він сплачується наступного робочого дня.
Боржник, перш ніж оплатити вексель, зобовязаний засвідчитися у тому, що цей вексель предявлений йому для оплати законним держателем. Для цього він повинен перевірити послідовність ряду індосаментів і тим самим легітімувати власника векселя в якості законного держателя. При цьому в обовязки платника не входить перевірка справжності підписів індосантів.
Платіж за векселем повинен наступати негайно по предявленню. Відстрочка платежу можлива тільки при виникненні обставин неперевершеної сили, наявність яких повинна бути підтверджена компетентними органами.
Звільняється від зобовязання за векселем особа, що сплатила вексель в строк, а разом з нею і всі особи, що поставили на векселі свої підписи. Оскільки платіж за векселем здійснений проти його вручення, наявність векселя у платника є фактом, що підтверджує його повну оплату і погашення.
Предявлення векселя до строку не зобовязує боржника сплачувати його, хоч він може сплатити його. З іншої сторони, векселедержатель не може бути примушений прийняти платіж до закінчення строку векселя.
Перенесення строку платежу за векселем (пролонгація) не допускається.
Боржник може сплатити тільки частину своїх зобовязань, і предявник векселя зобовязаний прийняти цю суму. У такому випадку на векселі робиться відмітка про платіж на суму, що залишилася, і векселедержатель може здійснити протест і предявити позов до будь-якої зобовязаної особи в розмірі несплаченої суми.
Вексель може бути не прийнятий до платежу або акцепту у випадку неспроможності платника або якщо за вказаною адресою неможливо відшукати платника.
8. Опротестування векселів
Під вексельним протестом розуміють офіційно засвідчену вимогу платежу та його неодержання. Існують такі види протесту:
1) Протест переказного векселя в неакцепті або недатуванні акцепту. Ціль протесту — створення умов для дострокового задоволення вимог кредитора;
2) Протест в несплаті векселя як простого, так і переказного. Юридична ціль протесту — збереження прав зворотних вимог (регресу) до зобовязаних по векселю осіб — трасанта, індосантів та їх гарантів (авалістів). Однак протест не є необхідним для збереження держателем права регресу проти акцептанта переказного векселя, які несуть вексельну відповідальність як головні боржники на протязі всього строку позовної давності.
Здійснення протесту в несплаті не потребується, якщо вексель був раніше опротестований в неакацепті, а також в разі обяви неспроможності платника, незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, та трасанта по векселю, який не підлягає акцепту.
Трасант, індосант або аваліст можуть шляхом включення в вексель підписаного ними застереження («без витрат» або «без протесту») звільнити держателя від здійснення протесту для одержання права регресу. Причому, якщо це застереження включене трасантом, воно має силу відносно всіх сторін, які підписали вексель, якщо ж воно включене індосантом або авалістом, то воно діє лише відносно його самого.
Отже, для виникнення права регресу необхідно, щоб факт відмови платника від акцепту або платежу був засвідчений офіційним актом — протестом, який здійснюється державним нотаріусом.
Відмова від акцепту або платежу повинна бути засвідчена актом, складеним у прилюдному порядку (протест у неакцепті або в неплатежі).
Протест у неакцепті має бути здійснений у строки, встановлені для предявлення до акцепту. Протест у неплатежі переказного векселя строком на визначений день або у такий-то час від складання або предявлення повинен бути здійснений в один з двох робочих днів, які настають за днем, у який переказний вексель підлягає оплаті.
Відповідно до статті 92 Закону України Про нотаріат нотаріусами провадиться протест векселів про неоплату, неакцепт або недатування акцепту.
Указом Президента України від 23.08.98 р. №932/98 Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні, який набрав чинності з 01.10.98 р., встановлено, що векселі, опротестовані нотаріусами в установленому порядку, є виконавчими документами.
Національний банк України листом від 30.10.98 р. №18-211/2347-7882 зобовязав банківські установи України приймати для стягнення коштів лише ті векселі, які опротестовані з дня набрання чинності Указом.
Терміни предявлення переказних векселів*
ТЕРМІН
| За пред’явленням | У такий-то час від пред’явлення | У такий-то час від складання | На визначений день |
| Переказний вексель строком за пред’явленням оплачується при його пред’явленні. Він повинен бути пред’явленим до оплати протягом одного року від дня його складання. | Строк платежу за переказним векселем, складеним у такий-то час від пред’явлення, визначається або датою акцепту, або датою протесту. При відсутності протесту недатований акцепт вважається стосовно акцептанта зробленим в останній день строку, передбаченого для пред’явлення до акцепту. | Термін платежу за переказним векселем, виданим строком на один або кілька місяців від складання або від пред’явлення, настає у відповідний день того місяця, в якому платіж повинен бути здійснений. | Держатель переказного векселя строком на визначений день або у такий-то час від складання чи пред’явлення повинен пред’явити переказний вексель до платежу або в день, коли він має бути оплачений, або в один із двох наступних робочих днів. |
* Переказні векселі, що містять або інше призначення строку, або послідовні строки платежу, є недійсними.
Якщо не здійснена сплата за векселем, векселедержатель повинен передати вексель наступного дня нотаріусу (судовому виконавцю) для опротестування за місцем знаходження платника або за місцем платежу. Якщо строк платежу або строк відправки векселя припадає на встановлені законом дні відпочинку, ці строки переносяться. В цей же день нотаріус предявляє платнику вимогу про сплату або акцепт векселя. Якщо після цього послідує платіж, нотаріус, не здійснюючи протесту, повертає платнику вексель з відміткою про сплату. Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, він також повертається до векселедержателя без протесту. Якщо до 12 годин наступного дня не одержано підтвердження про здійснення сплати за векселем, нотаріус в цей же день протестує вексель шляхом запису про це в реєстрі та відмітки на векселі. Оформлюється протест актом. Опротестований вексель з написом про протест та актом повертається від нотаріуса (судового виконавця) до векселедержателя.
Протест в неакцепті здійснюється проти векселедавця. Протест в несплаті по простому векселю — проти векселедавця, по переказному — проти акцептанта.
Крім здійснення протесту, держатель повинен повідомити індосанта та трасанта про відмову в акцепті або сплаті на протязі наступних за днем протесту чотирьох робочих днів. Недотримання цього правила не звільняє гарантів від відповідальності по векселю, але накладає на держателя відповідальність за збитки, які може понести відповідальна особа, в розмірі, що не перевищує суму векселя.
Якщо протест здійснений своєчасно, то виникають такі наслідки:
— судові органи мають право виносити рішення по позовам, заснованим на опротестовних векселях;
— наступає відповідальність по простому векселю — поручителя, а по переказному — поручителя та трасанта (векселедавця).
Всі ці особи, за виключенням індосантів, які помістили перед своїм підписом застереження «без обороту на мене», є солідарне відповідальними перед векселедержателем. Він має право предявити позов до всіх зобовязаних по векселю осіб (право регресу) або до одного з них, не звертаючи уваги на послідовність підписів цих осіб на векселі. Той, що сплатив по векселю звертається з вимогою до інших та, одержавши необхідну суму, передає тому, що сплатив опротестований вексель.
Таким чином, своєчасне опротестування векселя в разі відмови в акцепті або сплаті є умовою початку відповідальності трасанта, індосантів та авалістів. Акцептант та векселедавець простого векселя як головні боржники по векселю є відповідальними на протязі всього строку позовної давності.
Векселедавець може вимагати з того, до кого він предявив позов:
- суму векселя, не акцептовану і не сплачену, з відсотками, якщо вони були обумовлені;
- відсотки від дня строку платежу;
- збитки по протесту, здійсненню повідомлення, а також інші збитки;
- пеню від дня строку платежу.
В разі закінчення строків, установлених для здійснення протесту в неакцепті або несплаті, векселедержатель втрачає свої права проти індосантів, векселедавця та інших зобовязаних осіб, за виключенням акцептанта. Векселедержатель, який не одержав платіж, має право на стягнення у судовому порядку належної йому суми.
Право на предявлення позовів обмежується визначеним строком, який носить назву вексельна давність (тобто в межах строків позовної давності). Для позовних вимог проти акцептанта та векселедавця простого векселя встановлений трирічний строк давності. Держатель може виставити позов проти індосантів, трасанта та їх гарантів на протязі одного року із дня протесту, або із дня строку платежів за векселем, що не підлягає протесту, а кожний індосант — проти іншого індосанта і трасанта на протязі 6 місяців з дня, в який індосант сплатив вексель, або із дня предявлення до нього позову.
9. Податковий вексель.
9.1. Умови використання податкових векселів.
Зобовязання щодо сплати податку на додану вартiсть при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України виникають у день оформлення ввізної митної декларації, проте за умови браку вільних оборотних коштів сплату можна відстрочити шляхом видачі податкового векселя.
Статтею 11.5 ЗУ Про податок на додану вартiсть передбачено, що платники податку при ввезеннi товарiв на митну територiю України можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю простий вексель на суму податкового зобовязання . Право на видачу векселiв не поширюється на операцiї з ввезення пiдакцизних товарiв (крiм тютюнової сировини).
Не пiдлягають забезпеченню векселi, виписанi платниками податку, що мали:
- протягом останнiх 12 мiсяцiв обсяг оподатковуваних операцiй з продажу товарiв (робiт, послуг) бiльше пяти мiльйонiв гривень;
- проти яких не порушено справу про банкрутство.
З метою визначення, чи має право векселедавець на видачу векселя без банкiвського авалю, податкова адмiнiстрацiя проводить перевiрку, за результатами якої надає субєкту ЗЕД довiдку встановленого зразка про вiдповiднiсть iмпортера вимогам ст.11.5. Довiдка щодо вiдповiдностi статусу iмпортера видається податковим органом за запитом платника податку та поновлюється кожнi три календарнi мiсяцi. У випадку якщо векселедавець не вiдповiдає встановленим вимогам, податковi векселi, виписанi ним, пiдлягають пiдтвердженню комерцiйними банками шляхом авалю.
9.2. Хто має право видати податковий вексель у сплату ПДВ
Податковий вексель може бути видано лише особою, яка одночасно вiдповiдає наведеним нижче вимогам:
- є платником податку на додану вартiсть вiдповiдно до вимог статтi 2 закону;
- зареєстрована як платник податку на додану вартiсть;
- має iндивiдуальний податковий номер, присвоєний як платнику податку на додану вартiсть.
Особи, якi не вiдповiдають хоча б однiй з вимог цього пункту, сплачують податок на додану вартiсть без видачi податкового векселя.
9.3. Як отримати довiдку про вiдповiднiсть статусу iмпортера вимогам закону
Довiдка про вiдповiднiсть статусу iмпортера вимогам закону видається безоплатно державною податковою адмiнiстрацiєю за мiсцем реєстрацiї iмпортера як платника податку на додану вартiсть у десятиденний строк з дня одержання запиту вiд платника i є дiйсною протягом 90 днiв з дня її видачi. Якщо останнiй день цього строку припадає на вихiдний, святковий чи неробочий день, строк видачi довiдки продовжується до першого робочого дня пiсля вихiдного, святкового чи неробочого дня. Бланк довiдки є бланком суворої звiтностi.
Довiдка про вiдповiднiсть статусу iмпортера вимогам закону вважається недiйсною до закiнчення 90-денного строку її дiї у разi:
- порушення проти iмпортера-платника податку справи про банкрутство - з дня порушення такої справи;
- зупинення платником податку господарської дiяльностi - через 30 днiв з дня отримання державною податковою адмiнiстрацiєю податкової декларацiї, в якiй вiдсутнi данi в роздiлi Податковi зобовязання.
9.4. Видача податкових векселiв
Видача податкового векселя здiйснюється векселедавцем-платником податку на додану вартiсть, пiд час проведення митного оформлення ввезених (пересланих) на митну територiю України товарiв.
Векселедержателем є державна податкова адмiнiстрацiя за мiсцем реєстрацiї векселедавця. Податковий вексель складається на суму податку на додану вартiсть, яка нарахована i має бути сплачена при ввезеннi (пересиланнi) товарiв.
При митному оформленнi ввезеного (пересланого) на митну територiю України товару сума податкового зобовязання за однiєю вантажною митною декларацiєю не може бути частково оплачена векселем, а частково коштами. Вексель видається на повну суму податкового зобовязання, нарахованого за вантажною митною декларацiєю, i окремо для кожної вантажної митної декларацiї.
Строк, на який видається податковий вексель, не може перевищувати 30 днiв, включаючи дату його видачi.
Виданий податковий вексель не пiдлягає передачi шляхом iндосаменту. Обовязки з погашення податкового векселя не можуть передаватися iншим особам, незалежно вiд їх взаємовiдносин з векселедавцем. За користування податковим векселем не нараховуються вiдсотки або iншi види плати, передбаченi законодавством для iнших видiв векселiв.
Податковий вексель складається у трьох примiрниках на вексельному бланку, що видається банкiвською установою та вiдповiдає вимогам Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України i Нацiонального банку України вiд 10 вересня 1992 р. №528 Про затвердження Правил виготовлення i використання вексельних бланкiв.
Сума податкового зобовязання вказується у грошовiй одиницi України, перерахованiй за валютним (обмiнним) курсом Нацiонального банку України на дату виникнення зобовязань
9.5. Погашення податкових векселiв
Податковий вексель підлягає оплаті векселедавцем не пiзнiше дати, яка вiдповiдно до векселя є строком платежу, без предявлення його векселедержателем.
Якщо сума податкового векселя не оплачена у цей строк, протест у неплатежi не здiйснюється. У цьому разi сума векселя пiдлягає стягненню з векселедавця державною податковою адмiнiстрацiєю - векселедержателем у порядку, передбаченому для стягнення недоїмки за обовязковими платежами до бюджету.
У разi коли податковий вексель забезпечено шляхом авалю, сума неоплаченого векселя стягується державною податковою адмiнiстрацiєю - векселедержателем з векселедавця або у претензiйно-судовому порядку вiдповiдно до законодавства з банку-авалiста.
Сума податку на додану вартiсть, зазначена в податковому векселi, включається до суми податкових зобовязань платника податку в тому звiтному (податковому) перiодi, у якому вексель було оплачено, шляхом включення суми векселя до вiдповiдного роздiлу податкової декларацiї з податку на додану вартiсть. Сума податку на додану вартiсть, зазначена в податковому векселi, вiдображається в податковiй декларацiї окремим рядком.
Пiсля включення суми податкового векселя до суми податкових зобовязань у податковiй декларацiї вексель вважається погашеним.
Чинне законодавство України дозволяє застосовувати векселi при здiйсненнi резидентами розрахункiв з нерезидентами за поставленi товари.
Використання векселів дає можливість відстрочити на 30 днів сплату ПДВ при ввезенні на митну територію України товарів.
Можливiсть виставлення резидентом векселя на користь постачальника продукцiї прямо передбачена статтею 2 Закону України Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi вiд 23.09.94 р. №185/94-ВР. При цьому iндосамент векселiв на користь нерезидентiв не дозволяється, як це встановлено статтею 1 Указу Президента України вiд 02.11.93 р. №504. Резидент може виписувати на користь нерезидента за iмпортною операцiєю лише простий вексель.
Податковий вексель складається з трьох примірників: оригіналу і двох копій
Особливiстю оформлення податкового векселя є те, що перший примiрник податкового векселя - це оригiнал вексельного бланка, придбаного платником в установi банку, а другий i третiй примiрники податкового векселя - ксерокопiї оригiналу вексельного бланка (неоформленого першого примiрника), якi мають однаковий з першим примiрником номер. Всi необхiднi записи в кожному примiрнику податкового векселя (в тому числi про забезпечення його шляхом авалю) виконуються окремо, ксерокопiюванню не пiдлягають.
Перший примiрник векселя (оригiнал) митним органом, що проводив оформлення, надсилається не пiзнiше нiж на третiй день вiд дати видачi до державної податкової адмiнiстрацiї, в якiй особа зареєстрована як платник податку на додану вартiсть. Другий примiрник залишається в митницi, а третiй - у векселедавця. Податковий вексель є податковим звiтним документом i пiдлягає облiку та зберiганню за правилами i в строки, встановленi для первинних бухгалтерських документiв.
10. Векселi при внесеннi iнвестицiй до статутного фонду і веденні спiльної діяльності.
Статтями 18 та 24 Закону України Про режим iноземного iнвестування передбачено, що внесок iноземного iнвестора до статутного фонду українських i спiльних пiдприємств майном (у т.ч. за договорами про спiльну iнвестицiйну дiяльнiсть) звiльняється вiд обкладення митом. Митнi органи здiйснюють пропуск такого майна на територiю України на пiдставi виданого пiдприємством простого векселя на суму мита з вiдстроченням платежу не бiльш як на 30 календарних днiв з дня оформлення ввiзної вантажної митної декларацiї.
Протягом цих тридцяти днів підприємство повинно підтвердити зарахування майна на баланс (див. пункт Погашення векселя). У противному разі необхідно буде сплатити мито.
Постановою КМУ №937 вiд 07.07.96 р. затверджено Порядок видачi, облiку i погашення векселiв, виданих пiд час ввезення в Україну майна як внесок iноземного iнвестора до статутного фонду пiдприємства з iноземними iнвестицiями, а також за договорами (контрактами) про спiльну iнвестицiйну дiяльнiсть, та сплати ввiзного мита у разi вiдчуження цього майна, яким встановлено єдинi правила видачi, облiку i погашення векселів.
10.1. Порядок видачi та облiку векселів
Вексель виписується векселедавцем (iмпортером) в iноземнiй валютi першої категорiї* (як правило, у валютi контракту), на суму ввiзного мита з вiдстроченням платежу не бiльш як на 30 календарних днiв з дня оформлення ввiзної вантажної митної декларацiї. Базою для визначення розмiру зобовязання є митна вартiсть, вказана у вантажнiй митнiй декларацiї. Векселедержателем при ввезеннi майна виступає митний орган, у якому проводиться оформлення. Вексель не пiдлягає передачi шляхом iндосаменту.
З оформленого векселя векселедержатель виготовляє двi копiї, одну - для державної податкової адмiнiстрацiї, iншу - для власного облiку. Сума платежу за векселем обовязково заповнюється цифрами та словами, а сам вексель скрiплюється пiдписом i печаткою векселедавця. У день митного оформлення майна векселедавець подає вексель та його копiї векселедержателю для облiку.
На зворотi векселя та його копiй iнспектор вiддiлу платежiв ставить напис Взято на облiк iз зазначенням дати взяття на облiк i облiкового номера, якi скрiплюються його пiдписом i печаткою. До облiкового номера через дефiс додається лiтера Ф (у разi видачi векселя пiд час ввезення в Україну майна до статутного фонду пiдприємства з iноземною iнвестицiєю) або лiтера К (у разi видачi векселя пiд час ввезення в Україну майна на пiдставi договору (контракту) з iноземним iнвестором про спiльну iнвестицiйну дiяльнiсть).
10.2. Погашення векселя
З метою погашення векселя векселедавець звертається у письмовiй формi до державної податкової адмiнiстрацiї з проханням зробити вiдповiдну вiдмiтку на його копiї векселя.
До заяви додаються:
- копiя векселя;
- копiя ввiзної вантажної митної декларацiї на майно;
- документи про зарахування майна на баланс пiдприємства з iноземними iнвестицiями або окремий баланс сторiн, що провадять спiльну iнвестицiйну дiяльнiсть на пiдставi укладеного договору (контракту). У разi потреби державна податкова адмiнiстрацiя має право перевiрити на мiсцi фактичну наявнiсть майна у векселедавця;
- документи про державну реєстрацiю iноземної iнвестицiї.
Пiсля встановлення факту зарахування майна на баланс державна податкова адмiнiстрацiя на зворотi копiї векселя, що належить векселедавцю, робить напис Зараховано на баланс iз зазначенням дати виконання, який скрiплюється пiдписом начальника (заступника начальника) та печаткою державної податкової адмiнiстрацiї. Зазначену копiю векселя векселедавець подає векселедержателю, який здiйснює погашення векселя шляхом проставлення на лицьовому боцi векселя напису Погашено i дати, якi скрiплюються пiдписом начальника (заступника начальника) та печаткою митного органу.
11. Місце Національного Банку України в регулюванні вексельного обігу.
Важливою умовою запобігання негативних явищ у області грошового обігу є постійне регулювання умов та порядку косвеного банківського кредитування з боку центральних банків.
Регулюючі функції Національного банку виконуються таким чином. По-перше, обмеженням представлення вексельних суд у вигляді кредитів під комерційні та фінансові векселя чи рівнозначні їм боргові зобов’язання, що виникли в результаті вже здійсненної товарної чи грошової угоди.
По-друге, введенням повсякденного чи відбіркового контролю з боку банківських установ другого рівня за обов’язковим товарним забезпеченням комерційних векселів.
По-третє, представленням жорстких гарантій, що з боку комерційних банків будуть ліквідовані усі форми економічних взаємовідносин, виконавцями фіктивних вексельних угод.
Національним банком ретельно регулюються умови обліку та переобліку комерційних векселів, передбачаються деякі вимоги до їх якості, тобто здійснюється так звана якісна дисконтна політика.
У більшості розвинених країн центральні банки переобліковують лише першокласні комерційні векселя - виставлені на основі реально здійснених угод купівлі-продажу і по яким відповідають як мінімум три особи, яких знають у банку як безперечно грошово- та кредитоспроможних. Але строк векселя, що залишається після його купівлі банком, не повинен бути більше трьох місяців.
З іншого боку, центральні банки встановлюють для комерційних банків лімітування контингенту переобліку векселів, здійснюючи так звану кількісну переоблікову політику. Коли центральному банку необхідно стимулювати, наприклад експорт, то у першу чергу право на переоблік отримують експортні векселя. У деяких країнах, наприклад у Японії, здійснюють різноманітні облікові ставки, для комерційних та зовнішньоторгових векселів та для державних платіжних паперів. Якщо необхідно “загальмувати” підвищення курсу векселів, скажімо, у будівництві, то центральний банк забороняє облік векселів підприємств цієї галузі. Аналогічна заборона може бути покладена і на операції з векселями неперспективних галузей.
Межі ліміту по обліку векселів для деяких банківських операцій були встановлені після другої світової війни у Франції, ФРН, та деяких інших країнах. У Японії за понадлімітний переоблік векселів з банків стягується штраф.
Національний банк рахує, що у даних умовах переоблік має бути мінімальним. Розрив у обігу між сферою виробництва та бюджету, з одного боку, та споживання , з другого, відсутність у країні гарно розробленого вексельного права та кредитних історій векселедавців не дають змоги Національному банку приймати на себе кінцевий ризик по вексельних угодах, так як у кінцевому рахунку погіршення якості його активів загрожує надійності грошовій системі країни. Для вирішення цієї проблеми необхідна сумісна робота з формування бази даних о векселедавцях, особливо о фактах неповертання виданих банками великих кредитів. Поки що вона не створена, практика отримання забезпечених кредитів себе оправдує.
12. Комерційні банки і вексельний обіг.
У вексельному обороті виключно важливу роль відіграють комерційні банки та їх вексельні операції. В умовах загальної недовіри до державних цінних паперів намір НБУ пожвавити ринок банківських векселів здатний не лише піднести значення і роль банківської системи, а й зробити її авторитетним гарантом банківських векселів як різновиду цінних паперів. Саме комерційні банки спроможні дати вирішальний поштовх для започаткування вексельного обороту.
Як передбачено Женевською вексельною конвенцією №358 1930 року та згідно з українськими нормативними актами комерційні банки мають право:
емітувати векселі;
виступати векселедавцем простого векселя;
акцептантами переказного векселя;
виступати одночасно векселедавцями і акцептантами переказного векселя;
векселедавцями переказного векселя, який заперечує можливість його пред’явлення для акцепту;
векселедавцями неакцептованого переказного векселя.
До цього слід додати й можливість включати власні векселі комерційних банків у загальний розрахунок суми обов’язкових резервів, що підлягають депонуванню у Національному банку України. Перевагою такого резервування є те, що обов’язкові відрахування до резервних фондів поміщаються на безвідсотковий рахунок НБУ, отже, не приносять доходу комерційним банкам, а вексель є високоліквідним активом, який формує частину обов’язкових резервів і водночас приносить дисконтний дохід.
Операції з векселями в Україні здійснюються згідно з вимогами Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” (19.06.91 р.), листа НБУ № 22001/85 від 25.02.93 р. “Про порядок проведення банками операцій з векселями”, Постанови КМУ і НБУ №528 від 10.091992 р. “Про застосування векселів у господарському обороті України”, листа НБУ №15010/48 від 22.02.95 р. та деякими іншими нормативними документами.
Найпоширенішим способом розрахунків за векселями стало їхнє інкасування в комерційних банках. Інкасо-платіж за векселем, що його отримує банк за дорученням векселедержателя. Інкасування в банках виникло із потреби отримання вексельних платежів в строк за дорученням векселедержателів. Інкасування векселів - це банківська розрахункова операція, за допомогою якої комерційний банк за дорученням свого клієнта векселедержателя бере на себе відповідальність за пред’явлення векселів платникові та отримання в указаний строк належних платежів за відвантажені на його адресу товарно-матеріальних цінностей й надані послуги і зараховує їх на рахунок цього клієнта. Оплачений вексель повертається боржникові з відповідною поміткою. У випадку несплати банк передає вексель до опротестування, а потім повертає кредиторові. Тут роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта.
Облік або дисконт векселів полягає в тому, що банк, обліковуючи вексель, терміново сплачує його вартість пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням вказаного у векселі строку. Економічна суть даної операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банківський.
Процес обліку векселів виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержателем, досить часто під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває нагальну потребу в грошах для розрахунків з власними кредиторами. Щоб розрахуватися з власними постачальниками чи банком він, не чекаючи настання строку сплати за векселем, шукає таку організацію, яка б купила у нього чуже зобов’язання. Таким покупцем боргів і виступає комерційний банк.
Сукупність операцій комерційних банків з обліку і переобліку векселів у ринковій економіці утворює обліковий (дисконтний) ринок. Провідні позиції на цьому ринку належать НБУ. Тільки НБУ шляхом переобліку векселів, що надійшли до комерційних банків, може здійснювати рефінансування даних банків. Водночас купівля-продаж векселів не тільки дає відповідні доходи, а й забезпечує високу ліквідність вексельного кредиту. Адже куплений банком вексель практично негайно можна продати іншому банку (комерційному чи НБУ). Тому дисконтні операції відіграють важливу роль у регулюванні ліквідності балансу банку для його наступного рефінансування шляхом переобліку векселів.
Облік векселів - це купівля комерційним банком, іншим кредитним закладом векселів до настання строків платежу за ними. У даному процесі банк, купуючи вексель у свого клієнта - векселедержателя, отримує зобов’язання третіх осіб і стає утримувачем тих коштів, що мають надійти при настанні строку погашення, чим достроково повертає позичені кошти. Такий процес погашення позички за допомогою обліку векселів називається рефінансування.
Операція, за допомогою якої Національний банк облікує векселі, що їх подали і вже облікували комерційні банки, носить назву переобліку векселів. Його механізм майже цілковито відображає схему вексельної взаємодії комерційних банків з клієнтами. Переоблік векселів використовується комерційними банками для отримання готівки від НБУ для власного фінансування і у кінцевому рахунку становить одну із форм інтервенцій, які впливають на загальний обсяг грошових коштів у обігу. Провідними умовами переобліку векселів є те, що ставка переобліку складає величину загальної облікової ставки НБУ, а прийнятими до переобліку є комерційні векселі строком на 90 днів.
Операції обліку і переобліку векселів у ринковій економіці набули такого масового характеру, що дозволяють центральним банкам використовувати відповідне маніпулювання офіційною обліковою ставкою для впливу на ліквідність усієї банківської системи і загальних обсягів кредиту. Тобто тут реалізується масштабна “облікова політика”. І навпаки, в Україні немає масового вексельного обігу, а отже , бракує й обліку векселів як типової банківської операції. Це суттєво обмежує простір для діяльності НБУ у сфері кредитування розрахунків комерційних банків. Водночас дисконтні операції надають широкі можливості для творчої діяльності комерційних банків та їхніх філій, тому нерозвиненість їх засвідчує недостатній рівень розвитку комерційного кредиту, а отже, і ринкових перетворень.
Здійснюваний банком облік векселів за векселедержателями і за векселедавачами дозволяє встановити на кожну дату: чиї, на яку суму і з яким строком погашення є обліковані в портфелі банку векселі.
Операції з обліку векселів можуть супроводжуватись наданням банком вексельного кредиту. Заявки на цей вид кредиту векселедержатель подає до банку за місцем відкриття його розрахункового або поточного рахунку. При визначенні доцільності надання кредиту під облік векселів банк орієнтується на рівень платоспроможності клієнта і його можливості вчасно повернути позику.
Для підприємств, що інтенсивно використовують векселі, більш прийнятою формою вексельного кредиту є позичка, що наддається під заставу у вигляді відкритого рахунку в певному процентному співвідношенні заборгованості відносно наданого забезпечення.
Застава в умовах кредиту є способом забезпечення зобов’язань. Вона може включати речі, цінні папери, інше майно і майнові права.
Комерційний банк як заставу під наданий кредит може приймати від позичальника і векселі. При цьому вартість застави оцінюється за ринковим курсом цінних паперів, а не за номіналом.
Загальноекономічною основою кредиту під заставу векселів є їх оборот, рух. У процесі даного руху, завжди пов’язаного з нерівномірністю надходжень і видатків, в учасників господарського обороту виникають проблеми вчасності повернення кредитів. Тому, щоб мати гарантії платоспроможності платника, банк може приймати від позичальників векселя під заставу. Цим самим комерційний банк перебирає переважне (першочергове) право задовольнити свої вимоги на випадок несплати кредитованої суми без порушення судового позову.
При відкритті кредиту під заставу векселів комерційний банк може виставити позичальнику ряд інших обов’язкових вимог. Зокрема він може в кредитному договорі передбачити своїм правом вимагати:
а) одностороннього підвищення розміру процента і комісії з попередженням клієнта;
б) закриття рахунку або вимоги у будь-який час повного чи часткового погашення заборгованості або подання додаткового забезпечення;
в) погашення заборгованості клієнта з сум, які належать клієнту і знаходяться у банку в інших операціях клієнта;
г) переведення в погашення боргу сум, що надходять в оплату векселів;
д) дозволу заміни клієнтом одних векселів до їхнього строку оплати іншими.
Ломбардна операція, здійснювана у банках з векселями, складається у прийомі векселів, що мають як мінімум два підписи, в забезпечення виданих сум до їх урегулювання, а отже:
по позикам строковим по позичковим та кореспондентським рахункам;
по позичкам до востребування по спеціальним поточним та кореспондентським рахункам.
Усі аналогічні векселя забезпечуються передаточним надписом, так як хоча на базі особливого обов’язку векселя і отримуються з погашенням їхнього боргу чи з заміною іншими векселями, але банк обов’язково повинен гарантувати себе на випадок, коли пред’явник цього не зробить і банку самому прийдеться інкасувати вексель і отриманим розрахунком погасити видану позичку і нараховані проценти, а на це він може мати право тільки по передаточному надпису.
Комісійні операції, які банки здійснюють з векселями, складаються:
у прийомі простих та переказних векселів та супроводжуючих їх документів для інкасо до настання по них строку сплати, а у випадку несплати - у протесті їх;
у прийомі переказних векселів для пред’явлення їх акцепту, а у випадку неакцепта - у протесті їх;
у прийомі протестованих векселів для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом пред’явлення їх до сплати тим особам, які вказані особою що їх довірила;
у сплаті векселів за платника - міціліанта, але не інакше, як по отриманню від попереднього покриття.
Депозитні операції чи операції депо, які здійснюють банки з векселями складаються у прийомі векселів:
на зберігання (чисте депо);
на зберігання та в управління (кваліфіковане депо);
на зберігання, в управління та розпорядження.
Акцептна операція, яку здійснюють банки з векселями, складається у тому, що банк акцептує виставлений на нього клієнтом переказний вексель при умовах, що клієнт пред’явить банку покриття до наступу строку платежу по векселю. У цій операції банк сам стає платником.
Акцептовані векселі є більш авторитетними, приймаються до оплати у першу чергу, мають вищу цінність та ліквідність. За своїм характером і наслідками акцепт, підтверджуючи зобов’язання боржника, є одним із найважливішим технічних засобів надання кредиту.
Гарантійна операція, яку здійснюють банки з векселями, складається з того, що банк приймає на себе відповідальність по зобов’язанням довірника чи у формі письмової гарантії, чи у формі авальованого векселя і таким чином видає авальний кредит.
Аваль, це вексельна запорука, в силу якої особа (авалій), яка її здійснила, приймає на себе відповідальність за виконання зобов’язань будь-якої із зобов’язаних за векселем осіб: акцептанту, векселедавця, індосанта. Поручительство може означати гарантію повного або часткового платежу. Авалій, приймаючи на себе відповідальність за виконання зобов’язання іншої особи, стає відповідачем, який відповідає за неспроможність боржника усім своїм майном.
13. Дисконт і оподаткування векселя
Дисконтом векселя називається придбання векселя до закінчення його строку, а також відсоток, який отримується придбавачем під час цієї операції.
Дисконт як відсоток вексельної суми законодавством ніколи не лімітувався. В Україні одним із перших актів, що освітлював питання дисконтування векселя, був Указ Президента України «Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості субєктів підприємницької діяльності України» від 14.09.1994 р. №530, пунктом 4 якого чітко вказано, що при погашенні заборгованості та інших зобовязань, заставі і проведенні інших операцій згідно з законодавством країни норма дисконту від суми векселя не обмежується.
Пунктом 6 того ж Указу встановлено, що при обрахуванні оподаткованого доходу векселедержателя не враховуються суми зобовязань за векселями, які прийняті на бухгалтерський облік, але не сплачені.
Державне мито на придбання вексельного бланку
Згідно з розясненням Головної державної податкової інспекції України від 06.12.1995 р., субєкти підприємницької діяльності звільняються від сплати державного мита при придбанні вексельних бланків.
Підстава: стаття 2 Указу Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 2.11.1993 р. №504» від 22.12.1994 р. № 794 і стаття 2 Указу Президента України «Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості субєктів підприємницької діяльності України» від 14.09.1994 р. №530.
Вартість бланків сплачується у звичайному порядку.
14. Приклади заповнення векселів
Вексель є письмовим документом. Тільки письмова форма документа, яка відповідає усім вимогам вексельного закону, може породити вексельні правовідносини.
14.1. Реквізити переказного векселя.
1. Найменування — «переказний вексель», а також вексельну мітку, яка позначається у бланку словом «Вексель». Відсутність вексельної мітки перетворює вексель на звичайне боргове зобовязання. У бланках, що використовуються на території України, така відмітка вже передбачена в тексті.
2. Простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму грошей — вексельний наказ. Усяка умова, яка прямо чи не прямо ставить під сумнів безумовність вексельного зобовязання, буде вважатися ненаписаною. Наприклад, у векселі з формулюванням «платіть ... за контрактом такому-то», або «заплатіть по факту поставки продукції» ця умова буде вважатися ненаписаною.
3. Строк платежу. Відрізняють такі строки платежу:
За предявленням. Платіж повинен бути призведений за предявленням векселя, що оговорюється фразою «за предявленням». У цьому випадку день предявлення є і днем платежу. Якщо у векселі не обумовлені строки предявлення (наприклад, «за предявленням, але не пізніше 20 вересня 1996 р.»), вважається, що вексель повинен бути предявлений до платежу на протязі року з дня його складання.
В стільки-то часу від предявлення. Запис у тексті векселя у цьому випадку має такий вигляд: «Платіть через 21 день від предявлення». Використання вказаного строку робить дуже важливим день предявлення, тому що від нього починається відлік строку платежу. Днем предявлення вважається відмітка платника на векселі про згоду на оплату (акцепт) або дата протесту з цього приводу. Вексель строком в стільки-то часу за предявленням повинен бути предявлений до платежу на протязі року з дня його складання, якщо інше не обумовлене у самому векселі. Для цього необхідно заздалегідь предявити вексель платнику з тим, щоб остаточний строк предявлення не виходив за межі річного строку. Наприклад, якщо вексель виданий 1 червня 1996 р. «через місяць від предявлення цього векселя», вексель повинен бути предявлений вказаним вище порядком не пізніше 1 травня 1997 р.
В стільки-то часу від складання. Відлік часу починається з наступного дня після дати складання векселя. Строк платежу вважається таким, що настав, у останній день, вказаний у векселі, а не на наступний після нього. Якщо строк платежу визначається місяцями від дати складання, то настає в те число останнього місяця, яке відповідає числу написання векселя, а якщо такого числа немає, то в останнє число цього місяця. Наприклад, за векселем від 31 січня 1996 р. на один місяць строк платежу настав 29 лютого 1996 р. Якщо строк платежу призначений на початок, середину, кінець місяця, то під цим маються на увазі перше, пятнадцяте і останнє число місяця. Фрази, що відповідають умовам платежу в стільки-то часу від складання, мають вигляд: «Оплатіть вексель через 3 місяці» або «Строк 2 місяця з дня виставлення».
На визначений день. У даному випадку у векселі вказується конкретна дата платежу.
Строк платежу — неробочий день. Платіж за таким векселем повинен бути здійснений у перший наступний робочий день.
Переказні векселі, що містять будь-яке інше визначення строку платежу недійсні. Якщо у векселі строк платежу не вказаний, то він вважається векселем з платежем за предявленням.
4. Вексельна сума вказується з такою визначеністю, яка виключає сумніви щодо її розміру. Вексельна сума повинна бути точно вказана у тексті векселя цифрами та прописом. Валюта платежу, вказана цифрами — наприклад, гривня, рубль, долар США і повинна бути ідентична валюті вексельної суми, вказаної прописом. У випадку різних значень суми, вказаної цифрами і прописом, вірною вважається сума, вказана прописом. Буде недійсним вексель, у якому сума вказана в таких висловах: «Платіть залишок мого рахунку у Вас», «Платіть не вище 10 млн.гривень», «Платіть від десяти до пятнадцяти мільйонів гривень» або «Платіть по 1 млн. гривень щомісячно». Якщо у векселі присутні декілька сум, то він вважається виписаним на меншу. Ніякі виправлення вексельної суми не дозволяються навіть оговорені підписом векселедавця.
У переказному векселі, який підлягає сплаті строком за предявленням або в стільки-то часу від предявлення, на вексельну суму можуть нараховуватися відсотки, так як неможливо вирахувати суму відсотків за вексельний кредит заздалегідь. Процентна ставка у таких випадках повинна бути вказана у векселі під сумою, написаною прописом у протилежному випадку вона вважається ненаписаною. Відсотки розраховуються з дня складання переказного векселя, якщо не вказана інша дата. В інших (фіксованих) строках сплати векселя процентна оговірка вважається ненаписаною.
Якщо вексель оплачується через стільки-то часу від предявлення, то використовується таке формулювання, наприклад, «Платіть через 15 діб від предявлення...1000 гривень разом з 30% річних, які будуть нараховані з 15 травня 1996 р.».
5. Найменування та адреса платника або боржника (трасата). Для юридичної особи використовується її найменування, під яким вона офіційно зареєстрована, із зазначенням у векселі її адреси.
6. Місце платежу. Воно може відповідати місцю знаходження платника, вказаного у векселі, місцю знаходження третьої особи.
Вексель вважається недійсним, якщо вказані декілька місць платежу.
7. Найменування отримувача платежу, якому або за наказом якого повинен бути здійснений платіж. Якщо платіж призводиться на особу, яка видала переказний вексель, тобто векселедавця, то на ньому пишеться: «Платіть ... на мою користь» або «Платіть ... за нашим наказом».
8. Місце і дата складання векселя і вексельна дата. Векселі з нереальними датами складання або в яких відсутні відмітки про дату складання вважаються недійсними.
Місцезнаходження векселедавця і місце складання векселя можуть не співпадати. Якщо місце складання не вказане, ним вважається місце знаходження векселедавця (трасанта). Якщо і цього у векселі немає, то він вважається недійсним. Місцем складання не можуть бути неконкретні географічні пункти, наприклад, «Київська область».
9. Підпис векселедавця (трасанта). Включає в себе повне найменування, код ЄДРПОУ, місцезнаходження векселедавця і два підписи уповноважених осіб (директора і головного бухгалтера), а також печатку юридичної особи. Відсутність підпису не тільки лишає документ вексельної сили, але й сили зобовязання взагалі.
10. Простий вексель відрізняється від переказного найменуванням «простий вексель», а також відсутністю зазначення платника, тому що по формі простого векселя платником є векселедавець.
Документ, в якому відсутній будь-який із обовязкових реквізитів, не має сили простого векселя, за виключення таких випадків:
- простий вексель, строк платежу по якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті по предявленню;
- якщо відсутнє особливе зазначення, місце складання документа вважається місцем платежу;
- простий вексель, ще не вказує місце його складання, розглядається як підписаний в місці, зазначеному...
11. Недотримання вексельної форми, що вимагається законом, позбавляє документ сили векселя і перетворює його у письмове доручительство, яке регулюється відповідними нормами цивільного права.
14.2. Практичні рекомендації щодо заповнення векселів.
Мова складання
У відповідності до Закону України «Про мови в Україні», введеним в дію постановою Верховної Ради України №8313-11 від 28.10.1989 р., зі змінами згідно із Законом №75/95 від 28.02.1995 р., державною мовою нашої країни є українська мова. Російській мові наданий статус мови міжнаціонального спілкування.
Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що у роботі державних і суспільних органів, підприємств, установ та організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільські та селищні Ради, сільські населені пункти, їх сукупність), можуть використовувати як українську мову, так і їх національні мови. У випадку, якщо громадяни іншої національності, які складають більшість населення вказаних адміністративно-територіальних одиниць, не володіють у належному обсязі національною мовою, а також коли у межах цих адміністративно-територіальних одиниць компактно проживає декілька національностей, може використовуватися українська мова або мова, придатна для усього населення, в роботі державних і суспільних органів та організацій.
Як показує текстуальний аналіз законодавчої норми, альтернатива використання мов при складанні підприємством векселя обмежена.
Враховуючи обіговість векселя як цінного паперу на усій території України, можна зробити висновок: вексель повинен бути складений, індосований, акцептований та авальований на українській мові.
Додаткові вимоги до підпису учасника вексельного обігу
Серед обовязкових реквізитів векселя, перелічених у пункті 1 Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937 р. №104/1341, визначений підпис того, хто видає вексель. Такою ж є вказівка у пункті 13 Положення про те, що індосамент повинен бути підписаний індосантом, у пункті 25 і що простий підпис платника має силу акцепта, у пункті 31 і що аваль підписується авалістом.
Інші нормативні акти і положення діловодства нашої країни вимагають наступних доповнень до міжнародних стандартів:
а) усі вексельні записи повинні бути підписані двома уповноваженими представниками векселедавця, акцептанта, аваліста або індосанта, якими визнаються керівник і головний бухгалтер підприємства (див. розділ 2 Правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. №528).
У відповідності до пункту 6 Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженого Головою НБУ 25.02.1993 р., і пунктом 17 листа Управління платіжних систем НБУ «Про роботу установ банків в Україні у звязку з оформленням заборгованості субєктів підприємницької діяльності України векселями» від 22.09.1994 р. №193 уповноваженими особами підприємства визнаються особи, зразки підписів яких внесені в банківські картки зразків підписів. У вексель вносяться повне і правильне найменування посад і прізвищ учинивших підписи осіб;
б) усі вексельні записи повинні бути засвідчені печаткою підприємства. У відповідності до вимог Закону України «Про підприємства в Україні» печатка містить повне найменування підприємства. Відтиск на печатці і зазначене у векселі найменування учасника вексельного обігу повинні співпадати, у протилежному випадку виникає загроза перервати індосаментний рядок. Скорочення у найменуваннях можуть носити тільки загальноприйнятий характер;
в) векселедавець, акцептант, аваліст і кожний індосант повинні вказати свою повну адресу (місцезнаходження органу управління), у протилежному випадку ускладнюється реалізація права векселедержателя на стягнення вексельної заборгованості, особливо при опротестуванні векселів і предявленні арбітражного позову;
г) векселедавець, акцептант, аваліст і кожний індосант як учасники розрахункових відносин повинні вказати свій код у відповідності до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р.
Виходячи із вищезазначеного, вексельний запис про векселедавця виглядає таким чином:
Приватне підприємство «Весна»,
код ЄДРПОУ 123456789,
253047, м. Київ, вул. Молодіжна, д.47, к. З
Директор АБ.Вознюк
Гол. бухгалтер 3.1, Котова
м.п.
15. Характеристика підприємства та п риклад використання векселю на підприємстві.
Найменування – фірма «Лідія».
Адреса – Київська область, Білоцерківській район, м. Узин, вул.. Червоноармійська, 189
Форма власності – приватна.
Система оподаткування – традиційна. Платник ПДВ – 3 роки.
Основний вид діяльності – зберігання та переробка б/у шин та гумововмістких відходів, оптова торгівля сировиною для хімічної промисловості.
Наявність матеріальних активів – земля у приватній власності, споруди, вантажний автомобіль.
Наявність нематеріальних активів – право на користування земельною ділянкою, ліцензія на переробку б/у шин та гумововмістких відходів, право на винахід.
Наявність капітальних вкладень – вкладення в устаткування для переробки, але не встановленого.
Постачальники – заводи Гумовотехнічних виробів, Тепломережа, Укрзалізниця, фізичні особи та багато інших.
Основні покупці – заводи Гумовотехнічних виробів.
Для закінчення та монтажу обладнання для переробки б/у шин та гумововмістких відходів необхідно закупити додатково обладнання. На момент закупки у фірми брак обігових коштів, тому керівництво фірми приймає рішення використати безвідсотковий вексель при розрахунках з нерезидентом, який постачає необхідне обладнання.
Фірма «Лідія» 01.04.2004р. отримує від нерезидента фірми «Страйс» обладнання, контрактна вартість якого – 32 тис. дол.. США. Курс НБУ на 01.04.04 р. – 5,03 грн./1 дол. США. Сума ввізного мита (5% від митної вартості) – 8048 грн., митного збору (0,2% від митної вартості) – 321,92 грн., ПДВ – 33801,6 грн. ( (32 тис. дол.. США * 5,03 грн./1 дол. США + 8048 грн.) * 20%).
Фірма «Лідія» виписує простий вексель на суму заборгованості, який нерезидент фірма «Страйс» передає по індосаменту іншому резиденту ТОВ «Волинь». Фірма «Лідія» оплату векселю проводить в гривнях. На дату сплати (30.06.04р.) по ньому курс НБУ – 5,1 грн./ 1 дол. США.
№ п/п |
Зміст операції | Сума | Податковий облік, грн.. | |
Валовий дохід |
Валові витрати |
|||
| 1. | Одержане обладнання від фірми «Страйс» | 32000 дол.США/ 160960 грн. | ------------ | 160960 |
| 2. | Нараховані та сплачені: - ввізне мито; - митний збір; - ПДВ |
8048,00 грн. 321,92 грн. 33801,6 грн. |
------------- |
8048 321,92 |
| 3. | Збільшена початкова вартість обладнання на: - суму ввізного мита; - суму митного збору. |
8048 грн. 321,92 грн. |
------------- | ------------ |
| 4. | Віднесено суму ПДВ до податкового кредиту | 33801,6 грн. | ------------- | ------------ |
| 5. | Виданий вексель на суму заборгованості | 32000 дол.США/ 160960 грн. | ------------- | ------------ |
| 6. | Пред’явлений вексель до сплати ТОВ «Волинь» | 32000 дол.США/ 163200 грн. | ------------- | ------------ |
| 7. | Проведений перерахунок заборгованості по векселю | 2240 грн. | ------------- | 2240 |
| 8. | Сплачений вексель в національній валюті України | 163200 грн. | ------------- | ------------ |
16. Недоліки вексельного обігу в Україні та шляхи його можливого покращання.
Отже, розглянувши поняття “вексель”, ми дійшли висновку, що в Україні поки що з вексельною формою обігу справи знаходяться в тяжкому становищі. Ту невелику кількість векселів, яка більш – менш користується попитом на сьогоднішній день в Україні (НАЕК “Енергоатом”, “Укртелеком”, “Укргазпром”), якщо розібратись, навіть не можна назвати словом “вексель”, тому що по ним неможливо отримати реальних грошей.
Слід мати на увазі, що вексельний обіг ефективний при значному наповненні ринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупця та створює для нього найбільш вигідні умови. У процесі становлення ринку та підвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється в центрі уваги з цілого ряду причин:
по-перше — він за своєю природою є цінним папером, який дозволяє оперативно вирішувати багато складних господарських та фінансових проблем;
по-друге — комерційні банки та комерційні структури вже накопичили певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів;
по-третє — вексель розглядається урядом України як один з головних засобів проведення взаєморозрахунків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи;
по-четверте — якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, які регулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати, що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база, яка однак вимагає дуже детального допрацювання та доповнення, у тому числі з точки зору її узгодження з чинним законодавством.
Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:
використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що визнається такими відповідно до чинного законодавства;
векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного та комерційних банків;
вексельний бланк може заповнюватись друкованими та недрукованим способом;
сума платежу за векселем обов’язково вказується цифрами та літерами;
вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та звіряють печаткою.
На думку більшості учасників фондового ринку в Україні, однією з найсерйозніших проблем являється слобозахищенність вексельних бланків. Сучасні векселі як цінні папери, захищені, якщо так можна сказати, умовно. Елементами захисту вважаються:
- тонка голуба муарова сітка на всьому полі бланку векселя;
- виглядаючий як підкреслення короткий відрізок мікротексту: ”простий вексель”;
- полоса, нанесена жовто–зеленою ультрафіолетовою фарбою (до речі, з гнітючою якістю нанесення) з зазначенням номіналу векселя.
Всі елементи захисту при наявності кольорового ксероксу, ультрафіолетової фарби і відповідного паперу для спритних рук не створюють жодних проблем.
І все ж саме цікаво, що зіткнувшись з фальшивим векселем, спеціалісти по цінним паперам не можуть використовувати як робочий інструмент вираз “фальшивий вексель” і стають заручниками ситуації, в яку потрапили.
Такого поняття, як “фальшивий вексель”, і механізму адекватної реакції немає ні в Женевській Конвенції 1930 р., по якій введені єдинообразні правила вексельного обігу, ні в українських законодавчих актах. А це означає, що підроблений вексель розглядається в одній площині з векселем, неправильно заповненим або маючим якісь незначні невідповідності підпису або дати!
І якщо такий вексель виявляється, він попадає в поле законотворчого курйозу — “вексель, який не являється векселем”, не може бути пред’явлений нотаріусу і, головне, по ньому майже неможливо відіграти процес руху векселя назад. Шлях “невекселя” зупинився (при чому: в будь-яку сторону), а продавці фальшивого векселя, сповнені благородного обурення, буквально роблять круглі очі: “Ми вам продали нормальний вексель, це він у вас став фальшивим”.
Приклад. Влітку 1997 р. АКБ “Югтокобанк” отримав пакет векселів НДЦ номіналом майже 900 тис. грн. від банку “Україна”. Наступного дня було встановлено, що векселі підроблені, і вже через три дні завдяки узгодженим діям обох банків, був знайдений продавець. Вкладені кошти були благополучно повернені, а векселі були вилучені компетентними органами. Але аналогічний випадок АКБ “Югтокобанк” з банком “Аваль”, вилився у кількамісячний через арбітражний суд позов.
До речі, абсолютна більшість фальшивих векселів — зовсім не намальовані “зі стелі”, а мають реально існуючих солідних “близнюків”. Саме тому, для учасника вексельного обігу (особливо недосвідченого), іноді дуже важко визначити: пропонують йому реальний вексель чи його точну копію? (про якість вексельних бланків згадувалось раніше).
Ще одна причина, яка гальмує розвиток ліквідного ринку вексельного обігу — це юридична безграмотність керівників та головних бухгалтерів більшості підприємств України (в першу чергу — державних). Адже тисячі підприємств споживають газ, електроенергію, використовують телефонні лінії, перевозять продукцію по залізних дорогах, але часто головний бухгалтер такого підприємства, почувши слово “вексель”, несамовито починає кричати, що ви всі шахраї, ніколи він не буде мати справу з вами і не пропонуйте йому ніяких векселів. Як не гірко признати, але для багатьох державних підприємств, слово “вексель” асоціюється з поняттям “обман”, “шахрайство”, “небезпека”, “тюрма”. Іноді на державному підприємстві бухгалтер нібито і не проти дати згоду на купівлю векселя і закрити ним якусь свою заборгованість, але йому просто не хочеться піднімати якісь закони, консультуватися з юристом, податковою адміністрацією, тому що “…я як не отримував свої законні 140 гривень, так і надалі не буду їх отримувати, навіщо ж мені брати ще якусь відповідальність на себе за якісь векселі”.
Не можна обійти увагою ще одну проблему, просто не зрозумілою для нормального здорового глузду. При подачі вексельного позову в арбітраж, позивач повинен заплатити держмито у розмірі 5% від суми вексельної угоди!
На практиці це виглядає приблизно так: Підприємство А купило вексель у підприємства Б номіналом 1 млн. грн. наприклад за 800 тис. грн. (дисконт – 20%). Після настання строку оплати, Б відмовляється оплатити цей вексель. А, після опротестування, подає арбітражний позов і за це змушений заплатити держмито у розмірі 5%, тобто ще 50 тис. грн. Арбітражний суд виніс рішення: Б повинен заплатити за векселем і повернути А суму, оплачену А в якості держмита. Б спокійно сприймає цю новину і кладе рішення суду до своєї шухляди. Виявляється, що Б уже значний час знаходиться на безнадійній картотеці. А починає процедуру банрутства, і тут виявляється, що кілька процентів власності Б належить державі, а значить і процедура банкрутства неможлива.
Отже, неважко здогадатись, що держмито при вексельному позові і сучасна форма процедури банкрутства являються серйозним і основним гальмом розвитку ліквідності українського вексельного ринку.
Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, доцільно здійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів, оскільки саме ці суб’єкти вексельного обігу є найменш захищені. На сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб’єктом підприємницької діяльності. Це може призвести (і вже призвело) до випуску в обіг нічим не гарантованих векселів (наприклад — Рівненська АЕС випустила в обіг векселі на суму понад 12 млн. грн., які ніхто не хотів брати навіть з дисконтом 70%).
Щоб уникнути такої ситуації, можливо варто використати досвід США, де ринок векселів не розвивався до початку 80-х років, поки не були зроблені важливі нововведення.
По-перше: запроваджена процедура державної реєстрації певних категорій векселів, які отримала назву “реєстрація на полиці”. Вона передбачає реєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу понад 270 днів Комісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструвати безперервні програми випусків векселів один раз. Запровадження такого порядку оформлення векселів значно спростило долю емітента.
По-друге: впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингів пропонованих випусків. Емітенти векселів при проведення “реєстрації на полиці”, звертаються до рейтингового агентства, яке надає відповідний рейтинг новому випуску векселів на визначену суму. Це дає можливість інвесторам постійно одержувати необхідну інформацію про рейтинг векселів, які вони бажають придбати.
По-третє: здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинного ринку векселів, який має існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі, якими він володіє, можуть бути продані в будь-який час.
За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно визначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок випуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчому рівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з векселями, встановлення відповідальності за правопорушення, пов’язані з вексельним обігом, а також обмеження випуску векселів сумою сплаченого статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, або процентного співвідношення цих величин.
Можливо слід розглянути питання щодо введення обов’язкового попереднього депонування емітентом певних коштів (10 – 20%) для подальшого погашення власних векселів (спеціальний вексельний резерв). З позиції захисту прав векселедержателів цей спосіб вбачається найбільш надійним.
Таким чином можна зробити висновок про необхідність проведення в Україні комплексної реформи вексельного законодавства, метою якої має стати захист прав векселедержателя, та підвищення відповідальності векселедавця, і яка повинна включати , насамперед:
- прийняття Закону України “Про вексельний обіг в Україні”;
- внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України “Про банкрутство” щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями, адже недержавне підприємство відповідає за своїми борговими зобов’язаннями всім своїм майном, а підприємство з державною часткою — лише наявними коштами на розрахунковому рахунку, просто злочинна несправедливість;
- внесення змін до Арбітражно-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів за векселями та обов’язкового зменшення 5% розміру держмита за вексельним позовом, яке позивачу можуть не відшкодувати навіть якщо він виграє позов.
Без здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу в Україні вбачається досить проблематичним, а існуючі прогалини в законодавстві можуть призвести до значних зловживань, що у свою чергу, підірве довіру до векселя, як цінного паперу.
Однак, можна зі впевненістю прогнозувати, що по мірі посилення правового поля, яке б забезпечувало процедуру стягнення боргів за векселями, ліквідність українського вексельного ринку різко зросте, як і кількість векселів з твердими котировками.
Висновок.
Якщо загальновизнана істина така, що кредит – душа промисловості, то вексель без сумніву – кращій представник кредита. Подібно тому, як торгівля не обумовлена розмірами тієї чи іншої держави, так і вексель, перший і головний слуга торгівлі, не має ніяких обмежень. Виконуючи роль інструмента великих торгівельних підприємств, встановлюючи зв’язок між усіма народами всесвіту, вексель і в інших відношеннях надав важливого впливу на розвиток торгівлі, як інші відкриття. Поява векселя навіть в його найпростішій конструкції, стало плодом таємної і могутньої сили, яка може бути названа автономією торгівельного сослов’я, в зв’язку з подальшим розвитком його реквізитів, як результат того ж самого мистецтва, - все це належить до найбільш важливих відкриттів торгівельного світу. Якщо компас розширив географічний кругозір людства и якщо гроші звільнили торгівлю від вузьких уз обміну, то вексель – шматочок аркуша, незабезпечений скарбом держави, розвив кредит – цю могутню силу и основу усієї промисловості. Переносячи капітали з одних рук до інших і служачи способом передачі капіталу, вексель тим самим викликає до діяльності без нього не використані багатства, збільшує розміри виробництва, уособлює в собі сам капітал і отримує сам купувальну силу.
Якщо заміна натурального господарства грошовим мала таке важливе значення, то вексель, превосходячи економічну важливість грошей різновидами своїх функцій, перевищує останні і як платіжний знак. Значення грошей обмежено державною територією, за межами якої вони, якщо не зовсім, то відчутно зменшують свою вартість. Вексель же завжди і будь де має однакову цінність, його дійсність не обмежена ніякими кордонами і його сила не обумовлена ніякими законами ввозу та вивозу. В цьому відношенні він заслужено отримав назву універсального засобу сплати і монети всього торгового світу. Вексель має також інші переваги перед грошима. Гроші завжди виражають зазначену вартість, тоді коли вексель може виражати яку завгодно суму; пошук грошей зв’язано з важливими складностями, тоді як вексель може бути утворений у будь який час, як швидко є у особи відповідна для цього цінність.
Економічне значення векселя цім не вичерпується: будучи зброєю кредиту і сурогатом готівкової сплати, маючи покупну силу грошей, вексель набуває значення товару, отримує свою вартість і свій курс (ціну), будучи міжнародним розрахункам, позбавляє від необхідності переводити і пересилати дзвінку монету і розпадаючись, подібно сортам і якостям товару, на різні категорії, дивлячись по місцю видачи та місцю платежу по векселю.
В своїй роботі, в першому розділі я стисло виклала історію виникнення і розвитку векселю в світовій історії, цей розділ введений для лаконічного сприйняття цієї теми, вексель, це не якась загадкова істота чи дитина наукових розробок. Поява векселю була зумовлена загальним розвитком людства, так би мовити наступний кроком у розвитку, без подолання якого мабуть людство і не досягло б такого інтелектуального рівня розвитку.
В другому розділі я виклала усі основні поняття і терміни нерозривно пов’язані з векселем, принципи класифікації векселів, правовий стан і специфіку вексельного обігу в Україні, розглянув основні конфліктні ситуації, що мають місце в справі інтеграції і удосконалення національного вексельного законодавства з всесвітнім, виклав свою точку зору та шляхи вирішення конфліктів так як усунення протиріч є основним фактором здорової і життєспроможної економіки.
У третьому розділі я дала характеристику підприємства та на прикладі показала як воно використовувала розрахунки векселем.
В останньому розділі розкрито недоліки вексельного обігу та шляхи удосконалення.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.
Нормативно-правова база обігу веселів
«Уніфікований закон о переказних та простих векселях», додаток 1 до Женевської Конвенції 1930 р. від 07.06.30 р. № 358
«Митний Кодекс України», від 11.07.02 р. № 92- IV
Закон України «Про обіг векселів на Україні», від 05.04.01 р. № 2374- ІІІ
Закон України «О зовнішньоекономічній діяльності», від 16.04.91 р. № 959-ХІІ
Закон України «О цінних паперах та фондовому ринку», від 18.06.91 р. № 1201-ХІІ
Закон України «Про оподаткування прибутків підприємств», в редакції від 22.05.97 р. № 283
Закон України «Про податок на додану вартість», від 03.04.97 р. № 168/97-ВР
Укази Президента України:
“Про розширення сфери обігу векселів”, від 26 07.1995, № 658/95
“Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України”, від 14.09.1994. № 530-94
“Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності”, від 27.01.1995, № 84/95
Закони та постанови Верховної Ради України:
“Про цінні папери і фондову біржу”. 27,03,1991, № 1202/12
“Про застосування векселів у господарському обороті”, 17,06,1992, № 2470/ХІІ
“Про заставу”, 02,10,1992, № 2654-ХІ
“Про нотаріат”, 02,09,1993, № 3452-12
“Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”,23,09,1994, № 185/94
“Про оподаткування прибутку підприємства”, 28,12,1994, № 335/94
Декрети, постанови Кабінету Міністрів України і
Національного банку України
“Про затвердження правил виготовлення і використання вексельних бланків”, 10,09,1992. № 528
“Про затвердження плану заходів щодо створення організаційно-правових умов для застосування веселів у господарському обороті”, 01.03.1994, № 117-р
“Про термін вчинення протесту про неоплату векселя, випущеного відповідно до Указу Президента України “ від 14.09.1994, № 530
“Про протест та неоплату векселів”, від 21.11.1995, № 711-р
“Про проведення заліку взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності і оформлення заборгованості векселями” від 01.12.1995, № 960
“Положення про переказний та простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР”, від 07.08.1937, № 104/1341
“Роз’яснення до питань, пов’язаних з використанням векселів у господарському обороті”, від 13,09,1994, № 15010/48
“Щодо протесту про несплату векселів”, від 13,09,94, № 22017/149-954
“Щодо нормативних актів, якими необхідно керуватись при проведенні операцій з векселями”, від 13,09,94. № 22017/276
“Про строки оформлення простроченої заборгованості векселями”, від 20,07,95 № 22017/582
Накази, листи та роз’яснення Міністерства Фінансів України “Про бухгалтерський облік вексельного обігу”, від 12.08.92. № 18-4116
“Щодо вексельної позовної давності за несплаченими відсотками”, від 26.09.95. № 31014/956
“Про проведення заліку взаємної заборгованості”, від 04.12.95. № 22017/940-5855
“Про порядок проведення банками операцій з векселями”, від 25.02.93.
№ 22001/85
“Про зміни у кредитних відносинах з комерційними банками”, від 13.09.94
“Про розрахунок економічних нормативів”, від 13.12.94. № 13005/600
“Роз’яснення до питань, пов’язаних з використанням векселів у господарському обороті”, від 13.09.94. № 15010/48
Мороз Ю.М. “Вексельное дело”, Київ, “Наукова думка”, “Лад”, — 1996
Лист Комітету Верховної Ради з питань фінансової та банківської діяльності «О вексельной форме расчетов при экспортных операциях» // «Главбух», - квітнь 2000 року, № 15
Малюк В.М. “Вексель в Україні”, Київ, Асоціація “Український Вексельний Центр”, — 1997
Римарук О.І. “Переводной и простой вексель: практика применения”, Київ, “Логос”, — 1998
Кузнєцова, Н.С. Назарчук І.Р. “Ринок цінних паперів в Україні:правові основи формування та функціонування”, Київ, “Юрінком Інтер”, — 1998
Лисенков, Ю.М., Ляшко В.П. “Вексель в хозяйственном обороте”, К. “Пресс – центр”, — 1994
Миркін Я.М. “Ценные бумаги и фондовый рынок», М. «Перспектива»,—1995
Лисенков Ю.М., Фетюхіна Н.В. “Рынок ценных бумаг: основные термины и понятия”, Київ,— 1996
Каверін Ю.А. та ін. “Вексель: сто вопросов и ответов”, М. “Менатеп-информ”, —1992
Фельдман А.А. “Вексельное обращение: российская и международная практика” М. —1995
Казакова Н.А., Балашова Ю.В. “Составление и применение векселя в торговом обороте” М. —1995
Мелкумов Я.С “Вексель и его использование в хозяйственном обороте”, М. —1995
Іванов Д.Л “Вексель”. М., АТ “Консалтбанкір”,— 1994
Демченко Т.А. “Вексельное право: общие положения”, АТ “Торговый дом”, К.,— 1993
Казарцев С.Д. “Вексель — это валюта”, Л., “Гидрометеоиздат” — 1991
Беляков Н.М «Вексель как важнейшее платежное средство», М. МП «Трансферт», — 1992
Симов’ян С.В. «Вексель и акцептный кредит». Х. «Основа»., — 1993
Кузнєцова О.В. “Ценные бумаги: справочно-методический материал». М. — 1992
Часников А.С. «Ценные бумаги: справочник акционера», М., ПАИМС—1994
Куликов Л.Г. «Кредиты. Инвестиции». — М., ПРИОР 1994
«Вексельное обращение в Украине: сборник нормативно-методических докуметов по вексельному обращению в Украине”, Нікополь —1994
Шарп В.Ф., Александер Г.Д., Бейлі Д.В. “Інвестиції”, М. ИНФРА-М — 1997
Періодична література:
Новоселова Л. «Вексель: проблемы правового регулирования и практического использования», // «Экономика и жизнь», 1995, №17, апрель, с.8
Корнеева О. «Вексель как один из способов преодоления платежного кризиса», // «Экономика Украины», 1995, № 4, с. 48-52
«Вексель гривни мудренее», «Бронежилет для векселя», «Протестуй не протестуй…», // «Бизнес», 1998, №15, 20 апреля, с.28-32
Ковтун И. «Вексельных дел мастера», // «Бизнес», 1995, №9, 7 марта
Рижов В. “Вексельний обіг”, // “Урядовий кур’єр”, 1994, № 150-151, 29 вересня
Лянге С. «Второе рождение товарного векселя», // «Коммерсант Украины», 1994, № 38, сентябрь
Витвицкая, «Векселя и сертификаты: можно больше и лучше», // «Экономика и жизнь», 1994, № 47, с.6
Кравченко В. «Нацбанк в роли крестного», // «Бизнес», — 1994, № 8
«Практика введения реестра векселей», // «Экономика и жизнь», —1994, № 43, окт., с 16.
Карпенко И. «НДС —ЦБ», // «Бизнес», № 35, — 1998, 31 августа с 20-21
«В Украине отсутствует база для создания вексельного рынка», // «Фондовый рынок», — 1998,№ 26, 10 июля, с 5
“Вексельний обіг”, // “Урядовий кур’єр”, — 1994,№ 35-36, с 3
“Сума векселя не обмежується”, “ // “Урядовий кур’єр”, — 1995, 1 серпня
Сохар О. “Обойдемся без денег?”, // “Финансовая Украина”,—1995,№ 37, с.4
Петухов И. «Неплатежи — можно ли решить проблему?», // «Рынок ценных бумаг», — 1996, № 3, с. 44
О. Росада «ВЕКСЕЛЬ ГОТОВ ПОРАБОТАТЬ И НА ФИЗИЧЕСКИХ ЛИЦ //«Зеркало недели» , - 2002, № 10 (385)
«Вексельное обращение»// «Бухгалтерия. Право. Налоги. Консультации», №30/1-2 (497), 22.07.2002 г.
«Векселя в Украине по всем правилам»// «Все о бухгалтерском учете», 14.02.2006 р., № 16(1170)